Книга м. Київ зміс т валентин Рибалка



Сторінка1/18
Дата конвертації16.05.2017
Розмір3,58 Mb.
#2827
ТипКнига
  1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   18


АКАДЕМІЯ ПЕДАГОГІЧНИХ НАУК УКРАЇНИ
ІНСТИТУТ ОБДАРОВАНОЇ ДИТИНИ АПН України
Міністерство освіти і науки україни
МАЛА АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИ
НАЦІОНАЛЬНИЙ ЦЕНТР ДОСЛІДЖЕННЯ ОБДАРОВАНИХ
І ТАЛАНОВИТИХ, сша

«СУЧАСНИЙ ПОГЛЯД НА Обдарованість

та розвиток ТАЛАНТІВ»
Матеріали

Міжнародного науково-практичного семінару
13-14 травня 2009р.

Книга 2


м. Київ
З М І С Т


1

Валентин Рибалка

Аксіологічний погляд на обдарованість і талант особистості (на основі аналізу і синтезу її психологічної структури)


3


2

Раїса Науменко

Державна підтримка обдарованої молоді: досвід України



32

3

В.О. Киричук

Cвободоцентрична модель розвитку особистості учня



42

4

В.У. Кузьменко

Своєрідність розвитку обдарованості дітей дошкільного віку



67

5

В.М.Титов

Понятійне співвідношення компетентності та психологічної логіки



75

6

М.Е. Кореневская

Интернет-проекты в контексте педагогики одаренности г. Ростова-на-Дону



89

7

О.Ю. Буров, В.В. Камишин

Оцінювання обдарованості: проблеми кількісної міри



90

9

Сергій Курбатов

Психологічна детермінація творчого процессу історичним часом



92

8

В.М. Волощук

Діагностика інтелекту: здобутки і проблеми



103

9

І.С. Волощук

Обдарованість: сутність і типологія



118

10

А.І. Сологуб

Організація самоосвітньої діяльності учні як засіб самотворення



132

11

В.П. Тименко

Комплексна теорія діагностики обдарованості як теоретико-методологічна проблема



137

12

В.М. Титов

Емоційні компоненти творчого мислення обдарованих дітей



141

13

М.П. Туров

Тестування винахідницьких здібностей



143

14

В. П. Тименко, З. В. Вдовченко, А.Б. Сагалакова, А. В. Яковина Методика діагностики інтелектуальної обдарованості осіб 3-6, 7-10, 11-14, 18-18 років

171


Аксіологічний погляд на обдарованість і талант особистості (на основі аналізу і синтезу

її психологічної структури).
Валентин Рибалка,

доктор психологічних наук, професор,

радник директора Інституту обдарованої

дитини АПН України

Категорія особистості історично вводилася у суспільну свідомість як така, що має високу цінність. Адже саме особистість, на думку мислителів, створює нові цінності і тому, у процесі творчості сама набуває нових, більш високих цінних якостей. Коли йдеться про особистість, то мається на увазі найвища якість психічної регуляції діяльності. Саме це мав на увазі Л.С.Виготський, використовуючи у своїй культурно-історичній теорії поняття вищих психічних функцій, що характеризують особистість. З аксіологічної точки зору сукупність вищих психічних якостей, тобто цінностей, і надає особистості статус найвищої цінності. Яка ж структура цієї цінності чи структура психологічних цінностей особистостей? Ми вважаємо, що вона співпадає з психологічною структурою особистості. Інакше кажучи, аксіологічний погляд на структуру особистості є необхідним для її повноцінного розуміння. Що ж стосується обдарованої, талановитої особистості, то розгляд її як суб'єкта творення цінностей має посісти центральне місце у всїх її визначеннях.

Отже, для кращого змістовнішого усвідомлення цінності особистості та її властивостей – здібностей, обдарованостей тощо – доцільно звернутися до їх класифікації на основі психологічної структури особистості. А для цього слід докладніше розкрити поняття структури особистості як найскладнішого у світі утворення. Це означає, що слід відмовитися від надто загального і спрощеного її тлумачення і навчитися працювати з нею як зі структурованою складністю найвищого ґатунку.

Проблема психологічного аналізу і синтезу структури особистості постала ще майже століття тому й дотепер цікавить теоретичних і практичних психологів. Свідченням цього є “Опитувальний аркуш для психофізіологічної характеристики професій і спеціальностей”, запропонований ще на початку ХХ століття О. Ліпманом, завідувачем Інституту прикладної психології у Берліні. Аркуш містив у собі 151 пункт, якими охоплювався вичерпний на той час, хоча і малоупорядкований, перелік властивостей особистості, важливих для успішного виконання трудової діяльностей, в якій створюються різноманітні цінності і, передусім, – сама людина як найвища серед них цінність. Цей перелік використовувався у 30-ті роки Центральним інститутом праці у Москві для складання психограм різних професій, для проведення консультацій з визначення професійної придатності, що значно покращувало підготовку професіоналів [84].

Майже водночас у Росії О.Ф.Лазурським була розроблена програма дослідження особистості, що відображала вже достатньо структурований перелік психологічних понять, в яких, на різних рівнях узагальнення та конкретизації, за умовно-рефлекторною логікою, була фактично представлена психологічна структура якостей особистості. На її основі можна було скласти змістовне наукове уявлення про особистість як про справжнє багатство, на чому і наголошував вже тоді О.Ф.Лазурський [98].

Про плідність структурного аналізу і синтезу якостей особистості як цінностей свідчить досвід розробки психологічної структури особистості у вигляді так званої карти особистості, що створена на основі психологічної динамічної функціональної структури особистості К.К.Платонова, а також – у формі моністичній теорії багатовимірного розвитку особистості, запропонованій В.Ф.Моргуном.

Саме у такій структурі якостей соборно збирається, складається, зберігається у згорнутому вигляді цілісний якісний культурно-психологічний потенціал особистості як цінності, потенціал, що готовий актуалізуватися, розгорнутися у ситуаціях подальшого творення предметних цінностей культури і себе як найвищої, вихідної цінності.

Слід відмітити, що структура особистості як концептуальний інструмент кращого розуміння цього феномену, набула з часом сама по собі значної теоретичної, методологічної, методичної цінності у науковій психології, оскільки за її допомогою стало можливим краще усвідомлювати всю складність і цінність особистості, більш конструктивно здійснювати теоретичні та експериментальні дослідження, комплексну психодіагностику особистості, психорозвивальні, психокорекційні, психотерапевтичні, консультативні заходи. Тому теоретичному і практичному психологу корисно буде прослідкувати деякі загальні процедури побудови структури особистості у науковій психології. Так, доцільно відмітити, що існують два основні напрями побудови структури особистості, які протилежні одне одному за своїми методами і результатами, але за певних умов мають розглядатися в єдності. Їх можна умовно позначити як індуктивний і дедуктивний. За індуктивного напрямку структура особистості, так би мовити, виводиться із множини конкретних життєвих психологічних понять звичайного словника за допомогою певної статистичної процедури. В ході ж реалізації дедуктивного напряму структура особистості одразу складається на основі загальних методологічних принципів і категорій, котрі поступово конкретизуються на основі використання більш конкретних наукових психологічних понять і термінів.

Перший з них виявляється, зокрема, у побудові так званих диспозиціональних теорій особистості. Відомий представник цього напряму, Р.Б.Кеттелл, використовував певні правила індуктивного умовиводу при побудові 16-факторної структури особистості. Він проаналізував 4,5 тисячі рис особистості, які раніше були виділені серед 18 тисяч слів словника Г.Г.Оллпортом і Х.С.Олдбергом. Ці риси були пізніше згруповані Р.Б.Кеттеллом спочатку у 171 групу синонімічних понять. Далі кожна з цих груп оцінювалась експертами і підлягала кореляційному аналізу. Внаслідок цього були вирізнені 46 кореляційних плеяд, факторний аналіз яких призвів кінець кінцем до формування 16 відомих факторів [16].

Аналогічну процедуру використовував при створенні своєї трифакторної структури особистості Г.Айзенк. У сучасній вітчизняній психології даний напрям побудови психологічної структури особистості був підтриманий і реалізований В.М.Мельніковим і Л.Т.Ямпольським.

Особливістю структур цього типу є те, що вони охоплюють майже увесь масив лінгвістичних даних про особистість та систематизують його шляхом поступового узагальнення – від гранично конкретних одиничних психологічних термінів словника до гранично абстрактних понять, що розглядаються як “фактори” структури особистості.

Однак при цьому, як висхідні використовуються переважно життєві поняття звичайної мови, наповнені суб’єктивізмом індивідуальної та суспільної свідомості – на відміну від значно високого рівня об’єктивності наукових понять і категорій, що будуються на основі експериментального та теоретичного обґрунтування. Якби можна було покластися на людську і суспільну свідомість, то не було б потреби у психологічній науці. Усі необхідні знання про особистість можна було б виводити із словника за допомогою певних логічних або психолінгвістичних процедур.

Тому більш перспективним постає, на наш погляд, дедуктивний напрямок створення психологічної структури особистості, який базується на накопиченому у науковій психології фонді закономірних знань про особистість – методологічних підходах, вихідних принципах, категоріальних атрибутах визначення особистості тощо. Сучасний стан психологічної науки дозволяє послідовно реалізувати дедуктивний напрямок “сходження від абстрактного до конкретного” при побудові психологічної структури особистості, поступово створюючи відповідні “поверхи” класифікації все більш конкретних наукових психологічних категорій і понять, дійти до формування об’єктивної, суттєвої, глибинної психологічної структури особистості і на цій основі здійснювати систематизацію професійно і життєво важливих якостей особистості. В перспективі дедуктивний напрям побудови структури особистості має об’єднатися з індуктивним. Це означає наявність у психолога обов'язкового високого рівня логічної культури, тобто важливої для нього здатності успішно працювати з науковими психологічними поняттями різного рівня узагальнення-конкретизації, володіти індуктивно-дедуктивними логічними операціями, які тільки і допомагають осягнути спеціально організованим логічним мислительним процесом унікальну складність, якою є особистість.

Однак, цей дедуктивний напрям не слід уявляти спрощено, лінійно, одновимірно. Необхідно враховувати набутий досвід розробки психологічної структури особистості на цьому шляху. В зв’язку з цим, можна виділити якнайменше три основні підходи до пошуку варіантів структури особистості в руслі дедуктивної процедури, які доцільно позначити як соціально-психолого-індивідуальний, діяльнісний та віковий.

Аналіз наукових даних, які здобуті у відповідних дослідженнях, свідчить про те, що у психології все більше розуміється обмеженість саме одновимірних уявлень про структуру особистості. У працях О.М.Леонтьєва, С.Л.Рубінштейна, Ф.Лерша, Г.С.Костюка, К.К.Платонова, В.Ф.Моргуна, Ю.Козелецького та інших психологів виявляється тенденція до синтезу двовимірних та багатовимірних структур особистості. Розглянемо їх докладніше.

Прикладами одновимірної структури особистості, якщо розглядати її в контексті лише соціально–психолого-індивідуального підходу (з полярністю «соціум – індивід», є відомі моделі особистості З.Фройда, К.Юнга, Б.Г.Ананьєва, А.Г.Ковальова, А.В.Петровського, В.Н.Келасьєва та інших психологів. Одновимірною, але у діяльнісному плані, можна вважати структуру особистості, запропоновану Н.М.Пейсаховим.

Спробу побудови двовимірної структури особистості здійснив вже згадуваний раніше К.К.Платонов. У запропонованій ним “функціональній динамічній психологічній структурі особистості” у першому, соціально–психолого-індивідуальному, вимірі, були виділені чотири головні підструктури: 1) соціально зумовлена підструктура спрямованості особистості; 2) підструктура досвіду, у якій, разом із соціальним впливом, відчувається також і біологічний вплив; 3) підструктура психічних, пізнавальних процесів, в якій і соціальні, і біологічні впливи набувають значної ролі; 4) підструктура біопсихічних властивостей особистості, де біологічні впливи переважають соціальні.
Характер Здібності


  1. 1. Соціально зумовлена підструктура спрямованості

2. Підструктура досвіду

  1. 3. Підструктура форм відображення (психічні процеси)

  2. 4 . Біологічно зумовлена підструктура

Рис 1. Схема основної загальної динамічної функціональної психологічної

структури особистості за К.К.Платоновим.
На підструктури соціально–психолого–індивідуального виміру (спрямованості, досвіду, психічних процесів, біологічно зумовлену підструктуру), К.К.Платонов пропонує «накласти» ще дві підструктури – здібностей та характеру. Однак, на наш погляд, принцип накладення правомірно використовувати лише щодо однієї підструктури – здібностей, розглядаючи усі якості особистості саме здібностями як результатом розвитку та як засобами здійснення діяльності.

Що ж стосується підструктури характеру як сукупності соціально детермінованих і сформованих у міжособистісних стосунках рис особистості, то вони мають зайняти своє особливе місце у соціально–психолого–індивідуальному вимірі структури особистості, як це робиться більшістю спеціалістів.

Виходячи з універсального значення здібностей (адже, на наше переконання, всі якості особистості можуть виступати як здібності, тобто як способи діяльності і поведінки), доцільно піти далі і стверджувати, що вони репрезентують третій – онтогенетичний, віковий, розвивальний вимір структури особистості, адже здібності є показником розвитку психічних якостей особистості у відповідності з вимогами тієї чи іншої діяльності.

Отже, запропонована К.К.Платоновим схема психологічної структури особистості може розглядатись як вихідний пункт для більш глибокого синтезу трьох вищезазначених і дійсно пов’язаних між собою вимірів особистості. Для цього, однак, необхідні певні доповнення та уточнення даної схеми. Так, поряд із підструктурою характеру, яку доцільно вставити у соціально-психолого-індивідуальний вимір структури особистості, розташувавши її ближче до соціального полюсу цього виміру, треба поставити такі важливі підструктури, як спілкування та самосвідомість. Адже без самосвідомості як “ядра” особистості неможливе ніяке наукове уявлення про структуру особистості. Цей висновок випливає з поглядів на особистість таких відомих дослідників, як У.Джемс, К.Юнг, А.Маслоу, К.Роджерс, Л.С.Виготський, Б.Г.Ананьєв, С.Л. Рубінштейн, Г.С.Костюк, П.Р.Чамата та ін.. Те ж саме відноситься і до підструктури спілкування, адже без здатності до нього неможливий активний взаємозв’язок між особистістю та соціумом. В цілому, у соціально-психолого-індивідуальному вимірі особистості можна виділити такі базові підструктури, як: А – здатність до спілкування; Б – спрямованість; В – характер; Г – самосвідомість; Д – досвід; Е – психічні, інтелектуальні процеси; Є – психофізіологічні якості особистості. Синтез цього виміру з генетичним, віковим виміром дозволяє визначати рівень розвитку у конкретного індивіда задатків та психічних здібностей на конкретному віковому етапі становлення особистості. В цьому сенсі цей вимір можна вважати розвивальним. Більш докладно про це буде сказано далі.

Слід відмітити, що К.К.Платонов, подібно до О.Ф.Лазурського, використовував дедуктивний метод у розбудові психологічної структури особистості. Це виявилось у К.К.Платонова в конкретизації кожної з 6 загальнопсихологічних базових підструктур (чотирьох основних і двох накладених) на деталізуючі їх психічні властивості. Таким чином ним була побудована так звана карта особистості, що містить у собі вже 61 елемент. Карта набула при цьому більш конкретного психологічного характеру [84].

Перспективний варіант поєднання двох, «горизонтального і вертикального», вимірів психологічної структури особистості здійснив наприкінці 30-х років – на початку 50–х років минулого століття німецький психолог Ф.Лерш. Він фактично спробував об’єднати діяльнісний і соціально-психолого-індивідуальний (за нашою термінологією) виміри особистості – у вигляді двовимірної “горизонтально-вертикальної” схеми побудови особистості.

Цей проект структури особистості у свій час підтримали українські психологи Г.С.Костюк та П.М.Пелех.

За Ф.Лершем, “горизонтальний” параметр або вимір особистості утворюють психічні процеси і функції, що виникають і розвиваються в людській особистості на основі “закону комунікації”, тобто взаємодії особистості з навколишнім середовищем, її діяльності та спілкування. "Горизонтальне”, тобто функціональне, діяльнісне коло внутрішньої психологічної структури особистості складається з таких чотирьох “членів”: 1) мотиваційного; 2) почуттєвого або емоційного; 3) пізнавального; 4) діяльної поведінки.

“Вертикальний“ параметр або вимір особистості розглядається Ф.Лершем як внутрішній результат цієї психічної “горизонтальної” діяльності, як її внутрішні сили. В процесі розвитку вони утворюють внутрішні нашарування у формі "диспозицій”, психічних властивостей, навичок, звичок тощо. Вони не є чимось статичним, а динамічні, бо беруть участь у “горизонтальній” діяльності особистості. Такими основними нашаруваннями або підструктурами “вертикального “ виміру особистості є: “особистісна надбудова”; “ендотимна основа особистості” – її внутрішні спонукання, прагнення, проблеми та почуття як мотиви людської діяльності; “зовнішній обсяг переживань особистості” - її відчуття, сприймання, уява, пам’ять, фантазія, мислення, діяльна поведінка тощо; “життєва основа особистості” – сукупність органічних процесів живої істоти, серед яких найбільш важливими є фізіологічні процеси в нервовій системі.

Введення Ф.Лершем «горизонтального», діяльнісного виміру у структуру особистості наділяє її реальними атрибутами суб’єкта діяльності, надає її активності дійсно продуктивного характеру. Саме цьому сприяє диференціація ним цього виміру особистості на чотири елементи – мотиваційний, почуттєвий (емоційний), пізнавальний і діяльний.

Враховуючи сучасні дані про діяльність, здобуті у дослідженнях П.К.Анохіна, М.О.Бернштейна, П.А.Гончарука, О.М.Леонтьєва, О.Р.Лурії, Г.С.Костюка, В.М.Русалова, Н.Ф.Тализіної та інших спеціалістів, слід уточнити структурні компоненти діяльнісного виміру особистості та представити їх як такі: 1) потребнісно-мотиваційний; 2) інформаційно-пізнавальний; 3) цілеутворюючий (прийняття рішення щодо мети, задуму, плану діяльності тощо); 4) операційно-результативний (виконання рішення, досягнення результату діяльності); 5) емоційно-почуттєвий.

Сенс двовимірної “горизонтально-вертикальної” структури, за Ф.Лершем, полягає в тому, що кожна підструктура (“диспозиція”) особистості робить свій системний внесок у регуляцію діяльності та поведінки. І, навпаки, вимоги щодо ефективної організації та здійснення діяльності у мінливих умовах навколишнього середовища постійно формують порівневу, за підструктурами, організацію властивостей особистості. Як зазначає Г.С.Костюк, доповнюючи Ф.Лерша, “властивості особистості, що утворюються в ході діяльності, включаються у структуру її наступної діяльності, зазнають в ній різноманітних змін, диференціюються, інтегруються і стають компонентами більш складного цілого, яким є структура особистості, тобто стійка і разом з тим динамічна система психічних властивостей”. Відмітимо ту обставину, що за наявності підструктури самосвідомості особистість оволодіває власними якостями і тому Г.С.Костюк називає якості особистості її властивостями (власними якостями). Це повною мірою відповідає поглядам Л.С.Виготського на особистість, яку він ототожнював із самосвідомістю, завдяки якій особистість набуває атрибуту оволодіння своєю психікою і поведінкою.

Цей процес має часову характеристику, він включений у віковий розвиток особистості, тому і виникає потреба введення у структуру особистості, поряд із соціально-психолого-індивідуальним і діяльнісним, також генетичного, вікового (розвивального) виміру.

Порівнюючи перераховані вище варіанти психологічної структури особистості між собою, зіставляючи виявлені при цьому тенденції з існуючими методологічними підходами до пізнання і розвитку особистості, а також – з принципами психологічної науки, ми вважаємо, що доцільно використовувати при побудові психологічної структури особистості саме три взаємопов’язані базові виміри (див. рис. 2): І




І. Соціально-психолого-індивідуальний

вимір («вертикальний»):

1.А – Спілкування;

1.Б – Спрямованість;

1.В – Характер;

1.Г – Самосвідомість;

1.Д – Досвід;

1.Е – Інтелектуальні властивості;

1.Є – Психофізіологічні якості





1.А

1.Б


1.В

1.Г


1.Д

1.Е


1.Є














ІІ




3.1 – Задатки

3.2 – Здібності

3.3 – Обдарованості

3.4 – Таланти

3.5 – Геніальність

3.6 – Екстраздібності

ІІІ. Генетичний

(розвивальний)

вимір:


3.1

3.2

3.3

3.4

3.5

3.6




ІІІ

Рис. 2. Тривимірна психологічна структура властивостей особистості на 1-3 етапах конкретизації відповідних категорій і понять наукової психології.


Перший вимір (І) – соціально-психолого-індивідуальний, “вертикальний”, з притаманними йому підструктурами особистості (1.А – 1.Є).

Другий вимір (ІІ) – діяльнісний, “горизонтальний”, що диференціюється на відповідні компоненти діяльності та поведінки (2.1 – 2.5).

Третій вимір (ІІІ) – генетичний, віковий (розвивальний), що характеризує рівень розвитку якостей особистості, її задатків та психічних здібностей, опанування і особистісний розвиток яких перетворює їх на властивості особистості, які у контексті забезпечення ними успішності діяльності можуть бути позначені як обдарованість, талановитість, геніальність, екстраздібності (3.1 – 3.6).

Дані виміри доцільно розглядати як єдину систему базових категоріальних параметрів цілісної психологічної структури особистості. Засобом їх поєднання у систему взаємопов’язаних базових параметрів особистості доцільно вважати ортогональний принцип, за яким у фізиці та математиці співвідносяться між собою три виміри простору. Однак у психологічній структурі особистості він використовується не у строго математичному розумінні, а як певний спосіб встановлення і репрезентації внутрішніх системних зв’язків між елементами моделі особистості. За цим принципом, кожний елемент психологічної структури особистості зазнає системного впливу та системно сполучує в собі функції щонайменше трьох головних типів – соціально-психолого-індивідуального, діяльнісного та генетичного, вікового (розвивального), які відповідають трьом базовим вимірам особистості.

З іншого боку, кожний з трьох вимірів має власну внутрішню будову, що утворюється відповідними підструктурами, компонентами, рівнями розвитку, є взаємопов’язаними між собою і можуть бути диференційовані далі. Враховуючи вищезазначене, можна вважати таку модель психологічної структури особистості дійсно багатовимірною, системною. До речі, вона може бути доповнена додатковими вимірами, приміром, аксіологічним, валеологічним тощо.

Здійснюючи логіко-психологічний, дедуктивний аналіз і синтез структури особистості, треба постійно усвідомлювати, на якому етапі “сходження від абстрактного до конкретного”, тобто узагальнення та конкретизації при застосуванні понятійного апарату психологічної науки, ведеться побудова цієї структури. Загалом, у розробленому нами варіанті тривимірної, поетапно конкретизованої психологічної структури особистості розглядаються п’ять етапів конкретизації структурного уявлення про особистості.

Відмітимо ще один, вже ближчий до аксіологічного погляду на особистість аспект, що виявляється у відкритості кожного виміру (всі три вісі-виміри, як це позначено стрілочками, є відкритими у своєму ускладненні – у соціум і світ (І), у спільну діяльність з іншими особистостями (ІІ), в розвиток в еволюційних та історичних умовах на рівні екстраздібностей (ІІІ). Для узагальненого розуміння зазначений тенденцій ортогенезу, інтеграції, розвитку, в цілому – прогресу особистості, доцільно вже на рівні загального аксіологічного погляду на структуру особистості вживати термін піднесення і приниження особистості. Рух у напрямку, що співпадає зі стрілочками, назвемо піднесенням особистості як цінності, а у протилежному напрямку – її приниженням (включаючи в зміст цього поняття і структурні, і функціональні, і етичні тощо моменти). Ще одним аспектом піднесення-приниження структури особистості як цінності постає, якщо спиратися на універсальність цих понять, процес сходження-низходження у ході конкретизації вихідних категорій структури особистості (соціально-психолого-індивідуальний, діяльнісний та генетичний, віковий (розвивальний) базові її виміри).

Так, якщо говорити про власне поняття “психологічна структура особистості” як про певний бік та важливий аспект її системної характеристики, тобто складної соціально-психолого-індивідуальної за своєю природою системи з певними психічними властивостями, що постійно розвивається і реалізується у діяльності та спілкуванні, то це поняття можна вважати найбільш узагальненим. У зв’язку з цим, дане поняття можна умовно віднести до найабстрактнішого рівня узагальнення, з якого має починатися процес його конкретизації. Тобто можна вважати цей рівень першим етапом конкретизації структурно-психологічного уявлення про особистість.

Другому етапові конкретизації властивий розгляд саме трьох виділених раніше вимірів – соціально-психолого-індивідуального, діяльнісного та генетичного – як базових категоріальних параметрів психологічної структури особистості. До речі, цей етап конкретизації відповідає рівню конкретності дефініції особистості. Він може бути представлений у вигляді трьох вісей ортогонального типу – див. рис. 1.

На третьому етапі конкретизації структури особистості ведеться диференційований та інтегративний аналіз і синтез складових елементів вказаних вимірів: підструктур соціально-психолого-індивідуального виміру (здатність до спілкування, спрямованість, характер, самосвідомість, досвід, інтелект, психофізіологічні властивості), компонентів діяльнісного виміру (потребово-мотиваційний, інформаційно-пізнавальний, цілеутворюючий, операційно-результативний, емоційно-почуттєвий) та рівнів розвитку в межах генетичного, вікового виміру (задатки, здібності тощо).

Звернемо увагу на ІІІ-й, генетичний, віковий (розвивальний) вимір, тобто вимір розвитку особистісних якостей, властивостей (див рис. 1). Саме цей вимір найбільш очевидним чином демонструє зростаючу цінність особистості, в цілому, та її новоутворень – як окремо, так і в сукупності, що позначено у «піднесенні» позначених позицій: 3.1 – задатки, 3.2 – здібності, 3.3 – обдарованість, 3.4 – талановитість, 3.5 – геніальність та 3.6 – екстра-здібність. Ця «відкрита розмірність» даного виміру (ІІІ), так само як і інших двох (І і ІІ), що ортогонально пов'язані між собою, відповідає положенню багатьох психологів і педагогів про необмежений характер розвитку потенціалу особистості, про її піднесення за трьома вимірами.

Так, піднесення потенціалу особистості від рівня задатків і здібностей до рівня обдарованості, талановитості, геніальності тощо (генетичний, віковий вимір) може бути відбутися тільки за досягнення відмінного і все зростаючого успіху діяльності особистості (діяльнісний вимір), що у свою чергу має бути забезпечене сформованістю (у соціально-психолого-індивідуальному вимірі) таких підструктур, як комунікативна, мотиваційна, характерологічна, рефлексивна, досвідна, інтелектуальна та психофізіологічна - на рівні здібностей, обдарувань, талантів, геніальності, екстраздібностей. Отже категоріально-поняттєве коло замкнулося, як і личіть системному характеру структури особистості.

Якщо ж здійснювати аксіологічний погляд на обдаровану, талановиту особистість з точки зору діяльнісного виміру, то усяка успішна діяльність (ігрова, учбова, спортивна, військова, трудова, професійна – останніх нараховується більше 40000) не може обійтися без відповідних «профільних» видів задатків і здібностей. І в кожній конкретній діяльності вони мають бути певним чином розвинуті – на будь-якому із зазначених рівнів (3.1–3.6) у певних «профільно» розвинутих комбінаціях.

Звичайно, що з точки зору діяльнісного виміру разом із психологічною класифікацією здібностей і обдарованостей має використовуватися і предметна їх класифікація: трудові, спортивні, естетичні, педагогічні, управлінські тощо здібності й обдарованості. В ній назви здібностей і обдарованостей відповідають загальноприйнятим предметним видам діяльності, які в діяльнісному плані більш зручні для вживання. Але кожного разу, особливо при проведенні психолого-педагогічного дослідження, слід звертатися до психологічної класифікації здібностей і обдарованостей, через які реалізуються предметні діяльності.

Тобто класифікація здібностей, обдарованостей, талантів тощо має носити системний характер. Це означає, що при роботі з певним предметними видами обдарованості, приміром, наукової, слід звертатися до психологічної класифікації і, акцентуючи увагу на провідний для наукової обдарованості вид обдарованості, в даному випадку інтелектуальний, тримати в полі зору й інші види здібностей і обдарованостей – комунікаційні, мотиваційні, характерологічні, рефлексивні, досвідні (освітні, академічні, енциклопедичні, мудрісні тощо), психофізіологічні.

Проте, ця картина значно складніша, якщо ми перейдемо на наступний, більш детальний етап конкретизації структури особистості.

Так, четвертий етап конкретизації полягає у залученні до психологічної структури особистості понять загальнопсихологічних якостей, функцій, процесів, які конкретизують категорії попереднього етапу. Вони утворюють систематизовану (на основі організованого певним чином сходження від абстрактних категорій до конкретних психологічних понять) матрицю психологічних процесів, функцій, властивостей. Вона зображена у таблиці 1. Фактично таким чином утворюється єдина класифікація психічних властивостей особистості як суб’єкта діяльності, що відповідає загальним вимогам виконання особистістю людської діяльності і поведінки. Разом з цим це є і більш докладна психологічна класифікація здібностей і обдарованостей особистості, які забезпечують успішне виконання нею певних видів предметної діяльності.

Зазначимо, що у даній матриці наведені лише підструктури соціально-психолого-індивідуального та компоненти діяльнісного вимірів. Третій, генетичний, віковий (розвивальний) вимір психологічної структури представлений у вигляді вікового нормативного списку психічних властивостей особистості дорослої людини. Для презентації інших вікових стадій розвитку особистості необхідно будувати відповідні до них вікові нормативні матриці, в яких будуть визначені наявність, характер і ступінь розвитку вказаних психічних властивостей для кожного віку.

Як видно з огляду матриці, обраний принцип побудови психологічної структури особистості може бути використаний для систематизації психічних властивостей людини, що сприятиме їх системному вивченню, аксіологічному розумінню та розвитку. Водночас, цей принцип дозволяє здійснити подальший цілеспрямований аналіз і синтез психологічної структури особистості на наступних етапах конкретизації і перейти до розробки профільних і професійних моделей особистості.

За цією матрицею кожна із наведених вище базових здібностей, обдарованостей особистості складається із системно більш конкретних взаємопов'язаних елементів.

Так, в плані системної психологічної класифікації, в комунікаційній здатності, обдарованості при досягненні значних успіхів у комунікаційній діяльності можуть бути виділені мотиваційно-комунікаційні, власне комунікаційні у вузькому значенні обміну інформації, перцептивно-комукаційні, інтеракційні (організаційні), комунікаційно-емоційні (емпатійні, симпатійні) здібності й обдарованості.

Якщо ж розглянути базову інтелектуальну здатність на рівні обдарованості, то в ній системно взаємопов'язані між собою якнайменше атенційні (увага), мнемічні (пам'ять), мислительні й імажинативні (уява) здібності і обдарованості (див. у підструктурі інтелекту).

Таким же чином може диференціюватися кожна з підструктур особистості на цьому етапі конкретизації категоріально-поняттєвої структури особистості. І таким же чином в аналітичному плані можуть абстрактно виділятися відповідні види здібностей і обдарованостей особистості. Але ніколи не можна забувати, що звертання до окремої здібності чи обдарованості – це штучний акт її абстрагування, відокремлення для зручності пізнання від складної системної характеристики властивостей особистості в контексті її цілісної структури. І у процесі системного дослідження слід кожного разу в процесі пізнання повертатися до цілісної структури особистості. До речі, врахування системних взаємозв'язків досліджуваної здібності чи обдарованості з іншими може пояснити причини її розвинутості чи занедбаності у конкретної особистості. Скажімо, інтелектуальні здібності й обдарованості можуть перебувати у латентному стані за умов надмірної скромності чи самокритичності особистості. Тобто ці або інші риси характеру можуть гальмувати чи сприяти розвиткові і прояву здібностей й обдарованостей особистості.
Таблиця 1.

Загальнопсихологічна структура (матриця) функцій, станів, процесів - як якостей, здібностей, властивостей, обдарованостей особистості.


Діяльнісний

вимір
С-П-І-

вимір

Потребово-мотиваційний компонент


Інформаційно-пізнавальний компонент (прийом, пошук, переробка інформації)


Цілеутво-рюючий ком-понент (прийняття рішення)


Операційно-результативний компонент (способи виконання рішення, досягнення результату) діяльності

Емоційно-почуттєвий компонент (закріплення або відкидання схеми дій, діяльності)

Здатність до спілкування


Потреби і мотиви спілкування (афіліація, мотивація)

Комунікація (вербальна, невербальна)


Розуміння партнера зі спілкування (перцепція)


Міжособистісна взаємодія (інтеракція)


Емоційно-почуттєві компоненти спілкування, емпатія, симпатія (атракція), апатія, антипатія

Спрямованість


Основні бажання і моти­ви поведінки

Головні пізнавальні

інтереси


Ідеали і пе­реконання, цілі, плани

Прагнення і воля у цілеспрямованому досягненні результату

Емоційна основа спрямованості


Характер


Мотиваційні риси характеру


Інформаційно-пізнавальні риси характеру

Риси цілес­прямованості характеру

Риси продук­тивності характеру

Емоційно-почуттєві риси характеру

Самосвідомість


Потреба у самоусві­домленні власної

особистості



Самопізнання та самооцінка особистості


Саморегуляція та самоконтроль


Самореалізація та самоудоско-налення особистості

Емоційно-почуттєві компоненти самосвідомості

Досвід


Мотиваційні

стереотипи




Система знань, картина світу


Система вмінь


Система звичок і навичок


Емоційно-почуттєвий досвід

Інтелект



Атенційні настановлення


Обсяг і переклю-чення уваги


Спрямованість і концентрація уваги

Розподіл уваги


Атенційні емоціїї


Інтелектуальні настановлення


Сенсорно-перцептивні процеси


Мислительні та імажинативні процеси


Сенсо-моторні, перцептивно-рухові, мислительно-дійові операції

Інтелектуальні емоції (подиву, натхнення тощо)


Мнемічні настановлення


Образна і по­нятійно-логічна пам'ять

Пам'ять у футурогенній функції

Рухова пам'ять


Емоційна пам'ять


Психофізіологічні якості

Психофізі­ологічні на­становлення


Сензитивність, ергічність нерво­вої системи


Рухомість, пластичність нервової сис­теми

Працездатність, темп нервової сис­теми


Емоційність


На п’ятому етапі конкретизації стає можливою класифікація спеціальних якостей, власне здібностей, обдарованостей особистості щодо певних видів професійної діяльності, наприклад, природничо-наукової, виробничої, управлінської, економічної, педагогічної тощо. Такий підхід повною мірою узгоджується із загальноприйнятим визначенням здібностей, обдарованостей як індивідуально-психологічних особливостей людини, що сприяють певною мірою успішному виконанню нею тієї чи іншої діяльності. Таке розуміння здібностей притаманне Б.М.Теплову, К.К.Платонову, Г.С.Костюку, Е.О.Голубевій та іншим психологам.


Отже, перехід від четвертого до п’ятого етапу конкретизації пов’язаний з урахуванням вимог, що висуваються до особистості при залученні її до виконання конкретних видів професійної діяльності, поведінки, ролей. Тобто створену таким чином класифікацію спеціальних психічних властивостей особистості можна розглядати як систематизовану психограму певної професії.

В теоретичному плані запропонована концепція психологічної структури особистості має розвиватися і далі, зокрема на шляху уточнення характеристик особистості як системи, приміром – встановлення природи взаємозв’язків між її елементами. Однак, вже на цьому етапі своєї розробки вона може використовуватись у практичному плані. Це стосується, передусім, професійних психологічних моделей особистості, на основі яких може значно ефективніше здійснюватися психологічний відбір кандидатів на професійне навчання, проводитись оптимальна розстановка кадрів, виявлятись і реалізуватися продуктивний потенціал працівників.

Розробка ідеальної моделі особистості конкретного профілю – складна задача. Її розв’язання потребує вивчення відповідних наукових даних, виділення у спеціальній літературі професійно важливих для даного профілю або професії якостей, спеціальних здібностей особистості, складання досить повного їх переліку та його класифікації за логікою побудови психологічної структури особистості. За концепцією тривимірної, поетапно конкретизованої психологічної структури особистості нами розроблено низку ідеальних моделей особистості, які відносяться до природничо-наукового, гуманітарного та управлінського профілей. Вони включають до свого складу систематизовані переліки професійно важливих якостей, здібностей особистості вченого (145 якостей), громадянина (162 якості), та менеджера (250 якостей).
Наприклад, на основi наведеної загальнопсихологiчної структури властивостей особистостi розроблено спецiальну психологiчну структуру здібностей та обдарованостей особистостi до природничо-наукової дiяльностi. Її створено шляхом конкретизацiї загальних психiчних властивостей, функцiй, процесiв вiдповiдно до вимог ефективної працi особистості у природничо-науковiй сферi. Ця структура подається у виглядi класифiкацiї відповідних здiбностей та обдарованостей на наступних сторiнках (див. табл. 2).

У класифiкацiї застосовуються декiлька видiв нумерацiї. Лiтерна нумерацiя вказує на пiдструктуру особистостi, а лiтерно-цифрова нумерацiя – на субпiдструктуру. Двопозиційна цифрова нумерацiя визначає загальний порядок наведення здiбностей у класифiкацiї (перша позицiя) i переважну належнiсть здiбностi до того чи iншого компоненту дiяльностi згiдно з таблицею 2 (друга позицiя).


Говорячи про вiкову належнiсть класифiкацiї, слiд зазначити, що вона вiдображає рiвень професiйної зрiлостi творчої особистостi вченого. У цьому планi дану класифiкацiю доцiльно розглядати як iдеальну модель творчої особистостi природничо-наукового профiлю, тобто як iдеал для попереднiх вiкових етапiв розвитку творчої особистостi – пiдлiткового, юнацького, молодостi. При цьому вона є сукупною iдеальною аксіологічною моделлю – тому, що поєднує у собi бiльшiсть з вiдомих у науковiй лiтературi психологiчних ознак, якi властивi творчим особистостям видатних дiячiв науки i технiки. Застосування запропонованої класифiкацiї має забезпечувати практичну роботу педагога з розвитку творчої особистостi в групi учнiв. Мова йде про її безпосереднє використання саме в класi, групi, гуртку, де звичайно зiбранi школярi з рiзними iндивiдуально-психологiчними пе­реду­мовами та рiвнями розвитку творчих здібностей.

Каталог: Files -> downloads
downloads -> «Це склад книжок» так скептик говорив, «Це храм душі» естет йому відмовив, Тут джерело всіх радощів земних, І їх дарують нам без цінним словом…»
downloads -> Для вчителів зарубіжної літератури
downloads -> Методичні рекомендації щодо викладання світової літератури в загальноосвітніх навчальних закладах у 2013-2014 навчальному році // Зарубіжна літератури в школах України. 2013. №7-8
downloads -> Талант людини це божий дар
downloads -> Василь Стус постать,що єднає
downloads -> Антон павлович чехов
downloads -> Остап Вишня. Трагічна доля українського гумориста. Моя автобіографія
downloads -> Урок 1 т ема. Вступ. Роль художньої літератури у формуванні життєвих цінностей людини


Поділіться з Вашими друзьями:
  1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   18

Схожі:

Книга м. Київ зміс т валентин Рибалка iconКнига віршів Київ-2015 ббк 4 (4 Укр Київ) л-38 Літературно-художнє видання

Книга м. Київ зміс т валентин Рибалка iconУрок позакласного читання 8 клас Валентин Чемерис.
Валентин Чемерис. «Ольвія» історія короткого І трагічного життя юної гречанки
Книга м. Київ зміс т валентин Рибалка iconКнига перша Haruki Murakami 1Q84 Перекладено за виданням: Murakami H. 1Q84. Tokyo: Shinchosha Ltd
Він, чоловік середніх літ, тільки мовчки вдивлявся в неперервну вервечку автомобілів перед собою, наче досвідчений рибалка, що, стоячи...
Книга м. Київ зміс т валентин Рибалка iconБондаренко Валентин Васильович
«Валентин Бондаренко … входил в число лучших: не только по степени подготовки, но и по моральным качествам героя, природному магнетизму,...
Книга м. Київ зміс т валентин Рибалка iconКнига друга Київ Видавництво імені Олени Теліги 2012

Книга м. Київ зміс т валентин Рибалка iconКнига світ, книга серцю привіт Методичні рекомендації ббк 8. 387. К 53
Книга — світ, книга — серцю привіт : метод реком. / Нац б-ка України для дітей; уклад. Ю. В. Осадча. — К., 2013. — 36 c
Книга м. Київ зміс т валентин Рибалка iconТема. Література українського романтизму. П. Гулак-Артемов-ський «Рибалка», Є. Гребінка «Українська мелодія», М. Пет-ренко «Небо», М. Шашкевич

Книга м. Київ зміс т валентин Рибалка icon«Засоби залучення учнів до читання як шлях формування загальнокультурної компетенції інноваційної особистості»
Школа – це насамперед книга. Книга – це могутня зброя. Розумна, натхненна книга часом вирішує долю людини
Книга м. Київ зміс т валентин Рибалка iconВалентин чемерис з ким сміється україна антологі я українського сміху київ – 0 Антологія видається за сприяння Патріарха Київського І всієї Руси-України філарета
Григорія Сковороди, 18 ст. І по наші дні 2009 р від Різдва Христового. До антології увійшли твори сміхотворців які трудилися на веселій...
Книга м. Київ зміс т валентин Рибалка iconКнига року Бі-Бі-Сі 2012 (Книга року bbc) — літературна нагорода україномовним літературним творам, що присуджується Британською телерадіомовною корпорацією (Бі-Бі-Сі). Книга року Бі-Бі-Сі
Ця книга про те, як можна подолати свій страх. Про те, як можна навчитися навіть із найстрашніших І найзагрозливіших синьомордів...




База даних захищена авторським правом ©biog.in.ua 2022
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка