Кожного разу, заходячи в нову аудиторію Університету «Україна», я звертаюся до студентів приблизно з такими словами



Скачати 67.18 Kb.
Дата конвертації09.03.2018
Розмір67.18 Kb.


ЧОМУ Я ОБРАВ САМЕ УНІВЕРСИТЕТ «УКРАЇНА»
Я обрав Університет «Україна» тому, що це – унікальний та єдиний у своєму роді університет, де забезпечено рівний доступ до навчання різним прошаркам населення: в університеті разом навчаються люди різного стану здоров’я, представники соціальних груп різного рівня життя, різних фінансових можливостей. Високопрофесійний педагогічний колектив, яким керує чудова людина Петро Михайлович Таланчук, надає можливість отримати вищу освіту та повною мірою виявити і розвинути свої здібності молоді з обмеженими фізичними можливостями. Це благородна справа, оскільки діти з особливими потребами стають фахівцями і не опиняються на узбіччі активного суспільного життя.

Понад 30 років, вже маючи вчений ступінь та наукове звання, я професійно займаюсь практичною фотожурналістикою. Мені подобається тепла, доброзичлива атмосфера на факультеті, яким керує чудова, інтелігентна, щира та розумна людина Наталя Віталіївна Барна. Кафедру журналістики очолює професор Віталій Опанасович Карпенко – відомий журналіст, колишній редактор популярної газети «Вечірній Київ». Саме там перетнулися наші творчі шляхи з Віталієм Опанасовичем, про що у мене збереглися найтепліші спогади.

Я безмежно щасливий, що займаюсь улюбленою справою, що перебуваю у доброзичливому і творчому середовищі і що на роботу я «іду, як на свято».

Кожного разу, заходячи в нову аудиторію Університету «Україна», я звертаюся до студентів приблизно з такими словами: „Ви дали слово бути гідними звання журналіста. Не спрямовуйте свої знання і вміння проти людей. Ваші професійні знання і вміння охоплюють сферу масових комунікацій, тобто сферу спілкування, яка безпосередньо пов’язана зі впливом на маси. Ваша честь і гідність не повинні дозволяти вам маніпулювати людьми.” Так або майже так я вперше звертаюся до майбутніх журналістів, із якими мені доведеться працювати упродовж навчального року.

Фотожурналістика – це не каста і не спеціальність, а спосіб життя. Фотожурналістом може стати будь-яка людина, якщо в неї є бажання та іскорка таланту. І навпаки – ним не може стати ледар, недисциплінована, не пунктуальна і жадібна людина. Я вважаю фотографію синтезом науки і мистецтва, який активує обидві півкулі головного мозку. Багато культурних цінностей можна зберегти тільки завдяки візуальному документуванню, а виховати повагу до них – шляхом світлописного оформлення у високо художньому ключі.

Фотожурналісту доводиться працювати в багатьох жанрах – це і портрет, і натюрморт, і репродукція, і макрозйомка, не кажучи вже про репортаж. Крім того, фотожурналісту до снаги і художня фотографія, і рекламна зйомка. Але, щоб рекламний фотограф або майстер художньої фотографії зміг на замовлення редакції зробити звичайний репортаж із трьох кадрів з мітингу або з робочого місця – такого випадку не пригадую.

Найголовніше досягнення на сьогоднішній день – це прихід цифрових технологій. Вони не тільки дозволяють миттєво проконтролювати якість знімку, але й за лічені секунди передати фотоматеріал на інший бік земної кулі. «Цифра» наступає семимильними кроками. Дуже тішить те, що з приходом цифрових технологій фотожурналістика переживає ренесанс. Вони дають змогу швидко прогресувати і розширюють сферу журналістської творчості. Тому основне завдання сучасного журналіста, який знімає цифровою апаратурою, полягає в тому, щоб технічно грамотно і правильно насичувати сюжети художнім змістом.

Рішення стати фотожурналістом було несподіваним. Маючи вищу технічну освіту, вчений ступінь і звання, я спочатку працював на оборону, а потім багато років завідував інженерною кафедрою у ВНЗ. Проте це зовсім не заважало моєму захопленню фотожурналістикою, і я дотримувався правила – жодного дня без фотозйомки.

У далекі 60-і роки з невеликим часовим інтервалом я побачив фільми “Журналіст із Рима” і “Журналіст”. Потім я дивився їх десятки разів. Ці фільми – міф, побудований на абсолютно достовірній для профанів у журналістиці правді. Між іншим, вони були б дуже корисними й сьогодні як навчальні (хоча минуло понад півстоліття!), незважаючи на весь їх романтичний реалізм. По цих фільмах можна крок за кроком, епізод за епізодом розбирати і теорію, і технологію, і стилістику, і проблематику, і психологію професії журналіста.

Займаючись фотожурналістикою самостійно, я відчував певну ізольованість, потребу в спілкуванні з фахівцями, у професійній підтримці колег по об’єктиву. 1978 року, вступивши до Інституту журналістської майстерності на факультет фотожурналістики, відразу відчув сприятливу ауру, почав оволодівати високою технологією. У творчому аспекті дуже багато мені дала декан факультету Ірина Йосипівна Папп – професіонал, фотожурналіст з великої літери. Ізольований позаштатний фотожурналіст практично не може дати собі раду, зрозуміти і, головне, адекватно оцінити власну творчість.

Творчий колектив, яким керувала І.Й. Папп, спілкувався, жив, черпав натхнення від спілкування з колегами: вони тебе виправляють, критикують і все це допомагає зростати, спинатися на ноги, правильно оцінювати результати, розставляти все на свої місця, впевненіше йти в майбутнє, виражаючи свою внутрішню філософію у фотографіях. Безперечно, такі творчі колективи потрібні, адже вони виховують особистість фотожурналіста, коригують, відшліфовують її, дають путівку в творче життя.

Сподіваюсь, що мої учні (кафедра журналістики, факультет філології та масових комунікацій Університету «Україна») ніколи не будуть фотографувати помираючу людину, тим більше не будуть робити фоторепортаж про останні хвилини життя самогубці або розстріл полоненого. Маю надію, що у нас такі тенденції не закріпляться.

На нашому факультеті студенти пишуть дипломні роботи із фотосправи, як правило, у вигляді фотоісторії (нового фоторепортажу, який сьогодні особливо актуальний) і тексту до неї. Теми студенти вибирають самі і працюють над ними протягом навчального року. Дуже багато уваги приділяється цифровим фотографіям, теорії і практиці, роботі у Photoshop, а також електронним архівам.

У нашому світі немає нічого ідеального, крім власних ідеалів. І вільна журналістика (у т.ч. фотожурналістика) – це один із них.

Фотографією я захоплювався з дитинства, у далекі голодні післявоєнні роки. Все моє життя пов’язане з усвідомленням, що досконалість не має меж. Незважаючи на прозаїчність життя, я постійно палав вогнем пізнання прекрасного, безкорисливо дарував людям своє бачення краси і досконалості через Її Величність Фотографію. Навіть через багато років відкриваю глибину прози життя і передаю її через фотопоезію.

Якщо фотожурналіст не може вплинути на те, як використовують його знімки ті чи інші видання, то він нічого не вартий. З такими виданнями я не маю нічого спільного. На жаль, таких ЗМІ, які можуть продати тебе в будь-яку хвилину, останнім часом стає все більше. І це теж реалії нашого часу. Сподіваюся, що це явище зникне, а справжня журналістика відродиться. Фотожурналіст сьогодні – це «універсальний солдат», для якого не існує завдань, котрі не можна виконати. Йому потрібна надійна професійна фотоапаратура. А фундамент – високий інтелектуальний рівень і надзвичайний обсяг знань.

Я переконую своїх студентів у тому, що фотожурналіст має бути комунікабельною людиною, але водночас непомітною. Навіть одягатися потрібно по-особливому – непомітно, але зручно: відповідно до погоди і місця, де потрібно працювати. І не дай Боже запізнитися на захід, який ти знімаєш. Приходити краще за півгодини, а інколи й за годину до початку: уважно вивчити умови, вникнути у сценарій, вибрати точку зйомки і накреслити свій маршрут руху. Мені дуже допомагає спілкування з людьми, яких я фотографую, тому що всі вони талановиті, по-своєму неординарні. Актори, художники, композитори…, вони самі багато можуть запропонувати. Ми з ними однодумці.

Взагалі фотожурналістика – це сильний наркотик у хорошому розумінні. Якщо людина захворіла на цю дивну хворобу, то це до останнього подиху. Колеги люблять говорити, що це – діагноз. Але це і важка робота. Тут потрібні сильні тили. Не кожен розуміє, що коли в черговий раз ідеш на зйомку унікального концерту або вистави, то при цьому не бачиш, що відбувається в залі або на сцені. Уся твоя увага – у видошукачі, у пошуках чергового кадру. І тільки тоді, коли розглядаєш відзнятий матеріал, починаєш відчувати і співпереживати побачене.

Сьогодні з приходом цифрових технологій у нас на кафедрі журналістики введена обов’язкова умова – за годину можна відзняти не більше 36 кадрів, з яких жодного не можна стерти. Найголовніше для фотожурналістики – спіймати неповторну мить і натиснути на спускову кнопку в необхідний момент. Ніяка автоматика тут не допоможе – ні автофокус, ні серійна зйомка. Можна зняти на футбольному матчі сотні кадрів, але на жодному з них не буде м’яча… Але ось з’являється внутрішня команда “Натискай!”, ти виконуєш її, і все – ти на коні. Я називаю це передчуттям успіху.

Якщо фотожурналіст уміє правильно використовувати техніку, то він буде робити професійні та якісні знімки за допомогою найпростіших об’єктивів. Найважливіше, ЩО зображено на світлині і тільки потім – ЯК і ЧИМ вона зроблена.

Я чудово розумію і кажу своїм студентам, що людина як квітка: виросла, розквітла, зів’яла. Однак фотографія – це особлива суперечка з Господом Богом: ніщо не вічне, а ти зберігаєш зображення на аркуші паперу. Залишається відбиток життя. Ти намагаєшся зупинити час – і тоді тебе охоплює відчуття дива. Це ніколи не було для мене побутовим явищем чи засобом заробляння грошей. Це велике таїнство. І щоразу виникало все те ж відчуття відкриття, яке ніколи не набридне і завжди буде мене чарувати.

Я дуже ціную кожну хвилину пройденого шляху і намагаюся доносити до студентів те прекрасне, яке нас повсюдно оточує. Я вчу їх, що постійно потрібно самовдосконалюватися, брати уроки у корифеїв фотожурналістики, які віртуозно володіють законами композиції і художнього жанру. З таким МАЙСТРОМ не тільки корисно, а й приємно спілкуватися. Робота дозволить позбутися внутрішніх комплексів, стати вільним і водночас наполегливим. Рух і творче зростання відбувається набагато швидше, якщо керуватися порадами визнаного МЕТРА.

Добрі напутні слова говорили мені мої вчителі в Інституті журналістської майстерності, і ці слова-напуття я адресую моїм молодим колегам-студентам.

Я впевнений, бо знаю: якщо будеш робити фотографію із задоволенням і любов’ю, то той, хто буде дивитися на неї, відчує ту енергетику любові і отримає частинку того задоволення, з яким ти над нею працював.


Конвісер Ігор Олександрович,

професор




Поділіться з Вашими друзьями:

Схожі:

Кожного разу, заходячи в нову аудиторію Університету «Україна», я звертаюся до студентів приблизно з такими словами iconЗасідання тридцять друге сесійний зал Верховної Ради України
Пора вже мати совість, вибачте. Ви кожного разу підходите І обіцяєте, що я вам сьогодні підсовую останній раз І кожного разу підсовуєте....
Кожного разу, заходячи в нову аудиторію Університету «Україна», я звертаюся до студентів приблизно з такими словами iconПерелік наукових публікацій студентів твсп університету «Україна» за 2015-2016 н р

Кожного разу, заходячи в нову аудиторію Університету «Україна», я звертаюся до студентів приблизно з такими словами iconБібліотека Університету "Україна"
Бюлетень призначений для науковців, викладачів, аспірантів, студентів, працівників системи освіти
Кожного разу, заходячи в нову аудиторію Університету «Україна», я звертаюся до студентів приблизно з такими словами iconБібліотека Університету "Україна"
Могилівська Т. О.] / Універсиситет “Україна”. – Київ : [Універсиситет “Україна”], 2017. – 47 c
Кожного разу, заходячи в нову аудиторію Університету «Україна», я звертаюся до студентів приблизно з такими словами iconВсеукраїнський день бібліотек ведучий 1: Премудросте земна, бібліотеко!
Ведучий 1: Доброго дня вам, шановні гості. Вітаємо всіх, хто прийшов сьогодні на наше спільне свято – свято бібліотек,- цього вічно...
Кожного разу, заходячи в нову аудиторію Університету «Україна», я звертаюся до студентів приблизно з такими словами iconПамятка для кожного учня (додаток ); листок з початками речень для гри «Продовж речення»(додаток 4); листки для роботи в парах (додаток 5); листочки з словами для складання розповіді (додаток 6), читанка клас, ІІ частина
«Продовж речення»(додаток ); листки для роботи в парах (додаток 5); листочки з словами для складання розповіді (додаток 6), читанка...
Кожного разу, заходячи в нову аудиторію Університету «Україна», я звертаюся до студентів приблизно з такими словами iconНавчальний посібник-коментар Ч. 1 (АН) Редакційно-видавничий відділ "Вежа" Волинського національного університету
Луцького інституту розвитку людини Відкритого міжнародного університету розвитку людини "Україна"
Кожного разу, заходячи в нову аудиторію Університету «Україна», я звертаюся до студентів приблизно з такими словами iconПедагогічного університету
Збірник наукових праць студентів Бердянського державного педагогічного університету. – Бердянськ: бдпу, 2006. – 163 с
Кожного разу, заходячи в нову аудиторію Університету «Україна», я звертаюся до студентів приблизно з такими словами iconМетодичні рекомендації до виконання контрольних робіт для студентів заочної форми навчання з навчальної дисципліни пп. 17 19 «документна лінгвістика»
Перекладіть українською мовою текст зі спеціальності (приблизно на 250 слів), подайте російсько-український тлумачний словник термінів...
Кожного разу, заходячи в нову аудиторію Університету «Україна», я звертаюся до студентів приблизно з такими словами iconВипускниця Університету «Україна» Олена чинка: «Наше суспільство потрібно виховувати» 18 жовтня 2015 року Світлана патра
Д моделі та актриси, працювала на телебаченні. Олену відзначено як «Гордість країни» 2004 року. Вона – випускниця Інституту філології...


База даних захищена авторським правом ©biog.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка