Князь-книжник володимир-василькович



Дата конвертації17.08.2017
Розмір53 Kb.

УДК 027.1 (477) Синюк Cергій
КНЯЗЬ-КНИЖНИК ВОЛОДИМИР-ВАСИЛЬКОВИЧ
Володимир Василькович з’являється на сторінках Галицько-Волинського літопису близько 1258 року (народився, ймовірно, у другій половині сорокових років ХІІІ століття). Проявляє себе як блискучий дипломат, мудрий і виважений державний діяч, мислячий стратег і покровитель вітчизняної книжності. Саме при дворі Володимира Васильковича був створений потужний осередок давньоукраїнської книжності, який включав у себе скрипторій та бібліотеку. У Галицько-Волинському літописі знаходимо чимало відомостей про діяльність Володимира Васильковича в царині книжкової культури. Серед них виділяється список книг, подарованих храмам Волині та довколишніх земель князем Володимиром Васильковичем [4, с. 447]. Крім того, важливу інформацію містять також приписки переписувачів у книгах, створених у скрипторії Володимира Васильковича, котрі збереглися у пізніших копіях (їх ґрунтовний аналіз міститься у фундаментальній праці з історії української рукописної книги Я. Запаска [3, с. 301]).

В. Фрис справедливо зауважує, що “при кожній більш-менш обширній згадці про книжкову культуру княжих часів згадується про щедрі дари [Володимира Васильковича] церквам” [8, с. 227]. Однак дослідженість видатного центру давньої вітчизняної книжності, яким без сумніву була Волинь часів Володимира Васильковича, не можна вважати ні достатньою за глибиною, ані різнобічною за тематикою. Якщо висвітленню діяльності скрипторію Володимира Васильковича та аналізу його продукції присвячена ґрунтовна стаття Я. Запаска “Скрипторій князя Володимира Васильковича”[2, с. 185—193], то у напрямках історії бібліотечної справи, історії бібліографії, та й загальної культурології, літописні повідомлення, практично, не досліджувались. І це при тому, що джерельна база для вивчення даного явища книжкової культури є значно ширшою та інформативнішою ніж, скажімо, джерела про бібліотеку Ярослава Мудрого.

Зокрема, повідомлення літопису та дослідження науковців дають нам змогу зробити спробу обґрунтованої реконструкції складу бібліотеки Володимира Васильковича. Літописний опис книг, які Володимир Василькович подарував храмам та монастирям, у більшості позицій містить примітки “списав він”, або “списав сам” [4, с. 447]. Не маємо підстав сумніватися у тому, що оригінали для переписування бралися саме із княжої бібліотеки. Серед книг, подарованих князем церквам, нараховуються 27 “виданих” скрипторієм Володимира Васильковича.

Той же Галицько-Волинський літопис надає нам інформацію і про інші книги, які могли бути наявні у Володимировій бібліотеці. Адже на думку численних дослідників цієї пам’ятки вітчизняної історіографії, принаймні остання частина літопису писалася саме при дворі Володимира Васильковича. Цілком логічним виглядає припущення, що праця такого обсягу мусила базуватися на ресурсах потужної книгозбірні, створити яку на той час було справою посильною хіба для найзаможніших і зацікавлених. У нашому випадку такою книгозбірнею мусила бути бібліотека Володимира Васильковича. Спираючись на проведений Л.Махновцем аналіз цитатного матеріалу останньої частини Галицько-Волинського літопису [4, с. VIII], можемо поповнити гіпотетичний список книг князя Володимира ще чотирнадцятьма назвами.

У розпорядженні князя Володимира і княгині Ольги мусив бути також і грецький чи руський зразок “Кормчої книги” (“Номоканону”), з якого 1286 року у княжому скрипторії було зроблено принаймні дві копії, свідченням чого є приписки, котрі збереглися у двох пізніших списках - Харківському та Арадському [5, с. 109].

Пряму вказівку на походження копії від оригіналу, який зберігався у княжій книгозбірні, містить також приписка до “Повчань Єфрема Сирина”: “У літо сьомої тисячі написалися книги ці за царювання благовірного цісаря Володимира, сина Василькового, онука Романового боголюбивим тивуном Петром […] Сей був у той час тивуном у князя Володимира і був у нього син іменем Лаврентій. Його ж віддав учитися святим книгам, повчаючи апостольськими заповідями на всі часи, сам же строїв книги ці з великою ретельністю, в усі дні милуючи майстра” [3, с. 301].

Низка істориків висловлює припущення, що окремі частини Галицько-Волинського літопису писалися різними авторами у різних містах. Вивчення процесу формування остаточного тексту “Галицько-Волинського” літопису виходить далеко за межі пропонованого дослідження. Наразі ж можемо констатувати, що розходячись в деталях, більшість дослідників одностайні у твердженні, що Галицько-Волинський літопис є компіляцією ряду самостійних творів.

Цілком очевидно, що укладачі остаточного списку літопису мусили мати доступ і до творів, які до включення в текст літопису існували у вигляді окремих книг. Найбільш ймовірним є припущення, що ці книги були наявні саме у княжій бібліотеці. Відтак можемо додати до переліку книг Володимирової бібліотеки ще не менше п’яти назв.

Таким чином, бібліотека Володимира Васильковича нараховувала ніяк не менше півсотні книг, що могло на той час вважатися цілком пристойною величиною. Адже мало причин сумніватися у тому, що оригінали для переписування бралися саме із княжої бібліотеки.

На думку М. Грушевського, бібліотека Володимира Васильковича була своєрідним центром культурного життя Волині та прилеглих земель: “Як сам він з замилуванням віддавав свій вільний час копіюванню богослужбових книг, так і двір його, очевидно, був повний таких “філософів” і любителів книжного списання” [1, с. 183]. Варто припускати, що саме у цьому колі філософів та книжників, з опорою на ресурси бібліотеки Володимира Васильковича була пророблена гігантська робота з упорядкування Галицько-Волинського літопису та цілого кодексу середньовічної історії України-Русі, відомого нам більше за назвами пізніших рукописних копій (Іпатський, Хлєбніковський, тощо), а насправді названого упорядниками “Літопис Руський”. У той же час наявність при княжому дворі скрипторію дозволило розмножити дану працю у кількості, яка забезпечила поширення тексту літопису в культурному просторі Східної Європи, збереження його до нашого часу.

Цитована вище приписка до «Повчань» Єфрема Сирина містить ще один цікавий аспект. Якщо тивун Петро віддав свого сина в книжне навчання — чи не варто припустити існування при дворі князя Володимира, чи при монастирі, котрим князь опікувався, якогось навчального закладу, а відтак — і осередка наукової та творчої діяльності. Додатковим підтвердженням існування такого закладу при дворі Волинського князя може стати біографія Петра Ратненського. У житіях цього уродженця Волині, котрий став згодом Московським митрополитом, говориться, що коли він досяг семи років, його "віддали батьки книг учитись". З немалою долею ймовірності можемо припустити, що майбутній церковний достойник, дитинство якого припадало на вісімдесяті роки ХІІІ століття, «книг учився» саме при княжому дворі.

У світлі вищенаведеного, мусимо погодитися з думкою І. Пасічника, що “у певному сенсі Володимира Васильковича можна вважати ідейним предтечею князів Острозьких. Те, що робив він, знайшло своє продовження в діяльності представників цієї князівської династії” [6, с. 5]. Спадок князя-книжника Володимира Васильковича — це не тільки переписані ним книги та створені при його дворі тексти. Це ще й приклад для можновладців прийдешніх поколінь, вагомий внесок у розбудову українського культурного простору.


Література

  1. Грушевський М. Історія української літератури / М. Грушевський. — К. : Либідь, 1993. — Т. ІІІ. — 284 с.

  2. Запаско Я. Скрипторій волинського князя Володимира Васильковича / Я. Запаско // Записки НТШ. — Л., 1995. — № 123. — С. 185—193.

  3. Запаско. Я. Українська рукописна книга / Я. Запаско. — Л. : Світ, 1995. — 480 с.

  1. Літопис Руський. — К., 1989. — XVI+591 с.

  2. Панишко С. До питання про поїздку Володимира Васильковича в Орду у 1286 році // Волинська книга : наук. зб. — Острог, 2005. — С. 109.

  3. Пасічник І. Повернення аристократа // День. — 2008. — № 34 (23 лют.).

  4. Синюк С. Приватні бібліотеки європейських володарів доби Високого Середньовіччя // Звітна наукова конференція викладачів, аспірантів, співробітників і студентів РДГУ, 25-27 лютого 2008 р. Секція “Актуальні проблеми бібліотекознавства і бібліографії”. — Рівне, 2008. — С. 61—63.

  5. Фрис В. Галицько-Волинська книга ХІІІ ст. // Княжа доба: історія та культура / Ін-т українознавства ім. І. Крип’якевича НАН України ; відп. ред. Я. Ісаєвич. — Л., 2007. — С. 211—232.

  6. Ісаєвич Я. Світ рукописної книжності / Я. Ісаєвич. — Л., 1993. — 360 с.

Каталог: bitstream -> 1984
bitstream -> Конспект лекцій з дисципліни «Соціологія еліт»
bitstream -> Конспект уроку із світової літератури для 7 класу Тема. Поетизація давньоруської минувшини в баладі О. С. Пушкіна «Пісня про віщого Олега»
1984 -> Г. Швецова-Водка
1984 -> Навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів культури і мистецтв
1984 -> Навчально-методичний посібник для студентів вищих навчальних закладів напряму
1984 -> Навчально-методичний посібник для студентів вищих навчальних закладів напряму 020105 „Документознавство та інформаційна діяльність


Поділіться з Вашими друзьями:

Схожі:

Князь-книжник володимир-василькович iconОсновна сесія №2 зовнішнього незалежного оцінювання 2010 року
У результаті адміністративної реформи, великий київський князь Володимир Святославич
Князь-книжник володимир-василькович iconДати І події року
Монастирському під час походу на Корсунь (Херсонес) зупинявся із військом Київський князь Володимир, який за легендою заснував тут...
Князь-книжник володимир-василькович iconВолодимир Святославич
...
Князь-книжник володимир-василькович iconУроку. "Весни розспіваної князь "
Тема уроку. "Весни розспіваної князь " За творчістю Богдана Ігоря Антонича Богдана-Ігоря Антонича
Князь-книжник володимир-василькович iconГолобуцький володимир Олексійович
Голобуцький володимир Олексійович (15(28). 07. 1903, с. Великий Бір Суразького повіту Чернігівської губернії – 21. 01. 1993, м. Київ)...
Князь-книжник володимир-василькович iconАвтобіографія яковенко Володимир Васильович
Яковенко Володимир Васильович, народився 26 сепрня 1950 року в м. Жданові Донецької області
Князь-книжник володимир-василькович iconАвтобіографія ковальчук Володимир Олегович
Ковальчук Володимир Олегович, народився 01 червня 1964 року в м. Маріуполі, Донецької області
Князь-книжник володимир-василькович iconАвтобіографія жигіль Володимир Геннадійович
Жигіль Володимир Геннадійович, народився 9 березня 1963 року у м. Маріуполі, Донецької області
Князь-книжник володимир-василькович iconВолодимир Винниченко (26 липня 880 — березня 1951) Життєвий шлях письменника…
Володимир Винниченко народився 14 липня 1880 року (за ст ст.), в місті Єлисаветграді Херсонської губернії в робітничо-селянській...


База даних захищена авторським правом ©biog.in.ua 2019
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка