Книга ілюстрована копіями деяких архівних документів, які публікуються вперше, старовинними фотографіями й поштовими листівками, а також світлинами актриси Національного академічного драматичного театру імені І



Сторінка7/41
Дата конвертації03.01.2020
Розмір6,01 Mb.
ТипКнига
1   2   3   4   5   6   7   8   9   10   ...   41

«Втім, і не Арбат це вже, а не більше, ніж арбатська декорація з ліхтарями — пришельцями з інших світів і епох, — писав той же Левін. — Жити в цих декораціях я б не хотів (і тут не оригінальний, ті ж почуття відчуває і Булат Окуджава, і інші арбатці нашого покоління), бо зникло найголовніше — арбатський дух, настояний на культурі» (виділено мною. — В.М.).

Власне, це справді повтор уже сказаного й проспіваного Булатом Окуджавою. Тому давайте на завершення розповіді про Старий Арбат послухаємо пронизливі й гіркі слова найвідомішого арбатця радянських часів:

Песенка разрушителей Арбата
Арбат покроем туалетной плиткою,

о прошлом вовсе не скорбя.

Нас не заставить даже и под пыткою

признать невеждами себя.

Пусть кто-нибудь от зависти считает,

что будто бы нам вкуса не хватает...

Но это нас не очень-то заботит,

а может, призадуматься, и льстит:

ведь гость малохольный и это проглотит,

москвич недовольный смолчит.

Трактир откроем перед иностранцами.

Швейцары встанут у дверей.

А сами станем вегетарианцами...

Подите с критикой своей!

Пусть кто-нибудь от зависти считает...

Улыбку вашу спрячьте ироничную:

ирония не к месту тут.

Пусть выглядит Арбат по-заграничному —

зато нам премию дадут.

Пусть кто-нибудь от зависти считает...

Арбат продать на вынос и распивочно —

задачка в общем не сложна.

Декоративный, ярмарочный, рыночный...

Какого ж вам еще рожна?

Пусть кто-нибудь от зависти считает...
У травні 2002 року на Арбаті, біля будинку № 43, в якому народився й «виховувався двором» Булат Окуджава, був відкритий пам’ятник «емігранту арбатського двору». Трохи сутулячись і засунувши руки в кишені, Булат Шалвович виходить з Плотнікова провулка на свій любимий Старий Арбат. Мабуть, просто на прогулянку, бо ж і газети захопив з собою... Та мені ввижається іноді, що він іде вже назовсім з Арбату, заховавши в душі арбатський дворик...
Ни почестей и ни богатства

для дальних дорог не прошу,

но маленький дворик арбатский

с собой уношу, уношу.


Костянтин Ваншенкін якось сказав: «З Булатом Окуджавою не можна порівняти нікого з бардів... У Булата і вірші були прекрасні, і музика вражаюча... Ну й неповторний голос Булата, зворушливий його тенорок...» Я часто зупиняюся біля цього теплого, духовного пам’ятника й згадую не лише поезію, але й жорстку арбатську прозу Булата Окуджави. Зокрема, ось ці рядки:

«Я багато разів говорив про те, що Арбату більше немає. Я нарікав на це. Дійсно, його фізичне існування так різко перемінилося, що нічого іншого й не скажеш. І це не тільки моя думка. Так думають багато арбатців. Але, на щастя, Арбат став символом ще задовго до своєї фізичної загибелі. Він продовжує ним залишатися й до цього часу. Неможливо знищити історію, дух. Вони продовжують існувати і підігрівають і надихають нас на діяльність».

Арбат на початку ХХІ століття
З трьох великих вікон мого службового кабінету, що виходять безпосередньо на Арбат, можна побачити чималий шматок вулиці, а, вийшовши з будинку, — охопити очима відстань від її початку на Арбатській площі до Сєрєбряного провулку. Пам’ятаючи про дореволюційні знакові будови, можна сказати: від храму святих Бориса і Гліба до храму Миколи Явленого.

Майже щодня проходжу Старий Арбат від будинку № 9 до Смоленської площі та назад. Цей знаменитий кілометр Росії має сьогодні такі, так би мовити, зовнішні характеристики. На парній стороні вулиці, за моїми підрахунками, знаходяться близько двадцяти ресторанів, кафе, бістро, піццерій, кабачків і «Макдоналдс», а на непарній — трохи менше. Та ще вздовж вулиці розставлені халабуди «Шаурма. Чебуреки», інші дрібніші точки харчування. Так що залишається мати гроші в кишені та вибрати собі кухню — українську, російську, узбецьку, кавказьку, японську, китайську, італійську, болгарську... Проблема харчування на Старому Арбаті для заможних людей справді вирішена. В літні місяці майже всі ресторани й кафе виносять торгівлю на вулицю, зводячи своєрідні веранди. Якщо вони розміщуються одна проти одної, то ширина Арбату зменшується на чверть.

За офіційними даними станом на середину 2002 року на Старому Арбаті діяло 39 підприємств громадського харчування (для порівняння, на Новому Арбаті їх 13). Всього ж на території району близько 170 підприємств харчування й 230 магазинів. В якомусь офіційному матеріалі прочитав, що це вдвічі більше, ніж у ХІХ столітті. Але ж торгівля на Арбаті в другій половині ХІХ століття лише розпочиналася й на повну силу розгорнулася перед Першою світовою війною, коли сама вулиця нагадувала гостиний двір. За підрахунками арбатознавця Бориса Єгорова, в 1912 році на Арбаті було 206 торговельних закладів 63 призначень. Цікаво, що найбільше було капелюшних магазинів — 15, за ними йшли кондитерські — 8, далі магазини білизни, тканин, взуття і перукарні — по 7.

Імена власників кращих арбатських магазинів були відомі не тільки москвичам, але й усій Росії: булочні Філіппова1 і Савостьянова, молочні продукти Чичкіна, вина з погребів Шустова, кондитерські товари Абрикосова, Ейнема, Сіу, галантерея Староносова, аптекарські товари Феррейна і Ерманса... У Бориса Зайцева читаємо про Арбат: «По тебе снегом первым летят санки, и сквозь белый флер манны сыплющейся огневисто золотеют все витрины, окна разные Эйнемов, Реттере, Филипповых, и восседает «Прага», сладостный магнит».2

«Прага» — єдиний арбатський ресторан, який дійшов з тих часів до нас. З усіх інших дореволюційних торговельних закладів не змінили свого призначення лише дві аптеки: в будинку № 25 (відкрита ще в 1870 році) і в будинку № 55 (про яку писав Андрій Бєлий) та «Центр фототехніки» у будинку № 40, де раніше довгі роки знаходилося фотоательє. До речі, в ньому на схилі літ працював після Великої Вітчизняної війни відомий фотограф Наппельбаум (помер у 1958 році 88-річним). Саме він зробив у січні 1918 року знамениті офіційні фотопортрети ще мало кому тоді відомого в обличчя Голови Раднаркому Росії Володимира Леніна. На одному з них більшовицький вождь написав: «Очень благодарю товарища Наппельбаума. Ленин».

Як ми побачимо далі, булочна Філіппова знаходилася в будинку № 9 до самої Жовтневої революції, а потім впродовж десятиліть тут працював хлібний магазин. На початку 90-х років, перед реконструкцією будинку під Культурний центр України на лівій частині будинку висіла вивіска: «Торты, пирожные. Хлеб. Конфеты, чай, кофе».

Старожили жалкують і за колишніми відомими магазинами радянських часів — «Дієта», «Східні солодощі», «Консерви», «Бублики»... Їх, як бідних родичів, виштовхнули з Арбату супердорогі бутіки закордонних модних фірм і сучасні харчові підприємства.

На тому боці, де стоїть будинок № 9, розташовані близько десяти антикварних і сувенірних, книжкових і букіністичних магазинів, а на протилежному — більше десяти. На Арбаті працюють кілька ювелірних і годинникових магазинів, магазинів стильного одягу й салонів взуття, продуктових і овоче-фруктових магазинів, кулінарія, а також відомий гастроном «Смоленський». Щоб мати уяву про щільність розташування торговельних і харчових точок, скажу, що в згаданому вже раніше післянаполеонівському особняку № 361 зараз знаходяться: магазини «Букініст» і «Антиквар», магазин тютюнових виробів, ювелірний магазин, сувенірний магазин «Світ нових руських», магазин «Продукти», а також пивний ресторан «Пльзень», кафе «Пінгвін» і «Остання крапля».

В будинку № 30 (побудований в 1904 році, архітектор Боборикін) вже давно знаходиться «Зоомагазин», який став ознакою Арбату.

Згадаємо Агнію Барто:


На Арбате, в магазине,

За окном устроен сад.

Там летает голубь синий,

Снегири в саду свистят...


«Арбатський емігрант» Окуджава жорстко писав:
Там те же тротуары, деревья и дворы,

но речи несердечны и холодны пиры.

Там также полыхают густые краски зим,

но ходят оккупанты в мой зоомагазин.


В теплу пору року біля «Зоомагазину» продають кошенят та щенят. Якщо не продадуть, то хоча б попросять копійчину на їх утримання...

В цьому будинку жив відомий російський художник Сергій Іванов. Це він написав пронизливу картину «Смерть переселенця» (1889 рік), яку не забудеш, один раз побачивши. Пам’ятаєте, голоблі кибитки, що стирчать уверх, мов людські руки, підняті до неба у відчаї, над дитиною, яка здивовано споглядає мертвого батька. Моторошний символ незмінно безуспішної переселенської долі, що сьогодні так само нестерпно тяжка, як і сто років тому назад...

Більше того, мирні переселенці пострадянського простору нерідко практично нічим не відрізняються від біженців воєнних часів. Не випадково нещасних російських людей, які тисячами залишали Чечню під час війни, називали біженцями. Це й зрозуміло, бо в російській мові біженець — «людина, яка залишає місце свого проживання внаслідок якогось лиха». Проте в юридичному аспекті біженці всередині власної держави є нонсенсом і живим свідченням «невлаштованості держави і неспроможності влади». Писав про це наприкінці 90-х років минулого століття, але мою статтю не стали друкувати російські газети. Та слід пам’ятати, що соціально чутливий Олександр Солженіцин розглядає біженців як сучасне національне лихо Росії: «Беженцы в своих многочисленных бедствиях встречают не только бесчувствие властей, но — равнодушие или даже неприязнь, враждебность от местного населения... И это — самый грозный признак падения нашего народа. Нет уже у нас единящего народного чувства, нет благожелательства принять наших братьев, помочь им. Судьба отверженных беженцев — грозное предсказание нашей собственной общерусской судьбы... Эта скорбная беженская эпопея — ляжет темной полосой на российские 90-е годы XX века. Без нее нет понимания ни современной России, ни современного русского народа».

Ось чому я дозволив собі цей відступ від арбатської теми, що, здається, всією своєю тканиною пов’язана з сучасною Росією, з російським народом.

Тепер про будинок № 37 у стилі ампір. Наприкінці ХVІІІ століття на цьому місці стояла обширна міська садиба, перебудована в 1820 році. Свого часу тут жила актриса Катерина Семенова. Її талантом захоплювався Пушкін. В «Євгенії Онєгіні» поет писав:
Там Озеров невольны дани

Народных слёз, рукоплесканий

С младой Семёновой делил...
З середини ХІХ століття будинок належить воєнним відомствам і зараз в ньому знаходиться одна з екзотичних установ Арбату — Московський окружний військовий суд. Крім уже згаданих, на Арбаті є ще кілька аптек («Старий лікар», «Чудо-лікар») та ветеринарна аптека. Тут розташовані салони й центри краси й салони зв’язку та Міжміський і Міжнародний телефонний «Сервіс-центр». Кілька магазинів «Аудіо-відео-фото» чи «Аудіо-відео-касети», а також центр фототехніки, в будинку № 47 — пошта. Біля ресторану «Прага» є нічний клуб-дискотека, вподовж вулиці не менше трьох разів зустрічаються «Гральні автомати», а ще — джекпот «Московська гральна система».

Коротко про заклади культури. В центрі вулиці (будинок № 26) виділяється монументальний будинок Державного академіч-

ного театру ім. Євг. Вахтангова. У 1921 році тут проводилися заняття Третьої студії Московського художнього театру під керівництвом видатного режисера Євгена Вахтангова (він жив у Дєнєжному провулку, 12), перетвореної у 1926 році в Державний театр імені його засновника. В 1941 році будинок театру зруйнувала фашистська бомба. На цьому місці в 1947 році була зведена сучасна будівля театру (архітектор П. Абросімов). Візитною карткою вахтангівців є спектакль «Принцеса Турандот», який досі йде з великим успіхом. В 1997 році біля театру з’явилася золотиста скульптура принцеси, виконана скульптором Олександром Бургановим з анодованого металу. На початку ХХ століття зловмисники... відрізали Турандот частину руки й ця шкода була виправлена лише через кілька місяців... Я передивився майже весь репертуар Театру ім. Євг. Вахтангова й можу засвідчити, що це — один із найцікавіших театральних колективів Москви. Запорукою самобутності театру є те, що його трупа, за рідким винятком, складена з артистів, які закінчили Вище театральне училище ім. Бориса Щукіна при театрі, тобто, це — колектив однодумців, які засвоїли принципи однієї акторської школи.

Найзначнішим пам’ятним місцем на Арбаті є вже згаданий будинок № 53, де з лютого по травень 1831 року жив поет Олександр Пушкін з юною Наталі Гончаровою. Це була перша сімейна квартира поета, зараз тут розміщується Музей-квартира Пушкіна. Неподалік, на Пречистенці, 12/2 знаходиться Державний музей О.С. Пушкіна.

У Борисоглібському провулку, 6 з 1914 по 1922 роки жила Марина Цвєтаєва, яка боготворила Пушкіна, її пушкінські твори складають цілий том. Чому саме тут? «Здесь Пушкин бывал. Вот по этим камням ходил». Тепер в будинку ще один арбатський музей.

Досить цих двох прізвищ аби скласти безсмертну славу поетичного Арбату, а їх же було значно більше! Мабуть, саме до Арбату скоріше всього можна віднести дивовижні рядки Анни Ахматової:

Все в Москве пропитано стихами,

Рифмами проколото насквозь.


До речі, на Арбаті, 20 знаходиться редакція літературно-художнього журналу «Москва», в якому й сьогодні друкуються прекрасні вірші.

У Великому Ніколопєсковському провулку, 11 вже понад вісімдесят років знаходиться Музей Олександра Скрябіна. В цьому старовинному особняку видатний піаніст провів три останні роки свого життя (з квітня 1912 року до квітня 1915 року). Тут бували поети Бальмонт, Іванов, Балтрушайтіс і письменник Зайцев; музиканти Гольденвейзер і Мейчик; діячі театру Таїров, Мейєрхольд, Коонен; філософи Бердяєв і Булгаков... Бальмонт зафіксував навічно:


И человеку Бог был двойником —

Так Скрябина я видел за роялью.


В ареалі Старого Арбату розміщені також Державний літературний музей (Сивцев Вражек, 30), Будинок-музей Герцена (Сивцев Вражек, 27)...

На пішохідному Арбаті


Сучасне арбатське життя вирує й безпосередньо на пішохідній частині вулиці. Вздовж неї щоранку виростають страшнуваті монстри — сувенірні намети-палатки, які щовечора розбираються. Влітку їх не менше дюжини. В них продаються задорого матрьошки й футболки, шкатулки й фігурки, скляні прикраси й буси, брошки й каблучки, значки й висульки, платки, годинники, протигази, військові шапки, папахи, кашкети й будьонновки, кітеля й ремні... Можна купити новий російський державний прапор, а можна — давній червоний, з написом українською мовою: «Під прапором марксизму-ленінізму, під керівництвом Комуністичної партії — вперед до перемоги комунізму». Широкий вибір посвідчень, скажімо, стерви, полового гіганта, інструктора по сексу, заслуженого алкоголіка, начальника мафії, дурня чи придурка й так само — генія чи гіганта мислі...

Прямо перед вікном мого службового кабінету громадиться потворний кіоск з наваленими м’якими іграшками, які ви можете спробувати підхопити для себе кліщами. Це примітивне чудовисько вгризлося в саму середину пішохідного Арбату на самому його початку! Важко придумати щось безглуздіше на вході до знаменитої православної вулиці, на якій народилася російська інтелігенція. Тут можна було б розташувати пам’ятний знак з розповіддю про те, що Толстой і Чехов, Бєлий і Бердяєв, Єсенін і Маяковський ходили по цьому п’ятачку землі. Тут доречно поставити пам’ятник Буніну, який прямує до звичного йому готелю «Столиця». Врешті решт тут можна розмістити і кіоск. Але книжковий! Скажімо, української книги чи російських видань мистецьких жанрів. Можна подумати й над іншими варіантами. Тільки б не ганьбило весь Арбат це страховидло й десятки йому подібних...

Представники Управи «Арбат» заявили, що невдовзі на Арбаті з’являться «схожі прилавки для торгівлі виробами народних ремесел». Тоді, на їх думку, «вулиця нарешті позбавиться від недоладних «циганських» наметів торговців сувенірами і прикрасами і набуде сучасного європейського вигляду». Проте, якщо перераховані вище предмети будуть віднесені до «народних ремесел», то ніякі «схожі прилавки» Арбат не врятують. Споконвічні жителі Арбату, яких, втім, залишилося мало, скаржаться на те, що вулиця перетворилася в якусь радянську «Берізку» для іноземців з дорогими ресторанами, магазинами, наметами й безкінечними матрьошками. Неоковирно й без смаку...

Там і сям посеред Арбату сидять ворожки й цілительки, які знімають причину, пристріт і називають себе професіоналами: «діагностика — 100%». Якщо вони такі розумні, то чому такі бідні? Чи може вони багаті? Принаймні, без клієнтів вони не залишаються, адже на Арбаті публіка жадібна до новизни, швидкоплинна, з усіх кінців Росії та й світу. Мені згадуються слова подібної цілительки з одного сучасного фільму: «Це ж такі клієнти! Їх можна лікувати до труни. Від усього...»

Або ще стовбичить на вулиці грубувата конструкція брудного зеленого кольору — прямокутна дошка на тумбовій підставці. Посередині неї круг у вигляді якоїсь гривастої левоподібної істоти з широко відкритою пащою. В неї, за гроші звичайно, ви можете безбоязно всунути свою руку. Навіщо? Відповідь категорично сформульована на зеленому тлі: «Друзья! Мы предлагаем вам узнать о себе больше с помощью компьютера новой технологии. Ваша ладонь расскажет о вас!» Про комп’ютер нагадує лише провід, який тягнеться поверх арбатської брущатки, вільно піднімається на ліхтарний стовп, а затим провисає до ближнього будинку.

Можна вставити голову в брудне полотно з отвором і сфотографуватися, потішаючи себе потім знімком одутлого, страшнуватого борця з твоїм обличчям, або навіть зображенням твоєї сутички з... Путіним. Влітку 2003 року поруч з цим з’явилася ще одна можливість зафіксувати свій образ, але вже в гурті мавп...

Такі сучасні вуличні арбатські розваги.

На Старому Арбаті можна зустріти безліч художників, які продають свої картини або малюють бажаючих «з живої натури» чи з фотографії. Виставлені полотна розраховані на людей, яких не назвеш витонченими любителями й знавцями живопису.

Кажуть, що невдовзі на вулиці з’являться однакові — зі скла й алюмінію — вернісажі для художників. Але ж вони не змінять живопис, який там виставляється, як і невибагливий смак арбатських покупців.

Перед Театром ім. Євг. Вахтангова теплими вечорами буває збирається не менше людей, ніж у театрі, котрі слухають такий дешевий віршований непотріб, що диву даєшся. Водночас поруч можуть професійно грати камерний ансамбль чи оркестр, а ще — пристойно танцювати бальні танці хлопчик з дівчинкою. Вони також мають своїх слухачів і глядачів. Люди байдуже проходять лише повз одинокого скрипаля літнього віку й двох стареньких пенсіонерів: він грає на баяні, що бував у бувальцях, а вона ледь чутно співає. Видно, що старому недобре, і я чую, як вона запитує: «Хочеш спати?» Він ствердно киває головою й продовжує грати. На ганчірочці біля ніг — одні дрібні монети. Зате молоді здорові хлопці з гітарами збирають переважно десятки, тим більше, що симпатичні, настирливі дівчата від них буквально пристають до перехожих з капелюхом чи кепкою.

Найбільший натовп збирають ділові хлопці, які засовують гвіздок у ніздрю, розрубують огірок на голому пузі, тупцяють по відполірованому шклу та щораз обіцяють показати публіці «харакірі» на власному животі.

Спостерігаючи за життям на вулиці, неважко переконатися, що народ російський, а саме він репрезантований щоденними гостями Арбату з усіх кінців держави, й сьогодні так само охочий до всіляких вуличних вистав і виступів, скомороства, штукарства, циркових трюків і т.д. і т.п.

Пізно ввечері на Арбаті виступають непогані молоді колективи, що мають успіх у місцевих юнаків і дівчат, які тут же танцюють, цілуються, кайфують... Але частіше тамтешні виконавці грають і співають хто як може... Бістро, що на розі Арбату й Сєрєбряного провулку облюбували рокери, й буває, що ввечері там збирається понад десяток мотоциклів, у тому числі розкішних. То ж не дивуйтеся, якщо вони з гуркотом пронесуться по нічному Арбату...

Взагалі Арбат — місце збору молодіжних угрупувань: панків, байкерів, скінхедів... А ще наркоманів і повій. На Арбаті кучкуються бомжі всіх національностей, роботи тут для них вистачає, як в ресторанах і забігаловках, так і за окремими дорученнями — прибирання сміття, нагляд за припаркованими автомашинами. До речі, жителі Старого Арбату (самої вулиці й провулоччя) живуть в автомобільній облозі. Хоча вулиця закрита для автомобільного руху, іномарок на ній паркується сила-силенна...

Іноді Арбат залишає гнітюче враження. Скажімо, коли зимою випаде багато снігу, його згрібають у великі кучугури й довго не вивозять. З потеплінням брудний сніг починає танути й під ногами у перехожих утворюється рідотна каша, що місцями вподібнює Арбат до повітової вулиці ХІХ століття. Пізно ввечері, коли посеред такого Арбату залишаються безглузді скелети вже згаданих торговельних наметів і сміттєві ящики й пакети, в яких риються бомжі, вулиця не здається симпатичною.

Якось попалася на очі стаття у всеросійській газеті «Трибуна» під назвою «Діти Арбату тримають оборону». В ній жителька старовинної вулиці говорила: «Арбат став для нас зовсім чужим. Я намагалася користуватися іншими вулочками й провулками, щоб добратися до свого будинку. У нас є собака, і ми ходимо з нею на прогулянку в шість годин ранку. В цей час ми й труп знаходили, й пістолет, і пограбованих зустрічали й роздягнутих. А документів — як грибів після дощу. Це «врожай» кишенькових злодіїв — вони гроші залишають собі, а документи викидають...» Злочинів на Арбаті зкоюється більше, ніж у середньому по місту...

Музика, що лунає нині над Арбатом, як і різноголосе людське гудіння на ньому, навіть віддалено не нагадує музику й гудіння спокійних і поважних дзвонів Трьох Микол, про які так хвилююче писав Борис Зайцев.

Найрізкіші оцінки нинішньої ситуації на Арбаті висловлю словами московських арбатознавців.

«Ніякого відношення до того, що відомо у вітчизняній культурі як «світ Арбату», нинішня вулиця не має, — писав Ім. Левін. — Створюється таке враження, що все те, що колись складало дно Москви, а потім на десятиліття затаїлося, разом піднялося, зраділо й ствердило свої дикі мафіозні закони, вибравши головною жертвою саме Арбат — найінтелігентніший і тому найбільш беззахисний куточок міста».

Тепер — думка вже цитованого мною Володимира Муравйова:

«Нема вже місця на Арбаті ні мистецтву, ні поезії, ні музиці — один бізнес, відвертий, цинічний, мародерський. Москвичів на теперішньому Арбаті й не побачиш, він чужий Москві й Росії, як йому чужі Москва й Росія...»

Мабуть, у цьому сама суть і драма історичних перемін.

Найбільші втрати Арбату за останнє сторіччя мають духовний характер, і, так само, як Арбат у свій час уособлював елітну російську культуру, нині він особливо яскраво демонструє несмак і бездуховність.

Згадаймо з Окуджави:


Недалече от Арбата

Снова в Пушкина палят!


Нинішній Арбат мало сумісний з Пушкіним — це тусовочна вулиця посереднього живопису, посередньої музики й посереднього співу. Хоча можна зустріти справді талановитих художників, виконавців і співаючих поетів, але не вони визначають сучасне обличчя Арбату.

І все таки, все таки... Щодня виходжу на Арбат і занурююсь в його неповторно-дивовижну атмосферу. Те, що діється на старовинній вулиці нині, мене завжди цікавить, але по-справжньому приваблює мало, залишається лише фоном — об’єктивним фоном, — який свідчить про вічне буйство життя, тут воно споконвіку виявлялося особливо виразно.


...На улочке этой,

где старинные стынут дома,

в поединках сходились поэты,

гимназистки сходили с ума.


Я навчився сприймати Арбат у його первісних, історичних виразах: вигин вулиці, на якому стояв храм Миколи Явленого, той чи інший будинок зі славетною біографією, лицар у латах на п’ятому поверсі будинку № 35, будинок № 53, в якому жив Пушкін, чи № 55, де півроку провів Грушевський, невидима присутність Толстого і Чехова, Буніна і Єсеніна, Бердяєва і Зайцева і т.д. і т.п. Чи не набридають такі реально-віртуальні прогулянки? Повірте, ні! Наскільки новітній Арбат банально-примітивний, настільки Старий Арбат невичерпно-цікавий. Але, мабуть, лише в тому випадку, коли його справді любиш, вивчаєш, до нього зацікавлено придивляєшся, у нього всерйоз вдумуєшся, його не зраджуєш, на ньому живеш. Саме так!

Ставлення до Старого Арбату можна порівняти зі ставленням до людини, яка тобі близька і дорога. Не зате, що вона досягла великих успіхів і багатства, займає високе становище в суспільстві й має солідну репутацію, а за її людську сутність, незалежно від усього іншого. Хто не знає, що більшість з оточення будь-якої людини зникає, як тільки вона втрачає високу посаду чи великі гроші, суспільну чи фізичну силу, попадає в біду і т.д. і т.п. Поруч залишаються лише ті, яким ця людина дорога сама по собі. Так само з Арбатом. Віддані йому люди не залишають його в далеко не кращі часи.


Каталог: wp-content -> uploads -> 2015
2015 -> Зарубіжна література
2015 -> Тест №1 микола вороний. Олександр олесь. Павло тичина. Максим рильський. Богдан ігор антонич. Володимир сосюра
2015 -> Озповідає про своє життя Рим 1996 Генеральний Дім Дочок Милосердя Каносіянок Via Stazione Ottavia, 70 00135 Roma Назва оригіналу
2015 -> Ю. О. Матвієнко, С. В. Матвієнко еміль крепелін. До 160-річчя з дня народження
2015 -> FHI-25.docx [александър абт биография фигурист]
2015 -> Навчальний посібник За загальною редакцією ректора Національної академії Служби безпеки України
2015 -> Програма всеукраїнської наукової конференції " історія степової україни XVII хх століття"


Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3   4   5   6   7   8   9   10   ...   41

Схожі:

Книга ілюстрована копіями деяких архівних документів, які публікуються вперше, старовинними фотографіями й поштовими листівками, а також світлинами актриси Національного академічного драматичного театру імені І iconКультурний центр України в Москві москва олма медіа Групп 2008
...
Книга ілюстрована копіями деяких архівних документів, які публікуються вперше, старовинними фотографіями й поштовими листівками, а також світлинами актриси Національного академічного драматичного театру імені І icon«Майстри й шедеври»
Г. П. Юри видатного діяча українського театрального мистецтва, багаторічного незмінного керівника академічного українського драматичного...
Книга ілюстрована копіями деяких архівних документів, які публікуються вперше, старовинними фотографіями й поштовими листівками, а також світлинами актриси Національного академічного драматичного театру імені І iconЕдіт Піаф. Три театри – три історії
На сьогоднішній день у Києві вистави про Едіт Піаф йдуть у кількох театрах. Виокремимо з поміж них постановки Національного академічного...
Книга ілюстрована копіями деяких архівних документів, які публікуються вперше, старовинними фотографіями й поштовими листівками, а також світлинами актриси Національного академічного драматичного театру імені І iconОсновні підсумки діяльності державних архівних установ України у 2006 році Зміст
Забезпечення збереженості та державний облік документів Національного архівного фонду
Книга ілюстрована копіями деяких архівних документів, які публікуються вперше, старовинними фотографіями й поштовими листівками, а також світлинами актриси Національного академічного драматичного театру імені І iconКонспект лекцій з дисципліни „Історія театру України для студентів 3 курсу спеціальності 02020101 «Театральне мистецтво» спеціальності «Актор драматичного театру»
Конспект лекцій з дисципліни „Історія театру України” для студентов 3 курсу спеціальності 02020101 «Театральне мистецтво» спеціальності...
Книга ілюстрована копіями деяких архівних документів, які публікуються вперше, старовинними фотографіями й поштовими листівками, а також світлинами актриси Національного академічного драматичного театру імені І iconПро проведення VІІ всеукраїнського літературно-музичного фестивалю "Розстріляна молодість"
Житомирського академічного українського музично-драматичного театру ім. І. Кочерги буде проведений заключний етап VІІ всеукраїнського...
Книга ілюстрована копіями деяких архівних документів, які публікуються вперше, старовинними фотографіями й поштовими листівками, а також світлинами актриси Національного академічного драматичного театру імені І iconЗвіт про виконання плану розвитку архівної справи За 2017 рік
Програми здійснення контролю за наявністю, станом І рухом документів Національного архівного фонду в архівних установах Донецької...
Книга ілюстрована копіями деяких архівних документів, які публікуються вперше, старовинними фотографіями й поштовими листівками, а також світлинами актриси Національного академічного драматичного театру імені І iconПрограма творчих конкурсів київського національного університету театру, кіно І телебачення імені І. К. Карпенка-Карого
Київського національного університету театру, кіно І телебачення імені І. К. Карпенка-Карого
Книга ілюстрована копіями деяких архівних документів, які публікуються вперше, старовинними фотографіями й поштовими листівками, а також світлинами актриси Національного академічного драматичного театру імені І iconДержавний архів полтавської області підсумки діяльності архівних установ області
Забезпечення збереженості та державний облік документів національного архівного фонду
Книга ілюстрована копіями деяких архівних документів, які публікуються вперше, старовинними фотографіями й поштовими листівками, а також світлинами актриси Національного академічного драматичного театру імені І iconЗвіт Житомирського інституту культури І мистецтв за 2012-2013 н р
Житомирського обласного центру народної творчості та обласного музично-драматичного театру ім. І. Кочерги, а також шляхом реорганізації...


База даних захищена авторським правом ©biog.in.ua 2019
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка