Книга ілюстрована копіями деяких архівних документів, які публікуються вперше, старовинними фотографіями й поштовими листівками, а також світлинами актриси Національного академічного драматичного театру імені І



Сторінка8/41
Дата конвертації03.01.2020
Розмір6,01 Mb.
ТипКнига
1   ...   4   5   6   7   8   9   10   11   ...   41

Певна відданість Арбату необхідна й для того, щоб не втратити відчуття славної, духовної старовини, що затаїлася в архітектурі і географії. В самій атмосфері Арбату!

Небагато людей, які пов’язали своє життя з Арбатом, можуть повторити за Окуджавою:


Ах Арбат, мой Арбат, ты — мое призвание.

Ты — и радость моя, и моя беда.


Дуже важко, майже неможливо справді причаститися до арбатства, але якщо це сталося... «Арбатство, расстворенное в крови, неистребимо, как сама природа».

Хочеться вірити в те, що по знаменитій вулиці вже ходять молоді люди, яким не по душі бездуховність, які справді хочуть зрозуміти, що насправді сталося з Арбатом, а, значить, з Росією. Вони читають арбатців Пастернака і Цвєтаєву, Маяковського і Єсеніна, Бєлого і Зайцева... Як писав Лев Аннінський, «в тому й спасіння Росії, що паралельно самовідданому розгулу одних здійснюється самовіддана робота інших, якась частина народу постійно стає інтелігенцією. До неї приходять люди, готові до того, що об них спробують витирати ноги. В Росії безперервно рекрутуються ці правдошукачі».

Я вдячний Арбату за те, що він дав мені можливість не тільки доторкнутися до історії російської культури й духовності, але й зануритися в неї. За те, що мав змогу не лише вдихнути його неповторне повітря, як це роблять сотні тисяч приїжджих, але й дихати ним довгий час на повні груди. Старий Арбат — це болючий нерв Росії і, спостерігаючи постійно за його пішоходами, які приїжджають з усіх кінців країни, відчуваєш її пульс. Недарма тут постійно чергують телевізійники з кінокамерами: дізнатися думку пішоходів Арбату про ту чи іншу подію, проблему — це все одно, що зробити соціологічний зріз російської суспільної думки. Жити на Арбаті не менш цікаво й важливо, ніж об’їхати всю Росію. Арбат — це не просто вулиця, це справді ключовий кілометр Росії...
И если вам, читатель торопливый,

он не знаком, тот гордый, сиротливый,

извилистый, короткий коридор

от ресторана «Праги» до Смоляги

и рай, замаскированный под двор,

где все равны: и дети, и бродяги,

спешите же... Все остальное — вздор.
Понад усе люблю чарівний, неперевершений Київ з його затишним Андріївським узвозом, який успішніше зберігає ауру духовної старовини. Проте, не можу не освідчитися в любові до Старого Арбату. Відчуваю себе, говорячи словами Бориса Зайцева, «громадянином Арбату», того Арбату, який називали Миколиною вулицею, того Арбату, мешканець якого знаходився під заступництвом Святого Миколая:

«И Никола Милостивый, тихий и простой святитель, покровитель страждущих, друг бедных и заступник беззаступных, распростерший над твоею улицей три креста своих, три алтаря своих, благословит путь твой и в метель жизненную проведет. Так расцветет мой дом, но не заглохнет».

Вже зараз упевнено передбачаю, що після розлучення з Арбатом, я відчуватиму теплу ностальгію за вулицею колишньої російської духовності.

В арбатському провулоччі


З Арбату-вулиці можна зробити кілька кроків убік і попасти в арбатське провулоччя. Хоча побіжному перехожому воно відразу не відкриється...

Сам переконався в тому, що відчути самобутність й чарівність арбатських провулків можна лише проживаючи на Арбаті. Ніякі екскурсії сюди в цьому не допоможуть, так само, як і безпосереднє проживання в іншому районі Москви. Понад десять років жив у Москві, часто бував на Арбаті, проте він став мені близьким і рідним лише після того, як я довгий час працював і жив безпосередньо на Арбаті, 9.


Солнце, май, Арбат, любовь —

выше нет карьеры...


Звертали увагу, що тема високої і поетичної любові у Булата Окуджави невіддільна від Арбату?
Часовые любви на Смоленской стоят...

Часовые любви по Арбату идут неизменно...


В «Арбатському романсі» читаємо:

Любовь такая штука: в ней так легко пропасть,

зарыться, закружиться, затеряться...
І це дивовижне звертання до Арбату:
Ты научи любви, Арбат.

а дальше — дальше наше дело.


Я виходив арбатські провулки вздовж і поперек. Своїми очима бачив, які недоладні для Арбату будинки зводилися в радянські часи в Гагарінському, Старому Власьєвському, Великому Афанасьєвському та інших арбатських провулках. Зате в Кривоарбатському наприкінці 20-х років архітектор Констянтин Мельников побудував у дусі конструктивізму незвичайний будинок (№ 10), що став одним із шедеврів радянської архітектури і вплинув на розвиток світової архітектурної думки. Анатолій Рибаков, який навчався в Кривоарбатському провулку, писав у «Романі-спогаді»: «Напротив школы на другой стороне переулка была спортивная площадка, зимой заливали каток, летом играли в футбол. В 1929 году площадку отдали архитектору Мельникову, и он построил там свой уникальный дом в виде двух бетонных цилиндров с особыми шестиугольными окнами».

Нічого подібного в Москві більше немає: два вертикальних бетонних циліндри, врізані один в одний, з боку входу створена плоска, повністю зашклена грань. Стіни задньої частини будинку прорізані двома сотнями шестикутних вікон, витянутих по вертикалі. Мельников прагнув створити максимальний по площі внутрішній простір при мінімальній поверхні зовнішніх стін і йому це вдалося. Будинок має три поверхи, з балконом. Навіть не віриться, що він виріс на землі, що була віддана Мельникову... в приватну власність. Зараз будинок належить нащадкам архітектора, а навколо нього стоять колишні доходні будинки.

Часто зупиняюся перед особняками, що збереглися, навіть занедбані вони приваблюють погляд і, достойно уособлюючи доречність патріархальної благодаті, доносять до нашого часу свою незнищенну породистість.
Домики c знаком породы,

С видом ее сторожей,

Вас заменили уроды, —

Грузные, в шесть этажей.


Цвєтаєва і не здогадувалася, що справді потворні будинки з’являться на Арбаті значно пізніше, через півстоліття після цих її рядків.

Чи ж багато збереглося «породистих» будівель? Візьмемо Сивцев Вражек1. Із 39 особнячків і будинків ХІХ століття, в основному перебудованих, залишилось 10; доходних будинків, інших будівель, зведених наприкінці ХІХ — на початку ХХ столітть, — 9; отже близько половини побудованих і перебудованих будинків зведені вже в радянський час.

Мене завжди цікавлять меморіальні дошки, скажімо, у тому ж Сивцевому Вражку їх трохи більше десяти. Ось тут, у будинку, 19, на шостому поверсі жила дев’ятнадцятирічна Марина Цвєтаєва. Кажуть, що вона любила годинами лежати на підвіконні, розглядаючи Москву, якій присвятила прекрасні вірші. Тут Цвєтаєва провела щасливі місяці: вона була юною коханою дружиною юного Сергія Ефрона, якого також безмежно кохала...

Я дивувався незбагненною кривизною провулоччя: її просто неможливо було знищити чи спотворити за останнє століття. Сентенція з Євангелія від Луки про те, що «кривизна випрямиться» тут не діє. Даремно новачок намагатиметься пройти тут «прямо». Якраз «прямо» тут ніяк не вийде. Йдеш на Гоголівський, а вийдеш знову на Арбат, ідеш на Пречистенку — опинився на Гоголях. Навіть назва вже згаданого провулку — Кривоарбатський (!) — говорить сама за себе. Якщо приїжджий рішуче поверне в нього з Арбату в бік Пречистенки, то буде здивований, вийшовши через кілька хвилин на той самий Арбат, у двох сотнях кроків від відправної точки. Справді Кривоарбатський!

До речі, Гіляровський згадав Кривоарбатський провулок в одній з своїх публікацій:

«И возит извозчик седока, и оба ругают московские переулки.

Седок проезжий, и извозчик, старик, тоже недавно в Москве.

— Да тебе сказано в Кривой переулок!

— Да они все тут кривые! — оправдывается извозчик...

И действительно, сколько кривых переулков в Москве!»

На Арбаті легко закрутитися у виломах і вигинах вулиць і провулків. На червневому (1931 року) пленумі ЦК ВКП(б) Лазар Каганович говорив: в цих провулках починає здаватися, що їх прокладав п’яний будівельник. Насправді тут просто будували раніше, враховуючи особливості місцевості: якщо пагорок — його не зривали, якщо западина — її не засипали, якщо природна перешкода — її не знищували. Будинки тулилися на схилах, обминали природні незручності, так поступово створювалося неповторне мереживо арбатських провулків.

О, незабвенные прогулки,

О, незабвенные мечты,

Москвы кривые переулки...


Так писав Андрій Бєлий.

Згадаймо також Єсеніна:


На московских изогнутых улицах

Умереть, знать, судил мне бог.


І знову Андрій Бєлий:
— Мы круто писали зигзаги в кривых переулках...
Арбатське провулоччя невичерпно цікаве й по той бік Нового Арбату. Скажімо, частина Трубніковського провулку, про який ми вже згадували в зв’язку з художником Полєновим, знаходиться там. Розташований він якраз напроти казіно й нічного клубу «Метелиця». Привертають увагу кілька будівель минулих століть, зокрема будинок архітектора Павла Малиновського (1912 рік), у якому знаходилися винні погреби і працював засновник наукового виноробства в Росії Лев Голіцин. Зараз тут Міністерство економічного розвитку і торгівлі РФ. В Трубніковському провулку й навколо нього мене приваблюють дворики, навіть не впорядковані, без них арбатське провулоччя втратило б своє обличчя.

Трубніковський впирається в Поварську вулицю, про яку можна писати окремий історичний трактат, що в рамках цієї книги ніяк не вийде. Скажу лише, коли повернути праворуч, відразу опинишся біля садиби Шереметєвих (перша половина XIX століття), в якій Пушкін в грудні 1828 року читав свою «Полтаву».

Мені відразу згадується Шевченко:
Наробили колись шведи

Великої слави,

Утікали з Мазепою

В Бендери з Полтави...


У Пушкіна також про Мазепу:
Души глубокая печаль

Стремиться дерзновенно в даль

Вождю Украйны не мешает.

Твердея в умысле своем,

Он с гордым шведским королем

Свои сношенья продолжает.

Звичайно, великий російський поет оцінював Полтавську битву зовсім інакше, ніж вона залишилася в історичній пам’яті українського народу. Недарма Володимир Сосюра в поемі «Мазепа» писав: «О Пушкін, я тебе люблю, та істину люблю ще дужче!»

Втім, геніальний Пушкін був напрочуд точний в поясненні глибинної причини історичного вибору гетьмана Мазепи:


Но независимой державой

Украйне быть уже пора —

И знамя вольности кровавой

Я подымаю на Петра.


Та годі вже, у мене розповідь про зовсім інше...

Казково привабливий Хлібний провулок, дивом дивуєшся, як у ньому тихо й затишно у двох кроках від шумного Новоарбатського проспекту. Дворики в Хлібному і тамтешньому провулоччі ще й зараз збуджують уяву про колишній патріархальний побут, допомагають зрозуміти, чому саме Булат Окуджава так високо ставив арбатський двір:


Тот самый двор, где я сажал березы,

был создан по законам вечной прозы

и образцом дворов арбатских слыл.
Для когось іншого зразком залишається свій рідний арбатський двір, а головне те, що всі дворики сприяли, а подекуди й досі сприяють збереженню своєрідного духу арбатства...

В Хлібному селилися відомі вчені, скажімо в будинку № 6 в 1911–1923 роках жив антрополог, етнограф, археолог, географ, академік Дмитро Анучін, ім’я якого присвоєне Інституту антропології Московського університету, а в будинку № 6а — академік Микола Некрасов. У будинку № 19 з 1919 по 1933 рік знаходилася квартира відомого радянського психіатра Петра Ганнушкіна, а в № 26 жив маршал, Герой Радянського Союзу Василь Соколовський. В провулку, якраз навпроти Інституту США і Канади Російської АН, збереглася садиба середини XVIII століття, що складається з головного будинку (1770-і роки) і двох флігелей. В невеликому Хлібному провулку знайшли затишне пристановище посольства Бельгії, Грузії, Ісландії, Камеруну...

Значно менше насичені меморіальними дошками і посольськими особняками сусідні Скатертний, Столовий, Ножовий провулки. Проте вони притягують своєю старовиною, їх назви започатковані в XVI–XVII століттях. Малий Ржевський провулок названий по церкві в ім’я чудотворної ікони Ржевської Божої Матері, що була знайдена в 1539 році в Тверській губернії. На ній була зображена Божа Матір з дитиною і ліворуч від неї — святий Микола Чудотворець. Ікона зцілила багатьох людей, і за наказом Івана Грозного була доставлена в Москву, де з неї зняли копію, а також спорудили на її честь в районі Старого Арбату дві церкви — біля Пречистенських воріт і на Поварській вулиці (знесені в радянські часи). Більшість будинків у Мерзляковському провулку (особняки і доходні будинки) збудовані на рубежі XIX–XX століть. Провулок виходить прямо на церкву Великого Вознесіння, в якій вінчався Пушкін.

Між Мерзляківським провулком, Великою Нікітською вулицею і Нікітським бульваром розташована церква преподобного Феодора Студіта, побудована в першій чверті XVII століття. Наприкінці XVIII століття її парафіянином був Олександр Суворов, біля церкви поховані його родичі.

Та повернемося до сучасності. Зараз в районі «Арбат», де проживають 23 тисячі жителів, знаходиться 550 будівель, а у віданні ГУП ДЕЗ району — 201 жила будівля й 98 нежилих. Кидається у вічі велика кількість ветхих і навіть аварійних будівель. Ведеться будівництво й реконструкція жилих будинків у Сивцевому Вражку, Староконюшенному, Борисоглібському, Плотнікову провулках, з яких люди були відселені в зв’язку з аварійним станом будівель. Неподалік від Культурного центру гарно відреставровано жилий будинок по Великому Афанасьєвському провулку (буд. 32/9) й у цьому ж провулку побудовано новий жилий будинок № 18. Відреставровано Храм Спаса на Пісках. Планується, що в найближчі роки на місці ветхих і аварійних будівель (Гоголівський бульвар, буд. 29; вул. Арбат, буд. 4 і буд. 18/1) піднімуться будинки, відповідні вигляду Старого Арбату. Розпочаті ремонтно-реставраційні й відбудовчі роботи на 15 об’єктах — пам’ятниках архітектури.

Через якийсь — немалий — час починаєш відчувати справді неповторну атмосферу цих арбатських провулків. Але, мабуть, все-таки для цього треба чимало читати про Старий Арбат і його провулоччя, про кожний з історичних будинків, про видатних людей, які в них жили. Це — справа непроста, трудомістка й нешвидка.

Особливо важливо, на мій погляд, відвідувати старі арбатські храми: Кирила і Афанасія у Великому Афанасьєвському провулку, Власія в Старій Конюшенній слободі, Спаса на Пісках... Кілька слів про ці церкви. Храм Священномученика Власія побудований на початку ХVII століття на місці церкви, що існувала ще в ХVI віці. Перші письмові згадки — 1625 і 1644 роки. Збереглися розписи ХVII століття. Закритий у 1939 році. В ньому розміщалися шкільні майстерні, потім — Росконцерт, російський народний оркестр «Баян». Але треба віддати належне: в 1976–1990 роках тут проводилася реставрація. В 1991 році переданий Російській православній церкві.

Перші письмові згадки про Храм Святителей Афанасія і Кирила датуються 1631, 1634, 1657 роками. В письмових джерелах згадується боковий вівтар Святого Миколи Чудотворця, а в 1722 році зазначається, що храм уже був кам’яним. Під час Вітчизняної війни 1812 року в ньому кілька днів знаходилася вивезена з оточеного Смоленська ікона Божої Матері. У 1932 році храм був закритий, в ньому розміщалися склади, дрібні підприємства, електротехнічний завод. В 1970-х роках проводилася часткова реставрація і реконструкція під концертний зал, була відбудована дзвіниця. В 1992 році храм повернули Російській православній церкві.

Храм Спаса на Пісках, зображений Полєновим, був зведений у 1706–1711 роках (за іншими джерелами в 1698–1711 роках) на місці дерев’яної церкви, збудованої ще в 1639 році стрільцями в їх слободі за царя Михайла Федоровича. В 1849 році обнесений огорожею з воротами. Закритий в 1930-х роках. Внутрішнє оздоблення втрачено. У 1979–1990 роках тут знаходилося одне з об’єднань «Союзмультфільму». Російській православній церкві храм переданий у 1990 році.

Храми, яким налічується 300–400 років акумулювали в собі історичну самобутність Арбату й Росії. Не буде перебільшенням сказати, що дорога до Храму є й дорогою до Старого Арбату. Віками намолені церкви найбільше зберігають духовну староарбатську ауру, дають можливість зануритися в неї, дихати нею.

Ми вже говорили про те, яке важливе місце займали храми в житті арбатців. Видатні російські письменники відобразили й особливу притягальність арбатських церков для гостей Москви і жителів інших районів міста. В бунінському оповіданні «Казимір Станіславович» (1916 рік) збіднілий дворянин із Києва, який давно зпився й погубив своє життя, навесні приїжджає в Москву й відвідує старовинну церковку на Молчанівці:

«За церковной оградой мелкой зеленью зеленело развесистое дерево... трещало воробьями, воздух был мягок, — совсем, совсем летний, даже пылью пахло по-летнему, — и нежно золотилось вдали за домами небо над закатом. И чувствовалось, что в мире есть где-то радость, молодость, счастье» (виділено мною. — В.М.).

Тайком побувавши на вінчанні своєї дочки, Казимір Станіславович довго блукав по арбатським провулкам, виходив на Новинський бульвар, у готелі гірко й рясно плакав, але не став, як задумав, покінчувати життя самогубством...

Михайло Салтиков-Щедрін, який жорстко ставився до кріпосної Росії й церкви, в «Пошехонській старовині» показував, що в Москві 30-х років XIX століття особливу популярність, в тому числі для наїжджаючих взимку дворян «середньої руки», мали вже відомі нам арбатські церкви:

«Модными церквами в то время считались... Никола Явленный и Успенье-на-могильцах... У Николы Явленного настоятелем был протопоп, прославившийся своими проповедями. Говорили, что он соперничал в этом отношении с митрополитом Филаретом... Что касается до церкви Успенья-на-могильцах, то она славилась своими певчими...»

Повертаючись до сучасності, зазначимо, що, здається, все змінилося в цьому арбатському світі, проте й сьогодні можна сказати словами Буніна: тут у старих провулках за Арбатом зовсім особливе місто...

Повністю, до самого дна пізнати, пройти його, мабуть, не дано нікому. Недарма ж Окуджава писав:
Ах, Арбат, мой Арбат, ты — мое отечество,

никогда до конца не пройти тебя!

Новий герб і прапор Арбату
Нинішні арбатські власті намагаються зберігати й акцентувати історичні традиції, про що свідчать новий герб і прапор району, затверджені в 2002 році. Було б незрозуміло, якби не сказав кілька слів про них. У золотому гербовому щиті московської форми розміщена блакитна іонічна капітель з поставленою на неї розкритою рукописною книгою в червоній оправі зі срібними сторінками, правою заповненою і лівою чистою. Капітель супроводжується знизу перехрещеними блакитним пензлем з червоною ручкою, повернутою вгору, і накладеним на неї срібним гусячим пером з блакитною окантовкою, повернутим униз. Під щитом на блакитній стрічці зі срібною підкладкою напис золотими буквами «Арбат».

Символіка герба пояснюється так. Золотий щит символізує пісчану основу розташування району. Іонічна капітель символізує духовне багатство району, його культури, архітектури і історії. Розкрита рукописна книга — багату історію Арбату, нагадує ряд висотних будинків Нового Арбату, а також розташований на ньому Будинок книги. Заповнена і чиста сторінки рукописної книги символізують живий рух історії району. Перехрещені пензель і перо нагадують про багатьох письменників, поетів, художників та інших людей мистецтва, які протягом довгих років обирали Арбат місцем проживання й творчості. Блакитна стрічка зі срібною підкладкою символізує річку Москву в кам’яних берегах — західний кордон району.

Що стосується прапора Арбату, то він є жовтим прямокутним полотнищем зі співвідношенням сторін як 2:3. В центрі полотнища — композиція з описаним уже гербом за виключенням блакитної стрічки. Габаритні розміри композиції складають 5/9 довжини і 5/6 ширини полотнища прапора.

Якими ж словами завершити мені цей многотрудний розділ? Які мислі, з’єднавши воєдино історію Арбату та його сучасність, давали б надію на завтрашній день? Як звернутися до нинішніх арбатців так, щоб це було щиро й без патетики та, водночас, красиво й піднесено?

Я не знайшов у собі таких слів. А точніше не вважаю, що вправі їх виголосити. Таке право мають, на мій погляд, лише корінні, знамениті арбатці першого ряду, такі, як Андрій Бєлий, Борис Зайцев, Булат Окуджава...

Тоді я й вирішив навести маловідоме звернення Бориса Зайцева до того, кого він називав «громадянином Арбату». А може це звертається до сучасних арбатців задумливий лицар з високої ніші будинку № 35, що на розі Калошина й Арбату:

«А ты живешь в жизни новейшей, вновь беспощадной, среди богатых и бедных, даровитых и бездарных, неудачников, счастливцев. Не позабывай уроков. Будь спокоен, скромен, сдержан. Призывай любовь и кротость, столь безмерно изгнанных, столь поруганных. Слушай звон колоколов Арбата. В горестях, скорбях суровых пей вино благости, опьянения духовного, и да будет для тебя оно острей и слаще едких слез. Слезы же прими. Плачь с плачущими. Замерзай с замерзающими и голодай с голодными. Но не гаси себя и не сдавайся плену мелкой жизни, мелкого стяжательства...»

Написано це понад вісімдесят років назад. В минулому столітті й тисячолітті! Скільки історичних змін відбулося. Скільки подій кануло в Лету. Скільки води збігло в річці Життя. Та здається, що ці проникливі слова видатного арбатця написані в наш час і звернені до сучасного жителя Арбату.

На превеликий жаль, церковний дзвін, до якого закликав прислуховуватися Зайцев, майже не чутний сьогодні на Арбаті.

Більше того, сучасна безбожність Арбату настільки густа й очевидна, що мимоволі згадуються слова арбатського філософа Миколи Бердяєва: «Я не сумніваюся в існуванні Бога, не в цьому моє мучення... Але я часто відчуваю відхід Бога з світу, богопокинутість світу і людини...» Недопустимо, щоб Старий Арбат і люди на ньому відчували себе богопокинутими. Арбат і арбатці гідні високої і божественної долі.

Якщо хтось інакше сприймає Старий Арбат або в чомусь не погоджується зі мною, то хай напише про це так, як він хоче. Я зробив, що міг, і хай, хто може, зробить краще. Писав, як дихав, нікому не догоджаючи.
Каждый пишет, как он слышит.

Каждый слышит, как он дышит.

Как он дышит, так и пишет,

не стараясь угодить...

Так природа захотела.

Почему?


Не наше дело.

Для чего?

Не нам судить.

Розділ 2. БУДИНОК № 9


Дотик до історії
Якось російський письменник Федір Абрамов справедливо зауважив: «А Росія ж із будинків складається». Найвідоміша російська вулиця також складається з будинків, але всі вони мають справді незвичайне минуле. «Історія практично кожного будинку на Арбаті, навіть найменшого і, здавалося б, незначного, — писав москвознавець Лев Колодний, — врешті-решт, якщо почати її досліджувати, неодмінно приводить нас до імен і подій, забути які неможливо, не ризикуючи втратити своє обличчя».

Мабуть, жодна з вулиць у всьому світі не має такої багатої спеціальної літератури про себе, як Арбат, — окремі книги, безліч статей. У цьому контексті не дивно, що в них розповідається майже про кожний із староарбатських будинків, у тому числі, і про будинок № 9. І все ж, і все ж...

Коли починаєш глибше цікавитися історією нашого будинку, то розумієш, що написано про нього мало й поверхово. Тому для створення повнішого й глибшого нарису мені довелося працювати в Центральному історичному архіві Москви, Центральному архіві науково-технічної документації Москви, Центральному муніципальному архіві Москви, фондах Музею історії Москви, вивчати дореволюційний адресний довідник-щорічник «Вся Москва», знайомитися зі спеціальними працями, зокрема по історії й архітектурі, проштудіювати багату арбатознавчу літературу.

Почну з початку. Досі не йшлося про те, що можна виділити чотири основних будівельних періоди, пов’язані з будинком № 9. Перший — будівництво первісної двоповерхової будови на червоній лінії Арбату, тобто лінії забудови, в східній частині двору (1800–1802роки). З цього часу йде відлік історії будинку, який вже перейшов двохсотрічний рубіж.

Другий — зведення нових жилих і нежилих будівель, розширення їх в глибину земельної ділянки (1813–1824 роки). В Центральному архіві науково-технічної документації Москви мені пощастило знайти унікальні документи, які дають можливість розповісти про цей давній період забудови й упорядкування земельної ділянки, що належала тоді «надвірній радниці»1 Варварі Афанасіївні Мальшиній. Цій енергійній і діяльній росіянці ми завдячуємо цивілізованим освоєнням райського куточку старовинного Арбату.


Каталог: wp-content -> uploads -> 2015
2015 -> Зарубіжна література
2015 -> Тест №1 микола вороний. Олександр олесь. Павло тичина. Максим рильський. Богдан ігор антонич. Володимир сосюра
2015 -> Озповідає про своє життя Рим 1996 Генеральний Дім Дочок Милосердя Каносіянок Via Stazione Ottavia, 70 00135 Roma Назва оригіналу
2015 -> Ю. О. Матвієнко, С. В. Матвієнко еміль крепелін. До 160-річчя з дня народження
2015 -> FHI-25.docx [александър абт биография фигурист]
2015 -> Навчальний посібник За загальною редакцією ректора Національної академії Служби безпеки України
2015 -> Програма всеукраїнської наукової конференції " історія степової україни XVII хх століття"


Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   4   5   6   7   8   9   10   11   ...   41

Схожі:

Книга ілюстрована копіями деяких архівних документів, які публікуються вперше, старовинними фотографіями й поштовими листівками, а також світлинами актриси Національного академічного драматичного театру імені І iconКультурний центр України в Москві москва олма медіа Групп 2008
...
Книга ілюстрована копіями деяких архівних документів, які публікуються вперше, старовинними фотографіями й поштовими листівками, а також світлинами актриси Національного академічного драматичного театру імені І icon«Майстри й шедеври»
Г. П. Юри видатного діяча українського театрального мистецтва, багаторічного незмінного керівника академічного українського драматичного...
Книга ілюстрована копіями деяких архівних документів, які публікуються вперше, старовинними фотографіями й поштовими листівками, а також світлинами актриси Національного академічного драматичного театру імені І iconЕдіт Піаф. Три театри – три історії
На сьогоднішній день у Києві вистави про Едіт Піаф йдуть у кількох театрах. Виокремимо з поміж них постановки Національного академічного...
Книга ілюстрована копіями деяких архівних документів, які публікуються вперше, старовинними фотографіями й поштовими листівками, а також світлинами актриси Національного академічного драматичного театру імені І iconОсновні підсумки діяльності державних архівних установ України у 2006 році Зміст
Забезпечення збереженості та державний облік документів Національного архівного фонду
Книга ілюстрована копіями деяких архівних документів, які публікуються вперше, старовинними фотографіями й поштовими листівками, а також світлинами актриси Національного академічного драматичного театру імені І iconКонспект лекцій з дисципліни „Історія театру України для студентів 3 курсу спеціальності 02020101 «Театральне мистецтво» спеціальності «Актор драматичного театру»
Конспект лекцій з дисципліни „Історія театру України” для студентов 3 курсу спеціальності 02020101 «Театральне мистецтво» спеціальності...
Книга ілюстрована копіями деяких архівних документів, які публікуються вперше, старовинними фотографіями й поштовими листівками, а також світлинами актриси Національного академічного драматичного театру імені І iconПро проведення VІІ всеукраїнського літературно-музичного фестивалю "Розстріляна молодість"
Житомирського академічного українського музично-драматичного театру ім. І. Кочерги буде проведений заключний етап VІІ всеукраїнського...
Книга ілюстрована копіями деяких архівних документів, які публікуються вперше, старовинними фотографіями й поштовими листівками, а також світлинами актриси Національного академічного драматичного театру імені І iconЗвіт про виконання плану розвитку архівної справи За 2017 рік
Програми здійснення контролю за наявністю, станом І рухом документів Національного архівного фонду в архівних установах Донецької...
Книга ілюстрована копіями деяких архівних документів, які публікуються вперше, старовинними фотографіями й поштовими листівками, а також світлинами актриси Національного академічного драматичного театру імені І iconПрограма творчих конкурсів київського національного університету театру, кіно І телебачення імені І. К. Карпенка-Карого
Київського національного університету театру, кіно І телебачення імені І. К. Карпенка-Карого
Книга ілюстрована копіями деяких архівних документів, які публікуються вперше, старовинними фотографіями й поштовими листівками, а також світлинами актриси Національного академічного драматичного театру імені І iconДержавний архів полтавської області підсумки діяльності архівних установ області
Забезпечення збереженості та державний облік документів національного архівного фонду
Книга ілюстрована копіями деяких архівних документів, які публікуються вперше, старовинними фотографіями й поштовими листівками, а також світлинами актриси Національного академічного драматичного театру імені І iconЗвіт Житомирського інституту культури І мистецтв за 2012-2013 н р
Житомирського обласного центру народної творчості та обласного музично-драматичного театру ім. І. Кочерги, а також шляхом реорганізації...


База даних захищена авторським правом ©biog.in.ua 2019
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка