Книга ілюстрована копіями деяких архівних документів, які публікуються вперше, старовинними фотографіями й поштовими листівками, а також світлинами актриси Національного академічного драматичного театру імені І



Сторінка9/41
Дата конвертації03.01.2020
Розмір6,01 Mb.
ТипКнига
1   ...   5   6   7   8   9   10   11   12   ...   41

Земельна ділянка Мальшиної простягалася від Арбатської вулиці (так називалася тоді вулиця Арбат) до району нинішнього Малого Афанасьєвського провулку, де межувала з домоволодіннями надвірної радниці Попової, міщанина2 Івана Лазарєва і якоїсь Зімбулатової. З боку нинішнього Великого Афанасьєвського провулка до Варвари Мальшиної прилягала тоді земельна ділянка графа Шереметєва (!)3. З боку нинішньої Арбатської площі й Гоголівського бульвару розміщалося домоволодіння купця Сабурова. Між іншим, сусіди Мальшиної ніби спеціально підібрані для того аби продемонструвати нащадкам, що вже в першій чверті ХІХ століття Арбатська вулиця була різнорідною за становою належністю домовласників — дворянин з титулом графа, надвірні радники, купець, міщанин.

Документи свідчать, що в наполеонівській пожежі 1812 року на згаданій ділянці згоріли двоповерховий будинок на місці нинішнього будинку № 9 і будівлі в глибині двору. Незначна частина їх була відбудована чи відремонтована вже до літа 1813 року. Проте роботи не припинялися, а у вересні 1818 року розпочалася серйозна добудова й перебудова основного будинку та інших будівель. Влітку 1822 року були вже зведені, але ще не оздоблені триповерховий кам’яний жилий будинок і два двоповерхових жилих будинки. Повністю були готові кам’яні одноповерховий жилий і нежилий будинки в глибині двору. Ще через пару років основний будинок на Арбатській вулиці, що був повернутий порталом4 до нинішнього Великого Афанасьєвського провулка, йменувався в документах чотириповерховим, а двоповерховий — триповерховим, але, судячи з усього, в них обладнали підвали, зробивши їх жилими. До того ж третій поверх був надбудованим мезоніном.

Завершивши будівництво, Варвара Мальшина у 1826 році добилася ще й звільнення свого домашнього вогнища від постою в ньому солдатів і офіцерів. До речі, домовласники платили за це чималі гроші, зате мали право гордо написати на воротах чи навіть вирізати на камені: «Звільнений від постою».

Наступна зустріч з Варварою Мальшиною, яку дозволяють архівні документи, датується початком 1838 року. Виявляється, що ділова й, мабуть, красива жінка вже мала інше прізвище! В «Плане и фасаде, выданном от комиссии для строений в Москве, 1838 года, генваря 26 дня» засвідчено, що земельна ділянка № 599 (цей номер залишиться за нею й надалі) по вулиці Арбатській Пречистенської частини 5 кварталу належить «Коллежской советнице Варваре Афанасьевне Крекшиной, бывшей Мальшиной».

Таким чином, з новим чоловіком Варвара Афанасіївна виросла на один чин, бо в Росії колежський радник був громадянським чином 6-го класу й міг обіймати середні керівні посади (начальник відділення, діловод в центральних закладах).

На плані бачимо той же основний будинок з мезоніном, повернутий фасадом на захід. Праворуч від входу й ліворуч в задній частині будинку були добудовані два затишних ганки. В дальному кутку двора (з боку нинішнього Малого Афанасьєвського провулка), як і раніше, розміщалася нежила будівля, скоріше всього, сарай. Неподалік, перпендикулярно до нього — дерев’яна одноповерхова будівля, очевидно, для прислуги.

Звертає на себе увагу те, що будинок первісно будувався кам’яним, що було тоді рідкістю в Москві, але всіляко підтримувалося місцевою владою. Існували навіть «Правила для неодмінного виконання», затверджені в 30-х роках ХІХ століття, в яких зокрема зазначалося: «Крыльца в больших домах должны быть каменные и галереи не дозволяются иначе, как каменные...» В «Правилах» передбачалося осадження нового будинку: «Каменное строение... вновь оконченное в одно лето, не дозволять штукатурить ни внутри, ни снаружи тем же годом». Вони містили й протипожежні вимоги: «Деревянные этажи на каменных этажах не должны обшиваться тесом, а должны быть штукатурены...» І ще одна — естетична настанова: «Окраска крыш должна быть... красной или зеленой краской». Як же чудово виглядали такі будинки з висоти пташиного польоту!

На звороті плану земельної ділянки домовласниці Варвари Мальшиної-Крекшиної надруковані «Правила, кои наблюдать должен каждый владелец дома». Пройшло понад 160 років, але й зараз вони викликають значний інтерес, і я навожу їх у незмінному вигляді:

«По комиссии строений.

1. Никакие постройки, ни на улицу, ни во дворе без дозволения Комиссии не могут быть произведены; равно перекрытие крыш, исправление оных, перемена колод в окнах, в фасадах на улицу, прорубка дверей на улицу и устройство крылец.

2. На соседний двор не дозволяется окон выводить иначе, как по постановлению мнения Государственного Совета 1835 года Февраля 4 дня, где все правила ясно изображены.

3. Ретирады1 не должны быть построены к границам соседа, а должны быть построены с узаконенными разрывами; выгребы нечистоты из ретирад не могут быть с улицы.

4. Брандмауры2 должны быть без окон и дверей. А поставленные в строениях для разрывов должны быть выше крыш и без всяких отверстий, и брандмаур тоньше быть не может, как 2,5 кирпича.

5. Так как дома должны быть освобождены от постоя на основании Свода Законов Тома 4-го, статьи 618 и 621, что и составляет единовременный сбор, то при получении плана на постройки, обязан владелец представить билет на освобождение от постоя, и пояснить, весь ли дом освобожден от постоя и с которого года; а ежели не весь, то сколько платить в квартирную Экспедицию и какие имеет квитанции, дабы Комиссия, имея подробныя сведения, могла сноситься как с Думою, так и с квартирною Экспедициею.

6. При желании владельца вновь пристроить покои и всякое строение, он обязан объявить Комиссии, желает ли при самом получении дозволения освободиться от постоя, или предъявить по окончании постройки, но во всяком случае Комиссия с своей стороны учинит расчет и доставит оный в квартирную Экспедицию и к Частному Приставу для неукоснительнаго взыскания по отстройке.

7. По всякому объявлению владельца о постройках, при самой выдаче плана, квартирная Экспедиция и Дума извещаются, что план выдан, дабы по случаю увеличения дома немедленно учинила переоценку, как равно таковую же бы сделала, ежели строение уменьшится.
По градской думе.

Владелец дома, по приобретении оного в свою собственность на законных основаниях, обязан представить удостоверительный на то акт в Градскую Думу, для внесения в Градскую обывательскую книгу, заплатя по Высочайше утвержденному в 13 день Апреля 1823 года положению о Городских доходах и расходах следующие по цене дома в доход города деньги, получить лист на Гражданство; на основании сего же положения платить ежегодно в городские доходы процентные деньги с той суммы, в какую сей дом оценен, внося сии деньги в два срока: за первую половину года с Генваря по Июль, за последнюю с Июля по Генварь месяц, в Частный дом к Гласному, от Городской Думы для сего определенному; и по уплате сих денег получает от него печатную Квитанцию. За просрочку же платежа оных взыщется пеня, а в случае дальнейшей в плате же медленности, поставится в доме экзекуция1.


По квартирной экспедиции, при градской думе состоящей.

Не освобожденный от постоя взносом единовременной суммы дом, или вновь прибавившееся строение, вводится в постойную повинность и со дня отделки оного взыскиваются квартирные деньги, по числу оказавшихся в нем покоев, за каждый покой2 до взноса единовременной суммы, сколько по табели полагается в частях города. Мера покоя составляет 16 квадратных сажень3 поэтажнаго строения, не исключая сеней, коридоров, кладовых и прочих в жилом корпусе имеющихся помещений; за неплатеж квартирных денег поставится в дом экзекуция.


По полиции.

Обязан владелец: по получении от Комиссии Строений дозволения, на постройки всякого рода, предъявлять, до начала оных, выданное ему дозволение в Частном доме. Строения как наружные, так и надворные, содержать в наилучшей чистоте, красить по наруже чрез 3 или 4 года, желоба и водосточные трубы прочищать, дабы вода с крыши стекала свободно под тротуар. Мостовую мостить из булыжного камня, а тротуары из дикого камня, или белого мячковского с тумбами, по указанию чиновников, на сие определенных; кирпичных же тротуаров без разрешения Комиссии не делать, и чтобы на тротуарах не было ступеней, сходов и других затруднений для пешеходцев; мостовую, тротуар и двор содержать в наивозможной чистоте, для чего с мостовых и тротуаров зимою снег, а в прочее время года грязь и всякую нечистоту сметать ежедневно, тот час с рассветом, со двора сваживать на показанные места всякую нечистоту, делающую вред здоровью живущих1; от огня иметь возможную осторожность. Квартиры отдавать в наймы по условиям, у маклера явленным, или с записью в маклерскую книгу на законных основаниях. О всех происшествиях в доме давать сведения, как равно о приезжающих и отъезжающих. Вольно-наемных иметь по билетам Конторы Адресов. За неисполнение же сего владелец дома подвергается установленному штрафу».

Фальшиві вікна на Арбат
В архіві мною знайдені документи про земельну ділянку № 599 й забудову на ній, датовані серпнем 1857 року:

«Описание существующих строений. Под №1, каменное 4-х этажное жилое. № 2, каменное 3-х этажное жилое. № 3, каменное 2-х этажное жилое, с подвалом. № 4, каменное 2-х этажное с антресолями жилое. № 5, каменное 2-х этажное, нижний этаж нежилой, а верхний жилой. № 6, каменный портал2. № 7, каменное одноэтажное нежилое. Под № 8, каменное одноэтажное жилое. № 9, каменный вход в подвал. №10, деревянное двухэтажное нежилое. № 11, деревянное одноэтажное нежилое. № 12 деревянное одноэтажное в каменных столбах нежилое. Кровли на сих строениях крыты железом. № 13, деревянное одноэтажное нежилое. Кровля крыта тесом.

В строении № 4 и 5, по фасаду показанные окна под литерами: а, б, в, г, д, е, и, ж, фальшивые».

Знаменний момент! На кресленні будинку, що знаходився на нинішньому місці Культурного центру України в Москві, глуха стіна на Арбатську вулицю декорована фальшивими вікнами. Цього вже настійно вимагала естетика вулиці, що давно об’єднала навколо себе будинки, повернувши їх обличчям до себе.

Згадані документи дозволяли побудувати дерев’яну одноповерхову нежилу будівлю з покриттям даху залізом і наказували відремонтувати будівлі під № 1, 2, 3, 4 і 13. Крім того, було велено побудувати кам’яні брандмауери. Взагалі вражає грунтовність і капітальність забудови ділянки № 599, що в більшості своїй містила кам’яниці з залізними дахами, до того ж вони весь час удосконалювалися.

Наступним — третім етапом забудови було зведення за проектом архітектора Д. Гущина окремого триповерхового будинку в західній частині двору по червоній лініі Арбату (1872–1873 роки). Після цього земельна ділянка отримала новий номер — 636-6 означалася в документах під № 636/599. Отже, на ділянці № 2 під № 636/599 Пречистенської частини, а саме на ній знаходиться нинішній будинок № 9, як свідчать архівні документи, в 1874 році були розташовані такі будинки й споруди:

— кам’яний (мурований) двоповерховий жилий будинок з жилим підвалом;

— кам’яний двоповерховий жилий будинок з антресолями, мезоніном і жилим підвалом;

— кам’яний триповерховий жилий будинок;

— кам’яний двоповерховий будинок у дворі;

— кам’яний триповерховий жилий будинок з підвалом;

— кам’яна одноповерхова нежила будівля з підвалом;

— кам’яна будівля для спуску в підвал.

Тобто всього п’ять жилих кам’яних будинків і дві службові, також кам’яні будівлі1. Слід пам’ятати, що в той час Москва ще була переважно дерев’яним містом, принаймні за межею Садової знаходилися суціль дерев’яні будівлі. Чимало їх залишилося й на Арбаті, проте місцева влада вже заборонила будувати їх в цьому районі, саме з центру місто ставало кам’яним. Таку перебудову пришвидшували часті пожежі. Адже на місці згорілого дерев’яного будинку на Арбаті треба вже було зводити лише кам’яний. Знаменитий московський міський голова Микола Алєксєєв (1885–1893), приїхавши одного разу на пожежу в Афанасьєвському провулку, сказав: «Ну слава богу, ще на один дерев’яний будинок у Москві стало менше!»

По суті земельна ділянка №636/599 знаменувала нове, кам’яне будівництво в Москві з первісної забудови на початку ХІХ століття, й особливо виразно це стало видно в 70-х роках.

Підпільний світ Іполита Мишкіна


Якраз у 1874 році, про який щойно йшлося, двадцятишестирічний революціонер-народник Іполит Микитович Мишкін жив у флігелі будинку № 9, виношуючи плани видання нелегальної літератури. Саме тут він організував першу в Москві підпільну друкарню, що випускала народницьку літературу масовими на ті часи тиражами.

Іполит Мишкін змалечку зазнав злигоднів і нужди, його батько був миколаївським солдатом, а затим унтер офіцером, а мати — кріпачкою. Не з книжок, а з власного досвіду Мишкін пізнав, що, говорячи його словами, «одні вічно трудяться, вічно страждають, вічно знемагають під непосильним тягарем, а інші, володіючи чудовим даром перетворювати народну кров у шампанське і народну плоть — в шовки та бархати, ведуть вічно бездіяльне, розгульне, п’яне, розпутне, панське життя». Доля склалася так, що привела слухача Петербурзького училища військового відомства, стенографа Мишкіна в той район Москви, де жили переважно пани.

Спочатку він намагався видавати демократичну літературу легально, але після знищення цензурою однієї з книг, Мишкін вирішив налагодити випуск нелегальних видань. Познайомившись у 1874 році з народником Порфирієм Войнаральським — одним із організаторів «ходіння в народ»1 — Мишкін починає набір забороненої літератури в друкарні на Тверському бульварі, а на початку травня 1874 року він організовує добре законспіровану друкарню й у будинку № 9 на Арбаті. Зовні вона нічим не виділялася, випускала й звичайну літературу, а надруковані аркуші з революційним змістом негайно виносилися з приміщення. Це допомогло підпільно випускати народницькі видання протягом майже півтора місяця. Документи свідчать, що чималі партії нелегальної літератури були відправлені з Арбату в Петербург, Пензу, Саратов та інші міста.

Революційною друкарнею Мишкіна зацікавився сам Олександр ІІ. У відсутності Мишкіна 6 і 9 червня в друкарні було проведено два обшуки, а 8 червня Московське жандармське управління оголосило повсюдний розшук Іполита Мишкіна. Кажуть, що він якраз підходив до будинку № 9, коли його попередили про несподіваний візит поліції в друкарню...

Мишкін вимушений був виїхати за кордон. Сучасник, який бачив його там, писав: «Мишкін залишав враження людини надзвичайно енергійної й живої. Рухи його були швидкі, він говорив швидко, його невеликі чорні очі блищали. При першому ж знайомстві з ним кидалася в вічі його незвичайна прямота... це була основна риса його характеру».

Невдовзі Мишкін повернувся в Росію з тим, щоб... звільнити Миколу Чернишевського, який знаходився на засланні в Східному Сибіру. Після провалу цієї героїчної спроби був арештований. Очевидець розповідав про Мишкіна-в’язня: «Душевна краса Мишкіна була красою суворого гніву, нещадного передусім до себе, а затим і до інших. Революційний настрій має свою релігію і своїх фанатиків. Мишкін був одним із найбільш яскравих сектантів революційного настрою...»

Іполит Мишкін був розстріляний у 1885 році в Шліссельбурзькій фортеці.

Жилець Володимир Чиколєв


На початку 70-х років ХІХ століття в будинку № 9 жив також видатний вчений в галузі електротехніки Володимир Миколайович Чиколєв (1845–1898), який, хоч і помер молодим, справедливо називав себе «дідусем російської електротехніки». В «Радянському енциклопедичному словнику», виданому незадовго до краху СРСР, про нього було вміщено два коротких речення: «Створив ряд моделей дугових ламп з диференціальним регулятором. Заклав основи теорії прожекторного освітлення». Втім, і цим сказано немало. Нині Чиколєв незаслужено призабутий.

Володимир Миколайович народився в селі Піски Смоленської губернії, рано залишився без батьків і був відданий на виховання в Олександрівський сирітський кадетський корпус у Москві. Блискуче закінчив його і в 1863 році поступив на фізико-математичний факультет Московського університету, після його закінчення в 1867 році став асистентом кафедри фізики Петровсько-Разумовської академії. Наступного року Чиколєв переїхав у Смоленську губернію до родичів, щоб підготуватися до екзамену в магістратуру. Там він познайомився з Альбертиною Ейсмонд, яка також була сиротою. Молоді покохали одне одного й одружилися в 1869 році. Невдовзі двадцятип’ятирічний Володимир Чиколєв з дружиною повернувся в Москву, де працював у різних наукових лабораторіях, передусім у Технічному товаристві. Його дочка згадувала: «Сімейне життя моїх батьків було виключно щасливим. Вони все життя глибоко любили і цінили одне одного. Матеріально моєму батькові не везло в житті. Жоден із його винаходів — навіть лампа — не приніс йому ніякої вигоди. Так батько мій прожив усе життя бідною людиною».

Якась частина цього щасливого й бідного життя пройшла в стінах будинку № 9, який Чиколєв прославив своїми науковими відкриттями й організаторським талантом (невдовзі він переїхав у Петербург, де й помер).

Володимир Миколайович був одним із організаторів Московської промислової виставки 1872 року і знаменитого Політехнічного музею в Москві, одним із засновників електротехнічного відділу Російського технічного товариства, засновником і першим редактором досі існуючого журналу «Електрика» («Электричество») — одного з перших елекротехнічних журналів у всьому світі.

У 1879 році з’явилася сконструйована Чиколєвим диференціальна електрична лампа, в якій були усунені недоліки кращих у той час регуляторів Фуко і Серена. Він розробив оригінальний спосіб оптичного дроблення світла, при якому світло від джерела передавалося в інші приміщення, наприклад, у цехи заводу. Близько 20 років Чиколєв займав посаду старшого електротехніка Головного артилерійського управління, багато зробив для ефективного використання прожекторів на полі бою.

У переможному 1945 році журнал «Електрика» назвав Чиколєва «одним із перших російських воєнних електротехніків ... талановитим конструктором, крупним популяризатором електротехніки другої половини минулого століття...» Володимир Миколайович став одним із перших російських воєнних світлотехніків, який не лише розробляв практичні питання застосування електричного освітлення в армії, але й зробив теоретичні узагальнення в цій галузі. У 1880 році Чиколєв висунув порівняльно-історичний метод вивчення технічних явищ. «Історія, — писав він, — повинна служити прикладом і уроком для майбутнього, а тому, приступаючи до викладення короткого нарису історії електротехнічного освітлення, я вважаю потрібним попередити, що буду триматися викладення не лише фактів, але й тієї обстановки, тих обставин, тих пружин, що викликали або супроводжували різні явища цієї історії. Одним словом, моя історія буде не тільки фактичною, але, так би мовити, й політичною».

Чиколєв був автором понад 20 монографій, курсів лекцій і довідників з електротехніки, багатьох наукових статей.

Толстовська присутність


Арбат був одним із улюблених московських куточків Толстого, з яким він був зв’язаний багатьма узами. Ще в «Юності» Толстой описував, як його герой вийшов на вулицю й опинився на Арбаті: «...Тянулись какие-то возы по Арбату, и два рабочие каменщика, разговаривая, прошли по тротуару. Пройдя шагов тысячу, стали попадаться люди и женщины, шедшие с корзинками на рынок; бочки, едущие за водой; на перекресток вышел пирожник; открылась одна калашная, и у Арбатских ворот попался извозчик, старичок, спавший, покачиваясь на своих калиберных, облезлых, голубоватеньких и заплатанных дрожках».

Приїхавши в Москву в 1848 році, молодий Лев Толстой зупинявся у свого приятеля Василя Перфильєва (Васєньки); той жив на розі Малого Ніколопєсковського і Собачої площадки. Васєньку визнають прообразом Стіви Облонського — характерного типу дворянської післяреформної Москви. Невдовзі Толстой наймає квартиру в домі Іванової на Сивцевому Вражку. В ній письменник потім «поселив» з матір’ю і Сонею збіднілого Миколу Ростова, який повернувся з війни: «...Несмотря на нежелание оставаться в Москве в кругу людей, знавших его прежде, несмотря на свое отвращение к статской службе, он взял в Москве место по статской части и, сняв любимый им мундир, поселился с матерью и Соней на маленькой квартире, на Сивцем Вражке». Саме на Сивцевому Вражку пробуджується в молодому Леві Толстому письменник, тут визріває задум трилогії «Дитинство», «Отроцтво», «Юність». Нагадаю, що домом Ростових із «Війни і миру» називають часто будинок на Поварській, 52; дім князя Болконського, який вцілів після пожежі 1812 року, знаходився на Воздвиженці; будинок № 2 в Хлібному провулку описаний в «Анні Кареніній» як дім Щербацьких; закоханий в Кіті Щербацьку Левін бродить по Кисловці й Газетному провулку...

Тут доречно згадати, що з іменем Толстого пов’язаний ще один будинок у Москві, який належить нашій державі, за адресою Леонтіївський провулок, 18, де знаходиться Посольство України в Російській Федерації. В краєзнавчих колах його називають «будинок Заборових», хоча виник він у XVIII столітті, а процвітаючі купці Заборови купили особняк лише в XIX столітті. Наступними володарями будинку були Уварови — відомий історик, археолог, колекціонер, граф Олексій Уваров і його дружина Парасковія Сергіївна (уроджена княжна Щербатова). Народилася вона в 1840 році в Україні (село Бобрики Лебединського повіту Харківської губернії). Так от, у Щербатову свого часу був закоханий молодий Лев Толстой, але Парасковія віддала перевагу археологу Уварову, за якого й вийшла заміж у 1859 році. Лев Миколайович оспівав своє почуття до Щербатової у романі «Анна Кареніна», вивівши її в образі Кіті Щербацької:

«Платье не теснило нигде, нигде не спускалась кружевная берта, розетки не смялись и не оторвались; розовые туфли на высоких выгнутых каблуках не жали, а веселили ножку. Густые косы белокурых волос держались как свои на маленькой головке. Пуговицы все три застегнулись, не порвавшись, на высокой перчатке, которая обвила ее руку, не изменив ее формы. Черная бархотка медальона особенно нежно окружила шею».

Кажуть, що Софія Андріївна довго ревнувала чоловіка до знатної красуні з України. До речі, Парасковія Сергіївна пережила Лева Миколайовича на 14 років, а свого чоловіка — на 40 років і померла далеко від Леонтіївського провулка, в Югославії...

Осінь, зиму і весну 1881–1882 років сім’я Толстих прожила в старому особняку в Дєнєжному провулку. Про той місяць, що пройшов з часу переїзду в Москву, Толстой зізнався у щоденнику 5 жовтня 1881 року: «самый мучительный в моей жизни». Письменник переживав тяжку духовну кризу й вкрай недоброзичливо писав про Москву та її правителів: «Вонь, камни, роскошь, нищета. Разврат. Собрались злодеи, ограбившие народ, набрали солдат, судей, чтобы оберегать их оргию, и пируют». Втім, якщо вдуматися, насправді це слова, написані на всі часи, бо в них закладена неминуща правда про власть імущих. На початку 1882 року в Москві проходив перепис населення. Толстой взяв у ньому участь і вибрав для перепису Ржанів дім по Проточному провулку, 27/11 (не зберігся). «Всё здесь серо, грязно, вонюче — и строения, и помещения, и дворы, и люди, — писав Лев Толстой. — Большинство людей, встретившихся мне здесь, были оборванные и полураздетые».

Всі ці толстовські відвертості не варто забувати, коли ми захоплюємося блискучими розповідями про блискучий Старий Арбат.

У «Війні і мирі» під іменем Марії Дмитрівни Ахросімової Толстой вивів Надію Дмитрівну Офросімову. Ця арбатка заслуговує на увагу. Офросімова була зображена ще Олександром Грибоєдовим в «Горі з розуму» старою Хлестовою. До неї повною мірою можуть бути віднесені слова Фамусова:


А дамы? — сунься кто, попробуй, овладей;

Судьи всему, везде, над ними нет судей...


Дослідник Гершензон у книзі «Грибоєдовська Москва» писав, що Офросімова владно командувала в московському суспільстві: «Її боялись, як вогню, не лише її сини, рослі гвардійські офіцери, яких вона тримала в страху ляпасами...» В уже згаданому театрі на Арбатській площі в 1809 році Офросімова публічно викрила якось московського сенатора-хабарника. Побачивши в царській ложі Олександра І, а в ложі бенуара сенатора, вона, погрозивши пальцем сенатору, вказала на царя й викрикнула на весь театр: «Бережись, NN!» Олександр зацікавився цим попередженням, і невдовзі сенатор був звільнений.

Офросімова мала особняк на Староконюшенному. У Толстого читаємо: «Поздно вечером четыре возка Ростовых въехали во двор Марии Дмитриевны, в Старой Конюшенной. Мария Дмитриевна жила одна. Дочь свою она уже выдала замуж. Сыновья ее все были на службе». З цього будинку Анатоль Курагін разом з приятелем Дороховим мав викрасти Наташу Ростову. Звідси ж, виїхавши на Арбат із Староконюшенного, граф Безухов побачив яскраву комету 1812 року:


Каталог: wp-content -> uploads -> 2015
2015 -> Зарубіжна література
2015 -> Тест №1 микола вороний. Олександр олесь. Павло тичина. Максим рильський. Богдан ігор антонич. Володимир сосюра
2015 -> Озповідає про своє життя Рим 1996 Генеральний Дім Дочок Милосердя Каносіянок Via Stazione Ottavia, 70 00135 Roma Назва оригіналу
2015 -> Ю. О. Матвієнко, С. В. Матвієнко еміль крепелін. До 160-річчя з дня народження
2015 -> FHI-25.docx [александър абт биография фигурист]
2015 -> Навчальний посібник За загальною редакцією ректора Національної академії Служби безпеки України
2015 -> Програма всеукраїнської наукової конференції " історія степової україни XVII хх століття"


Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   5   6   7   8   9   10   11   12   ...   41

Схожі:

Книга ілюстрована копіями деяких архівних документів, які публікуються вперше, старовинними фотографіями й поштовими листівками, а також світлинами актриси Національного академічного драматичного театру імені І iconКультурний центр України в Москві москва олма медіа Групп 2008
...
Книга ілюстрована копіями деяких архівних документів, які публікуються вперше, старовинними фотографіями й поштовими листівками, а також світлинами актриси Національного академічного драматичного театру імені І icon«Майстри й шедеври»
Г. П. Юри видатного діяча українського театрального мистецтва, багаторічного незмінного керівника академічного українського драматичного...
Книга ілюстрована копіями деяких архівних документів, які публікуються вперше, старовинними фотографіями й поштовими листівками, а також світлинами актриси Національного академічного драматичного театру імені І iconЕдіт Піаф. Три театри – три історії
На сьогоднішній день у Києві вистави про Едіт Піаф йдуть у кількох театрах. Виокремимо з поміж них постановки Національного академічного...
Книга ілюстрована копіями деяких архівних документів, які публікуються вперше, старовинними фотографіями й поштовими листівками, а також світлинами актриси Національного академічного драматичного театру імені І iconОсновні підсумки діяльності державних архівних установ України у 2006 році Зміст
Забезпечення збереженості та державний облік документів Національного архівного фонду
Книга ілюстрована копіями деяких архівних документів, які публікуються вперше, старовинними фотографіями й поштовими листівками, а також світлинами актриси Національного академічного драматичного театру імені І iconКонспект лекцій з дисципліни „Історія театру України для студентів 3 курсу спеціальності 02020101 «Театральне мистецтво» спеціальності «Актор драматичного театру»
Конспект лекцій з дисципліни „Історія театру України” для студентов 3 курсу спеціальності 02020101 «Театральне мистецтво» спеціальності...
Книга ілюстрована копіями деяких архівних документів, які публікуються вперше, старовинними фотографіями й поштовими листівками, а також світлинами актриси Національного академічного драматичного театру імені І iconПро проведення VІІ всеукраїнського літературно-музичного фестивалю "Розстріляна молодість"
Житомирського академічного українського музично-драматичного театру ім. І. Кочерги буде проведений заключний етап VІІ всеукраїнського...
Книга ілюстрована копіями деяких архівних документів, які публікуються вперше, старовинними фотографіями й поштовими листівками, а також світлинами актриси Національного академічного драматичного театру імені І iconЗвіт про виконання плану розвитку архівної справи За 2017 рік
Програми здійснення контролю за наявністю, станом І рухом документів Національного архівного фонду в архівних установах Донецької...
Книга ілюстрована копіями деяких архівних документів, які публікуються вперше, старовинними фотографіями й поштовими листівками, а також світлинами актриси Національного академічного драматичного театру імені І iconПрограма творчих конкурсів київського національного університету театру, кіно І телебачення імені І. К. Карпенка-Карого
Київського національного університету театру, кіно І телебачення імені І. К. Карпенка-Карого
Книга ілюстрована копіями деяких архівних документів, які публікуються вперше, старовинними фотографіями й поштовими листівками, а також світлинами актриси Національного академічного драматичного театру імені І iconДержавний архів полтавської області підсумки діяльності архівних установ області
Забезпечення збереженості та державний облік документів національного архівного фонду
Книга ілюстрована копіями деяких архівних документів, які публікуються вперше, старовинними фотографіями й поштовими листівками, а також світлинами актриси Національного академічного драматичного театру імені І iconЗвіт Житомирського інституту культури І мистецтв за 2012-2013 н р
Житомирського обласного центру народної творчості та обласного музично-драматичного театру ім. І. Кочерги, а також шляхом реорганізації...


База даних захищена авторським правом ©biog.in.ua 2019
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка