Книга розрахована на широким читацький загал



Сторінка24/36
Дата конвертації09.04.2017
Розмір3.73 Mb.
ТипКнига
1   ...   20   21   22   23   24   25   26   27   ...   36

ГЕРОЙ «СЛОВА О ПОЛКУ ІГОРЕВІМ»

Химерною буває людська доля й людська слава. Князівська — особливо. Ніхто не зможе відповісти на просте питання: чому це другорядний, удільний князь, котрий встиг заплямувати себе приятелюванням з половецькими ханами й використанням їх у боротьбі проти інших руських князів, раптом був оспіваний у героїчній поемі як самовідданий і мужній борець із кочівницьким степом?! Походові Ігоря Святославича на половців 1185 р. присвячена і докладна літописна повість, включена до Київського ізводу, яка також на всі лади вихваляє Новгород-сіверського князя.

Адже й серед попередників, і серед сучасників Ігоря було чимало дійсно послідовних і героїчних бійців з хижими половецькими ханами. Досить назвати Володимира Мономаха, Святополка Ізяславича, Романа Мстиславича, Рюрика Ростиславича... Але жоден з них, навіть великий Мономах, не удостоївся такої честі в староруському письменстві, як наш герой. Це виглядає ще більш дивним, ніж оспівування Ігоря в «Слові о полку Ігоревім».

При всьому тому не хочеться, щоб у читача одразу склалось враження про Ігоря Святославича як про негативну постать давньоруської історії. У цьому запальному і часом невірному князеві було чимало симпатичних рис. Він був зовсім неоднозначною історичною особою, а лише подібною до свого суперечливого, кривавого часу, в загальній картині якого, створеній літописами, переважають все ж таки темні фарби.

Ігор народився 12 квітня 1151 р. у родині чернігівського князя Святослава Ольговича, тодішнього глави могутнього князівського клану Ольговичів, що, отаборившись у Чернігово-Сіверській землі, довгі десятиліття суперничали з нащадками Володимира Мономаха за Київ. Він був онуком сумно відомого на Русі Олега Святославича, влучно названого в «Слові» «Гориславичем». Невідомий нам автор «Слова» не випадково зробив одним із своїх героїв Олега «Гориславича»: Ігор успадкував у свого бунтівного діда чимало рис характеру й політики, насамперед дружбу з половецькими ханами й залучення їх до міжкнязівського суперництва на Русі. Він одружився з дочкою Ярослава Володимировича галицького Єфросинією, від якої мав п’ятьох синів: Володимира, Романа, Олега, Святослава, Ростислава, а також дочку, не названу в літописах на ім’я. Ось майже все, що можна сказати про Ігоря та його родину.

Політична кар’єра почалася досить пізно, коли йому було близько тридцяти років. Його старший брат Олег був Новгород-сіверським князем, і після смерті батька (1164) до нього поїхав жити 13-річний Ігор. Сіверська земля була однією з двох складових частин великого Чернігівського князівства (інша — власне Чернігівщина). Її другим за значенням містом був Путивль. Чималими містами Сіверщини були також Трубчевськ, Курськ і Рильськ. Коли Ігореві виповнилося 18 років, він разом з іншими Ольговичами взяв участь у ганебному поході на Київ 1169 р. і розграбуванні стольного града. Його провина перед киянами виглядатиме меншою, якщо взяти до уваги, що він не міг ослухатися старших Ольговичів, що діяли в союзі із суздальським князем Андрієм Боголюбським.

Влітку 1171 р. Ігор Святославич уперше зустрівся на полі битви з половецькими ханами Кобяком і Кончаком. Тоді вони були ворогами Ольговичів. 20-річний Ігор на чолі дружини хоробро бився з половцями і завдав їм поразки. А 1173 р. Ольговичі за ініціативою Боголюбського пішли зі своїми дружинниками в складі його війська на смоленських князів Ростиславичів, що заволоділи Києвом і Київською землею. Разом з братом Боголюбського Всеволодом Ігор облягає Вишгород, але невдало.

Протягом 1170-х рр. наш герой залишався безземельним князем, якого тримав при собі й годував старший брат Олег. Двозначне становище, по суті, князя-ізгоя, мабуть, негативно вплинуло на характер і вдачу Ігоря Святославича — він зробився невитриманим, мстивим і не поважав міжкнязівських договорів. З легким серцем усе своє свідоме життя приятелював із страшними ворогами Русі половецькими ханами й залюбки користався з їхньої воєнної допомоги при досягненні особистих цілей. Все це варто пам’ятати, розглядаючи далі життєвий шлях персонажа цього нарису.

Нарешті, на 29-му році життя Ігор одержав князівський стіл, і не який-небудь там трубчевський, а великого й багатого Новгорода-Сіверського, волость якого за розмірами перевищувала Волинське або Переяславське князівства, що мали вищий статус. Того року помер його брат Олег, і тодішній глава Ольговичів Святослав Всеволодич чернігівський передав Новгород-Сіверський Ігорю. Відтоді він стає ще міцніше прив’язаним до свого клану.

Коли взимку 1180–1181 р. Святослав Всеволодич пішов війною на суздальського князя Всеволода Велике Гніздо, він наказав Ігореві «стеречи» Чернігів від можливого нападу союзників Всеволода. А влітку 1181 р. Ігореві довелося взяти збройну участь у тій боротьбі за Київ, яку вів Святослав із главою смоленських Ростиславичів Рюриком. Святослав доручив йому разом з половцями зайняти позиції вздовж лівого берега Дніпра. Однак біля Чортория, під самим Києвом, добірний полк Ростиславичів завдав нищівної поразки Ігорю з половецькою ордою. Половецьких воїнів частково порубали, частково потопили в Дніпрі, а решту забрали в полон. Київський літопис іронічно розповідає, як «Ігор, побачивши, що половці переможені, і так з Кончаком, вплигнувши до човна, тікав на Городок до Чернігова».

Дружні стосунки з Кончаком (пізніше він породичається з ним, одруживши старшого сина з Кончаківною), постійне звертання по допомогу до нього та інших ханів неодноразово ставили Ігоря в незручне становище, коли суспільство вимагало від своїх князів дати одкоша хижим половецьким ханам. 1183 р. Ігор відмовився взяти участь у великому й, як виявилось, переможному поході в Половецький степ багатьох південноруських князів під проводом Святослава Всеволодича київського і володаря південної Руської землі Рюрика Ростиславича. Проте, дізнавшись, що невеликий загін половців вдерся у Чернігівську землю, він був змушений напасти на них з бойовою дружиною. Те ж саме трапилося і 1185 р.

Тоді в лютому місяці головний приятель Ігоря в половецькому стані Кончак вторгся на Русь і, як емоційно оповідає київський літописець, «збирався захопити гради руські й спалити вогнем». Йдучи на Київ, Кончак намагався забезпечити нейтралітет частини Ольговичів. Тодішній чернігівський князь Ярослав Всеволодич охоче розпочав переговори з ним. Довідавшись про це, Святослав Всеволодич застеріг брата від приязні з Кончаком і попередив, що сам збирається в похід проти кочовиків. Ярослав ухилився від спільної експедиції південноруських князів проти ворога.

Ухилився й наш герой. Прихильний до нього київський літописець вигороджує його. Мовляв, Ігор зібрався у похід на Кончака й мав вирушити берегом Сули, аж раптом на землю впав такий туман, що нічого не було видно. Й Ігор відмовився від походу. Тим часом 1 березня 1185 р. на р. Хоролі об’єднані сили південноруських князів на чолі з Святославом і Рюриком завдали нищівної поразки Кончаку. Розгром половецької орди врятував міста й села південного порубіжжя Русі з степом. Через два місяці, 21 квітня, воєвода Святослава Роман Нездилович з кіннотою чорних клобуків знову пішов у степ і захопив багато полонених і табуни коней.

Бойові дії Русі проти половців високо піднесли авторитет руських князів, що брали участь у них, дуже й дуже збагатили їх. На тлі загальної радості чернігівські Ольговичі Ярослав та Ігор виглядали ганебно. Суспільство засудило їх як пособників ворога, а воїни їх дружин ремствували, бо залишились без здобичі. Певно, нестерпна моральна ситуація загального осуду й презирства підштовхнула запального Ігоря Святославича до відчайдушної, погано підготовленої експедиції до Половецького степу.

Не встиг Роман Нездилович зі славою і полоном повернутись до Києва, як у 20-х числах квітня 1185 р., за свідченням київського книжника, «Ігор Святославич, онук Олегів45, поїхав із Новгорода (Сіверського)... взявши з собою брата Всеволода з Трубчевська, Святослава Ольговича, свого небожа, з Рильська, Володимира, сина свого, з Путивля... Цими словами й починається введена до Київського літопису осібна повість про похід Ігоря Святославича до Половецького степу.

Початок цього нещасливого для русичів походу поетично зображено в «Слові о полку Ігоревім»:

Іржуть коні за Сулою,

Слава дзвенить у Києві,

Сурми сурмлять у Новгороді (Сіверському),

Стяги мають у Путивлі-граді,

Дожидає Ігор брата Всеволода.

Воїнство під стягами Ігоря зібралося хоч і хоробре, але малочисельне. Адже у похід вибрались так звані молодші — удільні — князі, в кінних дружинах яких налічувалося лише по кілька десятків, добре, як сотня воїнів. Навряд чи було чисельним і допоміжне піше військо. Історики багато сперечалися з приводу того, які помилки і коли зробив командуючий тим слабосилим військом Ігор Святославич. Та навіть якби він був полководцем, чий талант дорівнював воєнному генієві самого Володимира Мономаха, цей похід заздалегідь був приречений на неуспіх — половці мали чисельну перевагу у десятки разів.

Недарма навіть великі князі київські, починаючи з Святополка Ізяславича (1093–1113), майже ніколи не ризикували йти на половецьких ханів самостійно, а збирали під своїми хоругвами якомога більше князів з бойовими дружинами і загонами. Не зайве додати, що свій сепаратний похід Ігор задумав і здійснив потай від свого родича й головного сюзерена, великого князя київського Святослава. Мабуть, він розумів, що той заборонить йому цю відчайдушну вилазку...

Військо Ігоря рухалося швидко й за 9 днів дісталося до Дінця. Там 1 травня 1185 р. воїни побачили сонячне затемнення, що вважалося передвісником лиха:

Глянув Ігор до ясне сонце,

Та й побачив — військо тьма покрила,

І сказав до дружини-вояцтва:

«Браття мої, друзі вірні!

Лучче нам порубаними бути,

Ніж полону зазнати!

А сядьмо, браття,

На бистрі свої коні,

На синій Дон погляньмо».

Зажадалося князеві

На провіщання не зважати,

Пошукати долі на Дону великім.

У літописній повісті про похід Ігоря про затемнення сонця розповідається дещо інакше: «Коли йшли вони до Дінця-річки, в час вечірній, Ігор поглянув на небо й побачив сонце, що стояло, мов місяць, і мовив боярам своїм і дружині своїй: «Чи бачте, що це за знамення?» Вони подивились, побачили й схилили голови. І сказали мужі: «Княже, не на добро знамення це». Ігор же мовив: «Браття й дружино! Таємниці Божої ніхто не знає, а знаменню творець Бог і всьому світові своєму, а що нам Бог зробить, на добро чи на наше зло, то ми побачимо».

Перша сутичка з половцями принесла русичам перемогу. Кочовики, найімовірніше, піддались, щоб заманити воїнство Ігоря в глиб степу, де на нього чатували головні сили Кончака: «Половці побігли до веж (своїх стійбищ). Руські (воїни) дійшли до веж і взяли полонених. Інші ж уночі приїхали до полків з бранцями» (Київський літопис). Цю першу, таку солодку, перемогу Русі над степовиками «Слово о полку Ігоревім» зобразило так:

У п’ятницю рано-пораненьку

Розтоптали вони полки погані,

Полки половецькі.

Стрілами у полі розсипались,

Умикали красних дівчат половецьких,

Тканинами, оксамитами та кожухами,

Ще й уборами пишними половецькими

Мости на балках вимощували.

Переможці заночували в полі. Узятий ними полон обмежував їхні бойові можливості. А кидати полонених нікому не хотілося. Все це сталося 10 травня. На другий день Ігор та інші руські князі раптом виявили, що вони оточені незліченними половецькими полками. З’їхалися зі своїми силами майже всі половецькі хани, більшість яких жадала помститися на русичах за поразки 1183-го і весни й зими 1185 р. Повість про похід Ігоря Київського літопису й Суздальський літопис твердять, що ця вирішальна битва чернігівських князів з половецькими ханами тривала три дні. Автор «Слова» теж знає, що русичі зазнали поразки на третій день бою. Прекрасна пам’ятка давньоруської літератури набагато яскравіше від літопису зображує ту битву:

Гримлять шаблі об шоломи,

Тріщать списи булатні

У полі невідомому,

Серед землі Половецької...

А на третій день, в південну годину,

Похилились Ігореві стяги!

Майже все руське військо загинуло в бою, а князі на чолі з Ігорем потрапили до полону. Ігор бився хоробро, й половці взяли його пораненим. З великою ордою Кончак напав на Переяславщину одразу по перемозі над Ігоревим військом. Святослав Всеволодич зміг захистити Київ з Правобережжям Дніпра, але половці розграбували Лівобережжя аж до Переяслава. Нерозумні, азартні й спонтанні дії новгород-сіверського князя та його родичів погіршили становище Київської Русі в її протистоянні зі степом.

Що ж до самого Ігоря, то він зумів через недовгий час втекти з половецького полону. Літописна повість про його похід так розповідає про втечу: «Коли він (Ігор) був у половців, знайшовся там муж, половчанин родом, ім’я йому Лавр46; той узяв добру думку і сказав (князеві): «Піду з тобою в Русь». Ігор спочатку не вірив йому...». Радники новгород-сіверського князя, бояри і дружинники, що були з ним у полоні, схилили його послухатися Лавра. Останній підготував втечу, добув добрих коней, і обидва вони, обманувши сторожу, подалися на Русь.

«Слово» експресивно зображує ту втечу Ігоря Святославича з половецького полону:

Овлур (Лавр) свиснув на коня за річкою:

Подає вістку князеві...

І нема вже князя Ігоря!

Стогне-гуде земля,

Шелестить трава,

Намети половецькі сколихнулися,

А Ігор-князь поскочив горностаєм

Між очерети високі...

Дійсність, однак, була прозаїчнішою. Життя нічому не навчило нашого героя. 1191 р. він знову здійснює сепаратний похід проти половецьких ханів, що приніс йому незначний успіх. Та швидко потому починає об’єднувати сили з кількома князями в боротьбі з кочовиками південних степів. Незабаром Ігор очолив похід молодших Ольговичів на половців. Серед учасників походу були його брат Всеволод, три сини Святослава Всеволодича київського та ін. Отож експедиція проходила під егідою великого князя. Однак, дізнавшись про те, що половецькі хани чекають на них у степу, й зваживши сили, Ігор повернув назад. Досвід і мудрість, хай і запізно, все ж таки прийшли до нього.

Разом з іншими Ольговичами Ігор протягом 1194–1196 рр. бореться за землі в межиріччі Оки та Волги з владимиро-суздальським князем Всеволодом Велике Гніздо. Сторони уклали мир. Лише 1198 р. по смерті брата в перших Ярослава Всеволодича він посів чернігівський престол і, нарешті, висунувся у перший ряд давньоруських князів. Та йому вже недовго залишалося жити. Три останніх роки Ігореві доводилося відстоювати Чернігів від зазіхань синів покійного Святослава Всеволодича. Він так і помер 1201 р. чернігівським великим князем.






Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   20   21   22   23   24   25   26   27   ...   36

Схожі:

Книга розрахована на широким читацький загал iconРозмежування на сході європи
Книга розрахована найширші кола читачів, які цікавляться малодослідженими сторінками української дипломатії та воєнної історії
Книга розрахована на широким читацький загал iconЧитацький абонент ― Читацький абонемент Абривіатура ― Абревіатура
Амністія підприємств-боржників ― Амністія підприємствам-боржникам
Книга розрахована на широким читацький загал iconЦикл статей з історичного краєзнавства Криворіжжя Кривий Ріг
Криворізького національного університету, який незабаром зустрічає свій 90-й день народження. Книга, насамперед, розрахована на студентську...
Книга розрахована на широким читацький загал iconКнига розрахована на широке коло наукових працівників, вчителів, студентів усіх тих, хто цікавиться історією національної педагогічної науки
Академік апн україни Микола Іванович Шкіль: Нарис про життя І діяльність. Бібліографічний покажчик праць до 70-річчя. – К.: Нпу імені...
Книга розрахована на широким читацький загал iconКнига світ, книга серцю привіт Методичні рекомендації ббк 8. 387. К 53
Книга — світ, книга — серцю привіт : метод реком. / Нац б-ка України для дітей; уклад. Ю. В. Осадча. — К., 2013. — 36 c
Книга розрахована на широким читацький загал icon«Засоби залучення учнів до читання як шлях формування загальнокультурної компетенції інноваційної особистості»
Школа – це насамперед книга. Книга – це могутня зброя. Розумна, натхненна книга часом вирішує долю людини
Книга розрахована на широким читацький загал iconКнига року Бі-Бі-Сі 2012 (Книга року bbc) — літературна нагорода україномовним літературним творам, що присуджується Британською телерадіомовною корпорацією (Бі-Бі-Сі). Книга року Бі-Бі-Сі
Ця книга про те, як можна подолати свій страх. Про те, як можна навчитися навіть із найстрашніших І найзагрозливіших синьомордів...
Книга розрахована на широким читацький загал iconКнига для дому, книга для сім'ї, ви можете сміливо наслідувати приклади з моїх порад, робити виписки, конспектувати окремі тези чи положення, а згодом перевірити це на власному досвіді
Книга, що претендує на настільну, заслуговує, очевидно, на передмову. Книга без передмови — те ж саме, що кінокартина без кіножурналу....
Книга розрахована на широким читацький загал iconЯ – дев’ятикласник, я читаю І вчу влітку! І. Читацький щоденник

Книга розрахована на широким читацький загал iconНевідомий Арсен Річинський
Здавалося, цього більше ніж досить, щоб достойно вшанувати пам’ять такої людини. Та українці дивні люди. Наш загал ладний, швидше,...


База даних захищена авторським правом ©biog.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка