Кобиляшна Євгенія Віталіївна дікз «Поле Полтавської битви»



Скачати 198.24 Kb.
Дата конвертації01.03.2018
Розмір198.24 Kb.

Кобиляшна Євгенія Віталіївна

ДІКЗ «Поле Полтавської битви»

Завідуюча відділом науково-масової роботи

моб.0665951399

Полтава, вул. Реконструктивна, 13

«Театральне і гастрольно – концертне життя Полтави

кін. ХІХ – 20 – х рр. ХХ ст..»

Полтаву кін. ХІХ – поч. ХХ ст. часто уявляють тихим, мирним, глухим, забутим провінційним містечком. Але в ній постійно вирувало життя, стрімко розвивалася торгівля – сюди у 1852 р., з Ромен, був переведений один із найбільших і найстаріших ярмарків в Україні – Іллінський ярмарок. Діяв іподром. Відкривалися банківські установи, навчальні заклади, бібліотеки та багато інших установ. Культурне життя міста було інтенсивним, насиченим численними культурно – мистецькими подіями. Влаштовуються літературно – музичні вечори, народні читання, прийоми, благодійні обіди, театральні вистави. Полтавську публіку вражали виступи численних вокальних та інструментальних ансамблів, хорових та хореографічних колективів, оперних труп. Початок ХХ ст.. характеризувався також бурхливим розвитком індустрії розваг - виникненням кінематографу та цирку, які досить швидко стають популярними і в нашому місті. Кінотеатри «Рекорд» (містився на місці кафе за будинком ЦУМу), «Патеграф» (знаходився в районі нинішнього Петровського парку за будинком бібліотеки І. Котляревського), «Тріумф», «Ілюзіон» пропонували своїм глядачам стрічки на будь-який смак: драма, комедія, фарс, бойовики : «На суд звіра», «Про що ридала скрипка», «Останні обійми», «Вогняний метелик», «Фатальна помилка», кінострічка про «Життя і творчість Ріхарда Вагнера», інформаційний кіножурнал «Пегас»[3]. У Полтаві гастролювали артисти Петербурзького цирку «Модерн», проте найбільшу аудиторію збирала відома трупа Московського цирку Ж. Труці. Глядачів вражали неперевершені стилізовані клоунські костюми, красиво нанесений грим на обличчя виступаючих клоунів, акробатичні трюки повітряних гімнастів, силових акробатів, всі ці урочистості супроводжувалися звуками оркестру і викликали масу овацій глядацького залу [8].

Полтава місто стає помітним культурним центром всієї губернії.


Але в свою чергу ми не повинні забувати, в яких умовах відбувався розвиток української культури другої половини XIX – початку ХХ ст. Це був час гуртування інтелектуальних сил у пошу­ках найбільш дієвих засобів збереження й піднесення національної самосвідомості, роз­витку всіх видів і форм української культури.

Процес розвитку української культури штучно переривався антинаціональними захода­ми російського уряду, наприклад, виданням у 1863р. Валуєвського циркуляра, Емського акту 1876 р. та ін. постанов, щодо заборони української мови, театрів, дитячої літератури, скасування української преси і т.д. [11].

Репресивні заходи царського уряду все ж не могли знищи­ти глибокі українські театральні традиції. Влітку 1882 р. в Єлисаветграді М. Кропивницький і М. Садовський заснували українську трупу, яка дебютувала на сцені виставою «Наталка - Полтавка». Так почалася історія українського професійного театру.

Полтава – старовинне українське театральне місто, яке ввійшло в історію театральної культури України ще за часів Івана Петровича Котляревського – класика, зачинателя нової української літератури, основоположника драматургії, директора «Вільного театру» і першої української п’єси з народного життя «Наталки Полтавки», стало одним із прогресивних центрів формування професійного театру. Тут протягом багатьох років формувалися і виступали численні театральні трупи: (1808 – 12 рр.) І. Калиновського, І. Штейна. На Полтавській сцені відзначилися такі провідні актори як М. Щепкін, М. Городенський, К. Нальотова (перша Наталка - Полтавка). Незважаючи на те, що у 1821 р. вільний театр припив свою діяльність, історія Полтавського театру не завершилася [2].

З ІІ пол.. ХІХ ст..( у 1852 р.) генерал-губернатор Полтави Кокошкін вирішив побудувати на швидкоруч дерев’яний театр у міському саду (сьогодні парк «Перемога»), де вже 22 липня 1852 р. відбулася і перша вистава. Репертуар був досить слабкий, вистави ставились російською мовою: «Русская Боярыня», «Купец Иголкин», «Дочь второго полка»[1].

Театр у міському саду проіснував 30 років. За цей період він перетворився на справжню аварійно небезпечну будівлю, тож 1882 р. її було продано купцю Ейзлеру, який розібравши її, спорудив на тому ж місці невелике приміщення відкритого типу, де ставилися вистави в літній період. А 2 жовтня 1888 р. воно згоріло. Після того, як літнє приміщення згоріло, купець Панасенко переобладнав свої цегляні крамниці, що знаходилися на розі вулиць Ново - Полтавської (нині Шевченка) і Стрітенської (тепер Комсомольська), під двоповерховий театр, де грали актори трупи С. Новикова. Проіснував цей заклад майже 15 р. Згодом правління попечительського товариства з дозволу міської думи спорудило тимчасовий дерев’яний театр в Олександрівському саду (нині Корпусний парк). 14 червня 1898 р. самодіяльний драматичний гурток поставив п’єсу «Безталанна». Виставу схвально зустріли глядачі. Театр діяв тільки в літні місяці й проіснував до 6 лютого 1901 р. Його через аварійність продали купцеві Ейзлеру, а той розібрав і спорудив новий і 20 липня того ж року аматори сцени поставили комедію В. Александрова «На хлебах из милости». З 1870 по 1883 рр. періодично ставилися спектаклі й у залі будинку нащадків Волковицьких, у районі Нового базару [9].

З моменту створення українського професійного театру Полтава перебувала в центрі уваги корифеїв української сцени. У 1892 р. у полтавському театрі працює видатний діяч української культури, драматург, актор, режисер і композитор Марко Лукич Кропивницький, з ім’ям якого пов'язаний наступний етап розвитку реалістичної драматургії. Разом із трупою М. Старицького, виступали корифеї української сцени Кропивницький, Саксаганський, Садовський і гордість української сцени – М. Заньковецька, яка до Полтави навідувалась досить часто. Видатну чернігівку завжди приваблювала наша Полтавщина. Вона неодноразово виступала в Полтаві, Кременчуці, Лубнах, Лохвиці і навколишніх селах. Щира дружба була у Марії Костянтинівни з В. Г. Короленком, серед її близьких, однодумців був Панас Мирний, у його садибі вона завжди була шанованим гостем. На сцені полтавського театру (купця Панасенка на розі сучасних вулиць Шевченка і Комсомольської) у 1893 р. ставили драму П. Мирного «Лимерівна», де головну роль грала неперевершена Марія Заньковецька [2]. Полтавська сцена стала своєрідним поштовхом для відкриття театрального таланту Гліба Євгеновича Котельнікова ( 1872 - 1944) – відомого винахідника першого авіаційного ранцевого парашута та визнання його як людини художньо – обдарованої. Участь у проведенні народних читань та театрів єдине, що тримало Гліба Євгеновича на службі у Полтавському Акцизному управлінні (з 1899 – 1901 рр.). Справжньою відрадою для Котельнікова стає місцевий любительський театр, в якому він був не тільки актором, а й художнім керівником. Його запросили грати у трупі «Народної аудиторії імені Гоголя».

Економічний та культурний розвиток міста, зростання чисельності його населення, насичене гастрольно – концертне життя наприкінці ХІХ на поч.. ХХ ст.. з новою силою поставили питання про спорудження в Полтаві стаціонарного театру. У 1897 р. мешканці міста звернулися до міської управи з проханням про створення «особого здания, в котором могли бы помещаться всє вознікшія здесь учреждения, имеющія просвітительній й общеобразовательній характер, с тем, чтобы оно было посвячено памяти Н. В.Гоголя».


Тож на початку вересня 1898 р. на місці крамниць Суздальського ряду по вулиці Іванівській (нині Гоголя) було розпочато будівництво великого приміщення для просвітницьких заходів. Адже "Театр у всі часи був для культурних народів великою цінністю, яка мала незвичайне моральне, культурне і громадське значення, як школа, що безпосередньо давала масам все те, що придбали життя, наука і знання".


Полтавський просвітницький будинок ім. М. В. Гоголя був споруджений у 1901 р. за проектом петербурзького архітектора О. Г. Трамбицького, втілений у життя полтавським земським архітектором О. І. Ширшовим.

Мурований, витриманий у стилі французького неоренесансу. Головне приміщення — прямокутний у плані глядацький зал на 1100 місць: (партер розпланований на 500 місць, лож влаштовано – бокових в бельетаж по 13 з кожної сторони, в бенуарі по 7 і на верхньому ярусі 2; всього 42 ложі по 4 місця в кожній; верхній ярус відведений під окремі місця, при чому напроти сцени розміщені лави в 6 рядів, а з обох боків – в 2 ряди; в бельетажі – балкон і в партері - амфітеатр), прикрашений декораціями, з балконами, ложами і галереями, оркестровою ямою і компактною сценічною коробкою - «сцена, напоминающая итальянский театр «Ла скала», была открыта для театральных постановок» та паркетною підлогою [14]. Відзначалася новозведена будівля і унікальними акустичними властивостями. За спогадами сучасників, акторів, які грали у театрі на початку ХХ ст.., коли на сцені падала голка, дзвін її падіння можна було почути на гальорці. (Коштувала місту 180 тис. руб.)

Театральну завісу розписав Г. Г. Мясоєдов. У 1898 р., коли у Полтаві почали будівництво нового приміщення Полтавського театру до Г. Мясоєдова звернулися з проханням написати завісу. У березні 1899 р. художник закінчив роботу і підніс цей чудовий твір як дар місту. На завісі він зобразив околиці міста, на передньому плані дорога, на якій вдалині чумацький віз, запряжений парою волів. Ліворуч дороги сидить кобзар, в обличчі якого портретна схожість з Т. Шевченком, і грає на кобзі перехожому, що сидить поруч у задумливій позі. В ньому легко можна впізнати М. В. Гоголя. Тут же, спершись на ціпок, стоїть дівчина – пастушка, що гнала гуси додому і, почувши пісню, забула про них. Вдалині на горі видніється Хрестовоздвиженський монастир. Все це художник зобразив на фоні української природи. (Нині полотно зберігається у Полтавському Краєзнавчому музеї).

У зв’язку з відкриттям Просвітницького будинку ім.. Гоголя місцева влада видала спеціальну інструкцію (опублікована у «Полтавських губернських ведомостях» четверг, 9 ноября 1900 г. ) по використанню будівлі, в якій говорилося про те, що Просвітницький будинок, зведений на кошти місцевої влади і «губернського комитета попечительства о народной трезвости» залишається безпосередньо у власності міста і має утримуватися за його рахунок. Будівля призначалася для народних чайних і читань, музичних товариств, театральних вистав, благодійних заходів і для громадських закладів. Приміщення надавалося безкоштовно у визначений час по недільних і святкових днях. Міський театр надавався народним хорам, благодійним товариствам для влаштування танцювальних та музичних вечорів, театру та іншого роду розваг у визначені дні і за певну платню, а також Полтавському відділенню Імператорського музичного товариства для влаштування симфонічних концертів протягом 10 вечорів на рік, а також проведення безкоштовних репетиції з оплатою лише за освітлення.

Встановлення вартості місць в глядацькому залі було доручено комісії по завідуванню театральною будівлею і здійснювалося залежно від характеру та зацікавлення театральних вистав: бенуарна ложа – 4 р., бельетаж – 3 р. і останні місця галереї - 10 коп., а разовий збір становив – 900 р. Передбачалося, що театр буде зайнятий протягом року 150 вечорів, а витрати на утримання ж самої будівлі досягали близько 11 тис. [14].

Відкриття будинку відбулось 21 лютого 1902 р.. На честь цієї події було поставлено виставу "Ревізор" за М. В. Гоголем.

Наявність у нашому місті будівлі міського театру, великої сцени та глядацької зали сприяло виникненню різноманітних театральних труп, музичних колективів, гуртків, динаміці гастрольно-концертного життя, все це привертало увагу гастролерів до нашого провінційного містечка. В цей час полтавська публіка могла насолодитися найрізноманітнішими видами мистецтва: опера, драматичний театр (український і російський), балет, танець, оперета, водевіль, цирк, кіно. Традиційним для цього часу було проведення різноманітних лекторіїв просвітницького характеру, маніфестацій та благодійних заходів. Полтаву відвідували солісти – інструменталісти (піаністи, скрипалі, віолончелісти), сольні виконавці, вокальні, інструментальні, хорові, хореографічні колективи, оперні трупи як вітчизняного так і світового рівня. Серед перших музикантів - гастролерів, хто відвідав Полтаву наприкінці ХІХ ст., був польський піаніст і композитор Антон Контський. Ім’я музиканта було відоме у найширших музичних колах, оскільки він був першим піаністом, хто гастролював містами практично всіх країн світу. Його виступ перед полтавською аудиторією 31 березня 1899 р. справив незабутнє враження,«не залишивши серед численної полтавської публіки жодного байдужого».

Полтавських любителів музики полонили концерти російського піаніста Йосипа Гофмана. Виступи музиканта-віртуоза, який на той час перебував у зеніті слави, були визначною подією не лише для провінційної, а й для столичної публіки. Численну аудиторію збирали концерти російського піаніста і диригента, учня М. Рубінштейна, П. Чайковського і Ф. Ліста, музиканта із європейським ім’ям Олександра Зілоті. Артист відвідав Полтаву вперше у листопаді 1901 р. разом із віолончелістом, професором Санкт-Петербурзької консерваторії Олександром Вержбиловичем. Концерт становили добре відомі твори Л. ван Бетховена і Ф. Шопена.

Завжди цікавими для полтавських глядачів були виступи харківської оперної трупи Царетеллі. У грудні 1901 р. колектив відвідав Полтаву із рядом оперних спектаклів. Гастролі трупи Кастеляно у Полтаві (з 3 листопада 1900 р.) буквально полонили місто своїм багатим оперним репертуаром. Італійські артисти подарували публіці шістнадцять опер (Ш. Гуно, А. Тома, Дж. Верді, Ф. Галеві, Ж. Бізе, Дж. Мейєрбера, Л. Обера, П. Чайковського), які були виконані упродовж усього лише двадцяти днів [8].



На межі ХІХ–ХХ ст. ще більш інтенсивними стали гастролі вітчизняних і зарубіжних представників вокального жанру, які приїжджали у провінцію із сольними концертами. Тож полтавська публіка мала можливість насолоджуватися виступами видатних співаків початку століття, як то солістів Маріїнської опери Миколи Фігнера і Євгенії Мравіної (1899); артистів Московської оперної сцени Єлизавети Азерської, Степана Власова (1901) і Леоніда Собінова(1902); російської співачки Анастасії Вяльцевої (1904); польської оперної співачки Аделаїди Больскої (1900); фінської співачки Альми Фострьом, виступи якої у квітні 1900 р. разом з піаністкою Чернецькою мали у полтавської публіки величезний успіх.

На початку ХХ ст.. великого поширення в театрах набули так звані інсценівки – переробки романів, повістей, оповідань відомих письменників.

В сезоні 1901 - 1902 рр. на сцені полтавського будинку для освітянських цілей виступала трупа російських драматичних артистів під керівництвом В. Перовського. Справжнє захоплення у полтавської публіки викликали постановки повістей Горького, який був «володарем дум» на той час: «Міщан», «На дні». На всіх горьківських спектаклях театр був переповнений, глядачі захоплено спостерігали за грою акторів, викликали їх на біс по кілька разів, дякуючи за зустріч з героями улюбленого письменника [5].

5 лютого 1902 р. під час спектаклю трупи Перовського, що давала п'єсу Л. М. Толстого "Влада пітьми", відбулася маніфестація, організована соціал-демократами на підтримку письменника, відлученого від церкви. «…перед началом второго акта, когда занавес была поднята, на верхнем ярусе (галерее), а также и в среднем ярусе публика начала аплодировать сильно и кричать «Браво», и в этот момент из верхнего яруса именно галереи, были брошены в зрительный зал разноцветные небольшие листочки бумаги с надписью «Да здравствует отлученный от церкви Л. Н. Толстой, борец за свободу!» и портретом Толстого, а другие на полулистах белой бумаги, тоже гектографированные, антиправительственного содержания».

30 серпня (12 вересня) 1903 р. вся свідома громадськість відзначала важливу подію як в житті нашого міста так і всієї України – відкриття пам’ятника І. П. Котляревському, приуроченого до дня народження письменника. Урочистості продовжувалися у Просвітницькому будинку ім.. Гоголя. У вщент заповненій залі зібрався весь тодішній цвіт української інтелігенції, творчої еліти: Леся Українка, Олена Пчілка, Панас Мирний, М. М. Коцюбинський, В. С. Стефаник, М. П. Старицький, М. В. Лисенко, В. І. Самійленко, С. В. Васильченко, Б. Д. Грінченко, О. Я. Єфименко, М. К. Садовський, М. Л. Кропивницький, І. К. Карпенко-Карий, М. Міхновський, Д. Багалій та ін. До Полтави прибули представники історичного товариства Нестора – Літописця Київського університету Св. Володимира, Харківського та Львівського університетів, товариства «Просвіта», наукового товариства ім. Т. Г. Шевченка. Неофіційна частина святкування продовжувалася наступного дня – 31 серпня. У Просвітницькому домі тривали читання біографії поета, театрали мали можливість переглянути спектакль «Наталка - Полтавка», а шанувальники музики мали можливість послухати кантату М. Лисенка «На вічну пам'ять Котляревського» на слова Т. Г. Шевченка [10].

У 1903 і 1911 рр. виступав у міському театрі відомий наш краянин, композитор М. В. Лисенко.



Революційні події 1905 р. ненадовго паралізували активність гастрольного життя губернії, водночас у самому місті культурно – мистецький пульс продовжував битися у звичному ритмі. Як завжди, регулярними залишалися симфонічні зібрання Дмитра Ахшарумова і виступи місцевих аматорів.

У 1906 р. виставою І. К. Карпенка-Карого "Мартин Боруля" розпочав роботу стаціонарний український театр Миколи Карповича Садовського. На сцені Полтавського просвітницького будинку виступали також корифеї українського театру І. К. Тобілевич, М. Л. Кропивницький, М. П. Заньковецька, В. Ф. Коміссаржевська. Лише за два тижні трупа підготувала шість вистав: «Суєта», «Бурлака», «За двома зайцями», «Хазяїн», «Наталка-Полтавка», «Наймичка» та ін.. Участь у виставах брала і знаменита Марія Заньковецька («Безталанна», «Лісова квітка», «Не так сталось, як жадалось»). Перебуваючи у нашому місті вона відвідала могилу І. П. Котляревського, клала квіти до підніжжя пам’ятника.

До Полтави з’їжджалася величезна кількість гастролерів і сьогодні наше місто не може, на жаль, похвалитися таким насиченим культурно-мистецьким життям. Наче метелики на вогник зліталися в Полтаву гастрольні «імена» зі своїми антуражами, виставами, оперетами, балами - маскарадами, вечорами – концертами та різноманітними «увеселениями».

Загалом активне гастрольно - концертне життя на межі ХІХ на поч.. ХХ ст. позитивно впливало на формування смаків провінційної полтавської публіки, що дозволяло їй орієнтуватися у насиченому культурно - мистецькому просторі. Величезна кількість гастролерів стимулювала розвиток мистецьких смаків, уподобань провінційної публіки, зростав рівень художніх запитів населення, адже освічений глядач міг уже критично оцінювати виступи гастролерів.

У 1909 р. на гастролі приїжджав пересувний театр П. Гайдебурова і Н. Скальської. Восени 1909 р. поставлено під керівництвом Г. Г. Мясоєдова "Живые картины" до поеми Т. Г. Шевченка "Катерина".

Кульмінаційним етапом розвитку гастрольно-концертного життя Полтавщини стали 1913–1914 рр. Велику зацікавленість серед полтавців викликали повідомлення місцевих газет про концерти видатних російських музикантів: Сергія Рахманінова, Олександра Скрябіна та польського піаніста Артура Рубінштейна (1887–1982).

Виступ у Полтаві С. Рахманінова у жовтні 1913 р. став подією у музичному житті регіону: «Повний театр і повна тиша. Публіка завмерла у бажанні почути нову музику і зрозуміти нові шляхи у мистецтві, які давно шукає талановитий композитор».

До видатних подій гастрольного життя 1913 р. слід віднести й концерти польського піаніста А. Рубінштейна (Петербург), одного із найвідоміший у Європі інтерпретаторів творів Ф. Шуберта і Р. Шумана Юзефа Сливиньського і випускника Петербурзької консерваторії, лауреата премії А. Рубінштейна Олександра Боровського [8].

На початку ХХ століття характерною ознакою розвитку хореографічного мистецтва став танець-модерн, започаткований творчістю неперевершеної Айседори Дункан. Оскільки провінційна аудиторія не мала можливості спостерігати за виступами найвизначніших танцюристів та колективів, тому задовольнялася лише іншими менш відомими. Серед них – популярна іспанська танцюристка Мальвіна Вернічі. Концерт розпочинався виступом відомого полтавського лектора Івана Мясоєдова (сина Григорія Мясоєдова), який ознайомив глядачів з основними напрямками розвитку сучасного танцю.

На початку ХХ ст.. крім гастролюючи колективів Полтава могла похвалитися великою кількістю місцевих театральних труп, музично – драматичних гуртків, товариств, які в різний час діяли у нашому місті і давали концерти.

У 1911—1918 рр. при міському просвітньому будинку ім. М. В. Гоголя діяв Полтавський музично-драматичний гурток, самодіяльний коллектив, гурток. Керівництво: Г. І. Маркевич (голова). Перша вистава — "Не так сталось, як гадалось" відбулася 10 грудня 1911 р. У репертуарі гуртка твори українських класиків І. Котляревського, Т. Шевченка, І. Тобілевича, М. Кропивницького, Б. Грінченка, П. Мирного, Л. Яновської та ін. У 1912—1913 рр. поставлено 25 вистав. Провідні актори: О. Осмяловський, О. Герцик, Т. Баленко, М. Орел, М. Стоян-Дудниченко, М. Олексієнко, А. Левер, І. Безрідний. Великою популярністю користувалася актриса Олександра Герцик (1886—1964), яка в 1906—1909 працювала в театрі М. Садовського. Виступала у ролях Софії ("Безталанна"), Харитини ("Наймичка"), Олени ("Глитай або ж Павук") та ін.

У виставах брало участь хорове товариство "Боян". Виконувалися вокальні твори, "Вечорниці" П. Ніщинського, веснянки і колядки, тощо. Гурток розпався в зв'язку з громадянською війною. Частина акторів влилася до Товариства драматичних акторів, окремі перейшли до Оперного трудового колективу (В. Старостинецька, О. Певний та інші). Афішування вистав здійснював Г. І. Маркевич.

Трупа артистів під орудою Л. Леонідова і П. Каганця. Працювала в 1914 р. у Полтаві в приміщенні народного театру "Маяк", що був розташований на розі Панянської гори і Дворянської (тепер Паризької Комуни) вулиці, де був базар, а влітку цирк – «Шапіто». У кінці року після мобілізації керівників до армії трупа розпалася. Хорова група перейшла до капели Артенєва-Слов'янського, частина акторів об'єдналась у новостворене Полтавське українське драматичне товариство[11].

Полтавське українське драматичне товариство. Створене у 1914 р. в Полтаві групою акторів колишньої Трупи артистів під орудою Л. Леонідова та П. Каганця. Метою товариства був творчий розвиток надбань корифеїв українського театру. У 1918—1919 рр. трупа поповнилась за рахунок провідних акторів-аматорів "Музично-драматичного гуртка", акторів з ін. міст. Драматичне товариство працювало в народному театрі "Маяк", в їдальні Південного вокзалу, Губсельбудинку, пакгаузі Київського вокзалу, в Саду чиновників, Клубі трудящих, в Кобищанському парку, музичному училищі, у "Зеленому острові", в приміщенні міського театру ім. М. В. Гоголя, де в 1915—1917 рр. був розташований лазарет, а також у селах Полтавщини. Товариство обслуговувало госпіталі, брало участь у благодійних вечорах, народних гуляннях, де, крім показу вистав, виступав його хор, солісти-вокалісти. Збори від цих видовищ часто йшли у фонд допомоги сім'ям загиблих і поранених воїнів на фронтах імперіалістичної війни. У репертуарі твори І. Котляревського, Г. Квітки-Основ'яненка, М. Кропивницького, М, Старнцького, І. Карпенка-Карого та ін.. У 1920 р. частина співаків і музикантів товариства об'єдналося в оперний трудовий колектив. На початку 1924 р. товариство реорганізувалося і прибрало назву полтавський театр "Рух" [6].

Початок ХХ ст.. закарбувався в історії не тільки досягненнями в мистецькому житті. Жовтневий переворот 1917 р., громадянська війна, що пронеслись над країною й перевернули весь уклад життя, позначились і на долі культури. Вони суттєво змінили зміст , характер мистецтва і форми театрального життя. Під час зміни влади протягом 1918 – 1919 рр. театри і їхні колективи прибирали різні назви. Наприклад, театр ім.. Гоголя називався в афішах і газетах «Будинок міського театру», Полтавська «ПРОСВІТА», «Міський театр ПРОСВІТА», «Городской театр», «Зимний народный театр», «Перший державний театр». 10 грудня 1919 р. у Полтаві остаточно утвердилася Радянська влада. Крім завдання націоналізації театральних закладів, постали проблеми пристосування мистецтва до нових форм соціального буття. Знову ж таки змінювалися назви театру: «Городской театр», «Первый Советский народный театр», «Перший Радянський театр», «Первый Советский народный театр им. Н. В. Гоголя». Театральні колективи змушені були проводити більшовицьку агітацію: «пропаганда , лозунг через театр». Репертуар повинен був узгоджуватися і відповідати вимогам керівництва: «Репертуар должен идти по трем направлениям: 1) агитационное направление: «Ткачи», «Гибель Надежди», «Вильгельм Тель»; 2) литеретурное: «Горе от ума», «Ревизор», «На дне»; 3) зрелищное: мелодрама и чистая комедия »[14].

Незважаючи на все це театральні традиції Полтави примножувалися. У 1919 р. полтавські театри були переповнені глядачами. У Полтаві працювало декілька театральних колективів: Товариство українських драматичних артистів. Діяло у Полтаві з 1917 р. під керівництвом М. О. Петлішенка (мало також назву "Український вільний театр"). Після націоналізації театрів на початку 1919 р. прибрало назву Перша українська народна радянська трупа Першого радянського театру ім. М. В. Гоголя.


Полтавська російська драматична трупа профспілки артистів та тружеників сцени. Працювала у Полтаві під керівництвом А. Надєждова з 1918 р. в приміщенні Клубу трудящих та музичного училища. У березні 1919 р. стала основою "Первой советской драматической труппы при агитационно-просветительском отделе Полтавского губвоенкома".

"Інтимний театр" — трупа А. Данарова та 3. Зінов'єва. Працював у Полтаві з 1918 р. у приміщенні кінотеатру "Колізей". У березні 1919 р. розформований. Частина трупи увійшла до новоствореного театру під назвою "Первая советская драматическая труппа при агитационно-просветительном отделе Полтавского губвоенкома"

"Первая советская драматическая труппа при агитационно-просветительном отделе полтавского губвоенкома". Створена у Полтаві на базі трупи "Інтимного театру" та Полтавської російської драматичної трупи профспілки артистів та працівників сцени в березні 1919 р.). Припинила діяльність на початку 1920-х років.

"Кунст вінкл" ("Куток мистецтва") — єврейський театр. Створений у 1919 р. у Полтаві. Художній керівник Р. Заславський. У 1921 р. театр перебазувався до м. Києва.

Полтавський оперний театр. Створений в 1919 р. на базі музичної частини Першої української народної радянської трупи Першого радянського театру ім. М. В. Гоголя, акторів Полтавського українського драматичного товариства. Діяв також під назвою "Оперний трудовий колектив". Організатор та художній керівник — директор Полтавського музичного технікуму, у майбутньому головний диригент оперних театрів України, Горьковського театру опери та балету О. Г. Єрофеєв. У складі трупи працював І. С. Козловський (народний артист СРСР, Герой Соціалістичної праці. Існував з перервами до 1929 р. [11].

Приблизно з ІІ пол. 1922 р. майже всі драматичні колективи, які були сформовані у Полтаві протягом 1914 – 1919 рр. почали помалу зникати.

Таким чином театральне і гастрольно – концертне життя Полтави кін. ХІХ – 20 – х рр.. ХХ ст.. вражало своєю динамікою і різноманіттям. Завдяки доступності майже кожен пересічний полтавець міг відвідати міський театр, взяти участь у музичних вечорах, народних читаннях, благодійних заходах, що сприяло активному формуванню смаків, уподобань, розширенню світогляду людини.

Міський театр став культурно – мистецьким осередком міста, місцем творчих досягнень, політичних дискусій і всенародних свят.


Список використаної літератури:
1. Бучневич В. Е. Записки о Полтаве и ее памятниках. –2-е изд.– Х.: «Издательство САГА», 2008. – с. 449.

2. Волосков В. Ф. Координати часу. Краєзнавчі етюди Полтавського краю. – Полтава: Дивосвіт, 2010. – 159 – 180.

3. Гладиш. К. З історії театрального життя Полтави // виявлення та дослідження пам’яток національно-визвольних змагань українського народу на Полтавщині (1917 - 1920). Матеріали конференції / 25 травня 1995 р. – Полтава, 1995. – с. 134- 136.

4. Єрмак . О Театральна історія міста над Ворсклою // Трудова Полтавщина. – 2006. – 28 лип. – с. 8.

5. Іванов А. Горький на нашій сцені // Зоря Полтавщини, 1968, 31 березня.

6. Козачківський Д. «Полтавське українське драматичне товариство» - «Театральна культура, 1966». Науковий міжвід. щорічник, 1968, №3, с. 71 – 83.

7. Косенко Ю. Початок славного шляху // Вітчизна. – 1982. - № 12. – с. 172 – 181.

8. Литвиненко А. Гастрольно-концертне життя Полтави на межі ХІХ – ХХ ст.: студії мистецтвознавчі. – 2007. №4. – с. 14 - 22.

9. Наливайко І. М. Через літа, через віки… Історико - публіцистичні нариси. – Полтава: Дивосвіт, 2008. –с.331- 335.

10. Павлов В. Історія одного пам’ятника (від задуму до відкриття пам’ятника і. П. Котляревському) // Полтавський краєзнавчий музей: Збірник наукових статей 2005 р. – Полтава: «Дивосвіт». – 2006.

11. Полтавщина: Енциклопедичний довідник / За ред. А. В. Кудрицького. – К.: УЕ, 1992. –с 771.

12.Ротач П. Натхненні театрали: Призабута сторінка театрального життя Полтави. Біля гнізда соловейка : літерат.-краєзнавчі студії. – Полтава, 1993. – с. 85- 96.

13.Чернов А. А. Будинки міста Полтави розповідають. Частина І. – Полтава, 2011. – с. 20 – 22.

14. Яненко З. Дволикий янус про Полтавську мельпомену //Зоря Полтавщини. – 199.-14 лип. – с. 4.



15. ДАПО, - «Полтавские Губернские Ведомости», 1900.- № 248.






Поділіться з Вашими друзьями:

Схожі:

Кобиляшна Євгенія Віталіївна дікз «Поле Полтавської битви» iconКозацька Україна після Полтавської битви
Гетьманщини; розкрити значення діяльності гетьмана в еміграції П. Орлика; продовжувати навчати учнів вмінню виділяти головне в тексті;...
Кобиляшна Євгенія Віталіївна дікз «Поле Полтавської битви» iconТвір-опис природи за картиною Катерини Білокур «Рідне поле»
Домашнє випереджувальне завдання: підготувати відомості про життя І творчість Катерини Білокур та історію створення картини «Рідне...
Кобиляшна Євгенія Віталіївна дікз «Поле Полтавської битви» iconДовідка уповноваженого представника ігс на участь в установчих зборах з формування нового складу
Нагороджений грамотами Полтавської ода ( 2009 р.) та Полтавської обласної ради ( 2012 р.), відзнакою Президента України
Кобиляшна Євгенія Віталіївна дікз «Поле Полтавської битви» iconПолтавська загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів №9 Полтавської міської ради Полтавської області Предмет Світова література
Тема: Давньогрецький театр та його особливості. Есхіл як видатний давньогрецький драматург. Трагедія «Прометей закутий»
Кобиляшна Євгенія Віталіївна дікз «Поле Полтавської битви» iconЕлектричне поле. Напруженість електричного поля
Мета уроку: ознайомити учнів з електричними взаємодіями; роз'яснити їм фізичний зміст закону збереження заряду й закону Кулона;...
Кобиляшна Євгенія Віталіївна дікз «Поле Полтавської битви» iconУрок №1/1 Дата проведення: Тема уроку: Абетка електростатики. Електричне поле. Напруженість електричного поля. Силові лінії електричного поля
Сформувати уявлення про електричне поле, пояснити властивості електричного поля, дати поняття напруженості електричного, навчити...
Кобиляшна Євгенія Віталіївна дікз «Поле Полтавської битви» iconЄвгенія Волощук, Олена Слободянюк

Кобиляшна Євгенія Віталіївна дікз «Поле Полтавської битви» iconЯрослав Мудрий(бл. 978 р.– 20 лютого1054р. Вишгород)
Презентацію підготувала: Возвишаєва Оксана Віталіївна вчитель історії та правознавства Вітівського нвк
Кобиляшна Євгенія Віталіївна дікз «Поле Полтавської битви» iconКашеварова олена віталіївна Вступ
Кт. Помітні досягнення в галузі інформатики призвели до впровадження засобів обчислювальної техніки в різні сфери життя людини
Кобиляшна Євгенія Віталіївна дікз «Поле Полтавської битви» icon"Мій улюблений актор"
Також є шостим чемпіоном Потрійної корони І переможцем Королівської битви 2000 року


База даних захищена авторським правом ©biog.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка