Книга розміщена на сайті



Сторінка8/27
Дата конвертації17.04.2017
Розмір4.07 Mb.
1   ...   4   5   6   7   8   9   10   11   ...   27

68. Нехай нашим повсякчасним ділом буде пильнування молитов і не занепадання від повільности почутого, а явлення терпеливої благодушности. Привчатимемо себе до того, щоб припасти до молитви й молитися вдень і вночі, особливо ж уночі, коли ніхто не надокучає справами, коли влягаються по­мисли, коли все навколо мовчить й ум має повну свободу підно­ситися до Лікаря душ. Якщо блаженний Давид, цар і пророк, що турбувався й втомлювався стількома справами, північ присвя­чував молитві, як сам каже: Опівніч вставав я прославляти Тебе за закони правди Твоєї (Пс. 118, 62), то ми, живучи приватним незаклопотаним життям, що можемо сказати собі на виправ­дання, не чинячи так, як він? Тож будемо й ми наслідувати його, прості люди, — царя, ми, що живемо не діловито й спо­кійно, того, хто в діядемі й кармазині перевершив життя мо­нахів. Бо слухай, що ще він говорить в иншому місці: Стали сльози мої, як хліб, для мене вдень і вночі (Пс. 41, 4). Бачиш душу, що перебуває в безнастанній скрусі? Моєю поживою, каже, хлі­бом моїм, моєю трапезою було не що инше, як мої сльози, які я день і ніч проливала. І ще: Змучився я зітханням моїм, кожну ніч омиватиму ложе моє (Пс. 6, 7). Що є прекрасніше за ці очі, немов перлами, приоздоблені таким рясним дощем сліз? Чи бачив ти царя, що вдень і вночі віддається молитві; поглянь лиш тепер на учителя всесвіту, ув'язненого разом із Силою, що всю ніч проводить у молитві, попри кайдани, попри страждання від побоїв, які не лише не перешкодили молитві, але вчинили її ще гарячішою і полум'янішою в любові до Бога. Павло та Сила, оповідають Діяння, опівночі молилися і співали Богу (16, 25). Да­вид на царстві в діядемі й у сльозах та молитві провадив усе життя. Апостол, що був узятий до третього неба й сподобився одкровень невимовних таїн, перебуваючи в кайданах, опівночі підносив до Господа молитви й пісні. І цар, встаючи опівночі, сповідався Господеві, й апостоли опівночі звершували належні піснеспіви й молитви. їх і ми будемо наслідувати, безперерв­ністю молитов огороджуючи життя своє від усього неприємного й лихого. Усяке місце й усякий час слушні для такого діяння. Коли ум твій звільнився від нечистих пристрастей, то чи будеш ти на торжищі чи вдома, будеш в дорозі чи на судилищі, на морі чи в майстерні, — де б ти не був, завжди призивай Бога й отри­маєш те, про що просиш.

  1. Анна, матір Самуїла, окрилена любов'ю до Бога, під­несла ум свій до небес і, неначе б самого Бога споглядаючи, молилася Йому з усією теплотою. Що ж вона говорила? Спо­чатку нічого, але перед тим, як почати молитву, глибоко зітхала і зойкала та проливала потоки гарячих сліз. Як суха й тверда земля, зросившись і злагіднившись дощем, стає здатною при­нести плоди, так сталося і з тією жінкою. Злагіднена плачем душа породила сильну молитву: В своїй журбі вона молилась до Господа й плакала гірко: «Господи Сил...» (1 Сам. 1, 10-11). Не одним призвала вона Його словом, а багатьма зверненими до Нього, являючи Йому свою любов і гарячу відданість. Саму ж молитву принесла болюча скорбота серця. Її скоро було вислу­хано, бо прохання її було написано якнайрозумніше. Такими зазвичай бувають молитви, що зроджені душею, яку розриває скорбота. Замість хартій був у жінки ум, замість пера язик, за­мість чорнила сльози. Чому й донині читаємо її прохання, бо письмо, що написане таким чорнилом, нетлінне.

  2. Нічого немає рівного молитві, нічого немає сильнішого за віру. Те й те показала нам Анна. Бо, приступивши до Бога з цими дарами, вона отримала все, чого бажала: і природу свою безплідну виправила, і сорому бездітности позбулася, й зневагу своєї ревнивої пари відкинула й вдалася до великої відваги, коли з неплідного каменя пожала щедрий колос. Ви чули й знаєте, як вона молилася й просила, як ублагала й отримала, як народила, виховала й посвятила Богові свого Самуїла, отож не згрішить той, хто цю жінку назве матір'ю і батьком дитини. Її молитви, сльози й віра були початком народин, хоча й без сі­мени. Її наслідуймо, мужі, її наслідуйте й жінки. Ця жінка є вчителем для обох родів. Ті з вас, що безплідні, не споневі­рюйтеся, ті, що стали матерями, виховуйте дітей, як вона. Усі намагаймося наслідувати чеснотливе життя цієї жінки перед народженням дитини, віру під час народження й опіку після народження.

71. От як вона довго перед Господом молилась (1 Сам. 1, 12). Ці слова свідчать про дві чесноти в Анни: терпеливе перебуван­ня в молитві й невсипущість ума. Про першу — слово довго, про другу — перед Господом. Усі ми молимося, але не всі перед Гос­подом. Бо якщо тіло простерте на землі й у вустах жебонить молитва, а ум витає то по торжищу, то по дому, як потім такий може сказати, що він молився перед Господом? Перед Господом молився той, хто звідусюди збирає свою душу і, розлучившись зі землею, весь переселюється на небеса й усякий людський помисел викидає з душі, що й ця жінка тоді вчинила. Бо вона, вся зосередившись й ум піднісши до Бога, призивала Його з наболілої душі. Але ж як сказано довго, коли молитва її не була велемовна? Довго — значить часто повторювала одні й ті ж слова, не втомлюючись і не відступаючи. Так і Христос Господь звелів у Євангелії молитися. Бо, сказавши учням, щоб не молилися, як погани, велемовно, Він вказав міру молитвослов'я (Мт. 6, 7), показавши цим, що для того, аби бути тобі вислуханим, не мно­гота слів потрібна, а духовна тверезість і невсипущість ума. Але ж, скаже хтось, як у притчі вчив Він, що слід молитися постійно й не занепадати, якщо не треба многословити? Як і Павло запо­відає перебувати в молитві (див. Рим. 12, 12) й молитися без перерви (див. Сол. 5, 17)? Бо не бути велемовним у молитві, а тим часом безнастанно молитися — одне суперечить иншому. Ні, зовсім це не суперечливо, а, навпаки, одне з одним ціл­ковито згідне. І Христос Господь, і апостол Павло заповідають творити молитви короткі, але часто і з невеликими перервами.

72. Про святу Анну написано, що під час молитви її вуста ворушилися, а слів не було чути. Це і є справжня молитва, коли голосіння походить з нутра, коли молитва виражається не то­ном голосу, а устремлінням ума. Так і Мойсей молився, якому, коли він нічого не промовляв вустами, Бог сказав: Чого голосиш дo мене? (Вих. 14, 15). Люди чують тільки цей чутний голос, а Бог ще перед тим чує, що сказано всередині. Тому можна, і не голосивши, бути почутому, і, ходячи по торжищу, якнайрев­ніше молитися умом, і, сидячи з друзями чи що инше роблячи, голосним криком призивати Бога — тобто внутрішнім, — не виявляючи цього нікому з присутніх. Це тоді й робила свята Анна. Голосу її не було чути (1 Сам. 1, 13). Але Господь почув її. Таким був її внутрішній крик.

  1. ...Як вони в Шіло наїлися та напилися, Анна підвелась і стала перед Господом (1 Сам. 1, 9). Чи бачиш? Час, який инші чинять часом солодкого відпочинку, вона зробила часом мо­литви і після трапези поквапилася до місця молитви й пролила потоки сліз, представляючи Богові ум доброчесний і тверезий. Вона й після трапези так належно й старанно молилася, що отримала дар надприродний. Так ця жінка подає нам приклад — молитися по трапезі. І скільки було б користи, якби ми взялися це наслідувати! Бо той, хто думає про молитву після трапези, не буде багато пити й не допустить себе до сп'яніння і не їстиме ба­гато та не допуститься до переситу. Очікування, що треба буде молитися після трапези, буде для нього вуздечкою для помислів, аби в міру торкатися всього запропонованого, а це буде великим благом для душі й тіла. Трапеза, що починається молитвою і нею завершується, ніколи не збідніє, а щедріше за всіляке джерело принесе нам благо. Де молитва й подяка, там наглядає благодать Святого Духа, звідти втікають демони й відступають усі супро­тивні сили. Той, хто після трапези має намір молитися, не нава­житься за трапезою мовити недоречне, а якщо й скаже, тут-таки спам'ятається і розкається. Тому слід, і приступаючи до трапези, і після неї молитися Богові й дякувати Йому.

  2. Візьмімо святу Анну собі за вчительку й завжди і в усьо­му вдаваймося до Бога й у Нього просімо собі всього необхід­ного. Бо немає нічого рівного молитві: вона чинить можливим неможливе, легким важке, гладким криве. Її дотримувався і блаженний Давид, тому й казав: Сім разів на день я хвалив Тебе за закони правди Твоєї (Пс. 118, 64). Якщо цар, муж, що його відвертали звідусюди численні турботи, стільки разів на день призиває Бога, то яке ж виправдання можемо мати ми, що жи­вемо так безтурботно, у тім, що не молимося так часто, до того ж маючи отримати від цього такі великі плоди? Бо чоловікові, що молиться з належною старанністю й часто призиває Бога, неможливо, зовсім неможливо колись згрішити. І ось чому це так. Хто, зігрівши своє серце й розворушивши душу, завжди переселяється на небо й так призиває свого Владику, випо­відаючи свої гріхи й просячи за них прощення, той за такого налаштування природно відкидає всіляку життєву турботу, ок­рилюється й стає вищим за людські пристрасті. Тому після мо­литви чи ворога він побачить, уже не дивитиметься на нього як на ворога, чи жінку вродливу, то не захопиться її виглядом, бо вогонь, що розпалився всередині молитвою, ще перебуває в ньому й відбиває всілякий недоречний помисел. Проте нам, що суть людьми, звично охолоджуватися, то коли мине дві чи три години після молитви, зауважиш, що теплота, яка зародилася в тобі, поволі починає розсіюватися й слабшати, — тоді якнай­швидше вдавайся знову до молитви й зігрівай своє серце, що почало охолоджуватися. Якщо так робитимеш протягом дня, зігріваючись частими молитвами через зручні відтинки часу, то не даси дияволові приводу чи доступу до своїх помислів. Якщо так чинитимеш, то які б вітри не подули проти тебе — спокуси, скорботи, неприємні помисли, і що б то не було важке — не змо­же воно зруйнувати твого дому, що зміцнений частими молит­вами. Скажеш: але ж як можна чоловікові житейському чи тому, хто розглядає судні діла, по три години на день стояти на мо­литві та ще й ходити до церкви? Можна, і навіть дуже легко. До церкви ходити не всяк може, а молитися всюди й завжди може кожен. Бо в молитві потрібно не так молитовного голосу, як думки, зверненої до Бога, не стільки піднесення рук, скільки піднесення душі вгору, не так положення молільника, як моли­товного налаштування серця. Так і чини. Заголоси гірко, пом'я­ни свої гріхи, поглянь на небо й скажи у своєму серці: Помилуй мене, Боже! І ти звершив молитву.

75. Не прикриватимемося відмовками, мовляв, немає поб­лизу дому молитви. Нас самих благодать Святого Духа благо­волить вчинити Божими храмами, якщо будемо пильнувати тверезости, отож, нам усюди цілком сприятливо молитися. Наше служіння Богові не таке, як колись було в юдеїв, що мало багато чуттєвого й потребувало видимих речей і дій. Там молільник мусив прийти в храм і принести якусь річ для жертви, що для неї необхідні ніж, вогонь, дрова й ще щось. Тут нічого такого, і де б ти не був, маєш зі собою і жертовник, і ніж, і святилище — сам будучи і єреєм, і жертовником, і святилищем. Де б ти не був, можеш поставити вівтар, лише виявивши тверезе налаштуван­ня, не перешкодить ні місце, ані час. Хоча й не вклякнеш, хоч не битимешся в груди, ані рук до неба не простягнеш, а лише покажеш теплоту почуття до Бога, — ти належно звершив діло молитви. Може й жінка, що сидить за прядивом чи ткацьким верстатом, умом споглянути на небо й тепло призвати Бога. Можна й чоловікові, що ступив на торжище чи йде собі са­мотньо, творити гідні молитви. І тому, що сидить у майстерні й шиє щось зі шкіри, можна душею своєю підноситися до Бога. І слузі, коли щось купує, чи бігає туди-сюди, служачи господареві дому, чи стоїть перед вогнищем в кухні, можна творити в серці ревні молитви, якщо ніколи піти до церкви. Бог не соромиться місця; шукає лишень одного — теплого серця й душі чеснот­ливої. Отож переконую вас: і до церкви ходіть частіше, й удома в мирі моліться; коли можливо це, прихиляйте коліна і здій­майте руки, а коли трапиться вам перебувати серед багатьох инших, то не залишайте через це молитви, а тим способом, що Його я вказав для вашої любови, призивайте Бога у певності, що все одно отримаєте те, про що просите.

76. Не багатослів'я ублагає Бога, а чиста душа, що ревно Просить про добре діло. До тих людей, що живуть порочно, але многослів'ям сподіваються ублагати Бога, глянь, що Він каже: Коли ви простягаєте руки ваші, я відвертаю від вас мої очі (Іс. 1, 15). Пророк Давид каже: Коли взивав я, почув мене Бог правди моєї (Пс. 4, 2), — тобто Бог, що бачить мою правду. Нехай ніхто не думає, що він пишається, кажучи це. Він каже це не для того, щоб себе вивищити, а щоб подати певну науку й настанову, надзвичайно корисну для всіх. Аби хто-небудь не сказав: його вислухано, бо ж він — Давид, а мене не вислухають, бо малий я й мізерний, — він переконує, що і його Бог слухає не без причини, та й те не намарно чує й не випадково, а завжди дивиться на вчинки. Якщо ти маєш вчинки, що можуть клопотати за тебе, то, звичайно, будеш вислуханий, і, навпаки, коли їх не маєш, то хоч би й був Давидом, не зможеш ублагати Бога. Хто приступає до Бога, що любить правду, із правдою, той не відійде від Нього з нічим; навпаки, хто приступає до Нього без неї або осквер­нившись протилежними до неї пороками, той, хоч би й тисячу разів просив, не матиме успіху, бо не має він того, що може ублагати Бога.

  1. Якщо той, що спілкується з якимось надзвичайним мужем, отримує велику користь від самого спілкування, то тим більше матиме її той, що безнастанно спілкується з Богом. Та не знаємо ми належно, скільки користи буває від молитви, бо мо­лимося неуважно й молитви звершуємо не як Бог заповідав. Коли маємо намір розмовляти з кимось із людей, що вищі за нас, то заздалегідь впорядковуємо і свій зовнішній вигляд, і положення тіла, й одіж — все-все, а вже потім розпочинаємо бесіду. Коли ж приступаємо до Бога, то позіхаємо, пересуває­мося з місця на місце, озираємося, нудимося і хоча деколи й приклякаємо, то все ж думками вештаємося по торжищу. Якби ми з належним благоговінням приступили до молитви, пам'я­таючи, що в ній маємо розмовляти з Богом, то ще до того, як отримали б те, що просимо, дізналися б, яку велику користь отримуємо від самої молитви як від молитви. Чоловік, що нав­чився в молитві розмовляти з Богом, як належно з Ним бесі­дувати, врешті буде як ангел. Його душа при цьому позбав­ляється пут тіла; як помисел його буває високим у польоті, так переноситься на небеса, так не дослухається ні до чого житей­ського, так стає перед самим царським престолом, хоча б був він бідним, чи слугою, або простаком і невченим.

  2. Бог також не потребує від молільника красномовности й мистецтва поєднувати слова, а бажає душевної теплоти й ста­ранности. Якщо людина за такого налаштування прокаже передНим усе благовгодне Йому, то відійде від Нього, одержавши все. Бачиш, яка вигода? У людей буває так, що, наближаючись до когось з проханням, треба підібрати й особливі слова. А тут нічого такого не потрібно, але май тверезий ум, і ніщо не перешкодить тобі перебувати близько до Бога. Чи то ж я Бог лише зблизька, — слово Господнє, а не Бог і здалека? (Єр. 23, 23), отже, якщо ми й далеко від Нього, то причина цього — ми самі, а Він завжди є близько. Та що я кажу, що тут не треба дбати про мистецтво слова? Часто навіть голосу тут не потрібно. Бо якщо лише в серці своєму виповіси Йому свою нужду й належно призовет Його, і тоді Він тебе почує. Так почув Він Мойсея, так почув і Анну.

  1. Ось вгодний Богові образ молитви! Приступивши до Бога з тверезим умом, з душею сокрушеною і з потоками сліз, не промини нічого житейського, шукай майбутнього, благай про духовне, не молися проти ворогів, не будь злопам'ятний супро­ти когось, прожени з душі всі пристрасті, сокрушайся над грі­хами, тримай у порядку своє внутрішнє, виявляй готовність на всяку поступливість і на те, щоб свій язик звертати лише на доб­рі речі про инших, не втручайся в жодне діло ні згодою, ані спів­дією, не май нічого спільного зі спільним ворогом всесвіту — дияволом. Бо так ти будеш праведний; а коли будеш праведний, буде тебе почуто, бо матимеш правду своєю заступницею.

  2. Помилуй мене і вислухай молитву мою (Пс. 4, 2). Що ти кажеш? Щойно згадував про правду, а тут звертаєшся до щедрот і милости? І яка тут може бути послідовність? — Велика й доволі суголосна з попереднім. Бо хоча б ми й зробили незліченну многоту добрих діл, та почуті буваємо за щедротами й чолові­колюб'ям; хоча б ми вийшли на саму вершину чесноти, усе ж спасемося за милістю. Звідси й вчимося, що з правдою слід мати серце сокрушене. Коли хто й грішником буде, та стане сми­ренно молитися, що вже є частиною чесноти, то може отримати багато; навпаки, якщо хто й праведником буде, але приступить до молитви Богові з гордістю, позбудеться всіх благ. Того й того навчили нас своїм прикладом митар і фарисей. Повчися в ми­таря, не соромлячись взяти собі за вчителя того, хто так прек­ расно звершив діло молитви, що всього досягнув одними слова­ми. Оскільки душа його була добре приготована, то й одному слову під силу було розкрити небо. То ж як вона була пригото­вана? Він самого себе осуджував, бився в груди й не наважувався навіть очей підвести до неба. Якщо й ти так молитимешся, то вчиниш свою молитву легшою за пух.

81. Вислухані бувають не всі молитви, якими б вони не були, а ті, що звершено їх за Божим законом. То ж які це? Ті, в яких просять того, що Богові пристало дарувати, а не того, що суперечить Його законам. Хто ж, скажеш ти, вий, щоб просити в Бога вчинити те, що суперечить Його зако­нам? Той, хто молиться на своїх ворогів, бо це не згідне зі зако­ном, що Він поклав. Він каже: прощайте довжникам своїм (Мт. 6, 14). А ти Того, хто велить тобі прощати ворогам, призи­ваєш на них. Чи може бути що гірше за таке безумство? Моліль­ник мусить мати і вигляд, і думки, й почуття прохача. Навіщо ж ти приймаєш инший образ, образ обвинувача? Як можеш ти отримати прощення власних гріхів, коли молиш Бога бути ка­рателем гріхів, що їх скоїли инші? Отож нехай твоя молитва буде лагідна, тиха, зі щирим і доброзичливим обличчям. Тільки така молитва гідна слуху Небесного Царя, гідна небес, тільки така є мовою ангельською. Коли вона приступає просити за кривдників, тоді й ангели, стоячи, слухають її у великому мов­чанні, а коли змовкне, не припиняють рукоплескати їй, її хва­лити й нею дивуватися. Коли приступатимемо до Бога в мо­литві, не думаймо, що це звичайне видовище. Ні, це таке ви­довище, глядачами якого є увесь Всесвіт, мало того, сонми виш­ніх небесних Сил і серед них — Цар Небесний, готовий вислу­хати нашу молитву. Тож звершуватимемо її так, щоб вона була гідною цього видовища. Нехай жоден гітарист, жоден лірник не буде настільки старанний у приготуванні до виступу на сцені зі страху не допустити якогось неприємного звуку, як ми, маючи намір вступити перед очі ангелів. Пиліктором (тим, чим вда­ряють по струнах) нехай буде в нас язик, який не вимовляв би нічого неприємного, лише одне вдатне й милозвучне з належ­ною налаштованістю душі. Приступаючи до Бога, просячи Його й благаючи, будемо й до своїх ворогів умилостивлювати Його: тоді й, молячись за себе самих, будемо вислухані.

82. Сини людськії! Доки будете ви твердосерді? (Пс. 4, 3). Синами людськими називає пророк людей, що віддаються лише життєвим турботам і схильні до зла. Тому що означатиме твер­досердії Плотські, прив'язані до землі, схильні до зла, віддані порокам, розбещені ласолюбством. А що може вчинити душу легкою? Надзвичайне життя, таке, щоб не захоплюватися нічим тутешнім і навіть до ніг своїх не чіпляти нічого, що б тягнуло додолу. Із природних речей одні зазвичай тяжіють вниз, як наприклад, камінь, дерево й подібні, а инші — вгору, наприклад вогонь, повітря, пух, що легкі за своєю природою. Якщо до легкої речі прив'яжеш щось, що тяжіє донизу, то їй аж ніяк не допоможе її природна легкість. Так буває і з серцем. За своєю природою воно створене легким і таким, що прагне вгору, ми ж, всупереч його природі, чинимо його важким, прив'язуючи до землі. Тож не робитимемо його важким, щоб воно не втопилося, як перевантажений корабель.

  1. Чому багато хто залишається невислуханим? Інколи тому, що просить некорисного; в такому разі краще бути не вис­луханим, аніж вислуханим. А инколи тому, що просимо недбало: тоді Бог, зволікаючи, навчає нас старанности в молитві. Бог вміє давати й знає, коли й що подати (див. Мт. 7,11). І Павло просив, та не отримав, бо просив некорисного (див. 2 Кор. 12, 8), і Мойсей просив, та Бог не вислухав його (див. Вих. 32, 32). Отож не будемо відступати, коли буваємо не вислухані, не будемо розча­ровуватися й слабшати, але продовжуватимемо старанно про­сити, бо Бог чинить все на користь.

  2. Що говорите в серцях ваших, у тому кайтеся на ложах ва­ших (Пс. 4,5). Що означають ці слова? У час після вечері, коли ти вкладаєшся до сну, коли готуєшся лягти в ліжко, коли за відсут­ности всіх настає великий спокій, коли ніхто не турбує і встанов­люється глибока тиша, ти починай суд сумління, вимагай від нього звіту, і які протягом дня мав порочні помисли, куючи об­мани чи підступи на ближнього, чи допускаючи розпусні бажан­ня, усе це в час такого спокою повитягуй нагору, постав сумління суддею цих порочних помислів, очисть їх, суди, карай душу грішницю. Так чини щодня і не засинай, ти, чоловіче, поки не роздумаєш про гріхи, що їх вчинив ти протягом дня. Тоді, без сумніву, наступного дня ти не так скоро спокусишся на подібне.

  3. Дякуючи Тобі, треба випереджувати сонце (Муд. 16, 28). У царя ти б не допустив, щоб хтось нижчий за тебе поклонився йому перед тобою. А тут, коли вже все поклоняється Богові, ти ще спиш, поступаєшся першістю сотвореному, не випереджуєш усіх творінь, створених для тебе, і не віддаєш Йому подяки, але, вста­ючи, вмиваєш обличчя й руки, душу ж свою залишаєш нечистою. Чи ти не знаєш, що як тіло очищується водою, так душа — мо­литвою? Отож перед тілом омий свою душу. До неї прилипло багато плям зла. Змиємо їх молитвою. Якщо ми таким чином обгородимося з перших хвилин після пробудження, то покла­демо добру основу денній діяльності.

  1. Піч не розпалиться, коли не підкладеш вогню, — не розгориться й похіть, якщо не даси їй поживи: не задивляти­мешся на вродливі обличчя, не ходитимеш на видовища, не будеш додавати жиру плоті переситом, не топитимеш ума у вині. Скажеш: і цього досить? Ні, цього одного не досить, треба додати й щось инше: безнастанні молитви, спілкування зі свя­тими, доречний піст, постійне стримання, монотонне заняття і, насамперед, — страх Божий, пам'ять про прийдешній суд, не­стерпні муки й обіцяні блага. Дотримуючись усього цього, ти зможеш погамувати буйну хіть.

  2. Завжди слід пам'ятати, що треба не просто лише мо­литися, а молитися так, щоб бути вислуханим. Бо самої мо­литви не вистачає для отримання бажаного, якщо ми не під­носитимемо її так, як це вгодно Богові. І фарисей молився, та не отримав користи, і юдеї молилися, та Бог відвернувся від їхніх молінь, — бо молилися не так, як треба молитися. Що ж потріб­но? Потрібні сльози, ридання, зітхання, відвернення від пороч­них людей, страх і осторога перед Божим судом. Скажу загально: будемо почуті, коли виявимося гідними отримати те, про що просимо; якщо молимося згідно з Божими законами про мо­литву, якщо молимося безнастанно, якщо не просимо нічого, не гідного Бога, якщо просимо корисного, якщо виконуємо необхідне й зі свого боку. Таким чином багато кого було вислу­хано: Корнилія було вислухано за життя, хананеянку за невід­ступність у молитві, Соломона за гідне прохання, митаря за смирення, инших за инше. Буваємо не вислухані, коли просимо некорисного, а також коли, молячись, не залишаємо своїх грі­хів, а ще коли просимо помститися ворогам.

  1. Чи мають силу молитви святих, чи вони зайві й непо­трібні? Ні, не зайві, а мають велику силу, коли ти співдієш їм. Святий Петро воскресив Тавиту не самою своєю молитвою, а в силу її милостині. Таким чином молитва святих допомогла всім, кому співдіяла. Але так буває лише тут, на землі, а там не так, - там твоє спасіння залежить лише від твоїх діл.

  2. Із глибини взивав я до Тебе, Господи (Пс. 129, 1). Що означає з глибини?Не просто вустами, не просто язиком: бо слова можуть проливатися й без думки, а з глибини серця, з великим старанням і ревністю, зі самих підвалин душі. Такі молитви мають велику силу й міць, не розсіюються і не хита­ються, нехай навіть і диявол нападав би з великою сміливістю. Як міцне дерево, що доволі глибоко запустило в землю коріння й охопило її глибини, протистоїть усілякому поривові вітру, а дерево, що тримається на поверхні, хилиться за найменшого подуву, виривається з коренем і падає на землю, так само й молитви, що виходять з глибин душі, маючи там корінь, є міцні й неослабні та не хитаються, хоча б і приступили численні по­мисли й усі полчища диявола. А молитви, що сходять лише з вуст і язика, а не з глибини душі, не можуть навіть піднятися до Бога, оскільки серце непричетне до них. Хто так молиться, в того вуста видають звук, а серце й ум порожні.


Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   4   5   6   7   8   9   10   11   ...   27

Схожі:

Книга розміщена на сайті iconКнига розміщена на сайті

Книга розміщена на сайті iconКнига розміщена на сайті
К 56 Спочатку було Слово: Крилаті вислови біблій­ного походження в українській мові. К.: Либідь, 2001. 312 с
Книга розміщена на сайті iconКнига розміщена на сайті
Скорочений переказ англійського видання книжки: "city of god. Popular abridgement of the Divine history and life of the Virgin Mother...
Книга розміщена на сайті iconКнига розміщена на сайті
Народилась в селянській родині поблизу м. Форестер, штат Мічіган. Бі­льшу частину свого життя прожила на заході Сполучених Штатів....
Книга розміщена на сайті iconКнига світ, книга серцю привіт Методичні рекомендації ббк 8. 387. К 53
Книга — світ, книга — серцю привіт : метод реком. / Нац б-ка України для дітей; уклад. Ю. В. Осадча. — К., 2013. — 36 c
Книга розміщена на сайті icon«Засоби залучення учнів до читання як шлях формування загальнокультурної компетенції інноваційної особистості»
Школа – це насамперед книга. Книга – це могутня зброя. Розумна, натхненна книга часом вирішує долю людини
Книга розміщена на сайті iconКнига року Бі-Бі-Сі 2012 (Книга року bbc) — літературна нагорода україномовним літературним творам, що присуджується Британською телерадіомовною корпорацією (Бі-Бі-Сі). Книга року Бі-Бі-Сі
Ця книга про те, як можна подолати свій страх. Про те, як можна навчитися навіть із найстрашніших І найзагрозливіших синьомордів...
Книга розміщена на сайті iconКнига для дому, книга для сім'ї, ви можете сміливо наслідувати приклади з моїх порад, робити виписки, конспектувати окремі тези чи положення, а згодом перевірити це на власному досвіді
Книга, що претендує на настільну, заслуговує, очевидно, на передмову. Книга без передмови — те ж саме, що кінокартина без кіножурналу....
Книга розміщена на сайті iconКнига року колегіумних класів 2011-2012 новоград-волинський 2012 I. Книга братства
Валентина Зайцева); 11 клас (історичний) – 29
Книга розміщена на сайті iconВіра Казидуб
Битва з амазонкою — сьома книга члена Національної спілки письменників України Віри Казидуб. Її перша книга —


База даних захищена авторським правом ©biog.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка