Коліївщина гайдамацьке повстання 1768 р. Петро Мірчук



Сторінка21/25
Дата конвертації22.02.2018
Розмір3.59 Mb.
1   ...   17   18   19   20   21   22   23   24   25
Це зізнання Москаленка, подане в Коденській книзі, підхопили поляки й досьогодні твердять, нібито коліївські повстанці в кожному місті по здобутті його вішали обов'язково на воротах поляка, жида й собаку та давали над ними згаданий напис.
Та надиво, разом із цим залишилося передання, занесене в літературу,400 про те, що в розгарі повстанської боротьби Бондаренко оженився з польською шляхтянкою, яка добровільно перейшла на православну віру. З цього виходить, що повстанський отаман Бондаренко винищував тільки польське панування над українським народом із шляхетським ладом і носіїв того беззаконня, а не кожну польську людину тільки за те, що вона польська.
Прочистивши від поляків північну частину Київщини, Бондаренко подався на Волинь і Полісся, несучи туди успішно хвилі повстання. Московська інтервенція заставила Бондаренка повернутися в Київщину. Він звів кілька переможних боїв, але в запеклому бою з московським загоном капітана Щербини між Макаровом і Димиром полковник Іван Бондаренко був важко ранений і попав в полон. Його пост перебрав отаман Саченко.
Достовірних вісток про дальшу долю Бондаренка немає. Згідно з одною версією, капітан московського загону Щербина без суду казав стяти раненому Бондаренкові голову.
Натомість "Радянська Енциклопедія Історії України" (т. І, ст. 177) подає: "Підступно захоплений каральним загоном в полон, Бондаренко був за вироком шляхетського суду прилюдно страчений у Чорнобилю".
9. Архимандрит Мелхиседек Значко-Яворський - псевдо-ініціятор Коліївщини
Поляки, сучасники Коліївщини, мемуаристи й історики, вважають безсумнівним, що головним спричинником, ініціятором і дійсним організатором Коліївщини був - православний священик о. Мелхиседек Значко-Яворський, архимандрит Мотронинського манастиря. Від поляків такий погляд перебрало й чимало українських, особливо католицьких істориків. Але, чи згідний цей погляд з історичною правдою? І, на чому, взагалі, спирається такий погляд, із чого він зродився?
Польське панування на Правобережній Україні лягло важким ярмом на шию українського люду в усіх ділянках життя: в політичній, економічній, культурній, релігійній. Екоіномічний гніт відчувала кожна українська людина безпосередньо і безперервно, бо селян закували польські пани в панщизняні пута, а селяни становили в тому часі більше як 95% усього українського населення. Але, хоч як важким і всеохоплюючим був той економічно-соціяльний гніт, він не знаходив майже ніякого відгомону на верхах політичного життя. В ментальності так польської шляхти, як російського дворянства, й так польського, як і московського урядів, панщизняний лад уважався нормальним, справедливим, згідним із людськими й Божими законами. В обороні соціяльних прав українського селянства не зважувався виступити на політичній арені ніхто. Тим більше, що й у всій тодішній Европі існував панщизняно-февдальний лад.
Зовсім інакше малася справа з релігійним питанням. Із релігійним переслідуванням, хоч і як воно було дошкульне та принизливе, зустрічалося головно українське духовенство. Загал українського селянства ненавидів ляхів, а через те й католицизм, репрезентований дуже погано ляхами. В боротьбі між українським православним й українським уніятським духовенством селянські маси брали слабу участь. Але боротьба, ведена духовенством, відбивалася дуже голосним відгомоном на політичних верхах, у польському соймі, в колах польського уряду й навіть у польській міжнародній політиці. Особливо ж тоді, коли цю боротьбу підхопив для своїх політичних цілей московський уряд, який, виступаючи в ролі оборонця православної віри українського населення "Польської Речипосполитої", став устрявати все нахабніше у внутрішні справи польської держави.
Провідником православних українців на правобережній Україні й надзвичайно активним борцем за їхні релігійні права в періоді безпосередньо перед Коліївщиною був архимандрит о. Мелхиседек Значко-Яворський. Його ім'я і його боротьба стала відомою всім тодішнім полякам. При кожному заторкненні релігійного питання в тодішньому польському сеймі відразу ж дзвеніло ім'я архимандрита Мелхиседека. Його згадував кожним разом представник цариці у Варшаві, порушуючи справу права православної віри, про архимандрита Мелхиседека й доставлені ним інформації говорилося й у всіх офіційних меморіялах царського уряду до польського уряду й польського сейму відносно переслідувань православних у Польщі.
От тому то власне його, архимандрита Мелхиседека Значка-Яворського визнали всі поляки спричинником коліївського повстання, а репрезентовану ним справу релігійних переслідувань православних українців, якщо не єдиною, то основною й найважливішою причиною того "хлопського бунту".
Мелхиседек Значко-Яворський
Але історична правда каже щось зовсім інакше. Мелхиседек, син лубенського полкового осавула Карпа Значка, народився на Лівобережжі, в Лубнях, мабуть 1716 року. Високу освіту здобув у Києво-Могилянській Академії, яка стояла на високому рівні. Крім теологічних наук, Мелхиседек здобув теж знання мов - російської, німецької, польської, латинської і грецької. Маючи 22 роки, Мелхиседек переходить на Правобережну Україну до Мотронинського манастиря, одного із найстарших в україні, що існував іще за княжої України, а після зруйнування його татарською навалою, був відновлений універсалом гетьмана Петра Сагайдачного в 1620 році. Сім літ після вступлення до того манастиря, в 1745 р., Мелхиседек Значко, уже як о. Мелхиседек Яворський, був обраний і затверджений на ігумена того широковідомого в усій Україні манастиря. В 1761 р. переяславсько-бориспільський єпископ Гервазій Лінцевський призначив ігумена Мелхиседека Значка-Яворського зверхником усіх православних манастирів і парохій на Правобережній Україні.
Як релігійно-церковний зверхник всіх православних українців під Польщею, архимандрит Мелхиседек розвинув надзвичайно енергійну акцію в обороні православ'я. В 1765 р. уніятський декан Корсуня вислав до переяславського православного єпископа Лінцевського скаргу проти архимандрита Мелхиседека, у висліді акції якого - писалося у скарзі - уніятські селяни масово йдуть на прощу до Мотронинського манастиря, щоб там перед православними священиками відбути свою великодню сповідь.
Та найважливіше - Мелхиседек звернувся із просьбою про піддержку в його боротьбі в обороні православ'я до московської цариці. Цариця Катерина спішно й радо прихилилася до його просьби й доручила московському представникові у Варшаві інтервеніювати в цій справі перед польським королем і польським соймом. Мелхиседек особисто побував у Петербурзі, був прийнятий царицею на особистій авдієнції і за її інтервенцією побував у Варшаві, де передав королеві обширний матеріял, дуже ділово опрацьований і спертий на вичислених у 60 пунктах різного роду кривдах, заподіяних поляками православним священикам.401 Польський король особисто доручив підканцлерові Млодзєйовському простудіювати меморіял і зайнятися порушеними там справами.
У висліді тієї дії Мелхиседек став сіллю в оці всім полякам. На нього посипалися з усіх сторін переслідування. Поляки раз-по-раз арештували його, над арештованим по-варварському знущалися, робили збройні наскоки на манастир і забирали всю його кореспонденцію. Коли весною 1767 р. Мелхиседек утік з польської тюрми, то стан його здоров'я у висліді тортур був такий критичний, що всі сподівалися його скорої смерти. Але міцний організм Мелхиседека переміг ослаблення, пошкодження здоров'я й недуги. Зловленому селянинові, що помагав Мелхиседекові у втечі через Дніпро, поляки стяли голову,402 але сам Мелхиседек зумів утекти на Лівобережжя.
З Переяслава Мелхиседек знову нав'язав живий контакст із Петербургом. 18-го січня 1768 року він вирушив із Переяслава через Київ і Люблин до Варшави, одержавши від російського уряду спеціяльний пашпорт. У Варшаві пробув він до кінця березня. 2-го квітня 1768 р. Мелхиседек виїхав із білоруським єпископом Кониським із Варшави й через п'ять днів добився до Берестя Литовського. 16-го квітня він був у Слонімі на Білорусії, 19-го у Слуцьку, звідси рікою Случ, Прип'яттю і Дніпром дістався 3-го травня 1768 р. до Києва, а потім помандрував до Петербургу.
Оце подрібне, удокументоване зіставлення дат про перебування Мелхиседека від кінця 1767 р. аж до початку коліївського повстання поза тереном Правобережної України свідчить переконливо про його непричетність до повстання. Його не було в Мотронинському манастирі ні при "свяченні ножів", ні в періоді підготови повстання. Мелхиседек був у тому часі всеціло заангажований у політичній боротьбі, перебуваючи у Варшаві, а потім мандруючи з Варшави через Білорусію до Києва і з Києва до Петербургу.
Супроти цього мова могла б бути лише про психологічну підгогову Мелхиседеком українських православних мас до повстання шляхом розбурхування релігійних пристрастей. Але про таке можна б говорити тоді, якщо б Коліївщина дійсно була війною релігійною. А вона ніяк такою не була: ніхто не занотував ні одного випадку збройного зудару української православної громади з українською уніятсько-католицькою громадою, ані випадку, де б українці-католики добровільно приєдналися до поляків-католиків у бою проти православних українців, ні випадку, де б у бою по одній стороні стояли православні українці із православними москалями, а по другій українці католики з католиками-поляками. Коліївщина була дуже виразно національним повстанням: по одній стороні бою стояли українці, православні й католики, а по другій сторонї поляки з москалями, католики із православними.
Але, чи при підкреслюванні релігійної ворожости українців православних до поляків-католиків, не розбурхував Мелхиседек теж політично-національних почувань, скеровуючи їх практично в підготову збройного повстання?
Можливо, що певною мірою воно так було, але - без свідомого наміру Мелхиседека робите це. Польський дослідник Коліївщини, підхоплюючи факт таємної дії Мелхиседека, зміг лише подати, що Мелхиседек у 1767 р., після повернення з Варшави, зібрав у Мотронинському манастирі таємно православних священиків, "може й вірних" із чотирьох волостей і відібрав від них присягу на вірність... православній вірі.403 Це ще один доказ, що і в таємній дії серед українського населення архимандрит Мелхиседек був завжди заінтересований тільки справою православ'я.
Отже, факти не залишають сумніву, що ігумен Мелхиседек Значко-Яворський, дуже активний в обороні православ'я на Правобережній Україні, не був ані організатором, ані ініціятором, ані інспіратором коліївського повстання.
Натомість він мав дуже сильний вплив на перебіг і на долю повстання, - не плянуючи того й сам не усвідомлюючи собі того. Тільки ж, якраз протилежний до того, що йому приписують. Його вплив на повстання був трагічним. Спершись у своїй дії в обороні православної віри на допомогу московської цариці, Мелхиседек вирощував серед українців переконання, нібито православна Московшина, а зокрема цариця Катерина, співчуває боротьбі українського народу проти католицької Польщі. Польський історик слушно підхоплює,404 що осінню 1767 і весною 1768 рр. до Мотронинського манастиря почали приходити українці, які "мали на думці не релігійні практики, але - повстання проти ляхів". Та, перебуваючи тут, вони мусіли чути від монахів про наполегливі заходи ігумена Мелхиседека й піджержку, яку він одержує від цариці. Із двох пастирських послань переяславського єпископа Гервазія Лінцевського, виданих літом 1767 року, виходить, що загал православних українців на Правобережжі, а тим більше організатори повстання - у прихильність Москви до українців не вірили. Це й було причиною видання тих двох спеціяльних "пастирських посланій". "Не слухайте того, - писав у другому посланію єпископ Гервазій, - сам Бог є вашим оборонцем, а по Бозі - православна Росія. Як всіх православних, так і вас вона не опустила й не опустить!".405 Підсилена такими посланнями православного єпископа, дія Мелхиседека, в оперті на піддержку цариці, баламутила українців щодо настанови Москви й щонайменше присипляла їхню сторожкість щодо небезпеки для українського повстання проти Польщі теж зі сторони Москви.
Приспання дією Мелхиседека сторожкости супроти Москви стало основною причиною успіху зрадницького підступу командування московської армії під Уманню на початку липня 1768 р., яким нанесено найважчий удар коліївському повстанню, та інших таких підступно-зрадницьких ударів. Ось у чому трагічна роля архимандрита Мелхиседека Значка-Яворського в Коліївщині.
Дуже цікаве становище в оцінці Мелхиседека Значка-Яворського і його дії зайняли совєтсько-"українські" історики. Відомо, що крайня ворожість до релігії як "опіюму народу" та до "служителів культу", тобто священства, належить до основних принципів комунізму. Тому, згідно з цим, письменник М. Глухенький у своїй повісті "Коліївщина" висміває попа Мелхиседека і як тільки може представляє його в поганому світлі. Але історик Г. Ю. Храбан дивиться на справу зовсім інакше. Для Храбана основним і вирішним є - відношення до Москви. Раз Мелхиседек Значко-Яворський співпрацював із московською царицею, значить - це особа позитивна, байдуже, що "служитель культу" й "торгівець релігійним опіюмом", а поскільки вся дія Мелхиседека була узгіднена ним із Москвою, то й та дія беззастережно правильна. Звідси й оцінка Храбана: архимандрит Мелхиседек Значко-Яворський - визначний борець українського народу, який "на законних підставах організував селян на рішучу відсіч уніятам, згуртував їх під ідеологічним прапором, що мав релігійну оболонку. Відстоюючи православ'я, селянство боролося не за богословські, небесні справи, а за свої земні інтереси: геть панщину, геть шляхетське гноблення, за возз'єднання із братньою Росією!"
Все ж і Храбан підкреслює, що вся дія Мелхиседека Значка-Яворського велася "на законних підставах", шляхом меморіялів до польської влади при піддержці московського уряду, отже зі збройним повстанням українського народу, з Коліївщиною, нічого спільного не мала.

------------------------------------------------------------------


[296] Ліпоман, 46. Мордовець, 272.
[297] Мощинський, 148.
[298] Шульгин, 148-9.
[299] Максимович, Сочиненія, І, 586.
[300] Лола, 120. Участь росіян він ставить перед українцями так, ніби росіян було більше, як українців і цим доказує агітковий характер твердження.
[301] В. О. Голобуцький - "Запорізька Січ в останні часи свого існування". Київ, 1961, ст. 380.
[302] Равіта, 195.
[303] Антонович, 47-48.
[304] Антоній, І. "Сава Чаленко". Кіевская Старина, 1887, ІІ, 474.
[305] Шульгин, 161-164.
[306] Широцький, 40.
[307] Шульгин, 108.
[308] Коденська книга, 34 і 118. Шульгин, 135.
[309] Allen, V. E. D. "The Ukraine", 194 ст. 225.
[310] Костомаров, 182.
[311] Z dziejow Hajdamaczyzny, ІІ, 31.
[312] Zupanski - "Czasy St. Augusta, VІІ, 55.
[313] "Кіевская Старина" 1882, 8, 805.
[314] Польський мемуарист Крушельницький ("Z dziejow Hajdamaczyzny", ІІ, 15) каже, що "майже коло кожного дому в Умані знайдено 30-40 трупів, що доказує, як запекло билися з коліями". Отже ясно, що йшлося про жертви бою, а не про "різання" безборонних.
[315] Рачиньський, 105.
[316] Рачиньський, 17.
[317] Коденська книга, ст. 83.
[318] Рылський. Рассказ современника. Кіевская Старина, 1887, І, ст. 51-64.
[319] Коденська книга, ст. 70-75 і 85-93.
[320] Докладніше про цю справу в розділі про Коденську книгу.
[321] Младанович, 79-80. Мощинський, 139. Антонович, 106-108.
[322] Мощинський, 150.
[323] "Korespondencia Branickiego z krolem", 68.
[324] Гуслистий, 28.
[325] Лола, 116.
[326] Шульгин, 174.
[327] Антонович, 67.
[328] Скальковський, 135.
[329] Bobrzynski, M. - "Dzieje Polski". II, 219-20 і 227.
[330] Равіта, ІІ, 184.
[331] Bobrzynski, ІІ, 255.
[332] А. Скальковський. - "Наезди гайдамаков", ст. 191-2.
[333] Д. Мордовцев. - "Гайдамаччина". 1884, ст. 163-4.
[334] "Кіевская Старина", 1905., т. ІІІ, ст. 243.
[335] А. Скальковскій. - "История Новой Сечи". Одесса, 1885, т. 2, ст.З49-50.
[336] Цю інформацію, що Залізняк пішов на Січ "коли йому було 13 років", подає О. Гермайзе, покликаючись на судовий протокол зізнань Залізняка. Але в опублікованому в 1970 р. збірнику документів у протоколі зізнань Залізняка згадки, нібито йому було тоді 13 років, коли він пішов на Січ, не має.
[337] Гермайзе, ст. 65.
[338] Там же, ст. 71.
[339] Равіта-Гавроньський. ІІ, ст. 142-3.
[340] Гермайзе, ст. 38.
[341] Куліш. Записки о Южной Руси. т. І, ст. 252-3.
[342] Гермайзе, ст. 36.
[343] Д. Мордовцев, ст. 163-4.
[344] "Кіевская Старина", 1885, ХІІ, 726.
[345] Равіта-Гавроньський, ІІ, ст. 144.
[346] Наезды гайдамак, ст. 191-2.
[347] "Гайдм. рух на Україні в ХVІІІ, Збірник документів". Київ, 1970, ст. 361, док. 207.
[348] Костомаров. - "Последние годы РП", ст. 127.
[349] Raczynski. "Obraz polakov i Polski", т. І.
[350] Скальковскій. - "Наезды гайдамаков", ст. 197-8.
[351] Гермайзе, ст. 75.
[352] Там же, 77.
[353] "Кіевская Старина", 1882, кн. 12, ст. 568.
[354] "Записки НТШ", т. ХIV, замітка Ол. Маркевича.
[355] Голобуцький. - "Запорожское козачество", ст. 415.
[356] З-поміж українських істориків вичерпний і дуже гарний нарис п. з. "Уманський сотник Іван Гонта" дав Володимир Б. Антонович. (друковано в час. "Кіевская Старина", 1800, ХІ і в українському перекладі в "Руська Історична Бібліотека", т. ХІХ. Львів, 1897, ст. 99-123.
[357] Кребсова, ст. 78.
[358] Равіта-Гавроньський, ІІ, ст. 184.
[359] К. Широцький, ст. 21-22.
[360] Pavel Mladanovicz. "Rzez Humanska. (Z dziejow Hajdamaczyzny, I.)"
[361] Biblioteka Narodowa w Warszawie. Рукопис ч .5623, ст. 96.
[362] Рачиньський, ст. 15.
[363] Гермайзе, ст. 37.
[364] Антонович, оп. ціт., ст. 109.
[365] Тучапський, ст. 127; Мощенський, ст. 147; "Кїевская Старина", 1882, І, ст. 523.
[366] Тучапський, ст. 137.
[367] Мощенський, ст. 145; Младанович, ст. 103.
[368] Младанович, ст. 111.
[369] Там же, ст. 114. Це свідчить, що злодієм і грабіжником був у дійсності російський генерал, а не українські повстанці-колії, які лише відбирали в польських зайд те, що ті всупереч Божим законам здерли з українських селян; російські генерали і старшини крали та грабували в чужій країні чуже майно.
[370] Тучапський, ст. 145.
[371] Ochocki: "Pamietniki", т. І, ст. 108.
[372] Антонович, ст. 123.
[373] Антонович, ст. 100.
[374] "Кіевская Старина", 1883, кн. 9-10, ст. 327.
[375] Равіта-Гавроньський, т. ІІ, ст. 155-160.
[376] Шульгин, ст. 57.
[377] Коденська Книга, 11, 49. Я. Шульгин, ст. 36.
[378] М. Костомаров. - "Матеріалы для истории коліевщины". "Кіевская Старина", 1882, кн. 8, ст. 319. Шульгин, ст. 41.
[379] Костомаров, оп. ціт. ст. 313. Шульгин, 41.
[380] Гермайзе, ст. 68.
[381] Гермайзе, ст. 27.
[382] Гуслистий. - "Коліївщина", ст. 18-19.
[383] Гермайзе, ст. 68-9.
[384] Там же.
[385] Шульгин, ст. 53.
[386] Гермайзе, ст. 69.
[387] Гермайзе, ст. 20.
[388] Там же, ст. 65.
[389] Гермайзе, ст. 64.
[390] Равіта-Гавроньський, ІІ, 160-185.
[391] Гермайзе, ст. 64.
[392] Там же, ст. 30.
[393] "єя в-ва і-ці" це вживані тоді в кореспонденції скорочення "єя величества імператриці". Вживання їх вказує, що Швачка й Журба були обізнані з формами листування.
[394] Гермайзе, ст. 80.
[395] Гермайзе, ст. 65.
[396] Корзон, оп. ціт., ст. 196. Він передає прізвища отаманів як "Тименко" й "Паченко".
[397] Antoni. J. Rolle. Gawedy historyczne. Krakow, 1966. ст. 40-43.
[398] В журналі польського війська під датою 9 грудня подано, що в бою коліїв з польським і московським військом 6 грудня Станкевич попав в полон, але потвердження цього в судових документах немає. Навпаки, бойові дії Станкевича згадується й після 6 грудня 1768 р.
[399] Коденська книга, ст. 340, 345, 348, 350.
[400] "Сказание о Бондаренке по народным преданиям" - "Кiевская старина", 1882, кн. 5.
[401] W. Serczyk. "Melchisedek Znaczko-Jaworski. Studia Historyczne". 1968, z. 3, ст. 306.
[402] Там же, ст. 307.
[403] Там же, ст. 315.
[404] Там же, ст. 317. ІХ. ДО ОКРЕМИХ ПИТАНЬ КОЛІЇВЩИНИ
1. Початок повстання
Гайдамацьке повстання 1768 р., прозване "Коліївщиною", почалося Молебнем у наміренні успіху зриву українського народу проти польського панування та посвяченням ножів у Мотронинському манастирі, положеному менш-більш на середині між Смілою й Чигирином. Згадуване бататьма мемуаристами й поетично змальоване Шевченком у "Гайдамаках" свячення ножів історики вважали давніше тільки народньою поетичною вигадкою; але у знайдених документах переслухань захоплених москалями учасників повстання записано багато потверджень того факту. Сам Залізняк подає на допиті, що, зібравшись у манастирі, повстанці, заки вирушили в похід, "відбули наперед через одного ієромонаха Молебень у наміренні успіху діла". Переслухуваний полонений повстанець Нечипір Кожухар оповідає: "Залізняк з усіми, що там зібралися, запорозькими й польськими козаками, яких було до тисячу триста чоловік, відслужив у тому Мотронинському манастирі Молебень, при чому в церкві були самі лише їхні начальники, й по відправленні Молебня вийшли з манастиря та пішли в напрямі польського міста Умані". Тому факту, що повстання почалося Молебнем у Мотронинському манастирі в наміренні успіху повстання, не заперечує вже ніхто з дослідників Коліївщини.
Свячення козацьких ножів
Але коли саме, котрого дня, це сталося? У цьому питанні сумнівів іще остаточно не усунено. Найбільш переконливою є дата Зелених Свят, що припадали в 1768 р. за православним календарем на 18-го травня старого стилю, або 29-то травня нового стилю. Так Домінік Завроцький406 у своїх споминах пише виразно, що Молебень перед походом був відправлений на "руські Зелені Свята, 29-то травня" нового стилю. У хронікарських записках польського жаботинського кляштору записано, що напад коліїв на Жаботин відбувався на українські Зелені Свята. Повстанець Омелько Чуб зізнає, що на Зелені Свята він утік із Григорієм Москалем до Мотронинського манастиря, де Залізняк, при якому було до десяти запорожців і біля тисячі "польських" гайдамаків, закликав до повстання.
Дату Зелених Свят приймає у своїй праці про Коліївщину український історик Максимович,407 який виразно зазначує, що власне 18-го травня за старим стилем, отже 29-го травня за новим стилем, ігумен Мотронинського манастиря благословив Залізняка з його відділом та зброєю, і повстанці вирушили в похід. Приймає цю дату й М. Максимович, а за ним і М. Маркевич у своїй "Исторії Малоросії",408 а з новіших істориків К. Гуслистий.409 Цю дату приймає фактично й молодий, але найсерйозніший із польських дослідників Коліївщини, В. Серчик,410 кажучи, що Коліївщина почалася "в останніх днях травня нового стилю". Загальникове окреслення "в останніх днях травня", замість точної дати, вжив Серчик, мабуть, тому, що в усіх згаданих свідченнях говориться про "Зелені Свята", які складаються із двох святкових днів: Зіслання Святого Духа в неділю і Святої Трійці в понеділок, а тому в переведенні на точні дати для 1768 року це могло бути в неділю, 29-го травня, або в понеділок 30-го травня нового стилю. Логічне роз'яснення, чому власне Зелені Свята вибрано на день початку повстання, вияснюється тим, що Мотронинський манастир був "троїцький", тобто в честь Святої Тройці і в день Святої Тройці відбувався тут кожного року величавий празник, на який збиралися маси народу з усіх сторін; така нагода була особливо пригожою для проголошення повстання й поширення заклику до всього народу, щоб він брав зброю до рук проти наїзника. Цю нагоду й використали організатори повстання.
Той момент, що празник був у день Святої Тройці, на другий день Зелених Свят, можна б приймати як вказівку, що Молебень і початок повстання відбувся власне другого дня Зелених Свят, в Зелений Понеділок, 30-го травня. Але таке припущення анітрохи не переконливе. Організаторам повстання йшлося, очевидно, тільки про масову присутність паломників, а вони були в манастирі вже в суботу і в неділю вранці. А тому й багато вигідніше було використати саме неділю, залишаючи Зелений Понеділок для празникових церемоній. Тим більше, що зайва проволока на один день могла передчасно виявити присутність такої великої кількости козацького війська в манастирі й заалярмувати поляків. Тому і приймається, як абсолютно логічне, що у цьому випадку в народньому окресленні "Зелені Свята" треба розуміти неділю, 29-го травня.


Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   17   18   19   20   21   22   23   24   25

Схожі:

Коліївщина гайдамацьке повстання 1768 р. Петро Мірчук iconГайдамацьке повстання 1768 р
Початки Гайдамаччини. Семен Палій: перехід від козаччини до гайдамаччини. Повстання 1702 р
Коліївщина гайдамацьке повстання 1768 р. Петро Мірчук iconБіографія івана гонти ватажка народно-визвольного гайдамацького повстання 1768-1769 рр на Правобережній Україні
Уманський сотник Іван Гонта увійшов в історію як чільний провідник Коліївщини великого народно-визвольного гайдамацького повстання...
Коліївщина гайдамацьке повстання 1768 р. Петро Мірчук iconVarnak ueuo com Дмитро Дорошенко
Хмельниччина в історіографії. Польська Річ Посполита напередодні повстання Хмельницького. Причини повстання. Особа Богдана Хмельницького....
Коліївщина гайдамацьке повстання 1768 р. Петро Мірчук iconПетро конашевич-сагайдачний
Цей Петро Конашевич, муж рідкісної мудрості й зрілого судження у справах, винахідливий у словах І вчинках, хоча за походженням, способом...
Коліївщина гайдамацьке повстання 1768 р. Петро Мірчук icon12 липня 1900 р. – народився Петро Григорович Нестеренко
Оскільки земля не могла прогодувати родину, батько подався на заробітки до Донбасу, де й син Петро, отримавши початкову освіту, вже...
Коліївщина гайдамацьке повстання 1768 р. Петро Мірчук iconПетро Антонович Косач
Петро Антонович Косач — український юрист, громадський діяч, освітянин. Батько Лесі Українки та Михайла, Ольги, Оксани, Миколи, Ізидори...
Коліївщина гайдамацьке повстання 1768 р. Петро Мірчук iconПетро Антонович Косач
Петро Антонович Косач — український юрист, громадський діяч, освітянин. Батько Лесі Українки та Михайла, Ольги, Оксани, Миколи, Ізидори...
Коліївщина гайдамацьке повстання 1768 р. Петро Мірчук iconМах Петро Петрович
Бугом. У квітні 1941 року батько Петро Олексійович трагічно загинув від рук польського шовініста, І мати Анастасія Дмитрівна взяла...
Коліївщина гайдамацьке повстання 1768 р. Петро Мірчук icon1690 р. – народився Петро Іванович Калнишевський
Петро Іванович Калнишевський, останній кошовий Запорозької Січі, який після її знищення був засланий на Соловки. Помер у Соловецькій...
Коліївщина гайдамацьке повстання 1768 р. Петро Мірчук iconIssn 2312-1165 Державний вищий навчальний заклад
Редакційна рада: Микола Кугутяк, Олег жерноклеєв, Леонід Зашкільняк (м. Львів), Петро Круль, Василь Марчук, Борис Савчук, Михайло...


База даних захищена авторським правом ©biog.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка