Книга розрахована на широким читацький загал



Сторінка34/36
Дата конвертації09.04.2017
Розмір3.73 Mb.
ТипКнига
1   ...   28   29   30   31   32   33   34   35   36

ЗАГАДКОВИЙ ВОРОГ РОМАНОВИЧІВ

У Галицько-Волинському літописі про події першої половини 1254 р. читаємо: «Ізяслав просив у татар допомоги, щоб іти на Галич. Вони ж сказали йому: «Як же ти підеш на Галич? Князь Данило є лютий. Якщо він забажає відняти у тебе життя, то хто тебе врятує?» Він же не послухав їх». Для розуміння наведеного уривку джерела доведеться повернутись на кілька сторінок назад.

Двома роками раніше правителі Золотої Орди, занепокоєні зростанням могутності Галицько-Волинського князівства і прагненням його володаря Данила Романовича до незалежності від татар, доручили приборкати його воєначальникові Куремсі. Відомий історик В. Пашуто вважав, що перед Куремсою було поставлене завдання не лише упокорити Данила, а й зайняти всю Південну Русь. Така думка є слушною, але надто загальною. На мій погляд, у ханській ставці в Сараї для Куремси розробили чіткий стратегічний план великого походу проти Данила Романовича. Спочатку він мав захопити Південну Волинь і Болохівську землю, далі окупувати Київщину, після чого, спираючись на ворожого Данилові князя Ізяслава, перейти в рішучий наступ на Галицьку землю.

Однак на самому початку кампанії Куремса був відкинутий від Дністра, зазнав поразки від сина Данила Лева, а потім невдало пробував захопити важливу волинську фортецю Кременець. Ось тут на історичну сцену виступає Ізяслав, як можна зрозуміти з літописного контексту — князь. Невідомо лише, який саме. У наведеному на початку нарису фрагменті джерела монгольські воєначальники, навчені власним гірким досвідом, відмовляють його від виступу проти «лютого» Данила, та він на свою біду не послухався їх.

Фігура цього Ізяслава донедавна залишалася таємничою. Адже в Галицько-Волинському літописі не зазначені ні місце його народження, ні князівський стіл, який він посідав, ні навіть ім’я його батька. З джерел відомо, що перед тим більше ніж 15 років жодний князь на ім’я Ізяслав не мав стосунків із Данилом Романовичем і взагалі не брав участі у політичних подіях на Південно-Західній Русі. Зрозуміло тому, що встановити його особу можна лише з чималою часткою гіпотетичності. І все ж таки спробуємо це зробити.

Добрий знавець джерел і чи не головний дослідник історії Галицько-Волинської Русі минулого М. Грушевський вважав цього Ізяслава сином Мстислава Романовича з смоленської династії Ростиславичів. З ним погодився й В. Пашуто, написавши, що Куремса спирався у боротьбі проти Данила Галицького на смоленського князя Ізяслава Мстиславича. Обидва історики при цьому не послалися на будь-які джерела. Як читач переконається далі, їм це було непросто зробити.

Як гадав один з найбільших знавців давньоруської генеалогії М. Баумгартен, Ізяслав Мстиславич смоленський загинув близько 1239 р. Мені здається, підставою для такого твердження може служити звістка Воскресенського літопису за 1239 р. про те, що великий князь владимиро-суздальський Ярослав Всеволодич посадив у Смоленську князем Всеволода Мстиславича, внука Романа Ростиславича. Той Всеволод був рідним братом Ізяслава. Тому логічно думати, що останній загинув у боротьбі з ордами Батия, які вдерлися на північноруські землі 1237 р.

Таким чином, 1234 р. Ізяслав Мстиславич смоленський аж ніяк не міг напасти на Данила Романовича Галицького. Хто ж тоді був той Ізяслав? Інтуїтивну, не підкріплену жодними свідченнями джерел, здогадку висловив ще в середині минулого століття відомий львівський вчений Д. Зубрицький у своїй «Історії давнього Галицько-Руського князівства»: «По той чи по цей бік Дніпра, в невідомій нам волості, може бути, в Києві чи в іншому місці, жив і правив неспокійний старець з роду князів чернігівських Ізяслав. Той самий, котрий 1211 р. був один час князем теребовльським». Його думку розвинув І. Шараневич, впевнено назвавши Ізяслава Володимировичем і князем новгород-сіверським у рік конфлікту з Данилом Галицьким.

Мені здалося вірогідним припущення, що Ізяслав, який 1234 р. напав на Данила Галицького, належав до новгород-сіверських князів. Спробую підкріпити його свідченнями літописів і міркуваннями історичного характеру.

Дослідження життєвого шляху й політичної кар’єри Ізяслава — апріорно назвемо його Володимировичем — серйозно утруднюються тією обставиною, що в Галицько-Волинському літописі його названо по батькові лише тричі, та й то у початковому періоді самостійної діяльності — в 1208–1211 рр.

Після несподіваної смерті галицько-волинського князя Романа Мстиславича 1203 р. поблизу польського міста Завихоста придушені ним бояри-заколотники знову підняли голови. Вони вигнали з князівства законних спадкоємців Романа, його малих синів Данила й Василька, й запросили на князювання трьох братів, синів героя «Слова» Ігоря Святославича. Боярські олігархи сподівалися, що, не маючи земель і опертя у феодальному прошарку Галичини й Волині, Ігоревичі швидко стануть їхніми маріонетками.

Наприкінці 1207-го або на початку 1208 р. Ігоревичі вокняжились у Галицькій Русі. Галицько-Волинський літопис сповіщає: «Сів же Володимир (Ігоревич) в Галичі, а Роман у Звенигороді, а Святослав у Перемишлі, а синові своєму дав (Володимир) Ізяславу Теребовль». Тут названо всі головні міста Галицької землі: стольний град і центри удільних князівств. Віддання Теребовля Ізяславові свідчить, з одного боку, про самовладне становище його батька в Галицькій Русі, а з іншого, — що княжич був уже дорослий і здатний самостійно правити своїм уділом. Дійсно, є підстави вважати, що єдиний син Володимира Ігоревича і дочки половецького хана Кончака Свободи — Ізяслав народився 1187 р. у Половецькій землі.

Близько 1211 р. боярські верховоди Галицького князівства, переконавшись у тому, що Ігоревичі прагнуть звільнитися від їхньої обтяжливої опіки, вирішили позбавитися князів. Вони звертаються до угорського короля з лицемірним проханням дати їм у князі «отчича» Данила (якого самі не так давно вигнали). Нашвидкуруч збивається коаліція з угорського війська та загонів галицьких і волинських бояр. Тоді Ігоревичі посилають Ізяслава Володимировича за половецькою ордою. Та сили противників були нерівними. Створена уграми й боярськими олігархами коаліція бере гору над Ігоревичами. Поряд з батьком б’ється з ворогом Ізяслав: «Володимир тікав із Галича й син його Ізяслав, і переслідували їх до річки Незди. Ізяслав же бився біля річки Незди, у нього відібрали в’ючних коней; потім він повернувся до Галича».

Відтоді, з 1211 р., князь, якого звали повним ім’ям Ізяслав Володимирович, назавжди зникає з сторінок літописів, навіть з найбільш докладного і обізнаного у південноруських справах Галицько-Волинського. Недарма М. Баумгартен згідно з канонами генеалогічної науки (відсутність подальших згадок у джерелах) обережно записав у своєму довіднику, що Ізяслав зійшов зі світу «після 1211 р.». Переконаний, що сталося інакше.

Перед тим як простежити, з великою часткою гіпотетичності, подальший життєвий шлях нашого героя, зауважимо, що він належав до численного й згуртованого роду чернігівських (значить, і сіверських) князів Ольговичів. У всіх політичних відносинах і збройних конфліктах на Русі та за її межами Ольговичі трималися надзвичайно осібно і згуртовано, їхні дії завжди бували злагодженими. Всередині цього князівського клану панувала сувора дисципліна. Якщо, наприклад, глава Ольговичів вирушав у похід, то всі члени роду зобов’язані були підтримати його. З 20-х рр. XIII ст. на чолі клану стояв Михайло Всеволодич, великий князь чернігівський. З початку 30-х рр. Михайло, докладаючи зусиль, щоб захопити Київ, починає боротьбу за галицький престол для свого сина Ростислава, в чому йому активно допомагають усі чернігово-сіверські князі.

Коли бояри відібрали Галич та інші міста його землі в Ігоровичів під формальним приводом передачі Романової спадщини Данилові, це могло зробити Володимира, його братів і сина ворогами Романовичів. Тому висловлюю припущення, що саме Ізяслав Володимирович, який після страти його дядьків галицькими боярами 1211 р. і швидкої смерті батька як спадкоємець останнього мав посісти стіл Новгород-Сіверський, продовжував виношувати плани заволодіти Галичем і його землею.

Близько 1226 р. могутній боярин Жирослав, глава феодальної опозиції тодішньому галицькому князеві Мстиславу Удатному, звів наклеп на останнього. Його зловили на гарячому й вигнали з Галицького князівства. «Вигнаний звідти, — пише галицький літописець, — пішов (Жирослав) до Ізяслава: він (Жирослав) був лукавий підлесник, самий брехливий з усіх... Тому він так хотів бути в Ізяслава». Цими словами літописець натякає на те, що «льстивый» Жирослав прагнув знайти притулок у близького йому за вдачею князя Ізяслава... Якого саме? Гадаю, новгород-сіверського. Наступного року Жирослав укупі з новим патроном допомагає уграм воювати Галицьку землю, але безуспішно. Король зазнає поразки. Ізяслав тікає до Угорщини.

Побитий у Галичині Ізяслав Володимирович був добре наляканий Романовичами, а короткочасне перебування в Угорщині у вигнанні змусило його скоритися Данилові. Коли влітку 1233 р. угорське військо під проводом воєводи Д’яниша рушило на Галич, тоді, як оповідає галицький книжник, «Данило поїхав до Києва й привів половців й Ізяслава проти них. Данило з Ізяславом і Володимиром (київським) у церкві присягнули один одному». З літописного контексту виходить, що Ізяслав був у спілці з половцями (як і належало справжньому Ольговичу) й княжив десь недалеко від Києва.

Тоді Ізяслав вимушено скорився Данилові й Володимиру Рюриковичу київському. Та присяга не завадила йому порушити її й відступитися від галицького й київського князів, як тільки воєнне щастя відвернулося від них: «Ізяслав же зрадив, звелів грабувати землю Данилову й здобув Тихомль, і повернувся до себе». Він сподівався на допомогу й захист з боку глави Ольговичів — Михайла Всеволодича. Це посередньо підтверджується записом галицького літописця наступного року: «Михайло й Ізяслав, однак, не переставали ворогувати з Данилом».

Кульмінацією в боротьбі двох князівських союзів — Данила з Володимиром київським проти Михаила й Ізяслава — став 1235 р., коли Михайло й Ізяслав при підтримці Ярослава суздальського напали на Київ. Довга, з подробицями, розповідь галицького книжника про війну двох князівських угруповань не згадує про вокняжіння Ізяслава в Києві. З неї виходить, ніби Ярослав відібрав Київ у Володимира Рюриковича, але не зміг його втримати й передав Михайлові чернігівському.

Проте кілька літописів, серед них авторитетний Новгородський, засвідчують, що Ізяслав недовго сидів на київському престолі: «Михайло сів у Галичі, а Ізяслав у Києві». Це було 1235 р. Просидівши близько року маріонеткою Михайла чернігівського на київському престолі, Ізяслав Володимирович наступного року був вигнаний звідти Ярославом суздальським. Повернувшись до Новгорода-Сіверського, він і далі міцно тримається свого патрона. Влітку 1236 р. Михайло з Ізяславом ведуть половецьку орду на Галич, але зазнають невдачі.

Поступово Михайло Всеволодич втратив стратегічну ініціативу в боротьбі за Галицьку землю. Шалька терезів воєнного успіху дедалі більше схилялася на бік Данила Романовича, який поставив у залежність від себе стольний град Київ. Тому «льстивый» Ізяслав починає коритися йому й навіть брати участь у його походах. Навесні 1238 р., після гучної перемоги над добжинськими рицарями в Дорогичині, «Данило привів на Конрада (мазовецького князя) Мендовга (литовського князя) з литовцями й Ізяслава новгородського». Єдиного разу в літописах Ізяслава названо новгородським, тобто новгород-сіверським князем. Тому можна з упевненістю стверджувати, що він посідав той престол і раніше — інакше не пояснити його злагоджених дій з главою роду Ольговичів Михайлом Всеволодичем, васалом якого весь час, принаймні з 20-х рр. XIII ст., він був і не переставав бути...

Вже йшлося про намір Ізяслава йти на Галич, чого не радили йому татарський воєвода Куремса та його оточення. Татари тверезо зважили співвідношення сил: де вже було слабосилому удільному князькові, ще й людині похилого віку, змагатися з могутнім великим князем, королем Данилом, який тільки-но переміг незліченну татарську орду! Однак Ізяслав зневажив мудрі поради Куремси й подався на Галич. Йому навіть пощастило у відсутність Данила заволодіти на якусь мить стольним градом Галицької землі.

Дізнавшись про це, Данило послав проти Ізяслава свого сина Романа, а сам поїхав на полювання, де, за словами його літописця, «убив шістьох вепрів». Як бачимо, відчайдушний виступ Ізяслава не дуже-то стурбував великого князя. Галицько-волинський літопис доніс до нас подробиці завершення цього епізоду: «Роман, узявши воїнів, ішов день і ніч і зненацька напав на Ізяслава. Тому було нікуди тікати, й він заліз на церковні склепіння так само, як колись бунтівні угри залізли. Князь Роман сторожив Ізяслава, так що той з воїнами знемагав від спраги. На четвертий день вони спустились, і князь привів їх до свого батька». Це був останній підступ Ізяслава проти Данила Галицького. Після цього його ім’я без сліду зникає з сторінок літописів. Найімовірніше, що він тоді ж був страчений або скінчив свої дні в галицькому «порубі».

Так завершилася політична кар’єра й життєвий шлях впертого суперника Данила Галицького-новгород-сіверського князя Ізяслава Володимировича.




Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   28   29   30   31   32   33   34   35   36

Схожі:

Книга розрахована на широким читацький загал iconРозмежування на сході європи
Книга розрахована найширші кола читачів, які цікавляться малодослідженими сторінками української дипломатії та воєнної історії
Книга розрахована на широким читацький загал iconЧитацький абонент ― Читацький абонемент Абривіатура ― Абревіатура
Амністія підприємств-боржників ― Амністія підприємствам-боржникам
Книга розрахована на широким читацький загал iconЦикл статей з історичного краєзнавства Криворіжжя Кривий Ріг
Криворізького національного університету, який незабаром зустрічає свій 90-й день народження. Книга, насамперед, розрахована на студентську...
Книга розрахована на широким читацький загал iconКнига розрахована на широке коло наукових працівників, вчителів, студентів усіх тих, хто цікавиться історією національної педагогічної науки
Академік апн україни Микола Іванович Шкіль: Нарис про життя І діяльність. Бібліографічний покажчик праць до 70-річчя. – К.: Нпу імені...
Книга розрахована на широким читацький загал iconКнига світ, книга серцю привіт Методичні рекомендації ббк 8. 387. К 53
Книга — світ, книга — серцю привіт : метод реком. / Нац б-ка України для дітей; уклад. Ю. В. Осадча. — К., 2013. — 36 c
Книга розрахована на широким читацький загал icon«Засоби залучення учнів до читання як шлях формування загальнокультурної компетенції інноваційної особистості»
Школа – це насамперед книга. Книга – це могутня зброя. Розумна, натхненна книга часом вирішує долю людини
Книга розрахована на широким читацький загал iconКнига року Бі-Бі-Сі 2012 (Книга року bbc) — літературна нагорода україномовним літературним творам, що присуджується Британською телерадіомовною корпорацією (Бі-Бі-Сі). Книга року Бі-Бі-Сі
Ця книга про те, як можна подолати свій страх. Про те, як можна навчитися навіть із найстрашніших І найзагрозливіших синьомордів...
Книга розрахована на широким читацький загал iconКнига для дому, книга для сім'ї, ви можете сміливо наслідувати приклади з моїх порад, робити виписки, конспектувати окремі тези чи положення, а згодом перевірити це на власному досвіді
Книга, що претендує на настільну, заслуговує, очевидно, на передмову. Книга без передмови — те ж саме, що кінокартина без кіножурналу....
Книга розрахована на широким читацький загал iconЯ – дев’ятикласник, я читаю І вчу влітку! І. Читацький щоденник

Книга розрахована на широким читацький загал iconНевідомий Арсен Річинський
Здавалося, цього більше ніж досить, щоб достойно вшанувати пам’ять такої людини. Та українці дивні люди. Наш загал ладний, швидше,...


База даних захищена авторським правом ©biog.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка