Книга розміщена на сайті



Сторінка23/27
Дата конвертації17.04.2017
Розмір4.07 Mb.
1   ...   19   20   21   22   23   24   25   26   27

226. Ділання тих, що живуть за Богом, бувають ось які: один увесь день вдаряє своєю головою об землю, і чинить це замість звершення служби, тобто часів. Инший постійно й довго молиться навколішки. Ще инший множеством своїх сліз за­мінює для себе Божі служби й цим задовольняється. Хтось ста­рається вникнути в сенс того, що читають, і поєднує з ним певне своє правило. А ще хтось, ревно вивчаючи псалми, чинить свою службу неперервною. Инший проводить час читаючи, і зігрівається його серце. Ще когось заполонює відкривання бо­жественного сенсу в Божественних Писаннях. — Завжди з ра­дістю й старанно клади початок Божого діла. І якщо будеш віль­ний від вагань серця, то сам Бог піднесе тебе на вершину й допоможе тобі, й умудрить тебе згідно зі Своєю волею.

  1. Від напруженого ділання зроджується безмірна гаря­чість, що її розпалюють у серці палкі думки, які знову з'яв­ляються в умі. А ділання й оберігання витончують ум своєю гарячістю і передають йому знання або споглядання. Спогля­дання посилює гарячість. Від цього зроджується потік сліз — спочатку потроху з перервами, а згодом постійно. Від непе­рервних сліз душу проймає стишення помислів. Від цього лю­дина підноситься до чистоти ума, а за чистоти ума вона осягає бачення Божих таїн.

  2. Шлях наближення до Бога такий: за початок слугує благий намір перед Богом. Потім відкинення житейських справ і самоусунення від них; відтак присвята себе ділам боговгод­ження і подвижництва, які суть: голод, читання, всенічне й тверезе моління, за мірою сил кожного також многота поклонів, які корисно звершувати і протягом дня, а нерідко й уночі. Мі­рою нехай буде покласти тридцять поклонів, а потім вклони­тися чесному хрестові й закінчити. Проте є й такі, що за мірою своїх сил збільшують це число поклонів. Инші ж у єдиній мо­литві проводять три години, маючи тверезий ум і впавши ниць без присилування й ширяння помислів. А який існує інший спосіб молитви і як вільно, без примусу, перебувати в ній, - про це дізнаєшся, коли пройдеш ось тим шляхом.

  3. Диявол відповідно до настрою особи змінює спосіб боротьби. На лінивих волею І немічних помислами зі самого початку нападає сильно, аби з першого подвигу охопила їх недуга, шлях видався їм важким і вони мовили в собі: «Якщо поча­ток дороги такий важкий, то чи ж може хто до самого його кінця витримати велику боротьбу, що має настати?» Та й не довго воює з ними диявол, аби кинулися вони навтьоки. Краще сказа­ти, сам Бог допускає дияволові перемагати їх і ні в чім їм не допомагає, бо зі сумнівом і з холодом вступили вони в подвиг Господній. Оскільки зі самого початку були вони недбалі й розслаблені та й не наважилися віддатися на смерть, то в кожній боротьбі виявляються немужніми. Диявол спочатку дізнався, які вони, тобто боязкі, самолюбні й найбільше щадять своє тіло, тому гонить їх, неначе бурею, адже не бачить в них душевної сили, яку звик видіти у святих. Це перший спосіб ворожої борні.

  1. А ті, що мужні, що за ніщо мають смерть, виходять на діло з великою ревністю. Диявол не відразу виходить до них на­зустріч, стримується й не починає боротьби. А чинить це не від страху перед ними, а боїться він божественної сили, що їх ото­чує. Тому коли бачить їх такими, не наважується навіть торкну­тися до них — доти, допоки не побачить, що охолола їхня рев­ність і склали вони з себе зброю, яку приготували для себе у своїх думках, змінивши божественні слова й пам'ять, що спів­діяли та допомагали їм. А коли вони зледащіють, звертає на них свої злі очі: коли вони трохи відхиляться від своїх початкових помислів й самі почнуть вигадувати те, що служить їм на поги­бель, — самі викопують той рів погибелі витанням помислів, що походять від ледачости, від яких у них, тобто в їхніх думках і серцях, запанувала холодність.

  2. Чоловіче, що йдеш услід за Богом, під час свого под­вигу завжди пам'ятай початок і першу ревність, коли починав ти йти, і ті полум'яні помисли, з якими вийшов ти вперше зі свого дому й вступив у ряди воїнів. Так випробовуй себе щодня, аби не охолов жар твоєї душі в котрійсь із зброї, що в неї ти обле­чений, і до ревности, що запалала в тобі на початку твого подви­гу. 1 постійно підвищуй свій голос серед стану воїнів, підба­дьорюй і заохочуй до мужности дітей правої країни, тобто свої помисли, а иншим, тобто стороні супротивника, виявляй, що ти тверезий. А поміж тим безнастанно призивай Бога, плач перед Його благодаттю, проливай сльози і трудися, і захисний Божий покров завжди отінюватиме тебе. Це другий спосіб бо­ротьби ворога.

  1. Третій спосіб. Ворог, бачачи, як Божа сила, що отінює ревнителя, не підпускає його до нього зі спокусами, починає вигадувати способи, як би віддалити від цього чоловіка ангела, котрий йому допомагає. І це йому вдається, якщо потрапить він осліпити людський ум і розбудити в нім помисли гордині, аби подумав він у собі, неначе вся його міць залежить від власної сили й сам він придбав собі це багатство, власною силою до цього часу зберіг себе від противника й убивці. Але коли розваж­ливий чоловік утримається від таких помислів, а краще мовити, втримає пам'ять про Того, Хто сприяє йому, й око свого серця не перестане спрямовувати на небо, аби не бачити тих, що в нім це нашіптують, то ворог знову вигадуватиме нові способи.

  2. У нього залишився ще один засіб до боротьби, а саме — пригнічувати людину її природними потребами, людською не­приязню та своїми видимими нападами, й облесливими, і страш­ними.

  1. Сила, що нам співдіє, нездоланна. Бо Господь все­могутній та сильніший за всіх і повсякчасно буває переможцем у смертному тілі, коли сходить до подвижників під час бороть­би. Якщо ж християн переможено, то зрозуміло, що сталося це без Нього. Та й це суть ті, що віддалили від себе Бога безпеч­ністю свого ума або гордістю чи невдячністю. У такому разі вони самі відчувають, що позбавлені звичної сили до боротьби: ба­чать, що їхнє падіння є приємним і солодким для них і що важко їм знести жорстокість боротьби з ворогом, яку колись ревно та з рішучістю долали стремлінням природного поруху, який тоді супроводжувався жаром і бистротою. І цього тепер не знаходять вони у своїй душі.

  2. Блаженний чоловік, що пізнав свою неміч, бо це знання стає для нього фундаментом, коренем і началом усілякого добра. — Але ніхто не може відчути своєї немочі, якщо не звідає хоча б невеликої спокуси тим, що втомлює або тіло, або душу. Тоді, порівнявши свою неміч із Божою поміччю, одразу ж пізнає її велич. Але хто пізнав, що потребує Божої помочі, той творить безліч молитов. І що більше він їх помножує, то більше впо­корюється його серце.

236. Щойно чоловік впокориться, одразу ж оточує його милість. Тоді серце відчуває божественну поміч, бо віднаходить у ній якусь силу впевнености, що пробуджується. Коли ж чо­ловік відчує, що божественна поміч справді допомагає йому, тоді серце його притьмом сповнюється вірою. З цього він ро­зуміє, що молитва є прибіжищем для тих, які шукають помочі, джерело спасіння, скарб уповання, світло в темряві, щит визво­лення від боротьби, стріла, спрямована на ворогів. Віднині він уже насолоджується молитвою віри, серце його стає світлим від уповання, і від великої веселости змінить він свою молитву у подячні гласи. Не з трудом і втомою молиться тоді людина, як це буває під час всякої иншої молитви, що нею вона молиться до того, як відчула цю благодать, а з сердечною радістю і здиву­ванням безнастанно чинить вона подячні жести з численними коліноприклоніннями і від многоти збудження до зачудування перед Божою благодаттю раптово здіймає свій голос, піснеслов­лячи й прославляючи Бога. - І віднині нехай припинить вона думати про марнотне, нехай невідступно перебуває перед Богом у безнастанній молитві з боязню і трепетом, аби не позбутися їй великої Божої помочі.

237. Той, хто пізнав свою неміч, прагнучи Божої помочі, наближається до Нього в молитві. І наскільки наближається він до Бога своїм бажанням, настільки Бог наближається до нього своїми даруваннями аби захистити його від суперника й не віднімає в нього благодаті за велике смирення, бо, як удова перед суддею, невідступно голосить він. Тому ж щедролюбний Бог утримує від нього дари благодаті, аби це слугувало для чо­ловіка причиною наближатися до Бога і щоб заради своєї по­треби людина, не відлучаючись, перебувала перед Тим, з якого променить світло, що служить на користь. І деякі її прохання Бог виконує не зволікаючи, а саме ті, без яких ніхто не може спастися, а инші виконати не квапиться. Та й за инших обставин відбиває від неї й розсіює палючу силу ворога, а инших допускає впасти в спокусу, аби це випробування служило для них причиною наблизитися до Бога й щоб навчилася людина та й мала досвід у спокусах.

238. Ось тому й Господь залишає святим причини до сми­рення й до скрухи серця в посиленій молитві, аби ті, що Його люблять, наближалися до Бога шляхом смирення. І нерідко залякує їх пристрастями їхнього єства та нахилами сороміцьких і нечистих думок, а часто докорами, образами й ударами від людей, инколи ж невдачами й тілесними недугами, а в інший час убогістю та скромністю необхідних потреб; то мучить силь­ним страхом, покиненістю, явною боротьбою диявола, чим за­звичай залякує їх, то різними страшними подіями. Й усе це трапляється для того, щоб мати їм причини до смирення й щоб не впасти в сон недбалости.

  1. Коли трапиться, що душа твоя внутрішньо напов­ниться темрявою, і так, як на землі мряка хмар закриває со­нячне проміння, душа на деякий час позбувається духовної втіхи й меркне всередині світло благодаті через хмару пристра­стей, що кидає на душу свою тінь, і тому дещо змаліла в тобі сила, яка творить радість, і ум отінила незвичайна мряка, — не бентежся думкою не простягай руки душевному розслабленню, а терпи, читай книгу вчителів, змушуй себе до молитви й чекай на поміч. Вона не забариться, чого ти й не дізнаєшся.

  2. Допоки не досягнеш сліз, знай, що твоє сокровенне ще служить світові і, як зовнішня людина, чиниш ти Боже діло, а внутрішня твоя людина є безплідна, бо її плід починається зі сліз. Коли досягнеш царини сліз, тоді знай, що твій ум вийшов із в'язниці цього світу, поставив свою ногу на стежку нового ві­ку й відчув пахощі чудового нового повітря. Почали текти сльо­зи, бо наблизилося народження духовного немовляти. Матір усіх — благодать — прагне таємно в душі привести на світ божес­твенний образ майбутнього віку. І кожний, хто перебуває з Бо­гом, инколи зазнає цієї втіхи, тобто сліз, — то коли він перебуває в умовому спогляданні, то коли зайнятий словами Писання, то коли провадить молитовне співбесідування. Але я кажу не про цей чин сліз, а про той, який буває в того, хто плаче вдень і вно­чі. У такого очі стають подібні до джерела протягом двох років і більше, потім він осягає зворушення помислів, а після цього входить у той спокій, про який казав святий Павло (Євр. 4, 3). А після цього мирного заспокоєння ум починає споглядати тай­ни. Тоді Святий Дух починає відкривати йому небесне й осе­ляється в ньому Бог, і чоловік починає відчувати в собі, хоч нечітко й таємно, ту зміну, що її прийме внутрішє єство в онов­ленні кожного.

241. Три чини, в яких людина робить поступ: чин почат­ківців, чин середній і чин досконалих. Хто перебуває в першому чині, у того, хоча спосіб думання схильний до добра, все ж порух ума буває в пристрастях. Другий чин є щось середнє між станом пристрасним і безпристрасним: і ліві, й праві помисли збуд­жуються в людині однаково, та й не припиняє вона розсіювати світло й темряву. Якщо вона ненадовго припинить читати Бо­жественні Писання й уявляти в умі божественні образи із зов­нішньою обережністю, від якої походить і внутрішнє обері­гання, і достатньою мірою вчинки, то людину заманюють при­страсті. Якщо ж вона свою природну гарячість живитиме тим, про що ми щойно ось сказали, і не полишить пошуків, то за незбагненною дією Божественних Писань живитиме в собі благі помисли й, утримуючись від відхилення лівобіч і від прийняття якогось диявольського посіву, з любов'ю оберігає свою душу і просить Бога терпеливо в невсипущій молитві, то Він сам вико­нає її прохання й прочинить їй свої двері, особливо за її смирен­ня. Якщо умре чоловік у цьому упованні, то хоча й не побачить поблизу цієї землі, усе ж, думаю, насліддя його буде з давніми праведниками, що вповали досягнути досконалосте, але не уздрі­ли її за словом апостола (див. Євр. 11, 39). І вони всі дні труди­лися й спочили на упованні.

242. Надія на Бога буває прекрасна та брехлива. Коли чо­ловік усю свою старанність звертає на чесноти й догоджання Богові, тоді прекрасно й розумно сподівається він на Господа. Такий гідний, аби на ньому Бог особливо показав свою турботу. Але людина, у якої серце поховане в земному, яка ніколи не журиться про благовгодне Богові, як наважиться звернутися до Господа? — Зазнаючи напастувань від убогости або смерти й будучи пригніченою плодами своїх беззаконь, можливо, вона скаже: «Уповатиму на Бога, і Він допоможе мені». Досі не зга­дував ти про Бога, нерозважливий, а ображав Його негідністю своїх учинків, І Його ім'я через тебе хулили невіруючі, а тепер осмілюєшся промовляти розтуленими вустами: «На Нього впо­ватиму; Він мені допоможе». Не обманюйся: надію на Бога ви­переджує труд для Нього і пролитий піт у діланні.

  1. Ніщо так не віддаляє нас від світу, не вмертвлює на­ших пристрастей, не збуджує і не животворить у нас духовного, як плач і сердечне вболівання зі скрухою. Навпаки, ніщо так не робить нас спільниками світу, як сміх і, за вільного поводження, витання думок. - Це і є діло блудного демона.

  2. Благаю остерігатися злоби ворога, аби дурними роз­мовами не охолодив ти у своїй душі гарячости любови до Хрис­та, що заради тебе на хресному дереві скуштував жовчі, і щоб ворог замість цього солодкого вправляння і сміливости перед Богом тоді, коли не спатимеш, не наповнював твою душу ба­гатьма мріями, а під час твого сну не заполонював тебе негід­ними мріями, смороду яких не терплять Божі ангели. Змушуй себе наслідувати Христове смирення, аби швидше розгорівся вогонь, що його Він вклав у тебе, яким викорінюються всі по­рухи світу, що вбивають нову людину й осквернюють дари свя­того і всемогутнього Господа. Бо наважуюся сказати зі святим Павлом, що ми - храм Божий (1 Кор. З, 16). Тому, як чистий є сам Бог, очистьмо Його храм, аби Він забажав оселитися в нім. І як сам Він святий, освятімо й храм; прикрасімо його всіля­кими добрими й чесними ділами, наповнім його пахощами Божої волі, чистою і сердечною молитвою, якої неможливо на­бути, спілкуючись у частих світських хвилях. І таким чином хмара Його слави засіяє всередині серця, та й сповняться ра­дістю і веселістю всі мешканці Божого поселення, а нахабні й безсоромні зникнуть від полум'я Святого Духа.

  3. Дорікай сам собі, безнастанно кажучи: «Горе мені, бід­на душе! Наблизився час відділитися тобі від тіла. Навіщо ж втішаєшся тим, що сьогодні ж мусиш полишити й чого вже повік не побачиш? Зверни увагу на своє попереднє життя, вияви, що ти чинила, чому саме так і які твої діла, з ким провела дні свого життя, чи хто скористався трудом твого ділання на землі, кого втішила своєю боротьбою, аби вийшов він тебе зустріти, коли покидатимеш цей світ, кого сповнила насолодою, аби знайти тобі спокій у його пристані, для кого зносила лиха, трудячись, щоб прийти до нього з радістю, кого здобула як друга в прий­дешньому віці, аби Він прийняв тебе, коли покидатимеш суще тут, на якому полі трудилася, як наймичка, і хто заплатить тобі при заході сонця, коли розлучатимешся?»

  1. Треба поставити себе перед Богом і завжди незмінно підносити своє око до Нього, якщо істинно хочеш охороняти свій ум, пізнавати, припиняти і відхиляти навіть малі порухи, що закрадаються в ум, і в тиші думок розрізняти те, що входить і виходить.

  2. Без звільнення від турбот не шукай світла у твоїй душі ані тиші та безмовности за розслаблення твоїх почуттів.

  3. Як шляхетний і шанований чоловік, коли вп'ється, забуває своє благородство, та й безчеститься його стан, так і доброчесність душі збурюється спогляданням людей і розмовою з ними, людина забуває про обережність, у її думці затрачується намір її волі та викорінюється всіляка основа до схвального впорядкування життя.

  4. Випар, що виходить з черева, не дозволяє уму прий­мати в себе божественне пізнання, а захмарює його, як туман, що здіймається з вологої землі й затемнює повітря.

  5. Якщо б тіло не могло постити, то ум однією пильною всенічною молитвою може надати душі шляхетности. Тому тебе, що бажаєш придбати пізнання нового життя і тверезий ум перед Богом, благаю: протягом усього свого життя не будь недбалий до пильного перебування на всенічній молитві. Коли зміліють сили, то хоч сидячи будь пильний і молися серцем, але не заси­най, а доклади всіх зусиль, аби провести ніч без сну, сидячи й міркуючи про добре.

  1. Постійна безмовність разом із читанням, помірне спо­живання страви та пильне перебування на всенічній молитві швидко спонукують думку до екстазу, коли не буде якоїсь при­чини, що порушує безмовність.

  2. Коли твоє тіло приборкане стриманістю, пильним пе­ребуванням на всенічній молитві та уважністю до безмовности, але відчуєш, що в нім без природного поруху виникає блудна пристрасть, то знай, що спокушують тебе помисли гордости. То ж розсліди, про що ти думав, і кайся. Та й потрудися в цьому, допоки знову не здобудеш смирення й не вспокоїться твоє серце в Бозі.

  3. Хто любить приводи до пристрастей, той мимоволі й не із власного бажання стає підручним і рабом пристрастей. Не­можливо чоловікові полишити гріховну звичку, якщо не здо­буде він ворожнечі до гріха, і неможливо отримати відпущення перед визнанням прогрішень. Якщо не зненавидимо того, що гідне осуду, то, поки носимо це у своїх душах, не можемо від­чути сопуху й смороду від дії всього цього. Допоки не відкинеш від себе того, що недоречне, доти не знаєш, яким соромом ти покритий і скільки тобі належить від цього червоніти.

  1. Остерігайся своєї власної свободи, адже вона передує рабству. Остерігайся потіхи, бо вона випереджує боротьбу. Па­м'ятай, що за всілякою насолодою прямує огида й гіркота, як нерозлучні супутники.

  2. Після заспокоєння членів іде нестямність помислів і сум'яття; після непомірного ділання — нудьга, за нею — нестяма. Але одна нестяма відмінна від иншої. За першою нестямою, що від заспокоєння, іде блудна боротьба, а за другою, що від нудьги, — полишення своєї безмовної келії і перехід з місця на місце. А діланню, яке звершують помірно і старанно, немає ціни.

  1. Пристрасті подібні до щенят, що звикли перебувати на ринках м'яса. Вони втікають від самого голосу, але якщо не звернути на них уваги, то наступають, як найбільші леви.

  2. Допоки ти ще не здобув сили істинного споглядання, читай Писання і псалми, пам'ятай про смерть і май надію на майбутнє. Усе це збирає ум воєдино й не дозволяє йому круж­ляти, поки не настане справжнє споглядання, бо сила духу мо­гутніша за пристрасті. У надії ж майбутнього пам'ятай про Бога й остерігайся всього зовнішнього, що спонукує тебе до пожадань.

  1. Ніхто не може перемогти пристрасті, хіба що відчут­ними й видимими чеснотами, і ширяння ума ніхто не може перемогти, хіба що вивченням духовного знання. Наш ум лег­кий, і якщо не зв'язаний якимось роздумуванням, не припиняє ширяти. Пристрасті слугують перепоною сокровенним чесно­там душі, і якщо не скинуть їх явні чесноти, то за ними не вимальовуються внутрішні чесноти. Ніхто в темряві не бачить сонця і чесноти в природі душі, коли бунтують пристрасті.

  2. Молися Богові, щоб дав Він тобі відчути бажання Духа і Його прагнення. Бо коли посядеш це споглядання і прагнення Духа, тоді віддалишся від світу і світ відступиться від тебе. Від­чути це без подвижництва, безмовности й без вправляння у пев­ному читанні неможливо. Якщо полишиш матір, що породжує чесноти, та й подасися шукати доньок до того, як відшукаєш їхню матір, то ці чесноти виявляються для душі єхиднами.

260. Любов до Бога природно гаряча, і якщо найде на ко­гось без міри, чинить цю душу захопленою. Ось ознаки цієї любови: обличчя в людини стає вогненне й радісне, і тіло її зігрівається. Страшну смерть вважає вона за радість, спогля­дання ума зовсім не допускає жодного припинення в роздуму­ваннях про небесне. Хоча й щось робить, але зовсім цього не відчуває, позаяк її ум витає у спогляданні і її думка неначе бе­сідує з кимось иншим. Цим духовним питтям колись впивалися апостоли й мученики.

  1. Якщо до того, як увійдеш у град смирення, завважуєш у собі, що вспокоївся ти від сум'яття пристрастей, то не довіряй собі. Ворог готує тобі якусь засаду, і після цього спокою чекай великої тривоги й бунту.

  2. Подвижництво є матір святині. Доброту твоєї чеснот­ливости виглади слізьми, постами й усамітненою безмовністю. Мала скорбота заради Бога краща за велике діло, що його звершуєш без неї. Ум не прославиться з Ісусом,.якщо тіло не страж­дає за Христом. Слава тіла — доброчесність, слава ума — істинне умозріння про Бога. Є два способи зійти на хрест: один - роз­п'яття тіла, а другий - входження в споглядання. Перший буває наслідком звільнення від пристрастей, а другий - наслідком діяльносте діл духа. Ум не впокоряється (Богові), якщо не упо­кориться Йому тіло. Царство ума є розп'яття тіла.

  1. Підвалина всього доброго міститься в ось цих двох способах: цілковито зосередитися і завжди постити, тобто пре­мудро й розважливо поставити для себе правило стриманості черева, невідлучно перебувати на однім місці, безнастанно роз­думувати про Бога. Звідси покірність почуттів, звідси тверезість ума, приборкання лютих пристрастей, що збуджуються в тілі, звідси світлі порухи думки, звідси й старанність до вчинків чесноти, і пам'ять про смерть, звідси свобода істинної людини.

  2. Якщо ж хтось занедбає ці два способи, то похитне й саму підвалину всіх чеснот. Бо хто відступить і віддалиться від них, той дійде до двох протилежних до цього пороків, маю на увазі тілесне вештання й безчесне обжирство, що дають у душі місце всім пристрастям.

  3. Спочатку диявол силкується, щоб ми полишили без­настанну сердечну молитву, а потім навіює нехтування встанов­леного часу молитви і правила, яке звершуємо тілесно. І в такий спосіб помисел спочатку піддається слабкості завчасу спожити якусь незначну кількість поживи і щось незначне й мізерне... А вже потім повстає в нім все инше одне за одним...

  1. Ворог удень і вночі стоїть у нас перед очима й пригля­дається, яким відчиненим входом наших чуттів йому увійти. І коли ми допустилися недбалости в чомусь одному, тоді цей хитрий і безсоромний пес пускає в нас свої стріли.

  2. Якось хтось із любомудрих, похитнувшись від слаб­кости й відчувши це, негайно сів, повернувши собі попередній стан, а инший, подивившись на нього, розсміявся з цього. Але він відповів: «Не цього я злякався, а боюся недбалости, бо не­значна несумлінність провадить до великих небезпек». Ось любомудріє: чоловікові, що б не робив він у малому, і в цьому незначному завжди слід перебувати тверезим. Він готує собі велике упокоєння.

  1. Боязка людина дає про себе знати тим, що страждає на дві недуги — на любов до життя і маловір'я. Але хто це нехтує, той запевнює, що всією душею вірить Богові й очікує на при­йдешнє.

  2. Людина не може здобути надії на Бога, коли перед тим за своєю мірою не виконає Його волі. Бо надія на Нього і муж­ність серця зроджуються від свідчення сумління, і тільки за істинного свідчення нашого ума маємо уповання на Бога. А свідчення ума полягає в тім, що чоловіка анітрохи не осуджує сумління, неначе б він занедбав щось таке, до чого зобов'язаний мірою своїх сил. Якщо не осудить нас наше серце, то ми маємо довір'я перед Богом (1 Йо. З, 21). Довір'я буває наслідком посту­пу в чеснотах і в доброму сумлінні.

270. Вища причина мовчання і безмовности є та, коли чоловік усередині себе має певну божественну розмову і його ум приваблюється до неї.


Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   19   20   21   22   23   24   25   26   27

Схожі:

Книга розміщена на сайті iconКнига розміщена на сайті

Книга розміщена на сайті iconКнига розміщена на сайті
К 56 Спочатку було Слово: Крилаті вислови біблій­ного походження в українській мові. К.: Либідь, 2001. 312 с
Книга розміщена на сайті iconКнига розміщена на сайті
Скорочений переказ англійського видання книжки: "city of god. Popular abridgement of the Divine history and life of the Virgin Mother...
Книга розміщена на сайті iconКнига розміщена на сайті
Народилась в селянській родині поблизу м. Форестер, штат Мічіган. Бі­льшу частину свого життя прожила на заході Сполучених Штатів....
Книга розміщена на сайті iconКнига світ, книга серцю привіт Методичні рекомендації ббк 8. 387. К 53
Книга — світ, книга — серцю привіт : метод реком. / Нац б-ка України для дітей; уклад. Ю. В. Осадча. — К., 2013. — 36 c
Книга розміщена на сайті icon«Засоби залучення учнів до читання як шлях формування загальнокультурної компетенції інноваційної особистості»
Школа – це насамперед книга. Книга – це могутня зброя. Розумна, натхненна книга часом вирішує долю людини
Книга розміщена на сайті iconКнига року Бі-Бі-Сі 2012 (Книга року bbc) — літературна нагорода україномовним літературним творам, що присуджується Британською телерадіомовною корпорацією (Бі-Бі-Сі). Книга року Бі-Бі-Сі
Ця книга про те, як можна подолати свій страх. Про те, як можна навчитися навіть із найстрашніших І найзагрозливіших синьомордів...
Книга розміщена на сайті iconКнига для дому, книга для сім'ї, ви можете сміливо наслідувати приклади з моїх порад, робити виписки, конспектувати окремі тези чи положення, а згодом перевірити це на власному досвіді
Книга, що претендує на настільну, заслуговує, очевидно, на передмову. Книга без передмови — те ж саме, що кінокартина без кіножурналу....
Книга розміщена на сайті iconКнига року колегіумних класів 2011-2012 новоград-волинський 2012 I. Книга братства
Валентина Зайцева); 11 клас (історичний) – 29
Книга розміщена на сайті iconВіра Казидуб
Битва з амазонкою — сьома книга члена Національної спілки письменників України Віри Казидуб. Її перша книга —


База даних захищена авторським правом ©biog.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка