Книга Українська література Систематизований шкільний курс Закріплення навичок застосування теоретичних знань



Сторінка1/15
Дата конвертації15.05.2017
Розмір2,39 Mb.
ТипКнига
  1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   15



Український центр оцінювання якості освіти

О. І. Борзенко, Μ. Φ. Гетьманець

УКРАЇНСЬКА МОВА

ТА ЛІТЕРАТУРА
Довідник

Книга 2. Українська література

  • Систематизований шкільний курс

  • Закріплення навичок застосування теоретичних знань

  • Відповідність програмовим вимогам ЗНО-2008

Універсальне видання для успішної підготовки до зовнішнього незалежного оцінювання



2008



ББК 74.268. ІУкр У 45

УКРАЇНСЬКИЙ

ЦЕНТР

ОЦІНЮВАННЯ

ЗОВНІШНЄ НЕЗАЛЕЖНЕ ОЦІНЮВАННЯ

2008

Серія журналу «Вісник ТІМО»

{Тестування імоніторінг в освіті, передплатний індекс 94575)

Видання підготовлено спільно з фахівцями Українського центру оцінювання якості освіти

Укладено відповідно до програмових вимог ЗНО-2008, рекомендованих Міністерством освіти і науки України

(Лист № 1/11-8546 від 28.11.2007 р.)





Інформаційна підтримка

ПІМО

^титуіаииі ι іюнтоніяг в освт ►

У 45 Українська мова та література. Довідник. Книга 2: Українська література/ Борзенко О. І.,

Гетьманець М. Ф.: Навч. посіб. — X.: Факт, 2008. — 112 с — (Серія журналу "Вісник ТІМО").

ISBN 987-966-637-514-1.

Навчальний посібник містить матеріали, які допоможуть випускникам загальноосвітніх навчальних закладів на високому рівні підготуватися до зовнішнього незалежного оцінювання з української літератури.

Посібник містить програмові вимоги ЗНО-2008 МОНУ, рекомендації щодо користування посібником, розділи "Давня українська література", "Література кінця XVIII—початку XX ст.", "Література XX ст.", "Твори українських письменників-емігрантів", "Сучасний літературний процес", "Літературні угруповання, школи та періодичні видання", які складаються з оглядових статей, біографічних довідок про письменників і аналізу їх творчості. Розділ "Теорія літератури" подано у вигляді словника літературознавчих термінів.

Призначено для випускників загальноосвітніх шкіл, ліцеїв, гімназій, які готуються до вступу до вищих навчальних закладів.

ББК 74.268.1Укр

Ви можете замовити ці посібники післяплатою, скористувавшися послугами служби «Книга-поштою»:

а/с 3355, Харків, 61045, «Ранок. ЗНО-2008», (057)717-74-55, pochta@ranok.kharkov.ua, або придбати за ціною видавництва у регіональних представників:

у Києві — (044) 5991453,4172080; Донецьку — (062) 3459824; Житомирі — (0412) 412795;

Дніпропетровську — (0562) 396160, 396354; Львові — (032) 2430885;

Сімферополі — (0652) 228701, 229530; Тернополі — (0352) 268694, 533201,

Миколаєві — (0512) 354039, Рівному — (0362) 237864

E-mail: commerce@ranok.kharkov.ua


ISBN 978-966-637-514-1

© Шабельник Т. М., Паращич В. В., 2008

© Видавництво «Факт», 2008

© Редакція журналу «Вісник ТІМО», серія, 2008

ШАНОВНІ СТАРШОКЛАСНИКИ!

В Україні з 2004 року проводиться зо­внішнє незалежне оцінювання навчальних досягнень випускників загальноосвітніх нав­чальних закладів з української мови. 2008 року такий іспит складатиметься з двох предметів — української мови та літера­тури. Усі, хто бере в ньому участь, мають можливість зарахувати отримані результа­ти як державну підсумкову атестацію та як вступні екзамени до вищих навчальних за­кладів.

Мета зовнішнього незалежного оціню­вання з української мови та літератури:



  • перевірити відповідність знань, умінь і на­вичок учнів вимогам чинних програм;

  • оцінити рівень знань випускників з ук­раїнської мови та літератури;

  • оцінити ступінь підготовленості випускни­ків загальноосвітніх навчальних закладів до навчання у вищих навчальних закладах. На думку укладачів даного посібника,

системна підготовка учнів до зовнішнього незалежного оцінювання має здійснювати­ся шляхом поглибленого засвоєння й сис­тематизації знань та вмінь з української літератури, набутих у базовій школі. Така робота може бути ефективною за умови ціле­спрямованого її проведення протягом трьох років (у 9, 10 та 11 класах).

Саме для цього й створено пропонований довідник.



Структура довідника •••••••• Посібник укладено за програмою з ук­ра­їнської літератури для зовнішнього оці­ню­вання.

Теоретичний матеріал розташовано в до­віднику за розділами: Усна народна твор­чість. Давня українська література. Літера­тура кінця XVIII — початку XX ст. Літе­ратура XX ст. Твори українських письмен-ників-емігрантів. Сучасний літературний процес. Літературні угруповання, школи та періодичні видання. Теорія літератури.



Призначення довідника •••••••••• Матеріали посібника можуть бути ви­користані для повторення вивченого з ук­раїнської літератури в 9—11 класах з метою ефективної підготовки випускників до зо­внішнього незалежного оцінювання в 2008 році, а також для проведення тематичного оцінювання в 9—11 класах за чинною про­грамою з української літератури для загаль­ноосвітніх навчальних закладів з українсь­кою та російською мовами навчання.

Готуючись до зовнішнього незалежного оцінювання, можна скористатися таким ви­данням серії «Зовнішнє оцінювання»:

Шабельник Т. М., Паращич В. В. Зо­внішнє оцінювання (підготовка). Українсь­ка мова та література: Тренувальні завдан­ня. — X.: Веста: Видавництво «Ранок», 2008. 96 с

Укладачі й видавництво переконані, що видання зазначеної серії допоможе вам, ша­новні старшокласники, добре підготуватися до важливого іспиту — зовнішнього неза­лежного оцінювання з української мови та літератури.



УСНА НАРОДНА ТВОРЧІСТЬ (загальна характеристика)

Усна народна творчість — словесна час­тина складних явищ народної культури, які нерідко поєднують у цілісному комплексі різні види й форми творчої діяльності (слово, музику, хореографію тощо). На означення таких явищ європейська наукова традиція пропонує термін фольклор, що в перекладі з англійської означає «народні знання, на­родна мудрість». Науку про усну народну творчість називають фольклористикою.

Фольклорні твори за родовою ознакою поділяють на епічні, ліричні і драматичні. В межах родів твори відповідно до поетики та функціональних прикмет поділяють на жанри. В залежності від історичних умов кожен жанр переживав «сприятливий» і «несприятливий» періоди свого побутуван­ня, виявлені в етапах виникнення, поши­рення, включення до масового репертуару, старіння та занепаду.

Найдавніші прояви словесної творчості припали на період формування людської мови. Протягом ряду століть у всіх народів переважав фольклорний тип поетичної твор­чості. Йому властиві такі риси: усність, тра­диційність, варіантність, поєднання слова з елементами інших мистецтв, безпосеред­ність контакту виконавця зі слухачем, ко­лективність.

Фольклор тісно пов'язаний з народним життям. Він віддзеркалює народні міфоло­гічні уявлення, вірування, мораль, родинні взаємини та історичну пам'ять. Усна народ­на творчість співвідноситься з таким етапом людського буття, коли «фольклорним» спо­собом відбувалося пізнання та відображення дійсності, а також акумулювався засвоєний досвід. За типом світосприйняття фольклор тісно пов'язаний зі світом міфології, однак як явище мистецтва, споріднений з літера­турою. Подвійна природа фольклору ро­бить його посередником між найдавнішою міфологією та літературою. Остання вини­кає разом із зародженням писемності. І хоч історично література пов'язана з усною

народною творчістю, характер писаного сло­ва значно відрізняється від усного.

На відміну від літературного твору, який має визначене авторство, фольклор — це творчість анонімна. Нерідко траплялося так, що пісню складав один народний спі­вець, орієнтуючись на культурні очікування певного кола слухачів. Передаючись з уст в уста та зазнаючи змін, вона втрачала ав­торство і ставала надбанням колективної пам'яті. Таким чином, фольклор є колек­тивним явищем.

Колективність фольклорної творчості не означає її повного знеособлення. Талановиті народні автори та виконавці відчутно впли­вали на вдосконалення творів, враховуючи історичні зміни та Пов'язані з ними акту­альні культурні запити колективу. Деякі фольклорні жанри набували масового по­ширення, натомість інші вимагали від ви­конавця спеціального навчання, особливого музикального або акторського обдарування. У ряді випадків можна говорити про про­фесіоналізацію народних виконавців. Вини­кали своєрідні професії, що відповідали ду­ховним потребам тих чи інших суспільних груп. Такими професійними виконавцями в українській народній традиції були, зо­крема, лірники, кобзарі, бандуристи, тісно пов'язані з ідеологією козацької верстви.

Важливо усвідомлювати, що запис словес­ної частини фольклорного тексту — це лише сурогатна форма, яка не враховує реальної ситуації побутування народного мистецтва. Ця ситуація передбачає існування фольклор­ного твору в цілісному мистецькому комп­лексі та одночасно в кількох рівноцінних варіантах. Варіантність є наслідком усного побутування фольклорного твору в різних регіонах та в різні історичні періоди. Поши­рення в численних варіантах забезпечувало тривале існування твору, оскільки зміни, які вносилися виконавцями, сприяли адаптації текстів до вимог конкретного культурного середовища та актуальних запитів часу.



УСНА НАРОДНА ТВОРЧІСТЬ

Усна народна творчість — важлива час­тина національної культури. Вона є джере­лом пізнання історії народу, його суспільної свідомості, етичних норм та естетичних уяв­лень.

Фольклор здійснив відчутний вплив на становлення й розвиток літератури. Народ­нопоетичні мотиви відіграли помітну роль у формуванні літературних сюжетів, а фольк­лорні теми, образи, персонажі використову­валися й переосмислювалися літературою упродовж всього її існування. Письменники завжди запозичували з народної творчості символіку, використовували і модифікували фольклорні жанри.

У цілому народна творчість — явище багатовимірне. Важко переоцінити її пізна­вальне та виховне значення. Зберігаючи у сконцентрованій формі інформацію про різноманітні прояви життя етнічного колек­тиву, вона є яскравою і своєрідною версією духовної історії народу.

Календарно-обрядова поезія •••••••• Одним з найбільш давніх явищ українсь­кого фольклору є календарно-обрядова по­езія. Вона виникла ще в дохристиянський період і була нерозривно пов'язана з річною господарською діяльністю та родинним по­бутом. Цикли календарно-обрядової поезії співвідносилися з певними періодами хлібо­робського року та відповідними трудовими процесами. До календарно-обрядової твор­чості належать колядки та щедрівки, вес­нянки, русальні, купальські, * жниварські пісні тощо.

В давнину словесна частина календар­ного обряду виконувала магічну функцію. Вона ґрунтувалася на вірі у здатність сло­весних заклинань впливати на сили приро­ди та життя людей. З часом магічна функ­ція календарної обрядовості поступилася естетичній. Традиційне селянське середо­вище, визначене хліборобською спеціаліза­цією, надовго затримало календарні обряди. З року в рік вони супроводжували життя українського селянина, визначаючи в ньо­му кульмінаційні моменти з їх урочистою, святковою атмосферою. Бувши в основі своїй традиційним, календарне кола щороку ніби по-новому відкривалося для хлібороба

в емоційному колективному співпереживан­ні природних та господарських процесів.

Українські народні обряди зазнали від­чутного впливу християнства. У свою чергу християнська традиція увібрала в себе ок­ремі елементи архаїчної обрядовості. Трива­ла взаємодія церковного та хліборобського календарів витворила яскравий культурний феномен українського народного обряду.



Колядками та щедрівками називають різдвяно-новорічні величальні обрядові піс­ні, генетично пов'язані з аграрним культом. Під впливом християнства їх побутування було погоджене зі святкуванням Різдва та Нового року. Відповідно вони розрізняються за часом виконання — колядки виконують­ся перед Різдвом, а щедрівки — проти Ново­го року (за юліанським календарем). Часто щедрівку можна впізнати та відрізнити від колядки за наявністю традиційної формули «Щедрий вечір, добрий вечір...». В обрядах колядування та щедрування брала участь переважно сільська молодь. Напередод­ні Різдва гурт молоді, обравши «отамана», «скарбника» й «міхоношу», ішов від хати до хати й виконував колядки — величання господарям і членам їхньої родини з поба­жанням сімейного щастя, щедрого врожаю та достатку. За виконання пісень колядни­ки одержували подарунки. Колядування не­рідко поєднувалося з обрядом водіння кози та різдвяною вертепною виставою. Напере­додні Нового року молодь обходила село, виконуючи щедрівки, а вранці наступного дня господарів вітали діти, співаючи засівальних пісень з побажанням добробуту на цілий рік. Слід також згадати про церковні колядки, в яких передається емоційне пере­живання різдвяних подій.

В календарному колі за колядками та щедрівками ідуть веснянки ( в Галичині — гаївки, гагілки). Це календарно-обрядові твори, присвячені приходу весни. Старовин­ні веснянки супроводжували розгортання магічного ритуального дійства, покликано­го вплинути на сили природи. Як правило, веснянки виконувалися дівчатами. Частіше це були хороводні лісні, в яких з радісним піднесенням віталося весняне пробудження природи та висловлювались сподівання на щедрий врожай. Існує також велика група веснянок пізнього походження. Це твори



УСНА НАРОДНА ТВОРЧІСТЬ

ліричного та жартівливого характеру, які практично втратили зв'язок з ритуальною обрядовістю. У таких веснянках переважа­ють мотиви кохання, а самі твори наближа­ються до ліричних пісень.

Наприкінці весни або на початку літа виконувались русальні пісні. В давнину вони супроводжували обряд русалій, який припадав на так званий русальний тиждень. Русальним, «зеленим», «клечальним» на­зивали тиждень перед святом Трійці. Три останні дні цього тижня і три перші дні наступного називають зеленими святами. Тоді селяни прикрашали зіллям та гілками дерев свої помешкання. За народними віру­ваннями, саме в цей час прокидалися мерці й виходили з води русалки. Вважалося, що вони могли впливати на життя й добробут мешканців села. Русальні пісні виконува­ли роль магічних заклинань, потрібних для здобуття прихильності надприродних істот.

Яскравим проявом українського кален­дарного обряду є свято Івана Купала. Це свято літнього сонцестояння, яке відзнача­лося в ніч з 23 на 24 червня (з 6 на 7 лип­ня за григоріанським календарем). У цей час сільська молодь збиралася біля річок або озер. Там розпалювали багаття, влашто­вували ігри, водили хороводи, ворожили, виконували купальські пісні. Головними атрибутами свята були Купало і Марена — опудала, які підлягали ритуальному зни­щенню. Най­частіше їх відносили до річки і там топили, співаючи купальських пісень. Очевидно, давній купальський ритуал був заснований на поєднанні магії води, вогню і словесного заклинання. Вважається, що він був покликаний забезпечити збереження врожаю, сприяти очищенню людини напе­редодні жнивної пори. Народ зберіг віруван­ня, згідно з якими саме на свято Івана Ку­пала природа розкриває свої таємниці. Існує легенда, що в купальську ніч щасливці мо­жуть натрапити в лісі на квітку папороті, яка вказує на місце схованки скарбу. Ку­пальська ніч пов'язана також з дівочими во­рожіннями. Дівчата йшли на річку і пуска­ли заздалегідь виготовлені вінки за течією, співали пісень і стежили, до якого берега пристане вінок і чи не потоне він у воді. Значна частина купальських пісень пізньо­го походження вже не має безпо­середнього зв'язку з мотивами давньої

обрядовості. Це переважно ліричні пісні на тему кохання або ж просто жартівливі твори, покликані підтримувати святкову атмосферу.

Жнива завжди були найбільш відпові­дальним, по-справжньому кульмінаційним моментом у житті селянина-хлібороба. Пора збирання врожаю на різних етапах перед­бачала дотримання ряду звичаїв та обрядів, які супроводжувалися жниварськими пісня­ми. Найважливіші обрядові дійства припа­дали на початок та особливо — на завер­шення жнив. Пісні, які виконувалися в цей час, мали безпосередній тематичний зв'язок з хліборобською працею. Жниварські пісні прийнято поділяти на зажинкові, що співа­лися на початку жнив; жнивні, які викону­валися під час жнив; обжинкові, які співали після збирання врожаю. У жниварських піс­нях розкривається тема хліборобської праці, передається піднесений настрій трудівників, пов'язаний з успішним завершенням трива­лого трудового процесу.

Весільні пісні ••••••••••••••• Весільні, пісні супроводжували різні ета­пи весільного обряду. Означення «народна драма», яке іноді прикладається до весіл­ля, умовне і з наукового погляду не зовсім виправдане. Весільний обряд, на відміну від фікційного характеру драми — мистецького явища, орієнтується на звершення цілком конкретної, соціально значимої дії. У своїй основній функції весільний обряд поклика­ний забезпечити виживання, стабільність та продуктивну життєдіяльність певної родо­вої, етнічної або ж корпоративної спільноти. Відповідно до цього він надає шлюбу сак­рально-містичної та соціальної санкції, по­кладаючи тим самим на його учасників чіт­ко визначені традицією права й обов'язки. Весільний обряд має давнє походження. За тривалий період побутування він увібрав у себе цілий комплекс культурних елементів різних епох. З часом частина компонентів обряду втратила актуальність і набула умов­но-ігрового характеру. Вважається, що ук­раїнське весілля сформувалося ще за часів матріархату, оскільки значна частина весіль­них пісень звернена до матері. Важливим етапом, який позначився на українському

УСНА НАРОДНА ТВОРЧІСТЬ

весільному обряді, був період Київської Русі — недарма нареченого й наречену на весіллі іменували князем і княгинею.

Весілля — складне й багатопланове яви­ще народної культури, яке синтезувало при­нципи різних видів мистецтва. Центральни­ми героями весільного дійства є молодий і молода. Важливу роль відіграють їхні батьки, інші персонажі — дружки, бояри, світилки. Сам обряд, як правило, складався з кількох етапів: сватання, заручини, підго­товка до весілля, власне весілля та понеділ­кування. Ці етапи поділялися на окремі епізоди. Словесна частина весілля, що су­проводжує обрядову дію, включає не лише пісні, а й діалоги, замовляння, прислів'я, приказки.

Першим етапом весільного обряду було сватання. Спочатку з ініціативи парубка його родичі домовлялися з батьками дівчи­ни про сватання. Потім від молодого при­силалися свати — двоє досвідчених і шано­ваних людей, добре обізнаних із традиція­ми. Свати належним чином вели розмову, яка завершувалась конкретним запитанням, зверненим до батьків дівчини: «Кажіть же ділом, чи віддасте, чи нехай ще підросте?» Якщо батьки молодої давали згоду на шлюб, дівчина виносила старостам рушники, яки­ми вони обв'язували один одного, і дарува­ла присутньому під час сватання парубкові весільну хустку. Після цього батьки благо­словляли молодих. Якщо ж парубкові під час сватанні відмовляли, то дівчина підно­сила йому на знак відмови гарбуза.

Наступним етапом весільного обряду були заручини. Вони проходили в молодої, де збиралися родичі і друзі наречених. Під час заручин дружки виконували пісні, в яких передавалися настрої дівчини, що прощаєть­ся з батьківською сім'єю. У них також оспі­вувалися краса та душевні якості молодої. У деяких випадках до весільного обряду входили ще й оглядини — переважно тоді, коли наречені походили з різних сіл.

У ході підготовки до весілля випікався коровай. Цей процес супроводжувався піс­нями, в яких висловлювалися добрі поба­жання молодим та поетизувався весільний хліб як символ родинного щастя й достатку. Підготовка до весілля передбачала також звивання гільця, яке символізувало щасливе

подружнє життя, — його прикрашали кали­ною, колосками, квітами. У цей час також співали відповідні пісні.

Власне весілля проходило урочисто при великому зібранні запрошених. У весільних піснях уславлювалися молодий і молода, на адресу яких висловлювали побажання щас­ливого подружнього життя. На весіллі вико­нували також чимало жартівливих пісень, що сприяли створенню святкової атмосфе­ри. На завершення весільного дня наречені, їх родичі та гості пригощалися короваєм.

Останнім етапом весільного дійства було понеділкування (почепини, пропій, пере­зва), коли влаштовувалося застілля пе­реважно для родичів молодих. У цей час співалися веселі пісні, доречні при доброму частуванні.

Таким чином, весільна обрядовість перед­бачала виконання найрізноманітніших пі­сенних творів. Серед них були пісні як дав­нього походження, що колись виконували магічну функцію, так і пізніші твори — пе­реважно ліричні, які передавали мінливу — від мінорних до піднесених тонів — емоцій­ну палітру.

Казки •••••••••••••••••• Казка — це епічний фольклорний твір чарівного, пригодницького або побутового характеру, який розповідає про вигадані події. Орієнтація на вимисел є однією з най­важливіших жанрових ознак казки. Сюжет казкового твору завжди утверджує перемогу добра над злом. Нерідко казка завершуєть­ся традиційною формулою: «Ось вам казка, а мені бубликів в'язка», «І стали вони жить-поживать, добра наживать» та ін. Казкових персонажів прийнято поділяти на злотворців, добротворців та знедолених.

Вважається, що казка генетично пов'язана з давньою міфологією. її станов­лення відбувалося шляхом перетворення міфологічних структур, що поступово втра­чали зв'язок з ритуальним дійством, у них послаблювалася віра в істинність міфічних подій, розвивалася вигадка, втрачалася ет­нографічна конкретність, відбувалася за­міна міфічних героїв звичайними людьми, причому увага переносилася з колективної долі на, життя окремої людини.



УСНА НАРОДНА ТВОРЧІСТЬ

За змістом і художніми особливостями казки поділяються на кілька різновидів. Це казки про тварин, чарівні та побутові (со­ціально-побутові) казки.

Казки про тварин мають дуже давнє по­ходження. Персонажами цих творів висту­пають мешканці світу природи, наділені людськими прикметами. Вони уособлюють певні особливості характеру та поведін­ки людини. У більшості випадків казкові персонажі поводяться майже так само, як і люди: обирають собі владу, відпочивають, розважаються, приймають гостей тощо. Те­матика таких казок переважно побутова. Деякі з них мають виразну моралістичну настанову. Композиційно казка про тварин нескладна, в ній, як правило, осмислюєть­ся кілька анекдотичних епізодів. Окрему групу серед казок про тварин становлять повчально-розважальні твори, розраховані виключно на дитячу аудиторію. Вони спри­яють розвитку мислення дитини, формують її світогляд, збагачують мовлення.

Чарівними називають казки, в яких наяв­ні фантастичні елементи та героїка. У таких казках увага зосереджена на образі головно­го персонажа та його подвигах. Як правило, він наділений незвичайними властивостями, що допомагають подолати всі перешкоди. Героєві стають у пригоді добротворці (люди або тварини), які надають йому допомогу безпосередньо, або ж сприяють у пошуках потрібних чарівних предметів (шапки-неви-димки, чобіт-скороходів тощо). Злотворці, які протистоять героєві чарівної казки, зо­бражені в образах фантастичних надприрод­них істот та чарівників. Це може бути бага­тоголовий змій, чарівник Ох, Песиголовець, відьма. У чарівний казці герой обов'язково здобуває перемогу над силами зла і дістає винагороду за свої подвиги.

Побутові (соціально-побутові) казки те­матично пов'язані з родинним та соціаль­ним буттям людини. У них осмислюєть­ся широкий спектр переважно моральних питань. Вони віддзеркалюють вироблені досвідом колективного співжиття народні етичні уявлення та віру в перемогу добра. Це казки про щастя, долю, смерть, спра­ведливість, бідність і багатство тощо. Неви­падково в них нерідко зустрічаються такі персоніфіковані образи, як Доля, Щастя,

Горе, Правда і Кривда. Серед соціально-по­бутових казок чимало гумористичних і са­тиричних, у яких висміюються моральні вади людей та викриваються суспільні зло­вживання.

Жанр народної казки здійснив відчутний вплив на становлення жанрів літературної казки й новели. Художня література завж­ди використовувала казкові образи та моти­ви. Позитивна духовна основа української народної казки й сьогодні приваблює широ­кого читача, особливо дитячу аудиторію.

Легенди та перекази тштштшшшшшшш

Легенда і переказ — близько споріднені жанри. Частіше їх розрізняють за наявніс­тю чи відсутністю фантастичних елементів. Легендою прийнято називати усне народ­не оповідання, в якому зображено чудесні події, що сприймаються оповідачем та слу­хачем як достовірні. Установка на достовір­ність чудесного належить до найголовніших ознак легенди. Переказ, на відміну від ле­генди, майже не містить фантастики, він змальовує дійсність в межах життєвої прав­доподібності.

Легендарний матеріал надзвичайно різ­номанітний. Умовно виділяють міфологічні, апокрифічні, історико-героїчні легенди.

Міфологічні легенди фіксують давні уяв­лення про світ. їх іще можна назвати по­яснювальними, оскільки вони розповідають про походження людей, тварин і рослин, морів і гір, небесних світил, видів госпо­дарської діяльності. Нерідко такі легенди, як і подібні до них перекази, розкривають походження назв місцевостей, гір, річок, озер, птахів, риб, комах, рослин тощо. Мі­фологічна легенда виходить з розрахунку на переконливість викладу і має найчастіше монологічну будову.

Апокрифічні легенди відрізняються від інших легендарних оповідань за те­матичним принципом. Вони розповідають про різні епізоди священної та церковної християнської історії, орієнтуючись голов­ним чином на їх неканонічні, апокрифічні версії. У цих легендах знайшла свій вияв простонародна релігійна свідомість, схиль­на до переосмислення і спрощення біблій­них сюжетів, образів та мотивів, внаслідок

УСНА НАРОДНА ТВОРЧІСТЬ

чого постав яскравий феномен української народної християнської субкультури.

Історико-героїчні легенди та перекази розповідають про важливі події з українсь­кої минувшини, звеличують патріотизм на­родних героїв, змальовують їх подвиги. Фі­зичні й духовні риси персонажів цих творів відчутно перебільшуються, підкреслюється їх незвичайний розум, винахідливість, дале­коглядність, іноді надприродні властивості. В образах героїв історико-героїчних легенд та переказів втілилися колективні уявлення про справедливих і мудрих народних ватаж­ків — захисників усіх скривджених і знева­жених.

На відміну від казки, легендам та пере­казам не властива стійка оповідна органі­зація. У них відсутні стереотипні оповідні елементи — зачини, повтори, словесні фор­мули. Головне передати певну інформацію, причому, як правило, у формі довільної ім­провізації.

Легенди та перекази мають велике пізна­вальне та виховне значення. Вони несуть у собі інформацію про різноманітні прояви духовного життя людей, розкривають спосіб їх мислення та характер сприйняття світу, дозволяють краще пізнати своєрідність на­ціонального характеру українців.



Каталог: library -> 8%20ФИЛОЛОГИЧЕСКИЕ%20НАУКИ -> 81%20ЯЗЫКОЗНАНИЕ -> 81.2%20УКР -> Довідники
Довідники -> Юрій Шевельов українська мова в першій половині двадцятого століття (1900-1941) Стан І статус
81.2%20УКР -> Уроки державної мови mova kreschatic kiev ua 004 24 Урок 24 Ємкість чи місткість 24 Майдан Незалежності чи Майдан Незалежності? 25 Свято восьме березня чи восьмого березня? 25
81.2%20УКР -> С.І. Головащук Росісько-український словник сталих словосполучень Київ Наукова думка 2001
81.2%20УКР -> Б. Д. Антоненко-Давидович. Як ми говоримо
Довідники -> Книга состоит из двух частей: «Из секретов переводческих» и«Языково-литературный калейдоскоп»
Довідники -> Є. Д. Чак складні питання граматики та орфографії
81.2%20УКР -> Хто є хто в європейській та американській політології (малий політологічний словник) августин аврелій
Довідники -> «радянська школа»


Поділіться з Вашими друзьями:
  1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   15

Схожі:

Книга Українська література Систематизований шкільний курс Закріплення навичок застосування теоретичних знань iconПрограма фахових випробувань для абітурієнтів, що вступають на ІІ курс
«Культура І мистецтво». Вступні випробування проводяться в усній формі у вигляді відповідей на питання, що передбачають перевірку...
Книга Українська література Систематизований шкільний курс Закріплення навичок застосування теоретичних знань icon1. Опис навчальної дисципліни
Мета – формування у студентів системи теоретичних та прикладних знань з іміджелогії, навичок в галузі управління персональним та...
Книга Українська література Систематизований шкільний курс Закріплення навичок застосування теоретичних знань iconПрограма навчальної дисципліни теорія літератури: основи компаративістики галузь знань 0203 Гуманітарні науки Спеціальність 02030301 Українська мова І література
...
Книга Українська література Систематизований шкільний курс Закріплення навичок застосування теоретичних знань iconГіпермаркет Знань>>Українська література 10 клас
Українська література:«Життя І творчість Івана Карпенка-Карого – одного з корифеїв українського театру»
Книга Українська література Систематизований шкільний курс Закріплення навичок застосування теоретичних знань iconУкраїнська мова Українська література
На другій ступені освіти закладається фундамент загальноосвітньої та трудової підготовки, продовжується корекційно-відновлювальна...
Книга Українська література Систематизований шкільний курс Закріплення навичок застосування теоретичних знань iconПрикметник як частина мови. Закріплення набутих знань
Тема: Прикметник як самостійна частина мови. Закріплення набутих знань
Книга Українська література Систематизований шкільний курс Закріплення навичок застосування теоретичних знань iconШановні користувачі бібліотеки та колеги! Бюлетень «Увага! Нова книга»
...
Книга Українська література Систематизований шкільний курс Закріплення навичок застосування теоретичних знань iconМетодичні рекомендації щодо викладання зарубіжної літератури в загальноосвітніх навчальних закладах м. Чернівці у 2017/2018 навчальному році Шкільний курс «Зарубіжна література»
«свого», «рідного» і відкритість до здобутків інших країн, народів, національностей; прилучення учнів до шедеврів вітчизняного та...
Книга Українська література Систематизований шкільний курс Закріплення навичок застосування теоретичних знань iconПояснювальна записка вступне фахове випробування з дисципліни "Німецька мова та література з методиками викладання"
...
Книга Українська література Систематизований шкільний курс Закріплення навичок застосування теоретичних знань iconПідволочиська зош І-ІІІ ступенів Вчителеві на пораду Форми проведення перевірки І закріплення знань на уроках світової літератури у 9 класі Підготувала: Добрунова М. А., Вчитель світової літератури
Форми проведення перевірки І закріплення знань на уроках світової літератури у 9 класі


База даних захищена авторським правом ©biog.in.ua 2019
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка