Книга розміщена на сайті



Сторінка21/27
Дата конвертації17.04.2017
Розмір4.07 Mb.
1   ...   17   18   19   20   21   22   23   24   ...   27

68. Святі у прийдешньому віці, де ум їхній поглинутий Духом, не молитвою моляться, а з подивлянням оселяються у славі, що їх звеселяє. Так буває і з нами. Щойно ум-сподобиться відчути майбутнє блаженство, забуде він і самого себе, і все, що тут, і не матиме вже поруху до чого-небудь. Зазвичай ум — бу­дівничий почуттів і помислів і цар пристрастей. Але коли ке­рування Духа візьме над ним гору, тоді відбирається в нього влада, і він уже підвладний, а не володар. І де тоді буде молитва, коли природі не під силу владарювати над собою, а владарює нею инша сила, сама вона (природа) не відає, як, опановує її тоді сила, що її полонила, і природа не відчуває, куди вона її запровадить. Тоді людина навіть не знає, чи в тілі вона, а чи ні (див. 2 Кор. 12, 2). І чи буде вже молитва в тім, хто стільки полонений і сам себе не усвідомлює?

  1. Цей стан, хоч і не має звичних молитовних порухів, все ж іменується молитвою — і через те, що він є стоянням перед Богом, і через те, що ця благодать дається гідним під час мо­литви і свій початок має в молитві, позаяк, окрім належного часу, немає й місця цій якнайславнішій благодаті. А в инші часи немає їй місця. Бо знаємо, що багато святих, як оповідають їхні житія, ставши на молитву, були вхоплені умом. Але якщо хто спитає, чому лише в цей час бувають ці великі й невимовні дарування, то відповідаємо, що тоді більше, ніж будь-коли, чоловік буває зосереджений і приготований дослухатися до Бо­га, прагне й чекає від Нього милости. Коротше кажучи, це є час стояння біля царських воріт, аби благати Царя, і слушно, щоб було виконане прохання того, хто благає і призиває в цей час. Бо чи буває якийсь инший час, коли б людина була так при­готована і так би спостерігала за собою, окрім часу молитви? Бо ось святі, хоча вони й не мають пустого часу, повсякчас-бо зай­няті духовним, все ж і в них буває час, коли вони не готові до молитви. Бо нерідко роздумують про щось, що трапляється в житті, чи розглядають сотворіння, чи займаються чимось ин­шим справді корисним. Але під час молитви споглядання ума спрямоване до єдиного Бога й до Нього скеровує всі свої по­рухи, Йому із серця старанно і з невпинною гарячістю при­носить моління. І тому в цей час, коли душа дбає лише про одне, пристало виливатися божественному благоволінню.

  2. Усі видіння святі мали під час молитви. Бо й який ин­ший час є такий святий і за своєю святістю такий слушний для прийняття дарувань, як час молитви, коли людина бесідує з Богом? Тоді, коли звершуються молитвослов'я і моління перед Богом та й співбесідування з Ним, людина із зусиллям звідусюди збирає воедино всі свої порухи й думки та й думкою заглиблюється в єдиного Бога, і серце її буває Ним наповнене, і від цього розуміє людина незбагненне. Бо Святий Дух за мірою сил кожного діє в нім, і діє, запозичуючи привід до дії саме з того, про що хто молиться; отож увагою молитва позбу­вається руху, і ум вражається, зачудований, та й буває вже не в цім світі.

  1. Когось запитали: коли людина дізнається, що отримала прощення гріхів своїх? І відказав той: коли відчула у своїй душі, що цілковито, з усього серця зненавиділа гріх і коли явно скерує себе у протилежний до попереднього бік.

  2. Хто просвічений у своїх поняттях? — Той, хто вмів від­шукати гіркоту, що утаєна в солодкості світу, хто заборонив своїм вустам пити з цієї чаші, завжди дошукується, як спасти свою душу, не зупиняється у своїм стремлінні, допоки не від­чужиться від цього світу, та й замикає двері своїх чуттів, аби не ввійшла в нього прихильність до цього життя та й не викрала в нього його таємних скарбів.

  1. Нерідко трапляється з деким, що одна його половина пішла вслід за Господом, а инша — залащилася у світі, і серце його не відчужилося від тутешнього, а він сам у собі розділився й ин­коли дивиться вперед, а инколи й назад. До таких каже премудрий: Не приступи к нему с серцем раздвоєним (пор. Сир. 12, 21)20.


20Цит. за Септуагінтою.


  1. Що значить відвернутися від себе? — Як той, хто приго­тувався зійти на хрест, має у своїм умі одну думку про смерть і сходить на хрест як чоловік, що не помишляє, наче знову мати­ме частку в житті цього віку, так і той, хто бажає сповнити ска­зане, нехай зречеться себе самого, візьме хрест свій (Мт. 16, 24). Хрест-бо є воля, що готова на всіляку скорботу і смерть. Хто, так поставившись, виступить на подвиг, в його очах стає гідним зневаги все, що вважається у світі важким і скорботним.

  2. Тіло не погоджується жити, якщо не задоволиш його потреб, допоки не оточене воно тим, що слугує для розкоші та розслаблення. Та й ум не може втримати його від того, поки ще це тіло не відсторонене від усього, що призводить до розслаб­лення. Бо коли перед ним відкриті видовища розкоші і суєт та й майже щогодини воно бачить те, що слугує до розслаблення, тоді пробуджується в нім палке бажання цього ж, неначе розпа­люючи його і дратуючи. Ось чому Господь тому, хто зобов'я­зався йти услід за Ним, твердо заповідав скинути з себе старе і вийти зі світу, бо людина спочатку має відкинути все, що слугує до розслаблення, а потім розпочати діло. Щойно відлучиться людина від світу й від усього, що в нім, притьмом забуває свою попередню звичку і попередній плин життя і довгий час не займається цим. А якщо наближується вона до світу і світських речей, скоро розслаблюється сила її ума. Отож ретельному хутко належить утікати від усього, що нападає, і, наскільки можна, навіть не наближатися до цього.

  1. Один зі старців-подвижників мовив: «У кожному члені цього тіла криється принада, і чоловіка від усього чекає велика боротьба, тому й належить йому охоронятися й полегшувати собі боротьбу, що загрожує йому, рятуючись втечею. А щойно наблизиться щось таке, то хоча чоловік і силкується до добра, усе ж перебуває в небезпеці, завжди це бачачи і цього ж праг­нучи». - І до цього додам: у землі бачимо численні утаєні ліки, але влітку через спеку ніхто їх не бачить, коли ж вони зволо­жаться й відчують силу прохолодного повітря, тоді й виявля­ється, де був схований у землі кожен лік. Так і людина: коли вона в благодаті безмовности і в теплоті стриманости, то справді не бентежать її багато пристрастей. Якщо ж розпочинає світські справи, тоді бачить, як повстає кожна пристрасть, підіймає свою голову, особливо, як зачує запах спокою.

  2. Хто впродовж усього свого життя любить бесіду з цим подружжям - постом і пильною всенічною молитвою, - той буває товаришем доброчесности. Як початком усіх лих слугує заспокоєння черева й саморозслаблення сном, що розпалює блудну хіть, так святий Божий шлях та основа всіх чеснот – це піст, всенічна молитва, пильність у службі Божій, у розпинанні тіла вдень і вночі на противагу солодкости сну.

  3. Як здоровим очам властиво прагнути світла, так посту, якого дотримуються розсудливо, властиво прагнути молитви. Щойно хто почне постити, уже від цього часу прагне своїм умом дійти до прагнення співбесідувати з Богом. Коли на вуста чоло­вікові накладається печать постів, тоді його помисел повчається у зворушенні, його серце проливає молитву, на обличчі в нього — смуток, і сороміцькі помисли від нього далекі, не видно ве­селости в його очах, ворог він похотей і суєтнх бесід. Піст був заповіддю, що на початку дано її нашій природі, і з порушенням посту впало начало нашого сотворения. З посту почав і Спаси­тель, коли явився світові на Йордан. Бо після хрещення дух запровадив Його в пустелю, та й постив Він там сорок ночей.

  1. Про багатьох мучеників оповідають, що того дня, коли очікували вони прийняти вінець мучеництва, якщо заздалегідь про це здогадувалися, чи за одкровенням, а чи за звісткою когось зі своїх друзів, нічого не споживали цілу ніч, а з вечора до ранку невсипущо стояли на молитві, славлячи Бога в псалмах, піснях і духовних піснеспівах, з веселістю й радістю очікували того часу, як ті, що готуються до шлюбу, аби в пості зустріти їм меч. Тому й ми, що покликані до невидимого мучеництва, щоб прийняти вінець святині, тверезитимемося, і нехай вороги наші не побачать знаку відречення у жодному члені, у жодній частині нашого тіла.

80. Пристрасті, що приховані в душі, не виправити лишень тілесними трудами. Вони не втримують помислів про те, що завжди пробуджується чуттями. Ці труди охороняють людину від неприємних становищ, щоб вони її не здолали, однак не приносять душі миру й тиші. Для цього необхідно, щоб людина саму себе зосередила від розсіяности помислів у самій же собі, від зовнішніх розваг і витань повернулася до себе й у собі заспо­коїлася. І якщо людина добре в цім встоїться, то поволі при­ходить до стану, у якому можна прямувати до душевної чистоти.

81. Як можна очікувати, щоб очистилася душа того, хто діяльно, сам чи з иншими, за посередництвом чуттів обновляє в собі згадку про старі звички? Коли серце щоденно осквер­няється, то чи очиститься людина від скверни? Допоки річка не перегороджена вгорі, не зміліють води внизу.

  1. Яка є ознака того, що чистота стала оселятися в серці? - Якщо хто сподобиться благодаті сліз, що ллються без примусу, вони-бо дані уму неначе якась межа між тілесним і духовним, між станами пристрасности й чистоти. Поки не прийме чоловік цього дарування, його діло звершується тільки в зовнішній лю­дині, і ще зовсім не відчув він діяльности того, що приховане в людині духовній.

  2. Бувають сльози, що спалюють, і бувають, що віджив­люють. Ті сльози, що виходять від сутности серця, від скрухи над гріхами, висушують і спалюють тіло, але ними прочиня­ються для людини двері вийти на другу сходину, що краща за першу. Це і є країна радости, що в ній людина приймає милість. Це вже сльози зворушення, що і приоздоблюють, і відживлюють тіло, і виходять вони самі собою — невимушено.

  3. Що таке воскресіння душі? — Ним треба називати вихід зі старого, а саме щоб витворився новий чоловік, в якому немає нічого від старого, за сказаним: Я дам вам нове серце, і новий дух (Єз. 36, 28).

  4. Усі святі плакали, отож, допоки не переселилися вони із цього життя, їхні очі завжди були сповнені сліз. Але хто ж не плакатиме? Якщо .досконалі й переможні плакали тут, то як же витримає той, що сповнений болячками, аби припинити йому плакати? Хто має мерця, що лежить перед ним, і бачить, що сам він умертвлений гріхами, то чи ж треба його вчити, з якою дум­кою користати йому зі сліз? Твоя душа, що дорожча для тебе від усього світу, умертвлена гріхами та й лежить перед тобою: чи ж не потребує вона плачу? — Часто у своєму умі молитимемо Гос­пода, аби Він дарував нам плач. Бо якщо придбаємо цю бла­годать, то за її поміччю досягнемо чистоти. Того, що плаче, не можуть тривожити пристрасті.

  5. Пристрасті не можуть повстати на душу й бентежити подвижника, якщо в його усамітненні, що віддалене від усі­лякого розсіяння, його серце не переймається житейським, хіба б він був лінивий і не дбав про свій обов'язок. А здебільшого, якщо він вправлятиметься у вивченні Божественних Писань, шукатиме їх сенс, його зовсім не турбуватимуть пристрасті. Бо за розуміння Божественних Писань, що в ньому зростає й зако­рінюється, втікають від нього марнотні помисли, й ум його не може відлучитися від бажання читати Писання чи роздумувати про прочитане, та й не звертає він жодної уваги на тутешнє життя через доволі велику насолоду від свого заняття, бо його захоплюють Писання в незворушному самозаглибленні. Тому забуває себе і своє єство й стає немовби чоловіком, на якого найшла нестяма, зовсім не пам'ятає про цей вік, а здебільшого зайнятий думкою про Божу велич; та й, заглиблюючись у це, ум мовить: Слава Божеству Його! Слава чудам Його! Незбагненні діла Його — у творінні, у Промислі, а найбільше у відкупленні й у прийдешньому відновленні всього.

87. Чого шукати найбільш за все? - Аби сподобитися лю­дині безнастанно перебувати в молитві. Бо щойно вона цього досягне, то зійде на висоту всіх чеснот і стане вже оселею Свя­того Духа. А якщо хто й не прийняв безсумнівно цієї благодаті Утішителя, то не може свобідно перебувати в цій молитві, бо, як мовлено, коли вселиться в когось із людей Дух, тоді не припи­нить він молитви, а сам Дух завжди молиться (див. Рим. 8, 26). Тоді чи спить чоловік, і чи не спить він, — молитва в його душі не припиняється; і чи їсть, чи п'є, чи спить, а чи що робить він, навіть і в глибокому сні перебуває — без труду линуть з його серця пахощі й випари молитви.

88. Немає години, коли б внутрішній порух тих, що спо­добилися дару молитви, був би не в молитві. Та й не мають вони потреби в образі тривалої молитви ані в стані й чині довгої служби. Для них вистачить згадки про Бога, й одразу їх запо­лонює Його любов. Утім, вони зовсім не забувають про стояння на молитві, коли віддають їй честь, - окрім безнастанної мо­литви, у призначені години стоять вони на ногах. Адже бачимо св. Антонія, що стояв на молитві дев'ятого часу й відчув під­несення свого ума. А цієї благодаті чоловік сподоблюється, коли зберігає Господні заповіді, противиться гріхові та й зовні і все­редині його ж зречеться. І Господь у Євангелії дав обітницю тому, хто зберіг Його заповіді, закласти в нім оселю.

  1. У чім духовна досконалість? - В тому, коли хтось спо­добиться досконалої любови до Бога. По чім дізнається людина, що її досягнула? — Коли при згадці про Бога людське серце притьмом збуджується любов'ю до Творця й очі такої людини ллють рясні сльози. Бо для любови є звично спогадом про улюблених збуджувати сльози, і той, що перебуває в Божій лю­бові, ніколи не позбувається сліз, ніколи-бо не бракує йому того, що живить у нім пам'ять про Бога, тому й під час сну бесідує такий із Богом.

  2. Чим людині, що досягла поступу, здолати помисел гор­дости? - Тим переконанням, що, піддавшись цьому помислові, людина відпадає від Бога, наче сухий листок із дерева. Бо чи ж самотужки здобула чесноти й перенесла заради них усю бо­ротьбу, поміж тим як Господь утримував Свою поміч і допускав їй самій боротися з дияволом і не ходив разом з нею — як зазви­чай Він бере участь у боротьбі подвижників і співдіє їм? – Зі святими завжди буває Божий Промисел, що їх і береже, і зміц­нює. Ним перемагає всілякий чин людей, якщо чоловік буває в подвизі й у мученичих стражданнях та й у инших лихах, які постигають його за Бога і які заради Нього він зносить. І це зрозуміло, очевидно і безперечно. Той, хто це усвідомив, не може загордіти.

  3. Турботи й заняття плотського розуму суть: багатство, шаноба, шати, тілесний спокій, усильне старання про словесну мудрість; гідний до управління в цім світі й той, хто досягає нового у винаходах і мистецтвах, науках і таке инше, чим увін­чується тіло (зовнішнє життя) в цьому видимому світі. Це — голий розум, бо заперечує він усіляке Боже турбування, але тому вносить цілковите безсилля в душу чоловіка. Сам же він про себе думає, що всім керує в людині: і у внутрішньому житті, і в зовнішньому. Тому нічого не приписує Божому Промислові, а все в людині: спасіння її від шкідливого, оберігання від труд­нощів і чого супротивного, те, що таємно і явно супроводжує наше єство, — видається йому наслідком власної старанности і його ж способів. Ось така горда думка про себе плотського ро­зуму. Він мріє, що все буває за його дбанням, а поміж тим сам перебуває в безнастанних побоюваннях і тривогах. Не може він перебути без страху за тіло, тому опановують його слабкодухість, печаль, відчай, страх від бісів, боязнь від людей, мова про роз­бійників, чутки про смерть, турботливість про хвороби, у сутуж­ності й нестачі потрібного, страх смерти, страх страждань і ли­хих звірів та й усе инше, що схоже з цим і що уподібнюється до моря, у якому повсякчасно, вдень і вночі, бушують і накочу­ються на плавців хвилі. Такий розум, що хвалиться, в якого сік і кров — пиха й гординя! Він цілковито супротивний вірі й три­має людину у стані, що нижчий за природу.

  1. Утвердитися під час свого молитовного прохання в упо­ванні на Бога є для людини краща частка благодаті віри. А ут­вердження віри в Бога — не те, що здорове визнання, хоча воно й мати віри. Віри, що доводить до безсумнівности в упованні, ніколи не досягають нехрещені або (й хрещені, але) в яких ум розбещений (пристрастями). Безсумнівність віри в людях, що високі душею, відкривається мірою того, як їхні звичаї узгод­жуються із життям за Господніми заповідями.

  2. Ретельне вивчення Писання — світло для душі, воно-бо вказує для неї корисні нагадування про те, щоб остерігатися їй від пристрастей, перебувати в любові до Бога й у чистоті мо­литви, а також накреслює перед нами мирний шлях слідами святих.

  3. Якщо спогад про добре, коли приводимо його собі на гадку, обновлює в нас чесноту, то явно, що й спогад про без­соромність, коли згадуємо про неї, обновляє в нашому умі соро­міцьке бажання. Якщо ти ревнитель чистоти, то, очевидно, тобі потрібно перше поглиблювати, а останню викорінювати.

  4. Оповідають, що святі ангели беруть на себе подобу дея­ких достохвальних святих і в сонному видінні показують душі ці подоби, під час витання її думок, для її радости, збагачення і захоплення, а вдень постійно приводять їх у рух, коли душа розглядає свої помисли. Це буває з ревнителями чесноти, і від цього чинять вони поступ у своїй ході. Хто має за звичку зай­мати свої думки поганим, тому, за співдії демонів, також у сонних мріяннях являється це в подобі. Демони беруть на ceбe подоби, спричинюють у душі мріяння, аби, викликавши в душі схильність і згоду на пристрасний вчинок, морити її потім ден­ним спогадом про це, схиляючи до гріха.

  1. Чи хочеш насолоджуватися стихослов'ям під час своєї служби? — Тож нехай заглиблюється твій ум у вивчення слів Духа (заздалегідь завчи напам'ять псалми, обдумай їх і прой­мися ними), допоки твоя душа через подив до ікономії не роз­будиться до їх високого розуміння і через це не подвигнеться на славослов'я чи до корисної печалі. І якщо є щось для молитви, прийми це для себе. Опісля під час стихослов'я твого псал­моспіву (пригадуй, що дослідив і чим пройнявся), не будь та­ким, неначе ти позичаєш у когось иншого слова, а неначе від себе промовляєш слово твого прохання зі зворушенням і роз­судливим розумінням, як той, що істинно розуміє своє діло. При цім слід цілковито відкласти кількість стихослов'я і по­лишити гучність.

  2. Нудьга (нудьгування на правилі) породжується від ши­ряння ума, а це — від безділля, читання (коли читати багато й не перебираючи) і марнотних бесід чи від переситу черева.

  3. Якщо хтось не перечить помислам, що їх сіє в нас ворог, а молитвою до Бога перериває бесіду з ними, то це слугує оз­накою, що його ум, за Божою благодаттю, здобув премудрість і коротку стежину до припинення ширяння (і шуму помислів). Бо немає дієвішої помочі, як поміч від Бога.

99. Сльози під час молитви — ознака Божої милости, що її сподобилася душа у своїм покаянні, - ознака того, що молитва прийнята і сльозами почала входити в царину чистоти. Якщо не відняти помисли про минуще, не зародиться турбота про приго­тування до відходу з цього життя, не почнуть в душі здійматися помисли про те, що буде там, то очі не зможуть проливати сліз. Сльози суть наслідком зосередженого роздумування і спога­дування про предмети, що можуть привести серце у печаль.

100. Будь упевнений, що хоронитель твій з тобою, і твоя мудрість у всій точності нехай запевнить тебе, що разом з усіма сотворіннями й ти перебуваєш під єдиним Владикою, який єдиним помахом приводить у рух все, і хитає, і приборкує, і влаштовує. Жоден раб не може зробити шкоди кому-небудь із рабів, що подібні до нього, не маючи дозволу Промислителя й Управителя всіх.

  1. Хтось із великих Отців мовив про себе, що після трид­цятилітніх подвигів, скорбот і пошуків Бог, врешті, дарував йо­му глибоке втихомирення серця. Тому, каже, коли хочу встати, щоб звершувати Службу Божу, можу ще звершити одну «Славу» (третину катизми); а щодо решти, якщо стоятиму три дні, то в подиві перебуваю з Богом і не відчуваю труду анітрохи.

  2. Один святий старець, що мав звичай часто протягом ночі стояти на молитві, говорив: «Якщо якусь ніч проводжу без сну в молитві всю до ранку і засинаю із псалмоспівом, то, про­кинувшись зі сну, цього дня буваю наче людина, що не нале­жить до цього світу: жодні земні помисли не приходять мені до серця, та й не потребую визначених правил, а весь день пере­буваю в зачудуванні».

  3. Хто має добрі бажання, тому спротив не може стати на заваді їх виконанню, хіба що лукавий знайде місце лихому при­воду в тих, що бажають доброго. А трапляється це з такої ось причини: за всілякою гадкою доброго бажання на початку його поруху йтиме певна ревність, що своєю гарячністю подібна до вогненного вугілля, і вона зазвичай огороджує цю думку й не допускає, щоб до неї наближувався якийсь спротив, перепона чи перешкода, бо ця ревність віднаходить велику кріпость і несказанну силу огороджувати душу від розслаблення чи від страху, коли обрушаться на неї всілякого роду скрутні обстави­ни. Вона рухає, збуджує, розпалює і зміцнює людину нехтувати тілом у скорботах і в страшних спокусах, що йому трапляються, безнастанно віддавати свою душу на смерть і йти назустріч від­ступницькій силі заради звершення того діла, що його сильно забажала душа.

  4. Ця сила ревности, яку дехто з облечених у Христа на­звав псом і сторожем чесноти й закону Божого, двома способами пробуджується, зміцнюється й запалюється для охорони дому (душі), і також два способи її виснажують, призводять до дрімоти й лінивства. Саме пробудження і запалювання бувають (по-пер­ше), коли чоловікові спадає на гадку якийсь страх, що змушує боятися за то благо, що його він здобув або має намір здобути, щоб не вкрадено його ані не знищено. Коли збуджується такий страх, тоді розпалюється ревність, як піч палаюча, і, як херувим ч полум'яним мечем, оберігає внутрішнє добро, неослабно до­слухаючись до того, що навколо нього. Коли буває страх за тіло, то називається він сатанинським і буває згубним для душі, похи­туючи віру в Божий Промисел. А коли страх буває за душу, аби нона не була окрадена і з якихось причин не зазнала збитку, тоді й цей божественний Промисел, блага турбота, скорбота й том­ління бувають за Божою опікою. По-друге — міцність і запалення пса (ревности) виявляється тоді, коли найбільше в душі зростає прагнення чесноти. Бо якою мірою зростає в душі прагнення, такою ж і запалюється цей пес, тобто гаряча ревність до чесноти.

  1. До охолодження жару ревности перший привід — коли зменшиться саме прагнення або й зникне воно в душі. А другий привід - коли ввійде в душу якийсь помисел впевнености і від­ваги та й утвердиться в ній, і чоловік почне сподіватися, думати й триматися тієї гадки, що йому нема чого боятися зазнати шкоди від якоїсь сили, і тому складає він із себе оружжя рев­ности й буває як дім без сторожі; собака засинає й надовго за­лишає його.

  2. Доволі багато мисленних домів бувають окрадені цим мисленним помислом (тобто думкою, що нічого їм боятися). А це буває, коли потьмяніє в душі чистота цього осіяння святим пізнанням (надійде морок забуття). Від чого ж вона потьмяніє? Звичайно від того, що ввійшов у душу будь-який найтонший помисел гордині й там загніздився, чи став чоловік більше тур­буватися минущим або віддаватися частому облесливому для нього перебуванню у світі, а чи буває це від черева — цієї пані всього поганого.

107. Надавати перевагу доброму волевиявленню — діло того, хто бажає, а довершувати його вибір — діло Боже. Для цього потребує чоловік Божої помочі. Тож чинитимемо так, щоб за тим бажанням, що з'явилося в нас, йшли часті молитви, і про­ситимемо не лише виявити нам поміч, а й показати, чи бла­говгодне це бажання з Божою волею, чи ні. Бо не всіляке добре бажання входить у серце від Бога, а лише те, що корисне. Ин­коли чоловік бажає доброго, але Бог не допомагає йому, бо хоч бажання виглядає добре, але входить від диявола для шкоди й сум'яття душі. Тому коли в нас з'явиться добре бажання, треба ревно молитися Господеві, щоб показав, чи вгодний Йому доб­рий почин, що ми його забажали, і якщо вгодний, нехай Він допоможе його звершити. Такий-бо звичай у того, хто прагне доброго із розважливістю ума — молитву використовувати як допомогу до ділання і до придбання мудрости, для розрізнення істини і фальші.

  1. Один старець на стінах своєї келії писав слова й різні думки, і коли спитали його, що це значить, він відповів: «Це — помисли правди, що приходять до мене від ангела, який пере­буває зі мною, і природні праві думки, що в мені виникають. А записую я їх під час появи, щоб, коли затьмарюся, звернутися мені до них та й щоб вони визволили мене від помилки».

  2. Иншого старця його помисли переконували, що за­мість минущого світу сподобився він безсмертної надії, але ста­рець відповідав: «Допоки я ще в дорозі, даремно мене хвалите, не здолав я ще шляху».

  3. Якщо перебуватимеш у прекрасній чесноті й не від­чуєш, що куштуєш з неї насолоди, то не дивуйся. Бо, допоки чоловік не впокориться, не отримає він нагороди за своє ділання. Вона дається не за ділання, а за смирення: хто ображає останнє, втрачає перше.

  1. Дарування без спокус - погибель для тих, що його приймають. Якщо чиниш перед Богом добре, Він дасть тобі дарування, ублагай Його навчити тебе впокорюватися, щоб не було воно для тебе причиною погибелі.

  2. Душа, що взялася турбуватися про чесноти й живе строго й у страсі Божому, не може й дня бути без печалі, бо чесноти з ними поєднані. Якщо прагнеш чесноти, то віддай себе на всіляку скорботу — скорботи-бо породжують смиренння. Хто ж без скорботи перебуває у своїй чесноті, тому прочинені двері гордости.

  1. Спочатку чоловік своїми думками віддаляється від належної турботи, а до нього опісля наближається дух гордости. Коли ж він перебуває в гордості, тоді віддаляється від нього промислительний ангел, що є до нього близько і збуджує в нім турботу про праведність. Коли людина образить цього ангела і той віддалиться, тоді до неї наблизиться чужий, і з того часу вона вже не має турботи про праведність.

  2. Прежде сокрушенія гординя, — мовить премудрий (Прип. 18, 12)21. За мірою видимої в душі гордині — і міра скру­хи, що нею Бог врозумляє душу. Гординю ж розумію не ту, коли її помисел з'являється в умі чи коли вона на якийсь час долає чоловіка, а ту гординю, що перебуває в ньому постійно. За пер­шим гордовитим помислом настає скруха, а коли людина по­любила гординю, то вже не відає вона скрухи.

  3. Божий путь є щоденний хрест. Ніхто не підіймався на небо, живучи собі прохолодно. А такий шлях знаєш де закін­чується.

  4. Ось оселя Духа — безнастанно змушувати себе пере­бувати в підлеглості, нехай навіть і є спосіб вчинити діло в спо­кої, така-бо воля Духа: в кому Він перебуває, тих не привчає до лінощів. Навпаки, того Дух повчає не спокою шукати, а більше віддаватися діланню і найбільшим скорботам. Таких Дух скріп­лює спокусами й чинить так, що вони наближуються до муд­рости. Така воля Духа, аби любі Йому перебували в трудах.

  5. Серце святих, через те що знесли вони прикрощі за діло Боже, набуває відваги поглядати на Бога неприкритим обличчям і просити Його з упованням. Велика сила відважної молитви. Тому Бог допускає, аби Його святих спокушувала всіляка печаль, а також щоб вони на досвіді звідували Його поміч і те, скільки Він турбується за них, бо внаслідок спокус здобувають вони мудрість. — Якщо спершу чоловіка не споку­шено випробуванням поганого, то не має він смаку в доброму.

  1. Велику силу здобуває той, хто на досвіді пізнав як неміч єства, так і поміч Божої сили та й утвердився в цім. Ті, що йдуть правильним шляхом, тільки тоді пізнають це, коли Бог, спочатку утримавшись співдіяти їм, дає їм усвідомити свою неміч, трудність спокус і вороже лукавство, а потім, показавши їм свою поміч і заступництво, викарбовує тверду віру, що Божа сила завжди охороняє їх і що тільки нею одною вони можуть завжди перемагати всіх супротивників - і внутрішніх, і зов­нішніх.

  2. Допоки людина недбала, то боїться смертної години, а коли наблизиться до Бога, то боїться зустрічі на суді, а коли ж усеціло увійде в переднє, тоді любов поглинає той і той страх.

  3. Чоловік, що сподобився божественної благодаті, зві­дав і відчув дещо вище, не допускає, щоб сутички входили в його серце, бо замість них запанувало в нім щось инше, щось краще за їхнє прагнення. Серце стало для них мертве й живе чимось иншим.

  4. Допоки чоловік живе, то має потребу в тверезості, тур­ботливості й пильності, щоб оберігати свій скарб. Слід труди­тися не лише до того часу, допоки побачиш плід, а треба подви­затися до самої кончини, нерідко-бо й зрілий плід раптом поби­ває град.

  5. Життя цього світу подібне до тих, що виводять лише деякі літери з накреслених на таблиці. І коли хто забажає, то додає до них чи від них віднімає та й чинить переміну в літерах. А прийдешнє життя подібне до рукописів, що написані на чис­тих сувоях і запечатані царською печаткою, в яких уже немож­ливі ані доповнення, ні опущення. Тому, допоки ми серед змін будемо уважні до себе й допоки маємо владу над рукописом свого життя, що його пишемо своїми ділами, постараймося робити в нім доповнення добрим життям, вигладжуймо в ньому недоліки попереднього життя. Бо поки ми в цьому житті, Бог не накладає печаті ані на добре, ані на зле, аж до самого часу на­шого відходу.




21 Цит. за Септуагінтою.

  1. Наскільки ум полишає дбання про все видиме і турбу­ється упованням на прийдешнє, настільки ж він витончується і просвічується в молитві. Тому Господь насамперед звелів стати безкорисливими, віддалитися від світського сум'яття й відмо­витися від турботливости, що спільна для всіх людей. Господь відхиляє нас від всілякої такої клопітливости, аби внаслідок цього забажали ми співбесідувати лише з Ним єдиним. Але молитва ще потребує вправляння, аби ум призвичаївся в ній довго перебувати. Після безкорисливости, що звільняє наші думки від уз, молитва потребує, щоб ми в ній перебували, бо з плином часу ум набуває навички, пізнає, як відкидати від себе помисел і довгим досвідом навчається того, чого не може запо­зичити з иншого джерела.

  2. Не називай бездіянням тривалу невисокопарну мо­литву, зосереджену і довгу, бо при цьому ти полишив псалми. А більше за вправляння в стихослов'ї полюби на молитві покло­ни. Коли молитва простягає тобі руку, замінює собою Божу службу.

  3. Коли під час служби (молитовного правила) буде дано тобі дарування сліз, то насолодження ними не називай без ­діянням у молитві, бо благодать сліз є повнота молитви.

  4. Тоді, коли твій ум розсіяний, більше читай, ніж мо­лися. Проте корисно читати не будь-яке Писання. Якщо мож­ливо, читання нехай буде перед стоянням, бо читання — дже­рело чистої молитви.

  5. Під жодним виглядом (під час псалмоспіву) не відда­вайся недбалості (щодо нього) і тверезися від витання ума, бо псалмоспів (без витання ума) - корінь життя. Утім, знай і те, що тілесні діла набагато корисніші за стихослов'я, що звершується із витанням ума. А умова печаль вища за тілесний труд.

  6. Всіляка молитва, що ЇЇ звершуємо вночі, нехай буде у твоїх очах чесніша за всі денні ділання. Не обяжуй свого черева, аби не помутився твій ум і щоб не перебувати тобі в сум'ятті від витання думки, коли встанеш уночі; і щоб не розслабли твої члени та й тобі самому щоб не сповнитися жіночої розслаб­лености, а понад те, аби твоя душа не спохмурніла й не затем­нилися твої поняття і щоб через спохмурніння ти цілковито не втратив сили, аби зібрати їх воєдино для стихослов'я й щоб не зіпсувався в тобі смак до всього й не перестало тебе насолод­жувати стихослов'я псалмоспіву, тимчасом як ум за легкости й світлости думки зазвичай із задоволенням звідує його різно­манітність. Бо коли зазнав збурення нічний спокій, тоді і в денному діланні ум зазнає сум'яття та й ходить спохмурнілий і не насолоджується читанням як зазвичай. Задоволення, що по­дається подвижникам удень, плине в чистім умі від світла ніч­ного ділання.

  1. Остерігайся, щоб не знемогло надто твоє тіло й від того не посилилася супроти тебе недбайливість та й не охолодила твоєї душі. Кожному треба зважувати своє життя наче на терезах. У той час, коли насичуєшся, остерігайся давати собі свободу навіть у малому.

  2. Оберігайся від пихи тоді, коли відбуваються в тобі добрі зміни. Неміч свою і невігластво своє в розпізнанні тон­кощів цієї пихи старанно відкривай Господеві в молитві, аби не полишено тебе й не спокуситися тобі в чомусь сороміцькому.

  3. За сумнів Бог припиняє дбати про того, що його [сум­ніву] допустився. Утім, припиняє дбати не за те, що просто ви­ник помисел, а за те, що ум на ньому зупиняється. Бо не карає й не судить Бог чоловіка за мимовільний порух, навіть якщо й згодився чоловік з помислом на якийсь час. Якщо тут-таки при­гнітимо в собі пристрасть і з'явиться в нас скруха, то Господь не покарає нас за таку недбалість, а покарає за ту недбалість, якій ум справді піддається, отож поглядає Він на це байдуже.

  4. Коли якийсь помисел з числа правильних починає в тобі часто з'являтися, навіюючи якусь добру справу чи почи­нання, а ти в нім сумніваєшся й не можеш чітко зрозуміти, чи свій він, чи ворожий, помічник чи зрадник, то озбройся на нього посиленою молитвою, не засинаючи багато днів і ночей. Ти й не відштовхуй його від себе, і не погоджуйся з ним, а старанно й гаряче сотвори про нього молитву та й не змовкай, призиваючи Господа. Він покаже тобі, звідки цей помисел.

  1. Найбільш за все полюби мовчання, воно-бо наближує до плоду. Спочатку змушуватимемо себе до мовчання, і тоді від нього народиться для нас щось таке, що приводить саме до нього. Нехай дасть тобі Бог відчути щось таке, що породжує мовчання. Від вправляння в цім діланні з часом народжується якесь задоволення й силоміць провадить тіло до перебування в безмовності. І многота сліз народжується в нас у цьому житті, й у дивнім спогляданні серце окремо відчуває в них щось — коли з трудом, а коли із задоволенням, бо серце маліє, стає як не­мовля, і, щойно почне молитву, ллються сльози.

  2. Знаходив я багатьох отців, великих і дивних, які біль­ше, ніж ділами турбувалися благочинністю почуттів і тілесною звичкою — звідсіля-бо походить благочинність помислів. Багато причин трапляється чоловікові, не з його волі, котрі змушують його виходити за межі своєї свободи. І коли хто не пильну­ватиме своїх почуттів неослабною навичкою, яку. ото заздалегідь здобув, то може трапитися, що довгий час не ввійде він сам у себе й не віднайде свого первісного устрою.

  3. Нехай у тебе завжди переважає милостиня. Жорстоке й немилосердне серце завжди нею очиститься. Милосердний чоловік - лікар своєї душі, бо він розганяє потьмарення при­страстей зі свого нутра неначе сильним вітром.

  4. Поклади, чоловіче, собі не серці, що належить тобі відійти, та й безнастанно кажи собі: ось, уже біля дверей той, що його за мною послано. То чому ж я сиджу? Переселення моє вічне, повернення не буде.

  5. Завжди пам'ятатимемо про смерть й у цій думці на­ближатимемося своїм серцем до Бога, та й жалюгідними стануть в очах наших світські задоволення.

  6. Безмовність відкидає пропозиції і причини до нових помислів і внутрі своїх стін доводить до старіння й в'янення спо­гади про те, чого ми набули колись. І коли постаріються в думці давні речі, тоді ум, виправляючи їх, повертається у свій чин.

  7. Вибери собі ділання, що приносить насолоду, - без­настанне стояння на молитві ночами, - під час якого всі отці збувалися старої людини й сподоблялися оновлення ума. Тоді душа відчуває це безсмертне життя і, відчуваючи його, позбу­вається покривала темряви й приймає в себе Святого Духа.

  1. Розумна душа, що суттєво з'єднана і спарована з по­чуттями, природно захоплюється своїми помислами, якщо лю­дина не буде пильним у сокровенній молитві.

  2. Коли по довгому часі, трудячись й оберігаючи те, що сокровенне, й утримуючи почуття від усілякої зустрічі, отінить тебе сила безмовности, тоді стрінеш радість, що инколи без при­чини опановує твою душу. І з того часу ця приємність викрадає з душі почуття пристрастей.


Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   17   18   19   20   21   22   23   24   ...   27

Схожі:

Книга розміщена на сайті iconКнига розміщена на сайті

Книга розміщена на сайті iconКнига розміщена на сайті
К 56 Спочатку було Слово: Крилаті вислови біблій­ного походження в українській мові. К.: Либідь, 2001. 312 с
Книга розміщена на сайті iconКнига розміщена на сайті
Скорочений переказ англійського видання книжки: "city of god. Popular abridgement of the Divine history and life of the Virgin Mother...
Книга розміщена на сайті iconКнига розміщена на сайті
Народилась в селянській родині поблизу м. Форестер, штат Мічіган. Бі­льшу частину свого життя прожила на заході Сполучених Штатів....
Книга розміщена на сайті iconКнига світ, книга серцю привіт Методичні рекомендації ббк 8. 387. К 53
Книга — світ, книга — серцю привіт : метод реком. / Нац б-ка України для дітей; уклад. Ю. В. Осадча. — К., 2013. — 36 c
Книга розміщена на сайті icon«Засоби залучення учнів до читання як шлях формування загальнокультурної компетенції інноваційної особистості»
Школа – це насамперед книга. Книга – це могутня зброя. Розумна, натхненна книга часом вирішує долю людини
Книга розміщена на сайті iconКнига року Бі-Бі-Сі 2012 (Книга року bbc) — літературна нагорода україномовним літературним творам, що присуджується Британською телерадіомовною корпорацією (Бі-Бі-Сі). Книга року Бі-Бі-Сі
Ця книга про те, як можна подолати свій страх. Про те, як можна навчитися навіть із найстрашніших І найзагрозливіших синьомордів...
Книга розміщена на сайті iconКнига для дому, книга для сім'ї, ви можете сміливо наслідувати приклади з моїх порад, робити виписки, конспектувати окремі тези чи положення, а згодом перевірити це на власному досвіді
Книга, що претендує на настільну, заслуговує, очевидно, на передмову. Книга без передмови — те ж саме, що кінокартина без кіножурналу....
Книга розміщена на сайті iconКнига року колегіумних класів 2011-2012 новоград-волинський 2012 I. Книга братства
Валентина Зайцева); 11 клас (історичний) – 29
Книга розміщена на сайті iconВіра Казидуб
Битва з амазонкою — сьома книга члена Національної спілки письменників України Віри Казидуб. Її перша книга —


База даних захищена авторським правом ©biog.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка