Книга розміщена на сайті



Сторінка26/27
Дата конвертації17.04.2017
Розмір4.07 Mb.
1   ...   19   20   21   22   23   24   25   26   27

124. Апостол Павло, зрозумівши силу терпіння, писав ось що: Вам бо треба терпеливости, щоб ви, виконуючи Божу волю, одержали обітницю (Євр. 10, 36). Той, що бажає разом з Христом зійти на хрест, має бути сопричасником Його страждань.

  1. Про забуття: того, що аж забув... їсти хліб [свій]. Від голосного зітхання [свого] (Пс. 101, 5-6), не переможе вороже забуття.

  2. Якщо не нудьгуватимеш від труду, надбаєш покору, а коли її матимеш, то отримаєш і прощення гріхів, бо сказано: Споглянь на покору мою та на знеможення моє і прости всі гріхи мої (Пс. 24, 18). Коли впокоришся, отримаєш благодать, і вона допоможе тобі. З надією дослухайся до діла Божого, і Він улаш­тує твоє діло без твого відома.

  3. Якщо не можеш запитати у старця, треба тричі помо­литися про всіляке діло й опісля пильнувати, куди схилиться серце, нехай навіть на волосину, і так вчинити, бо сповіщення буває помітне і всіляко зрозуміле для серця.

  4. У чому полягає фальшиве знання (лжейменний ро­зум)? — Воно полягає у довірянні своєму помислові, що діло докладно таке, як видається. Хто хоче цього позбутися, нехай ні в чім не вірить своєму помислові, а про все запитує свого старця.

  5. Якщо хочеш спастися - покайся, відкинь усе, що при­носить тобі смерть, і скажи з Давидом: Тепер я почав (Пс. 76, 11). Отож віднині полиши свою волю, самовиправдання, припини зневажати порядки й бути недбалим, а замість цього дотри­муйся смирення, послуху та покірности. В усьому вважай себе за упослідженого — і спасешся.

  1. Відкинення своєї волі полягає в тім, аби в доброму відкидати свою волю й виконувати волю святих, а в лихому, певна річ, уникати зла.

  2. (Про тонкі, а також брутальні помисли, якими є пере­люб, сороміцькі вчинки, заздрість та инш.). Хто дбає про тонкі помисли, а не дбає про брутальні, той схожий на чоловіка, в котрого дім нечистий і наповнений різним мотлохом, серед якого є й дрібне сміття. 1 ось, надумавши вичистити дім, чоловік почав виносити з нього дрібне сміття, а позалишав каміння й инші речі та й спотикається об них. Навіть якщо він винесе все дрібне сміття, то й тоді його дім ще не буде гарний. Коли ж винесе каміння й инше, то не залишить і сміття, бо й воно чинить неподобство.

  1. Як такого стану досягти, аби страх Божий несхитно перебував у моєму жорстокому серці? - Треба все чинити зі страхом Божим і, приготувавши серце (налаштовуючи його до цього за своєю силою), прикликати Бога, аби Він дарував йому цей страх. Коли в кожнім ділі матимемо перед своїми очима цей страх, то він стане непорушний у нашому серці.

  2. Часто трапляється, що згадую я страх Божий і, зга­давши цей суд, відразу зворушуюсь, тож як мені приймати па­м'ять про це? — Коли це згадуєш, тобто (коли відчуєш) зво­рушення через те, що згрішив ти свідомо чи ні, то будь уваж­ним, щоб не відбулося це за дією диявола на більший осуд. А якщо спитаєш, як розпізнати істинну пам'ять від тієї, що при­ходить за дією диявола, то ось послухай: коли матимеш таку пам'ять і намагатимешся вчинками виявити виправлення, то це істинна пам'ять, через яку прощаються гріхи. А коли бачиш, що, згадавши (страх Божий і суд), зворушуєшся і потім знову впадаєш у ті ж або й гірші гріхи, то знай, що такий спогад є від супротивного і що його тобі вкладають демони на осудження твоєї душі. Ось тобі дві чіткі дороги. Отож, якщо хочеш боятися осудження, уникай його вчинків.

  1. Належним часом для випробування помислів нехай будуть у тебе ранішні та вечірні години, коли маєш питатися в себе: як провів я ніч чи день? І якщо зауважиш якесь прогрі­шення, намагайся виправитися за Божою поміччю.

  2. Чому душа моя, маючи багато болячок, не плаче? — Хто знає, що втратив, той плакатиме за цим. І хто чогось хоче, той багато мандрує і терпить численні скорботи, очікуючи отри­мати те, що бажає.

  3. Постараймося робити Боже діло не заради чогось ин­шого, а лише заради єдиного Бога. Коли ж не так, то даремний труд твій. Отож, чинячи добро, будьмо над собою пильні, аби якось, ради нашої волі, не зробити свого труду марним.

  1. Коли, дослідивши розумно й ґрунтовно, виявиш у чо­мусь, що видається тобі добром, марнослав'я чи сум'яття або щось подібне, то знай, що воно не від Бога, бо Боже благо завж­ди помножує просвічення і смирення серця й приносить лю­дині тишу.

  2. Якщо те, що видається добрим, по його випробуванні виявиться лихим, то треба його відкинути; як той, що, скуш­тувавши страви, приємної на вигляд, і відчувши її гіркоту, од­разу ж випльовує її.

  3. Нерідко трапляється помислити благе і від природ­ного поруху помислу. Але й це слід приносити Богові, бо наша природа є Його творінням. А ми маємо знати, що не можемо виконати цього (тобто благого) инакше, як Божою заповіддю, тобто, коли кладемо її перед очима, тоді наше серце утверджу­ється в ній для виконання доброго.

  4. Для смирення помислу, навіть якби ти звершив усі бла­гі діла й зберіг усі заповіді, згадай того, що мовив: Отак і ви, як зробите все, що звелено вам, кажіть: Ми слуги непотрібні, виконали те, що повинні були зробити (Лк. 17, 10); тим більше, коли ми не досягли ще навіть того, аби виконати бодай одну заповідь. Так завжди треба думати й дорікати собі у благому ділі, кажучи: Не знаю, чи вгодне воно Богові. Велике є діло - творити за Божою волею, а виконати її — ще більше. Це - сума всіх заповідей, бо зро­бити що-небудь за Божою волею є справою приватною і меншою за те, щоб сповнити волю Божу. Ось тому апостол мовив: Забуваю те, що позаду, і змагаюсь до того, що попереду (Фил. З, 13). І скіль­ки він не змагав до того, що попереду, не зупинявся, а завжди бачив, що має у чомусь брак, і від цього робив поступ.

  5. Якщо хтось чинить добро не з метою вгодити Богові, то це добро виявляється лихим за наміром того, що його чи­нить. Кожен має старатися про те, щоб робити добро, і згодом Божою благодаттю дається йому й те, що його вчинки вже звер­шуватимуться за страхом Божим.

  6. Коли трапиться тобі зробити що-небудь добре, маєш знати, що це — дар Божий, (що тобі даний) за Його благістю: адже Бог всіх милує. Тож дослухайся до себе, аби зі своєї слаб­кости не погубити милости, яку Він на тобі являє і яка поши­рюється на всіх грішників. Того, що дав тобі Бог на добро, не губи у злі. А втрачається ж цей дар тоді, коли похвалиш себе й забудеш Бога, що облагодіяв тебе. А понад те — накличеш на себе й осудження, щойно наважишся приписувати собі те, за що слід засилати подяку Богові Чоловіколюбцю. Апостол мовить: Що маєш, чого б ти не одержав? Коли ж одержав, то чому вихва­ляєшся, наче б не одержав? (1 Кор. 4, 7). Отож ніколи не зваб­люйся повірити помислові, що хвалить тебе за добре діло. Усе добре є Боже.

  1. Святі удостоюються мати в собі Святого Духа й бува­ють для Нього храмом. Писання каже: Я поселюся в них, і (посе­ред них) буду ходити (2 Кор. 6, 16). Грішникам це не властиве, за словом: В душу, яка лихе мислить, мудріть не ввійде (Муд. 1,4), однак їх оберігає Божа благодать (на покаяння).

  2. Коли твоє серце підноситься під час псалмоспіву, зга­дуй написане: Щоб непокірливі не пишалися в собі (Пс. 65, 7), а бути непокірливим саме означає не співати розумно зі страхом Божим. Випробуй, чи не відволікається твій помисел під час псалмоспіву, і неодмінно виявиш, що так, відволікається, і, як наслідок, ти є непокірливий щодо Бога.

  3. Коли обтяжуюся помислами під час псалмоспіву або й поза ним, і призиваю на поміч Боже ім'я, то ворог навіює мені, що безнастанне призивання Божого імени провадить до пихи, бо при цьому людина може думати, що чинить добре. Що слід про це думати? — Ми знаємо, що недужі завжди потребують лікаря і його ліків, і ті, що змагаються з бурею, квапляться до пристані, аби не потонути їм. Ось тому й пророк взиває, мовля­чи: Господи, пристановище був Ти для нас з роду в рід (Пс. 89, 2), і ще: Бог наш — пристановище й сила, помічник у скорботах, що вельми напали на нас (Пс. 45, 1)- Якщо ж Він — наше приста­новище, то згадаймо, що ж Він мовить: / призови Мене в день журби твоєї, і Я визволю тебе, і ти прославиш Мене (Пс. 49, 15). Отож, навчімося того, що під час скорботи неодмінно треба прикликати милостивого Бога. А прикликаючи Його ім'я, не пишаймося помислом. Хто ж, окрім безумного, пишається, отримуючи від кого-небудь поміч? Ми ж, як ті, що потребуємо Бога, призиваючи Його ім'я на поміч від супротивників, якщо не безумні, то не маємо пишатися помислом, бо з потреби при­кликаємо і зі скорботи прибігаємо. І понад те: ми маємо знати, що безнастанне прикликання Божого імени - це лік, що умер­твлює не лише пристрасті, а й саму їхню дію. Як лікар вишукує (відповідне) лікування чи пластир на рану страдника, і вони діють, причому хворий не знає, як це (відбувається), саме так і Боже ім'я, коли його призивають, вбиває всі пристрасті, хоча ми й не знаємо, як це стається.

146. Коли мені видається, що мій помисел є безмовний та що його ніщо не бентежить і не обтяжує, чи добре й тоді по­вчатися у прикликанні імени Владики Христа? Бо помисел каже мені: тепер, коли ми перебуваємо в мирі, в цьому немає по­треби. — Ми не можемо думати, що посідаємо цей мир, допоки визнаємо себе грішними, бо в Писанні сказано: Немає для злих миру (Іс. 48, 22). Якщо ж немає миру в грішників, то який оце (в тебе) мир? — Лякаймося, бо написано: Саме, як говоритимуть: Мир і безпечність, — тоді зненацька злетить на них погибель, як біль на вагітну лоном, — і не уникнуть (1 Сол 5, 3). А ще трапляєть­ся, що й вороги з хитрістю дають серцю на часинку відчути тишу, аби припинилося прикликання Божого імени: вони-бо знають, що від прикликання Його імени вони знесилюються. Знаючи це, не припиняймо прикликати на поміч Боже ім'я, бо це є молитва, та й Писання каже: Моліться без перерви (1 Сол. 5, 17), а те, що не має перерви, не має й кінця.

147. Якщо під час псалмоспіву чи молитви або читання прийде поганий помисел, то чи слід звернути на нього увагу й на деякий час полишити псалмоспів, молитву або читання, для того щоб протистояти йому чистими помислами? — Знехтуй його, ста­ранніше вникни в псалмоспів, молитву або читання, аби перей­няти силу від слів, що їх проказуєш. Якщо ж почнемо вправля­тися у ворожих помислах, то ніколи не будемо спроможні вчинити щось добре, (дослухаючись) до того, що навіює ворог. Коли ж бачиш, що його хитросплетіння перешкоджає псалмоспіву, мо­литві або читанню, то й тоді не розпочинай з ними суперечки, бо це справа не для твоєї сили, а постарайся прикликати Боже ім'я, і Він допоможе тобі та й скасує хитрощі ворогів.

  1. Як досягти зворушення в молитві, читанні і псал­моспіві? — Зворушення приходить від постійного спогадування. Молільник має пригадати свої вчинки і те, як судять грішників, що чинять щось подібне, та страшний голос: Ідіть від Мене геть, прокляті, в вогонь вічний (Мт. 25, 41). А під час читання і псалмо­співу (зворушення залежить від того), чи людина спонукала свій ум бути уважним щодо слів і прийняла до своєї душі силу, яка в них міститься. Від благих — аби бути старанним у доброму, від тих, де сказано про відплату за зло, - аби уникнути кари, що загрожує тим, які чинять зло. А роздумуючи про це, не слабни, якщо й надалі залишатиметься в тобі згадана нечулість, бо Гос­подь милостивий, щедрий і довготерпеливий, Він приймає на­шу старанність. Завжди згадуй псалмоспівця, що мовить: Терпе­ливо надіявся я на Господа, і Він зглянувся на мене (Пс. 39, 1). Повчаючись у цьому, вповай, що незабаром зійде на тебе Божа милість.

  2. Коли я намагаюся старанно вникати в сенс висловів псалмоспівця, часто трапляється мені від них перейти до лихих помислів. — Коли побачиш, що ворог ухитрився наслати тобі боротьбу через самі слова псалмоспіву, то не варто намагатися особливо старанно заглиблюватися в текст псалмів, а слід чи­тати їх уважно й не відволікатися. Бо якщо ти будеш лише промовляти слова псалмів, то вороги, знаючи їхню силу, не змо­жуть повстати супроти тебе, і такий псалмоспів послужить тобі замість моління до Бога і для перемоги над ворогами.

150. Коли, вправляючись у псалмоспіві чи під час зустрічей з людьми, мене непокоять помисли, і я, не маючи можливосте призвати Бога вустами, призову Його в серці або лише згадаю Його, невже мені не вистачить цього для помочі? — Якщо під час псалмоспіву або коли перебуваєш з людьми, трапиться тобі прикликати Бога, не подумай, неначе без усного промовляння ти не прикликаєш Його, а пам'ятай, що Він серцезнавець і ди­виться на серце, і прикликай Його у своєму серці. Це і є те, про що говорить Писання: Зачини за собою двері й молись Отцеві твоєму, що перебуває в тайні (Мт. 6, 6). Тож замкнімо вуста й помолімося до Нього в серці: бо хто замикає вуста, призиває Бога або молиться Йому у своєму серці, той виконує заповідь, що це велить чинити. Якщо ж і не прикличеш у своєму серці Божого імени, а лише згадаєш про Бога, то в цьому ще більше бистроти (зручности), і досить тобі для допомоги.

  1. Чи добре завжди думати (про Бога) у своєму серці або сердечно молитися без співдії язика? Коли трапляється, що я вправляюся в цьому, моя думка поринає у розсіяння, і я пере­буваю неначе в сонних мріяннях. - Не відхилятися умом і не поринати сильно в розсіяність чи мріяння є діло досконалих, що можуть керувати своїм умом і завжди утримувати його в страсі Божому. А той, хто не може мати постійної тверезости за Богом, нехай передає поучения і язикові (тобто нехай і язиком повторює слово, звернене до Бога). Подібне бачимо й у тих, що плавають у морі: вмілі плавці сміливо пірнають у воду, знаючи, що море не може потопити тих, котрі добре навчилися плавати. А початківець, відчувши, що перебуває на глибині, через страх потонути квапиться вибратися на берег і, трохи перепочивши, знову кидається у глибінь і вправляється таким чином, аби досконало опанувати це мистецтво, допоки не осягне рівня тих, що навчилися раніше від нього.

  2. Коли молюся багато про що, то чи треба про кожну зокрема потребу згадувати в молитві? — Якщо хочеш помоли­тися багато про що, то, оскільки Бог знає, чого ми потребуємо, молися ось як: Владико, Господи Ісусе Христе, настав мене за твоєю волею! Якщо ж про пристрасті, то кажи: Зціли мене за Твоєю волею. Якщо про спокуси, проказуй: Ти знаєш, що ко­рисне для мене, допоможи моїй немочі і даруй мені, за Твоєю волею, визволення від спокус.

  1. У молитві найбільше треба спостерігати, аби все від­давати на волю всемогутнього Бога, і самою метою молитви має бути те, щоб наше прохання було за Божою волею.

  2. Коли сиджу за читанням або рукоділлям і хочу помо­литися, помисел спонукує мене звертатися на схід, як мені чи­нити? — Чи сидиш, чи ходиш, а чи зайнятий чимось, або їси чи що инше робиш заради тілесної потреби й на схід чи на захід ти звернений, не сумнівайся молитися, бо ми отримали заповідь чинити це без перерви й на кожнім місці. Пильнуй лишень за тим, аби не робити цього недбало.

  3. Помисел переконує мене: ти в усьому грішиш і тому маєш при кожнім слові, ділі чи думці мовити: «Згрішив я», — бо якщо не мовиш цього, отже, вважаєш себе таким, що не згрі­шив. — Ми завжди маємо бути переконані, що грішимо в усьо­му: і в слові, і в ділі, і думкою, але казати за кожним випадком: «Згрішив я», — не можемо. Це навіюють демони, які хочуть вкинути нас у нудьгу. Вони ж переконують нас, начебто якщо не говорити таким чином про кожне своє діло, то ми вважаємо себе такими, що не згрішили. Проте згадаймо Еклезіяста, що мовить: Час мовчати і час говорити (Проп. З, 7). І зранку за (ми­нулу) ніч, і ввечері за день мовимо зворушено в нашій молитві до Владики Бога: «Владико! Прости мені все заради Твого свя­того імени й зціли душу мою, бо я згрішив перед Тобою (Пс. 40, 5)». І досить тобі цього. Так само, як хтось, хто має постійного кре­дитора, бере в нього (гроші) в різний час, а, не маючи змоги щоразу вчасно розраховуватися з ним, розраховується коли-не- коли, так само й тут.

156. Що робити, коли мій ум забувається під час псалмоспіву? — Якщо відхилишся думкою в розсіяння, то повернися й почни з тих слів псалма, що його мовиш, які затрималися в пам'яті. Якщо ж, повернувшись раз, двічі й тричі, важко тобі згадати слова, на яких перервав ти читання, або, згадавши, не можеш знайти того місця, з якого треба продовжувати читання, то почни цей псалом спочатку. Мета ворога - забуттям пере­шкодити славослов'ю. Читати псалми послідовно — це славо­слов'я, а не розсіюватися (при цьому) можуть лише ті, що мають чисті почуття. Але ми ще немічні. Коли ж зауважимо свою роз­сіяність, повернімо тверезість до зрозуміння того, що читаємо, аби не послужило воно нам на осудження.

  1. Якщо ж відволічуся в молитві, то що маю чинити? - Коли молишся до Бога й ум твій відволічеться, то трудися, допоки не помолишся нерозсіяно, і будь невсипущий умом, аби не від­воліктися. Якщо ж це триватиме, то бодай в кінці молитви докори собі внутрішньо і скажи зі зворушенням: «Господи, помилуй мене і прости мені всі прогрішення мої», — та й отримаєш прощення у всіх прогрішеннях, і в розсіянні, що було під час молитви.

  2. Коли брат читає псалми, то мій помисел инколи буває мирний, а инколи відволікається. Що маю робити? - Коли твій помисел перебуває мирний і ти бачиш, що від читання брата зворушуєшся, то тримайся цього діла. А щойно побачиш, що ум твій втягується в инші думки, то докори собі й присилуй себе дослухатися до славослов'я брата. — Коли завважиш, що ум зно­ву в щось втягується, знову заборони йому і так чини до трьох разів. Коли ж він перебуватиме (в цьому), тоді припини читати, але не полишай ум бездіяльним, а роздумуй про суд і вічні муки й молися святому Божому імені, мовлячи: Господи, Ісусе Хрис­те, помилуй мене.

  3. Якщо хто, стоячи на псалмоспіві з братами, не знає псалмів, що вони читають, то що є корисніше: слухати їх чи читати ті, які він знає? — Тому, що не знає псалмів, що їх чи­тають браття, замість того щоб їх слухати, корисніше буде чи­тати ті, що він сам знає, бо до слухання додається розсіяння.

  4. Порух (проти лихих помислів) має полягати в тім, аби не схилятися до лукавого помислу й не погоджуватися з ним, а довірливо прибігати до Бога. Отож, коли увійде помисел, не бентежся, а розглянь, що він хоче зробити, і чини опір, спо­кійно прикликаючи Господа. Він, прийшовши в землю Юдей­ську, тобто в людське серце, прожене бісів. Отож заголоси до Нього, як учні: Рятуй, Господи, ми гинемо! (Мт. 8, 25), і Він, прокинувшись, заборонить мисленним вітрам, і вони вщух­нуть. Бо Його є сила і слава на віки віків.

  5. Що маєш сили, принижуй себе вдень і вночі, силую­чись побачити себе нижчим за будь-яку людину. Це і є істинний шлях, і, крім нього, немає иншого.

  1. Якщо бачу, що хтось чинить непристойно, чи можу я судити про цю непристойність? І як уникати осудження ближ­нього, що від цього походить? — Те діло, яке справді непри­стойне, ми не можемо не визнавати за непристойне, бо якщо ні, то як уникнемо шкоди, що від нього походить? Того ж, хто чинить це, не слід осуджувати за словом Писання: Не судіть, і не будете суджені (Лк. 6, 37), як тому, що нам належить визна­вати себе грішними більше від усіх, а також і тому, що про-грішення брата ми маємо вважати своїм власним і ненавидіти лиш диявола, що спокусив чоловіка. Якби хто зіштовхнув ко­гось до ями, то ми осуджуємо не того, що впав до ями, а того, що зіштовхнув його, — саме так і тут. Трапляється, що чоловік робить діло, яке тим, що його бачать, видається непристойним, але він чинить його з благим наміром. Однак ми не знаємо, чи, розкаявшись, не стане брат, що згрішив, благовгодним Богові через свою смиренність і сповідь. Фарисей відійшов осуджений за свою пиху. Знаючи це, наслідуватимемо смирення митаря й осуджуватимемо самих себе, аби бути виправданими, й уни­катимемо фарисейської пихатости, аби не бути осудженими.

  2. Перебуваючи з иншими, бентежуся від соромливости, моя мова буває нерозумна й до слів додається беззмістовний сміх. Як бути? - Страху Божому невластиві всілякі збентеження, безлад і розмови. Отож перед бесідою утвердимося в страсі Бо­жому й старанно вникнемо у своє серце, щоб з'ясувати, від чого ми бентежимося і сміємося: адже в страсі Божому сміху немає. Писання каже про безумних, що вони, коли сміються — під­носять голос (Сир. 21, 20). І слово безумних буває бентежне й позбавлене благодаті. Про праведного ж каже, що він ледве ти­хенько всміхається. Отож коли відновимо в собі пам'ять про Бога й думку про те, що маємо розмовляти з нашою братією смиренно і з безмовним помислом, та й, роздумуючи про те, матимемо завжди перед очима страшний суд Божий, то таке приготування прогонить з нашого серця всілякий лукавий по­мисел, бо де безмовність, лагідність і смирення, там перебуває Бог. Найбільше пам'ятатимемо, що нам необхідно прикликати святе Боже ім'я, бо де Бог, там усе благе, очевидно ж, що де диявол, — там усе лихе.

  1. Вільне поводження буває двох родів: одне походить від безсоромности і є коренем усіх лих, а инше походить від весе­лости. Утім, й останнє не цілком буває корисне тому, хто його практикує. Але позаяк лише міцні й сильні можуть уникнути обох, а ми через свою неміч не можемо цього зробити, то в край­ньому разі можна инколи допустити те вільне поводження, яке походить від веселости, пильнуючи, щоб через нього не подати братові приводу до спокуси. - Та й у сміхові не слід давати ба­гато волі, а утримувати свій помисел, аби благопристойно оми­нути цей сміх. Бо нехай ті, що дають собі в нім свободу, знають, що від цього вони впадають і в блуд.

  2. Від бажання чути лестощі людину долає марнослав'я. Коли ж воно помножиться, приходить гордість.

  3. Чи треба цікавитися Божественними Тайнами? І чи, приступаючи до них, грішний осуджується як негідний? — При­йшовши у святий храм для прийняття Тіла і Крови Христової і приймаючи їх, дослухайся до себе, щоб без сумніву вірити тобі в істинність цього (таїнства). А як це буває, не цікався, а віруй, як сказано: Це є Тіло моє, це є Кров моя. Господь дав нам їх на від­пущення гріхів (Мт. 26, 26; Мр. 14, 22). Сподіваємося, що хто вірує так, той не буде осуджений, а хто не вірує, вже осуджений. Отож не забороняй собі приступати, осуджуючи себе як грішно­го, а визнавай, що грішник, який приступає до Спасителя, удо­стоюється відпущення гріхів. І в Писанні бачимо тих, що присту­пали до Нього з вірою і чули цей Божественний голос: Твої гріхи відпускаються (Мт. 9, 2. 5; Мр. 2, 5; Лк. 7, 47-48). Послухай і са­мого Господа, що каже: «Я прийшов не щоб праведників кликати до покаяння, а грішних. І так, визнаючи себе грішним», при­ступи до Того, Хто може спасти погиблого (Мт. 18, 11; Лк. 19,10).

  1. Коли до мене приходить многота скверних помислів і я соромлюся розповісти про них кому-небудь, — як вчинити? — Скажи Богові: Владико, прости мені, що я помислив супро­тивне до Твоєї волі свідомо чи не свідомо, бо Твоя є милість навіки. Амінь.

  2. Що мені робити, коли страждаю від пристрасті блу­ду? — Скільки можеш, втомлюй сам себе, утім, за твоїми силами. Проте не на це май надію, а на Господню любов і покров Божий, і не віддавайся нудьзі, бо вона слугує початком усіля­кого зла.

  1. Що маю робити: мене непокоїть наступ обжирства, грошолюбства, користолюбства та инших пристрастей? — Коли долає пристрасть обжирства, то щосили подвизайся заради Бога не давати тілові стільки, скільки воно вимагає. І щодо грошо­любства (користолюбства) чини так само: допоки непокоїть тебе боротьба, аж ніяк не купуй нічого зайвого - аж до сорочки й глиняної посудини, та й у найменших речах чини подвиг (про­ти користолюбства). Коли ж (за Божою поміччю) переможеш у цій боротьбі, то придбай, за Богом, те, що тобі потрібно. І щодо инших пристрастей чини так само (тобто дій усупереч).

  2. Братові, що легко спалахує гнівом: якщо б ти силу­вався померти для всякого чоловіка й узяти трохи смирення, то міг би бути спокійний і позбувся б багатьох лих. Нехай упо­кориться твоє серце перед Богом, і Його благодать заступить нас у всьому.

  3. Якщо ти (через неміч) звершуватимеш молитву і псалмоспів сидячи, але зі зворушенням, це не є перепоною для того, щоб твоє служіння було вгодне Богові, бо хто, навіть стоячи, звершує його розсіяно, труд його є нічим.

  4. Чи стоїш ти, чи сидиш або лежиш, нехай невсипущим буде твоє серце у твоєму псалмослужінні. Віддавайся молитві, безнастанно прибігаючи до Бога вдень і вночі, і тоді вороги, що поборюють душу, відступлять присоромлені.

  5. Яка ознака того, що я уповаю на Господа і що мої грі­хи прощено? - Ознака вповання на Бога полягає в тім, щоб відкинути від себе всілякий помисел турбування про тіло і зов­сім не думати, ніби щось посідаєш у цьому віці, бо інакше вповатимеш на це, а не на Бога. Ознака прощення гріхів по­лягає в тому, щоб їх зненавидіти й більше не чинити. А коли чо­ловік думає про них і серце ними насолоджується, або він ще й звершує їх на ділі, це є знак, що гріхи його ще йому не про­бачено, і ще в них його звинувачувано.

  1. Чи читати догматичні книги? — Я 6 небажав, аби ти читав ці книги, бо вони підносять ум вгору, - краще повчайся у словах старців, які впокорюють ум додолу. Я мовим це не для того, щоб принизити догматичні книги, а лишень раджу тобі, адже пожива буває різна.

  2. Писання мовить: Коли вельможі гнів на тебе запалає, не кидай твого місця (Проп. 10,4). Що це означає? — Означає не дозволяти помислові запалати на тебе й не бесідувати з ним, а прибігати до Бога, бо якщо захочеш йому (помислові) відпо­вісти, то захопишся роздумуванням про нього, яке відтягне тебе від молитовної теплоти.

  3. Коли почую, як хтось говорить на мене лихе, що маю робити? — Притьмом встань на молитву й помолися за нього, а потім і за себе, мовлячи: Господи, Ісусе Христе! Помилуй цього брата й мене, непотрібного раба твого, і захорони нас від лу­кавого молитвами святих Твоїх. Амінь.

  1. Хто почне злословити на ближнього (й опам'ятаєть­ся), той має якнайшвидше припинити це й перемінити бесіду на иншу, кориснішу, але нехай і в цій не зволікає, аби від многослів'я (знову) не впасти у злослів'я.

  2. Із задоволенням слухати злослів'я - це те саме зло­слів'я, і заслуговує воно такого ж осудження.

  3. Є природна нудьга від безсилля, і є нудьга від біса. Якщо хочеш їх розпізнати, то чини це так: бісівське приходить ще перед тим, як ти дозволиш собі перепочити. Бо коли людина починає щось робити, перед тим як буде зроблена третина чи четверта частина справи, нудьга змушує ЇЇ полишити діло й зупинитися. Тоді не треба його слухати, а слід помолитися і стежити за ділом терпеливо, а ворог, бачачи, що людина мо­литься про це, перестане воювати з нею, бо він не хоче давати приводу до молитви.


Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   19   20   21   22   23   24   25   26   27

Схожі:

Книга розміщена на сайті iconКнига розміщена на сайті

Книга розміщена на сайті iconКнига розміщена на сайті
К 56 Спочатку було Слово: Крилаті вислови біблій­ного походження в українській мові. К.: Либідь, 2001. 312 с
Книга розміщена на сайті iconКнига розміщена на сайті
Скорочений переказ англійського видання книжки: "city of god. Popular abridgement of the Divine history and life of the Virgin Mother...
Книга розміщена на сайті iconКнига розміщена на сайті
Народилась в селянській родині поблизу м. Форестер, штат Мічіган. Бі­льшу частину свого життя прожила на заході Сполучених Штатів....
Книга розміщена на сайті iconКнига світ, книга серцю привіт Методичні рекомендації ббк 8. 387. К 53
Книга — світ, книга — серцю привіт : метод реком. / Нац б-ка України для дітей; уклад. Ю. В. Осадча. — К., 2013. — 36 c
Книга розміщена на сайті icon«Засоби залучення учнів до читання як шлях формування загальнокультурної компетенції інноваційної особистості»
Школа – це насамперед книга. Книга – це могутня зброя. Розумна, натхненна книга часом вирішує долю людини
Книга розміщена на сайті iconКнига року Бі-Бі-Сі 2012 (Книга року bbc) — літературна нагорода україномовним літературним творам, що присуджується Британською телерадіомовною корпорацією (Бі-Бі-Сі). Книга року Бі-Бі-Сі
Ця книга про те, як можна подолати свій страх. Про те, як можна навчитися навіть із найстрашніших І найзагрозливіших синьомордів...
Книга розміщена на сайті iconКнига для дому, книга для сім'ї, ви можете сміливо наслідувати приклади з моїх порад, робити виписки, конспектувати окремі тези чи положення, а згодом перевірити це на власному досвіді
Книга, що претендує на настільну, заслуговує, очевидно, на передмову. Книга без передмови — те ж саме, що кінокартина без кіножурналу....
Книга розміщена на сайті iconКнига року колегіумних класів 2011-2012 новоград-волинський 2012 I. Книга братства
Валентина Зайцева); 11 клас (історичний) – 29
Книга розміщена на сайті iconВіра Казидуб
Битва з амазонкою — сьома книга члена Національної спілки письменників України Віри Казидуб. Її перша книга —


База даних захищена авторським правом ©biog.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка