Книга розміщена на сайті



Сторінка20/27
Дата конвертації17.04.2017
Розмір4.07 Mb.
1   ...   16   17   18   19   20   21   22   23   ...   27

40. Не зажурить і не засмутить нас жодна прикрість, що чигає на нас, якщо швидко, усвідомивши неминучість цього, завжди про це пам'ятатимемо. Тому й каже божественний апостол Павло: Я милуюся в немочах, у погорді, у нестатках... (2 Кор. 12, 10). І ще: Усі, що побожно хочуть жити у Христі Ісусі, будуть переслідувані (2 Тим. З, 12). Йому слава на віки віків. Амінь.

СВ. ІСААКА СИРІЙСЬКОГО

ПРО МОЛИТВУ І ДУХОВНУ

ТВЕРЕЗІСТЬ


  1. Ніхто не може наблизитися до Бога, якщо не віддалиться він від світу.

  2. Серце не може перебувати в тиші й не мати мріянь, до­поки на людину діють почуття.

  3. Поки душа не заспокоїться вірою в Бога, доти не вилікує немочі почуттів та й не зможе із силою подолати видимого, що слугує перегородою невидимому.

  4. Служачи почуттям, серце розсіюється, затрачуючи в собі насолодження Богом.

  5. Якщо пожадання, як кажуть, породжене почуттями, тож нехай змовкнуть урешті ті, що стверджують, начебто, відво­лікаючись, зберігають вони мир ума.

6. Для усунення тривожних спогадів, що постають у плоті, ніщо не є таким достатнім, як заглиблення в любов до вивчення Писання й осягнення глибини його думок. Коли помисли зану­рюються в насолоду, осягаючи премудрість, що криється у сло­вах, тоді чоловік якою мірою розуміє їх, такою залишає за собою мир, забуває все, що є у світі, і всі спогади та й згладжує з душі всі діяльні світські образи.

7. Як коромислу ваги, чаші якої сповнені дуже важким ван­тажем, нелегко почати коливатися від подуву вітру, так і ум, сповнений Божим страхом і соромом, насилу спокутується тим, що може його похитнути. А якою мірою міліє в умі страх, тою починають переважати в нім фальш і мінливість. Тож примуд­рися в основу свого шляху покласти страх Божий і через кілька днів, не потрапляючи на манівці, опинишся біля воріт Царства.

8. Чи хочеш умом своїм перебувати в сопричасті з Богом, прийнявши почування цієї насолоди, що її не полонили чуття? Послугуй милостині. Коли знайдеться вона в тебе внутрі, тоді зобразиться в тобі ця свята краса, якою ти уподібнюєшся до Бога. Всеохопність учинків милостині спричинює в душі безпо­середнє спілкування з Божеством.

9. Духовна єдність (з Богом) є незакарбовувана пам'ять. Вона невпинно палає в серці полум'яною любов'ю, у невід­хиленні від заповідей позичаючи силу для перебування в єд­ності не з насиллям над природою і не за природою.

  1. Вдячність того, хто приймає, спонукує дарувателя да­вати дари, ще більші за перші. Той, що за мале невдячний, брех­ливий і несправедливий у великому.

  2. Той, хто недужий і знає свою хворобу, має шукати ліку. Хто ж виявляє иншому свою недугу, той близький до власного зцілення й легко його віднайде. Нема гріха непростимого, окрім гріха нерозкаяного.

  3. Завжди тримай в пам'яті тих, що перевершують тебе в чесноті, аби безнастанно бачити в собі те, чого не вистачає тобі супроти їхньої міри.

  4. Згадуй про падіння сильних і впокорюйся у своїх чес­нотах. Пригадай важкі падіння тих, що впали у давнину та й покаялися, а також висоту і честь, що їх вони по тім сподо­билися, і здобудеш сміливість у своїм покаянні.

  5. Самого себе переслідуй, і буде прогнаний ворог твоїм наближенням. Замирися сам зі собою, і замиряться з тобою небо і земля. Поквапся увійти до своєї внутрішньої комірчини й побачиш комірчину небесну; бо і та, й та — одне й те саме, і, заходячи в одну, бачиш обидві. Драбина до цього царства все­редині в тобі, затаєна у твоїй душі.

  6. Спілкуйся зі смутним серцем і трудом молитовним та й прив'язаністю сердечною, і твоїм проханням розкриється дже­рело милости.

16. Постійно обтяжуйся молитвами перед Богом, носячи в серці чистий помисел, що сповнений зворушення, і Господь збереже ум твій від помислів нечистих і мерзенних, нехай не безчеститься тобою Божа дорога.

17. Постійно вправляйся в роздумуванні, читаючи Божест­венні Писання, повністю їх розуміючи, щоб, коли твій ум буде бездіяльний, не осквернився твій (умовий) зір безсоромними помислами.

  1. Не наважуйся випробовувати ум свій сороміцькими помислами або огляданням осіб, що вводять тебе в спокусу, навіть якщо думаєш, що це тебе не здолає, бо ж і мудрі таким чином потьмарювались і впадали в безумство. Не приховаєш полум'я в лоні своїм, якщо не матимеш сильних болів у твоїй же плоті.

  2. Початок потьмарення ума передусім вбачається в ліно­щах щодо Божої служби й молитви. Бо якщо душа спочатку не відпадає від цього, то иншого шляху до душевної омани немає. Коли ж (за лінощі до молитви) позбувається вона Божої помочі, легко впадає до рук своїх супротивників.

  3. Безнастанно відкривай свою неміч перед Богом, і не спокушуватимуть тебе чужі, щойно залишишся сам без свого заступника (ангела-хоронителя).

  4. Трудами й оберіганням себе виточується чистота по­мислів — світло мислення. Звідси ж благодать керує умом до того, над чим почуття не владні.

  1. Уяви собі, що чеснота — це тіло, споглядання - душа, те й те — одна досконала людина, що її поєднує дух із двох частин - із чуттєвого та розумного. І як неможливо, щоб душа прийшла до буття (стала проявлятися) без формування тіла з його чле­нами, так душі неможливо прийти до споглядання, не звер­шуючи діл чесноти.

  2. Слово світ є збірною назвою, яка охоплює те, що нази­вається пристрастями. Якщо людина заздалегідь не пізнає того, що таке світ, то не досягнути їй до пізнання того, якими чле­нами він далекий від світу і якими з ним пов'язаний. Багато є таких, що двома чи трьома членами відчужилися від світу й відмовилися від спілкування ними ж зі світом та й подумали про себе, що стали вони чужими для світу у своєму житті, — не збагнули-бо й не завважили, що лишень двома членами вмерли ці люди для світу, а инші їхні члени живуть у ньому. Не змогли вони усвідомити своїх пристрастей, а позаяк не усвідомили, то й не потурбувалися, аби їх зцілити.

  1. Якщо хочемо найменувати пристрасті сукупно, то нази­ваємо їх світом, а якщо хочемо розрізняти за відміною їх найме­нувань, то називаємо пристрастями. Пристрасті ці суть; схиль­
    ність до багатства і речей, тілесна насолода, бажання чести, влади і слави, хотіння вишукано зодягатися, заздрість, зло­пам'ятність та инш. Де ці пристрасті припиняють вирувати, там світ помер. Хтось мовив про святих, що, будучи ще живими, вони померли, бо, живучи в плоті, жили вони не за плоттю. Та й ти гляди, якими із цих частин ти живеш, тоді й дізнаєшся, якими вмер для світу.

  2. Пристрасті є чимось додатковим, і винна в них сама душа, бо з природи вона - безпристрасна. Так ми віримо, що Бог того, що сотворив за образом, сотворив безпристрасним. А сотвореним за образом розумію не щодо тіла, а щодо душі, яка є невидима. З цього маємо переконатися, що пристрасті не в природі душі і, як наслідок, стан душі є неприродним, коли в неї з'являються пристрасні порухи.

  3. Якщо чеснота природно є здоров'ям душі, то її недугою будуть уже пристрасті, щось випадкове, що закрадається в при­роду душі й виводить її із власного здоров'я. Отож, сміло мо­жемо стверджувати, що пристрасті анітрохи не природні душі, бо недуга пізніша за здоров'я. Якщо б пристрасті були в душі природно, то чому ж тоді вона зазнавала б від них шкоди? Те, що, власне, належить до природи, їй не вадить.

  4. Чистота ума є просвічення божественним після діяль­ного вправляння в чеснотах, та й не сміємо мовити, щоб хтось здобув це без випробування помислів. А випробуванням по­мислів називаю я не те, щоб потурати їм, а щоб покласти початок боротьбі з ними.

28. Порухи помислів бувають у людині із двох причин: по-перше, із природної плотської волі (природних потреб); по-друге, від чуттєвого уявлення світських предметів, про які лю­дина чує і які бачить; по-третє, від попередньо набутих понять і схильности душі (давніх звичок); по-четверте, від сутички із бісами, що воюють з нами, заманюючи в усі пристрасті з при­чин, про які ми сказали раніше. Ось тому людина до самої своєї смерти, допоки живе в цьому тілі, не може не мати помислів і боротьби.

  1. Кожній людині треба оберігатися не від якоїсь однієї пристрасті, що діє в ній явно й безнастанно, і не від двох, а від усіх. Ті, що перемогли в собі пристрасті чеснотами, хоча й бен­тежаться помислами, а все ж не поступаються перемогою над собою, мають-бо силу та й ум їхній вихоплюється до благих і божественних спогадів.

  2. (Чистота ума буває тоді, коли замість порожніх, мар­нотних і гріховних думок він сповнений думками чистими, думками святими й божественними. Чистота серця буває, коли воно позбувається будь-якого стосунку до предметів пристрас­тей і любить лише те, що до них протилежне). Якщо ум докладе старанности до читання Божественних Писань, трохи потру­диться в постах, пильній всенічній молитві й безмовності, то забуває своє попереднє життя (і попередні думки) й досягає чистоти (сповнюючись добрими думками, що їх він запозичив із Писань і що ними він підтримується). Та все ж не матиме він тривкої чистоти — він швидко очищується, але й швидко ос­квернюється. (А головно тому, що чистота його залежить від чистоти серця. Допоки воно не очистилося — добрі думки в нім не міцні. Щойно з'явиться в серці нахил до чогось пристрас­ного, одразу ж і в умі почнуть роїтися недобрі думки.) Серце ж досягає чистоти багатьма скорботами, нестатками, віддаленням від спілкування з усім, що є у світі мирського, та й самоумерт­вленням для всього цього. Словом — трудами й подвигами, якими, проганяючи зі себе пристрасті, насаджує воно в себе супро­тивні до них чесноти. Якщо в когось серце (цим шляхом) досяг­нуло чистоти, то вона буває міцною, не оскверниться чимось малим і не боїться великої боротьби, оскільки здобута значними трудами й за тривалий час.

  1. Доброчесні почуття, та ще й зібрані воєдино, пород­жують у душі мир і не допускають, щоб вона входила у випро­бування речей. Коли ж душа не приймає в себе відчуття речей, тоді перемога звершується без боротьби. Якщо ж людина занед­бає й дозволить, щоб сутички мали до неї доступ, то змушена зносити боротьбу. А бентежиться й первісна чистота, яка буває доволі проста й рівна. З цієї недбалости більша частина людей або й увесь світ виходять із природного й чистого стану. Тому ті, що живуть у світі, тісно пов'язані з мирськими людьми, не мо­жуть очистити ума, бо багато пізнали пороків. Тому кожній людині належить завжди з обережністю пильнувати свої по­чуття та ум від сутичок. Багато-бо потрібно тверезости, невси­пущости та завбачливости.

  2. Щоб оберігати межі послуху Богові, людській природі потрібен страх. Любов до Господа збуджує в людині любов до творення чеснот, а цим спонукається вона до благотворения. Духовне видіння за своєю природою пізніше від творення чес­нот. А цим обом передує страх і любов, і знову ж таки любові передує страх.

  3. Потурбуйся здобути у своє нутро Того, Хто за все най­цінніший. Полиши мале, аби надбати велике. Зневажай над­мірне й маловартісне, щоб здобути многоцінне. Будь мертвим у твоєму житті, щоб жити тобі по смерти. Віддайся тому, щоб вмирати в подвигах, а не жити недбало. Не ті-бо лише мучени­ки, що прийняли смерть за віру в Христа, а й ті, що помирають за дотримання Його заповідей.

  4. Не будь безумним у своїх проханнях, аби не образити тобі Бога мізерністю свого видіння17. Будь мудрий у своїх мо­литвах, аби сподобитися тобі слави. Проси гідного у Дателя без заздрости, щоб за своє мудре хотіння прийняти від Нього і по­ честь. Соломон просив для себе премудрости, а позаяк просив премудро у великого Царя, то прийняв із премудрістю й земне царство. Єлисей просив подвійною мірою тієї благодаті духа, що її посідав учитель, і це прохання не було невиконане. Бо хто домагається в царя несуттєвого, той принижує його честь. При­носи до Бога своє прошения відповідно до Його слави, щоб перед Ним звеличилася твоя гідність і зрадів Він тобою. Ось ангели й архангели — ці вельможі царя — під час твоєї молитви вважають на тебе, з яким проханням звернешся ти до їхнього Владики, і чудуються й тішаться, бачачи, що ти, земний, по­лишив свою плоть і просиш небесного.






17 Духовне пізнання. — Прим. пер.



  1. Не проси в Бога того, що сам Він без нашого прохання дає нам, турбуючись, і дає не лише тим, що є для Нього своїми й любими, але й тим, що чужі до знання про Нього. Син у свого батька вже не просить хліба, а домагається найбільшого й ви­щого в домі свого отця. Бо лише за неміч людського ума Господь дав заповідь просити щоденного хліба.

  2. Якщо просиш чогось у Бога, і Він зволікає тебе ви­слухати, не печалься, ти ж бо не мудріший за Нього. А це трап­ляється з тобою, бо ти або не гідний отримати того, що просиш, або тому, що шляхи твого серця невідповідні, а супротивні тво­їм проханням, чи тому, що ти ще не досяг міри, аби прийняти дарування, що його ти просиш. Бо не належить нам завчасу торкатися великих мір, щоб Боже дарування від того, що ти його скоро прийняв, не стало марним, бо легко його отримано й швидко воно втрачається. Все ж, здобуте із сердечним вбо­ліванням, бережливо оберігається.

37. Молися, щоб не впав ти в душевні спокуси, а до спокус тілесних готуйся з усією своєю кріпостю, бо поза ними не змо­жеш наблизитися до Бога, адже серед них приготовано божест­венний спокій. Хто уникає спокус, той уникає і чеснот. А ро­зумію я спокутування не пожаданнями, а скорботами.

38. Молися, щоб не ввійти тобі в спокуси стосовоно до віри. Молися, аби разом з демоном хули й гордині не ввійти в спокуси зарозумілістю твого ума. Молися, щоб за Божим допустом не ввійти тобі в диявольську спокусу через погані думки, що їх ти помислив своїм умом і за які допускаються спокуси. Молися, аби не відступив від тебе ангел твоєї доброчесности, щоб гріх не воздвигнув на тебе вогненної боротьби й не роз­лучив тебе з нею. Молися, щоб не ввійти тобі в спокусу дво­едушности і сумніву (коли хитається надія), які вводять душі у велику боротьбу. Тілесні ж спокуси приготовляйся приймати з усієї душі й перепливай через них усіма своїми членами та й очі свої наповнюй сльозами, щоб не відступив від тебе твій Хо­ронитель. Бо поза спокусами не вбачається Божий Промисел, неможливо набути відваги перед Богом, неможливо навчитися премудрости Духа, а також неможливо, щоб божественна любов утвердилася у твоїй душі. Перед спокусами людина молилася Богові, неначе хтось чужий. А коли вона входить у спокуси з любови до Бога й не допускає в собі змін, тоді вона має Бога неначе своїм довжником і щирим другом, бо задля сповнення волі Божої боролася вона з Його ворогом та й перемогла.

  1. Господь наш звелів молитися і про тілесні спокуси. Бо, знаючи, що природа наша через слабке тіло, що створене із земного пороху, немічна, і, коли зносить спокуси, не під силу їй протистояти їм, тому й відпадає від істини, повертається назад, і долають її скорботи, - звелів молитися, аби не впасти нам у спокуси зненацька, якщо без них не можна благовгодити Бо­гові.

  2. Віднині з усіх сил почнімо гребувати тілом, віддаймо душу Богові й в імені Господнім увійдімо в боротьбу зі спо­кусами. І Хто спас Йосифа в землі Єгипетській, показавши в нім взірець доброчесности, Хто зберіг неушкодженим Даниїла, коли той перебував у рові з левами, та й трьох юнаків у розпеченій печі, Хто визволив Єремію з рову з нечистотами і дарував йому милість у стані Халдейськім, Хто вивів із в'язниці Петра, коли двері її були замкнені, і Павла врятував від сонмища юдей­ського, — словом, Хто завжди й будь-де у кожній країні спів­присутній зі своїми рабами і являє в них силу Свою й перемогу, пильнує їх у багатьох незвичних обставинах, показує їм Своє спасения у всіх їхніх скорботах, — Той і нас нехай укріпить і спасе серед хвиль, що звідусіль нас оточують!

41. Нехай буде в наших душах стільки ж ревности супроти диявола і його поплічників, скільки мали її Макавеї і святі про­роки, й апостоли, і мученики, і преподобні, і праведні, що принайважчих спокусах, покинувши позаду себе світ і тіло, висто­яли в правді, не поступилися перемогою небезпекам, які ото­чували і їхні душі, і тіла, а мужньо їх здолали. Їхні імена на­писані в книзі життя, і наука їхня дотримується для нашого поучения і зміцнення, аби стали ми мудрими, пізнали шляхи Божі, маючи перед своїми очима їхні житія як живі й натхненні взірці, та й прямуючи їхньою дорогою. Оповіді про праведних так само бажані для слуху лагідних, як постійне зрошування молодому пагонові.

42. Як якийсь добрий лік для слабких очей, утримуй в умі Божий Промисел, що ним все оберігається: від початку й до­нині. Пам'ятай про це повсякчасно, про це роздумуй і цим тур­буйся, з цього добувай для себе поучения, аби звикнути тобі берегти у своєму серці пам'ять про велич Божої чести та й здо­бути у своїй душі вічне життя в Ісусі Христі, нашому Господі, що, як Бог і чоловік, став заступником Бога і людей.

43. Той, що його долає якась пристрасть, і він при цьому падає, нехай не забуває любови свого Небесного Отця. Але на­віть якщо й трапиться йому впасти в різноманітні прогрішення, нехай не припиняє він дбати про добро й нехай не зупиняє свого прямування, але, і знову переможений, нехай підіймається на боротьбу зі своїми супротивниками й нехай щоденно починає закладати підвалини зруйнованій будівлі, аж поки не відійде з цього світу, маючи на вустах слово пророка: Не тішся надо мною, о мій вороже, бо хоч я впав, але я знову встану; хоч перебуваю в темряві, - Господь є моє світло (Міх. 7, 8), й анітрохи хай не припиняє боротьби аж до самої своєї смерти, допоки дихає, і нехай не віддає душі своєї на те, щоб її здолали, навіть і під час самої поразки. І навіть коли щоденно розбивається його човен і гине весь вантаж, нехай не припиняє він турбуватися, робити запаси і навіть позичати, переходити на инші кораблі й плисти з упованням, допоки Господь, зглянувшись на його подвиг і зми­лосердившись над його скрухою, не пошле йому свою милість й не дасть сильних спонук зустріти й знести розпечені стріли ворога. Таким є, мудрий недужий, що не тратить своєї надії.

  1. Хтось із чадолюбних духовних отців каже: «Якщо ви, чада, справді подвижники, що прагнете до чесноти й маєте в душі старанність, то забажайте представити ваш ум Христові чистим і чинити приємні Йому вчинки. Бо за це неодмінно належить нам знести всіляку боротьбу, що ЇЇ здіймають при­родні пристрасті, спротив цього світу, постійна й невпинна злоба демонів з усіма їхніми злісними хитрощами. Не бійтеся, що жорстокість боротьби неперервна й тривала, і не хитайтеся від тривалосте боротьби; не слабніть і не тремтіть від ворожих ополчень та й не впадайте в безодню безнадійности, якщо, мож­ливо, і трапиться вам часом посковзнутися і згрішити. Але якщо й постраждаєте у цій великій борні - ударять вас в обличчя і вразять, - нехай це не чинить вам жодних перепон у стремлінні до вашої доброї мети. Більше ж перебувайте в діланні, що його ви обрали, та й досягайте цього бажаного і похвального кінця, тобто аби виявитися в боротьбі твердими, непереможними, не обагреними кров'ю своїх виразок, і в жодному разі не припи­няйте борні зі своїми супротивниками».

  2. Горе монахові (та й кожному християнинові), що об­манює свій обіт і, приборкуючи своє сумління, подає руку дия­волу, аби той похвалився, що втягнув його у якийсь рід малих чи великих гріхів, і який не може знову стати перед своїми ворогами сокрушеною частиною своєї душі. З яким обличчям стане він перед Суддею, коли друзі його, досягнувши чистоти, зустрінуть одне одного, ті самі, з якими він, розлучившись у своїй дорозі, пішов стежкою погибелі, утратив і ту відвагу, що її мають перед Богом преподобні, і ту молитву, що виходить з чистого серця, підноситься вгору вище за ангельські сили, і ніщо не вадить їй, допоки не отримає того, про що просить, і з радістю не повернеться в уста, що її заслали? І найстрашніше за все те, що як тут він розлучився з ними на своїй дорозі, так і його розлучить з ними Христос Господь того дня, коли світла хмара понесе на собі тіла, що сяють чистотою, та й поставить їх у воротах небесних.

  1. Хто оберігає своє серце від пристрастей, той щохви­лини бачить Господа. Хто завжди думає про Нього, той про­ганяє від себе демонів і викорінює насіння їхньої злоби. Хто щохвилини спостерігає за своєю душею, у того серце звесе­ ляється одкровеннями. Хто зір свого ума зосереджує внутрі себе самого, той бачить у собі духовну зорю. Хто збридився усіляким ширянням ума, той бачить свого Владику всередині свого серця.

  2. Якщо любиш чистоту, за якої може бути видимий Вла­дика сущого, то нікого не осуджуй і не слухай того, хто осуджує свого брата. Якщо хтось сперечається за твоєї присутности, затули свої вуха й біжи звідти, аби не почути тобі гнівливих висловів й аби не вмерла твоя душа, позбувшись життя. Роз­ дратоване серце не вміщує в собі Божих таїн, а лагідний і сми­ренний — джерело таїн нового віку.

  3. Якщо будеш чистим, то всередині тебе — небо, та й у собі самому уздриш ангелів і їхнє світло, а з ними й у них і Владику ангелів.

  4. Той, що пильнує свого язика, повік не буде ним окра­дений. Мовчазні вуста витлумачують Божі тайни, а прудкий на слово віддалюється від свого Сотворителя. Мовчазний язиком у всій своїй зовнішності набуває смирення і поважности, і він легко запанує над пристрастями.

  5. Як за безмовної тиші чуттєвого моря підстрибує і плаває дельфін, так і за безмовности і втихомирення гніву та роздрату­вання в сердечному морі повсякчас, до веселости серця, перебу­вають у нім тайни і божественні одкровення.

51. Пристрасті викорінюються і кидаються навтьоки, якщо безнастанно занурюємо думку в Бога. Це — меч, що спричинює їм смерть. Хто бажає бачити Господа, всередині себе, той сил­кується очищувати своє серце безнастанною пам'яттю про Бога. І таким чином, за світлости очей свого ума, повсякчасно ба­читиме він Господа. Що буває з рибою, що викинулася з води, те буває з умом, який покинув пам'ять про Бога й літає собі, пам'ятаючи про світ.

  1. Скільки людей віддалюється від спілкування з людьми, стільки ж удостоюється відважного спілкування своїм умом із Богом, і якою мірою хто відкидає від себе втіхи цього світу, такою удостоюється Божої радости у Святому Дусі. І як гинуть риби від браку води, так умові порухи, що з'являються з Божої помочі, зникають у серці монаха, що часто спілкується зі світ­ськими людьми й проводить з ними час.

  2. Хто з полум'яною ревністю вдень і вночі шукає Бога у своєму серці і викорінює в нім сутички, що трапляються від ворогів, той страшний для демонів і бажаний для Бога та Його ангелів. У чистого душею - мисленна область всередині, а сон­це, що сяє в нім, — світло Пресвятої Тройці, повітря, що ним дихають мешканці цієї области, — Всесвятий Дух Утішитель, воз­сідають в нім святі й безплотні природи; а життя, і радість, і їх ве­селість - Христос, Світло від Світла - Отця. Такий і видінням18 своєї душі повсякчасно звеселяється, і дивується своїй красі, яка справді в сотню разів блискучіша за сонячне сяйво. Це — Єру­салим і Боже Царство всередині нас, скрите за словом Господа. Ця область — хмара слави Божої, в яку увійдуть тільки чисті серцем, щоб уздріти лице свого Владики й освітити уми свої променями Його світла.

  3. Хто дратівливий, хто гнівливий, хто славолюбний, користолюбний, ненажера, хто має зносини з мирянами, хто хоче ви­конання своєї волі, хто запальний і сповнений пристрастями — усі вони перебувають поза цариною життя і світла, бо царина ця - наділ тих, що сотворили своє серце чистим.

  4. Хто принижується і применшується, тому Господь да­рує здобуття великої мудрости, хто ж сам себе вважає премуд­рим, той відпадає від Божої премудрости.

56. Хто доброчесний, смиренний, хто гидує вільністю у словах і прогнав із серця дратівливість, той, щойно ставши на молитву, тут-таки бачить у своїй душі світло Святого Духа, і радіє у зблисках Його сяйва, і веселиться баченням слави цього осявання і його зміною аж до уподібнення з ним самим. Немає иншого ділання, що так могло б долати полки нечистих де­монів, як видіння19 в Бозі.

  1. Блаженний, хто пам'ятає про свій відхід із цього життя й утримується від прив'язаностей до насолод цього світу, бо надзвичайно нагородять його, коли відходитиме звідсіля, Він роджений від Бога, і Святий Дух його годувальник та й з лона Духа бере він життєдайну поживу і для своєї веселости вдихає аромат Його.

  2. Ніщо так не охолоджує вогню, що його вдихає в серце Святий Дух для освячення душі, як зносини з людьми, бага­тослів'я і будь-яка бесіда, окрім бесіди з чадами Божих таїн, що сприяє до зростання знання Божого і до зближення з Ним. Бо така бесіда сильніше за всі чесноти спонукує душу до життя, викорінює пристрасті й присипляє нечисті помисли. А пере­бування і зносини з подвижниками тих і тих збагачує Божими тайнами.





18 ВидЬніем.

19 ВидЬніе.


  1. Трапеза того, що завжди перебуває в молитві, солодша від усякого приємного запаху мускусу й аромату мира. Той, що боголюбний, прагне її як безцінного скарбу. З трапези нев­сипущих посників, що трудяться у Господі, запозичуй для себе лік життя й розбуди від омертвіння свою душу. Бо серед них, освячуючи їх, лежить Возлюблений і гіркоту їхніх напастей перетворює у невимовну свою солодкість, а духовні й небесні Його служителі отінюють їх і їхні святі наїдки. І я знаю одного з братів, який ясно бачив це своїми власними очима.

  2. Один оповідав мені зі свого власного досвіду: «В ті дні, коли маю з кимось бесідувати, з'їдаю по два чи по три сухарі на день. Якщо ж силуватиму себе до молитви, то ум мій не має відваги до Бога та й не можу спрямувати до Нього думки. А коли розлучаюся зі співбесідниками на безмовність, першого ж дня змушую себе з'їсти півтора сухаря, другого — один, а щойно утвердився ум мій у безмовності, силкуюся з'їсти один цілий сухар та й не можу, а ум мій безнастанно відважно бесідує з Богом, хоч я й не змушую його до цього, і світлосяйність Бо­жества, не міліючи, осяває мене бачити красу Божественного світла та й звеселятися нею. Якщо ж під час безмовности тра­питься комусь, що прийде й порозмовляє зі мною бодай одну годину, то не можу я тоді не додати в харчах, не полишивши чогось із правила, не розслабнути умом до споглядання цього світла».

  1. Був я в одного брата й ось що бачив. Брат цей підвівся вночі й дуже довго стихословив, а потім раптом полишав пра­вило, падав ниць і до сотні разів з гарячістю, яку запалювала в його серці благодать, вдаряв до землі головою. Опісля вставав, цілував Владичний хрест, знову клав поклін і цілував той самий хрест та й знову падав ниць. І такого звичаю дотримувався він усе життя так, що неможливо почислити мені многоту його коліноприклонінь. Та й хто б міг скласти лік поклонам цього брата, що він їх клав щоночі? Разів двадцять зі страхом і га­рячістю, з любов'ю, повною благоговіння, цілував він хрест та й знову починав класти поклони й стихословити. А иншого разу від великого загоряння помислів, що розпалювали його своїм жаром, коли не сила було йому зносити розпалення цього по­лум'я, перейнятий радістю, вигукував - не міг-бо стриматися. А зранку, коли сідав за читання, ставав подібним до полоненого й упродовж кожної глави, що її читав, не раз падав ниць та й на багатьох віршах здіймав свої руки до неба і славословив Бога.

  2. Чув я від одного старця: «Будь-яка молитва, в якій не зазнало трудів тіло і не скорбіло серце, вважається за одно з не­доношеним плодом черева, така-бо молитва не має в собі душі».

  1. Будь подібний до херувимів і не думай, що, окрім тебе й Бога, є ще хтось инший на землі, про кого ти б мав турбу­ватися.

  2. Одне діло — молитовна насолода, инше – молитовне споглядання. Останнє настільки вище за перше, наскільки дос­коналий чоловік вищий за недосконалу дитину. Инколи вірші стають солодкими у вустах, і стихословлення одного стиха в молитві незліченно повторюється, не дозволяючи переходити до иншого, і молільник не знає насичення. Инколи ж від мо­литви народжується деяке споглядання, і воно перериває усну молитву, та й молільник у спогляданні не може зрозуміти, ціпе­ніючи тілом. Такий стан ми називаємо молитовним спогля­данням, а не видінням чи екстазом або якимось мрійливим привидом чогось.

  1. Як уся сила законів і заповідей, що дані людині Богом, за словом отців, має за межу чистоту серця, так усі роди і види молитви, якими лишень люди моляться Богові, мають за межу чисту молитву. Бо і зітхання, і стояння на колінах, і сердечні прошения, і найсолодші вигуки та й усі види молитви мають за межу чисту молитву і тільки до неї мають можливість сягати. Подвиг у молитві — лише до цієї молитви, а за цією межею вже буде подивляння, а не молитва, бо все молитовне припиня­ється, а настає певне споглядання.

  2. Як із багатьох тисяч заледве знаходиться один, що ви­конав заповіді й через це досягнув душевної чистоти, так із тисячі хіба одного знайдеш, що за великої старанности й пиль­ности сподобився досягнути чистої молитви; а того, хто до­сягнув таїнства, яке вже за межею цієї молитви, заледве знайдеш з роду в рід.

  3. Молитва - це моління, що містить у собі чи прошения, чи подяку, чи прославу. Цими порухами й обмежуються мо­литовні порухи. А чистота й нечистота молитви залежать ось від чого: щойно ум приготовляється скласти один із цих згаданих своїх порухів, примішується до цього якась стороння думка чи турбота про щось, тоді ця молитва не називається чистою.


Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   16   17   18   19   20   21   22   23   ...   27

Схожі:

Книга розміщена на сайті iconКнига розміщена на сайті

Книга розміщена на сайті iconКнига розміщена на сайті
К 56 Спочатку було Слово: Крилаті вислови біблій­ного походження в українській мові. К.: Либідь, 2001. 312 с
Книга розміщена на сайті iconКнига розміщена на сайті
Скорочений переказ англійського видання книжки: "city of god. Popular abridgement of the Divine history and life of the Virgin Mother...
Книга розміщена на сайті iconКнига розміщена на сайті
Народилась в селянській родині поблизу м. Форестер, штат Мічіган. Бі­льшу частину свого життя прожила на заході Сполучених Штатів....
Книга розміщена на сайті iconКнига світ, книга серцю привіт Методичні рекомендації ббк 8. 387. К 53
Книга — світ, книга — серцю привіт : метод реком. / Нац б-ка України для дітей; уклад. Ю. В. Осадча. — К., 2013. — 36 c
Книга розміщена на сайті icon«Засоби залучення учнів до читання як шлях формування загальнокультурної компетенції інноваційної особистості»
Школа – це насамперед книга. Книга – це могутня зброя. Розумна, натхненна книга часом вирішує долю людини
Книга розміщена на сайті iconКнига року Бі-Бі-Сі 2012 (Книга року bbc) — літературна нагорода україномовним літературним творам, що присуджується Британською телерадіомовною корпорацією (Бі-Бі-Сі). Книга року Бі-Бі-Сі
Ця книга про те, як можна подолати свій страх. Про те, як можна навчитися навіть із найстрашніших І найзагрозливіших синьомордів...
Книга розміщена на сайті iconКнига для дому, книга для сім'ї, ви можете сміливо наслідувати приклади з моїх порад, робити виписки, конспектувати окремі тези чи положення, а згодом перевірити це на власному досвіді
Книга, що претендує на настільну, заслуговує, очевидно, на передмову. Книга без передмови — те ж саме, що кінокартина без кіножурналу....
Книга розміщена на сайті iconКнига року колегіумних класів 2011-2012 новоград-волинський 2012 I. Книга братства
Валентина Зайцева); 11 клас (історичний) – 29
Книга розміщена на сайті iconВіра Казидуб
Битва з амазонкою — сьома книга члена Національної спілки письменників України Віри Казидуб. Її перша книга —


База даних захищена авторським правом ©biog.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка