Книга розміщена на сайті



Сторінка2/27
Дата конвертації17.04.2017
Розмір4.07 Mb.
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   27

Аскетична увага, чування і тверезість
Ісихазм є загальним поняттям, що охоплює різні сторони християнського аскетичного подвигу, тобто: внутрішню увагу, тверезість, чування, оберігання ума і серця, постійну внутріш­ню молитву. Увага і напружена пильність до того, що відбу­вається в умі і серці, є одними з найголовніших аспектів ісихії. Метою такої пильности щодо внутрішніх душевних процесів є оберігання ума і серця чистими від будь-якої пристрасті і при­страсного помислу. Без уваги і суворого контролю над тим, що відбувається в умово-сердечній сфері людського єства, внут­рішня тверезість (nepsis) є неможливою. Ум виконує роль сто­рожа, який, зібравши воєдино всі розсіяні на зовнішні предмети сили, наглядає за тим, що входить у серце і що виходить з нього, і які внутрішні процеси цим викликаються. Таким чином, кон­центруючи увагу й ідентифікуючи негативні процеси, які претен­дують посісти місце у серці і поневолити його, ум виконує свою головну функцію, а саме: оберігає серце і культивує у ньому постійну молитовну тишу. Оберігання серця включає у себе та­кож процес збирання воєдино всіх розрізнених сил людини, яка після гріхопадіння стала розсіяною в собі. Головна мета у бо­ротьбі з внутрішньою дезінтеграцією людської особи — осягнення цілісности ума і серця як визначальних чинників цілісности самої особи, що, згідно зі святоотцівським аскетичним досвідом, є неможливим без зведення ума у серце. Святий Теофан Затвор­ник наголошує: «Треба ум поєднати із серцем... і ти отримаєш кермо для управління кораблем душі — важіль, яким почнеш приводити в рух увесь свій внутрішній світ»13. Иншими словами, зведення ума у серце є головною передумовою осягнення повної цілісности людської особи. Саме постійне спостереження за со­бою у тверезості (пор. Лк. 17, 3) і чуванні над внутрішнім світом ума і серця є головною працею християнина-подвижника й осно­вою його внутрішнього ділання, яке, своєю чергою, є неможливе без постійної молитви, неперервного призивання Ісуса Христа.
Внутрішнє ділання
Внутрішня єдність особи подвижника, що осягається гли­бинною ісихією через поєднання ума і серця, є неможливою без постійної, або як її ще називають, умово-сердечної молитви. Ісихаст, осягнувши внутрішній спокій, не є статичним місти­ком-боговидцем, навпаки, він входить у повноту людської ді­яльности, оскільки він стає співпрацівником Божим. І голов­ною його творчістю є мистецтво постійної і чистої молитви. Молитва і тверезість — дві складові християнського подвигу, які є органічною цілісністю єдиного процесу. Як пише Никифор Самітник: «Коли твій ум утвердиться у серці, то йому там не слід залишатися мовчазним і бездіяльним, а безперервно тво­рити молитву»14. Неможливо розділити шлях ісихії і молитви. Вони творять одне ціле, оскільки там, де є істинна молитва, там є ісихія, і навпаки. Чиста від будь-якого помислу, фантазії, уяви та мрійливости, постійна молитва є динамічним і творчим про­цесом перебування в Божій присутності. Біблійною основою такої молитви є заклик святого апостола Павла молитися без перерви (пор. 1 Сол. 5, 17). Найкращим способом зберегти мо­литву чистою від розсіяння і максимально сфокусованою умом у серці є практика монологічних (грец. monologia — одне слово або фраза), тобто коротких молитов.
__________________

13 Мистецтво молитви. Про молитву Ісусову. Збірник поучень святих Отців і досвідчених у ній молільників, 114/ Пер. з рос. Л. Петрович, Львів: Свічадо, 2000, с 75.

14 Св. Никифор Уединенник, О Трезвении и хранении сердца //Добротолюбие т. 5, с. 250.


Вже в IV столітті отці-под­вижники використовували короткі молитви-призивання. Серед них: «Помилуй мене, Боже, з великої ласки Твоєї» (Пс. 50, 1); «Боже, уваж на поміч мені, Господи, поможи мені, поспішися!» (Пс. 69, 2). Метою короткої молитви є максимальна концен­трація уваги ума і відкидання різноманітних образів, помислів і роздумів. Вже в V столітті найбільшого поширення набуває монологічна молитва, де призивається ім'я Господа Ісуса Хри­ста і яку вперше святий Йоан Ліствичник називає Ісусовою молитвою15 (див. Йоан Ліствичник, Ліствиця, 15, 55). Ця мо литва базується на різноманітних текстах Святого Письма, де на­голошено на значенні Божого імени в молитовній практиці. Най­головнішими є три тексти з Нового Завіту. У першому йдеться про таїнственне відкриття можливосте звертатися з проханням до Отця в ім'я Ісуса Христа: «Істинно, істинно кажу вам: Чого б ви тільки попросили в Отця, Він дасть вам у моє ім 'я. В ім 'я моє досі ви не просили нічого. Просіте ж — і одержите, щоб радощів ваших було вщерть» (Йо. 16, 23-24). Другий текст є урочистою декларацією спасительного значення Ісусового імени: «І нема ні в кому іншому спасіння, бо й імени немає іншого під небом, щоб було дане людям, яким ми маємо спастися» (Ді. 4, 12). Третій текст належить апостолові Павлу; котрий наголошує на величі Ісусо­вого імени: «Тому і Бог Його вивищив і дав Йому ім'я, що понад усяке ім 'я, щоб перед іменем Ісуса всяке коліно приклонилося на небі, на землі й під землею...» (Флп. 2, 9-Ю). Найпоширеніший текст Ісусової молитви: «Господи, Ісусе Христе, Сине Божий, помилуй мене, грішного». Її скорочена формула: «Господи, Ісусе Христе, помилуй мене». Саме Йоан Ліствичник наголо­шує на зв'язку між ісихією і практикою Ісусової молитви. Святі Варсануфій та Йоан, а також їх учень Доротей (VI-VII стт.), поглиблюють і деталізують богослов'я Ісусової молитви. Піз­ніше святий Ісихій Синайський у своєму трактаті «Про молитву і тверезість» фактично вперше представляє чітке і систематичне викладення «теорії і практики» Ісусової молитви. Ім'я Ісуса Христа стало центром, навколо якого між V і VIII століттями на християнському Сході формувалося богослов'я і аскетично-молитовна практика чистої від помислів і неперервної Ісусової молитви. Розвиток цієї молитовної практики пов'язаний зі си­найським чернецтвом монастиря Неопалимої Купини (пізніше -святої Катерини) на горі Синай. Саме звідти походять под­вижники-ісихасти, автори праць на тему внутрішньої умово — сердечної практики Ісусової молитви. Це передовсім препо­добний Ніл Синайський, святі Варсануфій і Йоан, святий Йоан Ліствичник, святий Ісихій Синайський (Батоський), святий Філотей Синайський. Вони належать до синайської традиції ісихазму, після якої другим періодом розквіту ісихазму був атон­ський ісихазм (пол. XIII - XIV століття), який розвинувся у монастирях на горі Атон і з котрим пов'язані імена таких відо­мих отців, як: преподобний Никифор Самітник (пол. XIII), святитель Теолепт Філадельфійський (1250 - 1320 pp.), пре­подобний Григорій Синайський (1255 - 1346 pp.), святитель Григорій Палама (1296 - 1359), преподобний Каліст Ангелікуд (1325-1395 pp.)16- Вчення отців-подвижників про Ісусову мо­литву є центром східно-християнської духовної традиції зага­лом й ісихазму зокрема. Без постійного молитовного призи­вання імени Ісуса Христа, котре є прибіжищем для немічної і слабкої людини, неможливими є як оберігання серця і ума від помислів, чування і тверезість, так і боротьба з пристрастями.

___________________



15 Детальніше про богословське обґрунтування, святоотцівський досвід Ісусової молитви і практичні поради отців, див. Т. Шпідлік, Духовність Християнського Сходу, Львів, ЛБА, 1999; Щирі розповіді прочанина своєму духовному отцеві/ Пер. з рос. Д. Кічі, Львів: Свічадо, 2003. С. Большаков, На высотах Духа. Делатели молитвы Иисусовой в монастырях и в миру, Брюссель, Жизнь з Богом, 1991. И. Влахос, Одна ніч у пустелі Святої Гори: Бесіда з пустельником про Icyсову молитву/Пер. з грецької А. Чердахлі, Львів: Свічадо, 2006; И. Брянчанинов, Беседа старца с учеником о молитве Иисусовой, Москва, Университет истории культур, 1999. J.Y. Leloup, Hezychazm zapomniana tradycja modlitewna, Krakоw, Znak, 1996. L. Gillet, The Jesus Prayer, Crestwood-New York, St. Vladimir Seminary Press, 1987; G. Winkler, The Jesus Prayer in Eastern Spiritu­ality, Minneapolis, Light and Life Publishing Company, 1986.
16 Про життя і аскетично-богословську творчість атонських ісихастів див. П. Дезей, «Добротолюбие» и Православная Духовность, Москва, 2006, с. 54-65.

Головні пристрасті і боротьба з ними
Слово «пристрасть» (грец. - pathos) походить від дієслова «страждати» (грец. - paskho) і означає внутрішню хворобу лю­дини, яка, вражаючи здорові сили і бажання людського єства, перетворює їх на інструмент для гріха. Пристрасть, яка у своїй основі є природною душевною здатністю, силою і енергією лю­дини, через поневолення гріхом стає виконавцем гріха у думках, словах і ділах. Таким чином пристрасті - це спотворені при­родні душевні сили людини, які замість того, щоб бути спрямо­ваними до Бога, стримлять до гріха. Природний стан людини -це життя у чесноті, тимчасом як гріховні пристрасті є проти природним станом. Як підкреслює святий Йоан Ліствичник: «Ми самі природні властивості до добра перетворили у прис­трасті» (Ліствиця, 26). Гріховне, протиприродне вживання сил людини є душевною недугою, натомість природним, здоровим станом є служіння цих людських сил добру і Богу як джерелу добра.

Про види пристрастей пише вже апостол Павло (Гал. 5, 19-21; Рим. 1, 28-31; 2 Тим. 3,1-5). Святоотцівське передання наго­лошує на восьми головних пристрастях, котрі є джерелом усіх инших, а саме: обжирство, розпуста, грошолюбство, печаль, гнів, нудьга, марнославство, гордість17. Джерелом і початком розвитку пристрастей є лихі думки. Тому невидима внутрішня боротьба подвижника проти пристрастей зводиться в основ­ному до боротьби з нечистими помислами, які напастують ум і серце людини, намагаючись повністю поневолити їх і привести людину до гріха на ділі. Отці Церкви визначили декілька най­головніших етапів, якими лихі помисли проникають у серце, спричинюючи розвиток пристрасті й остаточно приводячи по­неволену людину до гріха. Спочатку є підштовхування думкою, поглядом чи спогадом до гріха. Далі особа розпочинає діялог з пропонованою думкую і роздумує над тим, реалізовувати чи ні на ділі «пропозицію». До цього моменту людина ще не грішить і стоїть перед вибором: чуваючи над помислами у молитві і тверезості, відкинути намовляння диявола чи прийняти його нашіптування і насолоджуватися ними. Третім етапом є згода на пристрасну, гріховну насолоду, яку пропонує у діялозі лиха думка. Тут починається гріх, на здійснення котрого людина подумки дає свою згоду і починає поневолюватись ним. Край­ньою межею такого негативного процесу є повне підпадання людської волі рабству гріховним пристрастям, що стають наче другою природою людини. Боротьба проти пристрастей і лікування людської природи, спотвореної цими недугами, полягає головно у їх Преображенні. Головна мета цієї боротьби-лікування - повернути пристрасті, котрі до гріхопадіння були природними і непорочними силами людського єства, в їхній початковий, здоровий, чистий і неспо­творений гріхом стан. Тому більшість Отців, говорячи про бо­ротьбу з пристрастями, мають на увазі їхнє лікування і виправ­лення, а не повне знищення. Головна мета в боротьбі з пристра­стями - це їх очищення і осягнення стану безпристрасности (грец. apatheia), який полягає у мирному і спокійному стані душі, котра не прихиляється до зла і є свобідною співпрацівницею Божої благодаті.

У цій збірці текстів святих Отців-подвижників подано по­вчання про молитву і тверезість, яке виходить з їхнього живого досвіду богоспілкування. Поглянемо коротко на життя і деякі головні риси богомислення цих християнських подвижників18.



17 Детальніше про пристрасті і боротьбу з ними див. Т.Шпідлік, Духовність Християнського Сходу..., с. 187-224; С. М. Зарин, Аскетизм по православно-хри­стианскомуучению. Этико-богословское исследование, СПб, 1996; И. Влахос, Пра­вославная Психотерапия, Свято-Троицкая Сергиева Лавра, 2004, с. 245-317.

18 Детальніше про життя і вчення Отців, повчання яких зібрані у цій книзі, див. A Dictionary of Christian Biography, H. Wace, W.C. Piercy, Hendrickson Pub­lishers, Peabody, 1994; Г. Флоровский, Восточные Отцы IV века, МП Паломник, Москва, 1992; Г. Флоровский, Восточные Отцы V- VIIIвеков, МП Паломник, Москва, 1992; А. Амман, Путь отцов: краткое введение в патристику, Москва, Пропилеи, 1994; К.Э. Керн, Золотой век Свято-Отеческой письменности, Москва, Паломник, 1995; В. Лаба, Патрологія, Львів, Свічадо, 2000; И.Мейендорф, Введение в святоотеческое богословие, Киев, Храм преподобного Агапита Печерського, 2002; Л .Падовезе, Вступ до патристичного богослов'я, Львів, Свічадо, 2001; И.В. Попов, Труды по патрологии, т. 1: Святые отцы II-IV вв., Сергиев Посад, Свято-Троицкая Сергиева Лавра, 2004; Н. И. Сагарда, Полный корпус лекций по Патрологии, Санкт-Петербург, Воскресение, 2004; G. S. Bebis, The Mind of the Fathers, Brookline, Holy Cross Orthodox Press, 1994; B. Ramsey, Beginning to Read the Fathers, New York, Paulist Press, 1985;

Василій Великий
Святий Василій Великий (329 - 379) походить із заможної християнської родини, яка проживала в Кесарії Кападокійській на північно-східному узбережжі Малої Азії (сучасна Туреччина). Ця сім'я дала світу трьох святих: брата св. Григорія Ниського, великого східно-християнського подвижника, богослова — місти­ка, і сестру св. Мокрину. Василій отримав найкращу на той час освіту, навчаючись спочатку в Кесарії, потім у Константинополі слухав лекції відомого філософа Літанія. Завершив Василій свої студії в Атенах, де протягом декількох років навчався разом зі своїм товаришем св. Григорієм Назіянським (Богословом) у старій атенській академії, яку заснував ще Платон.

Повернувшись у Кесарію після навчання, викладав рито­рику. У 354 році, маючи 25 років, Василій, прийнявши хрещен­ня, поїхав подорожувати в Сирію і Єгипет, щоб від сирійських і палестинських монахів навчитися духовному подвижництву. Після повернення він разом із Григорієм Назіянським (Бого­словом) заснував монашу спільноту. У той час Василій укладає "Монаший устав", у якому наголошує на загально-християн­ському покликанні до досконалосте. Намагаючись жити відпо­відно до Христового Євангелія, яке для нього було головним християнським уставом, Василій постив, молився і чував. 364 року його рукоположили на священика, а 370 року вибрали архиепископом Кесарії Кападокійської. Його противники мали лише одне застереження - слабке здоров'я Василія. Ось як його приятель Григорій описує тодішній вигляд Василія: «Схудлий від постів, виснажений від чувань, ледве-ледве у плоті, ледве-ледве в крові»19. Пастир і богослов, св. Василій захищав Нікейське формулювання Символу віри, виступаючи проти єресі Арія, яка не визнавала єдиносущности Отця і Сина. У богослов'ї св. Василій відіграв одну з найважливіших ролей у справі фор­мування вчення про Пресвяту Тройцю, божество Святого Духа і єдиносущність Божих Осіб Отця, Сина і Святого Духа.

Будучи суворим подвижником-аскетом, любителем гли­бинної молитовної тиші і монашої самотности, св. Василій вод­ночас був борцем не лише проти внутрішніх пристрастей, а й проти будь-якої соціяльної несправедливости й експлуатації, владного деспотизму, проти тих суспільних проблем, які роздирали тогочасну Візантію. Цим подвижник виявив свою твер­дість і цілеспрямованість у досягненні мети на славу Божу, служ­бу Церкві і загальносуспільне благо.

Йоан Золотоустий

Святий Йоан Золотоустий (+ 407) народився в Антіохії в багатій і освіченій християнській сім'ї. У вісімнадцять років прийняв хрещення. Отримав загальну освіту, вивчивши ри­торику і філософію. Він належить до Отців Церкви, які най­менше захоплювалися філософією і вивчали її. Йоан заглиб­лювався у біблійне богослов'я, навчаючись у Діодора Тарського, відомого богослова того часу. Дуже рано починає провадити аскетичний спосіб життя, а після смерти матері, котра, овдо­вівши у двадцять років, присвятила своє життя сину і мала на нього великий вплив, вступає у монастир неподалік Антіохії, де проводить чотири роки, а потім ще два роки подвизається у пустині. Ці роки Йоан провів у суровому пості і молитовному чуванні, мета якого була осягнути внутрішній спокій. Аскетизм для Йоана — це головним чином внутрішня свобода, незалеж­ність від світу і зовнішніх обставин життя. Г. Флоровський під­креслює, що містицизм Золотоустого базований на глибоко моральному житті. Це «містика сумління, містика добра, Ntic-тика доброчинносте і чесноти»20. Таким аскетом і проповід­ником євангельських ідеалів він залишився все життя. 381 року Золотоустий повернувся в Антіохію і був рукоположений на диякона, а 386 року — на священика. У цей час він пише свою відому працю «Про священство». Майже двадцять років Золо­тоустий активно душпастирює, маючи центром свого служіння глибокий молитовний подвиг і проповідництво. 398 року Йоан Золотоустий стає Константинопольським патріярхом.






19 Цит. за: А. Амман, Путь Отцов. Краткое введение в Патристику, Москва, Пропилаиа, 1994, с 120.

20 Див. Г.В.Флоровский, Восточные Отцы IVВека, Москва: МП «Палом­ник», 1992, с. 205.

Його ді­яльність на патріяршіи катедрі Константинополя поєднувалася зі суворим аскетичним життям і безкомпромісною, рішучою критикою розкоші, морального занепаду, різкого зниження християнських вимог і ідеалів як для мирян, так і для клиру. Гостро критикуючи занепад моралі у різних прошарках того­часного суспільства, при різкому кількісному збільшені хрис­тиян, Золотоустий активно займався благочинністю, засно­вуючи лікарні і будинки для подорожніх, євангелізуючи села. Турбуючись про людей і будучи сам максимально вимогливим до себе, він і від инших вимагав подвигу і відданости у служінні Церкві. Такий євангельський «максималізм» не знаходив сим­патиків серед представників імператорського двору і клиру, і як наслідок, швидко зростала опозиція як до реформ, так і до самої особи патріярха-реформатора. Завдяки інтригам і сфабрико­ваній справі на Соборі «під Дубом» Йоана засудили і вислали на заслання, яке тривало недовго. Після короткого примирення патріярха в 404 році знову арештували, засудили і заслали спо­чатку в Кукуз у Малій Вірменії, а потім в Піцунт. Не витри­мавши важкого переходу, виснажений страдник помер у дорозі 14 вересня 407 року. Останніми його словами були: «Дякую Богу за все». 438 року коли було виявлено несправедливість засуду Золотоустого, мощі святого урочисто повернули до Констан­тинополя.



Єфрем Сирійськнй

Єфрем Сирійський (приблизно 306-373 pp.) був одним із перших монахів-самітників у середовищі християн, що роз­мовляли сирійською. Про життя цього сирійського святого под­вижника відомо небагато. Важко відділити історично достовірні факти з його життя і легенди. Він дуже рано почав провадити аскетичне життя, перебуваючи під впливом відомого тоді ас­кета, вчителя і засновника Нісибійської богословської школи, єпископа Якова Нісибійського. Єфрем, будучи дияконом, ке­рував цією школою і, згідно з легендою, брав участь у Нікей­ському соборі. 363 року, коли Нісибію захопили перси, Єфрем перебрався до Едесси, де заснував відому пізніше біблійну шко­лу, яка досліджувала і тлумачила Святе Письмо. Постать цього богослова-подвижника — це передусім постать аскета, який жив у пості й глибинній молитві, проповідував покаяння і глибоку сердечну скруху. Проте Єфрем - це також поет і автор різно­манітних літургійно-молитовних текстів та мелодій. Його бо­гословська поезія і гра на арфі були головними виразниками глибокої аскетично-молитовної природи цього подвижника. Саме за широчінь богословських, поетично-музичних обда­рувань святого Єфрема його назвали «лірою Святого Духа».


Йоан Ліствичник

Святий Йоан Ліствичник (біля 575 - 650 pp.) є одним з найвідоміших синайських подвижників-ісихастів, автор відомого твору «Ліствиця». Перед тим, як Йоан у шістнадцять років по­дався на Синай, він отримав ґрунтовну освіту. Ставши пос­лушником старця Мартирія, святого, котрий Жив на самоті окремо від инших монахів, Йоан прийняв монаший постриг у двадцять років. У смиренні і послусі своєму старцю він прожив дев'ятнадцять років, а після його смерти осів у печері у пустин­ному місці Фола (тепер Ваді ель-Тла). Згодом він став відомим старцем, до котрого сходилися звідусіль за порадою. Після со­рока років подвижництва у постійній самітності і безмовності преподобного Йоана вибирають ігуменом Синайського монас­тиря, де він і пише свою «Ліствицю». Цей самобутній твір, бу­дучи систематичним викладом щаблів у духовному сходженні християнина до досконалости, швидко поширювався по всьому християнському світі. Будучи співзвучним попередній аске­тичній традиції східної Церкви і перегукуючись з працями Ка­падокійських отців, Ніла Синайського, Євагрія, а також за­хідних подвижників Касіяна Римлянина і Григорія Великого, «Ліствиця» мала величезний вплив на подальший розвиток іси-хазму у Візантії, особливо коли його центр перемістився з Си­найського монастиря на Атон. Під цим впливом перебували не лише подвижники Сходу, а й Заходу аж до кінця Середніх віків. Згідно з «Ліствицею» святого Йоана, метою внутрішнього под­вигу християнина є осягнення безпристрасности і поєднання з Богом. Осягнути цю мету неможливо без тверезіння і глибин­ного внутрішнього чування над своїм умом і серцем, і оберіган­ня їх від проникнення лихих помислів, з яких народжуються пристрасті. Межею такого подвигу є «священна безмовність» (ісихія) тіла і душі, яка, своєю чергою, неможлива без постійної молитви. Повнота подвигу полягає в осягненні божественної любови, яка одна є і шляхом, і межею21.



Ніл Синайський

Преподобний Ніл Синайський (+ середина V ст.) є одним із перших монахів синайської ісихастської традиції, праці котрих дійшли до нашого часу. Історичних даних про нього є дуже мало. Він був родом з Анкіри в Галатії, де заснував монастир і був його ігуменом. У молодості навчався у святого Йоана Золо-тоустого. Можливо також, що він був префектом за імператора Теодосія (379-395), а лиш після цього прийняв монашество (не пізніше 390-го року). Немає інформації про те, що він був свя­щеником. Хоч традиція приписує «Слова про молитву» саме Нілу, сучасна критика ставить це твердження під сумнів22. Маю­чи непересічний авторитет і вплив як духовний отець монахів, Ніл написав величезну кількість листів (1062). У цих листах він заторкує різні теми догматичного, біблійного і духовно-аскетич­ного характеру. Багато пише про місію чернецтва, наголошую­чи, що головний зміст монашества не стільки в аскетичному подвизі, як у глибинному молитовному діланні, у безпристрас­ності і смиренні23.



Ісихій Єрусалимський

Ісихієм Єрусалимським часто помилково називають препо­добного Ісихія Синайського (або Батоського), подвижника- аскета VII століття, ігумена Синайського монастиря Неопалимої Купини, з назвою якого і пов'язане його прізвище (з грец. — batos — купина)24. Даних про його життя є дуже мало. Ісихій є автором «Сотниць», дату написання котрих важко встановити. Відомо, що характерними рисами його духовного життя є поєд­нання боротьби з помислами і постійної практики Ісусової мо­литви. Саме він наголошував на тому, щоб пам'ять про Ісуса бу­ла поєднана не лише з диханням, а з усім життям християнина. Тобто Ісусова молитва це не лише просто молитва, вона мусить стати життям християнина. Про це Ісихій пише у своїх «Сот­ницях», де наголошує саме на монологічній молитві. Він одним із перших уживає вислів «Ісусова молитва», або «закликання», «призивання» «святого імени Христового»25.

Його вчення є традиційним, і в «Сотницю» увійшли фрагменти з праць святих Йоана Ліствичника і Максима Ісповідника, у котрих Ісихій запозичує те, що стосується головних практик подвижників-ісихастів, а саме: безмовність, духовне тверезіння і неперервне призивання Ісусового імени. В цьому він є попередником вели­ких ісихастів атонських монастирів XIV століття, для яких він стане одним з найулюбленіших авторів.26.



Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   27

Схожі:

Книга розміщена на сайті iconКнига розміщена на сайті

Книга розміщена на сайті iconКнига розміщена на сайті
К 56 Спочатку було Слово: Крилаті вислови біблій­ного походження в українській мові. К.: Либідь, 2001. 312 с
Книга розміщена на сайті iconКнига розміщена на сайті
Скорочений переказ англійського видання книжки: "city of god. Popular abridgement of the Divine history and life of the Virgin Mother...
Книга розміщена на сайті iconКнига розміщена на сайті
Народилась в селянській родині поблизу м. Форестер, штат Мічіган. Бі­льшу частину свого життя прожила на заході Сполучених Штатів....
Книга розміщена на сайті iconКнига світ, книга серцю привіт Методичні рекомендації ббк 8. 387. К 53
Книга — світ, книга — серцю привіт : метод реком. / Нац б-ка України для дітей; уклад. Ю. В. Осадча. — К., 2013. — 36 c
Книга розміщена на сайті icon«Засоби залучення учнів до читання як шлях формування загальнокультурної компетенції інноваційної особистості»
Школа – це насамперед книга. Книга – це могутня зброя. Розумна, натхненна книга часом вирішує долю людини
Книга розміщена на сайті iconКнига року Бі-Бі-Сі 2012 (Книга року bbc) — літературна нагорода україномовним літературним творам, що присуджується Британською телерадіомовною корпорацією (Бі-Бі-Сі). Книга року Бі-Бі-Сі
Ця книга про те, як можна подолати свій страх. Про те, як можна навчитися навіть із найстрашніших І найзагрозливіших синьомордів...
Книга розміщена на сайті iconКнига для дому, книга для сім'ї, ви можете сміливо наслідувати приклади з моїх порад, робити виписки, конспектувати окремі тези чи положення, а згодом перевірити це на власному досвіді
Книга, що претендує на настільну, заслуговує, очевидно, на передмову. Книга без передмови — те ж саме, що кінокартина без кіножурналу....
Книга розміщена на сайті iconКнига року колегіумних класів 2011-2012 новоград-волинський 2012 I. Книга братства
Валентина Зайцева); 11 клас (історичний) – 29
Книга розміщена на сайті iconВіра Казидуб
Битва з амазонкою — сьома книга члена Національної спілки письменників України Віри Казидуб. Її перша книга —


База даних захищена авторським правом ©biog.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка