Книга розміщена на сайті



Сторінка22/27
Дата конвертації17.04.2017
Розмір4.07 Mb.
1   ...   19   20   21   22   23   24   25   26   27

142. Любов є плід молитви і від споглядання підносить ум до її ненаситного прагнення, коли ум перебуває в ній без при­гнічення духу, і людина тільки умом у мовчазних думках розу­міння молиться палко і з гарячістю. Молитва є омертвлення понять, що властиві волі тілесного життя. Бо той, що належно молиться, є таким самим, що й той, який умер для світу, і тер­пеливо перебувати в молитві означає людині зректися самої себе. У самозреченні душі врешті віднаходиться Божа любов.

  1. Як від зернятка поту постів проростає колос доброчесности, так від ситости й переситу - нечистоти. За умови голодного й смиренного черева аж ніяк не проникнуть у душу сороміцькі помисли.

  2. Як просвітлюється твоя краса, доброчесність лежан­ням на голій землі, трудом голоду, що віднімає сон, і страж­даннями плоті, яка, утримуючись від наїдків, поміж ребрами й черевом стає подібна на рів.

  3. Порожнеча черева чинить і наші думки дивною пус­телею, що її не тривожать помисли і яка перебуває у безмовності від усіх неспокійних помислів.

146. Зробивши кожен крок, розвідуй, чи простуєш ти доро­гою, чи відхилився від неї і йдеш якою-небудь стежкою поза справжнім шляхом. І за самими явними вчинками не запев­нюйся в тім, що ретельно звершуєш життя істинне.

  1. Якщо, звершуючи службу, трапляється тобі бути да­леким від ширяння ума, і раптом переривається вірш на твоє­му язику й мовчання накладає окови на твою душу без участи твоєї свободи, — знай, що ти простираєшся вперед і що ла­гідність почала в тобі збільшуватися. Якщо завважуєш у своїй душі, що в час благих думок і споглядань очі твої сповнюються слізьми й без примусу течуть твоїми щоками, то знай, що по­чало звершуватися перед тобою відкриття перепони на поруйнування супротивників. - Якщо віднаходиш у собі, що часами твоя думка (без попереднього на це задуму) поза твоїм звичним порядком заглиблюється всередині тебе й так перебуває близь­ко години або й якийсь довший час і мир царює у твоїх по­мислах, то знай, що хмара почала кидати свою тінь над твоїм помешканням.

  2. Під вірою, що керує життям, розумій не фундамент того, що всі визнають, а ту мисленну силу, що світлом ума під­кріплює серце і свідченням сумління збуджує в душі велике уповання на Бога, аби не турбуватися їй про саму себе, а щоб довірливо покладалася у всьому на Бога.

  3. Не всі пристрасті воюють наступаючи. Недбалість, нудьга, печаль не нападають наступом, а лише накладають важ­кість на душу. Міцність душі виявляється у перемозі над при­страстями, що борються наступаючи.

  4. Солодка теплота в серці має два ступені: на першому насолода, що виходить із серця, инколи під час молитви, ин­коли під час читання, а буває, що й унаслідок роздумування про Бога, зігріває ум; на другому вона найчастіше буває без усього цього, часто на службі, нерідко ночами. Коли найде на чоловіка ця насолода, що б'є із серця, тоді він думає, що Царство Небесне є не що инше, як те саме.

151. Постійне перебування на всенічній молитві разом із читанням, а за цим часті поклони не зволікатимуть подати ста­ранним благо духовного поступу (сердечну солодкість).

  1. Св. Марко, услід за св. Макарієм, мовить: «Зміни в кожнім бувають, як у повітрі». Збагни ж це слово — в кожнім. Природа одна, тому аби не подумав ти, неначе мовив він це про нижчих і гірших, а досконалі вільні від зміни й неухильно пере­бувають на цьому ступені безпристрасних помислів, як ствер­джують євхити. Отож, мовив: у кожнім.

  2. Коли отінить тебе благодать і наблизяться до тебе святі ангели, що огороджують тебе, і при цьому наближенні відступ­лять всі спокусники, ти не пишайся і не думай у своїй душі, що досягнув тихої пристані... неначе вже немає ворога й лихої зус­трічі, — багацько-бо вже намріювали собі це і впадали в небез­пеки, як сказав блаженний Ніл.

  3. Відай, що встояти — не твоя і не твоєї чесноти це спра­ва, а зробить це благодать, що носить тебе на долонях своєї руки, аби ти не лякався.

  1. Смирення і без вчинків багато прогрішень чинить простительними, навпаки — без смирення не корисні навіть учинки. Що сіль для всілякого харчу, то смирення для чесноти. Щоб його здобути, треба безнастанно сумувати думкою зі само­приниженням і розсудливою печаллю.

  2. Покаяння — це неослабне прошения (що наближа­ється до Бога) зі скрушною молитвою про прощення минулого і вболівання над оберіганням майбутнього. Тому й Господь наш як опору нашій немочі вказав молитву, мовлячи: Чувайте й моліться, щоб не ввійшли в спокусу (Мт. 26, 41). — Оскільки Гос­подь знає, що перед смертю не відніме Він у нас можливосте схилитися від чесноти до пороку, то звелів бути старанними й подвизатися в постійній молитві.

  3. Не будемо недбалими щодо молитви й не полінуємося просити помочі в Господа. Несхитно затямимо й те, що, допоки ми у цім світі й полишені в тілі, хоч би й піднеслися до небо­краю, не можемо перебувати без діл і труду й без турботи.

  4. Що потрібно для молитви? — Свобода й вивільнення ума від усього тутешнього, серце, що цілковито звернуло свій погляд до прагнення того, на що сподіваємося, в майбутньому. А хто від цього далекий, той на своїй ниві сіє змішане насіння і подібний до того, що запрягає в ярмо разом вола й віслюка (Втор. 22).

159. Сповнені надією уже не відчувають труду, а стають невразливі до скорбот, повсякчас їхня увага звернена в лоно їхнього Отця, тоді простираються всі їхні помисли й завжди квапляться туди потрапити. Надія розпалює їх наче вогнем і дає їм звершувати з радістю їхній стрімкий хід. Пам'ять про Господа діє в їхніх серцях, котрі уповають на Божі обітниці.

  1. Не лише в тім полягає безпристрасність, аби не відчува­ти пристрастей, а й у тому, щоб не приймати їх у себе. Унаслідок багатьох і різних чеснот, явних і таємних, що їх здобули святі, пристрасті в них знемоглися, і нелегко їм повстати на душу. Й ум не має необхідносте безнастанно уважно їх розрізняти, бо пов­сякчас сповнений думками, які свідомо збуджуються в розумі думкою і бесідою про якнайвищі звичаї. І щойно починають повставати пристрасті, ум раптово відходить від зближення з ними якимось розумінням, що проникає до нього, і пристрасті, як сказав блаженний Марко, перебувають у нім наче бездіяльні.

  2. Святі мають ущерть споглядань, і їхньому уму ніколи не бракне предметів розуміння, і ніколи не бувають вони без того, що спричинює в них плід духу. Довготерміновою навич­кою вигладжуються в їхньому серці спогади, що ними збурю­ються в душі пристрасті, й ослаблюється сила диявольської влади. Бо коли душа не здружиться з пристрастями думкою про них, тоді, оскільки зайнята иншою турботою, сила пристрастей не може у своїх кігтях тримати її духовних почуттів.

  3. Хто вдається багато до чого, той не може перебувати без сум'яття помислів, бо при багатьох ділах буває багато турбот і сонм нашарованих помислів. І людина у світі своїх помислів уже перестає перебувати понад усіма земними турботами. Якщо ці потреби не перестають втримувати її від кращих помислів, то розчиняються двері пристрастям, віддалюється тиша розсуд­ливосте й замикаються двері миру.

  4. Коли станеш у молитві перед Богом, стань у своему помислі наче мурахою, наче безмовним немовлям. Не говори перед Богом чогось, що знаєш, але думками немовляти набли­жайся до Нього й ходи перед Ним, аби сподобитися тобі тої отцівської турботу яку батьки виявляють до своїх немовлят. Сказано: Охороняє діти22 Господь (Пс. 114, 5).

  1. Проси в Бога, щоб дав Він тобі прийти до міри віри. І якщо відчуєш усвоїй душі цю насолоду, то вже ніщо не відверне тебе від Христа. І не важко буде тобі щогодини йти в полон дале­ко від земного й ховатися від цього немічного світу і від спогадів про те, що в нім. Молися про це, не лінуючись, про це проси з гарячністю, благай про це надзвичайно старанно, допоки не от­римаєш. І молися, щоб не ослабнути тобі. А сподобишся цього, якщо заздалегідь з вірою змусиш себе покласти турботу свою на Бога і свою турботливість замінити на Його. І коли Бог побачить у тобі цю волю, що з усією чистотою думок довірився ти самому Богові більше, аніж собі самому, і присилуєш себе вповати на Нього більше, ніжна свою душу, тоді вселиться в тебе ця неві­дома сила й помітно відчуєш, що вона, без сумніву, із тобою.

  1. Благодать навчає віруючого розрізняти сокровенне, відкриваючи перед ним хитросплетіння складних думок і по­мислів. І людина легко віднаходить їхнє значення, взаємний зв'язок та оману, бачить, як зроджуються вони одні від одних та й гублять душу. І благодать соромить перед її очима всю шкід­ливість демонів. -- Відтак у людини народжується та думка, що будь-яку річ, малу й велику, слід їй у молитві випрошувати у свого Творця.

  2. Щойно благодать зауважить, що в помислі людини почав з'являтися якийсь сумнів і вона почала бути надто висо­кої думки про себе, одразу допускає, щоб посилилися й укрі­пилися супроти неї спокуси, допоки не пізнає своєї немочі, не побіжить і не вхопиться у смиренні за Бога. Цим доходить лю­ дина до міри досконалого у вірі мужа й упованні на Божого Сина, і підноситься до любови.

  1. На початку Господь для того пропонує тобі хрест, аби ти наперед визначив для себе смерть і вже потім послав свою душу йти слідом за ним. Коли чоловік у своїй думці позбавить своє життя надії, тоді нічого немає відважнішого за нього, ніхто й ніщо не зможе його здолати.

  2. Надія на спокій в усі часи змушувала людей зрад­жувати чесноту. Якщо чоловік нехтує Небесне Царство, то хіба що в надії невеликої тутешньої втіхи.




22 Церковнослов'янською младенци. — Прим. пер.

  1. Коли серце ревно запрагне духом, тіло не журитиметь­ся скорботами, не боятиметься і не стискатиметься від страху. Запрагнімо й ми духовною ревністю Ісусової волі, і відженеться від нас всіляке недбальство, що породжує в наших думках лі­нивство, ревність-бо породжує відвагу, душевну силу й тілесне старання.

  2. Якщо чоловік нічого не посідає, то безнастанно спадає йому на думку переселення з життя й завжди турбується він про життя по воскресенні, повсякчасно про всіляке утвердження там та й здобуває терпеливість, уникає всілякої чести й тілес­ного спокою — навіть і смерти не боїться. Якщо ж трапиться йому з якоїсь причини набути чогось минущого, то тут-таки починає в його душі пробуджуватися любов до тіла, думає він про довге життя, щогодини виникають в нім і набувають сили помисли про плотський спокій, і перемагає в чоловікові тілесне. За це віднімається в нього та твердість серця, яку він віднайшов, коли у своїй вбогості був вищий за світ.

  3. Перед усіма пристрастями — самолюбство; перед усіма чеснотами — погорда спокою. Як неможливо залишитися неуш­кодженим тому, хто щадить ворога на полі битви, так немож­ливо подвижникові свою душу врятувати від погибелі, коли щадить він своє тіло.

  4. Як того, що приносить цареві великий дар, цар наго­роджує ласкавим поглядом, так і тому, хто має у своїй молитві сльози, великий Цар віків, Бог, прощає всіляку міру гріхопадінь і нагороджує його прихильним поглядом.

  5. Коли забажаєш стати на службу (всенічну), піднеси внутрішній зір до Господа і з печаллю благай Його укріпити твою неміч, аби твоє стихослов'я і думки твого серця стали благовгодними Його святій волі.

  1. Якщо під час служби (всенічної) у тобі заговорить помисел і почне нашіптувати: «поквапся трохи», не приймай його до себе. А якщо сильніше буде тебе цим непокоїти, то від­разу повернися назад на одну славу чи на скільки хочеш, і кожен стих, що містить у собі вид молитви, багато повторюй, роз­думуючи. Якщо знову бентежитиме й напастуватиме тебе поми­сел, полиши стихослов'я й клади поклони, мовивши: я взявся не до многоти слів, а до молитви Богові.

175. Ні стояння, ані стихослов'я самих псалмів не є пов­ністю всенічне моління. Звершують його по-різному: один всю ніч проводить у псалмах, инший — у покаянні, у зворушливих молитвах і земних поклонах, а ще инший — у сльозах і риданнях над своїми гріхопадіннями. Про одного з наших отців опо­відають, що впродовж сорока років його молитвою було одне речення: «як чоловік я згрішив, а Ти як Бог щедрий помилуй мене». Й отці чули, як він з печаллю повторював цей вірш, а між тим плакав не змовкаючи. І ця одна молитва замінювала йому службу вдень і вночі.

  1. Треба занурюватися у свою внутрішню людину й там усамітнено перебувати, безперестанку плекаючи виноградник свого серця. І, можливо, що цим перебуванням поблизу внут­рішньої людини дійдемо до цілковитої єдности з пізнанням на­шої надії — Христом, що живе в нас.

  2. Чистота душі є первісний дарунок нашої природи. Без чистоти від пристрастей душа не здобуває слави, яку втратила через переступ. Якщо хто сподобився очищення, тобто духов­ного здоров'я, то його ум справді приймає радість (благобуття) духовним почуттям.

178. Пристрасті є дверима, що замкнені перед чистотою. Якщо не відчинить хто цих замкнених дверей, то не ввійде він у непорочну й чисту царину серця. Терпіння із самоприсилуванням бореться з пристрастями за чистоту, а істинна чистота чи­нить те, що ум здобуває відвагу під час молитви.

  1. Не вчинки розчиняють замкнені двері серця, а сок­рушене серце і смирення душі, коли вона здолає пристрасті смиренням.

  2. Один святий написав: «Господь не приймає молитви того, хто не вважає себе грішником».

  3. Налаштуймо царину серця ділами покаяння і бла­говгодним життям Богові, Господнє ж прийде саме собою, якщо місце в серці буде чисте й неосквернене.

  4. Сокровенне ділання і заповіді, нові й духовні, що їх дотримується душа, пам'ятаючи про страх Божий, обновляють та освічують душу й таїнственно зцілюють усі її члени.

  5. Якщо не буде зцілена пристрасна частина душі, то вона не набуде здоров'я. Хто виконанням заповідей і важкими ділами істинного життя (подвигами) здолав пристрасті, той нехай знає, що він законно придбав душевне здоров'я — став видимим в області духа та й прийняв його в себе — світ новий і нескладний.

  6. Безнастанним співбесідуванням з Богом і самозаглиб­ленням у молитвослов'я викорінюй у своєму серці всілякий образ і подобу, що їх ти раніше прийняв. Привчай свій ум за­глиблюватися завжди в тайни Спасителевої ікономії й припини просити для себе видіння й споглядання, які свого часу при­йдуть самі собою.

  7. Якщо зір ума не буде очищено виконанням заповідей і вчинками безмовного життя, то не зможе він ставати істинним учасником божественного споглядання. Усі ж подоби духов­ного, які до того витворює собі ум, називаються примарою, а не реальністю.

  8. Хрещення дарує прощення гріхів як дар і зовсім ні­чого не потребує, окрім віри. А під час каяття за гріхи після хрещення Бог дає прощення не як дар, а потребує трудів, скор­бот, печалі, скрухи, сліз, тривалого плачу, а вже потім прощає.

  1. Тілесне ділання передує душевному, як порох пере­дував душі, що її Бог вдихнув в Адама. Хто не здобув тілесного ділання, той не може мати й душевного, адже останнє народжу­ється від першого, як колос із голого пшеничного зерна. А хто не має душевного ділання, то позбувається і духовних дарувань.

  2. Хто зі знанням уникає марнотної слави, той відчув у своїй душі будучий вік. Хто втікає від спокою у цьому житті, того ум вже зазирнув у прийдешній вік.

  3. Хто каже, що полишив усе, а сперечається з людьми через що-небудь, аби нічого йому не забракло, то такий аб­солютно сліпий, бо хоча й добровільно полишив усе тіло, все ж воює й сперечається через його один член. Не думай, що лише придбання золота і срібла є користолюбність. Вона є придбан­ням чого-небудь такого, до чого прив'язана твоя воля.

  1. Не хвали того, хто страждає тілесно (здійснює тілесні подвиги), але дав волю почуттям, маю на увазі слух, розтулені й нестримні вуста і блукаючий погляд.

  2. Якщо милосердний не буває вищий за свою правду, то він не милосердний, тобто милосердний не тільки дає людям милостиню зі свого власного, а з радістю терпить неправду й милує їх. Той милосердний, хто душу свою кладе за брата, а не тільки той, хто милостинею виявляє милість своєму братові.

  3. Часто й ненаситно читай у книгах учителів про Божий Промисел, адже вони скеровують ум добачати порядок у сотво­реному й у Божих ділах, зміцнюють його собою, своєю тонкістю готують його до придбання світлосяйних думок і чинять, що він у чистоті прямує до розуміння Божого сотворіння.

  1. Читай у непорушній тиші та будь вільний від турбот­ливости про тіло й від житейського сум'яття, аби відчути тобі у твоїй душі при солодкому розумінні найсолодший смак, що понад усяке відчуття, і щоб душа відчувала це після свого пере­бування в цьому.

  2. Коли відкинеш і цілковито припиниш зовнішню бе­сіду, злучи зі своєю молитвою милостиню, і твоя душа уздрить світло істини. Бо для душі звично швидко замінювати одну бесіду иншою, розмови з людьми співбесідуванням із Богом, якщо постараємося виявити невелику ревність. А щоб замінити одне співбесідування иншим, читай Писання. Бо коли після цього станеш на молитву й на своє правило, то замість роз­думування про те, що чув і бачив у світі, віднайдеш у собі роз­думування про Божественне Писання, що його прочитав, і зав­дяки цьому роздумуванню забудеш те світське, про яке пам'я­тав, а таким чином ум набуває чистоти.

  1. Ніщо не може так наблизити серце до Бога, як ми­лостиня, і ніщо не спричинює в душі такої тиші, як добровільна вбогість.

  2. Коли чоловік зачинить міську браму, тобто почуття, тоді воює він внутрі й не боїться зловмисників поза містом.

  3. Тоді, коли Бог внутрішньо зворушує твоє серце, безпе­рестанку клади поклони й клячи. Не допускай, аби твоє серце турбувалося про щось, коли демони почнуть переконувати тебе займатися иншими справами. Тоді гляди й дивуйся, який буде в тебе з цього вислід. Ніщо инше в подвижницькій боротьбі не буває таким важливим і складним і не викликає в бісів такої заздрости, як те„ коли хто повергається перед Христовим хрес­том, молячись удень і вночі, але буває неначе зі зв'язаними за спиною руками. Якщо хочеш не охолонути у своїй гарячості й не втратити сліз, займися цим. І блаженний ти, чоловіче, якщо турбуватимешся про те, що сказано, вдень і вночі, і не домага­тимешся нічого иншого. Тоді засяє всередині тебе світло, і прав­да твоя скоро заблищить, будеш немов розквітлий сад і джерело, в якому не міліє вода.

  4. Допоки зовнішня людина не умре для всього світ­ського, не лише для гріха, а й для всякого тілесного ділання, також і внутрішня людина - для лукавих помислів і не висна­жить природний порух до того, щоб не збуджувалася в серці гріховна солодкість, доти й солодкість Божого Духа не розбу­диться в людині, члени її не матимуть чистоти в цьому житті, а божественні думки не ввійдуть у її душу. І допоки людина не зробить бездіяльною у своєму серці турботу про житейське, ок­рім необхідних потреб природи, доти не розбудиться в ній ду­ховне захоплення й заспокоєння в Бозі.

  1. Хто добровільно не віддаляється від причин пристрас­тей, той мимоволі затягується до гріха. А причини гріха ось які: вино, жінки, багатство, тілесне здоров'я - утім, не тому, що вони є гріхами зі самої природи, а тому, що природа легко схи­ляється цим у гріховні пристрасті. Тому людині треба ретельно цього остерігатися.

  2. Чим погубив ти добре, тим знову його повертай. По­губив ти доброчесність — Бог не прийме від тебе милостині, якщо перебуваєш у блуді, бо хоче від тебе святині тіла.

  3. Допоки провина ще мала й недозріла, знищ її, поки не пустила вона гілля свого в ширину й не стала дозрівати. Не будь недбалим, коли нестача здається тобі малою, бо згодом виявиш у ній нелюдського володаря. Хто ж від початку протидіє прис­трасті, той незабаром запанує над нею.

  4. Ніколи не хвалися своїми ділами, аби не бути тобі по­соромленим. У всьому, чим лишень не хвалиться чоловік, Бог допускає йому змінюватися, щоб його впокорити й навчити смирення.

  1. Не маючи безкорисливости, душа не може звільни­тися від сум'яття помислів і, не привівши чуття до безмовности, не відчує в думці миру.

  2. Якщо душа з пізнанням не звідає Христових страж­дань, то не матиме з Ним спілкування.

  3. Хто милує жебрака, про того дбає Бог. Господь ні в чім не має потреби, але тішиться, бачачи, що людина дає спочинок Його образу й заради Нього його почитає. Коли хтось попросить у тебе те, що ти маєш, не кажи у своєму серці: «Залишу це для своєї душі, щоб спочити собі в цьому». Розумно добрий чоловік не дає своєї чести иншому й не допустить, аби час благодаті минав без діла. Відіславши від себе вбогого, ти відхилився від чести, даної тобі Богом, і віддалиш від себе Його благодать. Тому, даючи, веселися і промовляй: «Слава Тобі, Боже, що спо­добив мене знайти того, чию потребу можна задовольнити».

  1. Повсякчас згадуй про Бога, і Він згадає про тебе, коли впадеш у біди. Як близько між собою повіки на очах, так близькі до людей спокуси. Бог влаштував це для твоєї користи, аби ти постійно стукав до Його дверей, щоб страхом перед скорботами вселилася пам'ять про Нього у твоєму умі, щоб до Нього набли­жався ти в молитвах і щоб освячувалося твоє серце безнастан­ною пам'яттю про Нього.

  2. Безнастанно очищуйся перед Господом, май у своєму серці пам'ять про Нього, аби, пробувши довго без згадки про Нього, не лишитися тобі без відваги, коли прийдеш до Нього. Бо відвага перед Богом буває наслідком частого співбесідування з Ним і довгої молитви. Тривалою пам'яттю про Бога душа подекуди приходить до захоплення й подиву.

  3. Премудрість мовила: той, хто затаює свій гріх, не буде ні до чого гідний, а хто сповідається з гріхів своїх і полишає їх позаду себе, той сподобиться від Бога милости (Прип. 28, 13)

  4. Тілесні труди без чистоти ума — те саме, що безплідна утроба і виссані груди, адже не можуть наблизитися до бачення Бога. Тіло вони втомлюють, але не турбуються викоріненням пристрастей в умі, тому й нічого не пожинають.

  5. Не приносить піст належної користи. Таж ви в день посту виконуєте ваші справи (Іс. 58, 3), тобто ваші лукаві думки, і приносите їх як усепалення ідолам, тобто пристрастям, що їх визнали за богів і віддаєте їм у жертву свою згоду — найдорожче від всіх каджень, яке ви мали посвятити Йому після ваших доб­рих учинків і з чистим сумлінням.

  1. Якщо душа просіяла пам'яттю про Бога й невсипу­щою всенічною моилитвою удень і вночі, то Господь влаштовує там для її обгородження хмару, що отінює її вдень, а вночі ося­ває вогненним світлом; в її мороці просіяє світло.

  2. У ласолюбному тілі не перебуває знання Боже. І хто любить своє тіло, не успадкує Божої благодаті.

  3. Монахом є той, хто перебуває поза світом і завжди бла­гає Бога, щоб успадкувати йому прийдешні блага.

  1. Якщо любиш доброчесність, відганяй сороміцькі по­мисли вправлянням у читанні й тривалою молитвою, тоді мати­меш зброю від порухів природи. А без цього неможливо поба­чити в душі чистоту.

  2. Якщо хочеш дізнатися, чи ти є смиренномудрий, то випробуй себе, чи не бентежишся ти, коли тебе ображають.

  3. Коли диявол захоче осквернити ум тверезих блудним спомином, то спочатку випробовує їх, чи схиляться вони до марнослав'я, так влаштовуючи початок цього помислу, щоб він не видавався пристрасним. Коли ж цим способом виведе чоло­віка з його твердині (тверезости) і почне той бесідувати з пер­шим помислом і віддалятися від своєї твердині, тоді зустрічає його чимось таким, що нагадує про блуд, і зваблює ум на не­чисті предмети. І якщо не осквернює його цілковито, то всіляко скидає з попередньої гідности. Але якщо ум випередить першу сутичку помислів, що слугує причиною нашестя других, то, за Божою поміччю, легко може здолати пристрасть.

  4. Тілесний труд і поучения в Божественних Писаннях оберігають чистоту; труд підкріплюють надія і страх, а їх утвер­джують в умі віддалення від людей і безнастанна молитва.

  5. Допоки чоловік не прийме Утішителя, йому потрібні Божественні Писання, для того щоб пам'ять про добре закарбо­вувалася в його думці й постійним читанням обновлялося в ньому устремління до добра й оберігало його душу від тонкощів гріховних шляхів, бо не здобув він ще сили Духа, яка відганяє оману. Адже коли сила Духа зійде в душевну силу, що діє в чоло­вікові, тоді замість закону Писань закорінюються в його серці заповіді Духа і тоді він таємно вчиться у Духа і не має потреби в допомозі чогось чуттєвого, бо поки серце вчиться від матеріяль­ного, за наукою йде забуття, а коли навчання викладає Дух, тоді пам'ять залишається неушкодженою.

  6. Бувають добрі помисли і добрі рішення. А бувають і помисли лукаві, і серце лукаве. Першим ступенем є порух, що проходить в душі як вітер, який підносить у морі хвилі. Другий ступінь — це опора й основа. І за її (основи) твердістю, а не за порухом помислів буває нагорода за добро. (Не за випадковими змінами в душі, чи добрими, чи лихими, а за тим, що лежить у її глибині й творить основу її характеру, суди в собі.)

  1. Неопіреною птахою є той ум, який через покаяння недавно вийшов із кайданів пристрастей і під час молитви сил­кується піднестися над земним, але не може, а, навпаки, ще плазує по землі, не маючи снаги літати. Усе ж за допомогою читання, ділання, страху й клопотання про багато чеснот збирає він воєдино свої думки, бо не здатен знати щось, окрім цього. І це на короткий час зберігає ум неоскверненим. Але згодом при­ходять спомини та бентежать і осквернюють серце, бо чоловік ще не відчув того супокійного повітря свободи, у яке на корот­кий час забуттям про земне вводить він ум, бо здобув лише тілесні крила, себто чесноти, які звершуються зовнішньо, але не бачив ще чеснот споглядальних і не сподобився їх відчути. А вони суть ті крила ума, на яких чоловік наближається до небес­ного й віддаляється від земного.

  2. Допоки людина служить Господеві чимось чуттєвим, доти його образи відбиваються в її думках і божественне вона уявляє в тілесних образах. Коли ж отримає він відчуття внутріш­нього, тоді, за мірою цього відчуття, вона від часу до часу під­носитиметься над образами речей.

  3. Очі Господні на смиренних серцем і вуха Його до мо­литви їх (Пс. 33, 16). Молитва смиренномудрого потрапляє неначе просто з вуст та й у вуха.

  4. Коли твоя душа наблизиться до того, щоб вийти їй із темряви, тоді ось що буде для тебе ознакою: серце в тобі горі­тиме і, як вогонь, палатиме вдень і вночі. А відтак увесь світ матимеш за гній і попіл, не бажатимеш навіть поживи від солодкости нових, полум'яних помислів, що безнастанно збуджу­ються у твоїй душі. Раптом отримаєш ти джерело сліз, як потік, що тече собі й супроводжує всіляке твоє діло, тобто коли чи­таєш, молишся, роздумуєш, коли їси і п'єш, та й виявиться, що кожне твоє діло змішане зі слізьми. І коли побачиш це у своїй душі, будь благонадійним, бо ти переплив море. І так старанно виконуй свої справи, так ревно пильнуй, аби благодать помно­жувалася в тобі з дня на день. А поки не побачиш у собі цього, ти ще не звершив свого шляху й не ступив на Божу гору. Якщо ж після цього, як здобув і прийняв ти благодать сліз, вони при­пиняться і твоя гарячість охолоне без якоїсь иншої причини, тобто без тілесної немочі, то горе тобі! Що погубив ти, упав або в зарозумілість, або в недбалість чи в розслаблення.

  1. Блаженні ті, що підперезали свої бедра простотою і недопитливою вдачею і не відступають. Вони скоро спасаються в пристані царства, віднаходять спочинок, отримують відраду й переповнюються веселістю свого уповання. А більша частина тих, що багато мудрують, хочуть бути дуже розумними, зволі­кають і бояться помислів, готуються і хочуть передбачити шкід­ливі причини, завжди виявляються такими, що сидять біля дверей свого дому.

  2. Ті, що хочуть у всьому бути мудрими, ні в чому не мо­жуть покласти початку. А неук, пускаючись у плавання, пе­репливе з першою гарячістю, не докладаючи жодної турботи про тіло й -не роздумуючи сам у собі, буде чи ні якийсь успіх з цього труду. Надлишок мудрости нехай не буде в тебе ахілесовою п'ятою душі і сіттю перед твоїм лицем. Навпаки, поклавши упован­ня на Бога, мужньо клади початок дороги, аби не виявитися тобі завжди бідним і позбавленим богопізнання. Коли хочеш покласти початок Божому ділу, спочатку зроби заповіт, як лю­дина, якій уже не жити в цьому світі, як той, що приготувався до смерти й споневірився в цьому житті, як той, що досяг свого часу. І справді, май це на думці, аби надія продовжити тепе­рішнє життя не стала для тебе перепоною для подвигу і пере­моги. Бо надія продовжити це життя розслаблює ум. Тому аж ніяк не призвичаюйся до надміру, а дай у своєму умі місце для віри. Мужньо починай усіляке добре діло, а не лукаво берися до таких справ, не вагайся серцем своїм в упованні на Бога, аби труд твій не став даремним та обтяжливим.


Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   19   20   21   22   23   24   25   26   27

Схожі:

Книга розміщена на сайті iconКнига розміщена на сайті

Книга розміщена на сайті iconКнига розміщена на сайті
К 56 Спочатку було Слово: Крилаті вислови біблій­ного походження в українській мові. К.: Либідь, 2001. 312 с
Книга розміщена на сайті iconКнига розміщена на сайті
Скорочений переказ англійського видання книжки: "city of god. Popular abridgement of the Divine history and life of the Virgin Mother...
Книга розміщена на сайті iconКнига розміщена на сайті
Народилась в селянській родині поблизу м. Форестер, штат Мічіган. Бі­льшу частину свого життя прожила на заході Сполучених Штатів....
Книга розміщена на сайті iconКнига світ, книга серцю привіт Методичні рекомендації ббк 8. 387. К 53
Книга — світ, книга — серцю привіт : метод реком. / Нац б-ка України для дітей; уклад. Ю. В. Осадча. — К., 2013. — 36 c
Книга розміщена на сайті icon«Засоби залучення учнів до читання як шлях формування загальнокультурної компетенції інноваційної особистості»
Школа – це насамперед книга. Книга – це могутня зброя. Розумна, натхненна книга часом вирішує долю людини
Книга розміщена на сайті iconКнига року Бі-Бі-Сі 2012 (Книга року bbc) — літературна нагорода україномовним літературним творам, що присуджується Британською телерадіомовною корпорацією (Бі-Бі-Сі). Книга року Бі-Бі-Сі
Ця книга про те, як можна подолати свій страх. Про те, як можна навчитися навіть із найстрашніших І найзагрозливіших синьомордів...
Книга розміщена на сайті iconКнига для дому, книга для сім'ї, ви можете сміливо наслідувати приклади з моїх порад, робити виписки, конспектувати окремі тези чи положення, а згодом перевірити це на власному досвіді
Книга, що претендує на настільну, заслуговує, очевидно, на передмову. Книга без передмови — те ж саме, що кінокартина без кіножурналу....
Книга розміщена на сайті iconКнига року колегіумних класів 2011-2012 новоград-волинський 2012 I. Книга братства
Валентина Зайцева); 11 клас (історичний) – 29
Книга розміщена на сайті iconВіра Казидуб
Битва з амазонкою — сьома книга члена Національної спілки письменників України Віри Казидуб. Її перша книга —


База даних захищена авторським правом ©biog.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка