Книга розміщена на сайті



Сторінка4/27
Дата конвертації17.04.2017
Розмір4.07 Mb.
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   27

22. Існує два способи, якими непристойні думки витісняють добрі помисли: це трапляється чи тому, що душа через власну недбалість починає блукати думками біля того, що непристойне, переходячи від одних мрій до инших, ще більш беззмістовних; чи за наклепом диявола, коли він встигає показати уму недо­речні предмети й відвернути його від споглядання й уважного перегляду предметів похвальних. Коли душа, сама розладнавши зосередженість і напругу думки, наводить собі на пам'ять всі­лякі порожні речі й потурає помислові, аби він вдавався до цих згаданих речей, і, надивившись на них, переходить до подаль­ших блукань, нерідко про пусті й сороміцькі речі, тоді таку розпущеність і таке розсіяння душі слід виправляти посиленим напруженням волі, відновлюючи увагу ума й змушуючи його тут-таки перейти до споглядання добрих предметів. Коли ж диявол пробує зводити наклеп і силкується в безмовну й миро­любну душу впустити свої помисли, як розпечені стріли, щоб, нагло обпікши її, змусити довше затримати на них помисли, тоді, відбиваючи такі напади й запобігаючи їм напруженою увагою і тверезістю, як боєць, що пильним спостереженням й вдатністю руху тіла встигає уникнути удару, — слід усе віддати на поміч молитві й прикликанню - і припинення боротьби, і від­бивання стріл. Цього нас навчає Павло, мовлячи: А над усе візь­міть щит віри, яким здолаєте згасити всі розпечені стріли лука­вого (Еф. 6, 16). Тому й коли під час молитви ворог вкладатиме лукаві мріяння, нехай душа не припиняє молитися і хай не вважає своїми власними породженнями ці лукаві посіви ворога, ці фантазії невтомного на підступи чарівника, а, роздумавши, що непотрібні нам думки трапляються через наступальність винахідника лукавства, нехай ще тісніше припаде до Бога й нехай молить Його зруйнувати лукаву перегородку, що її від­будовує згадка про недоречні помисли, щоб стремлінням свого ума безперешкодно завжди підійматися до Бога, не зазнаючи перешкод від нападів лукавих спогадів. Якщо ж триватиме таке насилля помислів через напористість того, що з нами воює, то й тоді не слід споневірюватися й не полишати подвигу на пів­дорозі, а терпеливо перебувати в молитві, допоки Бог, бачачи нашу несхитність, не осяє нас благодаттю Духа, що геть про­ганяє наклепника, очищує і наповнює наш ум божественним світлом і дає нашому помислові силу в несхитній тиші служити Богові.

23. Ми від природи маємо сильний потяг до прекрасного — Але що краще за Божу красу? Яка уява приємніша за благоліпність Божу? Яке душевне бажання є таким живим і нестримним, як бажання, що його породжує в душі Бог, в душі, це очищена від усього поганого і яка з істинною настановою мовить: Я з любови знемагаю (П. п. 2, 5)? Істинно несказанні неописанні блискавичні полиски Божої краси: ані слово і може їх виразити, ані слух умістити. Чи назвемо блиск вранішньої зорі, чи світлість місяця, а чи сяйво сонця — усе це не гідне явити навіть малу подобу Божої слави і порівняно з істинним світлом стоїть від нього далі, ніж глибока ніч і найжахливіша темрява від полуденної ясности. Якщо ця краса незрима для тілесних очей, а збагненна лише душею і думкою, осявала когось зі святих і полишала в нім нестримний доторк любови, то обтяжені тутешнім життям, мовили вони: Лихо мені, що подорож моя продовжилася (Пс. 119, 5). Коли я прийду і з'явлюся перед лицем Божим? (Пс. 41, 3)? Запрагнула душа моя до Бога живого (Пс. 41, 3). Наскільки були нестримні у прагненні, Бога ті, душ яких діткнуло божественне бажання. Через непогамовне бажання споглядати Божественну доброту вони молилися про те, щоб оглядання Божої краси простиралося на всю вічність.

24. За природою ми маємо любов і прихильність до благодійників і буваємо готові до всілякого труду, аби віддячити за благодіяння, яке нам виявили. — Але яке слово може відтворити Божі дари? їх так багато, що неможливо ці дари полічити, і такі вони великі й важливі за якостями, що вистачає навіть одного, аби ми були зобов'язані бути всіляко вдячні Подателеві. Змовчу ж про ті з них, які хоча й самі собою надзвичайно величні й привабливі, усе ж перебувають під сяйвом більших — як зорі порівняно до сяйва сонячного проміння не так виразно виявляють свою благотворність. Бо немає часу, аби полишити як найпрекрасніше й виміряти добрість Благодійника Його меншими дарами. Тому обійдемо мовчанкою схід сонця рух місяця, животворний вплив повітря, переміни пір року, води із хмар, води із землі, саме море й усю землю, те, що із землі народжується, те, що живе у водах, різну живність у повітрі, тисячі різниць поміж тваринами — усе, що призначене на служіння нашому життю. — Але навіть якби хтось і забажав, одного ми­нути не можна, про одне абсолютно не можна мовчати тому, хто має тверезий розум і слово, — саме про те, що Бог, сотворивши людину на Свій образ і на Свою подобу, вдостоїв її знання про Себе, приоздобивши її перед усіма творіннями даром слова, дав їй насолоджуватися безмірними красотами раю, зробивши лю­дину князем над усім, що суще на землі; і після того, як людину обманув змій і вона впала в гріх, а через гріх у смерть, й у все, що її гідне, не погордував нею, а спочатку дав їй закон, і для обе­рігання людини й турботи про неї покликав ангелів, для викрит­тя пороку й повчання у чесноті послав пророків, порочні устрем­ління припиняв погрозами, ревність до добрих діл заохочував обітницями, а потім, коли ми, усе це посідаючи, все ж вияви­лися не належними, благоволив відкликати нас від смерти й оживотворити в Господі нашім Ісусі Христі предивним промис­лом. Бо Він, існуючи в Божій природі, не вважав за здобич свою рівність із Богом, а применшив Себе самого, прийнявши вигляд слуги (Фил. 2, 6) — взяв на Себе й наші немочі, поніс хвороби, був за нас поранений, щоб Його ранами ми вилікувалися (Іс. 53, 5), нас викупив від прокляття, ставши за нас прокляттям (Гал. З, 13), переніс найганебнішу смерть, щоб нас піднести до славного життя, але й цим не задовольнився, а ще й дарував нам гідність причетности до божества, приготував вічний спокій, що за ве­личчю потішень вищий за всіляку людську думку. Чим відплачу Господеві за все, що Він дав мені? (Пс. 115, 5) — Коли ж усе це наводжу собі на думку, то (звірюся у своїй немочі) страшно жахаюся і ціпенію від страху, аби через неуважність ума або марноту, відпавши від любови до Бога, не стати мені колись докором Христові. Бо тоді той, хто нині нас облещує й брид­кими приманками всемірно старається спричинити в нас за­буття про Благодійника для погибелі душ наших, це наше за­буття перетворить в докір Господеві, хвалячись нашою непокір­ністю й нашим відступництвом. Бо він (облесник) ні не сотво­рив нас, ані не вмер за нас, проте ж мав з нас своїх послідовників у непокірності й недбалості щодо Божих заповідей. Цей докір Господеві й ця похвала ворогові для мене видаються важчими за геєнські муки — Христовому ворогу послужити приводом до пихи перед Тим, Хто за нас помер і воскрес.

25. Потрібно більш ніж щось инше пильнувати своє серце (Прип. 4, 23), щоб ніяк не втрачати думки про Бога й пам'яті про Його чудеса не оскверняти уявленням марнотного, а святу думку про Бога, викарбувану в наших душах, постійною і чистою пам'яттю всюди носити зі собою, як незнищенну печать. Бо так здобуваємо ми любов до Бога, яка спонукує до виконання заповідей Господніх і водночас сама ними ж дотримується, роблячись безперервною і несхитною.

  1. У всілякій справі, що лежить перед нами, волю того, хто звелів, слід покласти для себе метою і згідно з нею спрямовувати свою ретельність, як про себе говорить Господь: Бо зійшов Я з неба не для того, щоб волю власну чинити, а волю Того, Хто мене послав (Йо. 6, 38). Бо ж як необхідні в житті ремесла, передбачивши певні властиві їм цілі, до них спрямовують окремі дії, так, оскільки й нашим ділам завбачені одна межа й одне правило - виконувати заповіді благовгодно Богові, — то не інакше можна осягнути поступу з точністю в ділі, як звершуючи його за волею Того, Хто дав заповіді. А за суворої ретельности звершувати діло за волею Божою можливо буде через пам'ять про входження до єдности з Богом. Християнин усіляке діло - важливе чи ні - має співвідносити з Божою волею і водночас берегти думку про Того, Хто звелів так чинити. А хто у своєму ділі порушує точність заповіді, той, очевидно, слабо пам'ятає про Бога. Тому, пам'ятаючи слова Того, Хто мовив: Чи я ж не сповнюю небо й землю? (Єр. 23, 24), і ще: Чи то ж Я Бог лише зблизька... а не Бог і здалека (Єр. 23, 23), слід усіляке діло чинити немовби перед очима. Господа й усіляку думку творити, немовби Господь споглядав на неї. Тоді й постійний страх буде й любов удосконалиться.

  2. Звідкіля розсіяння і помисли і як їх впорядковувати? - Розсіяння походить від бездіяльности ума, що не перейнятий необхідним, а ум перебуває бездіяльним і безпечним від невіри в присутність Бога, що випробовує серця й утроби. Бо якщо хто повірить цьому, то, без сумніву, виконає сказане: Завжди я бачив Господа перед собою, бо Він праворуч мене, щоб я не захитався (Пс. 15, 8). Хто ж досягнув цього й подібного до нього, той ніколи не наважиться й не матиме нагоди помислити те, що не схиляється до творення віри, нехай навіть і видаватиметься воно добрим, а не лише як щось заборонене й невгодне Богові.

28. Як осягнути поступу в нерозсіянні? Якщо хто засвоїть собі думку вибраного Давида, що якось мовив: Завжди я бачив Господа перед собою, бо Він праворуч мене, щоб я не захитався (Пс. 15, 8), а якось: Очі мої завжди до Господа, бо Він визволить із сіті ноги мої (Tic. 24, 15), і ще: Так, як очі слуг звертаються до рук гос­подарів своїх, як очі служниці — до рук господині її, так очі наші до Господа, Бога нашого, поки помилує нас (Пс. 122, 2). I щоб малим прикладом потрудити себе до ревного надбання най­важливішого, хай кожен сам у собі роздумає, як він поводиться в присутності инших, нехай навіть і рівних собі, як намагається досягнути того, щоб не осудили його у вмінні поводитися, у ході, у жестах та у вимові. Так, як перед людьми намагаємося дотримуватися видимого для них, так набагато більше той, хто несхитно переконаний, що має Бога за глядача, згідно з напи­саним, що іспитує серця й утроби (Пс. 7, 10), і единородного Сина Божого, який сповнює обітницю Де двоє або троє зібрані в Моє ім 'я, там Я серед них (Мт. 18, 10), і Святого Духа, що керує нами, розділяє дарування і діє в нас, й ангелів-хоронителів кожного з нас за словом Господа: Глядіть, щоб ви ніким з оцих малих не гордували: кажу бо вам, що ангели їхні на небі повсякчас бачать обличчя мого Небесного Отця (Мт. 18, 10), — накладає на себе найважливіший і найважчий подвиг, як благочестя своє зробити боговгодним. Так сильніше й досконаліше утверджу­ється в нім нерозсіяність, особливо ж якщо постарається вико­нати сказане: Благословлю Господа у всякий час, хвала Його завж­ди в устах моїх (Пс. 33, 2), щоб за неослабного й безнастанного споглядання Божої слави ум навіть часу не мав на розсіяність.

29. Чому трапляється так, що в умі немовби міліють благі помисли й турботи, що вгодні Богові, і як уберегтися від цього? — Позаяк Давид мовить: Задрімала душа моя через недбалість (Пс. 118, 28), то з цього видно, що трапляється це від душевної дрімоти й від нечулости. Бо в душі пильній і тверезій не міліють ні турботи, вгодні Богові, ані помисел благий, а, навпаки, ба­чить вона, що сама для них не достатня. Бо якщо тілесного ока не досить, щоб роздивитися деякі Божі сотворіння, і воно не насичується, якось раз на щось подивившись, але, постійно розглядаючи одне й те ж, не припиняє дивитися, то тим більше душевне око, якщо воно пильне й тверезе, недостатнє для спог­лядання Божих чудес і постанов. Бо сказано: Постанови Твої як безодня велика (Пс. 35, 7) — і в иншому місці: Дивне знання Твоє для мене, воно стало тверде, не розумію його (Пс. 138, 6) і багато подібного до цього. Якщо ж міліє в душі благий помисел, то зрозуміло, що міліє в ній і просвічення, не тому, що міліє Той, Хто просвічує, а від дрімоти того, хто має бути просвіченим.



  1. Блаженна душа, що день і ніч не має иншої турботи, о крім однієї: як у той великий день, коли все сотворіння стане перед Суддею складати звіт про свої діла, не зазнати труднощів у відповіді за своє життя. Хто має перед своїми очима той день і час і завжди думає про виправдання на непогрішимому судилищі, той або зовсім не згрішить, або лише трішки, бо грішимо ми через відсутність у нас страху Божого. А в кому чітко викарбувано очікування того, що загрожує, тому страх, що живе в нім, не дасть вдаватися до необдуманих учинків чи помислів. Отож пам'ятай про Бога і май у серці страх Божий та всіх закли­кай до молитовних спільників і посібників, бо велика є допомо­га від.тих, що можуть умилосердити Бога. І ти не припиняй цьо­го, бо їхня молитва буде нам, допоки живемо, добрим помічни­ком у цьому житті, а коли відходитимемо звідсіля, послужить достатнім напуттям до прийдешнього віку. — Але як турбота про майбутнє є доброю справою, так, знову-таки, слабкодухість і безнадія належать до речей, що згубні для душі. Уповай на благість Божу й очікуй від Нього заступництва, знаючи, що коли вдаємося до Нього належно і щиро, то Він не лише не відкине нас зовсім, а, поки ще проказуватимемо слова молитви, мовить: Це Я!

31. Поклонітеся Господеві у дворі святім Його (Пс. 28, 2). Двір Господа — свята Церква. Треба поклонятися Господеві непоза цим святим двором, а перебуваючи в ньому всередині, щоб, перебуваючи зовні й зовнішнім захоплюючись, не перетворити в ніщо своє перебування у дворі Господа. Бо багато хто з вигляду стоїть на молитві, але не є у дворі, бо думки їхні літають сюди й туди й ум розважається марнотною турботою.

32. В храмі Його кожний славу промовляє (Пс. 28, 9). Нехай чують ці слова й нехай соромляться ті, що многословлять. Що каже псалом? Той, хто в храмі Божому, не злословить, і не слова про суєту й сороміцькі речі проказує своїми вустами, а в храмі Його кожний славу промовляє. Тут стоять святі ангели й запи­сують твої слова. Тут сам Господь, і Він спостерігає за налаш­туванням тих, що входять. Молитва кожного відкрита перед Богом. Йому відкрито, хто за налаштуванням, хто розумно про­сить небесного, хто тільки з вигляду, лише краєчками вуст про­казує слова, а серцем далеко від Бога, хто хоча й молиться, однак просить лише тілесного здоров'я і людської слави. У храмі ж Божому належить передусім славити Бога. Славословити Бога — заняття ангелів. Для всього небесного воїнства одне діло — заси­лати славу Творцеві. Усіляке сотворіння — безмовне і проречисте, понадсвітнє і земне — славить Творця. Жалюгідні ж люди, полишивши мешкання і зійшовшись у храмах, не дослухаються до слів Божих, не виконують обов'язку створіння (славосло­вити), не журяться, що перебувають під владою гріха, не звору­шуються, згадуючи про гріх, не тремтять перед судом, а, усміха­ючись, подають одне одному руки, роблячи дім молитви місцем довгих розмов, не дослухаючись до псалма, що свідчить і каже: в храмі Його кожний славу промовляє. Ти ж не лише не промов­ляєш слави, а й для иншого стаєш перепоною, звертаючи на себе увагу і своїм голосом заглушуючи вчення Духа. Дивись, аби замість того щоб одержати нагороду за славослов'я, не вийти тобі звідси осудженим разом із тими, що хулять Боже ім'я. Ма­єш псалом, маєш пророцтво, маєш євангельські заповіді й апос­тольські проповіді. Нехай співає язик, нехай ум дошукується змісту мовленого, щоб заспівати тобі духом, заспівати й умом. Бог не вимагає слави, а хоче, щоб ти став гідний прослави. Що хто посіє, те й жатиме (Гал. 6, 7). Посій славослов'я, щоб по­жати тобі вінці, і почесті, і похвали в Небесному Царстві.

33. Господи, Боже мій, я взивав до Тебе і Ти оздоровив мене (Пс. 29, 3). Блажен, хто знає свою внутрішню болячку й може прийти до лікаря та сказати Йому: Оздоров мене, Господи. Зціли душу мою, бо я згрішив перед Тобою (Пс. 6, 3; 40, 5). А тут пророк приносить і подяку за його зцілення: я взивав до Тебе і Ти оздо­ровив мене. Не було проміжку між проханням і Твоєю благо­даттю: щойно я закликав, як прийшло зцілення. Той, що мо­литься до Бога, має говорити не незначне, щоб зцілення прий­шло до нас якнайшвидше.

  1. Співайте Господеві, праведники Його (Пс. 29, 5). Не кожний, хто вустами промовляє слова псалма, співає Господеві, а лише той, хто від чистого серця засилає псалмоспів, той, хто праведний і зберігає правду перед Богом, може співати Богові, правильно дотримуючись духовних рим (духовного настрою), Як багато прийшло сюди тих, що приховують у серці неправду? Вони не можуть належно співати. Вони уявляють себе співака-ми, але насправді не співають, бо псалом запрошує до пісне співу праведного. Не може добре дерево приносити плодів поганих, і порочне серце породжувати слова життя (духовного). Очистіть серця, щоб приносити духовні плоди, і тоді, ставши духовними, зможете співати Господеві розумно.

  2. Ти відвернув лице твоє, і я стривожився (Пс. 29, 8). Поки проміння Твоїх відвідин, каже пророк, осявало мене, я жив несхитно й супокійно. Але коли Ти відвернув лице Твоє, тоді вийшов на яв пристрасний і бентежний стан моєї душі. Тож молитимемося безнастанно, аби осявало нас Боже лице, аби перебувати нам у священному стані, тихими й нічим не збен­теженими за нашою готовністю до добра.

Яка користь із крови моєї, коли я зійшов у зотління ? (Пс. 29,10). Яка, каже, мені користь із благоденства моєї плоті й многоти крови, коли все підпаде тлінню? Але умертвляю своє тіло і поне­волюю (1 Кор. 9, 27), щоб гладшання плоті не послужило приво­дом до гріха. Не догоджуй плоті сном, купелями, м'якою пос­тіллю, постійно повторюючи: Яка користь із крови моєї, коли я зійшов у зотління? Навіщо дбаєш про те, що незабаром зотліє? І Навіщо гладшаєш і обтяжуєшся плоттю? Чи ж не знаєш, що чим товстішою вчиниш свою плоть, тим важчу тюрму приготуєш для душі?

  1. Радуйтеся, праведні, в Господі (Пс. 32, 1). Радуйтеся в Господі не тому, що успішні ваші діла, не тому, що насолод­жуєтеся тілесним здоров'ям, не тому, що поля ваші багаті на всілякі плоди, а тому, що маєте Господа, такого прекрасного, такого благого, такого премудрого! Псалом заохочує відчути ту свою гідність, що вдостоєні бути рабами великого Владики й захоплюватися своїм рабством Йому з несказанною радістю і підстрибуванням, немов розривалося в них серце від захвату любови до Благого. Якщо коли-небудь у твоїм серці немовби якесь світло викликало неочікувану думку про Бога й осяювало твою душу так, що ти полюбив Бога, а світ і все тілесне зне­важив, то з цієї слабкої і малої подоби пізнай повний стан пра­ведних, що рівномірно й безнастанно зростають у радості в Гос­поді. До тебе деколи й зрідка приходить ця радість, за Божим повелінням, щоб, звідавши її невелику кількість, спогадував ти, якого великого блага тобі бракує. А в праведникові — постійно божественна й небесна радість, бо в ньому, без сумніву, пере­буває Дух. Господь для праведних є неначе місце, що їх уміщує, таке місце, перебуваючи в якому, не можна не радіти й не весе­литись. І праведний стає місцем для Господа, яке приймає Його в себе, а грішник дає в собі місце дияволові (див. Еф. 4, 27). Тому, перебуваючи в самім Господі і, наскільки можемо, спог­лядаючи чудеса Його, з цього споглядання здобуваймо веселість для своїх сердець.

  2. Якщо хтось, проваджений Святим і чоловіколюбним Духом, не мріючи про самого себе, а себе принижуючи, щоб піднести инших, заголосить духом, просячи чогось великого, і не промовить нічого негідного й мізерного, що виражає пошук земного та світського, — то голосіння такого почує Господь.

39. Бог наш — пристановище й сила (Пс. 45, 2). Не уникай, чого не слід уникати, і не вдавайся, до кого не слід вдаватися. А нехай буде в тебе одне осоружне — гріх й одне прибіжище — Бог. Багато хто говорить: Бог нам прибіжище, але мало хто промовляє це з таким самим налаштуванням, як пророк, бо не всі у всьому віддаються Богові, не всі Ним одним дихають, не всі в Ньому одному мають надію і певність. І самі вчинки викрива­ють нас, коли в скорботах радше вдаємося до всього иншого, тільки не до Бога. У тебе занедужало дитя? Ти шукаєш ворожку чи того, хто вішає на шию немовляті беззмістовні написи. Збен­тежив тебе сон? Ти біжиш до тих, що тлумачать сни. Налякався ворога? Шукаєш заступника в комусь із людей. Взагалі при кожній потребі викриваєш себе сам, що на словах називаєш Бога прибіжищем, а сам домагаєшся допомоги від некорисного й марнотного. Але праведникові істинна допомога — Бог. Як воєначальник, маючи хоробрих воїнів, завжди готовий допомогти тим, що знемогли, так і Бог наш — помічник і співборець кожному, хто воює супроти хитрощів диявола, посилає служебних духів до тих, що потребують спасіння.

40. Пророк мовив: Нахили вухо (Пс. 114, 2) — не для того, щоб ти формував якесь чуттєве поняття про Бога, немовби Він має вуха й нахиляється через тихий голос, як ми це робимо, ~ наближаючись до тих, що слабо говорять, аби їх почути. Він мовив нахили, щоб показати свою власну неміч, тобто зійди з чоловіколюбности до мене, що лежу на долівці, як чоловіколюбний лікар, прихиляючи своє вухо до хворого, який від сильного виснаження не може чітко говорити, щоб, перебуваючи поблизу, точніше довідатися про потреби стражденного. Божий слух, щоб почути, не має потреби у звуках голосу. Бог і за пору­хами серця дізнається про те, чого просять. Чи ж не чуєш, як Мойсея, який нічого не говорив, а тільки безмовними зітхан­нями молив Господа, почув було Бог, що мовив йому: Чого голосиш до мене ? (Вих. 14, 15).

СВЯТОГО ЙОАНА ЗОЛОТОУСТОГО

ПОВЧАННЯ ПРО МОЛИТВУ

І ДУХОВНУ ТВЕРЕЗІСТЬ

1. Господь заповідає не лише прощати тому, хто обкрадає тебе і займається лихварством, а ще й каже любити його якнайсильніше та щиро. Бо це, саме це бажаючи прищепити, сказав Він: Моліться за тих, що вас зневажають (Лк. 6, 28) — що ми зазвичай робимо для тих, кого сильно любимо. Так Христос заповів молитися за кривдників — ми ж засідки їм влаштовуємо; і, отримавши наказ благословляти тих, що нас клянуть, заки-дуємо їх тисячами проклять.

2. Помолитися, кажеш, я і вдома можу, але чути бесіди й науки вдома не можу (викриваються ті, що вийшли з церкви, прослухавши бесіду Золотоустого після Євангелія). Обманюєшся, чоловіче. Помолитися, звичайно, можна і вдома, але так помолитися, як у церкві, не можна, — де так багато отців і де такий однодушний зойк засилається до Бога. Не будеш ти так почутий, коли молишся до Бога за себе сам-один, аніж (коли молишся Йому) зі своїми братами. Бо тут є щось більше, як-от: однодумність, згода, союз любови й молитви єреїв. Єреї для того й поставлені предстояти в зібраннях, щоб слабші самі по собі молитви народу були піднесені їхніми сильнішими молитвами і разом із ними піднімалися на небеса. До того ж, яка користь із проповіді, якщо з нею не поєднується молитва? Спочатку мо­литва, а потім слово. Так і апостоли кажуть: Самі ж ми будемо перебувати пильно у молитві та служінні слова (Ді. 6, 4). Так робить і Павло, завжди починаючи свої послання молитвою, щоб як світло передує смолоскипові, так світло молитви випе­реджувало слово. Якщо привчишся старанно молитися, то не матимеш потреби в поученні від рівних тобі рабів, тоді-бо Бог сам без будь-якого посередника просвітлюватиме ум твій. Якщо ж молитва одного має таку силу, то тим більшу — молитва, спіль­на з багатьма. У неї більше сили й відваги, аніж у тієї, що творить­ся вдома, наодинці. Звідки це бачимо? Послухай, як говорить про це Павло: Він визволив нас від такої смерти, і визволяє далі. Маємо надію, що він ще визволить нас, якщо й ви допоможете вашою молитвою за нас (2 Кор. 10-11). Так і Петро визволився із в'язниці, бо Церква молилася горливо Богові за нього (Ді. 12, 5). Якщо ж Петрові молитва Церкви принесла користь, то чому ти, скажи мені, зневажаєш її силу і якого можеш очікувати проба­чення? Послухай ще — ось і сам Бог каже, що Він не може не прислухатися, коли многота народу слушно надокучає Йому в молитві. Бо, виправдовуючи перед Йоною швидке помилування ніневітян, Він каже: Тобі жаль тикви, дарма що ти не поравсь коло неї й не зростив її, — що за одну ніч виросла і за одну ніч пропала. А мені б то не жаль було Ніневії, великого міста, в якому живе більше ста двадцяти тисяч душ (Йона 4, 10-11). Він не просто нагадує тут про многоту народу, а щоб затямити тобі, що суголосна молитва багатьох має велику силу. 3. Предмет моїх постійних повчань — щоб із ревною молитвою поєднати нам тверезу думку та пильну душу (це в храмі, на Літургії). Диявол, бачачи твою полум'яну й збуджену на молитві душу, зрозуміє, що шлях до твоїх помислів для нього недоступний. Побачивши, що ти позіхаєш і не дослухаєшся до себе, він притьмом заскоче в тебе, немов у порожнє, полишене житло. Якщо ж побачить, що ти зосереджений, пильний і неначе приєднаний до небес, то навіть не посміє на тебе поглянути. Тож пош­кодуй себе й загороди лукавому демонові вхід у свою душу. Ніщо гак не перегороджує йому дороги, як належна й тепла молитва.


Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   27

Схожі:

Книга розміщена на сайті iconКнига розміщена на сайті

Книга розміщена на сайті iconКнига розміщена на сайті
К 56 Спочатку було Слово: Крилаті вислови біблій­ного походження в українській мові. К.: Либідь, 2001. 312 с
Книга розміщена на сайті iconКнига розміщена на сайті
Скорочений переказ англійського видання книжки: "city of god. Popular abridgement of the Divine history and life of the Virgin Mother...
Книга розміщена на сайті iconКнига розміщена на сайті
Народилась в селянській родині поблизу м. Форестер, штат Мічіган. Бі­льшу частину свого життя прожила на заході Сполучених Штатів....
Книга розміщена на сайті iconКнига світ, книга серцю привіт Методичні рекомендації ббк 8. 387. К 53
Книга — світ, книга — серцю привіт : метод реком. / Нац б-ка України для дітей; уклад. Ю. В. Осадча. — К., 2013. — 36 c
Книга розміщена на сайті icon«Засоби залучення учнів до читання як шлях формування загальнокультурної компетенції інноваційної особистості»
Школа – це насамперед книга. Книга – це могутня зброя. Розумна, натхненна книга часом вирішує долю людини
Книга розміщена на сайті iconКнига року Бі-Бі-Сі 2012 (Книга року bbc) — літературна нагорода україномовним літературним творам, що присуджується Британською телерадіомовною корпорацією (Бі-Бі-Сі). Книга року Бі-Бі-Сі
Ця книга про те, як можна подолати свій страх. Про те, як можна навчитися навіть із найстрашніших І найзагрозливіших синьомордів...
Книга розміщена на сайті iconКнига для дому, книга для сім'ї, ви можете сміливо наслідувати приклади з моїх порад, робити виписки, конспектувати окремі тези чи положення, а згодом перевірити це на власному досвіді
Книга, що претендує на настільну, заслуговує, очевидно, на передмову. Книга без передмови — те ж саме, що кінокартина без кіножурналу....
Книга розміщена на сайті iconКнига року колегіумних класів 2011-2012 новоград-волинський 2012 I. Книга братства
Валентина Зайцева); 11 клас (історичний) – 29
Книга розміщена на сайті iconВіра Казидуб
Битва з амазонкою — сьома книга члена Національної спілки письменників України Віри Казидуб. Її перша книга —


База даних захищена авторським правом ©biog.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка