Книга розрахована на широким читацький загал



Сторінка17/36
Дата конвертації09.04.2017
Розмір3.73 Mb.
ТипКнига
1   ...   13   14   15   16   17   18   19   20   ...   36

СВЯТОПОЛК ІЗЯСЛАВИЧ

Завершивши свій життєвий шлях великим князем київським (1093–1113), він довго залишався в тіні своїх більш яскравих і удачливих родичів, насамперед Володимира Мономаха. Святополк пізно почав князівську кар’єру. Його батьками були Ізяслав Ярославич київський і дочка польського князя Мешка II Гертруда. Святополк народився у Києві ще за життя свого славетного діда Ярослава Мудрого, в 1050 р. У стольному граді він провів дитинство та юність. Коли Святополкові виповнилося 18 років, він пережив тяготи й образи вигнання з батьківщини. В середині вересня 1068 р. у Києві спалахнуло повстання городян проти його батька Ізяслава. Кияни були розлючені поразкою трьох старших Ярославичів у битві з половцями на р. Альті й нехіттю свого князя продовжувати боротьбу проти кочовиків. Ізяславу разом з родиною довелося тікати до рідні в Польщу. Разом з батьком залишив уперше Русь і Святополк. Він ще не знав тоді, що йому доведеться чимало років провести на чужині.

Минуло півроку, й навесні 1069 р. польський князь Болеслав Сміливий допоміг Ізяславу знов вокняжитися в Києві. Повернувся до стального града й Святополк. Руками свого старшого сина Мстислава Ізяслав помстився на непокірних киянах. Він не вибачив і полоцькому князю Всеславу, якого повсталі городяни у вересні 1068 р. посадили на престол. Тільки-но утвердившись в Києві, Ізяслав з великим військом пішов на Полоцьк, вигнав Всеслава й посадив князем свого сина Мстислава. Той незабаром помер, і тут на політичній сцені вперше з’являється Святополк, якого батько послав княжити до Полоцька. Та його полоцьке сидіння тривало недовго. Через два роки Всеслав силою повернув собі Полоцьк, і Святополку довелось повертатися до Києва. Наступні два роки він жив при батьківському дворі.

З нарису про Ізяслава Ярославича читач, певно, пам’ятає, що в березні 1073 р. молодші брати київського князя влаштували змову проти нього й вигнали старшого брата з Києва, де самочинно й незаконно вокняжився Святослав Ярославич. Ізяслав з родиною й почтом біжить уже второваним шляхом на Захід — до свого родича Болеслава Сміливого. Разом з батьком до Польщі подався і Святополк. «Повість» коротко сповіщає про вимушені відвідини Кракова київським князем, скинутим братами з престолу: «Ізяслав же пішов до Польщі з багатством великим, мовлячи, що «цим я знайду собі воїнів». Все це поляки відняли в нього й вигнали геть».

Розповідь Нестора в цьому випадку виявляється тенденційною й неправдивою. По-перше, князь Болеслав зробив спробу підтримати Ізяслава й напав із ним на Волинь. Інша річ, що спроба не мала успіху. По-друге, з германської хроніки сучасника подій Ламперта відомо, що Ізяслав прибув до германського імператора Генріха IV з великими багатствами, частиною яких і обдарував останнього. Імператор не підтримав Ізяслава, і той удався по допомогу до папи Григорія VII. Ламперт повідомляє, що в квітні 1073 р. до папи прибув якийсь із синів Ізяслава й заявив, що хоче дістати за згодою батька «Руське королівство» в лен від святого Петра, тобто при сприянні папського престолу, за що він визнає себе васалом Григорія VII. Можна думати, що цим сином був Святополк. Але папа не надав допомоги.

Лише по смерті узурпатора Святослава в грудні 1076 р. перед Ізяславом відкрилася можливість повернення київського престолу. Влітку 1077 р. він утретє вокняжився в Києві, а на початку 1078 р. послав Святополка княжити до Новгорода Великого. Там Святополк пробув десять років. Певно, там він одружився вперше. Але ні імені, ні походження його першої дружини джерела до нас не донесли. 1088 р. тодішній київський князь Всеволод Ярославич перевів Святополка з Новгорода до захолусного Турова, спадкового володіння Ізяславичів, додавши йому до того Пінську й Берестейську волості. Святополк продовжував залишатися дрібним, другорядним князем, що не брав помітної участі в політичному житті Давньоруської держави.

Так тривало до початку 90-х рр. XI ст. Святополкові виповнилося вже більше сорока років, і в нього, мабуть, не залишалося надій піднестися на князівських ієрархічних сходах — «лествице». Аж раптом кончина великого князя київського Всеволода карколомно змінила його політичний статус і піднесла його на таку запаморочливу висоту, про яку турівський князьок не смів і мріяти.

Отже, 13 квітня 1093 р. Всеволод зійшов зі світу. Князь давненько вже хворів і слабшав з кожним місяцем. Несподіваним для всіх, особливо для Святополка, було інше. Більшу частину князювання Всеволода в Києві (1078–1093) фактичним правителем Русі був його старшин син Володимир Мономах — меч у руках вайлуватого батька-сибарита, котрий не любив ходити в походи та воювати, віддаючи перевагу перед цими заняттями читанню книжок і бесідам з ученими людьми. Мономах не лише воював замість батька в ворогами, а й владнував князівські суперечки, вершив суд і управління, керував збиранням данини. Під мого рукою були і власна, і батькова дружина, а це сотні важкоозброєних кінних рицарів, і вагони васалів, інших князів І бояр, і київське ополчення. За його першим словом усі південноруські князі кидалися до нього в військовою допомогою.

Тому мало хто в суспільстві сумнівався у тому, що Мономах сяде на київський престол. Історики й досі сперечаються з приводу його відмови від батьківського престолу. У фаховій енциклопедії «Давня Русь» у статті про Мономаха сказано, що він учинив так «з незрозумілих причин», Найдивнішим є те, що більшість істориків чомусь не повірила словам самого Мономаха, переповіданим «Повістю»: «Володимир почав міркувати, кажучи: «Якщо я сяду на столі батька свого, то доведеться мені воювати із Святополком, тому що стіл цей раніше належав його батькові».

Річ була не в тому, що грізний Мономах справді боявся війни з дрібним князьком, котрий, поза сумнівом, не насмілився б навіть заїкнутися про свої права на Київ. Справа в іншому: мудрий політик і порядна людина Володимир Всеволодич поважав традиційний порядок заміщення князівських столів на Русі — за родовим старійшинством. А за цим принципом Святополк був старший від Володимира, бо його батько Ізяслав був старішим братом Мономахового — Всеволода. Володимир Мономах, ймовірно, розумів, що порушення цього давнього закону викличе незадоволення в князівському роді, посіє зерна ворожнечі між ким і його братами в перших. Саме тому, мабуть, він зробив іще один подібний крок: поступився Черніговом (в якому княжив перед тим 15 років) іншому братові в перших Олегові, чий батько Святослав був старшим братом Всеволода і княжив у Чернігові. Сам Мономах поїхав княжити до належного його батькові в 1054 р. Переяслава.

Так наш герой навесні 1093 р. несподівано-негадано зробився на сорок третьому році життя великим князем київським. Нового володаря неприхильно зустріли боярство і кияни. Він не пройшов такої школи керівництва державою, яку мав Володимир Всеволодич, поступався останньому не лише в полководницькому таланті, рішучості дій, а й у порядності, чесності, прямоті характеру. Як це бувало й буває в подібних випадках, новий князь оточив себе новими людьми, що не відзначалися ні родовитістю, ні талантом, ні високими моральними принципами, зате вірно служили своєму патронові. Ці люди здебільшого зловживали своїм становищем, а князь поблажливо дивився на їхні крадіжки й насильства над киянами. Через це Святополк швидко став непопулярним, більше того — ненависним у народі.

Нагальним і першочерговим завданням, що постало перед новим київським князем, було стримування натиску половецьких ханів. Ще за життя Всеволода, 1092 р., половецька кіннота вдерлася на Переяславщину. Її вдалося з великими труднощами і втратами зупинити й відігнати. Довідавшись про смерть Всеволода (і, мабуть, про послаблення позицій Мономаха), половецькі хани прислали послів до Святополка, що ледве встиг вокняжитись у Києві. Посли почали нахабно вимагати великих грошей за те, що половці не нападатимуть на Русь. Святополк кинув послів до в’язниці. У відповідь велика половецька орда увірвалася на Київщину. Тоді Святополк попросив допомоги у Мономаха. Битва на р. Стугні закінчилася певною перемогою половців. Руські князі й воїни кинулися тікати. У Стугні втопилося багато людей, серед них молодший брат Володимира Мономаха Ростислав.

Слід віддати належне Святополкові. Він зрозумів, що Половецький степ загрожує самому існуванню Київської держави, й почав уживати запобіжних заходів. Спочатку він одружився з дочкою наймогутнішого половецького хана Тугоркана (в 1094 р. — на той час померла кого перша дружина), а далі уклав союз проти половців із Володимиром Мономахом. До боротьби з кочовиками було залучено майже всіх південноруських князів. Спільні дії Святополка і Мономаха принесли перші успіхи вже 1096 р. Тоді половецький хан Боняк прорвався до Києва й спалив князівський двір у селі Берестовому, а інший хан Куря розграбував Переяславську землю. Тесть Святополка Тугоркан з великою ордою обліг Переяслав. Тоді об’єднані руські полки гад проводом Святополка і Володимира несподівано вдарили на ворога й примусили його тікати. «І подарував Господь у той день спасіння велике, — урочисто занотував Нестор. — 19 липня переможені були іноплеменники, і князя їх убили Тугоркана, і синів його, й інших князів».

Святополк із Володимиром підтримували порядок у країні, утворивши своєрідний дуумвірат, що правив Руссю близько 20 років. Однак спочатку плани антиполовецьких дій наштовхнулись на спротив Олега Святославича чернігівського, котрий не тільки не бажав воювати з кочовиками, а й почав з 1094 р. систематично залучати ханів до боротьби зі своїми суперниками на Русі. Лише придушивши розкольницькі дії Олега й позбавивши його Чернігівського князівства (1096–1097), Святополк із Мономахом зуміли розпочати цілеспрямований і послідовний наступ на хижий Половецький степ. Низка переможних походів проти кочовиків у 1103–1111 рр., очолених цими князями, послабила на довгий час загрозу для Русі з боку половецьких ханів. Ось як описано в «Повісті» наслідки походу проти кочовиків 1111 р.: «Святополк же і Володимир... прославили Бога, що дав їм таку перемогу над поганими, й взяли полону багато, й худоби, й коней, і овець, і полонених багато захопили руками».

Плани спільних дій проти половців і внутрішні справи Давньоруської держави руські князі обговорювали на з’їздах, що скликались за ініціативою Святополка і Володимира Мономаха. Перший такий з’їзд зібрався у м. Любечі, в Чернігівській землі, в середині 1097 р. На з’їзді була вперше проголошена необхідність об’єднання сил південноруських земель для відсічі безжальному Половецькому степові. Князі, що зібрались на з’їзд, за свідченням «Повісті», говорили один одному: «Навіщо губимо Руську землю, самі на себе сварки накликаючи?! А половці землю нашу грабують і радіють, що нас роздирають міжусобні війни». Вони постановили згуртуватися й купно охороняти Руську землю від ворога. Любецький і наступні князівські з’їзди (Витичевський, на Золотчі, на Долобському озері) допомогли спочатку стримати половецький натиск, а потім перейти до наступальних дій проти ворога.

Любецький з’їзд князів 1097 р. увійшов до історії ще й тим, що на ньому вперше було проголошено принцип «отчинного» (спадкового) володіння землями. Це було викликано появою індивідуального князівського землеволодіння, внаслідок чого князі, що сиділи в тій чи іншій землі, почали розглядати її як особисту власність. Раніше Давня Русь вважалась колективною власністю дому Ярославичів. Новий порядок володіння землями й престолонаслідування було висловлено таким чином: «Хай кожний володіє отчиною своєю: Святополк — Києвом, Ізяславовою (отчиною), Володимир (Мономах) — Всеволодовою, Давид, Олег і Ярослав (чернігівські) — Святославовою...» («Повість временних літ»).

Однак проголошений у Любечі «отчинний» принцип одразу ж був порушений: Давид Ігоревич волинський схопив князя Василька Ростиславича теребовльського й осліпив його, претендуючи на його землі. З літопису складається враження, що це було скоєно з мовчазної згоди Святополка. Однак і йому довелося шанувати рішення Любецького з’їзду. На наступному зібранні князів у Витичеві в серпні 1100 р. Давида було засуджено. Його позбавили Волинського князівства, і він закінчив свої дні дрібним удільним князьком на клапті належної йому колись повністю Волинської землі.

Переможні походи до Половецького степу, які він здійснив разом із Володимиром Мономахом, здавалось, мали б сприяти зміцненню авторитету й становища у Києві Святополка Ізяславича. Та цього не сталося. Більшість населення країни, а особливо кияни, не любили великого князя. Особливо обурювало людей те, що Святополк оточив себе жадібними й жорстокими прислужниками, протегував лихварям. Смерть його 16 квітня 1113 р. викликала стихійне повстання у Києві. Повсталі розгромили двір найближчого прислужника Святополка, тисяцького (начальника міського ополчення) Путяти, розграбували садиби лихварів. Налякана міська верхівка й боярство ублагали Володимира Мономаха стати київським князем. Йому вдалося втихомирити повсталих.

Таким було насичене подіями, блуканнями по світу, складне й суперечливе життя київського князя Святополка Ізяславича. Він не належав до видатних давньоруських діячів. Але ж історію роблять не лише видатні особи. І знесений на головний руський престол долею й рішенням Володимира Мономаха відмовитися від батьківської спадщини, Святополк так чи інакше теж впливав на історичний процес.




Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   13   14   15   16   17   18   19   20   ...   36

Схожі:

Книга розрахована на широким читацький загал iconРозмежування на сході європи
Книга розрахована найширші кола читачів, які цікавляться малодослідженими сторінками української дипломатії та воєнної історії
Книга розрахована на широким читацький загал iconЧитацький абонент ― Читацький абонемент Абривіатура ― Абревіатура
Амністія підприємств-боржників ― Амністія підприємствам-боржникам
Книга розрахована на широким читацький загал iconЦикл статей з історичного краєзнавства Криворіжжя Кривий Ріг
Криворізького національного університету, який незабаром зустрічає свій 90-й день народження. Книга, насамперед, розрахована на студентську...
Книга розрахована на широким читацький загал iconКнига розрахована на широке коло наукових працівників, вчителів, студентів усіх тих, хто цікавиться історією національної педагогічної науки
Академік апн україни Микола Іванович Шкіль: Нарис про життя І діяльність. Бібліографічний покажчик праць до 70-річчя. – К.: Нпу імені...
Книга розрахована на широким читацький загал iconКнига світ, книга серцю привіт Методичні рекомендації ббк 8. 387. К 53
Книга — світ, книга — серцю привіт : метод реком. / Нац б-ка України для дітей; уклад. Ю. В. Осадча. — К., 2013. — 36 c
Книга розрахована на широким читацький загал icon«Засоби залучення учнів до читання як шлях формування загальнокультурної компетенції інноваційної особистості»
Школа – це насамперед книга. Книга – це могутня зброя. Розумна, натхненна книга часом вирішує долю людини
Книга розрахована на широким читацький загал iconКнига року Бі-Бі-Сі 2012 (Книга року bbc) — літературна нагорода україномовним літературним творам, що присуджується Британською телерадіомовною корпорацією (Бі-Бі-Сі). Книга року Бі-Бі-Сі
Ця книга про те, як можна подолати свій страх. Про те, як можна навчитися навіть із найстрашніших І найзагрозливіших синьомордів...
Книга розрахована на широким читацький загал iconКнига для дому, книга для сім'ї, ви можете сміливо наслідувати приклади з моїх порад, робити виписки, конспектувати окремі тези чи положення, а згодом перевірити це на власному досвіді
Книга, що претендує на настільну, заслуговує, очевидно, на передмову. Книга без передмови — те ж саме, що кінокартина без кіножурналу....
Книга розрахована на широким читацький загал iconЯ – дев’ятикласник, я читаю І вчу влітку! І. Читацький щоденник

Книга розрахована на широким читацький загал iconНевідомий Арсен Річинський
Здавалося, цього більше ніж досить, щоб достойно вшанувати пам’ять такої людини. Та українці дивні люди. Наш загал ладний, швидше,...


База даних захищена авторським правом ©biog.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка