Книга з нагоди 20-ліття служіння францисканців серед греко-католиків



Сторінка1/5
Дата конвертації11.04.2017
Розмір0.95 Mb.
  1   2   3   4   5

Господь дав нам братїв

Пам’ятна книга з нагоди 20-ліття служіння францисканців серед греко-католиків.

Початки:
Коли в 1988 р. комуністичний антирелігійний режим приписав собі виключне право святкувати 1000-ліття Хрещення України, несподівано виявив існування цілої катакомбної Церкви котру вважав вже давно знищеною і котра була власне безпосередньою спадкоємницею того Хрещення.

Перші єпископи та священики Української Греко-Католицької Церкви відкрито заявили про своє існування вже у 1987 р. це започаткувало протести за визнання Української Церкви. Звернення, петиції, голодування не мали успіху аж до зустрічі М. Горбачова з папою Іваном-Павлом ІІ, ця зустріч у листопаді 1989 р. була вирішальною, вже у грудні того ж року, радянська влада котра стільки зусиль приклала щоби цілковито знищити Українську Греко-Католицьку Церкву визнала права її вірних створювати свої громади. Це був один зі знаків цілковитого краху комуністичної диктатури і нею створеною кривавої імперії.

Вже після пам’ятного свята Преображення Господнього в 1991 р. всі повірили, що слідом за відродженням Української Церкви почнеться відродження й Українського народу котрий може розвиватися тільки в незалежній державі. 1991 р. став роком відновлення української державності.

З відродженням державності Українська Греко-Католицька Церква вперше в своїй історії отримала можливості нормального існування і розвитку на всіх етнічних українських землях. З поверненням до Львова Голови Греко-Католицької Церкви Мирослава-Івана Любачівського починається нова сторінка історії Церкви. У грудні 1992 р. у Львові відбувся загальний Синод всіх єпископів УГКЦ, де утворено чотири нові єпархії, одна з них була Тернопільська. 12 листопада 1993 р. її владикою було призначено Михаїла Сабригу.


парафії св. Петра,
В цей період у відродженні Церкви першість мали прості вірні, втомлені роками брехні й терору, часто досвідчивши особисто дію репресивної машини, вони були найбільш ревними у відродженні своєї Церкви в котрій бачили незламну силу котра вистояла перед обличчям цілковитого знищення.

Одним з таких людей був п. Володимир Пострільоний, народившись в Сибіру, його батьки були заслані на Сибір за співчуття до визвольного руху, й знаючи всю радянську систему зсередини, діяв рішуче і впевнено. Коли вірні греко-католицької Церкви почали об’єднуватися в громади, цей запал також охопив й мешканців нових мікрорайонів Тернополя. Володимир Пострільний був одним з організаторів парафії св. Архистратига Михаїла, він власне і назвав її так. Будучи інженером-будівельником за освітою знав добре плановану забудову міста, і знав, що найвигіднішим місцем на будову церкви є земля на стику двох мікрорайонів. Розуміючи, що потрібно бачити перспективу розвитку запропонував церковній владі організувати нову парафію на стику 11 та 12 мікрорайонів міста, пізніше цей масив буде з гумором влучно названий «Аляскою», по скільки був найвіддаленіший від центру міста, лежить на височині (360 м.) і тому навіть погода часто різниться від решти міста. Тодішній парох парафії Архистратига Михаїла о. Павло Репела підтримав ініціативу і п. Володимир знайшов місце відразу за «дачами», на місці колишнього розсадника дерев. 12.07.1993 р. з каплиці Архистратига Михаїла до вибраного місця під нову церкву вирушила урочиста процесія, незважаючи на дощ зібрані вірні були в піднесеному настрої. На приготованому місці під каплицю посвятили хрест, очолював процесію митрофорний протоієрей Василь Семенюк1.

Щодо назви майбутньої каплиці то це також ініціатива п. Володимира Пострільного. Роздумуючи ще навесні 1993 р. як назвати церкву, вирішив порадившись з братом, що церква повинна називатися св. апостола Петра. Ця назва сталася для нього принциповою, назва мала одночасно підкреслювати католицьку віру, вірність Апостольському Престолові і одночасно бути увічненням тих поколінь котрі пронесли католицьку віру крізь страшні випробовування заслань і тюрем. Аби довести, що взагалі така назва церква можлива, в «Пам’ятках України» випадково знайшов, статтю, що описувала церкви середньовічного Києва й одна з них у ХІІ ст. називалася св. апостола Петра. Після полеміки п. Володимира з владикою Михаїлом, що до назви, владика дозволив назвати так новостворену парафію.

Пізньою осінню 1993 р. п. Володимир разом з іншими, що поділяли його погляди розпочали будову тимчасової каплиці, падав мокрий сніг але робітники не звертали на нього увагу. Першу пожертву на будову каплиці зробив владика Михаїл, передав 2.000 американських доларів.

Першу Службу Божу відправили на празник верховних апостолів 12.07.1994 р. очолив її о. Роман Кузьменко2. В неділі і свята почали відправляти Служби Божі або молебні, служили священики з парафії Архистратига Михаїла. Кількість вірних тоді вагалася в межах двох десятків.

Також одним з ініціаторів та перших вірників нової громади був п. Іван Гедеш, котрий віддано працював при будові каплиці і згодом став завгоспом по будові3.

Вже у 1993 р. церковна влада повідомили п. Володимира про намір запросити до служіння на парафії св. апостола Петра братів менших – францисканців і просили про сприяння їм. Познайомившись з постаттю св. Франциска, п. Володимир був щиро захоплений цією ідеєю, бачив в тому продовження своїх думок та поглядів.
францисканців у східному обряді.

Перших вражень від зустрічі з францисканською духовністю досвідчили українські емігранти котрі прибули до країн Латинської Америки4. Натомість першим українським францисканцем можемо назвати о. Йосафата Ананевича (1888-1960). Від усвідомлюючи потребу служіння своїм вірним і в нових країнах, відразу після ієрейських свячень у 1911 р. вирушив до Аргентини, згодом переїхав до Бразилії. Там познайомившись з живою побожністю до св. Франциска та інших францисканських святих глибоко перейнявся їх духовністю. У 1932 р. в Бразилії засновує жіноче Згромадження Катехиток Францисканок ІІІ Чину, згодом змінили назву на катехиток Св. Анни. У 1944 р. виїжджає до США щоби вступити до Чину Братів Менших, засновує монастир братів менших східного обряду у місті Сиберствіл, Пенсильванія. О. Йосафат бачив реалізацію францисканського покликання тільки в майбутній незалежній Україні. Однак з часом монастир затратив українську тотожність.

У 1991 р. голова Української Церкви Мирослав-Іван Любачівський звернувся до генерального настоятеля Чину Братів Менших Германа Шаліка з пропозицією служіння на Україні. На заклик Генерала відгукнулися: о. Маріан Каволя, котрий походив з Лемківщини, о. Павло Гутхієр, ірландець за походженням, котрий щирою любов’ю полюбив український народ і його обряд, вони були з монастиря в Сиберствіл та брат Вальдемар Чарноцький українець з Польщі, очолив спільноту о. Луїс Глинка, українець з Аргентини. Вже на весні 1992 р. брати прибули до Львова. Їх зустріли з захопленням, самі вірні створили організаційний комітет щоби францисканці прийшли служити до ново-повсталої громади в районі Сихова. Та виявилося, що Курія Генеральна Чину мала інше бачення перебування францисканців у Львові. Ця розбіжність між реальною потребою служіння вірним на місці та баченням Курії Генеральної як «буття з…» було головною причиною невдачі першої спроби служіння серед греко-католиків.

Однак ця спільнота залишила після себе певний слід, о. Луїс Глинка котрий був також викладачем у Львівський Семінарії, познайомився з п. Богданом Трояновським, котрий нещодавно заснував видавництво «Свічадо» і запропонував йому видати, ще перекладені о. Йосафатом Ананевичем і вперше видані на еміграції «Квіти св. Франциска». Так «Квіти…» стали однією з перших виданих у «Свічадо» книг.



1994
У 1993 р. перший владика Тернопільської єпархії Михаїл Сабрига звернувся до генерального настоятеля Чину Братів Менших Германа Шаліка з запрошенням до служіння в його єпархії. Генерал Чину звернувся до братів, на його заклик відгукнулися брати з польських провінцій св. Ядвіги та Успення Пресвятої Богородиці5. Особливо перейнявся цією справою провінційний настоятель Успіння Пресвятої Богородиці о. Дам’ян Шойда. Він просив свого співбрата, довголітнього пароха в Паневніках, що при головному монастирі провінції, о. др. Юстина Відуха щоби очолив нову місію. Вважав його якнайкраще приготовленим до праці серед греко-католиків, позаяк о. Юстин був знавцем східного канонічного права, конкретно правної ситуації Константинопольських патріархів.

У травні 1994 р. о. Юстин вперше приїхав до України. Владика Михаїл, приймаючи о. Юстина запропонував служіння францисканцям в новій парафії, св. ап. Петра, що тоді ще знаходилася на вул. Тарнавського.

14. 10. 1994 р. до України прибули перші францисканці, від провінції св. Ядвіги – о. Елігій Сінковський та з провінції Успіння Пресвятої Богородиці - диякон Ян-Канти П’єхота, трохи згодом до них приєднався також о. Теофіл Лукас, також з провінції Успення6.

Варто також згадати, що Польщу, країну де комуністичний режим був набагато слабший а Католицька Церква правдивою потугою, в 80-ті роки охопило велике піднесення. Під впливом від вибору краківського кардинала Кароля Войтили папою, котрий прийняв ім’я Іван-Павло ІІ в країні почалося правдиве відродження. Наслідком такого релігійного піднесення було також і те, що семінарії, монастирі почали заповнюватися молодими покликаннями. Натомість для старшого покоління, котре бачило все масштабніше, знову відкрилася перспектива служіння для навернення Росії. Власне такими поглядами керувався о. Дам’ян коли відправляв братів до України – їх служіння серед українців має бути початком служіння задля навернення до Бога – Росії.

Після приїзду якийсь час брати мешкали у монастирі студиток в Великих Гаях, біля Тернополя. Потім кілька тижнів на квартирі о. Бориса по вул. Морозенка. Через місяць після прибуття домовилися про ви наймання квартири по вул. Володимира Великого 5, 165.

18 жовтня брати отримали благословення від владики Михаїла на початок служіння і будови монастиря і церкви.

14.11.1994 р. після Служби Божої, стоячи під хрестом, відбулося урочисте передання парафії францисканцям. Від церковної влади був присутнім о. декан Андрій Говера, дотеперішні служителі з парафії Архистратига Михаїла – о. Василь Онищук та о. Василь Бреген, францисканців представляли – провінціал о. др. Дам’ян Шойда, о. Елігій Сінковський та о. диякон Ян-Канти П’єхота.

Того ж самого дня о 7.00 год. ранку в Катовіцах-Паневніках після важкої хвороби відійшов по нагороду у вічності о. Юстин Відух. Парохом був призначений о. Елігій Сінковський.


1995
Цей рік можна назвати роком правдивого становлення парафії. Завдяки о. Елігію, котрого вірні більше пам’ятають як Зігмунта, під хрестом почало громадитися щораз більше людей.

Особливо пам’ятним було відправа на свято Богоявлення. Мороз майже під 30, на Службу Божу зійшлося 7 людей7, отець Елігій просив щоби чоловіки вдягнули шапки, щоб не простудилися, сам натомість так змерз, що коли дійшло до благословення йорданської води то він ледь-ледь її торкався.

Почалося правдиве служіння, отець давав шлюби тим хто жив без шлюбу, хрестив, перше Хрещення відбулося вже 21.01.1995 р. охрещеною була Оксана Рудик.

Натомість диякон Ян-Канти котрого відразу назвали о. Іваном займався будовою, спершу потрібно було довести до ладу каплицю, котра ще була незакінчена. В тій праці допомагали йому п. Богдан Яремчук, будівельний інженер, та п. Іван Гедеш, котрий відповідав за постачання матеріалів на будову.

Завдяки допомозі провінціала о. Дам’яна, вже до кінця березня вдалося завершити каплицю, її накрити8. Вже на свято Благовіщення Службу Божу відправляли під дахом, хоча стояли вірні ще в піскові, не було підлоги, тому каплицю жартівливо називали «пісочницею»9. Однак від того моменту почала збільшуватися кількість вірних, вже до кількасот на Великдень.

Від тоді як служилося вже під дахом в каплиці, о. Елігій почав відправляти окрім Служби Божої на 11.00 год. ще о 18.00 год. увечері. Вже після празника додалася ще одна Служба Божа, відтоді відправлялося о 8, 10 та 18.00 годинах. Під кінець року натомість ще дійшла Служба Божа на 12 годину котра від початку була Службою для дітей, отці дбали про відповідні проповіді для дітей.

Після Великодня, біля каплиці почали будову монастиря. 29-30 травня спільноту відвідав Генеральний Настоятель Чину Братів Менших о. Герман Шалік, була це безумовно історична подія для спільноти, супроводжували його також настоятель провінції Непорочного Зачаття (Польща) а також Геркулан Мальчук, теперішній митрополит Київсько-житомирський Римо-католицької Церкви. Спільнота тернопільських францисканців безпосередньо підлягала Генеральному Настоятелю в Римі, й сама ініціатива її повстання, у великій мірі, належала також самому «генералу» францисканців Г. Шаліку.

У тому ж місяці о. Іван (Ян-Канти) прийняв ієрейські свячення й повернувся до служіння вже як священик.

Приготовляючись до празника п. Марія Загвоздська та п. Тереза Янкович пожертвували три перші вишивані фелони, котрі до сьогодні вживаються до служіння.

До празника верховного апостола, 12 липня в каплиці вже була поставлена підлога й незадовго після празника 29.07, відбувся перший урочистий шлюб: Бендерського Івана та Брегін Наталії з вул. Вишневецького 3,18.

В тому ж році їх відвідав о. Луїс Глінка, котрий відвідував Україну, повідомив про видання «Квіток св. Франциска», загалом тираж нараховував 5.200 примірників й мав своїх читачів по всій Україні, завдяки цій книжечці, багато молодих людей цікавилося життя францисканців. Також брати видали інформаційні фольдери котрі розповсюджували при різних нагодах10.

Важливою подією в житті парафії було посвячення каплиці. 15.10.1995 р. владика Михаїл у супроводі декана Тернополя о. Андрія Говери та інших священиків відправив Божественну Літургію і освятив каплицю св. ап. Петра. Підчас цієї урочистості провінціала о. Дам’яна представляв вікарій провінції Успіння - о. Антоній Гельман разом з молодими братами котрі вперше відвідали братів у Тернополі.

В жовтні також, за ініціативою молоді котра збиралася при парафії почали видавати газету «Знак Тау». Відповідальним за газету був Ростислав Крамар.

За цей рік було охрещено 39 дітей та відправлено 8 шлюбів11.
1996
На Різдво 1996 р. брати разом з парафіянами вперше зробили згідно з францисканською традицією, різдвяний вертеп, пластичне відтворення сцени Різдва Ісуса Христа, котре робиться у францисканських церквах в часі різдвяних свят.

Також вперше при парафії діти організували на Різдво коляди та традиційну українську сценку-вертеп.

До того часу належить також початки Вівтарної Дружини, о. Іван тих дітей котрі ходили прислуговувати при Службі Божій об’єднав в одну групу. Першим дітьми хто прислуговував були брати Міськевичі – Толік та Петро, Міша Мельник, згодом до них приєдналися інші.

На жаль 27 лютого, в перший день Великого посту, о. Елігій Сінковський повернувся до Польщі. Служачи в найважчий період становлення громади, віддано й зі зрозумінням служив людям, був добре приготовлений до праці серед українців, знав їх звичаї та мову. Молоді отці, котрі залишилися, швидко відчули втрату, досвідченого душпастиря.

На початку року о. Івану П’єхоті архітектор п. Сергій Гора запропонував проект монастирського комплексу, з котрого першою будовою мав бути монастир котрий вже будувався. Цілий комплекс мав бути розміщений на частині «дачних» ділянок. Сам проект був досить сміливим й модерним, поєднував старовинні стилі з сучасними архітектонічними розв’язаннями. Брати прийняли проект, залишилося погодити питання з землею.

Брати зі здивуванням відкрили для себе у Великий Піст, що серед греко-католиків користується великою популярністю традиційно францисканська побожність Хресної Дороги. Розпочавши відправляти Хресну Дорогу у Великий Піст 1996 р. брати бачили як щораз більше людей приходить на Хресні Дороги до їх каплиці. На Вербну Неділю вірних вже було понад тисячу. Також Сповідь хворих, спочатку перед Великоднем а потім подібно до досвіду братів у Польщі сталася щомісячною практикою. Кожної першої п’ятниці місяця брати обходили важко хворих з Причастям та нагодою до Сповіді. Взагалі сам добрий звичай сповіді І п’ятниці місяця є пов'язаний з побожністю до Пресвятого Серця Христового.

За ініціативою о. Івана після Великодня розпочато працю над іконостасом, його завершили вже після храмового празника, 15 липня. Автором ікон була художниця п. Ольга Файко.

В тому ж році, під кінець серпня в Хоржові-Клімзовцу (Польща) у францисканському монастирі, прийняли облачення перші брати греко-католики.

05.09.1996 р. до братів у Тернополі приєднався о. Калікст Мрика і відразу зайнявся душпастерством дітей. Служба Божа на 12.00 год. сталася його «приватною» Службою, о. Калікст цілковито присвятився для дітей та молоді й швидко здобув прихильність та любов до себе парафіян12.

При парафії в тому році почали працювати сестри Служебниці Непорочної Діви Марії, це було суто українське згромадження їх заснувала св. Йосафата Гордашевська. В Тернополі було три спільноти сестер служебниць, ті, що працювали на нашій парафії жили на вул. Руській 8. На нашій парафії сестри вчили дітей, провадили дитячий хор на Службі Божій о 12.00 год. Сестри котрі працювали в нас то с. Стефанія Коваленко, с. Олена Гнідець, с. Мартина Костак, с. Софронія Данилюк, с. Діонісія Трач, та блаженної пам’яті с. Анна Глова котру замордували коли вона перебувала у спільноті сестер у Вінниці, кілька років по тому. Працювали сестри на нашій парафії до 1999 р.

Восени сестри служебниці вперше при парафії св. Петра, почали приготування дітей до Урочистого Причастя та І Сповіді. Урочисте Причастя вперше відбулося 24.12.1996 р.

Пізньою осінню, брати змушені біли переселитися до ще недобудованого монастиря. Коли власник мешкання в якому жили наполягав щоби вони залишили квартиру, брати облаштували кілька кімнат в ще незавершеному монастирі й перебралися до нього.

З «Пилипівкою» в каплиці почалося свято дітей. Брати маючи досвіт «рорат» з Польщі, де до Різдва готуються цілий передріздвяний піст, організували для дітей катехетичні зустрічі з різними цікавинками. Кульмінацією була зустріч перед Різдвом, де всім дітям котрі брали участь у зустрічах і особливо відзначилися роздавали подарунки. Такі передріздвяні зустрічі найбільше запам’яталися дітям й через дітей знайшли дорогу до серця дорослих.

За цей рік було 63 Хрещення та 15 Шлюбів13.


1997
Цього року різдвяний вертеп, котрий часто вже звали «шопкою», будували брати та молодь під керівництвом о. Теофіла, котрий після від їзду о. Елігія став відповідальним за душпастерство.

15-16 січня в монастирі відбулася непересічна подія, за ініціативою братів з Тернополя, до їх монастиря з’їхалися брати менші з кустодії Архангела Михаїла. 19 братів на чолі з тодішнім настоятелем кустодії Максимиліаном Дубровським, прибули з різних місць де служили – Ковеля, Шепетівки, Баранівки, Чечельника, Рави Руської, Судової Вишні, Житомира, Шаргорода.

Великий Піст минув у піднесені, отці почали на кожній Хресні Дорозі на Літургії Перед освячених Дарів виголошувати проповіді. У Великий Четвер 24.05. були посвячені бічні образи – Матері Божої Зарваницької, Серця Ісуса, св. Франциска та св. Клари. Образи намалював художник з Бережан Ярослав Крук. Зараз вони знаходяться в підвальній каплиці «Слова Божого».

На Великдень у отця Калікста брали інтерв’ю місцеве телебачення ТV-4, від імені братів привітав всіх з святом Воскресіння. Відтоді це станеться майже звичаєм, для багатьох це було правдиве відкриття, що брати з Польщі можуть так ревно служити серед українців. Брати вносили у відносини між народами сусідами свій францисканський харизмат примирення.

Після Великодня 13.05 почали вперше святкувати день Матері Божої Зарваницької, за взірець взяли досвід з Польщі де 13 дня кожного місяця в особливий спосіб вшановувалося Матір Божу Фатімську. Особливістю цього дня було відмовляння цілої вервиці та благословення дітей.

У всі неділі від Великодня до П’ятидесятниці відправлялися Служби Божі на яких до Урочистого Причастя приступило понад 200 дітей. Це також станеться добрим парафіяльним звичаєм.

26 травня 1997 р. Генеральний Настоятель Чину Братів Менших Герман Шалік призначив о. Івана П’єхоту настоятелем спільноти братів менших візантійсько-українського обряду. Це було достойне оцінення ревної праці молодого францисканця, котрий незважаючи на свій вік в дуже швидкий час завершив каплицю та збудував великий монастир. На весні 1997 р. вже були остаточно завершені внутрішні роботи в монастирі і він був цілковито облаштований. Монастир був збудований за кошти Провінції Успіння (Польща), а також Курії Генеральної (Рим). Серед тих хто найбільше приклався до праці при будові були п. Богдан Яремчук, п. Володимир Шаблевський та особливо п. Іван Гедеш14. Монастир названо на честь Різдва Пресвятої Богородиці.

Того року в провінції Успіння відбулася Капітула, певний з’їзд братів котрі вирішують проблеми котрі повстають, на ній замість о. Дам’яна Шойди вибрано провінціалом о. Йосифа Чуру.

На храмовий празник в урочистій Літургії брали участь 17 священиків.

Вже влітку 1997 р. стало зрозуміло, що 36 «дачних» ділянок котрі місто віддало францисканцям під побудову їх комплексу не будуть віддані їх користувачами. Завдяки однак генеральному архітекторові міста п. Данилу Чепілю францисканці отримали місце через дорогу від каплиці. За планом на цьому місті мав бути зведені багатоповерхівка та великий магазин. В листопаді вже на новому місці призначеному під будову церкви розпочалися роботи, було розрівняно землю й вбито майже 360 металічних свай. Керував роботами о. Іван Пєхота, натомість відповідальним за технічний нагляд був п. Володимир Шаблевський, конструктор – п. Йосиф Зімельс, відповідальний за роботи – п. Богдан Яремчук та вже відомий архітектор Сергій Гора.

Під час передріздвяного посту «пилипівки», о. Калікст виголошував проповіді для дітей в понеділок, середу та п’ятницю. Загалом майже 500 дітей брало участь в цих зустрічах.

4 грудня при парафії за ініціативою п. Анни Водуд було засноване Братство Матері Божої Неустанної Помочі, до Братства вступило тоді понад 200 вірних, воно було затверджене Генеральним вікарієм єпархії митрофорним протоієреєм Василем Семенюком. Саме Архибратство було засноване редемптористами у 30-ті роки минулого століття для утвердження католицької побожності, й у Тернополі було традиційно найбільш поширене, брати ж йшли на зустріч кожній добрій ініціативі в котрій бачили духовне збагачення своїх вірних.



В тому році відбулося 76 Хрещень та 15 Шлюбів15.

1998
Вже за звичаєм брати з молоддю славили Різдво Христове ставлячи в церкві різдвяний вертеп, того року вперше на «шопку» до нашої церкви завітало місцеве телебачення.

На Різдвяні Свята вийшов перший номер парафіяльної газети «Вісник святого Франциска», це було немовби продовження видання парафіяльної газети котра називалася «Знак Тау». Ініціатива створення газети належала до молодого журналіста п. Олега Жака. Газета мала 8 сторінок й вийшла накладом в 500 екземплярів.

Оновлений проект після зміни місця під будову церкви вже був виконаний 4.03.1998 р. архітектору п. Сергію Горі залежало на відтворенні його сміливого задуму в реальності.

Під час Великого Посту в перше в парафії були виголошені ре колекції, духовні науки, для парафіян. Їх провів о. Павло Репела.

1.04. 1998 р. до Польщі повернувся о. Теофіла Лукаса. Перед тим 17-19 березня у монастирі відбулася візитацію, інакше кажучи свого роду перевірку стану життя спільноти16.

Після Великодня посвячено на місці майбутньої церкви хрест і освячено навколишню землю. З літа почали роботи над фундаментом майбутнього храму. На осінь фундамент вже був повністю приготований.

Цей рік для о. Калікст стався правдивим випробуванням, бо після від’їзду о. Теофіла душпастирська праця лягала на нього. Праця з дітьми та молоддю а також велика прихильність вірних зробила з нього правдивого улюбленця парфіян. Чудово проведені Служби Божі на котрих діти вперше приступали до Причастя запам’яталися не тільки дітям але й дорослим. До сьогодні вірні пам’ятають проповід о. Калікста.

У цьому році до хору котрий славив Бога під час Божественної Літургії о 10.00 год. приєднався



Поділіться з Вашими друзьями:
  1   2   3   4   5

Схожі:

Книга з нагоди 20-ліття служіння францисканців серед греко-католиків iconУроку з теми «Греко-перські війни» «Причини греко-перських війн»
Перекриття персами Босфору та Дарданелл через припинення контактів Греції з містами-колоніями на Чорному морі
Книга з нагоди 20-ліття служіння францисканців серед греко-католиків iconІсторія району 193
Довбей, В. Святкувала Новоселиця [Текст]: [село Перечинського р-ну святкувало 320-ту річницю з дня першої письмової згадки про нього,...
Книга з нагоди 20-ліття служіння францисканців серед греко-католиків iconМіж опором та пристосуванням: греко-католицьке релігійне підпілля в системі радянського тоталітаризму
Церкви у рамках проєкту «Жива історія». З методологічної точки зори ця стаття покликана реконструювати ментальні структури греко-католицького...
Книга з нагоди 20-ліття служіння францисканців серед греко-католиків iconКнига світ, книга серцю привіт Методичні рекомендації ббк 8. 387. К 53
Книга — світ, книга — серцю привіт : метод реком. / Нац б-ка України для дітей; уклад. Ю. В. Осадча. — К., 2013. — 36 c
Книга з нагоди 20-ліття служіння францисканців серед греко-католиків icon«Засоби залучення учнів до читання як шлях формування загальнокультурної компетенції інноваційної особистості»
Школа – це насамперед книга. Книга – це могутня зброя. Розумна, натхненна книга часом вирішує долю людини
Книга з нагоди 20-ліття служіння францисканців серед греко-католиків iconКнига року Бі-Бі-Сі 2012 (Книга року bbc) — літературна нагорода україномовним літературним творам, що присуджується Британською телерадіомовною корпорацією (Бі-Бі-Сі). Книга року Бі-Бі-Сі
Ця книга про те, як можна подолати свій страх. Про те, як можна навчитися навіть із найстрашніших І найзагрозливіших синьомордів...
Книга з нагоди 20-ліття служіння францисканців серед греко-католиків iconБ 61 Біляїва Доротея, Роджерс Алла, Лонг Джіна, Лонг Стівен б 61 Слово І відгомін. Збірник рецензій на поетичну творчість Володимира Біляєва з нагоди 80-річчя поета
Володимира Біляєва з нагоди 80-річчя поета Донецьк: Український культурологічний центр, 2006. 152 с
Книга з нагоди 20-ліття служіння францисканців серед греко-католиків iconКнига для дому, книга для сім'ї, ви можете сміливо наслідувати приклади з моїх порад, робити виписки, конспектувати окремі тези чи положення, а згодом перевірити це на власному досвіді
Книга, що претендує на настільну, заслуговує, очевидно, на передмову. Книга без передмови — те ж саме, що кінокартина без кіножурналу....
Книга з нагоди 20-ліття служіння францисканців серед греко-католиків iconКостьол Святого Олександра. Історична довідка
Латинської церкви, була названа “пропагандою”ii, але так чи інакше, результатом цих подій стала можливість для київських католиків...
Книга з нагоди 20-ліття служіння францисканців серед греко-католиків iconПрограма навчальної дисципліни
Суспільна опіка греко-католицької церкви над українською еміграцією з галичини


База даних захищена авторським правом ©biog.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка