Книга розміщена на сайті



Сторінка6/27
Дата конвертації17.04.2017
Розмір4.07 Mb.
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   27

25. Ніневітяни за три дні яку многоту гріхів відмолили і який страшний Божий присуд відхилили? Як лінива (не енер­гійна) душа, хоча багато часу проведе в покаянні, нічого особ­ливого не зробить й не осягне примирення з Богом, так, нав­паки, душа збуджена, що пломеніє ревністю і являє всескрушне покаяння, може многолітні гріхи загладити за короткий час. Чи ж не тричі зрікся Петро? І, втретє присягнувшись, чи не зля­кався слів нікчемної служниці? Що ж, чи багато років потрібно було йому на покаяння? Аніскільки. А тієї ж ночі й посковзнув­ся, і встав, і скалічився, і зцілився, і в недугу запав, і до здоров'я піднісся. Як і яким робом? Плачучи й роздираючись серцем; не просто плачучи, а з великою скрухою і глибоким вболіванням серця. Тому і евангелист мовив: заплакав гірко, а не лише запла­кав. Яким сильним був плач і якими рясними були сльози, цього жодне слово виразити не може, але це чітко показує сам вислід справи. Бо після такого лихого падіння (адже немає нічо­го лихішого за відречення від Господа), після такого падіння Господь знову підніс Петра до попередньої гідности. Тож і ти не падай під тягарем гріхів. Згубніше в грісі є перебувати в грісі і лихіше в падінні є перебувати в падінні.

26. Великою є сила печалі за Богом, і велику користь вона приносить. Бажаючи це показати, ось що говорить пророк Ісая, чи радше сам Бог через Ісаю: За гріх ледве що покарав його, але побачивши, що він зажурився та пішов немічний, зцілив його (Іс. 57, 17)3. Не відповідну, каже, я поклав кару за гріх. Бо в нагородах за чесноти Бог перевищує необхідну міру. За гріхи ж здебільшого викриває, а кару, якщо коли й посилає, то завжди набагато легшу, аніж прогрішення. Та й її усуває, якщо хто скоро розкається у своїх гріхах. На це й вказують наведені слова. Бачиш, яка невідкладна й велика користь походить від покаяння? Ледве що, каже, покаравши його за гріхи, коли побачив, що той зажурився та й пішов немічний, і цю невелику кару про­бачив йому. Такий швидкий і готовий Бог на примирення з нами й чекає приводу до цього, хоч би й найменшого. Тож завж­ди надаватимемо Йому нагоду виявити Його любов до нас, усі­ляко намагаючись пильнуватися від гріхів, а якщо впадемо, поквапмося підвестися, гірко плачучи над гріхами, щоб успад­кувати радість у Господі. Якщо той, що пішов зажурений і не­мічний, примирився з Богом, то чого не зробить той, який пла­че й ревно благає Його?




________________________________

3 Цит. за Септуагінтою.
27. Біля берега Червоного моря Бог каже Мойсееві: Чого голосиш до мене? У той час, коли Мойсей не мовив нічого. Цим Бог відкрив ось що: Я — Бог, що чує не лише те, що виходить з вуст, а знаю й те, що є в серці; молитва — це не те, що голосять вуста, а те, що ворушиться в серці. Чого голосиш до мене? Вуста його нічого не мовили, а голосило серце. Скоро буває вислухана та молитва, що виходить із благого серця, а не лише сильним го­лосом промовляється.

28. Заради двох причин належить почитати блаженними святих рабів Божих і чудуватися ними: і тому, що вони надію свого спасіння покладали в теплих молитвах, і тому, що завдяки Писанню зберігши пісні й молитвослов'я, які зі страхом і радіс­тю приносили вони Господеві, передали й нам цей свій скарб, щоб і всі наступні покоління заохотити до наслідування своєї молитовної ревности (бо триб життя учителів має переходити на учнів, і слухачам пророків слід бути послідовниками їхньої пра­ведности), — щоб і ми весь час життя проводили в молитвах, богослуженні, роздумах про Бога, то життям, то здоров'ям і багатством, то вершиною благ вважали, щоб чистою і непороч­ною душею безнастанно молитися Богові.

29. Як сонце — світло для тіла, так молитва — для душі. Якщо для незрячого великою кривдою є не бачити сонця, то наскільки більшою кривдою для християнина є не молитися часто, щоб молитвою вводити душу у світло Христове?

30. Хто не здивується чоловіколюб'ю і хто не вразиться ним, яке являє до нас Бог, даруючи людям таку честь, що вдостоює їх

розмови зі собою в молитві? Бо воістину з Богом розмовляємо ми в час молитви і через це торкаємось ангелів і віддаляємося від живих, але нерозумних сотворінь. Молитва — діло ангелів; вона перевищує навіть їхню гідність, позаяк розмовляти з Богом вище ангельської гідности.



31. Ангели, з великим страхом і радістю приносячи свої молитви, навчають нас, що й нам, приступаючи до Бога в мо­литвах, слід творити це зі страхом і радістю: зі страхом, боячись, щоб не стати нам негідними молитви, а сповненими радістю при цьому слід нам бути з причини величности тої чести, що наш смертний рід удостоєний такого Божого благовоління, що йому дано часто розмовляти з Господом, завдяки чому ми пере­станемо бути смертними й дочасними. За природою ми смерт­ні, а через розмову з Богом переходимо до життя безсмертного. Бо тому, хто розмовляє з Богом, не можна не стати вище за смерть і тління. Як тому, кого обіймає світло сонячного про­міння, не можна не бути далеким навіть від найменшої темря­ви, так не можна тому, хто сподоблюється розмови з Богом, не стати вищим за смерть. Так величність чести переносить нас у царину безсмертя (дає дихнути повітрям безсмертя). Якщо ті, які розмовляють з царем і від нього сподоблюються чести, не можуть бути в чомусь обділені, тим більше не можна тим, які приступають до Бога в молитві і з Ним бесідують, мати смертні душі, бо смерть душі є нечестя і беззаконне життя; і навпаки: життя душі — це служіння Богові й відповідне до цього життя. Преподобне і відповідне до служіння Богові життя приготовляє і дивно збирає в наших душах, немов скарб, молитва.

32. Чи полюбив хто дівицтво, чи ревно почитає подружню доброчесність, або хто й гнів приборкує і хоче своєю співжитель­кою зробити лагідність, чи пильнуватися чистим від заздрости, або запрагнув ще щось инше належне звершувати, — довершить свій благочесний хід легко і вдатно, якщо прийме собі за очільницю молитву й нею заздалегідь вигладжуватиме життєвий шлях. Бо хто просить у Бога доброчесности, праведности, лагідности й милостивости, тому неможливо не отримати цього. Просіть, — каже, — / дасться вам; шукайте, і знайдете; стукайте, і відчинять вам. Кожний бо, хто просить, одержує; хто шукає, знаходить; хто стукає, тому відчиняють. Чи ж є між вами хтось такий, що, коли син попросить у нього хліба, дасть йому камінь ?Або коли попросить рибу, дасть йому гадюку? Тож, коли ви, злі бувши, вмієте давати дітям вашим добрі дари, оскільки більше Отець ваш, що на небі, дасть дари тим, які Його просять (Мт. 7, 7-11), чи як в иншому місці сказано: Дасть Святого Духа тим, що у Нього просять (Лк. 11, 13). Такими словами й такими обіцянками Господь усіх нас переконує плекати молитву; а нам пристало, скоряючися Його божественному наставлению, провадити своє життя в піс­неспівах і молитвах, стараючись якнайпильніше догоджати Бого­ві. Тільки так живучи, житимемо справжнім людським життям.

33. Хто не молиться і не має бажання насолоджуватися частою бесідою з Богом, той мертвий, бездушний і позбавлений ума. Те, що він не любить молитви й не вважає смертю для душі, якщо вона не поклоняється Богові, є певний знак відсутности в нім ума. Як наше тіло, коли позбувається душі, стає мертвим і смердячим, так і душа, не маючи поруху, що спонукає до мо­литви, перебуває в скрушному стані — мертва є вона і смердяча. Те, що гіршим злом за саму смерть треба вважати стан, коли позбавляємо себе молитви, добре показав нам великий пророк Даниїл, який вирішив, що краще йому вмерти, аніж лише три дні провести без молитви. Бо персидський цар велів йому не якесь безчестя чинити, а лише на три дні припинити свої мо­литви.

34. Без Божої тайнодії і милости нічого доброго не увійде до наших душ. Божа ж тайнодія сходить на наші труди й суттєво їх полегшує, коли Він бачить, що ми любимо молитву, часто звер­таємося до Бога з проханнями й відтоді очікуємо, що зійде на нас усіляке благо. Тому коли я бачу такого, що не любить мо­литви й не має теплого і сильного до неї нахилу, то з цього буває для мене явним, що цей чоловік нічого шляхетного й високого не має у своїй душі. А коли бачу того, що ненаситно хапається за богослужения й опущення частої молитви вважає за одну з найбільших втрат і кривд, то запевнююсь, що він є вірний под­вижник всілякої чесноти і храм Божий. Бо якщо одяг у мужа, а

в зубах усміх і хода чоловіка — оповідають, хто він (Сир. 19, ЗО), — за словом Премудрого, що більше молитва і служіння Богові є знаком усілякої Праведности, оскільки є духовним і божествен­ним одіянням, що приносить нашим помислам велику окрасу й чарівність, благовлаштовує життя кожного, не допускає три­мати в умі щось недоречне й негідне, заохочує до благоговіння перед Богом і поважає честь, якою Він благоволив ушанувати нас, навчає відвертатися від усякого забобонного пророкування, проганяє сороміцькі й пусті помисли і налаштовує душу кож­ного погорджувати тілесні насолоди. Цю єдину гордість прис­тало мати тим, що почитають Христа, — не бути рабом нічого сороміцького, а пильнувати свою душу у свободі від усього в непорочнім житті.

35. Думаю, кожному зрозуміло, що без молитви аж ніяк не можна мати своєю співжителькою чесноту і з нею прямувати життєвою дорогою. Бо ж як би хто почав подвизатися в чесноті, не приступаючи й не припадаючи до Того, Хто є її Подателем і її Дарувателем? Хто навіть був би сильним постійно живити в собі бажання дотримуватися доброчесности й праведности, не розмовляючи із задоволенням з Тим, Хто потребує від нас цьо­го, ба навіть і більшого? Але я беруся кількома словами довести, що молитви (які в нас зродилися і які ми почали), які б навіть застали нас переповненими всілякими гріхами, скоро очища­ють від них. І в такому разі що буде більше й божественніше за молитву, якщо вона виявиться цілющими ліками для недужих душею? Ось, ніневітяни першими очистилися молитвою від багатьох своїх гріхів перед Богом. Щойно взяла їх молитва (під свою опіку), одразу ж зробила праведними, та й місто, що звик­ло жити розпусно, лукаво й беззаконно, швидко виправила, пе­ресиливши застарілі погані звички й насадивши небесні закони, привівши зі собою і доброчесність, і чоловіколюб'я, і лагідність, й опіку над убогими. Без цих чеснот вона й не поселяється в душі, але, зазвичай, в яку душу вона вселяється, ту чинить пов­ною всілякої праведности, налаштовує її на всіляку чесноту, а всі­ляке зло проганяє з неї геть. Якщо б того часу той, що добре знав Ніневію, зайшов у неї, то не впізнав би цього міста, — так швидко перейшло воно від блудного життя до благочестя.

  1. Може, хтось із ледачих і не охочих старанно та ретельно молитися надумає виправдовуватися словами самого Господа: Не кожний, хто промовляє до мене: Господи, Господи! — ввійде в Царство Небесне, лиш той, хто чинить волю Отця мого, що на небі (Мт. 7, 21). Скажу на це, що якби я вважав саму молитву достатньою для спасіння, то хтось инший слушно міг би вико­ристати ці слова проти мене. Але оскільки я кажу, що молитва є голова всіх чеснот, корінь і основа спасительного життя, то нехай ніхто не прикриває такими словами своєї ледачости до молитви. Ні сама доброчесність без инших чеснот не може спас­ти, ні турбота про вбогих, ані доброта чи й жодне з инших пох­вальних діл. Потрібно ж, щоб усі чесноти стеклися в нашу душу, а молитва щоб лежала як корінь і основа під ними. Як в кораблі і в домі нижні частини роблять міцними й суцільними, так і наше життя зміцнюють молитви, а без них нічого доброго й спасенного в нас немає. Тому апостол Павло наполегливо ве­лить нам пильнувати молитву: Будьте в молитві витривалі й чувайте у ній в подяці (Кол. 4, 2), і в иншому місці: Моліться без перерви. За все дякуйте: така бо воля Божа щодо вас у Христі Ісусі (1 Сол. 5, 17), і ще: Моліться завжди в дусі всякою молитвою і благанням... чуваючи з повною витривалістю (Еф. 6, 18). Так ба­гатьма божественними словами благає нас у молитві цей апос­ тольський очільник. Тому нам, його учням, слід із молитвою прямувати шляхом нашого життя й частіше зрошувати й напу­вати нею свою душу, бо всі ми маємо в ній потребу не менше, ніж дерева у воді. Ні вони не можуть плодоносити, якщо не питимуть своїм корінням воду, ані ми — виточувати многоцінні плоди благочестя, якщо не напуватимемося молитвами.

  2. Вставши з постелі, слід нам завжди випереджувати схід сонця служінням Богові, і, до трапези приступаючи, треба мо­литися, так само, як і відходячи до сну. Але й повсякчасно треба приносити якусь молитву Богові, плинно проводячи день. Взим­ку більшу частину ночі треба проводити в молитвах і, з великим страхом схиляючи коліна, старанно дослухатися до молитви, маючи себе за блаженних, бо служимо єдиному істинному Бо­гові. Скажи мені, як поглянеш ти на сонце, раніше не поклонившися тому, хто послав це найсолодше для твоїх очей світло? Як споживеш трапезу, не вклонившись Дарувателю й Подателю цих благ? З якою надією увійдеш ти в морок ночі? Які сни очі­куєш ти зустріти, не відгородившись молитвами, а віддавшись снові без огорожі? Погорджений ти будеш (за немолитовність) і доступний для найлихіших демонів, що завжди вештаються по­біля нас, дожидаючи часу, коли хтось позбудеться молитовного покрову, щоб зненацька захопити й викрасти такого. Отож, побачивши, що ми огородилися молитвою, притьмом відска­кують, як крадії і злочинці, коли в головах воїна побачать меч. Але якщо трапиться комусь бути позбавленим молитовного покрову, того, викравши, демони затягують до гріхів і злодіянь. Боячися цього, завжди огороджуймо себе молитвами й пісне-співами.

  1. У пророчих видіннях ангели постають такими, що з великим страхом приносять свої похвальні пісні Владиці су­щого: вони з великого благоговіння покривають свої руки й ноги, а коли потрібно літати, звершують це з великим трепетом. У цьому приклад і урок, як і нам слід звершувати свої молитви.

  2. Під час молитви пристало нам забувати свою людську природу і, проймаючись до Бога теплим устремлінням, разом із благоговійним страхом не бачити нічого сущого внизу, а ду­мати, що стоїмо посеред ангелів і звершуємо однакову з ними службу Всевишньому Богові.

40. Усі инші атрибути в нас і в ангелів, як-от: природа, і образ буття, мудрість, знання й усе, що б ти не заторкнув, —різні, а молитва є спільне діло ангелів і людей, і тут немає нічого І між ними й нами (один хор). Але хто якнайстаранніше дбає про [молитву й про устремління серця до Бога, той скоро уподіб­ниться до них і в знанні, й у мудрості, і в шляхетності, й у спо­собі життя.

41. Якщо той, кому трапиться розмовляти з мудрими мужами, завдяки частій розмові з ними засвоює їхню мудрість і стає у ній подібним до них, то що ж сказати про тих, які у своїх старанних молитвах часто бесідують з Богом? Якою мудрістю, якою чеснотою, яким знанням, доброчесністю і благою вдачею Не сповнить їх молитва й безнастанне спілкування з Богом! Отож не грішить той, хто скаже, що молитва є джерело всілякої чесноти й праведности і що в душу, позбавлену молитви й мо­ління, не може увійти ніщо, сприятливе благочестю.

  1. Як місто, не обгороджене стінами, легко піддається владі ворогів через відсутність перепони, так і душу, не обго­роджену молитвами, диявол легко бере під свою владу й на­повнює її всілякими гріхами. Однак біля тих, що пильнують молитву, він не має жодного успіху. Бачачи душу, обгороджену молитвами, він не наважується наближатися до неї, боячися сили, яку молитви приносять душі і живлять її більше, ніж хліб живить тіло. До того ж старанні молільники не допускають у себе нічого, не гідного молитви, а, благоговіючи перед Богом, з яким щойно бесідували, тут-таки відбивають усілякі підступи лукавого, пригадуючи, як безглуздо й зле тому, хто щойно в молитві до Бога просив чеснотливости і святости, одразу ж пере­ходити на бік ворога, дозволяючи душі пожадати сороміцьких пристрастей і цим відкривати дияволові вхід у серце, до якого щойно навідувався Бог.

  2. Без співдії Святого Духа людина не може належно про­вадити божественної бесіди, тому насамперед треба молитися, щоб Його благодать перебувала з нами й сходила на наш мо­литовний труд, коли входимо до церкви або вдома до нашої комірчини, щоб вклякнути й піднести Богові наші молитви та моління. Коли ж упевнишся, що, звершуючи молитви, ти й з Богом бесідуєш, і приймаєш співдію Святого Духа, то вже ніяк не допустиш, щоб диявол мав доступ до твоєї душі, освяченої Духом.

  3. Хто скаже, що молитви суть нерви душі, той скаже щиру правду. Бо як за цілісних нервів тіло перебуває в порядку,
    живе, стоїть і ходить, так за їх порушення цілковито розлад­нується. Так і душі: за дії молитов вони благовлаштовані, тверді й легко прямують дорогою благочестя. Якщо ж ти позбавиш себе молитви, то вчиниш в душі те саме, що діється з тілом за порушення нервів, - вона завмре. Або ще одне порівняння: це буде те саме, що й рибу вийняти з води, бо як для риби вода є життям, так молитва для твоєї душі.

  4. Бажаючи привернути людей до молитви і явити нашим душам те, наскільки великим благом є молитва, Христос Гос­подь уводить такого ось суддю, злого й жорстокого, що сорому перед людьми позбувся й страх Божий прогнав із душі. Дос­татньо би було запропонувати особу правдиву й милостиву й, порівнявши її правдивість з Божим чоловіколюб'ям, через це показати силу молитви. Бо якщо добрий і лагідний чоловік милостиво приймає тих, що звертаються до нього з проханням, то ж чи не тим більше Бог, велич чоловіколюбства якого не лише підноситься понад наш ум, але й незбагненна й для самих ангелів. Отож, кажу, достатньо було запропонувати особу судді праведного, проте Господь уводить суддю жорстокого, нечести­вого, нелюдського, кажучи при цьому, що й він, у всіх випадках являючи непогамовну лють, не дотримував цього характеру перед наполегливим і невідступним проханням і постав тут благим і лагідним. Заради чого ж так сказав Господь? Аби ти затямив, що прохання й моління навіть зле єство легко робить добрим і милостивим, і щоб таким чином ні для кого вже не залишалася невідомою сила молитви. Для цього Він, поста­вивши вдову перед найлютішим суддею і показавши його не за властивим йому характером чоловіколюбним, від нього, злого, переносить слово до свого Отця, благого, лагідного, чоловіколюбного, що перевищує беззаконня, прощає многі гріхи, Того, що перетерпів хулу, того, що бачить поклоніння демонам і за образу свою й свого Сина не мститься. Він, що зніс хулу, так лагідно зносить своїх кривдників. Тож коли ми з належним страхом припадемо до Нього, чи не помилує Він нас скоро й усещедро? Слухайте, що каже Господь: Хоч я Бога не боюся і людей не соромлюся, але тому, що ця вдова мені надокучає, я її обороню (Лк. 18, 4-5). Якщо вдова, припадаючи, жорстокого зробила таким лагідним, то чого ж можемо не очікувати від чоловіколюбного Бога ми, припадаючи до Нього?

46. Тоді слуга, впавши йому в ноги, поклонився лицем до землі й каже: Потерпи мені, пане, все тобі поверну. І змилосердився пан над тим слугою, відпустив його й подарував йому борг той (Мт. 18, 26-27). Послухаймо, ледачі до молитви, яку силу має благання. Цей раб ані посту особливого не показав і нічого иншого подібного, але тільки тому, що благав свого пана, схи­лив його до милости. Тож не занепадатимемо й не споневірюватимемось у моліннях. Хто був нікчемніший за цього раба, що лишень множив борги й нічого доброго, ні великого, ані малого в собі не мав? Все ж він не мовив сам у собі: немає в мене відва­ги, сором покриває моє лице, як можу приступити? Як може розкрити вуста до благання? Так кажуть багато грішників, неду­жих диявольським благоговінням. Не маєш відваги? Тому й приступи, щоб її здобути. Хіба людина Той, кого ти хочеш уми­лосердити, щоб соромитись і червоніти? Він — Бог, що більше за тебе хоче очистити тебе від твоїх перед Ним боргів. Не так ти бажаєш опинитися в зусібіч безпечному місці, як Він бажає твого спасіння. Це показав Він на ділі. Не маєш відваги? Але ж саме тому тобі й слід дерзати, що ти таким себе усвідомлюєш. Бо велика відвага є вважати себе не відважним, як великий сором є виправдовувати себе перед Господом. Такий нечистий є, нехай би був святішим за всіх людей, як, навпаки, праведний той, хто вва­жає себе найостаннішим із людей. Свідки цього фарисей і митар. Тож не зневірюймося й не падаймо духом через гріхи, а присту­пімо до Бога, припадемо до Нього й будемо благати, як зробив це раб, будучи до того в істинно доброму налаштуванні. Бо не па­дати духом, не зневірюватися, визнавати гріхи, просити полегші й терпеливости — все це добре й це ознака серця сокрушеного й душі смиренної. Але те, що зробив він потім, зовсім не схоже на те, що зробив спочатку. Що здобув він благаючи, те згубив неми-лосердністю до свого співраба. Але перейдімо до образу помилу­вання й подивімося, як пан простив йому і як дійшов до цього. Той прохав потерпіти, а цей простив йому весь борг, так, що той отримав більше, ніж просив. Тому Павло й каже: Тому, хто може зробити куди більше за те, чого ми просимо... Йому слава (Еф. 3,20). Ти не можеш навіть уявити, скільки Він споготовив тобі дати. Тож не соромся й не червоній. Правда, соромся гріхів, але не зневірюйся й не відступай від молитви, а приступи, будучи гріш­ним, щоб умилостивити Господа й дати Йому нагоду явити на тобі своє чоловіколюбство відпущенням тобі твоїх гріхів. Якщо ж налякаєшся приступити, то покладеш перепону Його благості й вчиниш заваду, аби пролилася на тебе Його щедрість.

47. (Я не кажу: перебувай весь день у церкві), а подаруй мені дві години на день, решту ж залиши для себе. Але й ці дві го­дини ти подаруєш не мені, а собі — щоб втішитися молитвою от­ців, щоб сповнитися їх благословеннями, щоб вийти звідси все­бічно захищеним, щоб, зодягнувшись тут у духовну всезброю, стати тобі недосяжним і нездоланним для диявола. Що, вповідж мені, приємніше від перебування тут? Нехай навіть і весь день належало б тут провести, що почесніше за це? Де безпечніше, ніж тут, де стільки братів, де Святий Дух, де Ісус посеред нас і Отець Його? Яке инше зібрання, подібне до цього, знайдеш ти? Яка рада? Який синод? Тут такі блага на трапезі (Господній), у слуханні (слова Божого й поучень), у благословеннях, у молит­вах, у взаємоспілкуванні — а ти звертаєш свої очі в инші місця зібрань? Яке пробачення ти можеш мати за це? Це я кажу не для вас (що тут присутні), бо ви не маєте потреби в таких зціленнях, показуючи своє здоров'я на ділі, послух і теплу любов до пере­бування в церкві. Але я кажу це вам, аби через вас почули це ті, що тут не присутні. Утім, не кажіть їм, що я лише осуджую тих, що не прийшли сюди, а передайте їм від початку все моє слово. Скажіть їм, наскільки краще за инші це зібрання, скажіть, яку велику нагороду отримують ті, що сюди сходяться. Бо якщо скажете лише, що я засудив їх, то тільки їх розсердите — спри­чините рану, а ліків не накладете на неї. Якщо ж дасте їм зро­зуміти, що я не як ворог засудив їх, а як друг вболівав за них, і переконаєте їх, що рани від люблячого щирі, а поцілунки від ворога зрадливі (Прип. 27, 6), то вони з більшим задоволенням приймуть викривання, бо у такому разі звертатимуть увагу не на слова, а на намір промовця. Так лікуйте ваших братів. Ми від­повідальні за спасіння вас, тут присутніх, а ви — за спасіння відсутніх. Ми не можемо розмовляти з ними лицем до лиця, тож розмовлятимемо з ними через вас, через вашу для них науку. Нехай мостом для нас буде ваша до них любов. Зробіть, щоб наші слова через ваш язик дійшли до їхнього слуху.

48. Дивлячись на вашу нечисленність і на те, що зібрання наші дедалі більше зменшуються, і журюся, і радію. Радію за вас, присутніх, журюся за відсутніх. Ви гідні похвали за те, що й нечисленність присутніх не зменшила вашої ревности й не зробила вас безпечними, а ті тим більше винні, бо навіть вашою ревністю не стали трудолюбнішими. Чому вас я ублажаю і нази­ваю ревнителями: бо зменшення кількости тих, що сюди при­ходять, зовсім не пошкодило вам, а цих вважаю за нещасних і плачу, що жодної користи не принесла їм ваша ревність. Не послухали вони пророка, що каже: Я волів бути погордженим у домі Бога мого, ніж в оселях грішників жити (Пс. 83, 11). Не сказав волів жити в домі мого Бога, перебувати в нім, ані навіть ввійти досередини, а волів бути погордженим — поблизу або біля нього. Любо мені хоч до останніх бути зарахованим, буду вдово­лений, каже, якщо хоч за поріг увійти вдостоюся, за великий дар матиму, якщо хоч до останніх в домі Бога мого зарахують мене. Спільного для всіх Владику любов чинить для кожного своїм власним, така-бо любов. Люблячий не лише любого любить бачити, і не лише його дім, а й сіни, і не тільки сіни дому, а й ґанок і двір. Він хоч одяг або хоч взуття побачить свого любого, думає, що перед ним він сам. Такими були пророки. Хоч не бачили вони Бога безтілесного, зате бачили Його дім і через нього уявляли Його присутність. Я волів бути погордженим у домі Бога мого, ніж в оселях грішників жити. Кожне місце порів­няно з домом Божим є оселею грішників, назви ти суд чи при­ватний дім. Бувають і там молитви й моління, але бувають і суперечки, й сварки та прирікання і незгоди у справах житей­ських. А цей дім (церква) від усього цього чистий. Тому ці суть оселі грішників, а цей є дім Божий. Як пристань, відгороджена від вітрів і хвиль, надає велику безпеку кораблям, що входять до неї, так і Божий дім, захищаючи тих, що входять до нього, від неспокою житейських справ, як від бурі, дає їм стояти у великій тиші й спокої та слухати слово Боже. Це місце є налаштуванням до чесноти, училищем благочестивого життя, не тільки в час зібрання, коли слухають Писання, духовні поучения і пред­стоять шановані отці, а й повсякчас: зайди лише в притвір й одразу відкладеш житейські турботи. Ввійди всередину, й одразу якесь духовне віяння обійме твою душу. Тиша, що в нім панує, трепетно твердить і налаштовує до благочестивого життя, збуд­жує ум, відбирає пам'ять про все тутешнє й переносить тебе від землі до неба. Якщо ж така користь тут без зібрання (богослуження), то, коли звучить голос пророків, коли благовістують апостоли, коли Христос перебуває посеред них, коли Отець приймає жертву, коли Святий Дух сповнює духовними радо­щами, якими наситившись благами відійдуть звідси ті, що тут перебували! А відсутні, якої вони зазнають шкоди!


Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   27

Схожі:

Книга розміщена на сайті iconКнига розміщена на сайті

Книга розміщена на сайті iconКнига розміщена на сайті
К 56 Спочатку було Слово: Крилаті вислови біблій­ного походження в українській мові. К.: Либідь, 2001. 312 с
Книга розміщена на сайті iconКнига розміщена на сайті
Скорочений переказ англійського видання книжки: "city of god. Popular abridgement of the Divine history and life of the Virgin Mother...
Книга розміщена на сайті iconКнига розміщена на сайті
Народилась в селянській родині поблизу м. Форестер, штат Мічіган. Бі­льшу частину свого життя прожила на заході Сполучених Штатів....
Книга розміщена на сайті iconКнига світ, книга серцю привіт Методичні рекомендації ббк 8. 387. К 53
Книга — світ, книга — серцю привіт : метод реком. / Нац б-ка України для дітей; уклад. Ю. В. Осадча. — К., 2013. — 36 c
Книга розміщена на сайті icon«Засоби залучення учнів до читання як шлях формування загальнокультурної компетенції інноваційної особистості»
Школа – це насамперед книга. Книга – це могутня зброя. Розумна, натхненна книга часом вирішує долю людини
Книга розміщена на сайті iconКнига року Бі-Бі-Сі 2012 (Книга року bbc) — літературна нагорода україномовним літературним творам, що присуджується Британською телерадіомовною корпорацією (Бі-Бі-Сі). Книга року Бі-Бі-Сі
Ця книга про те, як можна подолати свій страх. Про те, як можна навчитися навіть із найстрашніших І найзагрозливіших синьомордів...
Книга розміщена на сайті iconКнига для дому, книга для сім'ї, ви можете сміливо наслідувати приклади з моїх порад, робити виписки, конспектувати окремі тези чи положення, а згодом перевірити це на власному досвіді
Книга, що претендує на настільну, заслуговує, очевидно, на передмову. Книга без передмови — те ж саме, що кінокартина без кіножурналу....
Книга розміщена на сайті iconКнига року колегіумних класів 2011-2012 новоград-волинський 2012 I. Книга братства
Валентина Зайцева); 11 клас (історичний) – 29
Книга розміщена на сайті iconВіра Казидуб
Битва з амазонкою — сьома книга члена Національної спілки письменників України Віри Казидуб. Її перша книга —


База даних захищена авторським правом ©biog.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка