Коліївщина гайдамацьке повстання 1768 р. Петро Мірчук



Сторінка6/25
Дата конвертації22.02.2018
Розмір3.59 Mb.
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   25
В 1750 році київський генерал-губернатор Лєонтьєв на першу вістку про гайдамацькі виступи вислав сильні підкріплення до всіх фортець; так до одного тільки Кременчуцького форпосту він вислав підкріплення повну тисячу драгунів.129 Літом того ж року за вказівкою царського уряду було створено окрему таємну комісію, що мала стежити скрізь за появою і діями гайдамаків. 20 грудня 1750 гетьман Лівобережної України Кирило Розумовський повідомляв козацьку старшину, що повстанці "в прикордонних містах кривду і розорення чинять. А тому проти них в задніпровські міста з великоросійських і малоросійських військ додаткові команди відправлені".130 Перші московські військові частини були відправлені на Правобережжя на допомогу полякам ще раніше. Так, літом 1750 р. в районі Канева, біля села Стайки відділ московського війська силою 150 чоловік напав несподівано на 75-членний відділ гайдамаків під проводом Майстренка; в нерівному бою багато повстанців згинуло, багато попало в полон.131
Спільними силами польсько-московських загарбників України гайдамацькі повстання 1750 р. були остаточно придавлені.
Широкі хвилі повстанських дій в 1750 році завдали Польщі дошкульних ударів. Равіта-Гавронський подає, що самих матеріяльних втрат в тому році мали польські пани на 3.141.747 злотих. Все ж, основною хибою, як і раніше, був брак єдиного керівного центру, що скеровував би всі змагання в одно русло з виразним підкресленням цілей народнього зриву.

------------------------------------------------------------------


[85] Fr. Rawita-Gawronski. Historya ruchow hajdamackich. Lwow, 1901. Передмова.
[86] Тамже, ст. 127.
[87] Дослівно "гайдамак" - "той, що гонить геть", бунтар; в нашому випадку, той що гонить геть з України польського окупанта. У збірнику "Гайдамацькиій рух на Україні в ХVІІІ ст." Київ, 1970, ст. 10, пояснюється: "арабо-турецьке "hajdemak" - гнати. Звідси походить слово "гайдамака" - людина, що переслідує".
[88] Антонович. "Розвідка про гайдамаччину", ст. 8. Равіта-Гавронські, І, 68.
[89] J. Perdenia. "Stanowisko Rzeczypospolitej szlacheckiej wobec sprawy Ukrainy na przelomie ХVІІ і ХVIII w." Warszawa, 1963, ст. 222.
[90] Тамже, ст. 149.
[91] J. Perdenia. ст. 219.
[92] "Гайдамацький рух на Україні в XVIII ст.", ст. 11.
[93] Корзон, т. І. ст. 174.
[94] Тамже, 177.
[95] Костомарів, "Останні літа Р. П.", 125-6.
[96] J. Perdenia. ст. 380.
[97] Антонович, 11.
[98] Львівська бібліотека мін. культури УССР. Колекція Оссолінських. ст. 33.
[99] Ст. 34.
[100] Ст. 35, 37.
[101] О. П. Лола, 47.
[102] Тамже, с. 480-481. Поданий нами текст є перекладом з польського перекладу. Оригінал в українській мові не зберігся.
[103] Лола, 51.
[104] Лола, 52.
[105] Антонович, 79.
[106] Гуслистий, 12.
[107] Антонович, 79.
[108] Антонович, 78.
[109] Лола, 53.
[110] Антонович, 82.
[111] Лола, 53.
[112] Лола, 53.
[113] Корзон, т. І, 95.
[114] Тамже, 106.
[115] В. Д. Крупницький. "Гетьман Пилип Орлик". ст. 62.
[116] Тамже, ст. 63. - Антонович, 87. Факт переходу Чалого до Бендер до гетьмана Орлика Антоновичеві, видно, невідомий. Перехід Чалого, недавнього визначного гайдамацького отамана, на службу поляків, залишається для Антоновича загадкою щодо мотивів. Він уважає це звичайною зрадою з мотивів користолюбства.
[117] Антонович, 90.
[118] Антонович, 84.
[119] Лола, 58-59.
[120] Антонович, 85.
[121] Антонович, 86.
[122] Антонович, 91.
[123] Антонович, 92-96, на підставі документів Київського Центрального Архіву, "Архив Югозападной Россіи".
[124] Гуслистий, 18.
[125] Лола, 75-78.
[126] А.А. Андриевский. "Материалы до истории южнорусского края в 18. ст., 431-2.
[127] Антонович, 93.
[128] Антонович, 69.
[129] Кіевcкая Старина, т. 25, 355-6.
[130] Лола, 82.
[131] Лола, 76.
ІІІ. КОЛІЇВЩИНА
1. Початок повстання
Ідейно-політичне обличчя Гайдамаччини проявилося найвиразніше в повстанні 1768 року, яке ввійшло до історії під окремою назвою - Коліївщина. А це завдяки тому, що воно від самого початку було ведене під одним, центральним проводом, який швидко оформився як уряд відновленої української держави.
Повстання почалося святочним проголошенням його в Мотронинському манастирі на Зелені Свята за старим стилем, 18-го травня, а за новим стилем 29-го травня 1768 року.132 Але підготова до повстання, згідно з опінією польських і українських сучасників, тривала кілька літ.133 Організатором і керівником повстання став запорожець Максим Залізняк, який у 1767 році прибув із 18-ма козаками до Мотронинського манастиря й тут зробив свою тимчасову квартиру.134 Щоб замаскувати ціль свого побуту, Залізняк записався разом із його товаришами в послушники, які, нібито, готовились поступити в монаший чин.
Мотронинський Манастир

(Тарас Шевченко, аквареля, 1845 р.)


Мотронинський манастир, положений серед Чорного Лісу на віддалі приблизно 8 кілометрів від Медведівки, надавався особливо для використання його як центру підготовчої праці для повстання: сюди приходили на прощу з усіх сторін України й із ними могли незамітно приходити і звязкові з різних сторін. На відстані около двох верст від манастиря, над глибоким Холодним Яром, де низом плив потічок із здоровою, чистою водою, був збудований табір, обкопаний ровом та обведений валом і забезпечений на дорогах від манастиря та від млинів дубовими рогачками. Тут була квартира підготовчого штабу повстання.
Виправданням для побудови оборонного табору біля манастиря перед польською владою була сама історія манастиря. Заложений на переломі ХVІІ і ХVIII століть заходами родини Шумлянських манастир був укоротці зруйнований ватагою польського шляхетського війська. На початку XVIII століття переяславський архірей Кирило Шумлянський відновив манастир, але в 1726 р. відділ польського війська, нібито шукаючи грабіжників, знову, як каже Гавронський, "дав волю своїй жовнірській сваволі"135 і по-варварськи пограбував та понищив манастир. Такі акти шляхетської сваволі повторялися теж пізніше, й тому побудову укріпленого табору представлено як конечність оборони манастиря перед евентуальним новим нападом шляхетського свавілля.136 Цей укріплений табір було прозвано "Мотронинською Січчю".
При виготовлюванні пляну збройного зриву взято до уваги тогочасний стан збройних сил Польщі на окупованих нею українських землях, який був зовсім іншим, як у час повстання Богдана Хмельницького. Скупчення польських військ в одній місцевості тепер не було. Тритисячна "українська партія", тобто частина регулярної польської армії, стаціонована в Україні, була розміщена по кілька, а то й по одній сотні, званих "хорутвами", по різних містах. Незалежно від регулярної армії, кожний польський магнат мав свої власні "надворні міліції", зложені звичайно з козаків, які мали охороняти замки й маєтки даного пана, а у випадку особливої небезпеки пани організували зі своїх селян під командою польських шляхтичів "зелені міліції". При такому стані й українські повстанські сили мусіли бути розділені на окремі загони й діяти одночасно на всьому просторі, охопленому повстанням, здобуваючи кожне місто окремо й винищуючи поляків по всій Україні. А тому Залізняк поділив терен Правобережної України на чотири частини й призначив комендантами на ті частини чотирьох отаманів, що прибули з ним із Січі: Семена Неживого для південної частини Київського воєвідства, Якова Швачку й Андрія Журбу для середньої частини Київського воєвідства й Волині, Івана Бондаренка для північної частини Київщини, Полісся й північної Волині. Для себе залишив Залізняк Брацлавське та Подільське воєвідства. Це був, очевидно, поділ терену для воєнних дій; адміністраційний поділ країни та персональна обсада адміністраційно-військових постів повинні були бути устійнені по усуненні поляків з українських земель.
На Зелені Свята, 29-го травня (а за старим стилем 18-го травня) 1768 року зібралася в Мотронинському манастирі велика кількість прочан. Після Богослуження перед церкву заїхало кілька возів із зброєю, - переважно з ножами, - і кількадесят кінних козаків. Максим Залізняк відчитав спеціяльну відозву, відому в переданні під назвою "Золота Грамота",137 із закликом до всенароднього повстання проти польських окупантів України з метою винищення їх, або прогнання з України й відновлення Гетьманщини. Після цього один із монахів-священиків відправив молебень і посвятив ножі, що їх по освяченні розібрали між себе перші учасники повстання для того, щоб ними колоти ворогів України.
З Мотронинського манастиря вирушило, мабуть, триста повстанців. Курінні отамани Неживий, Бондаренко, Швачка й Журба подались із невеличкими загонами, як зав'язком їхніх частин, на призначені їм терени. Полковник Максим Залізняк із головною частиною подався до Лебедина, а звідси його похід ішов через міста: Медведівку, Жаботин, Смілу, Черкаси, Корсунь, Канів, Богуслав, Шайки, Камінний Брід, Межин, Лисянку.138 В усіх тих містах, по здобутті їх, Залізняк винищував поляків і жидів, роздавав залишене панське майно міщанам і селянам, установляв українську управу й доручав зберігати лад та порядок. Коли відділ Залізняка проходив через села, назустріч йому виходили селяни із хлібом-сіллю: це значило, що вони на вістку про повстання вже самі впоралися зі своїми панами. Коли цього не було, то це означало, що в селі є ще польські пани. Тоді відділ Залізняка, або його частина, заходили до того села, здобували панський двір і ліквідували польських панів та їхню шляхетську челядь. Від головного відділу відлучувалися малі загони із призначеним їм отаманом, щоб прочищувати від поляків подальші від шляху села. Ті загони поповнювалися новими повстанцями, що приставали до них з-поміж селян.
У Лисянці поляки пробували поставити сильніший спротив відділові Залізняка, що начисляв кругло 300 повстанців. У місті скрилося багато польської шляхти й жидів з околиці. Місто було добре укріплене й мало військову залогу. Губернатор міста Кучевський пробував мобілізувати до оборони всіх міщан, що були в більшості українцями. Але вони відмовились і вимагали здачі міста. "Все одно - казали вони губернаторові - Гетьманщина буде, не встоїшся!".139 Повстанці здобули місто й винищили поляків.
Із Лисянки вирушив Залізняк, з'єднавшись із кількома іншими загонами повстанців, на найсильнішу в тому часі твердиню Умань, де розігралася головна драма.
2. Здобуття Умані
Місто Умань було центром величезних посілостей родини Потоцьких в Україні. 8-го квітня 1760 року тут з особливою парадою було проголошено заложення фортеці. Місто обведено валом і ровами та збудовано укріплені брами. Власник посілостей, Францішек Салєзи Потоцкі, що був київським воєводою, призначив адміністратором цілої Уманщини з осідком в Умані з титулом "генерального губернатора" Рафала Младановича, який прибув до Умані із 32 гарматами. В час Коліївщини в Умані були стаціоновані частини польської регулярної армії, три сотні драгунів і триста вояків артилерії й технічних відділів під командою Ленарта, ок. тисячі надворних козаків під командою польських полковників Обуха, Магнушевського й Лаща та козацьких сотників Івана Гонти,

Козак з надворної міліції



Дашка і Яреми, 800 узброєних конфедератів, 200 вояків "зеленої міліції", зорганізованої спеціяльно, з огляду на небезпеку, із селян. Коли колії почали наближатися до Умані, комісар дібр Радивилівських Бендзіньський, привів до Умані ще 500 своїх надворних козаків під командою сотника Уласенка.140
Іван Гонта буів тільки одним із сотників двотисячної козацької міліції Потоцьких в Умані, якою формально командували три польські полковники, але, не дивлячись на те, всі, від київського воєводи Салєзія Потоцького починаючи, вважали його, сотника Гонту, дійсним комендантом всієї козацької міліції.
Але, коли ранньою весною 1768 р. рознеслись вістки про нове гайдамацьке повстання, поляки почали підозрівати Гонту у зв'язках із гайдамаками: жиди донесли були уповноваженому Потоцького, Цєсєльському, що Гонта в часі побуту з міліцією в коші над Синюхою напередодні початку коліївського повстання вів таємні переговори із Залізняком і намовляв другого сотника козацької міліції Дашка приєднатися до українського повстання.141 Але доказів того поляки не мали, тим більше, що викликаний до Умані Дашко в дорозі загинув.
На вимогу Младановича сотник Гонта склав на ринку в Умані прилюдно присягу "на вірність вітчизні" і замість заплянованого повішення Гонти, поляки справили гучний бенкет у честь Гонти, в часі якого губернатор Младанович зі сльозами в очах благав Гонту про поміч, передаючи в його руки не тільки долю Умані, але й усю шляхту і "всю Україну". Делегація жидів принесла Гонті полумисок золотих червінців й інші подарунки і просила рятувати їх перед гайдамаками.142 Після цього, Гонта вирушив із козацькою міліцією проти коліївських повстанців і отаборився під містом. Тим часом на вістку про переможний похід коліїв, особливо ж після здобуття ними Лисянки, до Умані стали напливати з усіх сторін хвилі польських і жидівських утікачів. Коли в місті не стало вже місця, нові втікачі отаборилися в укріпленому таборі біля Грекового Лісу. З доручення Младановича закуплено в турків великі запаси стрільного пороху для гармат і пушок. Младанович пробував найняти сотника німецького війська, що переїжджало тоді через Умань, скуповуючи коні і пропонуючи заплатити у висоті ста тисяч золотих готівкою, але ті відмовились.143
На вістку про те, що Залізняк вирушив із головними повстанськими силами з Лисянки на умань, Младанович зі старшиною доручили міліції йти проти коліїв, а польському війську - отаборитися перед містом. Міліція повинна була пропустити коліїв і перейти непомітно в запілля повстанців. Плян був такий, що коли повстанці підійдуть під місто їх привітає з мурів міста артилерія, після чого польські частини заатакують їх ізпереду, а міліція ззаду. Залізняк надходив із північного сходу, здобувши міста Звенигородку, Буки й Соколівку.
По виїзді війська з міста від міліції не було три дні ніяких вісток. У місті росла паніка. Повновласник Потоцького Цєсєльський втік до Києва, брат Младановича на Волощину, а разом із ними втекло теж батато визначніших панів та старшин польської армії.
А тим часом Гонта, вирушивши ранком з постою в селі Попужинцях, здержав усіх і сказав полковникам Обухові й Магнушевському, щоб вони негайно поверталися до міста, якщо не хочуть загинути від повстанської шаблі. А всім козакам заявив, що він із сотниками Уласенком і Яремою переходить до Залізняка, щоб спільними силами визволити Україну з польського ярма, тож хай кожний рішається: або, йти з ним, або повертатися з польськими полковниками до Умані. Козаки всі до одного пішли за Гонтою. На особисте доручення Гонти окрема козацька сторожа відпровадила обидвох польських полковників під місто й повернулись. Але полковники не пішли до Умані, а втекли манівцями закордон, рятуючи власне життя й залишаючи Умань на ласку долі.144
14-го (3-го за ст. ст.) червня 1768 року Гонта з усією козацькою міліцією приєднався до повстання.145 З'єднані сили повстанців зліквідували польський табір у Грековому Лісі, в якому мало бути від 5 до 8 тисяч польських панів із челяддю та жидів, і підійшли під Умань.
17-го (6-го за ст. ст.) червня 1768 р. вранці з мурів Умані поляки побачили наближення військ.146 Вони були певні, що це повертається Гонта з міліцією по розгромленні коліїв. В місті вибухнув шал радости. Але інженер Шафранський, який пильно дивився в далековид, спостеріг, що воно щось не так, бо за козаками Гонти маршували лави коліїв, і заалярмував польську старшину. Зчинився переполох. Всі брами були зачинені, а польські частини перед містом поставлені у стан бойової готовости.
Під містом повстанці задержались. На очах поляків, що дивились з валів, Гонта і Залізняк виїхали з-поміж своїх військ, зустрілись і дружньо привітались. Младанович, побачивши це, втратив мову; команду міста перебрав Ленарт. Польські частини з-перед міста були спішно стягнені до міста. Ленарт казав узброїти всіх, хто тільки був здібний носити зброю: всіх шляхтичів, жидів і наівіть 200 учнів школи Василіян, що ще не роз'їхались були на вакації.147 Почалась облога міста.148 Вже першої ночі всі українці, що були тоді в Умані, члени "зеленої міліції", гарнізону, панська обслуга й українські міщани перейшли до повстанців; ті, які не могли перейти брамою, перескакували вали й рів і втікали до Гонти. В місті залишилися тільки поляки й жиди.149 Ранком 18-го червня Младанович, що вже, видно, переміг наслідки першого переляку, скликав усіх жидів казав їм навантажити фіри сукном та дорогими подарунками й післати це Гонті, благаючи у нього пощади для міста. Гонта й Залізняк зажадали, щоб місто здалося, запевняючи, що в такому випадку полякам і жидам буде запевнена змога безпечно виїхати з родинами з України в Польщу. Поляки відкинули ультиматум. Почався наступ. Селяни з околиці підрубували сокирами палісади валів, повстанська артилерія обстрілювала місто з гармат, а колії пробували наступати на вали, підходячи із двох сторін: від Грекового Лісу й зі сторони Нового Міста. Польська артилерія з валів завзято, хоч дуже нецільно,150 обстрілювала наступаючі лави повстанців, але запаси амуніції скоро вичерпалися. Переполох у місті зріс, тим більше, що вичерпалися теж запаси води. Тому, коли ранком 21-го червня (н. ст.) недалеко брами появився Гонта з білою хоруговкою, викликаючи Младановича на переговори, той погодився і казав впустити до міста Гонту й гурт його охорони. Але у брамі виникло замішання, бо польські старшини, не дбаючи про збереження вимоги безпеки мирової делегації, кинулися зі зброєю на Гонту, щоб його вбити. Вив'язалась боротьба, в часі якої у відкриту браму вскочило більше повстанців, а за ними ввійшли й головні сили коліїв. Наступила кривава розправа, відома в польській мемуаристичній літературі під назвою "уманська різня", в якій загинуло від п'яти до вісімнадцяти тисяч осіб польської шляхти й жидів. Багато польських жінок і дітей урятував від загибелі Гонта, доручивши перевести їх до української церкви, або до своєї квартири в домі українського міщанина Багатого, а між ними й дочку та сина губернатора Младановича, які залишили опісля свої спомини про події в Умані.
3. Відновлення Гетьманщини
22-го червня 1768 року в Умані під гарматні і крісові постріли проголошено святочно відновлення Гетьманщини. У проголошенні було подано, що панщину і шляхетство зноситься, всі українці будуть вільними козаками і вся українська земля буде зватися по-давньому "Гетьманщина" щодо свого політичного стану.151 Гетьманом відновленої української держави було обрано Максима Залізняка, а головним комендантом збройних сил уманського полковника Івана Гонту. Комендантом міста Умані призначено сотника Пантелеймона Уласенка. Окремі постанови регулювали податкові і військові повинності громадян супроти української держави; всякі самовільні накладані контрибуції були заборонені. В державі мав панувати лад і порядок, сперті на принципах справедливости й рівности всіх громадян. Країну поділено адміністраційно на полки й сотні.
Ядро української армії силою двох тисяч вояків приміщено у спеціяльному таборі біля Умані. Тут вівся регулярний військовий вишкіл та прищеплювалися принципи суворої військової дисципліни. З решти повстанців, що були тоді в Умані, створено повстанські загони, які вирушили в дальший похід на захід і північ для прочищування українських земель від польських окупантів. Ті загони, що їх командирами були Микита Чорний, Романченко, Ніс, Паралюш, в останньому тижні червня і перших тижнях липня 1768 р. здобули містечка Гранів, Теплин, Дашів, Тюльчин, Манастириська, Гайсин, Копели, Божівку, Жидачин, Ладижин, Балту152 й очистили всю Уманщину від поляків та жидів.
Українська дівчина
Так само успішно проходили повстанські дії полковника Семена Неживого в південній частині Київщини. З Холодного Яру біля Мотронинського манастиря подався Неживий у Чигиринщину та Черкащину, де появилися сильні частини польських конфедератів, що грабували і знущалися над українським населенням. Із документу, виставленого медведівцями про взірцеву поведінку Неживого і його відділу, довідуємося, що в Медведівці відділ Неживого знищив сотню польських конфедератів, а в Жаботині кругло 450 польських вояків. Подібні документи інших громад подають, що у днях 20-22 (9-12 за ст. ст.) червня 1768 р. Неживий був із своїм відділом у Каневі, 26-го (15-го за ст. ст.) в Мошнах, 31 (20 ст. ст.) червня в Жаботині, 1-2 липня (21-22 червня ст. ст.) в Медведівці, 6 липня (26-го червня за ст. ст.) у Крилові. Скрізь там він винищив поляків і жидів і, як засвідчує Рум'янцев у своєму рапорті московській цариці з датою 19-го (30-то за н. ст.) червня 1768 р., отаман Неживий "завів там новий економічний лад, для чого визначений економ із місцевого (українського) населення і писар грецького віровизнання". В його районі оперували зі своїми загонами підпорядковані йому сотники: Іван Чорний у районі Черкас, Василь Шелест - Жаботин, Василь Смілянський - Лебедин, Іван Таран - Вільшина, Шундра - Сміла, Станкевич - Корсунь, Шевченко - Богуслав.
У середній частині Київського воєвідства, що стала тереном дії полковника Якова Швачки, колишнього курінного отамана Журилівського куреня153 на Січі, оперували зі своїми загонами повстанські отамани: Василь Тесленко-Журба - Васильків, Груда - Хвастів, Сава Плиханенко - Біла Церква, Павло Таран - Володарка, Микита Москаль - Бердичів. Зразу Швачка оперував разом із Журбою; на початку липня Тесленко-Журба, мабуть піднесений Залізняком до ранги полковника, почав проводити повстанські акції самостійно в районі Житомира.
Північну частину Київщини прочистив від поляків, згідно із пляном, полковник Іван Бондаренко. Він здобув Брусилів, Андріївку, Бишів, Рожів, Макарів, Димир, Бородянку, Грузьке, Дідівщину й подався на київське Полісся. Йому підлягали сотники: Саражин, у загоні якого були отамани Бандурка, Скорина й Петро Вітер, - в районі Боярки; Головацький - Марків, Грицько Вовк і Максим Максимів - Полісся.
Так у висліді двомісячних боїв увесь терен Київського і Брацлавського воєвідств були зовсім очищені від поляків. Хто з них не втік завчасу на захід, той був знищений повстанцями. Правобережна Україна ставала знову вільною, самостійною державою із гетьманом Максимом Залізняком у проводі. На звільнених теренах заводжено козацький лад, встановлювано українську адміністрацію. У вишкільному військовому таборі біля Умані під керуванням полковника Івана Гонти формовано нові повстанські загони, які вирушили на захід і північ, щоб звільнити від поляків теж Поділля, Галичину, Волинь і Полісся. Хвилі повстання докотилися навіть до Закарпаття.154
4. Московська збройна інтервенція
Так пройшли після проголошення в Умані відновлення Гетьманщини ще три тижнї. Здавалося, що швидко й західньоукраїнські землі будуть очищені від польських займанців, бо сили повстанців кріпшали, а поляки ні в одному випадку не виявилися спроможними успішно протиставитися збройним повстанським загонам.
Але, сталось не так. Нищівний удар для повстання прийшов звідти, звідки ні повстанці, ні їхні провідники ніяк не сподівалися: з рук Москви. Бачучи свою неспроможність протиставитися переможним ударам коліївського повстання, як засвідчує польський сучасник,155 "польський уряд удався, отже, із просьбою про поміч до московського уряду і її одержав". "Усмирення, - признає відверто польський історик,156 - переводилося московською зброєю". З доручення московського уряду, що не менше був наляканий відновленням самостійної гетьманської України на Правобережжі, як поляки, під кінець червня 1768 року на зайняту українськими повстанцями територію ввійшли великі частини московської армії: ген. Кречетніков із Поділля, де та московська армія перебувала в тому часі як московська допомога польському королеві Станиславові Августові у війні проти його політичних противників, барських конфедератів; ген. Воєйков з Новоросійської губернії і ген. Рум'янцев з Лівобережжя. Це були великі частини добре зорганізованої московської армії; а однак москалі не виступили проти українських повстанців відверто, але застосували методу підступу і зради.
Перший удар був скерований на центр повстання - на Умань. З доручення ген. Кречетнікова під Умань підійшли полки полк. Кологрівова і полк. Гурьєва. Це занепокоїло командування українського військового табору біля Умані, яке зарядило стан готовости, готуючись до збройної розправи. Але висланці ген. Кречетнікова заявили Залізнякові й Гонті, що москалі ставляться прихильно до українських змагань і що московська армія переходить тільки через Україну до Польщі на допомогу польському королеві проти його польських противників - "барських конфедератів". Сам ген. Кречетніков відвідав український військовий табір, хвалив дисципліну й порядок і запропонував співпрацю в боротьбі проти поляків. 6-го липня (н. ст.) московське командування повідомило, що московські війська відходять у Польщу й запропонувало відгуляти прощання на знак приязні українського й московського народів.


Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   25

Схожі:

Коліївщина гайдамацьке повстання 1768 р. Петро Мірчук iconГайдамацьке повстання 1768 р
Початки Гайдамаччини. Семен Палій: перехід від козаччини до гайдамаччини. Повстання 1702 р
Коліївщина гайдамацьке повстання 1768 р. Петро Мірчук iconБіографія івана гонти ватажка народно-визвольного гайдамацького повстання 1768-1769 рр на Правобережній Україні
Уманський сотник Іван Гонта увійшов в історію як чільний провідник Коліївщини великого народно-визвольного гайдамацького повстання...
Коліївщина гайдамацьке повстання 1768 р. Петро Мірчук iconVarnak ueuo com Дмитро Дорошенко
Хмельниччина в історіографії. Польська Річ Посполита напередодні повстання Хмельницького. Причини повстання. Особа Богдана Хмельницького....
Коліївщина гайдамацьке повстання 1768 р. Петро Мірчук iconПетро конашевич-сагайдачний
Цей Петро Конашевич, муж рідкісної мудрості й зрілого судження у справах, винахідливий у словах І вчинках, хоча за походженням, способом...
Коліївщина гайдамацьке повстання 1768 р. Петро Мірчук icon12 липня 1900 р. – народився Петро Григорович Нестеренко
Оскільки земля не могла прогодувати родину, батько подався на заробітки до Донбасу, де й син Петро, отримавши початкову освіту, вже...
Коліївщина гайдамацьке повстання 1768 р. Петро Мірчук iconПетро Антонович Косач
Петро Антонович Косач — український юрист, громадський діяч, освітянин. Батько Лесі Українки та Михайла, Ольги, Оксани, Миколи, Ізидори...
Коліївщина гайдамацьке повстання 1768 р. Петро Мірчук iconПетро Антонович Косач
Петро Антонович Косач — український юрист, громадський діяч, освітянин. Батько Лесі Українки та Михайла, Ольги, Оксани, Миколи, Ізидори...
Коліївщина гайдамацьке повстання 1768 р. Петро Мірчук iconМах Петро Петрович
Бугом. У квітні 1941 року батько Петро Олексійович трагічно загинув від рук польського шовініста, І мати Анастасія Дмитрівна взяла...
Коліївщина гайдамацьке повстання 1768 р. Петро Мірчук icon1690 р. – народився Петро Іванович Калнишевський
Петро Іванович Калнишевський, останній кошовий Запорозької Січі, який після її знищення був засланий на Соловки. Помер у Соловецькій...
Коліївщина гайдамацьке повстання 1768 р. Петро Мірчук iconIssn 2312-1165 Державний вищий навчальний заклад
Редакційна рада: Микола Кугутяк, Олег жерноклеєв, Леонід Зашкільняк (м. Львів), Петро Круль, Василь Марчук, Борис Савчук, Михайло...


База даних захищена авторським правом ©biog.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка