Книга розрахована на широким читацький загал



Сторінка3/36
Дата конвертації09.04.2017
Розмір3.73 Mb.
ТипКнига
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   36

АСКОЛЬД

860 року сталася подія, що струсонула середньовічний світ. То був похід Русі під проводом київського князя Аскольда на столицю Візантійської імперії Константинополь. Нестор записав у своєму творі: «Коли почав царювати Михаїл (імператор Візантії з 842 р.), стала так прозиватися Руська земля. Дізнались ми про це тому, що за цього царя приходила Русь (війною) на Царгород, як пишеться про це в літописанні грецькому (візантійському). Ось чому з цієї пори почнемо (розповідь) і число (лік рокам) покладемо». На думку літописця, експедиція Аскольда на Царгород ознаменувала початок давньоруської історії, стала ключовою подією в житті Київського князівства, одним із засновників якого і був, певно, цей князь.

Хто ж такий був Аскольд? Свідчення давньоруських літописів про нього неясні й часом суперечливі. У «Повісті временних літ» читаємо, що коли Рюрик вокняжився в Новгороді, «було в нього двоє мужів, не родичів його, але бояр, і відпросилися вони до Царгорода із своїм родом (тут: військовою дружиною). І вирушили Дніпром, і коли пливли, то побачили на горі невелике місто. І спитали: «Чий це городок?» Тамтешні жителі відповіли: «Було троє братів — Кий, Щек і Хорив, що збудували городок цей і згинули, а ми тут сидимо, їхні нащадки, платимо данину хозарам». Аскольд і Дір залишились у цьому місті, зібрали в себе багатьох варягів і стали володіти землею полян».

Сучасні історики вважають, що з кінця VIII — початку IX ст. вихідці із Скандинавії, купці та воїни, почали спускатися Дніпром і утверджуватись у Середній Наддніпрянщині. Поряд із Києвом варяги отаборилися тоді в Полоцьку й Турові. Аскольд і Дір, поза сумнівом, — скандинави.

Пізніші (XVI–XVII ст.) російські літописи, переосмислюючи давньоруську історію в патріотичному дусі, трансформували Аскольда з Діром із варягів на слов’ян, вважаючи їх вихідцями з київської династії, засновником якої був Кий. Никонівський літопис XVI ст. змінив навіть форму імені Аскольда на «Осколд». Однак неможливо із справді давніми й автентичними джерелами в руках заперечити ні скандинавське ім’я, ні варязьке походження Аскольда. Для історії важливе інше: утвердившись у Києві, він зробився полянським, місцевим князем і діяв в інтересах східнослов’янської людності.

У давньоруських літописах Аскольд і Дір завжди виступають і діють разом. Однак більшість істориків сумнівається в тому, чи були вони дійсно братами або просто сучасниками, й навіть у самому факті існування Діра! У порівнянні з постаттю Аскольда фігура Діра уявляється зовсім нечіткою. Найімовірніше, його ім’я було внесене до літопису набагато пізніше, тому що при описі начебто спільно здійснених цими князями походів у «Повісті времен них літ» використана невідповідна граматична форма: однина замість двоїни («иде Аскольд и Дир... и приде», а мало б бути: «идоша Аскольд и Дир... и придоша»). Мабуть, ім’я Дра було внесене до джерела згодом.

Тому є вагомі підстави думати, що похід на Візантію 860 р., що проголосив вихід Русі на арену світової політики, був вчинений лише самим Аскольдом. «Відправився Аскольд і Дір на греків і прийшов туди в 14-й рік царювання Михаїла. Цар же (імператор Візантії) був у той час у поході на агарян11 і дійшов уже до Чорної річки, аж коли єпарх (начальник міста) надіслав йому звістку, що Русь іде походом на Царгород... І повернувся цар. Ці ж (руси) увійшли всередину Суда12 і облягли Царгород двомастами кораблів» («Повість временних літ»).

Відчайдушно сміливий похід на столицю «світової імперії» середньовіччя, вчинений мало кому тоді відомими русами, справив величезний вплив на сучасників. Подія приголомшила гордовитих візантійців, що завжди зверхньо дивились на інші країни та народи. Про несподіване вторгнення руського флоту до, здавалось би, неприступної бухти Константинополя (вхід до неї зачинявся велетенським залізним ланцюгом) розповів у двох своїх проповідях і «Окружному посланні» східним єпископам 867 р. тодішній глава візантійської церкви патріарх Фотій. Ця надзвичайна подія згадана також іншим сучасником, Нікітою Пафлагонським у 877 р.

Узагальнивши свідчення відомих сучасній науці численних джерел, можна таким чином уявити похід київського флоту й суходільної раті на Константинополь. Навесні 860 р. імператор Візантії Михаїл на чолі 40-тисячного війська рушив у глиб Малоазійського півострова, щоб дати одкоша арабам. Тоді ж він послав флот до острова Кріт для приборкання піратів, що грабували й топили візантійські кораблі в Середземному морі. Для захисту столиці імператор залишив нечисленну залогу під командуванням старого адмірала Оріфи. Жменьки воїнів було явно недостатньо для захисту багатокілометрових міських мурів. Основна надія була на могутність тих гігантських мурів, що будувались упродовж кількох століть.

У цей надзвичайно несприятливий для візантійського уряду й Константинополя час Аскольд і здійснив свій блискавичний удар. Чи випадково київський князь обрав момент для нападу? Швидше за все, ні. За «Повістю временних літ» відомо, що київський князь пішов на Візантію тоді, коли імператор кинувся воювати «агарян». А за якимось певно, давнім й не відомим нікому джерелом Никонівського літопису знано, що Аскольд і Дір «чули про війну Візантії з арабами і тільки тому пішли на Царгород». Завдяки цьому багато істориків XX ст. схилялися до версії, що Аскольдові було відомо про зовнішньополітичні труднощі й слабкість війська імперії.

Авторитетний дослідник літописання М. Присьолков висловив сміливу, хай і не підтверджену джерелами гіпотезу, ніби руси вступили у воєнний союз із арабами, погодивши з ними свої стратегічні плани. Моє припущення набагато скромніше: вдалий вибір часу для облоги Константинополя можна пояснити тим, що київський князь мав у тому місті своїх вивідувачів.

З візантійських джерел відома точна дата нападу Аскольда: 18 червня 860 р. На світанку того дня руські ладді стрімко вдерлись до Золотого Рогу — чомусь не був напнутий захисний ланцюг, — висадили десант і розпочали облогу циклопічних мурів візантійської столиці. Незабаром потому наспіла й піша рать. Патріарх Фотій в «Окружному посланні» емоційно передав почуття й страх обложених при виді небаченого раніше грізного ворога: «Народ (руси) від країни північної.., і племена піднялись від країв землі, тримаючи лук і спис; вони жорстокі й немилосердні, голос їх шумить, мов море». Не варто особливо вірити словам патріарха про жорстокість і немилосердність русів — подібними стереотипними виразами візантійські оратори описували звичайно будь-якого ворога імперії. У наведеному уривкові важливим є безпосереднє враження очевидця.

Візантійські джерела повідомляють, що імператор Михаїл залишив військо, яке продовжувало йти проти арабів, і ледве пробрався до оточеного ворогами міста. Він доклав великих зусиль, аби налагодити оборону столиці. Становище обложених ставало важчим з кожною годиною. У своїй другій проповіді Фотій пригадував, що «місто ледве не було підняте на спис», як у давнину називали здобуття фортець приступом...

І раптом, без видимих причин, після тижневої облоги руські воїни організовано, неначе за наказом, почали відходити від мурів Константинополя. Несторова «Повість» наводить барвисту легенду: «Цар (Михаїл) же з труднощами увійшов до міста і з патріархом Фотієм усю ніч молився у церкві святої Богородиці у Влахернах13. І винесли вони (з церкви) з піснями славну ризу святої Богородиці, і вмочили в море її полу. Була в той час тиша, і море було спокійне, та тут раптом здійнялася буря з вітром, і великі хвилі розкидали кораблі язичників-русів, і прибило їх до берега і переламало так, що небагатьом із них пощастило уникнути цієї біди й повернутись додому».

Цю легендарну історію Нестор запозичив із візантійської Хроніки Георгія Амартола, не дуже-то подбавши про її обробку. Тим часом розповідь хроніки Амартола про загибель руського флоту під час походу 860 р. зовсім не відповідає дійсності, на що вже не раз звертали увагу історики.

Насамперед нічого не відомо про бурю й винищення руських ладей очевидцям і сучасникам того походу: вже згаданим Фотієві й Нікіті Пафлагонському, а також Георгію, авторові «Слова на покладення ризи Богородиці у Влахернах». Навпаки, вони (а також пізніші візантійські історики, що користувалися свідченнями очевидців) пишуть, що відхід русів від стін Константинополя був для всіх несподіванкою. Римський папа Ніколай I дорікав імператорові Михаїлу за те, що він не зумів помститися північному ворогові. У другій своїй проповіді патріарх Фотій визнав, що Візантія 860 р. не зуміла покарати «варварів»-русів. А венеціанський хроніст Іоанн Диякон навіть твердив, що ті, хто облягав візантійську столицю, повернулися додому «з тріумфом».

Звідкіля ж узялася візантійська церковна легенда (відбита в Хроніці Амартола) про чудесне спасіння Константинополя влахернською Богородицею? Відповідь на це питання, здається, можна знайти у Никонівському літописі, з якого відомі не один (як з «Повісті временних літ»), а три (!) походи Аскольда на Візантію. Невдачею завершився не перший, 860 р., а, мабуть, другий — похід 866 р. Розповівши про поразку русів, це джерело веде далі: «Повернулися Аскольд і Дір від Царгорода з малою дружиною (залишками війська), і був плач великий». Можна припустити, що саме 866 р. шторм нагнав руську ескадру у відкритому морі й розкидав легкі ладді. Натомість буря не могла завдати жодної шкоди руським воїнам, що облягали Константинополь на суходолі 860 р. Обидва різних за наслідками походи візантійська церковна традиція об’єднала в один — однозначно переможний для імператора.

Є певні підстави гадати, що раптовий і організований відхід воїнів Аскольда в червні 860 р. від укріплень Константинополя стався завдяки таємним перетрактаціям поміж київським князем і візантійським імператором — настільки таємним, що навіть патріарх Фотій, котрий, поза сумнівом, мав знати про такі переговори і, мабуть, брав у них участь, не зважився згадати про них у своїх творах.

Прискіпливо і неквапливо вивчивши увесь комплекс джерел, що зберегли звістки про похід 860 р., вчені-візантиністи дійшли висновку, що Аскольд і його воєначальники зрозуміли: їм не подолати могутніх фортифікацій Царгорода. А Михаїл, що залишив військо в Малій Азії, в свою чергу був безсилим відкинути ворога. У виголошеній вже по знятті облоги Константинополя своїй другій проповіді Фотій мимохідь згадав про захоплені русами «незліченні багатства». Тому можна припустити, що мирну угоду досягнуто завдяки сплаті контрибуції Русі Візантією.

Та близько 867 р. сталася подія, що досі бентежить душі дилетантів. В «Окружному посланні» Фотій засвідчив, що руси «проміняли еллінську14 й безбожну віру, якої раніше тримались, на чисте християнське вчення». Патріарх додав до цих слів, що «вони (руси) прийняли (від Візантії) пастиря» і «з великою ретельністю виконують християнські обряди». Сказане главою візантійської церкви підтверджується «Життєписом Василія Великого», складеним його онуком, імператором Константином Багрянородним. Найдавніші наші літописи — «Повість временних літ» і Новгородський перший — нічого не дають про охрещення Аскольда. Зате пізній Никонівський ізвод прямо пише, що візантійський імператор Василій (наступник Михаїла) «сотворил мирное устроенье с преждереченными русами и склонил их к христианству». Мені здається, що високоосвічений никонівський літописець запозичив цю звістку з візантійських джерел, зокрема з «Життєпису Василія Великого».

Критично вивчивши візантійські джерела про хрещення русів князя Аскольда близько 867 р., історики визнали їх такими, що заслуговують на довір’я. Разом з тим, беззаперечний, певно, факт прийняття нової віри невеликою купкою людей — князем і його найближчим оточенням — ще не дає жодних підстав для тверджень, що поширюються в останні роки, начебто християнство на Русі було запроваджене не за Володимира Святославича, а на сто років раніше — за Аскольда.

Настирливе прагнення що б там не було відсунути якомога далі в глиб часу ті чи інші події здавна притаманне дилетантам усіх країн і народів. Ті, котрі відстоюють охрещення всієї Русі 867 р., теж, певно, вірять, що цим підносять престиж наших пращурів. Але професійні історики зобов’язані знати, що кожний народ розвивається внаслідок еволюції внутрішніх соціально-економічних, політичних, культурних, ідеологічних процесів й минає певні стадії свого розвитку в точно відміряні самим ходом історії строки. Немає і не може бути наукових підстав для запального й претензійного твердження щодо запровадження християнства на Русі за Аскольда.

Східнослов’янське суспільство 60-х рр. IX ст. переживало стадію розкладу пізнього родоплемінного ладу. Загальноруської держави ще не існувало. Влада київського князя поширювалась лише на малу частку земель східних слов’ян — частину Середньої Наддніпрянщини. Панівна верхівка тоді, певно, не відчувала потреби в зміні ідеологічної системи. Погоджуюсь з тим, що Аскольд і ще хтось із його соратників охрестились, і разом із тим стверджую, що східнослов’янське суспільство в цілому було й залишилось язичницьким, тому що в IX ст. в ньому ще не настали рішучі зміни, які б могли спричинити кардинальні зрушення в ідеологічній сфері. Охрещення Аскольда, на мій погляд, тому й не відбилося в наших найдавніших і найавторитетніших літописах, що не справило ніякого впливу на подальшу долю Русі. Тому воно не потрапило також і до фольклорної, усної історії.

Зверну увагу читача на інше. Никонівський літопис повідомляє, що імператор Василій I «сотворил мирное устроение» з Аскольдом. Кілька візантійських авторів, серед них Константин Багрянородний, згадують про укладення мирної угоди між Візантією й Руссю. Майже всі вони вважають охрещення князя Аскольда неодмінною умовою такої угоди. Найімовірніше, договір було підписано в Константинополі, куди близько 867 р. прибуло посольство з Києва.

Русько-візантійська союзна угода 867 р. частково піддасться реконструкції, виходячи з подальшого розвитку подій, а також за договором Олега з Візантією 911 р. Є підстави думати, що Візантія у 60-х рр. IX ст. зобов’язалась виплачувати Русі щорічну данину, а Русь за це — надавати військову допомогу імперії. Напевне, Аскольдова угода забезпечувала привілейоване становище руських купців у Візантії, а візантійських — у Київському князівстві. Незабаром після підписання цієї угоди руське військо, виконуючи союзницькі зобов’язання, завдало удару арабам у південному Прикаспії, поблизу м. Абесгуна, — можливо, щоб послабити тиск Арабського халіфату на імперію в Малій Азії.

Отже, наддніпрянське Київське князівство за Аскольда досягло високої могутності, вагомим свідоцтвом чого стали успішний похід русів на Костантинополь 860 р. і укладення з Візантією мирної угоди, вигідної й почесної для руського князя. Однак подальша доля Аскольда вкрита серпанком таємничості. Джерела гублять з виду його самого й очолюване ним князівство на два десятиліття. Літописи знову згадують про Аскольда лише в зв’язку з появою поблизу Києва його непроханого суперника — Олега, прозваного Віщим.






Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   36

Схожі:

Книга розрахована на широким читацький загал iconРозмежування на сході європи
Книга розрахована найширші кола читачів, які цікавляться малодослідженими сторінками української дипломатії та воєнної історії
Книга розрахована на широким читацький загал iconЧитацький абонент ― Читацький абонемент Абривіатура ― Абревіатура
Амністія підприємств-боржників ― Амністія підприємствам-боржникам
Книга розрахована на широким читацький загал iconЦикл статей з історичного краєзнавства Криворіжжя Кривий Ріг
Криворізького національного університету, який незабаром зустрічає свій 90-й день народження. Книга, насамперед, розрахована на студентську...
Книга розрахована на широким читацький загал iconКнига розрахована на широке коло наукових працівників, вчителів, студентів усіх тих, хто цікавиться історією національної педагогічної науки
Академік апн україни Микола Іванович Шкіль: Нарис про життя І діяльність. Бібліографічний покажчик праць до 70-річчя. – К.: Нпу імені...
Книга розрахована на широким читацький загал iconКнига світ, книга серцю привіт Методичні рекомендації ббк 8. 387. К 53
Книга — світ, книга — серцю привіт : метод реком. / Нац б-ка України для дітей; уклад. Ю. В. Осадча. — К., 2013. — 36 c
Книга розрахована на широким читацький загал icon«Засоби залучення учнів до читання як шлях формування загальнокультурної компетенції інноваційної особистості»
Школа – це насамперед книга. Книга – це могутня зброя. Розумна, натхненна книга часом вирішує долю людини
Книга розрахована на широким читацький загал iconКнига року Бі-Бі-Сі 2012 (Книга року bbc) — літературна нагорода україномовним літературним творам, що присуджується Британською телерадіомовною корпорацією (Бі-Бі-Сі). Книга року Бі-Бі-Сі
Ця книга про те, як можна подолати свій страх. Про те, як можна навчитися навіть із найстрашніших І найзагрозливіших синьомордів...
Книга розрахована на широким читацький загал iconКнига для дому, книга для сім'ї, ви можете сміливо наслідувати приклади з моїх порад, робити виписки, конспектувати окремі тези чи положення, а згодом перевірити це на власному досвіді
Книга, що претендує на настільну, заслуговує, очевидно, на передмову. Книга без передмови — те ж саме, що кінокартина без кіножурналу....
Книга розрахована на широким читацький загал iconЯ – дев’ятикласник, я читаю І вчу влітку! І. Читацький щоденник

Книга розрахована на широким читацький загал iconНевідомий Арсен Річинський
Здавалося, цього більше ніж досить, щоб достойно вшанувати пам’ять такої людини. Та українці дивні люди. Наш загал ладний, швидше,...


База даних захищена авторським правом ©biog.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка