Книга розміщена на сайті



Сторінка7/27
Дата конвертації17.04.2017
Розмір4.07 Mb.
1   2   3   4   5   6   7   8   9   10   ...   27

49. Хотів би я знати, де проводять час ті, що погордували на­шим зібранням, що втримало їх і відігнало від цієї священної тра­пези (тобто слухання слова), про що вони розмовляють. Проте я вже напевне знаю, що вони або плещуть про недоречні й варті сміху речі, або оплутані життєвими турботами. Ні те, ані це не варто пробачати, і вкрай заслуговує воно на викриття. Про пер­ше не варт навіть говорити, воно само себе викриває. Та й ті, що виставляють нам домашні справи й говорять про їх невідклад­ність, не можуть очікувати поблажливосте, коли раз на тиждень сюди їх закликано, — це явно з Євангелія, і тут не хочуть вони надати перевагу духовному над земним. І в притчі запрошені на весілля так само виправдовувалися: один купив волів, инший придбав поле, ще инший одружився (див. Лк. 14, 18-20), а все ж не уникнули царського гніву. Ці причини справді поважні, але коли Бог кличе, ціни вони не мають. Усіляка потреба має від­ступати перед богопочитанням. Вшануй Бога, тоді клопочися про инше. Який раб, скажи мені, перш ніж послужити панові, візьметься прибирати щось у своєму житлі. Тож як не безглуздо панам — людям, де панування є одним пустим словом, виявляти такий страх і послух, а Того, Хто є воістину Владикою, не лише нашим, а й вишніх сил, не вдостоювати такого служіння і почи-гання, яке виявляємо співрабам? Коли б можливо було проник­нути в їхнє сумління, ви б побачили, які вони покалічені, скіль­ки в них терня! Як земля, якої не торкається рука землероба, пустіє і заростає всіляким бур'яном, так і душа, що її не порушує духовне вчення, поростає терням і будяками. Бо якщо ми, які щодня слухаємо пророків і апостолів, ледве стримуємо гнів, приборкуємо лють, заледве висмикуємо скалку заздрости, ледве що, навіть часті наспівування (проказування) з божественних писань наспівуючи нашим пристрастям, встигаємо вкласти цих безсоромних звірів, — то вони, що ніколи не приймають таких ліків, ніколи не слухають уроків божественного подвижництва, а скажи мені, яку можуть мати надію на спасіння? Хотів би я показати вашим очам їхні душі, і ви побачили б їх покритими всілякою сквернотою, неохайними, розтріпаними, приниже­ними, що не сміють навіть перед очима з'явитися. Як тіло, коли його не миють, покривається брудом і нечистотою, так і душа, яку не обдає духовне вчення, буває обкладена силою-силенною гріхів. А все, що відбувається в церкві, є духовною купіллю, що теплотою Духа випаровує всіляку нечистоту. Вогонь Духа не лише випаровує всіляку нечистоту, а й колір, який вона наво­дить. Бо Господь каже: Коли б гріхи ваші були, як багряниця, вони стануть білими, як сніг (Іс. 1, 18). Хоча б, каже, нечистота грі­ховна так глибоко в'їлася в природу душі, що стала б у ній неру­хомою, подібно до природного кольору речей, то й тоді навіть Я можу перемінити її в протилежну якість. Досить однієї незбаг­ненної дії, і будь-який гріх зникне.

50. (Чим тільки не виправдовуються ледачі, щоб не ходити до церкви). Одні згадують про спеку. Задуха, кажуть, нині, спека нестерпна, не можемо зносити тисняви й товкотнечі серед лю­ду, коли так і обливаємося потом. Повірте, соромно мені за них. Бо це — відмовки для жінок, хоча і їх це не досить виправ­довує, нехай їхні тіла ніжніші й природа слабша. Соромно вик­ривати такі викрутаси, але мушу. Бо якщо вони, цим виправ­довуючись, не червоніють, тим більше нам не слід соромитися говорити про це. Що ж скажемо тим, що так виправдовуються? Хочу нагадати їм трьох отроків у полум'ї печі. Вогонь звідусіль обіймав їх, палив очі, вливався в уста, захоплював дихання, а вони не припиняли від імени всього сотворіння співати Богові похвальну пісню, а, стоячи серед полум'я, немов проходжую­чись лукою, ревно засилали своє хваління нашому Владиці. Піс­ля цих трьох отроків приведу вам на гадку рів з левами й Да­ниїла серед них. Та й не лише це, але попрошу їх згадати й про инший рів і про иншого пророка — про рів із нечистотами, куди по саму шию був занурений пророк Єремія. Піднявшись із цих ровів, хочу я тих, що віднікуються тиснявою і спекою, запро­вадити у в'язницю й показати їм Павла і Силу, прив'язаних до колоди, покритих рубцями й болячками, у яких все тіло було червоне від многоти ран, а попри те опівночі вони співали Богові пісню й молилися всенічну. Тож як тепер не буде ні з чим від­повідно, що коли ж ці святі, перебуваючи в печі, у вогні, в рові, серед звірів, у нечистотах, у в'язниці, зранені, терплячи болі й страждання, нічим таким себе не виправдовують, а з надзви­чайною ревністю проводять час у молитвах і співі священних пісень, ми, не терплячи нічого подібного до сказаного, через невелику спеку й піт дозволяємо собі мати відвагу не дбати про своє спасіння і, залишивши священні зібрання, блукати деинде, вступаючи в розпусні зборища, що не мають нічого здорового?

51. Скажи йому (тому, що не ходить до церкви): чи ж не соромно тобі й чи не маєш ти червоніти перед юдеями, які так ретельно дотримуються своєї суботи і ще в її навечір'я полиша­ють будь-яку роботу? Вони, щойно зауваживши в п'ятницю, що сонце наближається до заходу, одразу припиняють усі справи й торгівлю. Якщо хтось, узявши в них що-небудь перед вечором, увечері принесе оплату за куплене, вони не згодяться прийняти її й узяти до рук срібло. Та що я кажу про вартість купленого? Хоч би скарб доводилося одержати, вони згодяться радше втра­тити таке надбання, аніж порушити закон. Отож, юдеї так стро­го дотримуються свого закону, хоч це дотримання вже не при­носить їм користи, а радше шкодить. А ти, що став понад тінню закону, сподобився узріти саме Сонце правди, що належиш уже до Небесного Царства, не хочеш виявити такої ж ревности до спасенного, яку вони виявляють до вічного не на добро собі, а, буває, коли закликаємо тебе сюди на якусь коротку часину, ти ж навіть того не маєш терпіння присвятити на слухання бо­жественних слів. Яке, скажи мені, можеш ти отримати прощен­ня? Яке вичерпне й поважне виправдання можеш ти собі уяви­ти? Ні, не можна, зовсім не можна отримати якесь прощення тому, хто такий недбалий і безпечний, хоча б він згадував чис­ленні життєві лиха. До того ж, хіба не знаєш ти, що коли, прий­шовши сюди, ти поклонишся Богові й пробудеш тут усю Службу, то справи, якими ти займаєшся, ітимуть успішніше. Маєш жит­тєві турботи? Тож для того й поспішай сюди, щоб, здобувши Бо­же благовоління завдяки молитовному перебуванню тут, вийти звідси з надією на успіх, щоб мати Бога за свого помічника у боротьбі з труднощами, щоб завдяки допомозі десниці згори стати тобі непоборним для демонів. Коли сподобишся тут от­цівських (єреїв) молитов, коли причастишся сили спільної (бра­тів) молитви, коли послухаєш божественних слів, коли при­вернеш Божу поміч, коли вийдеш звідси обгороджений такою зброєю, то сам диявол навіть глянути не зможе на тебе, не те що злі люди, в яких одна турбота — як би кого спокусити й оббре­хати. Якщо ж просто з дому підеш на торжище, то, будучи поз­бавлений усієї такої зброї, станеш відкритим для всіх проти тебе спокус.

52. (Другий шлюб дозволяється). Заборонений лише блуд і перелюб. Їх уникатимемо, як ті, що одружені, так ті, що ні. Тож не соромитимемо життя свого, не житимемо життям, гідним висміяння, не вводитимемо в душу свою злого сумління. Як прийдеш до церкви після спілкування з блудницями? Як прос­тягнеш ти руки до неба, якими обіймав блудницю? Як под­вигаєш на призивання Божого імени язик і вуста, якими цілу­вав блудницю? Якими очима дивитимешся на своїх найчесніших друзів? Бо навіть якби ніхто не знав про твій гріх, ти сам швидше за всіх инших муситимеш соромити себе й змушувати червоніти, і більше за всіх гидувати своїм тілом. Коли ж не так, то навіщо біжиш ти до лазні після такого гріха? Чи не тому, що вважаєш себе більше нечистим, аніж нечистота? Якого иншого доказу шукати тобі, наскільки нечистим є те, що ти вчинив? Чи якого рішення чекати тобі від Бога, коли сам ти, що впав у гріх, так само мислиш? Те, що вони вважають себе нечестивими, хвалю й одобрюю, але те, що не в належне місце йдуть вони для очищення, за те осуджую й ганю. Якщо б тут була лише тілесна скверна, то слушно бажав би ти від цих нечистот омитися во­дами купелі; та, осквернивши й зробивши нечистою душу, шу­кай такого очищення, якому під силу омити її скверну. Яка ж купіль може такий гріх омити? Гарячі джерела сліз, стогони, що з глибини серця вириваються, скруха безнастанна, молитви ревні, милостині й милостині щедрі, розкаяння у скоєному, обіт не вдаватися більше до таких вчинків. Як відмивається гріх, так очищається душевна скверна: отож, якщо не зробимо цього, то нехай би ми обійшли всі джерела вод, усе ж і мачини гріха не відмиємо сороміцький гріх. Але якщо вже хтось і посковзнувся на ньому, нехай квапиться накласти на рану ці ось ліки, насамперед даю­чи обіт більше не падати в це ж саме осквернення. Якщо, згрі­шивши, покаємося, а потім знову спокусимося, то жодної ко­ристи від здійсненого очищення не буде. Той, що омився і знову впав у нечистоти, все одно, що той, який руйнує своє збудоване та й знову будує, щоб зруйнувати, жодної він користи не отри­мує, а лиш трудиться й обтяжується.

53. Чого не можемо ми виправити власними зусиллями, то можемо довершити молитвами, молитвами ж, розумію, без­настанними. Бо молитися слід безнастанно всім: і тому, що в скорботі, й тому, що в радості, і тому, хто в бідах, і тому, хто в благополуччі. Хто в радості й у благополуччі, тому слід моли­тися, щоб такий стан був непорушним і незмінним й ніколи не минав він; хто ж у скорботах і бідах, — щоб врешті побачити щасливу переміну свого становища й зазнати солодкого спокою від лих. Спокійно тобі живеться? Моли Бога, щоб не порушу­вався спокій цей. Бачиш, що здіймається гроза? Моли старанно Бога благополучно знести бурю й відновити непорушний спо­кій. Почуто тебе? Дякуй за те, що почуто. Не почуто? Продов­жуй молитися, щоб було тебе почуто. Бог часто відтерміновує дарування за молитвою не тому, що гнівається і відвертається, але для того, щоб відтермінуванням дарування довше притри­мувати тебе біля Себе, — так чинять і чадолюбні отці. Недостой­ний ти? Невідступністю моління вчиниш себе достойним. При­ступила до Господа хананеянка і сильно взивала: Змилуйся надо мною, Господи, Сину Давида! Біс мучить мою дочку страшенно (Мт. 15, 22). Хто була вона? Чужа, варварка, подібна до пса. Але невідступністю моління стала достойною вислухання, і не лише вислухання, а й похвали: О, жінко, велика твоя віра! (28). Коли вона починала просити, Господь нічого їй не відповів, але коли вона двічі й тричі приступила з молінням, лише тоді Він явив їй свою милість: Хай тобі буде, як бажаєш. Цим кінцем Він запевнив нас, що й спочатку, відкладаючи дарування, не мав наміру зовсім відмовити у проханні, а хотів показати терпіння жінки й нам дати урок витривалости в молитві (див. Кол. 4, 2). Нічого немає сильнішого за теплу й ревну молитву. Коли молимося, тоді найбільше нападає на нас злісний до нас диявол. Він бачить величезну для нас користь від мо­литви, тому всіляко примудряється вчинити, щоб ми повер­нулися звідси, з церкви, додому з порожніми руками. Знає він, добре знає, що коли присутні в храмі приступлять до Бога з тверезою молитвою, висповідають свої гріхи й теплою сокру­шаться про це душею, то підуть звідси, отримавши повне про­щення, бо Бог є чоловіколюбець. Тому й наввипередки нама­гається відвернути їх чимось від молитви, щоб вони нічого не отримали. І це він робить не насильницьки, а розважаючи ум приємними мріяннями, і так наводить лінь до молитви. Ми самі є винні, що самовільно віддаємося в його сіті, тому самі себе позбавляємо благ молитви, і жодного пробачення в цьому не маємо. Старанна молитва є світло ума і серця, світло нез­гасне, безнастанне. Тому ворог навіює в наші уми численні помисли, як хмари пилу, навіть і таке, про що ми ніколи й не думали, збираючи, вливає в душі наші під час молитви. Як де­коли порив вітру, напавши на світло каганця, гасить його, так і диявол, побачивши запалене в душі полум'я молитви, квапить­ся навіяти звідси й звідти численні турботливі помисли й не відходить доти, поки не погасить жевріючого вогню. Тоді чини­тимемо так, як чинять ті, що розпалюють каганець. Що вони роблять? Зауваживши, що наближається сильний подув вітру, вони загороджують долонею отвір каганця і так не дають вітрові доступити всередину, бо, увірвавшись туди, він одразу погасить вогонь. Те саме й у нас. Поки помисли пнуться ззовні, то ми ще можемо їм протистояти, коли ж прочинимо двері серця й прий­мемо ворога досередини, то вже зовсім не зможемо їм проти­стояти. Ворог, погасивши в нас усіляку добру пам'ять і святе роздумування, чинить з нас кіптявий каганець, коли в молитві лиш вуста проказують порожні слова. Тому як ті, що долонею затуляють отвір каганця, так і ми загородимо двері серця тве­резим помислом і так перекриємо злому духові туди вхід, щоб, увійшовши, він не погасив нам світла молитви.

  1. Молився Ісаак, щоб позбулася бездітности Ревека, дру­жина його, і вислухав Бог Ісаака (Бут. 25, 21). Не думай, що тільки-но Ісаак призвав Бога, Той одразу вислухав його. Ні, багато часу збігло, коли він молився про це. Двадцять років мо­лився Ісаак. Сорок років мав він, коли одружився з Ревекою (20), а коли народилися в нього діти, — шістдесят. Двадцять років Ревека була бездітною, й увесь цей час Ісаак молився Бо­гові. Отож, чи не соромно нам, чи на варто нам закривати свої обличчя, бачачи, як праведник двадцять літ терпить у молитві й не відступає, а ми після першої чи другої молитви часто нудь­гуємо й наважуємося бути невдоволеними, бо нас не почуто? Та й при тім він мав до Бога велику сміливість й усе ж таки не нарікав на те, що відкладено дарування, а терпляче очікував на нього. Ми ж, завалені численними гріхами, живучи з лукавим сумлінням, ні разу не благовгодивши Господеві, якщо не вислу­хає нас швидше, ніж ми попросимо, тратимо терпець, падаємо духом і полишаємо молитву. Тому й виходимо звідси з порож­німи руками. Хто ж із нас двадцять років молився Богові про щось, чи хоча б якихось двадцять місяців?

56. Не вистачає для нашого спасіння молитися, якщо при тім не молитимемося за тими законами, які для цього встановив Христос. Які ж Він установив закони? Молитися за ворогів, нехай навіть вони б сильно нас засмутили. І якщо не вико­нуватимемо цього, то згинемо ми, як бачимо з того, що було з фарисеєм. Бо якщо він, не проти ворогів молячись, а лише вдав­шись до марнослав'я, зазнав такої кари, то ж яка кара очікує на тих, які довго й багато моляться проти ворогів! Що робиш ти, чоловіче? Стоїш, прохаючи прощення гріхів, і гнівом сповнюєш свою душу? Коли маємо бути лагідніші за всіх, бо звертаємося до всемилосердного Бога, молимося Йому за свої гріхи, просимо собі милости, чоловіколюбности й прощення, чи ж пристало тоді лютувати, звіріти й гіркотою сповнювати свої вуста? І як, скажи мені, можемо ми з тобою осягнути спасіння, зберігаючи вигляд тих, що просять, а слова проказуючи горді й цим засму­чуючи свого Владику? Ти увійшов, щоб зцілити свої власні ра­ни: це час умилостивления, час благань і зойків, а не гніву, сліз чи роздратування: скрухи, а не люті. Навіщо порушуєш порядок речей? Навіщо воюєш супроти себе самого? Навіщо руйнуєш те, що сам збудував? Молільникові насамперед слід мати мир у душі, смиренно налаштований ум і сокрушене серце, а той, що волає проти ворогів, нічого такого виконати не може, бо спов­нений він гніву й не здатен мати лагідні почуття.

  1. Коли побачиш, що з'явилися якісь ускладнення чи в подружжі, чи деинде в житті, призивай Бога на поміч. Це най­кращий спосіб розв'язання труднощів. Зброя молитви найсиль­ніша. Це я часто говорив, кажу й нині, і говорити не перестану. Хоч ти — грішник, — дивися на митаря, якому не було відмовлено і який стільки гріхів своїх очистив. Чи хочеш знати, яка сила молитви? Не така сильна в Бога дружба, як молитва. І це не моє слово, не посмів би я сам від себе вивести таке судження. З писань послухай, як дружба не зробила того, що вчинила мо­литва: Якби хтось із вас мав приятеля і той прийшов до вас опівночі та й сказав до вас: Друже, позич мені три хліби, бо прия­тель мій прибув до мене з дороги, і я не маю що йому дати, а той зсередини відповів би йому: Не докучай мені, двері вже замкнені, і діти мої зі мною в ліжку; не можу встати й дати тобі, кажу вам, що коли й не встане та не дасть тому, що він його приятель, все ж таки з-за його настирливости підведеться і дасть, скільки той потребує (Лк. 11, 5-8). Бачиш, що не під силу було зробити дружбі, те зробила невідступність (моління). Позаяк прохач був приятелем, то, аби не подумав ти, що саме тому було виконано прохання, Господь мовив: Коли й не встане та й не дасть тому, що він його приятель, все ж таки з-за його настирливости підве­деться і дасть, скільки той потребує. Якщо, каже, і не зробить цього дружба, то невідступність зробить те, що не під силу друж­бі. Де ж приклад цього? Ось, митар. Він не був Богові другом, але став ним. Так і ти, хоча б і ворогом був, то невідступністю станеш другом. Поглянь і на хананеянку й послухай, що каже їй Господь: Неличить брати хлібу дітей і кидати щенятам (Мт. 15, 26). Як же Він зробив це, якщо воно не є добре? Невідступністю жінка осягнула це благо, щоб зрозумів ти, що те, чого ми негідні, того стаємо гідні завдяки невідступному молінню.

  2. Не кажи: грішний я, не маю відваги, не смію молитися. Саме той має відвагу, хто думає, що не має її, і навпаки: хто думає, що має відвагу, віднімає в неї силу, як фарисей. Хто вважає себе відкиненим і невідважним, того швидше буде вислухано, як митаря. Дивися, скільки маєш прикладів цього: хананеянку, митаря, розбійника на хресті, приятеля в притчі, що просив три хліби й отримав їх не через дружбу, а через невід­ступність. Кожен з них міг сказати: я грішний, ганебний, тому не можу наблизитися з проханням, бо нічого не отримаю. Але оскільки кожен із них не на многоту гріхів своїх поглядав, а на багатство Божого чоловіколюб'я, то здобувся на відвагу й смі­ливість і, будучи грішником, став просити того, що понад його гідність, та й отримав те, чого бажав. Згадуючи все це, моли­тимемося безнастанно, з тверезістю й відвагою, з добрими спо­діваннями й ревно. Молитимемось і за ворогів, і за друзів, то, звичайно, отримаємо все - благопотрібне. Бо Датель — чоловіколюбець, і не так ми бажаємо отримати, як Він бажає давати.

59. Хоча перебуваєш поза храмом, постійно взивай: поми­луй мене! Нє лише ворушачи вустами, а голосячи серцем. Бо Гос­подь чує і тих, що мовчки взивають до Нього. Не місце потріб­не, а доброспрямоване серце. Єремія перебував у рові з нечис­тотами й мав зі собою Бога; Даниїл сидів у ямі з левами, і його покривало Боже благовоління; три отроки, вкинені в огненну піч, похвальними піснями схилили Бога до милости; розбійник був розіп'ятий, але хрест не перешкодив йому відчинити рай; Йов сидів на попелищі — й умилосердив Бога; Йона перебував у череві кита — і Бог вислухав його. Хоч у лазні будеш — молися, хоч в дорозі чи на одрі — де б ти не був, молися. Ти сам — храм Божий, не шукай иншого місця для молитви; потрібне лише молитовне налаштування ума й серця. Море було попереду, позаду — єгиптяни, посередині — Мойсей. Якнайнесприятли­віші умови для молитви, проте молитва була розлогою. Позаду гналися єгиптяни, попереду стояло море, посередині — молитва. Мойсей не говорив нічого, але Бог мовив: Чого голосиш домене? (Вих. 14, 15). Вуста не говорили, але голосило серце. І ти, лю­бий, завжди й усюди так прибігай до Бога. Він — не людина, щоб йти до Нього в певне місце. Він всюди й завжди поблизу. Якщо хочеш про щось просити людину, то питаєш, що вона робить, чи зайнята чи відпочиває. Йдучи до Бога, про ніщо таке питати не потрібно. Де лишень не приступиш до Нього й де не при­зовеш, — почує. Промов: помилуй, мене, — і Бог вже близько. Тоді візвеш, і Господь відповість...Ось я!(1с. 58, 9). О голосе, що спов­нений чоловіколюб'я! Не чекає навіть на кінець молитви, не встигнеш її закінчити, а відразу отримаєш дарування.

  1. Коли скажу: молися, проси в Бога, благай Його, — від­казує той: просив раз, двічі, тричі просив, десять, двадцять разів, однак не одержую того, про що прошу. Не відступай, брате, допоки не отримаєш. Кінцем моління нехай буде отримання того, про що просиш. Тоді припиняй, коли отримаєш; або рад­ше й тоді не припиняй, а продовжуй молитися. Поки не отри­маєш, молися, щоб отримати, коли ж одержиш, молися, дя­куючи, за те, що одержав.

  2. Багато людей приходять до церкви, прочитують тисячі стихів і йдуть геть, але не пам'ятають, що читали. Вуста вору­шилися, а слух не чув. Ти сам не чуєш своєї молитви, а хочеш, щоб Бог її почув? Я, кажеш, вклякнув; та ум твій блукав зовні. Тіло твоє було в церкві, а думка поза нею. Вуста проказували молитву, а ум лічив прибутки, обдумував ґендель і обмін това­рів, оглядав поля та инші маєтності й бесідував із друзями. Злий диявол, знаючи, якою корисною є для нас молитва, саме тоді й нападає найбільше помислами. Часто просто лежимо ми в пос­телі, не маючи жодних помислів, а прийшли помолитися — і помислам нема ліку. Це ворог старається, аби ми ні з чим ві­дійшли від молитви.

  3. Бачиш, любий, що все, написане в Божественному Пи­санні, не для чогось иншого віддано пам'яті, а для нашої користи й спасіння людського роду. Повчаючись в ньому, кожен із нас знаходить і накладає на свої рани відповідний лік. Тому кожному до нього відкритий доступ і кожному зручно знайти для виснажливої недуги потрібний лік, скористатися ним й отримати найшвидше оздоровлення. Тільки нехай не відкидає запропонованого ліку, а з охочою покорою прийме його. Бо немає жодної недуги, ні душевної, ані тілесної, яка поневолює природу людини, що для неї не знайшлося б тут ліку. Ось, пог­лянь! Чи заходить хто сюди пригнічений печаллю і житейськи­ми обставинами ущемлений, і тому долає його слабкодухість, але, увійшовши сюди й відразу почувши слова пророка: Чому сумна ecu, душе моя, і чому тривожиш мене ? Надійся на Бога, бо я буду прославляти Його; Він спасения лиця мого — Бог мій (Пс. 41, 6), — приймає достатню потіху й відходить, позбувшись усілякої слаб­кодухости. Инший виснажений крайньою вбогістю, журиться й мучиться, особливо бачачи, як до когось тече багатство і він пнеться й виступає пихато, але почує слова пророка: Здай на Господа турботу свою, і Він буде живити тебе (Пс. 54, 23) і ще: Не бійся, коли забагатіє чоловік і коли помножиться слава дому його. Бо коли помре Він, не забере всього і не зійде з ним слава його (Пс. 48, 17-18) — і надихається сумирно зносити свою долю. Ще инший знову журиться, зазнаючи наклепів і брехні, і життя йому не життя, ніде не знаходить людської помочі. Але й цей від того ж пророка отримує урок — у подібних обставинах не до людської вдаватися оборони, а чинити, як він каже про себе: Замість того, щоб любити мене, вони обмовляли мене — а я мо­лився! (Пс. 108, 4). Бачиш, де він шукає співдії та помочі? Одні, каже, плетуть наклепи, брехні й витівки, а я вдаюся до стіни непоборної, до якоря надійного, до пристані тихої — до молит­ви, якою всі труднощі стають для мене легкими й здоланними. Той, кого відкинули і зневажили ті, що колись йому допома­гали, і покинули друзі, хвилюється й непокоїться помислами. Але й він, якщо захоче прийти сюди, почує необхідні для себе слова цього блаженного пророка: Друзі мої і близькі мої наблизи­лися і передо мною стали, а найближчі мої здалека стали. Напру­жувалися ті, що шукали душі моєї, і ті, що шукали зла для мене, говорили марне, і цілий день вигадували підступи (Пс. 37, 17-18). Бачиш, як вони до самої смерти сплітали наклепи й провадили безнастанну війну, бо цілий день означає все життя? Що ж робив він, коли ті так набріхували на нього і такі вигадували підступи? А я, — каже, — наче глухий, не чув і, наче німий, не відкривав уст своїх. І я став, як чоловік, що не чує і не має в устах своїх оправ­дання (14, 15). Бачиш надлишок чеснотливости, як він, чинячи протилежне, отримував гору? Ті вигадували підступи, а він на­віть вуха затулив, щоб і не чути про це. Ті весь час вправлялися язиком та повчалися в марнотності й підступах, а він мовчан­ням обеззброював їх злі замисли. Чому ж він так чинив, а коли задумували проти нього підступи, був немов німий і глухий, що не має ні язика, ані слуху? Послухай, що ж сам він каже з при­чини такого подвижництва: Бо на Тебе, Господи, я надіявся (16). Позаяк, каже, я на Тебе поклав усе моє уповання, то я вже не турбуюся про те, що оці роблять. Бо єдиного твого діяння виста­чить для того, аби розсіяти й вчинити безплідними всі їхні нак­лепи й підступи, і ніщо з їхніх видумок не звершиться. Бачите, як у всілякій біді, нужді й скорботі можна тут отримати від­повідне лікування й піти звідси, позбувшись усілякої житей­ської печалі. Тому і я благаю вас якнайчастіше приходити сюди й ревно дослухатися до того, що тут читають із Божественних Писань, та й не лише тут дослухатися до Писань, а й вдома брати до рук священні книги й старанно засвоювати прочитане. Бо велику з цього користь матимете.

  1. З постом слід поєднувати молитву. А що справді так слід чинити, послухай, що каже Христос: А щодо цього роду бісів, то його виганяють лише молитвою і постом (Мт. 17, 20). І про апостолів написано, що, утвердивши у вірі душі учнів у Дер­бі, Лістрі й Лікаоні, вони після молитви й посту передали їх Господеві (Ді. 12, 23). Знову ж і апостол каже: Не ухиляйтеся одне від одного, хіба що за взаємною згодою, до часу, щоб вам віддатися молитві (1 Кор. 7, 5). Бачиш, наскільки потрібен піст з цього огляду? І моляться тоді більш тверезо, бо ум стає рухливіший, не обтяжений злою ношею пристрастей.

  2. Молитва є велика зброя, велика огорожа, великий скарб і велике пристановище, безпечне прибіжище, тільки якщо тве­резо приступаємо до Владики, звідусюди зібравши свій ум, в такому настрої стаємо перед Ним, не допускаючи ворогові на­шого спасіння прокрастися до нас. Бо він, знаючи, що в цей час ми, висповідавшись зі своїх гріхів і показавши лікареві свої рани, можемо отримати досконале лікування, нападає на нас сильніше й вдається до всіляких хитрощів, щоб відбити нас від молитви й вкинути у недбалість і розсіяння. Тому, благаю вас, будемо тверезитися і, знаючи підступи ворога, найбільше в цей час старатися відбивати їх, немовби бачачи його присутнім перед своїми очима, відкидаючи всілякий помисел, що бентежить наш ум, всеціло підносячись вгору, чинячи наше моління справжньою молитвою, щоб не лише язик проказував слова молитви, але й ум товаришував із тим, що ми проказуємо. Якщо ж язик проказуватиме слова, а ум вештатиметься зовні, то перегля­даючи домашні речі, то уявляючи справи торгів, то жодної не матимемо користи, а радше осудження. Апостол Павло вмовляє нас молитися завжди в дусі всякою молитвою (Еф. 6, 18), — не лише язиком, а в самій душі, духом. Нехай ваші моління будуть духовними, нехай тверезиться при цьому помисел й ум нехай простягається разом зі словами.

  1. Велике благо — молитва. Якщо, розмовляючи з чеснот­ливою людиною, отримуємо немалу користь, то той, що спо­добився розмовляти з Богом, яких благ тільки не отримає? Бо молитва є розмова з Богом. А що це так, послухай, що каже пророк: Нехай буде до вподоби йому бесіда моя (Пс. 103, 34), тобто розмова моя з Богом нехай буде Йому приємна.

  2. Хіба ж не може Бог дарувати нам необхідне раніше, ніж ми попросимо в Нього? Але Він очікує на наше моління, щоб мати привід праведно сподобити нас Своєї особливої опіки.

  3. Чи отримаємо те, про що просимо, чи ні — перебуваймо в молитві. І будьмо вдячні не тільки тоді, коли отримаємо, а й коли не отримаємо. Бо не отримати, коли того хоче Бог, є не меншим благом, як отримати. Бо ми не знаємо, що нам ко­рисне, так, як це знає Бог. Тому й отримання, і не отримання вважаючи однаковим благом, за те й те маємо ми дякувати Бо­гові. Не дивуйся, що ми не знаємо, що нам корисне. І Павло, що споглядав дивні тайни, не знав, що йому корисніше, і в неві­данні молився Богові про некорисне. Було дещо, що обтяжувало його, і він молився про те, щоб позбутися цього. І не раз мо­лився і казав: Я тричі благав Господа (2 Кор. 12, 8). Але не отри­мав того, про що просив. То що ж? Важко було йому? Скор­ботно? Неприємно? Зовсім ні. Господь сказав йому: Досить тобі Моєї благодаті, бо Моя сила виявляється в безсиллі. І святий Павло ось що відповів на це: Я краще радо буду хвалитися своїми немо­чами (9). Не лише, каже, не шукаю визволитися від обтяжливого для мене, але мені любо навіть цим хвалитися. Бачиш, яка вдяч­на ця душа? Бачиш, якою є її любов до Бога? Послухай, що ще

каже цей апостол в иншому місці: Про що бо нам молитися як слід ми не знаємо (Рим. 8, 26). Неможливо, каже, нам, людям, знати все достеменно. Тому слід надати Творцеві нашої природи визначення корисного для нас і те з радістю й повним задо­воленням приймати, що Він схвалить, не на видимість того, що трапляється, дивитися, а на те, що благовгодно Богові.


Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3   4   5   6   7   8   9   10   ...   27

Схожі:

Книга розміщена на сайті iconКнига розміщена на сайті

Книга розміщена на сайті iconКнига розміщена на сайті
К 56 Спочатку було Слово: Крилаті вислови біблій­ного походження в українській мові. К.: Либідь, 2001. 312 с
Книга розміщена на сайті iconКнига розміщена на сайті
Скорочений переказ англійського видання книжки: "city of god. Popular abridgement of the Divine history and life of the Virgin Mother...
Книга розміщена на сайті iconКнига розміщена на сайті
Народилась в селянській родині поблизу м. Форестер, штат Мічіган. Бі­льшу частину свого життя прожила на заході Сполучених Штатів....
Книга розміщена на сайті iconКнига світ, книга серцю привіт Методичні рекомендації ббк 8. 387. К 53
Книга — світ, книга — серцю привіт : метод реком. / Нац б-ка України для дітей; уклад. Ю. В. Осадча. — К., 2013. — 36 c
Книга розміщена на сайті icon«Засоби залучення учнів до читання як шлях формування загальнокультурної компетенції інноваційної особистості»
Школа – це насамперед книга. Книга – це могутня зброя. Розумна, натхненна книга часом вирішує долю людини
Книга розміщена на сайті iconКнига року Бі-Бі-Сі 2012 (Книга року bbc) — літературна нагорода україномовним літературним творам, що присуджується Британською телерадіомовною корпорацією (Бі-Бі-Сі). Книга року Бі-Бі-Сі
Ця книга про те, як можна подолати свій страх. Про те, як можна навчитися навіть із найстрашніших І найзагрозливіших синьомордів...
Книга розміщена на сайті iconКнига для дому, книга для сім'ї, ви можете сміливо наслідувати приклади з моїх порад, робити виписки, конспектувати окремі тези чи положення, а згодом перевірити це на власному досвіді
Книга, що претендує на настільну, заслуговує, очевидно, на передмову. Книга без передмови — те ж саме, що кінокартина без кіножурналу....
Книга розміщена на сайті iconКнига року колегіумних класів 2011-2012 новоград-волинський 2012 I. Книга братства
Валентина Зайцева); 11 клас (історичний) – 29
Книга розміщена на сайті iconВіра Казидуб
Битва з амазонкою — сьома книга члена Національної спілки письменників України Віри Казидуб. Її перша книга —


База даних захищена авторським правом ©biog.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка