Книга розміщена на сайті



Сторінка17/27
Дата конвертації17.04.2017
Розмір4.07 Mb.
1   ...   13   14   15   16   17   18   19   20   ...   27

92. Душа, яку облагодіює і якій дає насолоду Ісус, з ра­дістю і любов'ю воздає благодійникові ісповіданням, дякуючи Йому і з благоговійним натхненням призиваючи свого Миро­творця, бо в себе внутрі умово бачить, як Він розганяє мріяння злих духів.

93.1 поглянуло, — каже Давид, — умове око моє на мисленних ворогів моїх, і про лукавих, що повстають на мене, почує вухо моє (Пс. 91, 12). І відплату для грішників бачив я, що вона від Бога в мені звершувалася (Пс. 90, 8). Коли в серці немає жодних мрі­янь, тоді ум перебуває у своєму природному чині, готовий на всіляке солодке споглядання, духовне й боголюбиве.

  1. Таким чином, як я сказав, тверезість та Ісусова молитва взаємно доповнюють одне одного - найвища увага є складовою частиною безнастанної молитви, а молитва, своєю чергою, — найвищої в умі тверезости й уваги.

  2. Добрим педагогом для тіла і для душі є постійна пам'ять про смерть і те, щоб, минаючи все, що суще посередині (тобто між тією хвилею, що триває тепер, і часом смерти), завжди її провидіти (бачити перед собою), і те ложе, на якому має лежати бездушне тіло, та й усе инше.

  1. Хто хоче, брати, завжди перебувати неушкодженим, тому не можна віддаватися сну. Бо одне з двох необхідно — або впасти, згинути, роздягнувшись із чеснот, або завжди стояти (на сторожі), озброївшись в умі, — так, як і ворог зі своїм опол­ченням завжди стоїть (підстерігаючи).

Від безнастанної пам'яті і прикликання Господа на­шого Ісуса Христа в умі зроджується якийсь божественний стан, якщо не будемо недбалими щодо нашого постійного до Нього благання, неперервної тверезости і щодо одного наполегливо необхідного діла. Та й воістину одне й однаковим чином здійс­нюване завжди мусимо мати діло — прикликати Ісуса Христа, Господа нашого, з горінням серця взиваючи до Нього, щоб дав Він нам причаститися й засмакувати святого Його імени (щоб воно загніздилося в серці). Бо частішання (часте повторення одного й того ж самого) є матір'ю навички як щодо чесноти, так і щодо пороку. А навичка вже потім панує як природа. Набувши такого стану, ум вже сам шукає своїх супостатів, як мисливський собака зайця в кущах. Але цей шукає для того, щоб по­жерти, а той, щоб вразити й розігнати.

  1. Отож щоразу, тільки-но трапиться помножитися в нас лукавим помислам, вкиньмо в їхнє середовище призивання Господа нашого Ісуса Христа; й одразу побачимо, що вони поч­нуть розвіюватися, як дим у повітрі, — як і навчив нас досвід. Коли після цього ум залишиться сам (без бентежних помислів), візьмемося знову за неперервну увагу і призивання. Так чини­тимемо щоразу, коли зазнаємо такої спокуси.

  2. Як не може нагий тілом вийти на війну чи одягнений переплисти велике море або людина жити не дихаючи, так не­можливо без смирення і безнастанного моління до Христа на­вчитися мисленної і сокровенної боротьби й вдатно проганяти її і відтинати.

  1. Досвідчений в ділах великий Давид каже до Господа: Силу мою покладатиму в Тобі (Пс. 58,10): так що збереження в нас сили сердечної й мисленної безмовности, від якої зроджуються всі чесноти, залежить від співдії Господа, що дав нам заповіді і відганяє від нас (якщо безнастанно прикликатимемо Його) непо­трібне забуття, яке найбільше губить сердечну безмовність, як вода вогонь. Тому, монаше, не віддавайся снові через недбалість і собі на смерть (і на згубу), а іменем Ісусовим бичуй супостатів, і це найсолодше ім'я, як казав один мудрий, нехай пристане до твого дихання, і тоді дізнаєшся ти, яка користь безмовности.

  2. Коли ми, негідні, сподобимося зі страхом і трепетом причаститися Божественних і Пречистих тайн Христа Бога і Царя нашого, тоді здобудемося на найбільшу тверезість, обе­рігання ума і строгу увагу, щоб цей божественний вогонь, тобто Тіло Господа нашого Ісуса Христа, знищив наші гріхи й инші малі й великі скверни. Бо, входячи в нас, воно одразу розганяє лукавих духів злоби й відпускає нам колишні гріхи, і тоді ум наш стає свобідним від бентежної надокучливости лукавих по­ мислів. Якщо після цього, стоячи біля дверей серця, старанно охоронятимемо ум свій, то коли знову сподоблюватимемося Святих Таїн, Божественне Тіло все більше просвічуватиме наш ум й чинитиме його блискучим, як зірка.

  1. Забуття зазвичай гасить оберігання ума, як вода гасить вогонь. Але безнастанна молитва Ісусова з неослабною тве­резістю врешті проганяє його із серця. Молитва потребує тве­резости, як лампадка світла свічки (а, можливо, як лампада безвітряної погоди, щоб горіти, як свічка).

  2. Треба, вболіваючи, дбати про збереження того, що многоцінне, а многоцінне для нас воістину лиш те, що зберігає нас від усілякого зла, як чуттєвого, так і мисленного. Це — обе­рігання ума із прикликанням Ісуса Христа, щоб завжди диви­тися в глибину серця і безнастанно практикувати безмовність думкою, навіть, скажу, і від помислів, що видаються правед­ними, і намагатися бути порожнім від усіляких помислів уза­галі, щоб не затаїлися під ними злодії. І хоча страждаємо ми з терпінням, перебуваючи в серці, утім, розрада близько.

  1. Серце, яке безнастанно оберігають, якому не дозво­ляють приймати види, образи, мріяння темних і лукавих духів, зазвичай породжує світловидні помисли. Бо як вугілля зроджує полум'я, так набагато більше Той, Хто оселяється в нашому серці від святого хрещення, запалює наш ум до споглядання, коли виявляє, що повітря нашого серця чисте від вітрів злоби й що його охороняє сторожа ума.

  2. Слід завжди обертати в просторі нашого серця ім'я Ісуса Христа, як блискавка обертається в повітряному просторі перед дощем. Це добре знають ті, що духовно досвідчені у внут­рішній боротьбі. Цю мисленну боротьбу треба провадити так, як провадять звичайну війну. Насамперед — увага, потім, коли завважимо, що підкрався ворожий помисел, киньмо на нього з гнівом слова присяги із серця; третє діло — помолитися проти нього, звертаючи серце до прикликання Ісуса Христа, щоб роз­сіялася притьмом ця демонська примара, щоб ум не потягнувся за цим мріянням, як дитинча, що його зваблює якийсь вдатний фокусник.

106. Потрудимося в молитві, щоб, як Давид, могли ми взивати: Господи Ісусе Христе! Нехай змовкне (захрипне, втра­тить голос) горло наше, а умові очі хай не ослабнуть від дожи­дання Бога (Пс. 68, 4) нашого.

  1. Завжди пам'ятаймо притчу про праведного суддю, яку розповів Господь нам на науку, що треба постійно молитися й не занепадати духом (діяти, як вона каже), — то й отримаємо прибуток і відплату.

  2. Як неможливо, щоб у того, хто дивиться на сонце, не виблискували зіниці, так неможливо не світитися тому, хто завжди вдивляється в повітря серця.

  3. Як не можна жити справжнім життям без їжі та пиття, так без оберігання ума і чистоти серця, що є й що називається тверезістю, неможливо душі осягнути щось духовне і богоугодне або вибавитися із мисленного гріха, хоча б хто під страхом мук силував себе не грішити (ділом).

  4. Утім, і ті, що якось присилують себе утримуватися від гріха на ділі, блаженні перед Богом, ангелами й людьми, бо вони суть ті, що вживають силу і силоміць беруть Небесне Цар­ство (Мт. 11, 12).

  5. Ось дивний плід для ума від безмовности: у нім гріхи, що спочатку стукають в ум тільки помислами, щоб, коли їх прийме думка, стати потім грубими чуттєвими гріхами, усі від­сікаються мисленно у нашій внутрішній людині чеснотою тве­резости, яка не дозволяє їм входити всередину і виходити злими ділами за незбагненною дією і заступництвом Господа нашого Ісуса Христа.

112. Образом зовнішніх чуттєво-тілесних подвигів є Ста­рий Завіт, а святе Євангеліє, яке є Новим Завітом, є образом уваги, або сердечної чистоти. І як Старий Завіт не доводив до досконалости, не задовольняв і не запевнював внутрішньої лю­дини в ділі боговгодження: Закон бо не зробив нічого досконалим (Євр. 7, 19), - каже апостол, а тільки не давав доступу до грубих гріхів (відсікати від серця помисли і порочні бажання для збере­ження сердечної чистоти, що вищою є євангельською запо­віддю, ніж, наприклад, заборона виривати око чи зуб ближ­ньому), так розумій і щодо тілесної праведности і тілесних под­вигів (кажу ж про піст, стриманість, лежання на долівці, стоян­ня, пильну всенічну молитву й инше, що їх звершують зазвичай заради тіла й ними заспокоюють від гріховних порухів прис­трасну частину тіла). Це все, звичайно, добре, як сказано і про Старий Завіт (що закон добрий), бо служить для навчання (ви­ховання) нашої зовнішньої людини і для охорони від пристрасних вчинків. Але ці подвиги не оберігають від гріхів мисленних ані не забороняють їх, тобто не під силу їм позбавити нас зазд­росте, гніву й инш.

  1. А чистота серця, тобто пильнування й оберігання ума, образом якого служить Новий Завіт, якщо ми належно їх дотри­муємося, усі пристрасті й усіляке зло відсікають від серця і вико­рінюють з нього, а замість того вводять у нього радість, добрі сподівання, скруху, плач, сльози, пізнання себе самих і своїх гріхів, пам'ять про смерть, істинне смирення, безмірну любов до Бога й до людей і деяку божественну сердечну насолоду.

  2. Як тому, що ходить по землі, неможливо не розсікати повітря, так неможливо людському серцю не перебувати в без­настанній боротьбі з демонами або не підлягати їхнім прихо­ваним впливам, навіть якщо б хтось строго здійснював тілесні подвиги.

  3. Якщо хочеш бути не лише видимо монахом добрим, лагідним і завжди з'єднаним із Богом, а й насправді бажаєш бути таким у Господі, то щосили старайся практикувати чесноту уважности, яка полягає в пильнуванні й оберіганні ума й у вста­новленні солодкої, сердечної безмовности і вільного від мріянь блаженного стану душі — діло, яке знайдеш не в багатьох.

  4. Саме ця чеснота й називається мисленним подвиж­ництвом, і практикуй її у великій тверезості й теплій старан­ності з Ісусовою молитвою, зі смиренням і неперервно, з мов­чанням чуттєвих і мисленних вуст, стримуючись у їді та питті, віддалюючись від усього гріховного; практикуй її на мислен­ному шляху вправно і з розважливістю, і вона з Божою поміччю розкриє тобі те, чого ти й не уявляв, дасть тобі знати, прос­вітить, умудрить і навчить того, що й на ум тобі не могло спас­ти, коли ти ходив у темряві пристрастей і темних учинків, зану­рений у безодню забуття і сум'яття помислів.

  5. Як долини рясно зроджують пшеницю, так рясно ця чеснота зродить у твоєму серці всіляке добро, або, радше, це подасть тобі сам Господь наш Ісус Христос, без якого ми нічого не можемо чинити. І спочатку ти виявиш, що вона драбина, потім -книга, яку читатимеш, і, врешті, осягаючи щораз біль­шого поступу, виявиш її містом, Небесним Єрусалимом, і Хри­ста Ізраїля, Царя сил, справді уздриш умом з Його єдиносущ­ним Отцем і Духом Святим, що Йому поклоніння творимо.

118. Розмови завжди вводять нас у гріх брехливим мріян­ням. Мріянням про користь збагачення налаштували вони не­щасного Юду зрадити Господа і Бога сущого. Провадячи до цього, вони напастували його мріянням про тілесне успокоєн-ня, що само по собі є мізерним, про честь, про багатство, славу, а опісля заманили його до самогубства й віддали його вічній смерті. Підступні, вони віддали йому зовсім протилежним, аніж те, що малювали йому у мріяннях чи своїх підступах.

  1. Дивися, як бурхливим уявленням і порожніми обі­цянками скидають нас долі вороги нашого спасіння. ї сам сатана таким чином упав з небесних висот як блискавка, намріявши собі рівність із Богом. Так потім віддалив він від Бога Адама, на­віявши йому мрію про рівну з Божою гідність, як і всіх тих, що грішать, зазвичай спокутує цей брехливий і підступний ворог.

  2. Гіркотою від отрути лихих помислів сповнюється на­ше серце, коли, впавши у недбалість через забуття, надовго по­кидаємо уважність й Ісусову молитву. Але коли з любови до божественного з ревною старанністю доладно почнемо в нашій мисленній робітні (в серці) звершувати те, про що ми говорили (тобто уважність і молитву), воно знову сповниться солодкістю, в почутті насолоджуватиметься якоюсь блаженною радістю. Тоді ми кладемо тверді наміри завжди перебувати в безмовності серця, і не заради чого иншого, а заради приємної солодкости й відрадносте, що їх відчуває від нього душа.

121. Наукою наук і мистецтвом мистецтв є вміння керу­вати злотворними помислами. Найкращий проти них спосіб і найнадійніша супроти них хитрість полягає в тім, щоб у Господі стежити за появою їх підступу й думку берегти завжди чистою, як бережемо тілесне око, що ним зірко оглядаємо, аби не набли­зилося до нього щось, що може його пошкодити, й усіляко ста­раючись не допускати до нього навіть дрібної порошинки.

  1. Як сніг не зродить вогню, вода не зродить полум'я, терня - смокви, так серце кожної людини не звільниться від бісівських помислів, слів і вчинків, коли не очистить свого нут­ра, не поєднає тверезости з молитвою Ісусовою, не здобуде сми­рення й душевної безмовности й не буде ревно прямувати, квап­лячись до першого. Душа ж, що не дослухається до себе, не­минуче буває безплідною на благі й непорочні помисли, як безплідний мул, бо й у ній немає розуміння духовної мудрости. Воістину прикликання імени Ісуса й зречення від пристрасних помислів є солодке діло, що вселяє душевний мир.

  2. Коли душа по-лихому укладає з тілом згоду, тоді вони зводять місто марнослав'я і стовп гордости та й нечестиві по­мисли, що в них оселяються. Але Господь страхом геєни зрод­жує в них сум'яття і розділює їх, змушуючи пані душу розріз­няти й говорити чуже й супротивне тілові. Від цього страху й відбувається поділ: тому що прагнення тіла вороже Богові бо не кориться законові Божому (Рим. 8, 7).

  3. Наші щоденні вчинки слід повсякчас зважувати, до­слухаючись до них, а ввечері необхідно полегшувати їх важкість покаянням, що маєш сили, якщо бажаєш, із Христовою по­міччю перемогти в собі зло. Потрібно також стежити, чи за Бо­гом, чи перед Його лицем і чи для Нього одного звершуємо ми всі свої чуттєві й видимі вчинки, щоб з нерозуму нашого не бути нам окраденими якимись недобрими почуттями.

  4. Якщо ми з Божою поміччю щодня здобуваємо щось через нашу тверезість, не варто нам неперебірливо входити в стосунки з иншими, щоб не зазнати шкоди від якихось спо­кусливих бесід. Але більше треба зневажати все на тлі краси й благотворности цієї чесноти (тверезости), любої і солодкої.

  5. Трьом силам душі маємо надавати правильного руху, відповідного до їхньої природи і згідного з наміром Того, Хто їх сотворив, - Бога. А саме: дратівливу силу треба спрямувати проти нашої зовнішньої людини і проти змія — сатани. Гні­ваючись, сказано, не грішіте (Пс. 4, 5). Це означає гніватися на гріх, тобто гніватися на самих себе й на диявола, щоб не грі­шити проти Бога. Силу ж пожадливу треба спрямовувати до Бога й до чесноти, а мислительну поставимо повелителькою над ними обома, щоб мудро й второпно впорядковувала їх, викри­вала їх і керувала ними, як цар керує рабами. І тоді сущий в нас розум управляє ними за Богом (тобто коли панує над ними). Хоча пристрасті й повстають на розум, але ми не припинимо наполягати, щоб розум ними керував. Бо брат Господній каже: Коли хтось не завинить словом [evloyw - словом і розумом], той муж досконалий, що може загнуздати й усе тіло (Як. 3,2). Іс­тинно кажучи, всіляке беззаконня й гріх доконуються цими трьома силами, і всіляка чеснота й правда знову ж таки звер­шуються ними ж.

  1. Ум затьмарюється і стає безплідним, коли монах або поговорить з кимось про світське, або подумки сам у собі бу­бонить про них, або коли в нього тіло з умом, пройнявшись марнотою, займеться чимось чуттєвим, або коли він [монах] узагалі віддається марнотності. Бо в такому разі він одразу ж за цим втрачає теплоту, скруху, відвагу до Бога і знання (усві­домлення Божого порядку і пам'ять про Нього; впадає в забуття Бога і Божих порядків): отож, наскільки ми дослухаємося до ума, настільки просвічуємося, і наскільки не дослухаємося до нього, настільки й потьмарюємося.

  2. Хто неослабно прагне до спокою і безмовности ума й старанно його шукає, той легко зневажить усе чуттєве, щоб недаремно йому трудитися. Якщо ж він якимось брехливим мудрованиям обмане своє сумління (що не страшно пристрас­титися до чогось чуттєвого), то засне гіркою смертю забуття, про визволення з якої молився божественний Давид (Пс. 12,4): щоб я не заснув часом на смерть). І апостол каже: Хто, отже, знає добро чинити, а його не чинить, — гріх тому! (Як. 4, 17).

129. Після недбалости ум знову набуває властивого йому чину і тверезости, якщо одразу запалаємо ревністю і теплою старанністю знову відновимо звичну практику ума (що пере­буває у тверезості).

  1. Віслюк, що меле, не може перегнати круга, до якого він прив'язаний (тупцює на одному місці); і ум не поступить уперед в чесноті, що провадить до досконалосте (в тверезості), якщо не впорядкує свого внутрішнього. Завжди незрячий свої­ми внутрішніми очима той, хто не може бачити цієї чесноти (тверезости) й світлосяйного Ісуса.

  2. Добрий і сильний кінь весело скаче, маючи на собі вершника: а ум зрадіє радістю в Господньому світлі, удосвіта ставши перед Ним вільним від усіляких помислів (Пс. 5, 4); сам себе розпалюючи, піде він із сили діяльного подвижництва ума в дивну силу споглядання невимовних таїн і чеснот; коли ж врешті прийме у своє серце безмірну глибину піднесених бо­жественних споглядань, тоді йому явиться Бог богів (Пс. 83, 8), скільки може вмістити серце. Тоді, вражений цим, ум любовно голубить у похвалах Бога, зримого і всевидячого, і заради того й иншого спасаючого, що так спрямовує на Нього свій мис­ленний зір.

  3. Високу глибину побачить сердечна безмовність, яку розумно практикують, і дивне від Бога почує вухо ума, який перебуває в безмовності.

  4. Подорожній, що вирушив у важку й далеку подорож, боячись заблудитися на зворотному шляху, ставить дорогою знаки, як вказівники шляху, які б допомогли йому легко повер­нутися додому. А людина, що прямує дорогою тверезости, нехай ставить (як знаки) слова (що їх почув від Отців), боячись і собі того ж (тобто заблукати в дорозі чи відступити назад).

  5. Але для подорожнього повернення туди, звідки він вийшов, є радістю, а для того, хто практикує тверезість, повер­нення назад є згуба розумної душі і знак відступлення від бо­говгодних діл, слів і помислів. І матиме він у час смертоносного душевного сну помисли, що, як батоги, будитимуть його (від сну), нагадуючи, в яке глибоке потьмарення і розслаблення упав він через власну недбалість.

  1. Впавши в скорботи й безвихідну крайність, з яких немає надії виплутатися, треба нам робити те, що робив Давид, — виливати серце своє і благання перед Богом, і журбу, як вона є, розповісти перед Богом (Пс. 141, 3). Бо ми сповідаємося Богові як тому, що може влаштувати все, все, що до нас стосується, — і лихо наше, якщо це корисно, вчинити легким (минущим) — і визволити нас від згубної і руйнівної печалі.

  2. Гнів на людей, що не за природою здіймається, смуток не за Богом і нудьга — все одно згубні для добрих і розумних помислів, але Господь, даруючи їх заради нашого ісповідання, поселяє радість.

  3. Помисли, що супроти нашої волі з'являються й затри­муються в серці, зазвичай згладжує Ісусова молитва з тверезістю з глибини сердечного налаштування.

  4. Полегшу і радість у скорботі від многоти безсловесних помислів ми здобуваємо, щойно докоримо собі істинно й без­пристрасно або відкриємо все Господові, неначе людині. Всі­ляко цими двома (способами) можемо віднаходити спокій від усього (що нас бентежить).

  5. Образом ума виступає для Отців-законоположників Мойсей, який у купині бачить Бога, лицем прославляється і перед фараоном виступає від імені Бога богів; потім карами вражає Єгипет, виводить Ізраїля і дає закон. Усе це в перенос­ному значенні щодо духу зображає дії і властивості ума.




  1. А образом зовнішньої людини служить Аарон, брат законодавця. І так із гнівом її (зовнішню людину) звинувачую­ чи, говоритимемо їй, як Мойсей Ааронові, що згрішив: що за­подіяв тобі Ізраїль, що ти поквапився зробити його відступ­ником від Господа Бога живого, Вседержителя (Вих. 32, 21).

  2. Посеред инших багатьох позитивних прикладів Гос­подь, беручись до воскресіння з мертвих Лазаря (тим, що запре­ти духу 13), показав і той, що нам строгою забороною потрібно загнуздувати душу, коли вона по-жіночому вдається в розмані

  1. Як без великого корабля не можна переплисти мор­ської безодні, так без прикликання Ісуса Христа неможливо прогнати підступу лукавого помислу.

  2. Заперечення зазвичай перегороджує подальший хід помислам, а прикликання (імени Ісуса Христа) проганяє їх із серця. Щойно витвориться в душі підступ через уявляння яко­гось чуттєвого предмета, як-от: нашого кривдника, чи жіночої вроди, або срібла-золота, або коли це все одне за одним побуває в нашій думці, - тоді стає очевидно, що наше серце готове вико­нати помисли чи злопам'ятности, чи блуду, чи грошолюбства.

__________________

13 Цит. за церконослов"янським перекладом
Отож, якщо наш ум досвідчений і навчений так, що вміє себе пильнувати (від сутичок), і ясно, наче вдень, бачить звабливі мрі­яння та омани лукавих, то притьмом через заперечення та Ісусо­ву молитву легко гасить розпалені стріли диявола, не дозволяючи собі йти вслід за мріянням, щойно воно з'явиться, ані помислам нашим охоче поєднуватися з примарою підступу чи приязно з ним бесідувати або згодитися з ними у гаморі многих помислів, за чим обов'язково, як ночі за днями, настають лихі вчинки.

  1. Якщо ж наш ум не досвідчений у ділі видющої тве­резости, то відразу пристрасно зчіпляється з підступом, що на­годився, який би він не був, і починає з ним розмовляти, отри­муючи негідні запитання й даючи такі ж відповіді. Тоді наші помисли перемішуються з демонськими мріяннями, які зав­дяки цьому ще більше множаться, щоб явитися оманутому й окраденому уму більш люб'язними, красивими і привабливими. За таких обставин у нашому умі відбувається щось подібне до того, якби на якійсь рівнині, де пасуться незлобні ягнята, з'я­вився б пес, і ягнята, щойно б він з'явився, підбігали б до нього часто, як до своєї матері, але жодної помочі від нього не отри­мували б, хіба нечистоту й сморід. Так само й наші помисли нерозумно підбігають до всіх бісівських мріянь, що в умі, і, як я сказав, перемішуються з ними, так що можна вважати, що вони всі радяться між собою, як колись Агамемнон і Меленай радилися про те, як би скинути Іліуполь, бо й вони також ра­дяться, щоб таке влаштувати, щоб через тіло на ділі доконати те, що видалося їм таким красивим і солодким під дією бісівської омани. Так, врешті, влаштовують внутрі падіння душі; після то­го, неначе з якоїсь необхідности, виходить назовні те, що ви­зріло там, усередині серця

  1. Ум наш є щось рухливе і незлобне, яке легко впадає у мрії і швидке до гріховних помислів, якщо не мати в собі такого помислу, який, як самодержець над пристрастями, безнастанно втримував би його й загнуздував.

  2. Споглядання і пізнання зазвичай супроводжують і спри­чинюють якнайдосконаліше життя, бо серце, що його вони воз­несли вгору, сповнюється зневагою до земних задоволень і до всі­лякої чуттєвої житейської насолоди як до чогось дріб'язкового.

  3. Уважне життя, що відбувається в Христі Ісусі, буває батьком споглядання і пізнання й отцем божественних сход­жень і якнаймудріших помислів, поєднавшись із дружиною — смиренням, як казав божественний пророк Ісая: ті ж, що на Господа вповають, відновлюють сили, немов орел, здіймають кри­ла й злітають у Господі (Іс. 40, 31).




  1. Надміру строгим і важким ділом видається людям перебувати душею в безмовності від усякого помислу. Й воіс­тину це дуже важко, бо не лише тим, що не посвячені в тайни духовної боротьби, до болю важко втримувати безтілесне в тілес­ному домі, а й тим, які мають досвід у внутрішній нематеріяль­ній боротьбі. Але хто безнастанною молитвою утримує в грудях Ісуса, то, за пророком: Аз же не утрудился, тебі (пастирю) пос-лідуяй, і дне человіча не пожелах (Єр. 17, 15)14, заради краси, приємности й солодкости Ісуса ворогів своїх — нечистих демонів, що ходять довкола нього, - не посоромиться, а заговорить до них у воротах серця (Пс. 126, 5) та й назад прожене їх Ісусом.

  2. Душа, що по смерті піднеслася в повітря до небесних воріт, і там не посоромиться своїх ворогів, маючи за себе зі собою Христа, а й тоді, як і нині, сміливо заговорить до них у воротах. Тільки до самого свого відходу нехай не надокучить їй удень і вночі взивати до Господа Ісуса Христа, Сина Божого, і Він незабаром заступиться за неї, як неоманливо обіцяв був у притчі про несправедливого суддю: Кажу вам: Оборонить їх не­гайно (Лк. 18, 8) — і тепер, при житті, і коли вийде вона з тіла.

____________________



14 Цит. за Септуагінтою

  1. Пливучи мисленним морем, шукай ревно за Христом, бо Він сам у тебе внутрі, у твоїм серці, таїнственно взиває до тебе: Не бійся, отроче мій, найменший Ізраїлю, не бійся, черв`ячку Ізраїлю, я захищаю тебе (Іс. 41, 14). Отож, коли Бог з нами, то який лукавий проти нас? З нами Бог, який назвав блаженними чистих серцем і дав закон, за яким найсолодший Ісус, єдиний чистий, хоче божественно ввійти в чисті серця й у них пере­бувати. Тож не припинимо, за божественним Павлом, вправляти ум свій у благочесті (1 Тим. 4, 7).

  2. Насолодиться, за Давидом, повним миром (Пс. 36,11) той, хто не приймає людського обличчя, судячи неправду у своєму серці, тобто хто не приймає образів лукавих духів і через ці образи не задумує гріха, але, строго судячи на землі своє сер­це, віддає гріхові належне. Великі й мудрі Отці в деяких своїх писаннях і демонів називають людьми за їхній розум. Так само у Євангелії Господь каже: лихий чоловік це зробив, тобто посіяв між пшеницею й полову (розуміючи диявола, бо потім мовив: той, що посіяв, — диявол). Позаяк ми не відразу перечимо цим лиходіям, тому й долають нас помисли.

  3. Якщо, почавши жити в увазі ума, із тверезістю поєд­наємо смирення та із запереченням зосередимо молитву, то добре прямуватимемо мисленною дорогою, як зі смолоскипом, з гідним поклоніння і святим іменем Ісуса Христа, як вимі­таючи й очищаючи від гріха, так приоздоблюючи й прибираючи оселю свого серця. Якщо ж покладемо надію лише на свою тверезість та увагу, то скоро, зазнавши нападу від ворогів, впадемо, скинені. І тоді більше почнемо оплутуватися лихими бажан­нями, неначе сітями, або й цілковито заколять вони нас, бо не маємо в собі переможного меча — імени Ісуса Христа. Бо тільки цей священний меч, що його безнастанно обертають у свобідному від усякого помислу серці, вміє повертати їх назад, сікти, палити й поїдати, як вогонь солому.

  1. Діло безнастанної тверезости є многоплідне й корисне для душі — одразу зауважувати мрійливі помисли, що утворю­ються в душі. Діло заперечення — викривати й виставляти на сором помисел, що має намір увійти в повітря нашого ума за допомогою уявлення якогось чуттєвого предмета. Те ж, що від­разу гасить і розсіює будь-який замисел протиборців, будь-яке слово, будь-яку мрію, будь-якого ідола і будь-який стовп злоби, є прикликання Господа. І ми самі бачимо в умі, як могутньо нищить їх Ісус, великий Бог наш, і як захищає нас, смиренних, бідних і ні до чого не гідних.

  2. Того, що помисли наші суть не що инше, як лишень намріяні образи чуттєвих і світських речей, багато хто не знає. Коли ж ми побудемо тверезо в молитві, то вона звільняє наш ум від будь-якого речового образу лукавих помислів і дає йому пізнати слова супостатів (чи пароль, або плани нападів, що їх вони задумують), та й відчує він велику користь від молитви і тверезости. Очима твоїми тільки дивитися будеш, і відплату для грішників [мисленних, мисленно й сам] бачитимеш (Пс. 90, 8), як каже божественний псалмоспівець Давид.

  1. Якщо це можливо, безнастанно пам'ятатимемо про смерть, бо від цього зроджується в нас відсторонення всіх турбот і клопотів, оберігання ума й безнастанна молитва, безпристрас­ність до тіла й огида до гріха, і майже всіляка, правду кажучи, чеснота жива й діяльна від цього походить. Тому, якщо це мож­ливо, нехай це діло триває в нас так неперервно, як дихання.

  2. Серце, що цілковито відчужилося від мріянь, пород­жує помисли божественні й таїнственні, які бавляться в його нутрі, як риби й дельфіни в спокійному морі. Море хвилює легкий вітер, а глибину серця — Святий Дух. А що ви сини, — каже апостол, — Бог послав у ваші серця Духа Сина свого, який взиває "Авва, Отче!"» (Гал. 4, 6).

  3. Засумнівається й завагається будь-який монах взятися за духовне ділання, якщо не встановив тверезости ума, — чи тому, що ще не пізнав краси його, чи тому, що, пізнавши, не­мічний в нім через недбалість, Але це вагання, без сумніву, розсіється, щойно розпочне він ділання оберігання ума, яке є і яке називають мисленним подвижництвом, чи діяльним под­вижництвом ума. Так він здобуває шлях, що про нього сказав Господь: Я — путь, істина і життя (Йо. 14, 6).

  1. Знову завагається він, бачачи безодню помислів і юрбу вавилонських дітей, але й це вагання розсіює Христос, якщо безнастанно утверджуємося на Ньому основою ума і дітей вави­лонських відкидаємо, розбиваючи об цей камінь (Пс. 136, 9). Без Мене ж ви, - каже Господь, - нічого чинити не можете (Йо. 15,5).

  2. Той насправді є істинний монах, хто дотримується тверезости, і той є істинний практик тверезости, хто в серці монах (в кого в серці перебуває лише він і Бог).

  3. Людське життя рухається вперед, коли збігають роки, місяці, тижні, дні й ночі, години і хвилини. Разом з ними нале­жало б і нам рухати вперед (до досконалости) ділання чесноти — розумію тверезість, молитву, сердечну солодкість при неослаб­ній безмовності до самого нашого відходу.

  4. Спостигне, врешті, і нас смертна година, спостигне, і не можна цього уникнути. І коли б князь світу й повітря, при­йшовши, виявив, що беззаконня наші малі й мізерні, щоб не міг він справедливо викрити нас! Бо якщо ні, то заплачмо тоді, хоча й надаремно. Бо той, що, знавши волю свого пана, — як каже Гос­подь, — не приготував, ані не зробив по його волі, буде тяжко битий (Лк. 12, 47).

  5. Лихо тому, хто згубив серце! І що чинитиме він, коли Господь навідається (Сир. 2, 14)? Тож візьмімося, брати, якнайревніше за це.

  1. За простими й безпристрасними помислами ідуть пристрасні, як ми дізналися з тривалого досвіду і спостережен­ня, та й перші слугують входом для останніх — безпристрасні для пристрасних.

  2. Воістину людині слід розтяти себе надвоє добровільно, слід їй роздерти себе якнаймудрішою гадкою, істинно, слід стати їй самій собі непримиренним ворогом. Як ти ставишся до свого кривдника, що вкрай зневажив тебе й образив, так або й ще гірше маємо ставитися до себе, якщо хочемо виконати найбільшу і найпершу заповідь, тобто досягти блаженного смирення, що є Христовим життям, воплоченим життям Бога. Тому апостол ка­же: Хто мене визволить від тіла тієї смерти (Рим. 7, 24)? Не ко­риться законові Божому (Рим. 8, 7). Показуючи ж, що корити тіло Божій волі є одним із діл, до яких ми зобов'язані, мовив: Якби ми самі себе осуджували, то нас би не судили. Коли ж Господь нас судить, Він нас тим поправляє (1 Кор. 11, 31-32).

  1. Початок зародження плодів — цвіт, а початок твере­зости ума — стриманість у їжі та питті, відкинення всіляких пjмислів і безмовність серця.

  2. Коли, зміцнившись в Ісусі Христі, починаємо твердопростувати у тверезості, тоді спершу в нашому умі являється щось подібне до світильника, який тримаємо в руці ума, що провадить нас на мисленні дороги; потім — немов повний мі­сяць, що обертається на тверді серця; і врешті, як сонце, — Ісус, що, мов світило, сяє правдою, тобто показує Себе самого і Свої всесвітлі світи споглядань.

  3. Ось що таїнственно відкриває Ісус умові, що терпе­ливо зберігає Його заповідь, яка каже: Обріжте ж ваше необрі­зане серце (Втор. 10, 16). Так, дивних істин навчає людину ре­тельна тверезість. — Божество не зважає на особи. Тому Господь каже: Хто має, тому додасться, і він надто буде мати; а в того, хто не має, заберуть і те, що має (Мт. 13, 12). І ще: Тим, які люблять Бога... усе співдіє на добро (Рим. 8, 28). Чи ж не тим більше співдіятимуть їм у цьому чесноти?

  4. Корабель без води не рушить — не зробить жодного поступу й оберігання ума без тверезости зі смиренням і постій­ною Ісусовою молитвою.

  5. Основа будинку — каміння, а основа й верх цієї чес­ноти (оберігання ума) — святе й гідне поклоніння імені Господа нашого Ісуса Христа. Легко й швидко зазнає кораблетрощі під час бурі нерозумний стерновий, що розпустить матросів, весла й вітрила кине в море, а сам вкладеться собі спати. Але ще швид­ше потоплять душу біси, яка, щойно почнуться перші напади, занедбає тверезість і прикликання Христового імени.

  1. Що знаємо, те передаємо через писання, і що бачили, йдучи дорогою, про те свідчимо вам, якщо хочете прийняти те, що вам оповідаємо. Сам Господь сказав: Якщо хтось у мені не перебуває, той, мов гілка, буде викинутий геть і всохне; їх бо збирають, кидають у вогонь, —і вони згоряють! (Йо. 15, 6) — Як сонце не може сяяти без світла, так неможливо очиститися сер­цю від скверни згубних помислів без прикликання імени Ісуса. Якщо це справді істина, як я бачу, застосовуватимемо його як власне дихання. Бо воно (Христове ім'я) — світло, а ці (скверні помисли) - темрява: і Він (кого прикликаємо) є Бог і Владика, а ці — демонські слуги.

  2. Оберіганню ума властиво за достоїнством називатися світлородним і блискавичним, і світлосяйним, і вогненосним. Бо, воістину, воно одне вище за найбільші тілесні чесноти, скільки б у кого їх не було. Задля цього і слід цю чесноту нази­вати найпочеснішими іменами заради світлосяйного світла, що з неї зроджується. Ті, що її полюбили, із грішників, непотріб­них, скверних, неуків, нетямущих, неправедних силою Хрис­товою стають праведними, благопотрібними, чистими, святими та розумними. Та й не лише це, але починають споглядати тай­ни й навчати про Бога. Ставши тими, що споглядають, вони переселяються до цього пречистого безмежного світла, торка­ються до нього невимовними доторками, з ним живуть і діють, оскільки скуштували, який добрий Господь. Так що на цих первоангелах явно виконується слово божественного Давида: І пра­ведні прославляти будуть ім 'я Твоє; праві оселяться перед лицем Твоїм (Пс. 139, 14). І справді, тільки вони одні істинно при­зивають Бога і сповідаються Йому, з Яким і бесідувати люблять, люблячи Його.


Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   13   14   15   16   17   18   19   20   ...   27

Схожі:

Книга розміщена на сайті iconКнига розміщена на сайті

Книга розміщена на сайті iconКнига розміщена на сайті
К 56 Спочатку було Слово: Крилаті вислови біблій­ного походження в українській мові. К.: Либідь, 2001. 312 с
Книга розміщена на сайті iconКнига розміщена на сайті
Скорочений переказ англійського видання книжки: "city of god. Popular abridgement of the Divine history and life of the Virgin Mother...
Книга розміщена на сайті iconКнига розміщена на сайті
Народилась в селянській родині поблизу м. Форестер, штат Мічіган. Бі­льшу частину свого життя прожила на заході Сполучених Штатів....
Книга розміщена на сайті iconКнига світ, книга серцю привіт Методичні рекомендації ббк 8. 387. К 53
Книга — світ, книга — серцю привіт : метод реком. / Нац б-ка України для дітей; уклад. Ю. В. Осадча. — К., 2013. — 36 c
Книга розміщена на сайті icon«Засоби залучення учнів до читання як шлях формування загальнокультурної компетенції інноваційної особистості»
Школа – це насамперед книга. Книга – це могутня зброя. Розумна, натхненна книга часом вирішує долю людини
Книга розміщена на сайті iconКнига року Бі-Бі-Сі 2012 (Книга року bbc) — літературна нагорода україномовним літературним творам, що присуджується Британською телерадіомовною корпорацією (Бі-Бі-Сі). Книга року Бі-Бі-Сі
Ця книга про те, як можна подолати свій страх. Про те, як можна навчитися навіть із найстрашніших І найзагрозливіших синьомордів...
Книга розміщена на сайті iconКнига для дому, книга для сім'ї, ви можете сміливо наслідувати приклади з моїх порад, робити виписки, конспектувати окремі тези чи положення, а згодом перевірити це на власному досвіді
Книга, що претендує на настільну, заслуговує, очевидно, на передмову. Книга без передмови — те ж саме, що кінокартина без кіножурналу....
Книга розміщена на сайті iconКнига року колегіумних класів 2011-2012 новоград-волинський 2012 I. Книга братства
Валентина Зайцева); 11 клас (історичний) – 29
Книга розміщена на сайті iconВіра Казидуб
Битва з амазонкою — сьома книга члена Національної спілки письменників України Віри Казидуб. Її перша книга —


База даних захищена авторським правом ©biog.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка