Книга розміщена на сайті



Сторінка9/27
Дата конвертації17.04.2017
Розмір4.07 Mb.
1   ...   5   6   7   8   9   10   11   12   ...   27

90. Той, хто молиться від душі, ще поки отримає те, про що просить, уже дістає великі блага від самої дії молитви. Така молитва приборкує всі пристрасті, впокорює гнів, проганяє заздрість, пригнічує хіть, послаблює любов до житейських ре­чей, приносить душі великий спокій, підіймається на саме небо. Як дощ, падаючи на твердий ґрунт, розпушує його, або як во­гонь пом'якшує залізо, так гідна молитва сильніше за вогонь і краще за дощ пом'якшує й зрошує затверділу від пристрастей душу. Сама по собі душа є ніжна і вразлива, але як вода Дунаю часто кам'яніє від холоду, так душа наша від гріха й безпеч­ности твердне і стає каменем. Тому нам потрібно багато жару, щоб пом'якшити її затверділість. Це насамперед звершує мо­литва. Отож, коли починаєш молитися, то не тільки турбуйся, щоб отримати те, про що просиш, але щоб і душу свою вчинити кращою за посередництвом молитви.

  1. Ночами здіймайте руки ваші до святині (Пс. 133, 2). Чому мовив він ночами? Бо хоче нас навчити, щоб ми не всю ніч вит­рачали на сон, і показати, що коли молитви бувають чистіші, тоді буває легшим ум і меншає турбот. Якщо ж уночі слід вхо­дити в святилище, то подумай, яке прощення може отримати той, хто й удома не звершує в цей час молитви. Пророк піднімає тебе з ложа й провадить до храму, заповідаючи проводити ніч у молитві, ти ж, навіть залишаючись удома, не робиш цього.

  2. Що означає:і перед ангелами буду співати Тобі (Пс. 137,1)? — Постараюся співати разом з ангелами, буду змагати з ними, ликувати разом з вишніми силами; хоча й инша в мене природа, усе ж намагатимуся старанністю зрівнятися з ними.

  1. Ми особливо тоді буваємо вислухані, коли молитва наша благовгодна Богові. Отож від нас залежить, щоб ми були почуті. Коли ми просимо того, що Бог гідно може дати, коли просимо старанно, коли самі чинимо себе гідними отримати, тоді Він чує моління й подає те, що ми просимо.

  2. Поклонюся святому храмові Твоєму (Пс. 137, 2). Не мала це чеснота, коли хто може заходити в храм і, заходячи, покло­нятися з чистим сумлінням. Не в тім справа, щоб тільки ввійти в храм і прихилити коліна, а в тім, щоб увійти з ревною душею й уважним умом, аби перебувати в храмі не лише тілом, а й душею.

  3. Господи, взивав я до Тебе, вислухай мене (Пс. 140, 1). Не те висловлює пророк, що, аби бути вислуханим, треба мати гучний і сильний голос; пророк має на думці внутрішнє взивання, що його проказує полум'яне серце і сокрушений дух, промов­ляючи яке, і Мойсей був вислуханий. Як чоловік, що, закли­каючи гучним голосом, напружує всю свою силу, так і той, що взиває серцем, напружує весь свій ум. Такого взивання вимагає Бог, взивання, яке виходить із серця і не дозволяє відволікатися й озиратися навсебіч. Є багато людей, що стоять на молитві, але не взивають до Бога; вуста їхні взивають до Бога й проказують Боже ім'я, але ум не супроводжує увагою жодного слова. Така людина не взиває до Бога, не молиться Йому, хоча й виглядає молільником.

96. Не нахили серця мого до слів лукавих, щоб не виправдувавсь я у гріхах (Пс. 140, 4). Грішити — зло, але ще більшим злом є відпиратися від вчиненого гріха. Особливо це і є зброєю диявола. Так було і з першими людьми. Коли Адамові слід було зізнатися в грісі, він перекидає вину на Єву, а вона потім на диявола. Тоді коли варто казати: згрішили, допустилися до безза­коння, дехто не лише не зізнається, а ще й виправдовується. Бо диявол, знаючи, що сповідь з гріха є звільненням від нього, схиляє душу до безсоромної впертости. Ти ж, любий, коли згрі­шиш, кажи: я згрішив. Таким чином і Бога умилосердиш, і себе вчиниш не таким прудким до гріха.

  1. Згадав я дні стародавні і розважав над усіма ділами Твоїми, навчався з творіння рук Твоїх. Я звів до Тебе руки мої (Пс. 142, 6). Не сказав: простягнув, а звів, бажаючи виразити сильне налаш­тування серця, що прагнуло неначе вирватися з тіла й наблизитися до Бога. Надихнувшись, каже, спогадами про великі події, роздумавши про чоловіколюб'я, про поучения через не­щастя і спокій, який приносить визволення від них, я вдався до Тебе. Душа моя, — наче земля безводна, перед Тобою. Як пересохла земля прагне дощу, так і я бажаю постійно бути з Тобою.

  2. Самі молитви святих не допоможуть, якщо ми не вчи­нимо себе гідними бути вислуханими й не молитимемось. Даю­чи це зрозуміти, пророк мовив: Брат не визволяє (Пс. 48, 8) — чи він Мойсей, чи Самуїл, чи Єремія. Бо послухай, що сам Бог каже до святого Єремії: Не молися за цей народ, бо не почую тебе (Єр. 11, 14). Й не дивуйся, що не хочу тебе слухати. Якщо б навіть і Мойсей приєднався до тебе, й Самуїл, навіть і тоді не вислухаю вашої молитви за цих людей (Єр. 15, 1). Так Мойсей і за сестру молився, але не було його вислухано. Тож не будемо дивитися на инших, самі опустивши руки. Молитви святих мають дуже велику силу, але коли ми самі каємося і виявляємо гідне життя. Якщо ж самі не дбаємо, то через инших не отри­маємо нічого й не будемо спасенні. Бог більше готовий нам дати потрібне заради нашої молитви, аніж заради молитви инших. Це кажу я не тому, щоб не молилися ми святим, а для того, щоб не віддавалися ми недбальству і, віддавшись сну й безпечності, не покладали всього на инших.

99. Така властивість духовного вогню, що він не допускає мати пристрасть до чогось тутешнього, а переповнює нас лю­бов'ю до иншого світу. Коли ж тому, хто його полюбив, нале­жало заради нього хоча б втратити весь маєток, хоча б розлу­читися з усіма втіхами й славою, хоча б душу свою віддати, — вінзробить усе це охоче й не зволікатиме. Бо теплота того вогню, ввійшовши в душу, руйнує тягар лінощів і чинить кожного легшим за перо. Такий, усім, врешті, погордувавши, перебуває в безнастанній скрусі й зворушенні, виточуючи завжди рясні джерела сліз й у цьому знаходячи найсолодшу втіху. Ніщо так не прилучає до Бога й не поєднує з Ним, як сльози. Такий, навіть живучи посеред міста, перебуває неначе в пустелі, в горах і пе­черах, не дослухаючись ні до чого сущого й не насичуючись плачем і сльозами, — чи за себе їх проливає, чи за инших.

100. Ти ж, коли молишся, увійди в свою кімнату (Мт. 6, 6). Але ще поки зачиниш двері своєї кімнати, Господь хоче, щоб ти замкнув двері твого ума і серця. Починаючи молитву, все по­лиши, і гляди на Того єдиного, Хто має владу дарувати те, що ти просиш. Якщо ж, полишивши Його, всюди блукатимеш і кружлятимеш умом, то відійдеш ні з чим. Якщо так буде в тебе, то, хоч в кімнату ввійдеш і замкнеш двері, жодної користи з цього не матимеш. Не обмежуватимемо свою молитву поло­женням тіла, а радше будемо засилати її з палаючого серця, з тихістю, зворушливою скрухою і слізьми. Але ти болієш душею і не можеш не взивати? Але ж скорботному якраз властиво мо­литися так, як я сказав. І Мойсей скорбів душею й молився в такий спосіб, і було його почуто, тому й сказав йому Господь: Чого голосиш до мене? Й Анна, коли голосу її не було чути, вип­росила того, що бажала, бо голосило її серце. Зойкай і ти, як вони — не перечу. Розірви, як звелів пророк, своє серце, а не одіж (див. Йоіла 2, 13). З глибини душі призивай Бога, наслідуючи св. Давида, який казав: Із глибини взивав я до Тебе, Господи (Пс. 129, 1). З глибини серця підноси голос, тримаючи свою молитву сокровенною. Ти стоїш у хорі ангелів, є спільником архангелів, співаєш зі серафимами. Але всі ці сонми дотри­муються великої благочинности перед Богом, Царем сущого, з трепетом засилаючи свої сокровенні гимни. До них, молячись, зачисли й себе, і змагай до їх таємної краси. Не людям молишся ти, а Богові всюдисущому, що чує швидше, ніж візвеш до Нього і знає тайни твого серця. Оскільки сам Він є невидимий, то хоче, щоб такою була і твоя молитва.

101. Дякуватимемо Богові завжди. Бо вкрай недоречно щодня насолоджуватися Його благодіяннями і навіть словом не сповідувати Його благодаті, притому тоді, коли таке сповіду­вання приносить нам нове благо. Бог ні в чому нашому не має потреби, а ми маємо потребу в Його всьому. Благодарення не додає Йому нічого, а нас чинить більш своїми щодо Нього. Якщо, пам'ятаючи про благодіяння людей, зігріваємося сильні­шою до них любов'ю, то тим більше, безнастанно пам'ятаючи численні благодіяння до нас Владики нашого й Господа, стане­мо теплішими до Нього й ревнішими до Його заповідей. Тому й каже Павло: будьте вдячні (Кол. З, 15). Пильнування дару благодіяння є найкраща пам'ять про нього й справді постійна подяка на ділі. І страшні Христові Таїнства, що переповнені спасительних сил, які звершуємо на кожному церковному зіб­ранні, називаються Євхаристією, бо є спогадуванням про багато великих благодіянь і самі являють вершину Божественної опіки щодо нас. Якщо народитися від Діви є великим чудом, то при­нести Себе в жертву задля нас — де, на який ступінь висоти поставимо? Як назовемо розп'яття за нас і пролиття Своєї Кро­ви й дарування самого Себе нам на поживу й духовне наси­чення? Тож будемо безнастанно благодарити Його. Нехай завж­ди передує і словам, і ділам нашим благодарення. Благодарення ж творитимемо не лише за себе, а й за инших. Так і заздрість у собі знищимо, і любов вчинимо тіснішою і щирішою. Бо вже буде тобі недоречно заздрити тому, за кого благодариш Господа. Тому і єрей перед страшною жертвою призиває нас благо дарити Бога за колишніх і теперішніх отців і братів наших. Це нас і від землі відділяє, і на небо переселяє, і з людей чинить ангелами. Бо й ангели, творячи хор, благодарять Бога за Його блага, що на нас пролиті, співаючи: Слава на висотах Богу й на землі мир людям Його вподобання (Лк. 2, 14). Що їм до нас, коли вони не на землі й не люди є? Але вони показують нам приклад і нав­чають нас любити співрабів Божих та їх благо вважати своїм. Тому й Павло в усіх посланнях благодарить Бога за благодіяння для всього всесвіту. Тож і ми благодарімо Бога за свої блага і за блага иншим — і за великі, й за малі. Нехай і невелике те, що да­ровано, але воно дароване Богом. Ніщо, що буває від Нього, не є малим. Але й таких благодіянь від Нього, які за своєю власти­вістю великі, не тому лише, що від Нього суть, сила-силенна, більше, ніж піску. Попри все инше, що може зрівнятися з іко­номією нашого спасіння? Хто був Йому найцінніший — Єдино­родний Син, — Того дав Він за нас, що були ворогами, і не лише дав, а запропонував нам для трапези, все Сам за нас роблячи — і те, щоб дарувати, й те, щоб вчинити нас вдячними за дарування. Роздумуючи про це, де знайдемо гідні слова для вираження пов­ного благодарення? Почуття місткіше за слова й ум, але і йому не сягнути до висоти, глибини й ширини цього невимовного блага.

  1. Хто слухає або читає слово Боже й любить бесіди на ду­ховні теми, той приносить душі великі й спасительні блага. Дба­ючи про це, можемо ми догодити Богові, і вуста наші, коли тре­нуємо їх духовними бесідами, не оскверняться докорами, осуд­женням, сороміцькими словами й брутальністю. Ми вчинимо себе страшними для демонів, коли озброїмо свій язик такими бесідами. Ми більшою мірою привернемо до себе Божу благодать, і погляд наш стане проникливіший; зір, слух і всі члени нав­чаться істинно служити Богові, говорити й чинити лише вгодне Йому. Йому засилати безнастанні пісні хвали й благодарення. Як тіло, насолоджуючись чистим повітрям, буває здоровішим, так і душа, живлячись цими заняттями, стає мудрішою.

  2. Багато хто каже: Коли перебуваємо в храмі й беремо до серця почуте, то спам'ятовуємося, а щойно йдемо звідси, знову стаємо иншими, й вогонь ревности в нас гасне. Як цьому запобігти? — Усунути те, від чого це стається. А від чого це стається? Бо, вийшовши звідси, робимо що не пристало й марнуємо час з поганими людьми. Вийшовши з церкви, не слід нам братися до справ, що не гідні церкви, а, прийшовши додому, треба взяти Святе Письмо й разом з дружиною і дітьми відтворити в пам'яті, що було сказано, а вже потім братися до справ житейських., Якщо, вийшовши з лазні, не хочемо йти на торжище, аби не позбутися там користи від лазні, то чи не тим більше маєш ти остерігатися цього, вийшовши з церкви? Але ми чинимо нав­паки, тому й тратимо все. Ще не утвердилося в нас те, що було корисного в оповідженому, як коловорот предметів, прямуючи до нас, усе спотворює й викидає геть, та й лишає в душі саму порожнечу.

  1. Не лише самим треба мати ревність щодо виконання заповідей, а й прикликати для цього поміч згори, яка неодмінно прийде й полегшить наші подвиги й усе зробить для нас легким. Тому Господь звелів просити й обіцяв виконати прохання. Утім, звелів не просто просити, а з великим старанням і зусиллям. Бо це означає: шукайте; оскільки той, хто шукає, викинувши з голови всі инші думки, напружує свою увагу лише до того, про що просить, й ні про що стороннє не помишляє. Оце ось і ок­реслює Спаситель словом: шукайте. А мовивши: стукайте, по­казує, що слід приступати з твердою рішучістю — просити тер­пеливо й невідступно, аби, якщо й не скоро відчинить Він двері милосердя, не споневірюватися, не опускати рук, а чекати з упованням — й отримає неодмінно.

  2. Ніхто хай не соромиться гідно поклонятися знаменню нашого спасіння, цій главі духовних благ, що ним живемо й ним існуємо. Але, як вінець, носитимемо Христовий хрест, бо ним звершується все в ділі нашого спасіння. Чи народитися згори потрібно — присутній хрест, чи поживитися тайною по­живою (Тілом і Кров'ю), чи рукоположити когось або що інше звершити — всюди присутнє це знамення перемоги. Тому ми з усіляким старанням зображаємо його на домівках, на стінах, на дверях, і на чолі, й на серці. Бо хрест є знаменням нашого спасін­ня, спільного визволення й милосердя нашого Владики. Тому, коли кладеш на собі знак хреста, то уявляй все його значення, гаси гнів й усі инші пристрасті. Коли хрестишся, сповнюй чоло (ум) своє повним упованням і душу роби свобідною. Бо не прос­то пальцями слід його творити, а найбільше з виявом повної віри. Якщо так зобразиш його на своєму чолі, то жоден з не­чистих духів не зможе наблизитися до тебе, бачачи той меч, яким він прошитий, бачачи ту зброю, що смертельно його пора­нила. Тож не соромся такого блага, і нехай не посоромить тебе Христос, коли прийде у своїй славі й коли це знамення явиться перед Ним світлішим за саме сонячне проміння. Це знамення і при праотцях наших, і нині розчиняло замкнені двері, відні­мало силу в шкідливих речей, знешкоджувало отруту й лікувало смертельні укуси звірів. Твори ж його в своєму умі й серцем обнімай це спасіння наших душ. Цей хрест спас вселенну, прог­нав огріх, встановив істину, землю перемінив на небо, вчинив людей ангелами. Його силою вже не страшні демони, і смерть не смерть. Хрест усе нам вороже скинув і подолав.

106. Як можливо, скажеш, щоб ми, перебуваючи тут, пред­стояли перед вишнім Божим престолом? Так само, як і Павло, перебуваючи на землі, був там, де херувими й серафими. Якщо захочемо, і для нас це стане можливим. Бо якщо Господа від­даляло б місце, то ти мав би причину сумніватися. Якщо ж Він усюдисущий, то й близький до кожного, що спрямовує до Нього свій ум. Тому й пророк мовив: Не боятимуся зла, бо Ти зо мною (Пс. 22, 4); і сам Бог каже: Чи ж то я Бог лише зблизька...а не Бог і здалека (Єр. 23, 23). Але й про Нього сказано: Він скаже: Ось я! (Іс. 58, 9). Який батько був коли такий уважний до своїх дітей? Ти ще не закінчиш висловлювати свої прохання, а Бог уже по­чув і наближається до тебе. Тож завжди визнаватимемо Його, як Він того хоче.

107. Дехто розмовляє в церкві, коли твориться молитва. Яке нахабство! Тож як можемо сподіватися спасіння? Як уми­лосердимо Бога? Як на лірі, що влаштована різноманітно й разом з тим злагоджено, від налаштування кожної з частин зале­жить мелодійність, саме так і тут з усіх мала б творитися єдина відлагоджена однозгідність. Бо ми творимо одну Церкву, злагоджено складені члени однієї голови; всі ми — одне тіло. Якщо знехтуємо якийсь один член, то знехтуємо все тіло, яке підпаде розпадові. Так безчинством одного порушується відлагодже­ність усіх. Хіба ти не знаєш, що стоїш разом з ангелами? З ними співаєш, з ними засилаєш хвалу, але, стоячи тут, смієшся? Сто­їть цар, дивиться (небесне) військо, а ти перед ними смієшся? Коли ж утримаються від сміху в такий грізний час? Коли утри­маються від пустослів'я ті, що розмовляють під час благосло­вення? Невже вони не соромляться присутніх? Невже не бо­яться Бога? Для нас не досить душевної неуважности, не досить того, що, молячись, блукаємо всюди думками, — ми привно­симо ще сміх. Хіба ж тут видовище?

108. Коли апостола Петра посаджено до в'язниці й засуд­жено на смерть, у ніч перед тим зібралися всі віруючі й моли­лися за нього (Ді. 12, 5). Де ж тепер жінки, що сплять усю ніч? Де мужі, що не хочуть навіть обернутися на ложі? Бачиш, якою невсипущою була їхня душа? З дружинами, дітьми й служниця­ми співали вони, зі скорботи ставши чистішими за небо. Немає нічого світлішого за тодішню Церкву. Тож будемо наслідувати її зі старанністю. Не для того дано ніч, щоб ми всю її спали й перебували в бездіяльності. Свідки тому ремісники, погоничі мулів, торговці, Церква Божа, що встає серед ночі. Тож устань і ти, поглянь на хор зірок, на глибоку тишу, на велику безмов­ність і дивуйся ділам твого Господа. Тоді душа буває чистішою, легшою та жвавішою, буває особливо здібною здійматися й під­носитися вгору. Сама пітьма й цілковита безмовність доволі налаштовують до зворушення. Тож приклякни, зітхни й моли твого Господа бути до тебе милосердним. Він особливо схиля­ється до милости нічними молитвами, коли ти час відпочинку чиниш часом плачу. Згадай про царя, який каже про себе: Зму­чився я зітханням моїм, кожну ніч омиватиму ложе моє, сльозами моїми зрошу постіль мою (Пс. 6, 7). І ще в иншому місці: Опівніч вставав я прославляти Тебе за закони правди Твоєї (Пс. 118, 62). Роби те саме й ти, чоловіче, і ти, жінко. Нехай ваш дім стане церквою. Не вважай за перепону лише те, що чоловік тільки один і жінка лише одна. Бо де двоє або троє зібрані в Моє ім 'я, там Я серед них (Мт. 18, 20). А де Христос, там ангели, архангели
й инші сили. Тому ви не одні, коли з вами Господь усіх. Якщо маєш дітей, то підніми і їх, нехай в нічну годину весь дім стане церквою. Немає нічого прекраснішого за житло, в якому тво­ряться такі молитви.

  1. Але коли я кажу: присвячуйте ніч для молитви, дехто, можливо, скаже: я дуже втомився протягом дня і не можу вночі молитися. Це відмовка. Бо скільки б ти не трудився, не потру­дишся більше за коваля міді, який, працюючи таким важким молотом, по всьому тілові закоптившись димом, все ж так про­водить більшу частину ночі в молитві. І ви, жінки, що ходите на зібрання, знаєте, як там легко проводять усю ніч без сну. Тож нехай і в тебе буде духовна кузня, щоб клепати не казанки й миски, а свою душу, яка набагато краща від усякого виробу з міді й золота.Її, що постаріла з гріхів, вкинь у горнило покаян­ня, як молотом, вдаряй її сповіддю з гріхів, запали вогонь Духа. Таке мистецтво набагато краще. Ти клепаєш не золоті посу­дини, а душу, що цінніша за всіляке золото. Ти не матеріальну посудину готуєш, а звільняєш душу від усякої житейської тур­боти. Нехай стоїть перед тобою смолоскип, не той, що згоряє, а той, що його мав пророк, про що сам казав: Закон Твій сві­тильник для ніг моїх (Пс. 118,105). Запали душу молитвою. Якщо побачиш, що вона вже досить розгорілася, вийми її й обробляй, як хочеш. Повір мені, що не так вогонь нищить іржу металу, як нічна молитва іржу наших гріхів.

  2. Навіщо сам Христос провів на горі всю ніч (Лк. 16,12)? Чи не для того, аби показати нам приклад? Тож будемо хоча б частково наслідувати Його, щоб не просто прикрашатися Його іменем. Коли, скажи мені, рослини відновлюють свої сили? Вночі. Тоді особливо й душа ще більше за них потребує прий­няти росу. Що вдень палить сонце, те вночі відсвіжує роса. Нічні сльози краще за всіляку росу спадають і на побажання, й на всіляку полум'яну печію й не дозволять вчинити щось шкід­ливе. Якщо душі не живити й не освіжувати цією росою, то з часом уся вона згорить.

  3. Дехто каже: ми утримуємо церкву, служби в нас звер­шуються за звичним порядком, ми збираємося й молимося. То ж чого ще треба? Це все добре, але не одним цим треба хвали­тися, а тим, якщо від цього серед вас підноситься благочестя, якщо завжди відходимо додому з церкви з користю, зібравши більше чи менше плодів. Чи став хто кращий, буваючи так часто в церкві? Ось про що слід дбати. Коли ви перебуваєте на цер­ковних зібраннях, до вас промовляють пророки, євангелисти, апостоли, і всі вони пропонують вам спасительні догми й пере­конують виправитися. То ж наскільки ці уроки ввійшли у ваше життя? Вояк, що приходить на навчання, стає майстерніший у військовій справі, борець, що приходить на бій, стає досвід­ченіший у боротьбі, той, що вивчає лікарську справу, приходячи до вчителя, стає більш тямущий, більше дізнається й більшого вчиться. А ви яку віднаходите користь від перебування в церкві? Чи ви вважаєте верхом благочестя саме ходження до церкви?! Ні, цього мало. Церква є немов би фарбівня. Якщо ви завжди йдете звідси, аніскільки не забарвившись (не прийнявши доб­рих намірів), то яка користь від того, що ви часто тут буваєте? Тішуся, що ви часто буваєте в церкві, але прошу й благаю: ста­райтеся не лише про те, щоб тільки приходити до церкви, а щоб іти додому, отримавши якийсь лік проти своїх пристрастей.

112. У давнину всі сходилися й співали разом. Це ми ро­бимо й нині. Але тоді громада вірних мала одне серце й одну душу (Ді. 4, 32), а нині навіть в одній душі не видно такої згоди, а всюди — велика боротьба. І нині предстоятель церкви бажає миру всім, але попри те, що слово «мир» повторюється часто, самого миру ніде немає. Тоді й доми були церквами, нині ж церкви стали домом або навіть гіршими за всякий дім. У домі можемо бачити всілякі гаразди: господиня сидить благоприс­тойно на сідалищі, служниці мовчки прядуть, і кожний з до­машніх тримає в руках те, що йому довірено. А тут — сильний гамір і безлад; наше зібрання нічим не відрізняється від готелю; тут такий самий сміх і галас, як у купальнях, як на торжищах, де всі кричать і здіймають крик. І це буває тільки тут. В инших церквах не вільно навіть слова мовити сусідові, навіть якби хтось і зустрів старого приятеля — і це слушно. Церква — не крамниця, не торжище, а місце ангелів, архангелів, Царство Боже, саме небо. Якщо б хтось розкрив небо й увів тебе в нього, то ти б не наважився розмовляти, навіть якби побачив батька чи брата. Так само й тут не личить ні про що розмовляти, бо тут — небо. Якщо не віриш, то поглянь на цю трапезу, згадай, для кого й для чого її поставлено, подумай, хто сюди приходить, і зля­кайся ще до того. Хто побачить трон царя, одразу тверезіє ду­шею, очікуючи виходу царя, так що й ти, ще до страшного часу (звершення таїнства), лякайся й будь пильним, і ще до того, як побачиш підняті завіси й сонм ангелів, що виступає попереду, підносися до самого неба.

  1. Що каже багато хто? Не чую, що читають, не розумію, що кажуть. Але це тому, що ти розмовляєш, галасуєш, не при­ходиш з душею, сповненою благоговіння. Не розумію, кажеш, що читають. Та тому тобі й слід бути уважним, аби зрозуміти. Ти не розумієш, що кажуть? Тож молися, аби зрозуміти. Або краще сказати: неможливо, щоб ти всього не розумів, бо багато само по собі зрозуміло. Але навіть якби ти всього й не розумів, то й тоді слід тобі мовчати, щоб не прогнати тих, котрі уважно слухають, і щоб Бог, бачачи твоє мовчання і благоговіння, зробив незро­зуміле для тебе зрозумілим. Але ти не можеш мовчати? То вийди геть, щоб не шкодити иншим. У церкві завжди має бути чутно лише один голос, бо вона є одне тіло.

  2. Старанно збиратимемося в церкві на молитві й мо­литимемось одне за одного. Роблячи це, виконаємо заповідь (Як. 5, 16) і зробимо поступ у любові, й навчимося ревно дяку­вати Богові. Бо хто дякує Богові за благодіяння, виявлені ин­шим, той тим більше дякуватиме Йому за свої. Так чинив Да­вид, бо каже: Величайте Господа зо мною і вознесімо ім 'я його вкупі (Пс. 33, 4). Те саме й ми маємо чинити — перед усіма пропові­дувати Божі благодіяння, щоб усіх спонукати до прослави Бога. Заздалегідь молитимемо святих, щоб вони дякували Богові за нас, але й самі одні за одних дякуватимемо Йому. Правда, це особливий обов'язок священиків, тому, приступаючи до Бога, ми спочатку приносимо благодарения за вселенну й за спільні блага. Але й кожен мусить брати участь у цій подяці за всіх. Бо благодіяння Божі торкаються усіх взагалі, в числі всіх і ти отри­мав спасіння. Так, хоча Господь і не для тебе одного, а для всіх засвітив сонце, ти користуєшся ним стільки, скільки й усі. Тому й ти зобов'язаний такою ж вдячністю, яку мають Йому від­давати всі разом.


Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   5   6   7   8   9   10   11   12   ...   27

Схожі:

Книга розміщена на сайті iconКнига розміщена на сайті

Книга розміщена на сайті iconКнига розміщена на сайті
К 56 Спочатку було Слово: Крилаті вислови біблій­ного походження в українській мові. К.: Либідь, 2001. 312 с
Книга розміщена на сайті iconКнига розміщена на сайті
Скорочений переказ англійського видання книжки: "city of god. Popular abridgement of the Divine history and life of the Virgin Mother...
Книга розміщена на сайті iconКнига розміщена на сайті
Народилась в селянській родині поблизу м. Форестер, штат Мічіган. Бі­льшу частину свого життя прожила на заході Сполучених Штатів....
Книга розміщена на сайті iconКнига світ, книга серцю привіт Методичні рекомендації ббк 8. 387. К 53
Книга — світ, книга — серцю привіт : метод реком. / Нац б-ка України для дітей; уклад. Ю. В. Осадча. — К., 2013. — 36 c
Книга розміщена на сайті icon«Засоби залучення учнів до читання як шлях формування загальнокультурної компетенції інноваційної особистості»
Школа – це насамперед книга. Книга – це могутня зброя. Розумна, натхненна книга часом вирішує долю людини
Книга розміщена на сайті iconКнига року Бі-Бі-Сі 2012 (Книга року bbc) — літературна нагорода україномовним літературним творам, що присуджується Британською телерадіомовною корпорацією (Бі-Бі-Сі). Книга року Бі-Бі-Сі
Ця книга про те, як можна подолати свій страх. Про те, як можна навчитися навіть із найстрашніших І найзагрозливіших синьомордів...
Книга розміщена на сайті iconКнига для дому, книга для сім'ї, ви можете сміливо наслідувати приклади з моїх порад, робити виписки, конспектувати окремі тези чи положення, а згодом перевірити це на власному досвіді
Книга, що претендує на настільну, заслуговує, очевидно, на передмову. Книга без передмови — те ж саме, що кінокартина без кіножурналу....
Книга розміщена на сайті iconКнига року колегіумних класів 2011-2012 новоград-волинський 2012 I. Книга братства
Валентина Зайцева); 11 клас (історичний) – 29
Книга розміщена на сайті iconВіра Казидуб
Битва з амазонкою — сьома книга члена Національної спілки письменників України Віри Казидуб. Її перша книга —


База даних захищена авторським правом ©biog.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка