Книга розрахована на широким читацький загал



Сторінка6/36
Дата конвертації09.04.2017
Розмір3.73 Mb.
ТипКнига
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   36

КНЯГИНЯ ОЛЬГА

Обставини смерті Ігоря так само, як наступна жорстока помста його вдови Ольги над древлянами, повідані Нестором майже повністю за фольклорними переказами, легендами й дружинними піснями. Тому істину встановити непросто. Можна думати, що вожді древлянського племінного княжіння зовсім не вважали себе вбивцями — просто вони віддячили князеві-грабіжнику, що переступив через власні узаконен-ня, і таким чином прагнули налагодити добрі стосунки з наступницею Ігоря на київському престолі. Але інакше думала Ольга.

Урочистого поховання по-звірячому вбитого Ігоря згідно з прадавніми язичницькими звичаями не відбулося. Тим часом, за народними віруваннями, небіжчик, якого не поховали у відповідності із звичаєм, блукав серед людей і тривожив їх. Та й рицарський кодекс честі вимагав відомщення. Мститися були зобов’язані найближчі родичі вбитого. У рік трагічної кончини Ігоря його єдиний син Святослав був іще неповнолітнім. Тому мститися повинна була Ольга.

Створення життєпису дружини Ігоря є непростою справою. Біографія Ольги в більшій її частині досі залишається загадковою. У Несторовій «Повісті» під 903 р. читаємо: «Ігор виріс і збирав данину після Олега, і слухались його. І привели йому дружину із Пскова на ім’я Ольга». А в Новгородському першому літописі молодшого ізводу в недатованій частині, але безпосередньо перед статтею 920 р. мовиться, що Ігор «привів собі жону з Плескова20, на ім’я Ольга, була вона мудрою чи кмітливою; від неї народився син Святослав».

Першим спробував розібратися у датуванні шлюбу Ігоря й Ольги В. Татищев. Він думав, що Ігор народився 873 р., одружився з Ольгою 903 р. (вчений вважав її уродженкою не Пскова, а розташованого недалеко від нього Ізборська). Від цього шлюбу майже через сорок років, у 942 р., народився їх єдиний син Святослав. Татищев виходив із дат, які знайшов у відомих йому літописах. Однак народження Святослава 942 р. уявляється мало ймовірним із природних причин: адже Ользі тоді мало бути 55–58 років. Можна припустити, що такі суперечності в хронології життя Ольги (вони підказуються також «Повістю временних літ», згідно з якою Святослав 945 р. був ще зовсім малою дитиною, мало не немовлям) сталися завдяки намаганням літописців тісніше зв’язати Ігоря з Рюриком, занадто розтягнувши життєвий шлях і можливого сина Рюрика Ігоря і його дружини. Б. Рибаков назвав як можливі роки народження Святослава: 930–932. Незалежно від нього до подібної думки дійшов відомий український історик П. Толочко.

Руська православна церква за перехід у християнство віднесла Ольгу до лику святих. Богослови ще в давнину створили її Коротке і Поширене житія. В обох варіантах щедро використані північно-руські народні перекази й легенди про неї. Складачі Житій вважають Ольгу уродженкою псковського села Вибуто, дочкою простих батьків. Однак, найімовірніше, вона вийшла з родини дружинника середньої руки, що жив у Псковській землі. Той дружинник був вихідцем із Скандинавії. Адже скандинавське походження імені Ольга — Хельга — визнається лінгвістами безсумнівним.

У низці пам’яток давнього північноруського фольклору, що беруть початок з X–XI ст., Ольга зображується сміливою та сильною дівчиною. Ігор уперше вподобав її, коли побачив, як вправно вона керувала човном. Цю обставину необхідно враховувати, розглядаючи також створені на фольклорному матеріалі розповіді в «Повісті временних літ» про війну Ольги проти древлян і її помсту за вбитого ними її чоловіка.

З перебігом часу удосконалювався дослідницький інструментарій істориків, вони почали вивчати усні народні джерела літописання. Було, зокрема, встановлено, що звістки «Повісті» про три помсти Ольги древлянам несуть у собі історичну істину, хоча й одягнену в фольклорні шати.

Час повернутися до Ольги, коли вона восени 944 р. тільки-но перебрала загальноруську владу по вбитому чоловікові. Спливло ще півроку, як раптом навесні 945 р. верхівка древлянського племінного княжіння вирішила встановити дружні стосунки з Києвом і направила послів до Ольги. Вони заявили княгині: «Послала нас Древлянська земля з такими словами: «Чоловіка твого ми вбили, тому що чоловік твій, немов вовк, розкрадав і грабував. А наші князі хороші, бо розбудували Древлянську землю. Піди заміж за князя за нашого Мала». В цьому фрагменті літопису древлянський народний переказ вплинув на київський — неважко відчути схильність оповідача до древлян і осуд діянь Ігоря.

Сучасна людина витлумачить як блюзнірську й безмежно нахабну пропозицію древлянських послів удові побратися з убивцею її мужа. Однак все те діялось у пізньому родоплемінному суспільстві, за уявленням якого той, хто убив вождя племені, може успадкувати його владу і майно, лише одружившись із його вдовою. Процитований фрагмент «Повісті временних літ» дозволяє вважати, що у древлян було кілька (можливо, навіть кілька десятків) князів-вождів — характерна картина для суспільства, що в основних рисах залишалось докласовим. На чолі цих численних вождів стояв старший вождь — глава древлянського племінного княжіння на ім’я Мал. Дехто з дослідників новітнього часу небезпідставно бачить у ньому сильного володаря, що мало чим поступався самому київському князеві. Вченим-археологам пощастило відкрити його спадкове володіння в землі древлян — місто Малин.

Та Ольга була не лише вдовою, невтішною в своєму горі. Вона сиділа на головному в Руській землі престолі — київському21, і їй, певно, видавалися архаїчними й претензійними матримоніальні плани древлянського князя Мала. Певна річ, розглядаючи подальші вчинки Ольги в боротьбі з древлянами, не можна не враховувати мотиву особистої її образи, жадоби помститися вбивцям чоловіка. Сама княгиня в літописній оповіді неодноразово нагадує древлянам про своє бажання влаштувати тризну по Ігореві. Як справедливо зауважив історик XIX ст. С. Соловйов, «за панування родового побуту помста за родича була подвигом насамперед, ось чому оповідання про такий подвиг збуджувало загальну, живу увагу і тому так свіжо й прикрашено збереглося в пам’яті народу», звідки, додам, і запозичив його літописець.

Тому Ольга шляхом хитрощів і обману розправляється з представниками древлянської знаті, що прибули до неї послами, далі винищує древлянське військо, збирає рать і веде її в похід на головний град Древлянської землі Іскоростень (сучасне місто Коростень). Як твердить Нестор, Ольжине військо цілий рік безуспішно облягало те місто Іскоростень. Його захисники відчайдушно оборонялись, «бо знали, що, забивши князя, ні на що їм сподіватись після здачі».

Тоді Ольга вдалася до підступного прийому. «Послала вона до міста зі словами, — пише «Повість». — «До чого хочете досидітися? Адже всі ваші міста вже здалися мені й зобов’язалися виплачувати данину, і вже обробляють свої ниви й землі, а ви, відмовляючись платити данину, збираєтесь померти з голоду». Древляни ж відповіли: «Ми б раді платити данину, але ж ти хочеш мститись за мужа свого». Сказала ж їм Ольга, мовляв: «Я вже мстилася за образу свого мужа... Більше вже не хочу мститися, — хочу лише взяти в вас невелику данину і, уклавши мир в вами, піду геть». Древляни ж спитали: «Чого хочеш від нас? Ми раді дата тобі мед і хутра». Вона ж мовила: «Немає у вас тепер ні меду, ні хутер, тому прошу у вас небагато: дайте мені від кожного двору по три голуби й по три горобці. Адже я не хочу накладати на вас тяжкої данини, як муж мій, тому прошу у вас мало. Ви ж знесилились в облозі, тому й прошу у вас цієї крихти».

Далі згідно з докладною розповіддю літопису події розвивалися таким чином. У відповідь на облесливі слова київської княгині «древляни ж, зрадівши, зібрали з двору по три голуби й по три горобці й послали до Ольги з поклоном... Ольга ж, роздавши воїнам кому голуба, кому горобця, наказала прив’язувати до кожного голуба й горобця трут... І коли стало смеркатися, наказала Ольга своїм воїнам випустити голубів і горобців. Голуби ж і горобці полетіли до своїх гнізд: голуби до голубників, а горобці під стріхи. І так загорілись де голубники, де хижі, де комори й сінники. І не було двору, де б не горіло. І не можна було гасити, тому що одразу запалали всі двори. Й побігли люди з міста, й наказала Ольга воїнам своїм халата їх. І таким чином «добула місто й спалила його. Міських же старійшин забрала в полон, а інших людей убила, ще інших віддала в рабство мужам своїм, а інших примусила платити данину».

У наведеному уривку з «Повісті» реальне примхливо переплелось із легендарним. Історично достовірними є факти завоювання київським військом Іскоростеня й повернення древлянського племінного княжіння до складу Давньоруської держави. Разом із тим, найсильніші сумніви викликає історична вірогідність самого засобу здобуття міста. Подібний мотив з давніх-давен поширений у світовому фольклорі. Наведу лише один, але яскравий приклад. Уславлений герой скандинавської саги Гаральд Сміливий, майбутній зять Ярослава Мудрого, завоював одне з міст на Сицилії, випустивши на нього силу птахів з прикріпленою до їхніх хвостів запалювальною речовиною.

Поряд із цим, описаний Нестором спосіб здобуття Ольгою Іскоростеня міг химерним чином відбити історичну дійсність: давньоруські джерела неодноразово вгадують про використання штурмуючими запалювальних стріл. Спосіб народження подібних легенд розкриває чеський переказ: полчища Батия захопили Київ при допомозі голубів, до яких прикріпили горючу речовину. Наші літописи цього не знають, зате в іноземних джерел відомо, що татари успішно використовували палаючі стріли...

Заволодівши Іскоростенем, Ольга, як свідчить «Повість», «пішла в сином своїм і дружиною по Древлянській землі, встановлюючи розпорядок данин і податків. Й існують місця її стоянок і полювань до сих пір»22. Та княгиня не задовольнилась поверненням Древлянської землі під владу Києва, впорядкуванням збирання данини й відбування повинностей залежними людьми. Минув рік, веде далі свою розповідь Нестор, аж коли «попрямувала Ольга до Новгорода і встановила по Мсті (річці) погости й данини, й по Лузі (річці) — оброки й данини. Ловища (мисливські угіддя) її збереглися по всій землі (Руській) і свідоцтва про неї, й місця її, й погости».

Історичне значення державної постаті Ольги полягає в тому, що вона першою серед руських князів відчула необхідність впорядкування й нормування данин і повинностей, поширення адміністративної й судової систем на всі підвладні Києву землі. Цілеспрямовані дії Ольги сприяли «окняженню» земель східних слов’ян, перетворенню їх на державну територію.

Сучасна наука віддає належне державній діяльності Ольги. Вона провела на Русі реформи соціально-економічного й політичного характеру, що дозволило зміцнити країну. Державотворчі заходи Ольги, незважаючи на їх зовнішню буденність, були оспівані в усній народній творчості. Як дотепно зауважив С. Соловйов, «господарча розпорядливість Ольги не могла не вразити новонароджене суспільство, і тому Ольга перейшла до (уяви) нащадків як наймудріша серед людей».

Зміцнивши єдність Давньоруської держави, Ольга повертається до розв’язання завдань зовнішньої політики. Вона вирішує відвідати Константинополь. Не може не кинутися у вічі те, що, перелічивши дії Ольги щодо «окняження» Руської землі під 947 р. (відповідає насправді 946 р.), Нестор чомусь залишає незаповненими літописні статті наступних семи років, аж до 955 р., до якого він відніс подорож Ольги до стольного града Візантії.

На думку сучасного візантиніста Г. Літавріна, Ольга їздила до Візантії не 955 і не 957 р. (як раніше вчені виправляли літописну дату), а невдовзі по смерті мужа, 946 р. Історик виявив прямий зв’язок між підписанням русько-візантійської угоди 944 р., вбивством Ігоря в листопаді того ж року, походом Ольги до Древлянської землі 945 р. та її подорожжю до Візантії. Така думка підтверджується авторитетним твором середини XI ст. — «Пам’яттю і похвалою князеві Володимиру» Іакова Мніха. Він стверджує, що «по смерті мужа свого Ігоря, князя руського, Ольга пішла в землю Грецьку», тобто що княгиня попрямувала до Візантії незабаром по вбивстві Ігоря древлянами. Щоправда, останнім часом Г. Літаврін схиляється до думки, начебто Ольга двічі побувала в Царгороді — 946 і 957 рр.

Нестор докладно описав перебування руської княгині в гостях у імператора: «Відправилась Ольга до Грецької землі й прийшла до Царгорода. І правив тоді цар Константин, син Лева. Й побачив цар, що в неї дуже гарне обличчя й вона розумна, здивувався її розумові, розмовляючи з нею, і мовив їй: «Достойна ти царювати з нами в столиці нашій». Вона ж, зрозумівши сенс цього звернення, відповіла цареві: «Я — язичниця. Якщо хочеш охрестити мене, то хрести сам — інакше не охрещусь!» І охрестили її цар з патріархом».

Розповідь «Повісті временних літ» здавна викликала скептичне ставлення вчених. М. Карамзін іронізував з неї: «До цих достовірних відомостей (ішлося про візантійські джерела) народна байка додала в нашому древньому літописі неймовірну казку, начебто імператор, полонений її розумом і красою, пропонував їй руку свою й корону... По-перше, Константин мав дружину; по-друге, Ользі було тоді вже не менше шістдесяти років».

Вище йшлося про те, що науці не відома навіть приблизна дата народження княгині. До того ж народний переказ, що потрапив до літопису, не варто розуміти буквально. Можна висловити припущення, що під час візантійсько-руських перетрактацій ішлося зовсім про інший династичний шлюб — поміж членами візантійського імператорського й руського князівського домів. Є підстави гадати, що Ольга запропонувала заручити юного Святослава з однією з п’яти дочок імператора — в одному з візантійських джерел сказано, що якогось хлопчика привезли до Константинополя. Однак Константин відкинув таку пропозицію.

Напевне, порушене Ольгою питання щодо шлюбу Святослава з дочкою імператора було не головним під час зустрічі глав двох держав. Разом з тим, ризикну висловити припущення, що незгода між сторонами при обговоренні цього пункту русько-візантійської угоди ускладнила хід перетрактацій і в остаточному підсумку вплинула на загальний результат.

Досі історики дискутують щодо конкретної мети візиту Ольги до Константинополя. Деякий час вважали, що головною турботою княгині було охрещення й запровадження нової віри на Русі. Таку думку особливо охоче й запально відстоюють церковні історики. Однак з перебігом часу вчені почали виявляти інші політичні прагнення сторін, що вступили в переговори. Укладення Ігорем мирного договору з Візантією 944 р. не принесло задоволення ні Русі, ні Візантії. Його умови були менш вигідними для Київської держави, ніж відповідні статті русько-візантійської угоди 911 р. Тому руський уряд прагнув змінити на свою користь договір 944 р. Візантійська ж правляча верхівка була стурбована войовничістю й могутністю північного сусіда й розглядала його як головного суперника імперії на Півночі. З візантійських джерел відомо, що Багрянородний підбивав печенізьких ханів здійснити набіг на Київ.

Водночас імператор бажав добитися військової підтримки від Русі, оскільки зовнішньополітичне становище його держави гіршало: зростав тиск арабів на південні рубежі Візантії, справа йшла до збройного конфлікту з Хозарією. Суперечливість і непослідовність зовнішньополітичних дій Візантії розуміла, напевне, Ольга й спробувала скористатися з цього.

Вважаю правдоподібним припущення деяких істориків, за яким київська княгиня зав’язала переговори з германським імператором Оттоном, щоб справити тиск на Візантію. Можливо, візит Ольги до Царгорода мав на меті насамперед економічні вигоди: забезпечення привілеїв для руських купців у Візантії — тих самих привілеїв, здобутих Олегом завдяки походові 907 р. і втрачених Ігорем за договором з греками 944 р. Не варто забувати, що величезний і багатий ринок Візантійської імперії був тоді, по суті, єдиним зовнішнім ринком збуту, добутого князем і боярами Русі внаслідок збирання полюддя й інших видів даними. Не виключено також, що Ольга в Константинополі прагнула досягти масштабних політичних цілей: одержати від імператора королівський титул, чому мали служити її урочисте охрещення в столиці імперії й замислений нею шлюб Святослава з дочкою Багрянородного.

Всі відомі сучасній науці джерела, як давньоруські, так і іноземні, свідчать, що Ольга хрестилась у Константинополі. Однак є підстави припускати, що це сталося ще до візиту до Візантії — в Києві. Присутність у її почті під час відвідин Константинополя християнського священика Григорія, а також натяк на це у «Пам’яті і похвалі князеві Володимиру» Іакова Мніха підтверджують таку думку.

Подвійне охрещення суперечить церковним канонам, скажуть нам суворі ревнителі християнських догматів. Однак, мабуть, і Ольга, й візантійський монарх з патріархом мало думали про ті канони. Релігія в руках правителів Візантії була практичним і дійовим засобом політичного й ідеологічного тиску на сусідні держави й народи. Для власних політичних вигод, ймовірно, збиралася використати своє охрещення й княгиня. Адже прийняття нової віри вдома було її приватною справою. А от урочисте охрещення в Константинополі — столиці православного світу — ставало вже актом державної політики. Недарма, і це недвозначно засвідчує літопис, давньоруська володарка наполягала на охрещенні з рук імператора й патріарха, отже, в максимально парадній обстановці. Воно відбулося в головному храмі імперії — сяючому соборі Святої Софії в Константинополі.

Ольга з численним почтом прибула до Візантії влітку і більше двох місяців, до 9 вересня, чекала аудієнції в імператора. Таке зволікання було тонко розрахованим прийомом психологічного тиску на приїжджих князів і королів. За його допомогою досвідчені грецькі політики намагалися посіяти розгубленість у серцях тих, хто марно чекав прийому. Та у випадку з Ольгою ці хитрощі не мали успіху.

Коли нарешті Ольгу та її супутників увели до парадного Золотого залу, щодо неї вчинили ще одну психологічну атаку. Трон, на якому сидів пишно вбраний імператор, раптом злетів до стелі, страшно заревли й били хвостами мідні (з мудрим механізмом усередині) леви, на всі голоси співали штучні птахи... Але Ольга спокійно і з гідністю дивилася на ті чудеса. Княгиню удостоїла прийому й імператриця, що влаштувала на її честь парадний вихід придворних дам. Імператорське подружжя вшанувало Ольгу ще й прийомом у домашній обстановці, що було високим привілеєм, якого доти удостоювалися лише глави християнських держав. Через місяць імператор дав руській княгині ще одну парадну аудієнцію. Побувала вона й на урочистому обіді, під час якого сиділа за одним столом з імператорською родиною.

Та укладений візантійсько-руський договір не задовольнив Ольгу. Це в своєрідній фольклорній формі відбилось у літописній оповіді про продовження переговорів: «Ця ж Ольга прийшла до Києва, й прислав до неї грецький цар послів із словами: «Багато дарів я дав тобі. Адже ти говорила мені: «Коли, мовляв, повернусь до Києва, багато дарів пришлю тобі: челядь (рабів), віск і хутра; і воїнів на поміч». Відповідала Ольга через послів: «Якщо ти так само постоїш у мене в Почайні23, як я в Суді (Золотому Розі), то тоді дам тобі». І відпустила послів з цими словами».

Неважко зробити висновок, що в перебігу перетрактацій імператор добивався військової допомоги, якої постійно потребувала Візантія, що майже завжди воювала на кількох фронтах. Однак, всупереч літописному переказові про відмову Ольги дати ратників Багрянородному, Русь таки надала поміч, природна річ, за добру платню (нагадаю слова імператора: «Багато дарів я дав тобі»). Вже під 949 р. іноземні джерела засвідчили участь 629 руських воїнів на 9 кораблях у нападі візантійського флоту на Кріт.

Загадковим для вчених залишається саме схрещення Ольги. Гадаю, що княгиня тоді могла задумуватись над можливістю заміни ідеології — язичництва на християнство. Але східнослов’янське суспільство не було ще готове до цього. Про це також свідчить записаний Нестором переказ, що, найімовірніше, народився у дружинному середовищі: «Жила ж Ольга разом із сином своїм Святославом, і вчила його мати прийняти хрещення, та він і не думав, і не прислухався до цього; але якщо хтось збирався охреститися, то не забороняв, а лише кепкував над тим...» На подальші умовляння матері Святослав відповів: «Як мені одному прийняти іншу віру? А дружина моя (військова) сміятиметься з мене!»

Ідилічна картина напучувань Ольгою слухняного сина, створена в «Повісті времен них літ», затьмарюється коротким зауваженням літописця: «Святослав же при тому гнівався на матір». Напевне, саме тоді, коли Святослав досяг повноліття і перебрав владу з рук матері (964), і розпочалися його незгоди з Ольгою на релігійному грунті. Пізніші джерела дають підстави думати, що язичник Святослав заборонив публічні відправи християнського культу й висунув на перше місце «норовы поганьские», тобто язичництво. В кінці 60-х рр. X ст., коли він почав війну з Візантією, князь ще більше озлобився проти християн і навіть заборонив матері публічно виконувати обряди своєї віри. Про це свідчить Новгородський літопис. Напередодні кончини — всі джерела датують її 969 р. — «Ольга заповіла не творити над нею тризни24, тому що мала при собі священика потай».

Дехто з істориків минулого висловлював навіть думку, що язичницька реакція, підтримана і, можливо, очолена князем Святославом, призвела до своєрідного державного перевороту, що позбавив Ольгу влади. Насправді все сталося простіше. Святослав виріс і змужнів, тому зміг прийняти владу від старіючої матері. Настав його час.






Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   36

Схожі:

Книга розрахована на широким читацький загал iconРозмежування на сході європи
Книга розрахована найширші кола читачів, які цікавляться малодослідженими сторінками української дипломатії та воєнної історії
Книга розрахована на широким читацький загал iconЧитацький абонент ― Читацький абонемент Абривіатура ― Абревіатура
Амністія підприємств-боржників ― Амністія підприємствам-боржникам
Книга розрахована на широким читацький загал iconЦикл статей з історичного краєзнавства Криворіжжя Кривий Ріг
Криворізького національного університету, який незабаром зустрічає свій 90-й день народження. Книга, насамперед, розрахована на студентську...
Книга розрахована на широким читацький загал iconКнига розрахована на широке коло наукових працівників, вчителів, студентів усіх тих, хто цікавиться історією національної педагогічної науки
Академік апн україни Микола Іванович Шкіль: Нарис про життя І діяльність. Бібліографічний покажчик праць до 70-річчя. – К.: Нпу імені...
Книга розрахована на широким читацький загал iconКнига світ, книга серцю привіт Методичні рекомендації ббк 8. 387. К 53
Книга — світ, книга — серцю привіт : метод реком. / Нац б-ка України для дітей; уклад. Ю. В. Осадча. — К., 2013. — 36 c
Книга розрахована на широким читацький загал icon«Засоби залучення учнів до читання як шлях формування загальнокультурної компетенції інноваційної особистості»
Школа – це насамперед книга. Книга – це могутня зброя. Розумна, натхненна книга часом вирішує долю людини
Книга розрахована на широким читацький загал iconКнига року Бі-Бі-Сі 2012 (Книга року bbc) — літературна нагорода україномовним літературним творам, що присуджується Британською телерадіомовною корпорацією (Бі-Бі-Сі). Книга року Бі-Бі-Сі
Ця книга про те, як можна подолати свій страх. Про те, як можна навчитися навіть із найстрашніших І найзагрозливіших синьомордів...
Книга розрахована на широким читацький загал iconКнига для дому, книга для сім'ї, ви можете сміливо наслідувати приклади з моїх порад, робити виписки, конспектувати окремі тези чи положення, а згодом перевірити це на власному досвіді
Книга, що претендує на настільну, заслуговує, очевидно, на передмову. Книга без передмови — те ж саме, що кінокартина без кіножурналу....
Книга розрахована на широким читацький загал iconЯ – дев’ятикласник, я читаю І вчу влітку! І. Читацький щоденник

Книга розрахована на широким читацький загал iconНевідомий Арсен Річинський
Здавалося, цього більше ніж досить, щоб достойно вшанувати пам’ять такої людини. Та українці дивні люди. Наш загал ладний, швидше,...


База даних захищена авторським правом ©biog.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка