Коли володарка цієї землі жінка-шинкарка («баба») продала її Домініканському монастирю. У 15 17 ст згадується також як урочище Бісова баба, Шалена баба



Скачати 132.94 Kb.
Дата конвертації11.03.2018
Розмір132.94 Kb.

Бабин Яр - урочище у Києві. Простягається від вул. Фрунзе в напрямку вул. Мельникова між Кирилівською церквою і вул. О. Теліги.

Перша згадка — у 1401, коли володарка цієї землі жінка-шинкарка («баба») продала її Домініканському монастирю. У 15 — 17 ст. згадується також як урочище Бісова баба, Шалена баба.





Після розтрілу...

Під час Великої Вітчизняної Війни Бабин Яр став місцем масових розстрілів мирного населення і рад. військовополонених нім. окупантами. Лише за два дні 29 та 30 вересня 1941-го року тут розстріляли майже 34 тисячі євреїв.

1950 було прийнято рішення заповнити Бабин Яр відходами виробництва Петровських цегляних заводів, що призвело 13 березня 1961 до селевого потоку на Куренівці, від якого загинуло коло 3 тис. киян.



Подібно до легендарної Атлантиди, Україна найширше відома у світі своїми катастрофами і втратами, як наприклад Чорнобилем та голодомором 1933 року. Призабута ще одна руїна, яка сталася за гетьмансько-німецької влади улітку 1919 р.: гігантський вибух артилерійських складів у Звіринецькому форті, за яким звично ввижається безжальна рука Москви.

Бабин яр увійшов до світової історії через трагедію, що сталась восени страшного 1941 року. Сотні тисяч людей пройшли смертним шляхом нинішньою вулицею Мельникова, повз сад академіка Кащенка, на місці якого нині - філія Київського Національного університету. У 1943 р. над яром здійнялися дими страшних вогнищ: в'язні концтабору на помостах із надгробків спалювали останки загиблих, а зрештою і самі лишилися у безіменних могилах. Радянські владці і самі не надто цурались кровопролить, але у цьому випадку визнали за краще затаврувати перед світовою громадською думкою фашистів - менш вдатних червонопрапорних партайгеноссе,- так що про це було багато сказано всіма мовами світу. У нас же це все замовчували, а самодіяльні поминки розганяли. Сварили модного московського поета з майже українським іменем Євген Явтушенко за знамениту поему, але якось терпіли симфонію Шостаковича "Бабин яр".

На початку ХХ ст. ця місцевість звалась Київською Швейцарією, і тут ходив трамвай. У 30-ті роки на тутешньому Братському цвинтарі - себто у безіменних братських могилах, ховали і розстріляних у застінках НКВС, і жертв Голодомору, яких збирали по київських вулицях. Кати небезпідставно сподівалися, що війна все спише: хоч і збереглись деякі документи та спогади, але винуватці дожили віку на комфортних пенсіях, а їхні жертви й досі не можуть добитися навіть мінімальних компенсацій за страждання. У Санкт-Петербурзі аналогічний Піскарьовський цвинтар жертв Ленінградської блокади є державним меморіалом. У нас рідна влада також вшанувала невинні жертви власної злочинної недбалості: спорудила на їх кістках телевежу, спорткомплекс і пекельно глибоку станцію метро "Дорогожичі". Навесні бурхливого 1961 року в Бабиному яру трапилась ще одна катастрофа: селевий потік ринув на житлові квартали, спричинивши масові жертви та руйнування. Тепер про це пишуть в газетах, книжках та Інтернеті, а в тодішньому суспільстві, схильному все робити крадькома, подробиці переповідали пошепки. Та й просто по-людському страшно було, коли невідмолені душі начебто помстились живим за непам'ять. Але мене завжди цікавили давніші часи; страшенно кортіло зрозуміти, чому саме в цій, начебто глухій, місцевості знаходиться найдревніша Кирилівська церква ХІI-го століття. Надибав якось цікавенну книжку: А.М.Членов По следам Добрыни (М."Физкультура и спорт", 1986). Вперше я зіткнувся з настільки логічним і шанобливим ставленням до подій, які трапились більш ніж тисячу років тому, і безліч разів перекручувались на свою користь різними політиками. Книга про одвічне: боротьбу за державу й свободу, про загарбництво та патріотизм, про поразки й перемоги. Одна з центральних тез: народи одвічно поставали проти неправедної влади, висуваючи нових, достойних лідерів, - обгрунтовується літописними джерелами, історичними паралелями, місцевими народними переказами. У передмові автор представляється як бойовий розвідник, що пройшов всю війну, а тому не боїться сміливих, але цілком логічних домислів. Бо кому ж краще розуміти дух часу, переповненого битвами!?

Кульмінаційною подією книги можна вважати тріумфальний марш 980 року війська на чолі з Добринею та майбутнім Великим рівноапостольним князем Володимиром Красне сонечко - від шведських берегів до Києва. Багато дивного у цій давній історії; продовжуючи авторський хід думок, природньо виникають деякі здогади.

Спершу акцентуємо увагу на відомих літописних фактах:


  • добринине військо практично не стрічало опору, і навіть було підтримане народними повстаннями та ополченням;

  • після вокняжіння Володимир на кілька років запровадив у Києві культ місцевих богів саме тих земель, через які наступало його військо, тобто дозволив відповідним жерцям зайняти поважні місця у столиці (правда, через кілька років цих союзничків було рішуче замінено служителями нової, перспективнішої релігії - християнства);

  • перед останньою, під стінами Києва, цілком символічною "битвою Добрині зі змієм на подільській річці Почайні", військо стояло табором на Дорогожичах;

  • за кілька років, коли зміцніла князівська влада вже прагла більшої централізації, Володимир Святославич повелів ставити храми нової, християнської віри, саме НА МІСЦЯХ ПАГАНСЬКИХ КАПИЩ - і саме на Дорогожичах було споруджено Кирилівський собор!

  • в центрі тодішнього Києва була площа під назвою Бабин торжок, названа так на честь встановлених там "баб" - себто скульптур богів (і нині так само традиційно називають найбільший київський монумент). Чомусь принагідно згадується ще й Бабине озеро на Трухановому острові...

Хай заперечать мені професійні історики, але, їй-богу, все це - черепки одного глечика. Як на мій хлопський розум, Володимир, під керівництвом старшого і досвідченішого Добрині, привернув до себе PR тогочасного суспільства - волхвів, які розагітували народ. За це Володимир з Добринею пообіцяли їм столичне життя, і виконали обіцянку - на деякий час. Завершальні мітинги, очевидно, проводились для юрб прихильників у природньому ам фітеатрі Бабиного яру, в назві якого народ і зберіг згадку про тамтешнє святилище. Масові заходи не обходились без дармового пригощання; у билинах "ласкавий князь Володимир" постійно бенкетує серед богатирів. Зауважу: історики всіх часів і політичних орієнтацій завжди сором'язливо обходили увагою економічне підгрунтя пропагандиських заходів і відповідних витрат - за чиї кошти?

Народ піднявся на боротьбу проти 100-літнього варязького іга, осяяний пантеоном рідних божеств, на чолі з сонцеликим Даждьбогом Древлянським (напевне саме від тих часів походить булава, як бойовий символ наступаючого сонця). Так що назва яру, хоч і злегка насмішкувата, фаміл'ярна, розшифровується в цьому контексті як "священний"; тіні давніх богів витають над ним. Але княжі літописці, занурені у придворні інтриги, таку славу не зберегли.

В 2002 році в цій же місцевості археологи почали досліджувати унікальний, найдревніший комплекс культових печер, одна з яких з давніх часів називалась Змієвою, і вважалась притулком самого Змія Горинича! Отже, я рішуче відхиляю офіційну версію походження назви яру від якихось бабів, що тримали тут шинок та пасли кіз, десь у XV столітті. Надто виразно стирчать з цієї ходульної гіпотези ослячі вуха небажання знати історію до жовтневого перевороту 1917 року.

І, нарешті, про дивне ім'я одного з героїв пушкінської казки - царя Салтана. Фігурував у билинах зловісний "чорний ворон Сантал", прототипом якого був київський воєвода Свенельд, спадкоємець Віщого Олега, вихователь і злий геній Святослава, князя войовничого, енергійного, і дивовижного невдахи (подібний у цьому до сумнозвісного німецького імператора Барбароси). Так от, виявляється, прізвисько його - це зневажливо перекручене "салтан" - тюркське військове звання; генерал, як на наші гроші. Всю свою довгу і яскраву кар'єру - від княжіння Олега Старого до вокняжіння Володимира Великого - Свенельд тісно співпрацював з печенегами. Їх руками він убив свого князя Святослава, намагався полонити святославову мати рівноапостольну княгиню Ольгу, зіштовхнув у братовбивчій війні молодих святославичів Ярополка, Володимира і Олега (билинного Вольгу). Після тріумфального вступу Володимира з Добринею до Києва 11 червня 980 року, остаточно розгромлений, Свенельд втік під захист своїх степових союзників, з якими, пізніше, знов намагався повернутись до київської влади, і фігурував під ще одним зневажливим прізвиськом - "Варяжко".

Відгомоном тих бурхливих подій став славетний боянів Київський цикл билин, що оспівав давньоруських богатирів, наприклад, Микулу Селяниновича - безрідного, але багатого коннозаводчика, тестя Добрині. Як на мене, це страшенно схоже на сучасну продажну ідеологічну продукцію, крізь яку так важко докопатись до справжніх причин та рушійних механізмів суспільних подій.



Бабин Яр, Бабин Яр...

Стаття з районної київської газети- щомісячника «Київ Шевченківський» N 8 (150) за вересень 2001 року.



Сергій Карамаш - історик, який багато років співпрацює з редакцією «Києва Шевченківського». Він автор сотень публікацій у різних виданнях, численних радіопередач, а також декількох книг. Сергій Юрійович є членом Всеукраїнського громадського комітету «Бабин Яр»; комітет готує книгу, до якої увійдуть і дослідження Сергія Карамаша - його архівні пошуки і знахідки, що втілилися в екскурсію пам'ятними місцями Бабиного Яру. Пан Сергій постійно виступає з лекціями про трагічні події, пов'язані зі знищенням мирних людей садистськими командами поліцейського полку «Південь» та зондеркомандою 4 А, сам проводить екскурсії. Поданий матеріал є лише невеликою частиною досліджень, які автор підготував до своєї книги.




«В землі не скрилось, тліном не взялось
Витке і ніжне золото волось,
Блищить на мокрій твані крутоярів
Розбите скло старечих окулярів,
І дотліває, кинутий набік,
Закровлений дитячий черевик»

Микола Бажан



Після Другої світової війни ця назва київських відрогів і ярів стала синонімом величезної людської трагедії. Саме тут, у нашому районі, під час фашистської окупації, здійснювалася акція знищення мирного населення України, серед яких перша кров була пролита стариків, жінок і дітлахів народу ромів. А потім почався геноцид по відношенню до єврейського населення Києва. За архівними джерелами, в тому числі і німецькими, за два дні розстрілів у Бабиному Яру було страчено 33771 єврея. І методично фашистська м'ясорубка нищила все нові і нові людські життя, де у єдиній братерській могилі полягли українці, росіяни, поляки, угорці, чехи...

Тут були знищені голови районних управ нашого міста: професор Махиня, Євген Форостівський з дружиною, Рудь, Чеверда, інженер Романов, професор Лазоренко - директор Київського медінституту, представники громадських організацій Києва: Іван Рогач — головний редактор газети Українське слово, Ганна Рогач, Іван Ірлявський (Рошко), інші українські письменники і поети, яких об'єднала у Спілку Олена Теліга. Є версія, що сама вона покінчила життя самогубством у гестапівських лабетах, про цей факт зазначено в опублікованих матеріалах тогочасного Голови Київської міської управи. Тіло її, ймовірно, вивезено до Бабиного яру. 1942 року у гестапівських мурах та у Яру загинули діячі української культури: Іван Кошик, Василь Кобрин, Юрій Ігнатенко, Роман Біда, Петро Олійник, Ярослав Оршан-Чемеринський — редактор націоналістичної служби преси, інженер Сиченко, Голова ВУКО Спілки Перевертун, проректор Київського політехнічного інституту Теодосій Чередниченко, Голова Київської облспоживспілки Бондаренко з дружиною і дітьми. А провідник ОУН Домазар-Діброва, закатований, на стіні камери у Лук'янівській в'язниці власною кров'ю написав: «Спливаю кров'ю — не зраджу тайни друзів!» Скоріш за все, тіло його також вивезено до Бабиного Яру. Підкреслюю, що у цьому трагічному і зловісному місці розстріляно 621 особу - членів ОУН, а також Голову Києва В.П.Багазія, який рятував від голоду немічних старих і хворих діячів української культури, архіви та книги з бібліотек Києва.

Неподалік від цих місць розстріляли і кількох футболістів «Динамо» Київ, які потрапили заручниками під фашистську облаву: М.Трусевича, О.Клименка, І.Кузьменка, М.Коротких.



У самому Яру знищили декількох священнослужителів і монахинь, серед яких Архімандрит Вишняков, протоієрей Павло. До Бабиного Яру постійно курсували «душогубки» - спеціальні машини, обладнані так, щоб спрацьовані бензинові випари потрапляли до кузова, у якому перебували люди. За кілька хвилин руху машини у кузові залишалися бездиханні тіла... У 1943 році чотири рази на тиждень ця машина прибувала до Яру...

У Державному архіві м. Києва збереглося власноручне свідчення- оригінал одного з киян, який перебував у концтаборі «Сирець», що розташовувався поруч з Бабиним Яром, інженера Попенка Григорія Олексійовича, який працював до війни в автомобільному технікумі. Його арештувало СД (гестапо), і він описав подробиці подій у таборі і Яру. Документ, який я тримав у руках, це відкритий біль і нерв очевидця, який докладно описав табір і те, як він з двома друзями- полоненими змогли втекти у німецькому автомобілі. У книзі я подаю його повністю* а тут зазначу, що автор описав садистські знущання над полоненими у таборі і про відлуння розстрілів Бабиного Яру. Полонених знищували щодня, всі знали, що кожного очікує смерть. Втеча Попенка з друзями коштувала табору смерті кожного десятого...

Перед визволенням Києва від окупантів 300 полонених у кайданах під керівництвом фашистів «працювали» по відкопуванню трупів у Яру для спалення їх у печах, які також було споруджено у Яру з надгробків та огорож єврейського кладовища. Попіл від спалених людей відправляли залізницею як добрива для підвищення врожайності полів Фатерлянду...

Нині відкриваються німецькі і кадебістські архіви. В них зазначено, що у грудні 1942 року у таборі «Сирець» перебувало 2 тис. осіб. У ЦДАВО України зафіксовано, що на 1943 рік у місті існував етапний тюремний табір, у якому перебувало 2923 осіб.

За архівними документами, які я досліджував і віднайшов, табори смерті діяли у Києві на Мишоловці та на деревообробному комбінаті. Найбільший табір діяв у Дарниці; у Держархіві м. Києва збереглися неповні списки померлих полонених, які там перебували. Більш повні дані зберігає нині Державний архів Київської області, у якому нині зберігаються документи і про остарбайтерів з області: вивезених насильницьки людей на примусові роботи до Німеччини.

За німецькими архівними документами, Дарницький табір іменувався шталагом №339, у якому в лютому 1942 року перебувало 8,3 тис. осіб, у червні - 5,5 тис., у жовтні - 14,3 тис., у грудні - 10,2 тис. У 1943 році його передислокували до Бердичева, а до того фашистські нелюди знищили 11 тис. полонених.

Цифрові дані загиблих осіб за публікаціями радянських пропагандистських видань дуже перебільшені. Вони не підтверджуються документами, пошук яких постійно триває. Зазначу, що поруч із Бабиним Яром існували перед війною табори Червоної армії, полігон, де катували і знищували без суду і слідства тисячі невинних людей. А у Биківні також НКВС мало територію у 5 га для власних потреб, що фактично стало зоною кладовищ закатованих сталінщиною. До речі, саме мені свого часу пощастило відшукати цей документ у фонді Київської міської Ради і остаточно підтвердити документально, що Биківня - це Бабин Яр радянського режиму.

Стосовно Бабиного Яру, то за нашими підрахунками, які базуються на аналізі найновіших досліджень і джерел архівів, тут загинуло близько 100 тисяч чоловік, більшість із яких українці, росіяни та представники інших національностей, а також, у тому числі, близько 40 тисяч євреїв. Основна їх кількість була знищена тільки за два дні у вересні 1941 року. А відроги Яру підірвані і вирівняні за часів окупації. Ці роботи виконували полонені з Сирецького концтабору. За свідченням учасників і керівників розстрілів, кожного дня по 8-10 перехожих киян систематично розстрілювали за порушення комендантської години, повідомляючи до Берліна, що це - партизани...

Зазначу, що у Бабиному Яру повинна бути зведена капличка, проект якої розроблений архітектором Василем Бачинським. У Яру встановили пам'ятник загиблим дітям. Хочеться сподіватися, що на місці символічної страти українських письменників і націоналістів, героїв- борців з німецько- фашистською тиранією, якими були Н. Винників, К. Гупало та інші, про яких я вже розповідав, буде споруджено гідний обеліск.

Ведучи екскурсії Бабиним Яром, поблизу «Мінори» я розповідаю про долю М.Пронічевої, зачитую її спогади очевидця, її документальні свідчення. Поруч із багатофігурною композицією величного пам'ятника, що символізує біль і страждання тих, хто потрапив у фатальну когорту, - бути над прірвою Яру у страшні часи 1941-1943 років, - використовую спогади сторожа Лук'янівського кладовища Луценка, інші архівні джерела. Поблизу хреста українським письменникам лунають вірші Олени Теліги...

Через газету «Київ Шевченківський» хотів би подякувати Президентові Єврейської Ради України та фонду «Пам'ять Бабиного Яру» Іллі Левітасу за величезну роботу в напрямку ведення пошукової діяльності біографій загиблих у Яру людей, його велику громадсько- пропагандистську та видавничу діяльність. Книги Іллі Михайловича слугують нашій історії і пам'яті. Ми вдячні йому за увагу і до нашого архіву - нашій бібліотеці він подарував свої книги, бажаємо йому здоров'я і наснаги у його благородній справі. Хочу відзначити і велику організаторську роботу Олександра Кучерука - директора бібліотеки ім.О.Ольжича, Голову Всеукраїнського комітету «Бабин Яр», який об'єднав сили істориків нашого міста і України з проблеми пошуку документів, досконалого вивчення фактів, що відразу змінило підходи до суто пропагандистських публікацій і розвінчало ряд міфів, вигадок або фальсифікацій. Всім членам Комітету - моїм друзям, фахівцям- історикам, громадським діячам, які вивчають тему геноциду Бабиного Яру, бажаю здоров'я, щастя, плідних наукових робіт.

Кожного року у вересні до пам'ятників у Бабиному Яру лягають вінки і свіжі квіти. Сюди приходять пом'янути близьких і далеких родичів, приїздять з різних куточків світу. І ми нині вклоняємося їм, щоб ще раз згадати страхіття жорстокої війни, свавілля і більшовицького, і фашистського режимів. Це нас надихає на дії - не допустити повторення цієї катастрофи, стояти на варті миру. Підтримаймо ж рішення міського голови О. Омельченка про створення нового пам'ятного знаку жертвам Сирецького табору та облаштування музею.

Сергій КАРАМАШ,




Від 40-х років донині збереглись польова дорога у парку та кілька великих старих тополь наприкінці вулиці Дорогожицької, повз які колись, на моїх очах, їхали возами по піщаній дорозі босоногі селяни з Лук'янівського базару. Нині звідси до Хрещатика чверть години на метро, а коні біля гамірної станції "Дорогожичі" і сьогодні чекають бажаючих покататись - саме перед пам'ятником загиблим дітям. В 60-х роках на місці нинішнього монумента було болітце, а на найближчому перехресті - літня пивничка.

Приблизно 1957 року дядечко привіз мене малого з батьком до дитячої залізниці, біля якої мав споруджуватись наш будинок. Саме у 1961 році ми туди й переїхали. Лише в 90-х роках я взнав, що це місце, як і відчувалось, дійсно - нехороше: проти наших вікон постав пам'ятник жертвам Сирецького концтабору.

До речі, тоді у дядька був Москвич-401, із запасним колесом поверх багажника. Десь 1968-го року я вгледів у сусідньому сирецькому дворі його прототип - довоєнний німецький Опель-Олімпія. Звісно, походження наших вітчизняних досягнень прийнято було замовчувати - як іноземне, так і вітчизняне; всим ми мусили завдячувати виключно геніальності керівництва.

То були часи Холодної війни і шаленої гонки озброєнь. Людство ледве оговталось від Карібської ракетної кризи, що ледь не призвела до атомної світової війни, як 12 квітня 1961 року відбувся тріумфальний, перший в історії орбітальний політ Юрія Гагаріна. А ще в тому ж році всю планету ледь не спалили вибухом гігантської водневої бомби на Новій Землі. Наскільки близько тоді були ми всі до кінця світу свідчить хочаб те, що невдовзі лідери обох наддержав були брутально усунуті від влади: Хрущов виштурханий на пенсію, а Кеннеді загадково застрелений.
Нині ж я живу на вершині пагорба, над долиною Сирецького струмка. А по сусідству запрошує Державна науково-педагогічна бібліотека України, до формування якої свого часу доклав рук мій батько.

Поділіться з Вашими друзьями:

Схожі:

Коли володарка цієї землі жінка-шинкарка («баба») продала її Домініканському монастирю. У 15 17 ст згадується також як урочище Бісова баба, Шалена баба iconЛіна Костенко Баба Віхола
Тема: І знов засипле все зима. Ліна Костенко «Баба Віхола», «Пряля», «Соловейко застудився»
Коли володарка цієї землі жінка-шинкарка («баба») продала її Домініканському монастирю. У 15 17 ст згадується також як урочище Бісова баба, Шалена баба iconМузика навколо нас
Музичний матеріал: П. Чайковський «Танець феї Драже» (з балету «Лускунчик»), «Баба- яга»; поспівка «На засніженім лужку»; Я. Степовий...
Коли володарка цієї землі жінка-шинкарка («баба») продала її Домініканському монастирю. У 15 17 ст згадується також як урочище Бісова баба, Шалена баба icon«Образи зими у віршах Ліни Костенко «Баба Віхола»,
Мета: продовжувати ознайомлювати учнів із поезією Ліни Костенко, вчити аналізувати прочитані твори; вдосконалювати техніку правильного,...
Коли володарка цієї землі жінка-шинкарка («баба») продала її Домініканському монастирю. У 15 17 ст згадується також як урочище Бісова баба, Шалена баба iconЗакон України «Про освіту» аналітичний ракурс с. Закірова, канд. іст наук, ст наук співроб. Нюб нбув «Reforma sądownictwa» як віддзеркалення внутрішніх І зовнішніх політичних викликів у Польщі 2 О. Кривецький, голов ред. Нюб нбув 9
Этот законопроект многие депутаты пиарились на критике инициативы. То им казалось, что мало денег, то механизм перераспределения...
Коли володарка цієї землі жінка-шинкарка («баба») продала її Домініканському монастирю. У 15 17 ст згадується також як урочище Бісова баба, Шалена баба iconЗ історії виникнення села Веприк Походження назви населеного пункту
На території села Веприк у старовину було багато вепрів (диких кабанів), а тому в літописах XVII століття село згадується під назвою...
Коли володарка цієї землі жінка-шинкарка («баба») продала її Домініканському монастирю. У 15 17 ст згадується також як урочище Бісова баба, Шалена баба icon«Любити свій край це значить все любити у чім його святе ім’я живе»
Село Струсів – це село, яке має давню історію І багато знаменитих уродженців цієї землі. Коли гортаєш сторінки історії, не перестаєш...
Коли володарка цієї землі жінка-шинкарка («баба») продала її Домініканському монастирю. У 15 17 ст згадується також як урочище Бісова баба, Шалена баба iconВідбулася восьма церемонія нагородження Всеукраїнської Премії «Жінка III тисячоліття» 22 листопада 2015 року — perohanych Організатори Всеукраїнської Премії «Жінка ІІІ тисчоліття»
Жінка ІІІ тисчоліття» вкотре доводять, що жіноча «слабкість» здатна перевернути гори І здійснити неможливе! Сильні, самодостатні,...
Коли володарка цієї землі жінка-шинкарка («баба») продала її Домініканському монастирю. У 15 17 ст згадується також як урочище Бісова баба, Шалена баба iconЛюбов на все життя
Всі, абсолютно всі живущі на Землі мають певні хист, здібності. Але, на превеликий жаль, далеко не кожен чоловік чи жінка реалізовують...
Коли володарка цієї землі жінка-шинкарка («баба») продала її Домініканському монастирю. У 15 17 ст згадується також як урочище Бісова баба, Шалена баба iconЦе був перший випадок повітряного тарану, який вчинила жінка-льотчик
Катерина Іванівна Зеленко, єдина жінка-льотчик 135 ббап, вписала своєю короткою, але героїчною біографією яскраву сторінку в історію...
Коли володарка цієї землі жінка-шинкарка («баба») продала її Домініканському монастирю. У 15 17 ст згадується також як урочище Бісова баба, Шалена баба iconЖіноча доля у творчості Т. Шевченка. «Катерина»,
У тогочасному суспільстві жінка не народжувалася для того, щоб бути повністю щасливою. Вона ловила мить щастя, а потім усе життя...


База даних захищена авторським правом ©biog.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка