Книга розміщена на сайті



Сторінка5/27
Дата конвертації17.04.2017
Розмір4.07 Mb.
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   27

4. Як думаєш, що наказує диякон, проголошуючи: прості (орvоі— випроставшись), станьмо гідної Не що инше, як те, щоб ми скинули свої розлогі помисли й, струсивши духовне роз­тління, породжене в нас життєвими клопотами, поставили свою душу просто перед лицем Бога. А що це істинно так є, що слово це стосується не тіла, а душі, що велить воно її поставити просто, послухаємо Павла, який саме в цьому сенсі ужив цей вислів. Бо, простираючи слово до людей, що були готові впасти духом під тягарем бід, він говорив: Випростайте ваші охлялі руки та зомлілі коліна (Євр. 12, 12). Невже скажеш, що він говорить тут про ті­лесні руки й ноги? Зовсім ні, бо звертається він не до тих, що змагаються в бігові й боротьбі, а цими словами він переконує відбудувати силу внутрішніх помислів, розбитих спокусами.

5. Подумай, біля кого ти стоїш? З ким приступаєш при­зивати Бога? Із херувимами. Тож дослухайся до тих, що стоять в однім хорі з тобою, і цього буде тобі досить для підтримання тверезости, коли пам'ятатимеш, що ти, обтяжений тілом і спле­тений із плоттю, удостоєний оспівувати спільного Владику ра­зом із безтілесними. Отож, беручи участь у цих священних і таїнственних піснях, нехай ніхто не сміє стояти тут із розшар­паною увагою і розслабленою ревністю, ніхто хай у той час не переймається житейськими помислами, а, прогнавши з ума все земне й усеціло перенісшись на небо, так підноси всесвяту піс­ню Богові слави й величі, неначеб ти стояв побіля самого прес­толу слави обіруч із серафимами. Для цього й звелено нам стоя­ти гідно в цей час. Бо стояти гідно не що инше означає, як стояти так, як належить людині перед лицем Бога, — зі страхом і трепетом, з тверезою і пильною душею.

6. Те, що й цей заклик (станьмо; перед цим тлумачили ми орvoі — випроставшись) стосується до душі, знову показав апос­тол Павло, мовлячи: Стійте так у Господі (Фил. 4, 1). Бо як стрілець, бажаючи влучити стрілою просто в ціль, насамперед стає сам і, правильно вставши навпроти цілі, починає стріляти, так і ти, бажаючи влучити в злу голову диявола, передше потру­дися встановити помисли, щоб, утвердившись у правильному і безперешкодному стоянні, влучно кидати в нього стріли.

  1. Молитва — це велика зброя, невичерпний скарб, багат­ство, що ніколи не зміліє, супокійне пристановище, несхитний затишок і корінь незліченних благ; і джерело, і матір є молитва: вона могутніша за саму царську владу. Молитвою ж я називаю не будь-яку, не недбалу і розсіяну, а полум'яну й многотрудну, що виходить зі зболеної душі й глибоко зосередженого ума. Лишень така молитва сходить до неба.

  2. Як вода, що тече по рівнині й широко розливається, не підноситься вгору доти, доки руки умільців притіснять її зусібічною огорожею, — тоді вона від власного напору швидше за стрілу струмує вгору, так і людське серце, насолоджуючись усі­ляким спокоєм, розсіюється і розливається; коли ж обставини притіснять його, то, пригнітившись, воно засилає вгору чисті й ревні молитви. І щоб упевнитися тобі, що саме ці зі скорботи проказані молитви найбільш сильними бувають на небі, послу­хай, що каже пророк: До Господа в скорботі моїй взивав я, і Він вислухав мене (Пс. 119, 1). Запалімо ж своє серце й зворушмо душу пам'яттю про гріхи, зворушмо не лише для того, щоб при­тіснити, а щоб приготувати й молитву її для слухання, вчинив­ши її тверезою, пильною і такою, що торкається самих небес.

9. Боже, милостивий будь мені, грішному, — взивав митар і вийшов з храму виправданим більше, ніж фарисей (Лк. 8, 13). І вийшло, що слова виявилися вищими за вчинки, і вимовлене перевершило сподіяне. Той хизувався своєю праведністю, пос­том, десятинами, а цей промовив лише слова (без діл) і здобув прощення всіх гріхів. Чому ж? Бо Бог не лише слова слухав, а радше дослухався до почуття, з яким вони проказані, і, знай­шовши його сокрушеним і смиренним, помилував і явив своє чоловіколюб'я. Це кажу я для того, щоб не грішили, а були смиренними. Бо якщо митар, чоловік ниций, не здобувся на смирення (бо що за смирення в того, в кого все погано?), а лише на розсудливість, і гріхи свої висловив, і висповідався з того, чим був, таке привернув до себе Боже благовоління, то нас­кільки більшу Божу поміч привернуть до себе ті, які, вчинивши багато добрих діл, доволі невисокої про себе думки! Ось тому я завжди прошу, молю і благаю кожного з вас якомога частіше сповідатися з гріхів своїх перед Богом. Не виводжу я тебе перед публіку, як на видовищі, і не змушую відкривати свої гріхи перед людьми. Перед Богом відкрий своє сумління. Йому пока­жи свої рани й у Нього проси ліку. Покажи Йому, який не. зне­важить, а подасть лік (Як. 1,5). Він усе бачить, хоча ти й мов­чиш. То ж виговорися — і скористаєш. Виговорися, щоб, склав­ши весь тягар гріхів тут, туди перейти тобі чистим, без усіляких гріховних ран, і позбудешся їх нестерпного оприлюднення на Страшному суді. Три юнаки віддали свою душу за визнання єдиного істинного Владики й Бога, і кинуто їх у піч вогненну, одначе після такої мужности вони мовлять: / нині нема як нам уста розтулити наші: ганьба і сором покрили слуг твоїх і тих, що тебе шанують (Дан. З, 33). Тож навіщо ви розтуляєте уста свої? — Щоб це одне, — кажуть, — мовити, що нема як нам уста роз­тулити, і цим одним вмилостивити Господа.

  1. Сила молитви гасила силу вогню, приборкувала розлю­чених левів, припиняла боротьбу, відчиняла небесні ворота, розривала узи смерти, проганяла геть недуги, відбивала напади, рятувала міста від землетрусу, відвертала й удари, що спости­гали згори, і замовляння, що готували людям, і взагалі усілякі біди. Під молитвою ж розумію не те, що на Вустах, а те, що виходить із глибини серця. Бо як дерева, що пустили коріння глибоко в землю, не падають і не валяться, які б сильні вітри не нападали на них, бо коріння міцно тримає їх у землі, так і мо­литви, що їх із глибини серця засилають, закорінившись там, безпечно простираються вгору, не зазнаючи перепон у своєму напрямку від жодних нападів помислів. Тому й пророк каже: Із глибини взивав я до тебе, Господи (Пс. 129, 1).

11. Хоча немало ми вже говорили про молитву, все ж треба поговорити про неї і нині. Бо як буває з нашою одежею: якщо тканина, з якої зшита одіж, пофарбована лише раз, то фарба ця вицвітає швидко й легко, а якщо той, що фарбує, покриє тка­нину фарбою кілька разів, то її колір назавжди залишиться нез­мінним. Те ж саме буває з нашими душами: якщо часто чуємо якесь поучения, то, приймаючи його, як фарбу, що проникає глибоко, нелегко його забуваємо. Отож слухайте слова про мо­литву не мимохіть. Бо немає нічого сильнішого за молитву й нічого їй рівного. Не настільки розкішний цар, що облечений у багрянець, наскільки молільник, оздоблений розмовою із Бо­гом. Бо якщо б хто-небудь перед усім воїнством, воєводами та різними високими особами, приступивши до царя, почав бесі­дувати з ним наодинці, то погляди всіх звернув би на себе, а водночас постав би в їхніх очах особливо гідним вирізнення та поваги, то так буває і з молільниками. Уяви собі, як це людині за присутности ангелів, предстояння архангелів, серафимів і херувимів й усіх инших безплотних сил з великою відвагою приступити до Царя цих сил і бесідувати з Ним? У яку честь облекає це його? Та не лише честь, а й надзвичайно велика користь буває нам від молитви, навіть до того, як одержимо те, що просимо. Бо тоді ж, коли хто здійме до неба руки й призове Бога, тут-таки відходить він від усіх земних людських діл і дум­кою переноситься у прийдешнє життя й тоді споглядає вже лишень тільки небесне, не дослухаючись ні до чого, що стосу­ється до тутешнього життя, якщо він молиться ревно. Тому, якщо в нім до того й повставав гнів, то легко влягається, коли палила похіть, вона гасне, або точила заздрість, то легко вона відходить. У душі ж звершується те, що й у природі, коли сходить сонце, як говорив пророк. Чи пам'ятаєш, що він казав: Ти навів темряву, і настала ніч; у ній ходитимуть усі звірі лісовії. Лев 'ята ричать по здобич, щоб поживу здобути собі від Бога. Зійде сонце, і вони зберуться та в леговищах своїх полягають (Пс. 103, 20-22). Отож як після появи сонячного світла втікають усі звірі, хо­ваючись у своїх леговищах, так і коли молитва, немов промінь, з'явиться на наших устах і на язиці, тоді просвічується ум, а всі нерозумні й звірячі пристрасті відступають, розбігаються і хо­ваються у свої нори — лишень би ми належно молилися з пиль­ною душею і тверезою думкою. Тоді нехай навіть і близько дия­вол — він проганяється, чи демон — він утікає.

12. Господь, щоб показати нам приклад, вершив багато. І ба­гато молитов Він звершував з тим самим наміром. Коли учні при­ступили до Нього й просили навчити їх молитися (див. Лк. 11, 1), вповідж мені, що Він мав зробити? Не навчити їх молитися? Та Він на те й прийшов, аби залучити їх до всілякого подвиж­ництва. Але коли Він мав навчити молитися, то мусив і сам це робити. Скажеш, що це можна зробити лише словом? Але пов­чання словом не так сильно діє на учнів, як повчання ділом. Тому Він не тільки словом вчить їх молитися, а й сам це робить, упродовж ночей молиться, усамітнившись, цим повчаючи нас уникати шуму й поговору, коли хочемо бесідувати з Богом, та віддалятись у пустельне місце, вибираючи для цього ще й час. Пустеля — не лише гора, а й будь-яке житло, недоступне для шуму. Також коли Він благословив хліби, то споглянув на небо, помолившися (Мр. 6, 41), щоб навчити нас не приступати до трапези без подяки Богові, Творцеві плодів.

  1. Правість і чистоту життя ніщо не може так встановити й утвердити, як часта присутність тут, у храмі, і старанне слу­хання слова Божого. Бо що пожива для тіла, те для душі пов­чання у божественних словах. Однак не тільки хлібом живе лю­дина, але всім, що виходить з уст Господніх (Втор. 8,3). Тому йнепричащання цієї трапези спричинює своєрідний голод. І Бог погрожує ним і наводить його як покарання. Я, — каже, — пошлю на землю голод; не голод за хлібом, не спрагу за водою, лише за слуханням слова Господнього (Ам. 8, 11). Тож як після всього цього не недоречно буде клопотатися заспокоєнням тілесного голоду, а самим собі добровільно спричинювати душевний го­лод, коли він набагато згубніший за перший — настільки, нас­кільки важливіші від нього наслідки. Тож прошу вас і молю: не куймо супроти себе такого лиха, а перед усіляким иншим занят­тям і ділом надаваймо перевагу перебуванню в храмі. Бо, скажи мені, що можеш ти придбати такого, що могло б зрівнятися у шкоді і для тебе, і для твого дому із полишенням церковного зібрання? Нехай би ти й знайшов скарбницю, вщерть напов­нену золотом, і заради цього не прийшов би сюди, — то більшої зазнаєш шкоди, настільки більшої, наскільки духовне ціннішеза чуттєве. Нехай його було б багато і звідусюди воно б усе при­ бувало й прибувало — велике діло! Бо ж не піде воно з нами у потойбічне життя, не переселиться з нами на небо й не постане перед страшним престолом, а часто й навіть раніше полишає нас і розпливається, а якщо й залишиться в наших руках до кін­ця життя, то сам кінець відбере його в нас. А духовний скарб — неокрадний здобуток — завжди з нами, він буде при нас й коли відходитимемо звідси, та й перед престолом судді подасть нам неабияку сміливість.

14. Ми отримуємо двоякий плід від присутности на цер­ковних зібраннях. Не лише те є плодом, що ми свої душі напоємо божественними словами, а й те, що через це ми своїх ворогів покриваємо найбільшим соромом, а нашим братам приносимо потіху й оживлюємо їх. Бо коли, підійшовши до цих священних дверей, хтось побачить, що зібраних тут небагато, тут-таки ости­гає умом і в тій старанності до храму, яку мав, віддається напа­дам розлінення і, цілком розслабившись, іде геть із храму. Якщо ж побачить, що християни звідусіль квапляться старанно і схо­дяться на служіння Богові, тоді, хоч би він був найнедбаліший і безпечний, це споглядання старанних запалює в нім таке ж саме старання. Бо якщо навіть коли камінь холодний, а вогонь гарячий, то взаємний удар каменів перемагає природу — і від цього з'являється іскра, то якщо це буває з камінням, чи ж не тим більше станеться це з душами, коли вони одна з одною будуть стикатися і взаємно зігріватися вогнем духу?

15. Чоловік — голова жінки (див. Еф. 5,23), а жінка — поміч­ниця чоловікові. Отож нехай голова не наважується без свого тіла стати на дорозі, що провадить до того священного місця, ітіло тут хай не з'являється без голови, а нехай заходять сюди іголова, і тіло, маючи зі собою і своїх дітей. Бо якщо приємно бачити дерево з пагонами від його коріння, тим більше приємно бачити людину, що має при собі дитя, — як пагін зі свого кореня. І не лише приємно є це, а й благотворно, і похвально. Благо­творно для тих, що зібралися, у тому сенсі, про що я вже казав, похвально для батьків і служителів слова. Бо й землеробові ми дивуємося не тоді, коли він обробляє вже не раз оброблену зем­лю, а лише тоді, коли він, узявши неорану й несіяну землю, клопочеться біля неї всіляко, щоб зробити її родючою. Так чинив і апостол Павло, маючи собі за честь проповідувати Євангеліє не там, де вже проповідувано Христа, а там, де ще ні. Насліду­ватимемо його й ми і для поширення Церкви, і собі на користь.

16. Не так царська корона прикрашає голову, як хрест, чесніший понад увесь світ. Те, від чого колись усі з жахом від­верталися, стало нині для всіх найбільш бажаним, й усюди ти зустрінеш його — у начальників і в підначальних, у жінок і в чо­ловіків, у дівчат і в заміжніх, у рабів і у вільних. Усі часто зобра­жують його на найважливішій частині свого тіла і на чолі в себе, як на колоні, щоденно його носять. Він на священній трапезі, він — у хиротоніях єреїв, він, знову ж таки, з тілом Христовим сяє на Тайній вечері. Його як панівного може всюди побачити кожен: у хатах, на ринках, в пустелях, на дорогах, на горах і пагорбах, на морі, на кораблях і на островах, на ложках, одежі й на зброї, на срібних і золотих посудинах, на коштовних каменях і оздобах стін, на тілах, опанованих демонами, у час війни і миру, вдень і вночі. Таким бажаним для всіх став цей дивний дар, ця невимовна благодать! Ніхто його не соромиться, ніхто не закриває свого обличчя, думаючи, що він — знак ганебної смер­ти, а всі приоздоблюємося ним, більше, ніж коронами, дія­демами й численними перлами.

  1. Чи хочеш бачити найкращу окрасу ложа? Зараз я по­кажу тобі окрасу ложа не якогось простого селянина, не воїна, а ложа царського. Я абсолютно впевнений, що навіть коли ти найбільший з усіх самолюбів, усе ж не забажаєш ложа кращого, ніж ложе царя, і царя не якого-небудь, а першого, царя понад царями, якого й донині славить уся вселенна. Вказую тобі на ложе блаженного Давида. Знаєш, яким воно було? Воно було приоздоблене не золотом і сріблом, а слізьми і сповіддю. Про це він сам оповідає, кажучи: Кожну ніч омиватиму ложе моє, сльо­зами моїми зрошу постіль мою (Пс. 6,7). Сльозами, немов перла­ми, звідусіль було воно зрошене. І поглянь, яка в нього боголюбива душа! Позаяк вдень відволікали його численні турботи й клопоти про справи народу і війська, то для сповіді, молитви та сліз він використовував час відпочинку, коли всі насолоджують­ся спокоєм. І робив він не так, що одної ночі не спав, а наступної відпочивав, чи по дві й по три ночі не вкладався, а поміж тим відпочивав, а чинив він так щоночі. Кожну ніч — каже, — оми­ватиму ложе моє, сльозами моїми зрошу постіль мою, — висловлю­ючи цим і рясність сліз, і постійність у них. Коли всі в спокої відпочивали, він один бесідував із Богом і не склеплював повік, зі скрухою і плачем сповідаючись зі своїх гріхів. І ти приготуй со­бі таке ж ложе. Ложе, обкладене золотом, з одного боку, розбуд­жує людську заздрість, а з иншого — розпалює Божий гнів. А сльо­зи, що подібні до сліз Давида, гасять навіть геєнський вогонь.

18. Навіщо Бог вклав у нашу душу такого і вдень, і вночі пильного й ревного суддю — сумління. Серед людей немає тако­го невсипущого судді, як наше сумління. Зовнішніх суддів і гроші псують, і підлабузництво розслабляє, і страх змушує схи­бити на терезах, та й багато иншого відхиляє їх від правильного вирішення справ. А судові сумління ніщо таке не шкодить. Хоч гроші давай, хоч підлещуйся чи лякай або й що инше роби, — усе ж воно чинить праведне осудження грішних помислів: і сам грішник себе осуджує, нехай би й ніхто инший не звинувачував його в грісі. І це не раз, і не двічі, а часто упродовж усього життя воно робить. Нехай і багато часу мине, воно ніколи не забуде сподіяного. І в час скоєння гріха, і перед ним, і після налягає на нас строгим судом, особливо після прогрішення. Тоді, коли чинимо гріх, одурманені його солодкістю, не так відчуваємо докори сумління. Але коли гріх скоєний і грішне діло доведене до кінця, тоді гріховна солодкість зникає і приходить гірке жало покаяння. Навпаки буває в тих, що народжують. У них перед народженням болі нестерпні, муки шматування, а після народ­ження — радість і спокій, бо коли вийшов плід із черева, вийшли геть усі болі. А тут не так: коли приймаємо гріховні помисли й зачинаємо злочинні бажання, радіємо й веселимося, коли ж народжуємо погане дитинча — гріх, — тоді, побачивши сором на­родженого, починаємо мучитися і терзатися болями, що гірші, ніж у породіллі. Тому, прошу вас, не прийматимемо особливо спочатку розбещувальної похоті, а якщо приймемо, то знищимо її сім'я всередині (раніше, ніж дозріє й народиться з нього плід). Але якщо й це допустимо з недбалости, поквапмося сповіддю, слізьми й самоосудженням убити гріх, який довершили на ділі. Бо ніщо не руйнує так гріх, як самоосудження з покаянням і сльозами. Засудив ти себе в грісі? — скинув із себе його ярмо. І хто це каже — сам Бог — Суддя. ...Станьмо на суд разом, говори ж, щоб виправдатись! Чому ж, скажи мені, ти соромишся і чер­вонієш, сповідаючись у гріхах своїх? Хіба ти чоловікові їх від­криваєш, щоб зневажав тебе? Чи розповідаєш такому ж, як і ти, рабові, аби він всім про це розповів? Ні, а Господу милосерд­ному, лікареві чоловіколюбному показуєш свої рани.

19. Ти грішник? Не споневірюйся, а ввійди в храм і по­кайся. Ти згрішив? Скажи Богові: "Згрішив я". Чи ж важко мовити: згрішив я? Хіба коли не назвеш себе грішником, не матимеш диявола своїм викривачем? Тож випереди його й від­бери в нього цю можливість, бо осуджувати - його привілей. Та й чому тобі не випередити його і не висловити гріха й не загла­дити його, коли знаєш, що в дияволі маєш ти такого викривача що не мовчатиме? — Згрішив? — Зайди в храм і скажи Богові: "Згрішив". Нічого иншого, окрім цього єдиного, я не вимагаю від тебе. Бо Письмо каже: Станьмо на суд разом, говори ж, щоб виправдатись! (Іс. 43, 26). Вислови гріх, щоб його позбутися. Праці тут докладати не потрібно, та й многословити теж, ані нічого не витрачати. Прокажи слово, постався розважливо до свого гріха, мовивши: "Згрішив я". Ти скажеш: з чого знатиму, що коли я сам висловлю свій гріх, то отримаю в нім розрішення? У Письмі маєш приклад того, як один висловив свій гріх і отримав прощення, і того, як инший не висловив гріха свого й був осуджений. Це — Каїн і Давид.

  1. Молися повсякчас; але, молячися, не нудьгуй і не лі­нуйся просити милости в Бога Чоловіколюбця, і Він не поли­шить тебе за твою невідступність, але простить тобі твої гріхи й дасть тобі те, про що просиш. Коли, молячися, буде тебе почуто, перебувай у молитві, дякуючи (за милість); а якщо не буде тебе почуто, перебувай у молитві, щоб було тебе почуто. Не кажи: багато я молився, а не був вислуханий, — бо й це часто буває для твоєї ж користи. Знає Бог, що ти ледащо й поблажливий до себе і якщо одержиш те, про що просиш, підеш та й не молитимешся більше. Чому відкладає тебе вислухати? Аби, коли маєш по­требу, змусити тебе частіше з Ним бесідувати й провадити час у молитві. Тож перебувай у молитві й не допускай, аби тобі в ній розлінитися. Молитва, любий, може багато, тому розпочинай її не як якусь мізерну справу.

  2. Згрішив? Увійди в храм і загладь свій гріх (покаянням). Скільки разів упадеш на торжищі, щоразу підведешся; так і скільки разів згрішиш, квапся покаятися, не допускай зневіри. Ще згрішиш — ще покайся. Не опускай рук і не відпадай від надії отримати належні нам блага. Нехай ти вже й старець та й згрішив — іди в храм і покайся. Тут лічниця, а не суд, тут не муки за гріхи накладають, а відпускають гріхи. Богові єдиному скажи свій гріх: Проти Тебе єдиного згрішив і лукаве перед Тобою вчинив я(Пс. 50,6), — і відпуститься тобі гріх твій.

  3. Маєш і инший шлях покаяння — не важкий, але дуже зручний. Це ж який? Плач над своїм гріхом, навчаючись цього з Євангелія. Петро, верховний апостол, товариш Христа, який не від людини прийняв одкровення, а від Отця, як свідчить про нього Владика Христос, кажучи: Щасливий ти, Симоне, сину Йонин, бо не тіло і кров тобі це відкрили, а Отець мій небесний (Мт. 16, 17), — цей Петро вчинив не якийсь малий гріх, а архи­великий — зрікся самого Господа; кажу це не щоб осудити Пет­ра, а щоб скерувати тебе до покаяння, — самого Господа, Влади­ки всесвіту, Спасителя всіх зрікся. Та й коли? Тієї ночі, коли бу­ло зраджено Христа. Стояв, каже евангелист, Петро біля вогню і грівся. Підходить служниця та й каже йому: / ти був з Ісусом (Мт. 26,69). А він що на це? — Не знаю цього чоловіка (Мр. 14,71). А потім вдруге і втретє те ж. І збулося те, що сказав був Господь. Тоді поглянув на Петра Христос і поглядом подав голос (вик­риття). Не вустами сказав Він йому слово, щоб не викрити його перед юдеями й не засоромити свого учня, а поглядом подав голос (викриття), немовби: "Петре, сталося, те, що Я говорив тобі". — Тоді відчув Петро своє падіння й почав плакати, і пла­кати не просто, а гірко, сльозами творячи своє друге хрещення. Таким гірким плачем загладив він свій гріх. Якщо ж такий гріх загладжено плачем, то невже ти, якщо заплачеш, не загладиш свого гріха? Не малий був гріх — зректися свого Владики й Гос­пода, а вкрай великий і тяжкий, та все ж сльози загладили цей гріх. Тож і ти плач над гріхом своїм, і плач не просто й не лише для вигляду, а гірко, як Петро. Зі самої глибини виточи джерела сліз, щоб, змилосердившися над тобою, Господь простив тобі твій гріх. Бо Він чоловіколюбний, як сам мовив: Я не бажаю смерти грішника; бажаю, щоб він відвернувся від своєї поведінки і жив (Єз. 33, 11). Малого труду хоче Він від тебе, а Сам тобі дає велике. Приводу чекає Він від тебе, щоб дати тобі скарб спа­сіння. Принеси сльози, а Він подарує тобі прощення; принеси покаяння — і Він подасть тобі відпущення гріхів.

23. Як схилити Господа до милости? Ось як! Помістімо молитву у своєму серці й додаймо до неї смирення і лагідність. Бо каже Господь: Навчіться від мене, бо я лагідний і сумирний серцем, тож знайдете полегшу душам вашим (Мт. 11, 29). І Давид співав: Жертва Богові дух сокрушений, серцем сокрушеним та упокореним Бог не погордує (Пс. 50, 19). Нічого так не любить Господь, як душу лагідну і смиренну. Гляди, брате, і ти не вда­вайся до людей, коли щось раптом обтяжить тебе, а, минаючи всіх, підіймися своєю думкою до Лікаря душ, бо зцілити серце може Він один, що створив кожне зокрема серце і що розуміє всі діла наші (Пс. 32, 15). Він може увійти в сумління наше, торк­нутися ума, втішити душу. Якщо Він не втішить наших сердець, то людські втішання зайві й беззмістовні; як і навпаки: коли Він втішає, то хоча б люди й багацько нас кривдили, ані на волосину не зможуть нам пошкодити. Коли Він зміцнить серце, ніхто не може стривожити його. Знаючи це, любі, будемо завжди при­бігати до Бога, що хоче й може розвіяти хмари скорбот, що налягли на нас.

24. Якщо доводиться звертатися до людей з якимось про­ханням, треба всіляко прилаштовуватись і до часу, і до місця, й до особи, й обдумано провадити свою розмову. Якщо ж присту­паємо до Бога, нічого такого не потрібно. Лишень взивай із серця, а не самими вустами воруши, — та й усе! Ти, коли молишся, увійди у свою кімнату, зачини за собою двері й молись Отцеві твоєму, що перебуває в тайні, а Отець твій, що бачить таємне, віддасть тобі (Мт. 6, 6). Бачиш, яка тобі честь надмірна? Коли просиш мене, нехай, — каже, — ніхто не бачить, а коли я вина­городжу тебе (вислухавши й обдарувавши), то увесь всесвіт зроб­лю свідком благодіяння. Послухаємо ж Господнього слова й не молитимемося напоказ, а також не станемо вказувати Господеві й способу, як нам помогти. Сказав ти Йому свою потребу, ска­зав, за чим вболіваєш душею? Не кажи вже того, як тобі до­помогти. Він сам краще за тебе знає, що тобі корисно. Дехто багато говорить у своїх молитвах: "Господи, подай мені здо­ров'я, помнож мої статки, помcтися моєму ворогові". Це вкрай нерозумно. Нам належить, усе це полишивши, благати Бога словами митаря: Боже, змилуйся надо мною грішним!(Як. 18, 13). А Він уже знає, як нам допомогти. Тож будьмо розсудливі в молитві, молімося, вболіваючи серцем, і смиренно б'ючи себе в груди, як митар, — і одержимо те, що просимо. Якщо ж моли­тимемося, маючи на серці озлоблення і гнів, то постанемо перед Богом бридкими й ненависними. Тож сокрушімо серце своє, смирімо свої душі й молитимемося як за себе, так і за тих, що нас образили. Бог до тих більше дослухається і радше виконує прохання тих, які моляться за ворогів, які незлопам'ятні, які не повстають супроти своїх ворогів. І що більше вони так чинять, тим більше Бог мcтиться їхнім ворогам — хіба б вони розкаялися.


Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   27

Схожі:

Книга розміщена на сайті iconКнига розміщена на сайті

Книга розміщена на сайті iconКнига розміщена на сайті
К 56 Спочатку було Слово: Крилаті вислови біблій­ного походження в українській мові. К.: Либідь, 2001. 312 с
Книга розміщена на сайті iconКнига розміщена на сайті
Скорочений переказ англійського видання книжки: "city of god. Popular abridgement of the Divine history and life of the Virgin Mother...
Книга розміщена на сайті iconКнига розміщена на сайті
Народилась в селянській родині поблизу м. Форестер, штат Мічіган. Бі­льшу частину свого життя прожила на заході Сполучених Штатів....
Книга розміщена на сайті iconКнига світ, книга серцю привіт Методичні рекомендації ббк 8. 387. К 53
Книга — світ, книга — серцю привіт : метод реком. / Нац б-ка України для дітей; уклад. Ю. В. Осадча. — К., 2013. — 36 c
Книга розміщена на сайті icon«Засоби залучення учнів до читання як шлях формування загальнокультурної компетенції інноваційної особистості»
Школа – це насамперед книга. Книга – це могутня зброя. Розумна, натхненна книга часом вирішує долю людини
Книга розміщена на сайті iconКнига року Бі-Бі-Сі 2012 (Книга року bbc) — літературна нагорода україномовним літературним творам, що присуджується Британською телерадіомовною корпорацією (Бі-Бі-Сі). Книга року Бі-Бі-Сі
Ця книга про те, як можна подолати свій страх. Про те, як можна навчитися навіть із найстрашніших І найзагрозливіших синьомордів...
Книга розміщена на сайті iconКнига для дому, книга для сім'ї, ви можете сміливо наслідувати приклади з моїх порад, робити виписки, конспектувати окремі тези чи положення, а згодом перевірити це на власному досвіді
Книга, що претендує на настільну, заслуговує, очевидно, на передмову. Книга без передмови — те ж саме, що кінокартина без кіножурналу....
Книга розміщена на сайті iconКнига року колегіумних класів 2011-2012 новоград-волинський 2012 I. Книга братства
Валентина Зайцева); 11 клас (історичний) – 29
Книга розміщена на сайті iconВіра Казидуб
Битва з амазонкою — сьома книга члена Національної спілки письменників України Віри Казидуб. Її перша книга —


База даних захищена авторським правом ©biog.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка