Книга розміщена на сайті



Сторінка12/27
Дата конвертації17.04.2017
Розмір4.07 Mb.
1   ...   8   9   10   11   12   13   14   15   ...   27

9. Не мудруй словами у своїй молитві, бо часто просте й не­прикрашене лепетання дітей прихиляло Отця їх, що є на небесах.

Ат. Не мудруй словами у своїй молитві, намагаючись гово­рити вишукано й красиво. Не багато чистосердечних слів, бла­гоговійних і зворушливих, швидше умилосердять Бога Отця нашого Небесного, як бачимо з багатьох місць Священного Писання, і тішать Його, як тішить батька просте лепетання його діточок.

Мн. Діти ці є ті, які щодо зла діти (див. 1 Кор. 14, 20). їхню велику ціну визначає слово Господа: якщо ви не навернетеся і не станете, як діти, не ввійдете в Небесне Царство (Мт. 18, 3)

10. Не старайся многословити, щоб, вишукуючи слова, не розсіювався ум твій. Одне слово митаря умилосердило Бога, й одна сповнена віри фраза спасла розбійника. Велемовність у молитві зазвичай вкидає ум у мріяння і розсіює його, а однослів'я збирає його.

Ат. Не бажай многословити у своїй молитві, щоб ум твій не розсіювався й не розгублювався, ганяючись за словами, які тобі слід говорити, але якщо ти не вчений, повторюй багато разів те слово й ту молитву, що дають тобі скруху, благоговіння і сльози. Таким чином буде твій ум нерозсіяний і збережеться у твоєму серці тепла ревність. Митаря пробачено за одне слово, та й роз­бійник спасся.

Мн. У молитві не слід многословити чи багато говорити за раз, а треба однословити, тобто багато разів говорити одне й те ж.

11. Якщо замилуєшся в якомусь слові молитви чи ним зворушишся, зупинися на цьому слові, бо в такому разі пере­буває біля нас наш хоронитель, молячись разом з нами.

Ат. Зупинися на тих словах, які дають тобі зворушливу скру­ху й божественну солодкість, тоді-бо ангел твій хоронитель ра­зом з тобою молиться Богові.

12. Не покладайся на самого себе, хоч би й здобув ти чис­тоту, а радше приступи з великим смиренням й помолишся з більшою відвагою.

Ат. He покладайся на себе, хоча б ти й знав, що чистий і вільний від усякого гріха, аби не прогнівити свого Владики, а молися з глибоким смиренням, і тоді прийде тобі від Бога біль­ше прагнення, жадання й благодать, і помолишся полум'яно та зворушено.

13. Хоча б і зійшов ти на всю драбину чеснот, молися про відпущення гріхів, чуючи Павла, що ставить себе в число гріш­ників, голосячи: з яких я перший (1 Тим. 1, 15).

Ат. Хоч би й насправді піднявся ти на всю драбину чеснот, усе ж маєш молити Бога про свої гріхи, чуючи, як великий Пав­ло після таких трудів і за такої святости писав до Тимотея, що Господь Ісус Христос прийшов у світ грішників спасти, і додав: з яких я — перший (1 Тим. 1, 15).

14. Їжу зазвичай приправляють олією і сіллю, а молитву окрилюють доброчесність і сльози.

Ат. Сіль і олива приправляють наїдки й роблять їх смач­ними, а чистота й сльози надають крил молитві, і вона швидше підноситься вгору до Бога.



15. Якщо зодягнешся в лагідність і негнівливість, не треба тобі буде докладати багато труду, щоб мати ум вільним від поло­нення.

Іл. Якщо, каже, зодягнешся у велике смирення і негнів­ливість, то зовсім не матимеш потреби важко трудитися, щоб, коли молишся, зосередити тобі ум твій від марнотних і гріхов­них спогадів. Навпаки, хто не має в собі крайнього смирення й негнівливости, той, стоячи на молитві, ніяк не може мати свій ум зосередженим, а, як полоненого, відводить його думка то туди, а то сюди, не пам'ятаючи й не розуміючи, що говорять вуста.

Ат. Якщо зодягнешся у всебічну лагідність і доброту, то вже не потрібно багато трудитися, щоб звільнити свій ум, аби він не відволікався нікуди й не розсіювався під час молитви.

16. Допоки не осягнемо діяльної молитви, доти схожі ми на тих, що вперше навчають дітей ходити.

Ат. Поки не звикнемо ми молитися зосередженим умом і чистим серцем, доти схожі ми на малих дітей, що їх вчать ходи­ти, їх беруть за руки й підтримують, щоб не падали; якщо ж во­ни впадуть — їх піднімають, знову впадуть — піднімають знову — і так, поки не навчать їх ходити не падаючи. Тож чинімо й ми зі собою так само, як чинять з дітьми ті, що поволі привчають їх ходити, аби навчити свою душу і свій ум стояти в молитві са­мостійно, без підтримки, без падінь і підіймань.

Мн. Як ті, що навчають ходити дітей, коли вони, трохи пройшовши, падають, знову піднімають їх і вчать, як треба хо­дити не падаючи, так будемо й ми свій ум, коли він під час молитви падає додолу від устремління до Бога, знову підіймати й випрямляти, поки не здобуде він стійкости.

17. Намагайся вносити, а краще сказати, вміщати свою думку в слова молитви. Якщо вона, як дитя, втомившись, падає, знову вводь її туди, бо уму властива непостійність (на одному). Поставити його на одному може тільки Той, Чиєю силою все стоїть. Якщо неослабно трудитимешся в цьому (тобто утри­муватимеш ум), то прийде й до тебе Господь, і, кладучи межу морю твого ума, скаже йому у твоїй молитві: покіль дійдеш, далі не перейдеш (Йов 38, 11). Дух зв'язати неможливо, проте, де його Творець, там все Йому покоряється.

Ат. Щосили примушуй себе вводити в молитву ум свій ці­лим і чистим і вміщувати всю свою думку й увесь свій помисел в те поняття, яке подає слово молитви, що її звершуєш, не доз­воляючи їм відхилятися ані в той, ні в инший бік. Коли, зне­мігши, падає ум твій з цієї висоти з природної немочі чи зі згубної звички, підійми й знову неси його на своє місце. Не втомлюйся збирати його в себе, коли хочеш його виправити й вилікувати, бо уму властиво відволікатися від свого місця і від перебування в доброму мисленні та молитві. Однак Богові влас­тиво чинити так, щоб кожне сотворіння перебувало на своєму місці. Тому коли ти потрудишся й поборешся зі своїм умом, привчаючи його бути непорушним під час молитви, то врешті навідається до твоєї душі Бог, що поклав межі для моря, і, зіб­равши в єдине море помисли твого ума, скаже йому під час молитви: ось сюди дійдеш — до Мене, і не перейдеш до иншого місця, від Мене не переселишся. Неможливо утримати ум зв'я­заним, щоб він не відходив від молитви й не блукав туди й сюди. Але Бог, що його створив, може, коли в кого вселиться, втри­мати його й зупинити, бо Йому кориться всіляке сотворіння й приймає ті межі, що їх вказала йому Божа воля.

18. Якщо ти коли-небудь бачив Сонце (правди — Христа Бога), то можеш і належно розмовляти з Ним. Бо чого ти не бачив, з тим як можеш непомильно спілкуватися?

Ат. Якщо бачив ти коли істинне сонце — Христа Господа, то можеш бесідувати з Ним зі страхом та благоговінням, можеш любити Його й прославляти гідно й благоліпно. Якщо ж не бачив, то як можеш це все робити?

Мн. Бог є сонце правди, як написано, що сяє всім про­міннями доброти. Душа ж зазвичай буває або воском, коли лю­бить Бога, або болотом, коли любить річ. Отож, як болото сохне на сонці, а віск топиться, так і душа речелюбна й марнославна, одержуючи від Бога повчання й противлячись їм, твердне, як болото на сонці, і сама себе доводить до згуби, як фараон. Душа ж боголюбна за Божою дією тане як віск і, приймаючи в себе відбиток божественних речей і за ним прямуючи, стає в дусі оселею Бога.

19. Початок молитви — відігнання нападів на самому їх початку одним словом або одним зусиллям ума. Середина — перебування ума в одному тому, що промовляєш або про що помишляєш (у молитві), а її досконалість — захоплення до Гос­пода.

Ат. Початок і тверда основа доброї молитви є те, щоб моліль­ник одним рішучим словом із самого початку відганяв підступи лихих помислів, що підступають до його ума. Її середина — щоб ум весь був закутий у слова й думки молитви й щоб зовсім не думав ні про що инше, навіть найменше. А її досконалість по­лягає в тому, щоб ум захоплювався й підіймався цілковито до Бога. Тому, молячись, не вистачає лише проганяти лихі по­мисли, щойно вони з'являться, а потрібно заковувати ум свій у слова молитви й всього його підносити до Бога. Ось така мо­литва буває досконалою і благодатною.

20. Одна та радість, що з'являється в час молитви у тих, що
живуть у спільноті, - инша та, яка навідує братів, що моляться
в безмовності. Одна може бути дещо свобідною від ширяння, а
ця вся сповнена смиренням.

Ат. Одна радість трапляється під час молитви, яку звер­шують у спільноті братів, а инша - під час тої, яку звершують у безмовності на самоті. У час молитви на зібранні ум може запи­шатися або потурбуватися якимось помислом і мріянням, тому не буває таким чистим і цілісним, як під час усамітненої мо­литви, і не отримує такої радости й такої втіхи, що їх подає молитва в безмовності, де вона, плинучи з великим смиренням і чистотою, сподоблюється дивної нагороди.

21. Якщо завжди навчатимеш ум свій не віддалятися, то він
перебуватиме поблизу тебе й коли трапезуватимеш. А якщо він
вештається в тебе всюди безборонно, то ніколи не стане пе­
ребувати з тобою.

Ат. Якщо навчиш ум свій і він звикне бути зібраним у собі самому й не віддалятися від Бога й молитви, то ти зможеш утри­мувати його зі собою навіть коли їси. А якщо ти полишаєш його всюди блукати, як йому цього хочеться, то ти ніколи не зможеш над ним запанувати й по своїй волі змусити його перебувати з тобою і перед Богом навіть і в час молитви.

21. Б). Великий великої й досконалої молитви творець ка­же: волю п 'ять слів розумом моїм сказати (1 Кор. 14, 19) й инше; але немовлятам діло такого трибу не під силу. Тому, як недос­коналі, ми за відсутности якости маємо потребу й у великій кількості молитви, оскільки останнє буває супутницею пер­шого. Бо й Писання каже: дає (Господь) молитву чисту тому, хто, не лінуючись, молиться, — нехай не чисто, але посилено.

Іл. Святий апостол Павло, як досконалий у мистецтві мо­литви, каже, що краще п'ять слів умом сказати в молитві, аніж десять тисяч самим язиком. Але ненавченим молитися таке діло не під силу, тому ми як ті, що не навчилися ще якости в мо­литві, маємо потребу в її кількости, тобто в багатьох молитво-слов'ях. Бо ця многота молитвослов'я, буває, випрошує чисту молитву, бо той, що молиться, нехай і нечисто, але з зусиллям і не лінується, врешті отримує від Бога й чисту молитву.

Ат. Велике діло й благо є чиста та досконала молитва, яку творить весь ум, як сказав великий апостол, добрий звершувач досконалої і святої молитви, про себе самого: волю, каже, п 'ять слів розумом моїм сказати, але так, щоб вони були почуті, зро­зумілі й принесли користь, а не сказати десять тисяч незро­зумілих слів. Так і в молитві краще говорити менше, та виразно, між багато й невиразно. А виразним для Бога є те, що походить із серця й підносить це до Нього нерозсіяний ум. Однак такої молитви не можуть звершувати не тільки ледащі й неблагоговійні, а й старанні, допоки ще не звикли й перебувають на її початках. Допоки ми немічні чи невправні в молитві, треба нам змушувати себе молитися, хоч і недосконало, але старанно й не жаліючи труду та самонавантаження. Тільки такою молитвою примусу можемо ми досягти й тої, яка звершується добровільно, не ширяючи чистим умом і серцем. Хто є старанний в молитві й, трудячись, довго на ній стоїть, той з часом отримає від Бога благодать чистої молитви, в якій зосереджується весь ум і все серце, ум не ширяє, а серце горить. Та й Писання каже, що Бог дає молитву тому, хто молиться, тобто тому, хто ще не має на­вички до справжньої молитви, але старанно в ній трудиться, хто її шукає, тому Бог дає справжню молитву, коли хто молиться з чистим серцем і світлим умом.

Мн. Для початківців і недосконалих тілесний труд є доволі корисний для поступу в духовному житті, і має він стояти в них на першому місці, як головне діло. А для досконалих, що мо­жуть діяти безпосередньо умом і серцем, він уже не головне діло, а підробіток. Для тих, хто немовля за духом, потрібні й багато поклонів, і тривале здіймання рук, і всенічні служби, й инші фізичні дії, щоб за їх співдії ум звик до молитви. А досконалі навіть коли нічого не роблять тілом, моляться, бо здобули вони безнастанну молитву неослабно умом, що діє в серці.

22. Одне — нечистота молитви, инше — вигублення, ще ин­ ше — викрадення, і зовсім инше — наруга. Нечистота молитви — це, стоячи перед Богом, віддаватися недоречним помислам; вигублення її є віддаватися в полон безпотрібних турбот; викра­дення — коли думка непомітно відлітає й ширяє собі, а наруга — коли якийсь підступ наближається до нас під час молитви.

Ат. Молитву по-різному пошкоджують то осквернення, то руйнування, то викрадення, то наруги. Одне є осквернення мо­литви, инше — її руйнування, ще инше — викрадення й инше — наруга. Нечистота й осквернення молитви відбувається тоді, коли хто тілом стоїть перед Богом, а ум його обертається в без­чинних мріяннях і неподобних помислах. Руйнування молитви стається тоді, коли, молячись, умом своїм віддаєшся турботам про непотрібне й некорисне. Викрадення - це коли ум раптом здійметься й потрапить сам не знає куди, немов би чужий нам, так що й коли повернемо його до себе, нічого пригадати не можемо. Наруга ж - коли підходить якийсь ворожий підступ, дражнить і хулить, бажаючи якось відволікти увагу, смутити молитву й розвіяти наше благоговіння.

23. Якщо ми, стоячи перед Богом, не є наодинці (під час уставної молитви), то внутрішньо, лише в душі приймімо образ того, що благає; а якщо немає біля нас служителів похвал, то й зовнішньо, тілом, приймімо молитовне положення: бо в не­досконалих ум часто налаштовується (формується) відповідно до положення тіла.

Ат. Якщо ми молимося спільно з иншими, то вистачає лише умом і серцем являти перед Богом внутрішні порухи душі, не набуваючи сумного чи плаксивого виразу обличчя й не роблячи жодних знаків тілом, які б показували, що в нас на душі, — щоб одні не стали нас почитати, а инші щоб, може, й не підсмію­валися з нас, бо підпадаємо спокусі сум'яття й озлоблення. Але коли ми самі й ніхто нас не бачить, щоб осміяти, то, коли хо­чемо, можемо й лице молільника мати, і голос сумовитий, і сльози проливати, руки здіймати, класти земні поклони, яв­ляючи страх і благоговіння перед Богом, неначе б ми бачили перед собою якогось великого земного царя. Бо недосконалі спочатку тілесно являють те, що має бути в душі, а потім через це зовнішнє й у душі витворюються справжні почуття й налаш­тування, які спочатку були лиш тілесно.

24. Усі, а найбільше ті, що йдуть до царя, аби отримати (випросити) відпущення боргу, мають потребу в несказанній (нелукавій) скрусі (зворушливому смиренні).

Ат. Усі, що бажають стати перед царем, щоб йому вкло­нитися, мають потребу у великому страсі, скрусі серця і сми­ренні, а особливо ж ті, що йдуть до нього, сподіваючись випро­сити прощення їхнього боргу. Бо, бачачи їх перед собою в такій сердечній скрусі й у сльозах, він, звичайно, змилосердиться над ними й дарує їм те, чого бажають. Так треба нам приступати до Бога в молитві про відпущення гріхів із крайнім смиренням, у великій скрусі й у сльозах. І Він відпустить нам.

24. Б). Якщо ми ще перебуваємо у в'язниці, послухаймо того, що говорить Петрові; опережися стрічкою послуху, поз­будься своїх бажань і нагим від них приступи до Господа в мо­литві, призиваючи волю Його одного6. Тоді приймеш у себе Бога, який у свої руки візьме стерно душі твоєї й почне тобою безбідно кермувати.

Ат. Ми, що ще перебуваємо у в'язниці мрячної гріховности, якщо хочемо звільнитися від неї, послухаймо Христа, як Петро ангела, що прийшов випровадити його з Іродової в'язниці. Пет­ро притьмом виконав його волю, й одразу спали з нього залізні окови й відчинились ворота: він вийшов і визволився від смер­ти. Тож підпережімось і ми стрічкою послуху, взуймося в готов­ність виконувати те, що звелено, позбудьмося своєї волі й, ціл­ковито обнажившись із неї, приступімо до Христа, просячи Його у своїй молитві, щоб сподобив Він нас творити волю Його. Тоді оселиться всередині в нас Бог й почне Сам тримати стерно ума нашого, керувати нашою душею й охороняти нас від бід та небезпек.

25. Підвівшись від ласолюбства й любови до світу, відкинь турботи, позбудься помислів, відкинь тіло, бо молитва є не що инше, як відчуження від світу видимого й невидимого Що же у мене на небі? Нічого. /, крім Тебе, чого на землі бажав я? Нічого, лише завжди нерозсіяно припадати до Тебе в молитві. Дехто багатства, инші слави, ще инші здобутків бажають. Мені ж любо прихилятися до Бога, прагну покладати на Нього надію безпристрасности моєї (Пс. 72, 25. 28).


6 Кажучи: Твоя, Господи, нехай буде воля, або: Якими знаєш, дорогами спаси

мене.

Ат. Якщо хочеш творити добру й боговгодну молитву, встань і скинь із себе пристрасті й турботи світські, відкинь ум свій від усіх помислів і мрій, очисти своє серце від скверних похотей, зв'яжи всіляку свою волю, відвернися від тіла й плотського мудрования й піднесися всім твоїм бажанням до Бога. Бо мо­литва є не що инше, як забуття цього дочасного світу й усього, що в нім, як казав пророк до Бога: Господи, що мені шукати на небі й на землі, окрім єдиного преславного Твого лиця? І нині Ти знаєш, що істинно нічого я не хочу, як нерозлучно пере­бувати з Тобою у моїй молитві й припадати увагою і любов'ю до Твоєї краси. Одні бажають багатства, инші слави, ще инші здо­бутків, а в мене все бажання і прагнення спрямовані до того, щоб злучитися мені з Тобою, і як вогонь проникає залізо, нехай запалаю я благодаттю Твоєю. От тоді, на що без сумніву спо­діваюся, Ти очистиш мене від усіх пристрастей і вчиниш осяй­ною мою душу.

26. Віра окрилює молитву, бо без неї та не може піднестися на небо.

Ат. Тепла віра й надія дають крила молитві, аби вона під­носилася до неба, бо без них сам ум жодної молитви зродити не може, не те що такої, яка підіймалась би до Бога й приносила плід.

27. Будемо ж і ми, пристрасні, невідступно благати Госпо­да, бо тепер всі безпристрасні, вийшовши з пристрастей, набули поступу в безпристрасності.

Ат. Будучи одержимі пристрастями, станемо якнайстаранніше і з вірою благати Бога, щоб очистив Він нас від усього нашого непотребу. Бо й тих, що тепер є чистими й прослав­леними, теж долали й спокушували пристрасті, однак вони ста­ранно благали Господа, і Він визволив їх від цих пристрастей та й очистив від сопуху та злоякісности їхньої.

28. Хоча й не боїться Бога цей суддя, але тому, що надо­кучає йому душа, що овдовіла від Нього через гріх і падіння, то Він оборонить її перед її суперником - тілом і від її ворогів —

злих духів (Лк. 18, 3-7).



Ат. Якщо суддя цей неправедний, про якого написано в Євангелії, що він Бога не боявся, врешті явив правду вдові: pахистив її й покарав її ворога лише тому, що вона часто при­ходила до нього й надокучала йому своїми проханнями то слізь­ми, тож наскільки більше Бог, великий і многомилостивий суддя, якому й нікого боятися, якому жодні прохання не надо­кучають і який не обтяжується щохвилини роздаровувати ми­лості й дари, змилосердиться, чуючи невтомне голосіння і плач душі, яка овдовіла від небесного Нареченого свого Христа через свої гріхи, плаче перед ним удень і вночі, благаючи Його допо­могти їй позбутися ворогів, що спричинили таке гірке стано­ви ще та й тримають її в нім. Так, змилосердиться й швидко, швидко оборонить її, звелівши цьому нерозумному тілові не спокутувати більше душу й відкинувши демонів з такою силою, що вони не скоро спокусяться знову повстати проти неї, та й і її саму заспокоїть і втішить.

Мн. Для Бога немає Бога, якого б Він боявся, ані чоловіка, якого б Він соромився. Бо Він не зважає на особи, завжди пра-нсдним судом судить, покривдженого захищаючи, а кривдни­кові відплачуючи за своєю правдою і милістю.

28. Б). Вдячних благий наш Купець (Збавитель) притягує до своєї любови скорим виконанням їхніх прохань. А невдячні душі, як псів, голодом і спрагою за тим, що просять, змушує довго сидіти перед собою у молитві, бо невдячний пес, отри­мавши хліб, одразу відходить від того, що йому дав.

Іл. Бог з готовністю виконує прохання вдячних своїх рабів, цим ще більше притягуючи їх до своєї любови. Прохання ж невдячних виконує неквапно, щоб вони якомога довше моли­лися й, отримавши те, що просять, після важкої молитви заради труду не забували про дар. Бо часто трапляється, що, одержавши те, що просять, скоро забувають про благодіяння, як трапилося з Ізраїлем: Потовстішав Єшурун... став ситий... і покинув Бога, що створив його (Втор. 32, 15)

Ат. Благий небесний Покупець наш, Бог, що всіляко ста­рається нас присвоїти, влаштовуючи спасіння душ наших, для того, щоб збудити більшу любов до Себе в добрих і вдячних рабів Своїх і чудом милости здобути їх, одразу подає їм те, що вони просять. Але ті душі, що невдячні, одразу ж віддаляються від Нього, щойно отримають благодать, забуваючи про дар й не продовжуючи молитися, — тих Він змушує довго молитися пе­ред Собою, щоб, прагнучи того, що вони просять, не відда­лялися від Нього, а перебували у святій Його волі та й не були подібні до псів нерозумних, що, тільки-но отримавши хліб, одразу відходять від того, що дав їм його.

29. Перебуваючи довго в молитві (й нічого не отримуючи), не кажи, що нічого не здобув, бо ось уже й здобув. Бо чи ж є якесь вище благо, аніж припадати до Господа й у злуці з Ним перебувати безнастанно?

Ат. Не кажи, що стільки часу стоячи на молитві й так довго благаючи Бога, не отримав ти нічого. Досить із тебе доброї на­вички до молитви, яку ти через це здобув. Бо це є ангельське діло й великий дар, щоб нерозлучно перебувати з Богом й стоя­ти перед Ним, як перед любим товаришем, і радіти.

Мн. Не печалься, коли просиш про щось Бога, а Він не скоро тебе чує й зволікає із виконанням твого прохання. Ти бо не мудріший за Бога. Це трапляється тобі або тому, що ти, мож­ливо, негідний того, про що просиш, або тому, що шляхи серця твого не відповідають тому, про що просиш, а супротивні йому, або тому, що ти не досягнув ще тієї міри, щоб умістити дар, про який просиш, — отож не слід тобі завчасу ні бажати, ані шукати того, що належить до вищих мір, щоб не посоромився через твою невмілість у тобі дар Божий. А що легко здобути, те й легко втратити, а з трудом здобуте уважно й дбайливо зберігають30. Не так боїться засуджений, ставши для вислухання ви­року своєї кари, як старанний молільник, ставши на молитву. Тому, хто мудрий і уважний, той дією цього одного спогаду може відвертатися від досади, гніву й від турботливосте, що не дає спочинку, від скорботи, від перенасичення й від усякого гріховного помислу.

Іл. Хто здобув навичку молитися, той дією одного лишень страху — стати перед Богом у молитві винним у чому-небудь, — позбувається багатьох гріхів, нагода до яких випадає щодня.

Ат. Не боїться так засуджений вислухати свій вирок до стра­ти й смерти, що його чекає, як старанний і благоговійний мо­лільник боїться того часу, коли має він стати перед Богом у молитві. Тому розумна людина, згадуючи про це, всі діла свої робить з усією пересторогою і страхом, боячись, щоб Бог, коли стане вона перед Ним у молитві, не осудив її як фарисея: й усіляко старається уникати гніву, осуду, заклопотаности, над­мірного переситу черева й захоплення якимись нечистими й гріховними помислами.

31. Внутрішньою молитвою в душі готуйся до свого молитвослов'я (на молитовному правилі), і скоро здобудеш поступ. Бачив я тих, що ревні в послусі й водночас не недбалі, що мають силу, пам'ятати про Бога своїм умом, які, тільки-но ставши на молитву, одразу опановували свій ум (самозосереджуючись) й струмками проливали сльози, бо були приготовані святим пос­лухом.

Іл. Перед тим як маєш стати на молитву, налаштовуй свій ум на моління й скоро здобудеш поступ у молитві, якщо ро­битимеш так завжди.


Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   8   9   10   11   12   13   14   15   ...   27

Схожі:

Книга розміщена на сайті iconКнига розміщена на сайті

Книга розміщена на сайті iconКнига розміщена на сайті
К 56 Спочатку було Слово: Крилаті вислови біблій­ного походження в українській мові. К.: Либідь, 2001. 312 с
Книга розміщена на сайті iconКнига розміщена на сайті
Скорочений переказ англійського видання книжки: "city of god. Popular abridgement of the Divine history and life of the Virgin Mother...
Книга розміщена на сайті iconКнига розміщена на сайті
Народилась в селянській родині поблизу м. Форестер, штат Мічіган. Бі­льшу частину свого життя прожила на заході Сполучених Штатів....
Книга розміщена на сайті iconКнига світ, книга серцю привіт Методичні рекомендації ббк 8. 387. К 53
Книга — світ, книга — серцю привіт : метод реком. / Нац б-ка України для дітей; уклад. Ю. В. Осадча. — К., 2013. — 36 c
Книга розміщена на сайті icon«Засоби залучення учнів до читання як шлях формування загальнокультурної компетенції інноваційної особистості»
Школа – це насамперед книга. Книга – це могутня зброя. Розумна, натхненна книга часом вирішує долю людини
Книга розміщена на сайті iconКнига року Бі-Бі-Сі 2012 (Книга року bbc) — літературна нагорода україномовним літературним творам, що присуджується Британською телерадіомовною корпорацією (Бі-Бі-Сі). Книга року Бі-Бі-Сі
Ця книга про те, як можна подолати свій страх. Про те, як можна навчитися навіть із найстрашніших І найзагрозливіших синьомордів...
Книга розміщена на сайті iconКнига для дому, книга для сім'ї, ви можете сміливо наслідувати приклади з моїх порад, робити виписки, конспектувати окремі тези чи положення, а згодом перевірити це на власному досвіді
Книга, що претендує на настільну, заслуговує, очевидно, на передмову. Книга без передмови — те ж саме, що кінокартина без кіножурналу....
Книга розміщена на сайті iconКнига року колегіумних класів 2011-2012 новоград-волинський 2012 I. Книга братства
Валентина Зайцева); 11 клас (історичний) – 29
Книга розміщена на сайті iconВіра Казидуб
Битва з амазонкою — сьома книга члена Національної спілки письменників України Віри Казидуб. Її перша книга —


База даних захищена авторським правом ©biog.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка