Ат. Користь від молитви можемо зрозуміти із перепон, що їх чинять нам біси під час богослужения, ще поки підемо ми до церкви, щоб не допустити нас зібратися перед Богом. Якщо б небула молитва вгодна Богові і для нас корисна, біси не старались би так перешкодити нашому виходові до церкви й всіляко перешкоджати нам належно молитися в церкві зовнішньо через очі і слух і внутрішньо через смуту помислів. Плід же молитви можемо пізнати з любови, яку нам являє Бог, сповнюючи нас відрадою, коли молимося до Нього з усього серця, і втішаючи нас перемогою над ворогами, коли бачимі, як силою молитви бувають уражені наші вороги - демони й утікають від нас разом з породженнями їхніми - пристрастями й порочними помислами. Бачачи такий Божий покров і таку Божу благодать і силу, що діє в нас через молитву, душа радіє, а вороги журяться й терзаються, як казав св. Давид: з того, що Ти не залишив мене, Господи, в час молитовної борні моєї і не дав моєму ворогові перемогти мене й порадіти наді мною, як він того хотів, пізнаю, що Ти любиш мене, пильнуєш і оберігаєш, як раба і свого друга.
61. Б). Я взивав, каже ще псалмопівець, з усього серця мого (Пс. 118, 145), тобто і тілом, і душею, і духом, бо де два останні зберуться, там Бог серед них.
Ат. У храмі співають: Я взивав з усього серця мого, тобто вустами, душею і умом до милостивого Бога, і Він вислухав мене й вибавив від аду душу мою. І Господь каже в Євангелії, що де двоє або троє зберуться в Його ім'я, з любови до Нього, там Він з ними й посеред них. Так і в тій молитві, в якій поєднуються душа й ум у благоговійності, скрусі й зворушенні, воістину співприсутній сам Бог, який і подає їм діяльну силу.
62. Як тілесне, так і духовне не все для всіх (і у всіх) однакове. Одним більше відповідає поспішний псалмоспів, иншим — повільний, бо ті кажуть, що борються з полоненням, а ці – з невмінням.
Ат. Як тілесні сили, так і душевні дарування не у всіх однаково рівні. Як щодо тілесного один хоче одне, а инший инше, гак буває й щодо душевного. Тому й у псалмоспіві одні люблять співати швидко, а инші повільно. Ті, що співають швидко, кажуть, що роблять це для того, щоб під час повільного співу не полонився їх ум і його не розкрадали инші помисли. А ті, що співають повільно, кажуть, що роблять це, аби краще затямити те, що читають, і не помилятися, — ще-бо вони не навчилися як годиться і не вправні в читанні. Утім, треба зіставляти те й те з розмислом, відповідно до часу й до инших справ.
63. Якщо невідступно голоситимеш до царя проти своїх ворогів, коли вони приступають до тебе, то відважуйся — недовго потрудишся. Бо вони й самі опісля швидко відступлять від тебе, тому ці безпотрібні не захочуть бачити тебе володарем вінця за боротьбу з ними молитвою; але, крім того, вони побіжать, побиті молитвою, як нагайкою.
Ат. Якщо невідступно благатимеш Небесного Царя, щоб захистив тебе від ворогів, коли вони оточать тебе зі спокусами, то май благонадійну до Нього відвагу: не доведеться тобі довго трудитися, щоб прогнати їх. Вони й самі скоро втечуть від тебе, бо приступили, щоб перешкодити тобі молитися і, втомивши тебе нападом і виснаживши твою мужність і терпеливість, змусити припинити молитву: але бачачи, що ти несхитно протистоїш їм і борешся, не шкодуючи себе, і знаючи, що за це ти тим красивіший отримаєш вінець, чим більше перебуватимеш у мужній борні, притьмом утечуть й, не хотячи, зі заздрости принесуть тобі своєю боротьбою вінці. Отож, тому вони й утечуть, особливо ж тому, що не зможуть вони знести полум'я молитви, що, як жар, палить їх і пече гірше за адський вогонь.
64. Здобудь усіляку мужність, і матимеш Бога за вчителя у своїй молитві. Того, щоб бачити очима, не можна навчитися словом: це приходить природно. І красу молитви (не можна уздріти) за словами иншого — вона сама в собі має Бога за наставника, що вчить чоловіка розуму (Пс. 93, 10), даяй молитву молящемуся і благослови літа праведного (1 Сам. 2, 9)7.
Іл. Здобудь мужність, тобто велику старанність до молитви, і сподобишся мати Бога наставником у ній.
Ат. Присилуй себе завжди стояти на молитві старанно, терпеливо й мужньо, і досягнеш того, що сам Бог укріплятиме тебе і в ній і навчатиме. Як око має природну здатність бачити й не потребує, щоб його в цьому ще й словом повчали, так і коли душа добра стремить до Бога у своїй молитві, то Він природно просвічує її й навчає стояти в молитві перед Ним зі страхом і любов'ю. І ніхто не може дати иншому пізнати словами красу молитви ані витлумачити способу, яким Господь сам керує душею і вона перебуває з Ним. Бо Він навчає чоловіка розуму. Він зодягає просвіченням ум і вкладає в серце благі устремління. Він благословляє довголіттям всякого свого раба, що молиться до Нього з вірою і теплим бажанням. Так, воістину так є, як вчить нас Писання і показує досвід.
Мн. Не у вчителі, каже, маєш ти потребу для молитви, а у власній до неї старанності, заради якої сам Бог буде тобі наставником у молитві. Того, хто терпляче й старанно молиться, Бог своїм безпосереднім просвіченням навчає молитви й позбавляє ум його від блукання і серце від полону.
Там само у св. Максима: той, хто щиро любить Бога, молиться зосереджено, і зосереджено молиться той, хто щиро любить Бога. Не може зосереджено молитися той, у кого душа приросла до земного. Отож, не любить Бога той, в кого ум зв'язаний пристрастям до людських речей.
Там само у св. Ніла: молитва є піднесення ума до Бога. Увага, що шукає молитву, молитву знаходить, бо за увагою природно прийде й молитва. Тож турбуймося тільки про це
7 Цит. за Септуагінтою
ПРЕПОДОБНОГО НІЛА,
ПОДВИЖНИКА СИНАЙСЬКОГО,
СЛОВО ПРО МОЛИТВУ
Передмова
Вчасно підняв ти мене, що лежав у палючій гарячці8 пекучих пристрастей, доторком боголюбивого твого листа, і ум мій, що хворіє найбільш сороміцькими недугами, звеселив потіхою, блаженно наслідуючи Наставника й Учителя. Це й не дивина. Долею твоєю завжди було шукати славного й визначного, як і благословенного Якова. Тому, добре попрацювавши заради Рахилі, й отримавши Лію, шукаєш і за коханою, що за неї сім літ трудився (Бут. 29, 20-28).
А я не зрікаюся зізнатися, що, потрудившись усю ніч, нічого не зловив, але, на Твоє слово, закинувши сіті, витягну багато риби, не думаю, що великої, однак сто п'ятдесят три (див. Йо. 21, 11). Саме їх я посилаю тобі в кошику любови: і цим виконую твій наказ, склавши таке саме число глав (про молитву). Дивуюся я тобі й називаю преблаженним прекрасне твоє бажання, що побажав ти (не чогось иншого), а глав про молитву; і при тому не просто побажав, щоб вони були написані руками чорнилом на хартії, а щоб закоренила їх в ум любов і незлобливість. Оскільки одне покріплює доброту другого, за словом премудрого Сираха (42, 25), то не лише за літерою прийми їх, а зрозумій і духом.
Слово про молитву, розділивши на сто п'ятдесят три глави, присилаємо тобі як євангельську данину...
За бідність глав не свари, як той, що вміє бути в упокоренні, уміє і в достатку (Фил. 4, 12). Але не свари, пам'ятаючи, що Господь не відкинув і двох лепт вдови, а прийняв їх прихильніше, ніж багаті внески инших. А більше, вміючи бути щодо щирих своїх братів приязним і люблячим, молися за немічного, щоб видужати йому і, взявши своє ложе, почати ходити за благодаттю Христовою. Амінь.
-
глави про молитву
-
Якщо б хто забажав приготувати запахущий тиміям, то за законом йому слід було б поєднати рівними частинами чистого ладану, касїі, пахучої раковини і стакти (див. Вих. ЗО, 34). Це квартет чеснот. Коли вони всі порівну присутні в душі, тоді не буде зраджено ум (по-зрадницьки, звісно, якимось внутрішнім зрадником).
-
Душа, очистившись повнотою чеснот (тим, що стає сповнена чеснотами), приводить ум у стан спокою, чинячи його здатним прийняти лад, який потрібний (у молитві).
-
Молитва — це бесіда ума до Бога. Який же потрібно лад для ума, щоб він міг несхитно піднятися до свого Владики й розмовляти з Ним без жодного посередника.
-
Якщо Мойсееві, коли він намагався наблизитися до Неопалимої купини, було заборонено це зробити, допоки не скине він взуття зі своїх ніг (див. Вих. 3,5),— то як же тобі не відкинути геть від себе усілякий пристрасний помисел, коли бажаєш бачити Того, Хто вищий за всіляке почуття і помисел, та й стати для Нього співрозмовником?
-
Передусім молися, щоб було даровано тобі сльози, аби плачем пом'якшити твердість, що у твоїй душі, і, беззаконня свого не затаївши перед Господом (Пс. 31,5), отримаєш від Нього відпущення гріхів.
8 Йдеться про зцілення тещі Симона доторком руки Спасителя.
-
Уживай сльози як середник для отримання того, про що просиш. Бо дуже радіє тобою Владика, коли ти молишся зі сльозами.
Коли під час своєї молитви проливаєш джерела сліз, зовсім у собі цим не пишайся, неначе ти вищий за инших. Цю допомогу до тебе привернула твоя молитва, щоб ти охочіше й щиріше сповідався зі своїх гріхів і зі слізьми умилосердив Вла дику. Тож не обертай у пристрасть засобу проти пристрастей, аби ще більше не прогнівити тобі Того, що дарував тобі сю благодать (тобто сльози).
-
Багато з тих, що проливали сльози за гріхи, забувши їх мету, ошаленіли і збилися (зі шляху праведного; проте не про нестяму йдеться, а про гордощі).
-
Стій до втоми й молися благотонно (благоумно, або благоналаштовано), відкидаючи підступи життєвих турбот і всіляких помислів; вони-бо бентежать тебе й турбують, щоб розладнати твій тон (добре налаштування).
-
Коли демони побачать, що хтось має старанність і ревність до належної молитви, то (не під час молитви) вкладають йому думки неначе про щось потрібне (і відходять), а трохи згодом знову розбуджують про це спогад, підбурюючи й ум шукати це (якщо питання, то вирішити його, а якщо річ, то здобути її), і він, не знаходячи цього (вирішення питання чи способу здобути річ) досадує й журиться. Потім, коли стане на молитву (цей старанний ревнитель молитви), вони нагадують йому, про що думав і що він шукав, щоб ум, знову піднявшись вивідувати (те, що не розв'язав раніше), вчинив молитву (молільника) безплідною.
-
Подвизайся ум свій під час молитви вчинити німим і глухим, і матимеш можливість молитися (як належить).
-
Коли зустріне тебе спокуса чи розсердить чиєсь заперечення — так, що ти чи на гнів здобудешся супроти того, хто сперечався з тобою, чи навіть на те, щоб промовити якесь неналежне слово, тоді згадай про молитву й про суд під час неї (над тобою у сумлінні перед Богом), і тут-таки приборкається в тобі безчинний порух.
-
Що б ти не вчинив як помсту братові, який звів на тебе наклеп, — усе це буде тобі як спокуса (бентежитиме тебе) під час молитви.
-
Молитва є проростання лагідности й негнівливости.
-
Молитва є прояв (вибух) радости й подяки.
-
Молитва є лік на смуток і нудьгу.
-
Піди, продай, що маєш, дай бідним (Мт. 19, 21) і, взявши хрест, зречися себе (16, 24), щоб міг ти молитися не відволікаючись.
-
Якщо хочеш молитися похвальною молитвою, зрікайся себе щохвилі й, терплячи крайні озлоблення, терпеливо твори молитву.
-
Якщо здійснюватимеш молитовний подвиг, яку б тільки не доводилося зносити тобі скорботу, то в молитві здобудеш плід.
-
Коли хочеш належно молитися, не засмучуй душі (журбою цього віку); якщо цього не зробиш, то марний труд твій.
-
Зостав, — каже Господь, — перед жертовником твій дар; піди, помирись перше з твоїм братом (Мт. 5, 24), і тоді, прийшовши, молитимешся без збентеження; бо злопам'ятність наводить морок на владичний ум молільника й темрявою оточує його молитви.
-
Ті, що збирають у собі печалі (цього віку) і злопам'ятні помисли та й (в цьому стані) моляться, подібні на тих, що черпають воду й вливають її до дірявої бочки.
-
Якщо ти терплячий, то завжди молитимешся з радістю.
-
Коли молишся як належить, можуть трапитися якісь справи, за які тобі видаватиметься слушним розгніватися на ближнього. Проте немає гніву на ближнього, який був би праведним. І коли постараєшся, то виявиш, що можна й без гніву добре залагодити діло. Тому всіляко намагайся, щоб не здобутися тобі на гнів.
-
Гляди, як би, думаючи вилікувати иншого, самому тобі не залишитися незціленим й не припинити своєї молитви.
-
Загнуздуючи гнів (на ближнього), здобудеш і для себе порятунок — виявиш себе розсудливим і будеш в числі істинних молільників.
-
Хто озброюється проти гніву, той ніколи не зазнає поразки від похоті, вона-бо дає поживу гнівові, а цей збурює умове око й розладнує молитовний стан.
28. Молячись, не обмежуйся лише зовнішнім молитовним положенням, а вводи свій ум у почуття духовної молитви з великим страхом.
-
Буває, що тільки-но станеш на молитву, одразу починаєш добре молитися, а буває, що багато потрудишся, а бажаного не отримаєш. Це стається тому, аби ти ще старанніше шукав того й, отримавши, мав цілковито справну, неокрадену молитву.
-
Коли наблизиться до нас ангел, одразу віддаляються всі демони, що нас напастують: ум перебуває тоді у великій відраді й молиться здорово. А инколи під час звичної боротьби ум, борючись, б'ється, проте не дається йому доступитися (до благих помислів і відчуттів). Це тому, що раніше він набув якостей різних пристрастей. Утім, якщо більше шукатиме, знайде, і коли не лінуватиметься стукати, буде йому відчинено.
-
Не молися, нехай буде за твоїми бажаннями, — вони-бо не у всьому бувають згідні з волею Божою. А краще молися, як тебе навчено: нехай буде на мені воля Твоя (Мт. 6, 10). Й у кожному ділі так проси Його, щоб була Його воля: бо Він завжди бажає доброго й корисного твоїй душі, ти ж не завжди цього шукаєш.
-
Багато разів, молячись, просив, нехай станеться мені те, що видавалося для мене благом, і наполягав на проханні, нерозумно змушуючи Божу волю, а не дозволяючи Богові краще
влаштувати те, що Він вважає корисним для мене. Однак, отримавши те, про що просив, потім перебував у великій скорботі, і саме за те, що не просив: нехай краще буде за волею Божою, - бо справа виявилася для мене не такою, як я собі гадав.
-
Що за благо, крім Бога? Тож віддаймо Йому все, що до нас стосується, і буде нам благо: бо Благий є, звичайно, і Податель благих дарів.
-
Не журися, коли не відразу отримаєш від Бога те, про що просиш. Він хоче принести тобі більше благодіяння, тому змушує тебе найбільше з терпінням стояти на молитві. Бо що є вище, ніж підносити бесіду до Бога і в такий спосіб співперебувати з Ним
-
Нерозсіяна молитва вища за вміння ума (вершина його розумної діяльности).
-
Молитва є сходження ума до Бога.
-
Якщо сильно прагнеш зробити поступ у молитві (якщо прагнеш ти справжньої молитви), зречися всього й усе успадкуєш.
-
Передовсім молися про те, щоб очиститися тобі від пристрастей, відтак аби позбутися незнання і забуття, а вже потім, щоб звільнитися від усякої спокуси.
-
Шукай у своїй молитві тільки правди й Царства, тобто чесноти і пізнання, а все решту тобі додасться (Мт. 6, 33).
-
Праведно не тільки за своє очищення молитися, а й про очищення кожного співвітчизника, наслідуючи ангельський образ (молитви).
-
Гляди, чи істинно стоїш ти перед Богом у молитві своїй, чи перемагає тебе бажання людської похвали й чи бажаєш ти її здобути, прикриваючи (цей недобрий намір) благовидною
молитовною поставою.
-
З братами молишся чи наодинці, подвизайся стояти на молитві не тільки для того, щоб лишень відбути звичне правило, а щоб помолитися в почутті.
-
Ця молитва в почутті є увага (до Бога й до слів молитви) з благоговінням, скрухою і вболіванням душі під час визнання гріхів, з неявними зітханнями.
-
Якщо ум твій ще окрадається під час молитви, то молиться він не як монах, а ще як мирянин, що приоздоблює зовнішню скинію.
-
Коли молишся, всіма силами охороняй свою пам'ять, аби вона не пропонувала тобі свого, й усіляко подвизайся до розумного стояння (усвідомлюючи, перед Ким і для чого стоїш). Під час молитви пам'ять зазвичай окрадає ум (пригадуються речі, особи, події і заполонюють собою увагу ума).
-
Під час молитви пам'ять наводить думку чи уявлення про колишні речі, чи нові турботи, або особу твого кривдника.
-
Демон дуже заздрить чоловікові, що молиться, і всіляко примудряється відвернути його від цього наміру, тому не припиняє збуджувати через пам'ять помисли про різні речі, а в тілі збуджувати всі пристрасті, аби тільки якось завадити цьому прекрасному діянню (тобто молитовному трудові) й переселенню до Бога (піднесенню увагою).
-
Коли вселукавий демон, попри всі свої підступи, не встигне зашкодити молитві вселюб'язного (молільника), тоді трішки послаблює (свої напади), проте потім, коли закінчить той молитву, мстить йому. Отож, або, запаливши його гнівом, нищить те прекрасне налаштування, яке здобувається молитвою, або, роз'ятривши якусь безмовну солодкість (спонуки до чуттєвих задоволень), підсміюється з ума.
-
Помолившись як належить, очікуй того, що не належить, і стій, мужньо охороняючи свій плід. Для того тебе поставлено зі самого початку, щоб порати й доглядати (Бут. 2, 15). Тому, зробивши (звершивши як належить молитву), не залишай напризволяще того, що здобув трудом. Инакше жодної користи від молитви не матимеш.
-
Уся боротьба, що її безнастанно провадимо ми з нечистими демонами, не через що инше відбувається, а через духовну молитву, бо вона для них дуже супротивна й нестерпна, а для нас спасительна й благоприємна.
-
Навіщо демони хочуть збуджувати в нас (своєю дією) обжирство, блуд, грошолюбство, гнів, злопам'ятність та инші пристрасті? Аби ум, ставши нечутливим від них, не міг належно молитися. Бо пристрасті нашої безмовної частини, взявши силу, не дозволяють уму діяти словесно (як має бути в розумного).
-
Чесноти ми проходимо, бо їх вимагає від нас природа; природі скоряємося заради Слова (Бога), що її сповнює. Слово ж це являється (в нашій свідомості) зазвичай у молитовному стані (незрозумілий параграф).
-
Молитовний стан є безпристрасне налаштування, що якнайглибшою любов'ю підносить подвижницький ум.
-
Не тільки над гнівом і похіттю треба панувати тому, хто хоче істинно молитися, але цуратися й усякого пристрасного помислу.
-
Хто любить Бога, той завжди бесідує з Ним, неначе з Отцем, відвертаючись від усілякого пристрасного помислу.
-
Не кожен, хто здобув (хвилину) безпристрасности, уже й молиться істинно, такий-бо може ще просто уявляти (безпристрасні речі в цьому порусі) і розважатися їхніми історіями (можливо, їх образами й різними їх поєднаннями), та й далеким бути від Бога. (Пристрасних порухів немає, але ум мріє).
-
Навіть коли ум не скніє в простих помислах про речі, ще не значить, що він досягнув уже місця молитви, бо він може бути зайнятий (філософським) умоглядом про ці речі й заглиблюватися в їхні причинові відношення. Хоча все це узагальнення, але оскільки вони є роздумами про речі, то закарбовують в умі їхні образи й далеко відводять його від Бога. (Пристрасті не ворушаться, проте ум філософує, а не молиться. Стан учених.)
58.1 хоч ум буде вище за умогляд про матеріальну природу, з цього ще не випливає, що він вже уздрів справжнє Боже місце, бо він може бути зайнятий пізнанням мисленних сотворінь (ангельського світу) і може аж пістрявіти ними (бути сповненим різнорідними про них думками).
-
Якщо хочеш як слід молитися, то потрібна тобі поміч Бога, Котрий дає молитву молільникові. Його й призивай у молитві, кажучи: Хай святиться Твоє ім `я. Хай прийде Твоє царство (Мт. 6, 10), тобто Дух Святий і Єдинородний Твій Син. Так-бо навчив сам Господь, кажучи, що Отцеві треба поклонятися в дусі і правді (Йо. 4, 24).
-
Той, хто молиться в дусі і правді, не від сотвореного запозичує думки, щоб величати Творця, а в Нього самого черпає споглядання для Його оспівування.
-
Якщо ти богослов, то молитимешся істинно; і якщо істинно молишся — ти богослов.
-
Коли ум твій, полум'яніючи бажанням до Бога, поволі неначе відділяється від плоті й відвертається від усіх помислів, що походять від чуттєвих вражень чи з пам'яті, водночас сповнюючись благоговінням і радістю, тоді знай, що він наблизився до меж молитви.
-
Святий Дух, співстраждаючи нашій немочі, навідує нас ще й коли буваємо ми нечисті, і якщо лишень віднайде ум наш у щирій молитві, находить на нього й розганяє весь натовп помислів та уявлень, що оточують його (так, що він зникає), а в умі збуджує любов до духовної молитви.
-
Одні, діючи на тіло, вселяють в ум помисли чи поняття й умогляд. А Господь діє навпаки. Сходячи на сам ум, вкладає йому знання про що завгодно. А через ум приборкує й нестримність тіла.
-
Всілякої огуди гідний той, хто, люблячи істинну молитву, гнівається чи тримає злопам'ятність, бо він схожий на того, хто хоче мати зіркий погляд, але запорошує свої очі.
-
Якщо бажаєш належно молитися, не чини нічого супротивного (ворожого) молитві, аби Бог, наблизившись, йшов поряд з тобою.
-
Коли молишся, не надавай Божеству якогось образу й не допускай, щоб в умі твоєму викарбовувався якийсь образ, а нематеріяльно приступи до Нематеріяльного й увійдеш з Ним у сопричастя.
-
Бережися ворожих сітей, бо трапляється, що, коли молишся чисто й без сум'яття, раптом постане перед тобою якийсь образ — дивний і сторонній. Це роблять вороги, аби ти впав у зарозумілість, подумавши, що ось божество (тобі явилося); а відтак щоб ти подумав, що подібно до цього, що тобі раптом явилося, і Божество є кількісне (займає місце, має довжину, має частини). А Божество ні кількости, ані образу не має.
-
Коли заздрісний демон не встигне розворушити пам'ять, тоді діє на кров і соки, щоб через них витворити в умі якісь уявлення й сповнити його образами. А той, маючи навичку перебувати в помислах, легко захоплюється цим і, прагнучи до споглядання Нематеріяльного й Незримого, сам себе обманює, приймаючи дим замість світла.
-
Стій на сторожі й оберігай ум (вільним) від помислів в час молитви, щоб виконати своє прохання, перебуваючи у внутрішній тиші. Той, що може співчувати нетямущим і введеним в оману (Євр. 5, 2), навідається й до тебе, і ти приймеш преславний дар молитви.
-
Не можеш ти молитися чисто, якщо заплутаний у матеріяльні справи й тривожишся постійними турботами, бо молитва є (потребує) зречення помислів.
-
Зв'язаний не може бігти, а ум, уярмлений якоюсь пристрастю, не може бачити місце духовної молитви; хвилюється він і носиться дивним помислом і не може зупинитися несхитно на одному.
-
Коли врешті ум починає молитися чисто й безпристрасно, тоді демони насуваються на нього вже не від лівих, а від правих: малюють неначе з'яву слави Божої і якесь видіння, що приємне для відчуття: немов він уже цілковито досягнув мети молитви. Це, як сказав один тямущий у ділі муж (Євагрій), буває від пристрасти марнослав'я.
-
Думаю, що демон розворушує пристрасть марнослав'я на помисел (мріяння) і водночас малює якесь примарне видіння, яке ум легковажно приймає за з'яву Божества. Позаяк його не тривожать нечисті тілесні пристрасті і він чисто стоїть (у молитві), то йому й на думку не спаде, щоб тут було якесь вороже діяння, і він запевнює себе, що це точно-таки є Божественне явління, тимчасом як воно походить від демонів.
-
Ангел Божий, ставши, одним словом припиняє в нас вороже діяння і налаштовує ум діяти, не підпадаючи звабі.
Поділіться з Вашими друзьями: |
