Комплексне країнознавство



Сторінка13/20
Дата конвертації14.04.2017
Розмір3.29 Mb.
1   ...   9   10   11   12   13   14   15   16   ...   20

Прогнозування – прогностичний метод у країнознавстві, у якому використовується як накопичений в минулому досвід, так і поточні припущення щодо майбутнього з метою його визначення.

Програма країнознавчих досліджень – викладення його теоретичних попередніх посилань (загальної концепції), виходячи з мети роботи, гіпотези дослідження, з приведенням методів і логічної послідовності досліджень. Програма включає наукову задачу і план її реалізації. Вихідним пунктом складання програми є проблемна ситуація, яка має дві сторони: предметну і пізнавальну. Предметна сторона проблеми віддзеркалює усвідомлення «соціального замовлення», суспільної потреби в тих чи інших знаннях. Пізнавальна сторона проблеми полягає в незнанні (слабкому знанні) методів пояснення явищ, об’єктів, процесів. У країнознавчій програмі повинні бути два запитання: в чому суть наукової задачі (проблеми) і яким методом її вирішувати. Спроба відповісти на запитання в чому полягає наукова задача країнознавства – це спроба сформулювати мету досліджень, яка орієнтує на його кінцевий результат. Якщо представити предмет дослідження у вигляді великої кількості об’єктів, кожний з яких має велике число властивостей, то виникає дилема: або вивчати велику кількість об’єктів, при малій кількості властивостей, або малу кількість об’єктів (або навіть один), але велику кількість (навіть всі) їх (його) властивостей. Перший тип досліджень, коли вивчається мала кількість властивостей великого числа об’єктів, називається аналітичним. Він використовується в галузевих країнознавчих науках (науках «вертикальних» – по галузях, компонентам, елементам проблеми. Другий тип досліджень – синтетичний. Його задача полягає в об’єд­нанні властивостей в такі групи, які характерні для одного, або невеликої кількості об’єктів. Таке об’єднання (синтез поелементних знань) використовується в таксономічних географічних науках (науках «горизонтальних»), а також у країнознавстві. В науці взагалі діють як органічно поєднані дві роздільні програми – дослідницька (подібна до аналізу) і колекторська (подібна до синтезу). В країнознавстві використовується переважно колекторська програма. При країнознавчому синтезі можна виділити такі стадії (за Р.Хейлі): 1) виокремлення специфіки найбільш важливих проблем регіону, що важливо для його розуміння в цілому; 2) на виявлених найбільш важливих проблем виділення істотних перемінних характеристик, просторових і непросторових, які відносяться до процесів і форм і які ми спостерігаємо на поверхні землі; 3) визначення причинних і зворотних зв’язків між змінними; 4) розробка модельної форми причинно-наслідкових і зворотних зв’язків у регіоні.

Програма ЮНЕСКО «Людина та Біосфера» (МАБ, Man and Biospherе) – міжурядова програма досліджень процесів та змін, відбуваються в різних екосистемах Землі під впливом діяльності людини і розв'я­зання конкретних проблем керування природними ре­сурсами, безпосередньо в країнах-учасницях. Офіцій­но прийнята у 1970 році 14-ю сесією Генеральної конференцію ЮНЕСКО. Керівниц­тво та організацію виконання програми здійснює Міжна­родна координаційна рада (МКР). У її складі понад 80 країн (Україна з 1973 року), що регулярно переобираються на сесіях Генеральної кон­ференції ЮНЕСКО; в кожній із країн-учасниць створені національні комітети. Один з напрямків роботи МАВ - організація всесвітньої сітки біосферних заповідників і їх скоординованої роботи.

Продуктивні сили – особливості формування і розміщення природних умов і основних природних ресурсів, населення і трудових ресурсів, галузевої і територіальної структури господарства країни.

Продуктивність шлюбу – показник, що характеризує народжуваність на підставі остаточного числа народжень у подружньої пари; вираховується як середнє число народжених дітей на один шлюб.

Промисловість – найважливіша галузь виробництва, яка включає підприємства, що здійснюють видобування й заготівлю природної сировини, виробництво засобів виробництва й товарів споживання (заводи, фабрики, шахти, електростанції, комбінати тощо).

Пронаталістична політика – політика, що має на меті збільшення природного приросту населення шляхом підвищення народжуваності.

Просторова (територіальна) структура територіальної організації суспільства – відображає склад, співвідношення та взаємне розміщення різних територіальних поєднань виробничої і невиробничої сфер суспільства і визначає міжрайонні та внутрішні районні відносини між ними.

Протекціонізм (від лат. protectio – заступництво, захист) – економічна політика держави, спрямована на захист національної економіки від іноземної конкуренції. Реалізується шляхом фінансового заохочення вітчизняної промисловості, зокрема зменшення податків, стимулювання експорту, обмеження імпорту.

Протокол – документ, що закріплює домовленість про співробітництво; вид міжнародних угод.

Професійна структура населення – розподіл працівників за професіями на підставі поділу праці, що передбачає спеціальну підготовку людей для виконання певних робіт, набуттю ними відповідних теоретичних і практичних знань.

Психоекологія – комп­лексна наукова дисципліна, яка досліджує вплив еколо­гічних факторів на психіку людини.
Радикалізм – політична доктрина, ідеї і діяльність, спрямовані на рішучу, докорінну зміну методів політичної діяльності, основних інститутів політичної системи країни або негайне здійснення інших політичних цілей.

Радянська школа країнознавства – сформувалась під безпосереднім впливом ідей районної школи Баранського – Колосовського – Вітвера, яка склалася на географічному факультеті Московського університету. Основним положенням школи було вчення про «район» як складову частину країни, з його об’єктивним характером, а також створенням програми країнознавчих комплексних характеристик.

Район (регіон) – 1) одиниця поділу певної території за якимись ознаками й особливостями; 2) територіально-адміністративна одиниця в деяких країнах, у тому числі в Україні. Р. як таксономічна одиниця в географії та країнознавстві виступає важливим об’єктом дослідження.

Районування – родове поняття, що має 3 основні групи значень: 1. Процес виявлення головних рис територіальної диференціації та інтеграції географічної оболонки або її частин. 2. Стан, результат відображення просторової диференціації та інтеграції у вигляді схеми районування. 3. Діяльність з метою раціонального використання природних ресурсів відповідно до встановлених закономірностей територіальної диференціації та інтеграції.

Ранг-розмір поселення (правило Зіпфа) – суть його в наявності зворотної залежності між людністю поселення і його порядковим номером в упорядкованій послідовності населених пунктів, виражається формулою Рп = Р1 / n , де Р1 – населення найбільшого міста; Рп – населення міста рангу п,  – коефіцієнт ієрархізації, який визначається при апроксимації формулою фактичних даних. Вивчення на базі правила Зіпфа здійснюється з допомогою логарифмічних графіків, на яких по осі ординат відкладають логарифм розміру, а по осі абсцис – логарифм рангу. Цей прийом дозволяє віднести країну до одного з трьох основних типів: 1) логарифмічно нормальний розподіл, при якому співпадає співвідношення, ранг, розмір (США, Китай); 2) домінантний, при якому одне – два міста домінують над системою малих міст, а проміжних міст майже немає (Австрія, Угорщина); 3) проміжний (найбільш розповсюджений).

Раси (від фр. race, італ. razza – рід, порода, плем’я) – поділ сучасної людини за фізичними особливостями, що передаються по спадковості (колір шкіри, очей, волосся, форма черепа, довжина тіла); представники однієї раси зв’язані єдиним походженням і певною областю розповсюдження. Населення світу поділяється на 4 раси: європеоїдну (42,3 %), монголоїдну (36 %), негроїдну (7,4 %) і австралоїдну (0,3 %). В зоні контактів великих рас існують перехідні (склалися в давнину) та змішані (утворилися в новітній період) раси.

Расизм – політична теорія і практика, що базуються на концепціях про фізичну і психічну неповноцінність окремих рас і народів і вирішальний вплив расових відмінностей на історію та культуру людства.

Расовий склад населення – розподіл населення за ознакою расової належності з виділенням малих і великих рас, перехідних типів і т. п.

Ратцель Фрідріх (1844 – 1904) – німецький політичний географ, етнограф і соціолог, професор ряду вузів. Засновник політичної географії. Основні праці – “Політична географія”, “Земля і життя”. Обґрунтовував зовнішньополітичний експансіонізм, вказуючи, що чим розвинутіша культура нації, тим природніший її потяг до завоювання, до захоплення нових земель. Як біологічний організм держава має “основний закон зростання у просторі”. Несприятливі географічні умови, перенаселення окремих регіонів вимагають від дієвих націй проведення політики експансіонізму. Це положення стало однією із засад геополітики, яку розвинули Р. Челлен, К. Хаусхофер, Х. Макіндер, А. Мехен та ін.

Рафтінг – спуск по гірській річці на надувних човнах, плотах (2-10 місць).

Раціональний метод – один із методів ухвалення рішень, спрямований на ухвалення раціонального рішення, що базується на розумінні цінностей і цілей розвитку та функціонування країни/держави або окремих її частин чи складових влади. Згідно Р. м. законодавець або виконавець повинен чітко дотримуватися розроблених процедур на кожному етапі ухвалення рішень, що забезпечить найкраще використання існуючих ресурсів у досягненні поставленої мети.

Реальна грошова маса – відношення номінальної грошової маси до рівня цін.

Реальна заробітна плата – зарплата, поділена на рівень цін. Вимірюється кількістю товарів і послуг, що можна купити на зарплату.

Реальний валютний курс – номінальний валютний курс, визначений з урахуванням зміни цін у двох країнах протягом одного й того ж року; пропорція обміну товарів між різними країнами.

Реальні доходи – частина національного доходу, що використовується населенням на споживання, накопичення матеріальних благ, задоволення духовних потреб.

Ревальвація – законодавче підвищення валютного курсу постановою центрального банку (при системі фіксованого обмінного курсу).

Регіон – 1) область, район, частина країни, що відрізняється від інших областей сукупністю природних і (або) історично сформованих, відносно стійких економіко-географічних та інших особливостей, які часто поєднуються з особливостями національного складу населення; 2) група сусідніх країн, близьких за національним складом і культурою або однотипних за суспільно-політичним устроєм, що виділяються в окремий економіко-географічний район світу. Р. виступає важливим об’єктом країнознавчих досліджень.

Регіоналізація – 1) розвиток, зміцнення економічних, політичних та інших зв'язків між областями або державами, що входять до одного регіону; 2) виникнення регіональних об'єднань держав.

Регіоналізм – 1) підхід до розгляду і розв'язання економічних, соціальних, екологічних, політичних та інших проблем під кутом зору інтересів та потреб того чи іншого регіону; 2) сучасний політичний рух у Європі за компромісне поєднання позитивних рис унітарного і федеративного державного устрою.

Регіональна концепція в географії – один з генеральних і найбільш традиційних напрямів у географії, при якому основним об’єктом дослідження виступає територія (континент, країна, регіон, район), оскільки вся життєдіяльність суспільства, його господарська і соціальна організація глибоко географічні, мають зональну і регіональну виразистість. Крім того населення того чи іншого регіону або району осмислює, що він – їх батьківщина і вони взаємозв’язані тісними економічними, духовними і культурними узами.

Регіональна політика – комплекс заходів держави по вирівнюванню рівнів розвитку районів, набуває все більшого значення для довготермінової стратегії соціально-економічного розвитку країни з метою досягнення територіальної справедливості, яка передбачає рівні можливості розвитку для всіх територій.

Регіональний господарський механізм – певна сукупність форм і методів господарювання, яка застосовується на конкретній території з метою забезпечення ефективного господарювання.

Регіональний розвиток – зміцнення потенціалу території з орієнтацією на соціальні пріоритети, що пов'язане із забезпеченням природно-господарської та структурної збалансованості, створенням нових необхідних ланок, подоланням деструктивності окремих компонентів, стимулюванням внутрішніх та міжрегіональних зв'язків.

Регіонально-цілісний підхід – науково-теоретичний і методологічний фундамент, що дає уявлення про регіон як про цілісність, єдність його природного та економічного середовища і соціуму.

Регресуюче населення (від лат. regressio - рух назад. повернення) – населення, у якому смертність перевищує народжуваність.

Рееміграція (зворотна міграція) (від лат. re - префікс, що означає зворотну дію, еміграція) – повернення емігрантів на батьківщину.

Реєстраційна картка – документ, що видається в ряді країн митними органами тимчасовим відвідувачам при в'їзді до країни та повертається ними при виїзді з країни, що підтверджує реєстрацію цих відвідувачів владою даної країни. Як правило, використовується для реєстрації іноземних туристів, які прибувають до країни.

Режим відтворення населення – демографічна категорія, що позначає сукупність конкретних кількісних характеристик процесу відтворення населення, що розглядається в фіксований момент часу.

Режим заповідний – повністю або частково обмежене втручання людини в природні процеси на основі підтримки екологічної рівноваги для збереження видів живих організмів (їх угруповань) і елементів неживої природи (геологічні пам'ятки природи).

Резерват – загальна назва території, що охороняється (пам'ятки природи, заказники, заповідники); природна територія заповідно-еталонного або ресурсозахисного типу.

Резервація (резерват) (від лат. reservare - зберігати) – в США, ПАР, Австралії, Канаді, Бразилії - територія для примусового поселення корінного населення (напр., індіанців у США).

Результат – кінцевий підсумок або наслідок певної діяльності, в тому числі наукового дослідження.

Реімміграція (від лат. re - префікс, що означає зворотню дію, і імміграція) – зворотній відтік з країни осіб, що прибули до неї у результаті імміграції.

Рейтинг – індивідуальний числовий показник рівня діяльності, а також популярності певної особи, організації, країни, регіону, конкретного заходу, який визначається шляхом опитування громадської думки, соціального дослідження, анкетування тощо.

Реклама в туризмі – друковане, рукописне, усне, графічне або інше повідомлення (інформація) про особливості, засоби споживання туристського товару, його якості, місце реалізації тощо. Поділяється на: 1) рекламу в періодиці, 2) друковану рекламу, 3) кіно -, теле-, радіорекламу, 4) рекламу по телефону, 5) рекламу на вулицях, у громадських закладах, 6) вітринну рекламу, 7) рекламу, що поширюється з продукцією видавництв, 8) поштову рекламу тощо.

Рекламація – претензія; заява однієї сторони про те, що інша сторона не виконала (повністю або частково) покладені на неї зобов'язання, і вимоги в зв'язку з цим відповідного відшкодування.

Реклю Ж.Ж. (1830 – 1905)французький географ і засновник сучасного країнознавства. Видав 19-томну загальну географію «Земля і люди», в якій основний акцент переніс з природознавчого опису на опис народів, міст, історичних пам’яток. Головна ідея цього опису – людська праця, зміна природи людиною. Р.Ж.Ж. розглядав Землю як організм, а окремі компоненти природи як його органи і наголошував на необхідності вивчення взаємодії процесів, змінності географічних явищ у просторі та часі.

Рекреалогія (від лат. rесrео - відновлюю та гр. 1оgos - вчення) (за В. С. Преображенським) – галузь знань про причини та способи здійснення рекреаційної діяльності як невід'ємної складової життя кожної людини та суспільства, соціально-культурні, економічні, антропоекологічні механізми організації цієї діяльності та її наслідки.

Рекреаційна водойма – водний об'єкт (або його частина) природного або штучного (антропогенного) походження (річка, озеро, водосховище, ставок та ін.), призначений для задоволення рекреаційних потреб населення (оз. Світязь у Шацькому національному парку в Україні; озера Селігер, Байкал, Ханка, Телецьке в Росії; оз. Іссик-Куль в Киргизстані; озера Балатон, Веленце в Угорщині та ін.). В окремих випадках (наприклад, при дефіциті водних ресурсів) рекреаційне використання водойми поєднується з його використанням для зрошення, водопостачання, рибного господарства.

Рекреаційна дигресія – погіршення стану природних комплексів під впливом інтенсивного використання їх для масового відпочинку населення.

Рекреаційна екологія – наука про взаємодію рекреанта з довкіллям. Виникла на стику двох наукових напрямів: рекреації, рекреаційної географії (індустріально-орієнтованої) та екології людини (науки про взаємодію людини з живою природою).

Рекреаційна ємність території – чисельність відпочиваючих, які без суттєвої шкоди для природного комплексу можуть перебувати на певній території (акваторії) впродовж певного проміжку часу.

Рекреаційна освоєність території – стан розвитку рекреаційної функції в межах певної території (акваторії) за визначений період. Характеризується насиченістю території елементами рекреаційної інфраструктури, рекреаційним навантаженням, ступенем розвитку рекреаційного господарства, його зв'язками з іншими підсистемами. Р. о. т. є наслідком процесу рекреаційного освоєння території, акваторії або іншого середовища, ступінь якого характеризується відносними (порівняно з освоєними територіями) й абсолютними (показники насичення певної території об'єктами рекреаційно-туристського господарства) даними.

Рекреаційна система (РС) – соціальна демоекологосистема (тобто екологічна система, в центрі якої стоїть людина, населення), що складається з взаємопов'язаних підсистем: груп відпочиваючих, природних і культурних комплексів, технічних систем, обслуговуючого персоналу, органу управління, що характеризується функціональною цілісністю; цільовою функцією системи є задоволення рекреаційних потреб.

Рекреаційна територія – складова земельного фонду, що використовується в туризмі, лікуванні та відпочинку; система взаємопов'язаних природних, природно-соціальних і соціальних компонентів, функціонування яких покликано забезпечувати рекреаційний попит населення. Типологія Р. т. тісно пов'язана з типологією територіальних рекреаційних систем (ТРС). Виділяють такі територіальні функціональні типи Р. т.: лікувальний, оздоровчий, спортивний, пізнавальний.

Рекреаційна територія – територія, яка викори­стовується для оздоровлення людей, масового відпочинку, туризму та екскурсій. В за­лежності від призначення виділяють дві групи Р.т. для короткочасної рекреації (лісопарки, зелені зони, приміські ліси, водні об'єкти та ін.) і тривалої (приморські райони, лікувально-сана­торні курорти і курортні ра­йони, туристичні комплекси).

Рекреаційне географічне положення (міста) – різновид одного з основних понять загальної теорії економічної географії - економічно-географічного положення об’єкту. На необхідність розробки поняття Р. г. п. об’єкту вказували І.М.Маєргойз (1981), Ю.О.Вєдєнін (1982); соціально-географічна категорія, що віддзеркалює просторово-часові відношення населення міста (через обсяг і структуру рекреаційних потреб) до наявних рекреаційних ресурсів та інфраструктури; Р. г. п. міста визначається такими факторами: характером і обсягом рекреаційних потреб, рекреаційно-туристськими ресурсами, об’єктами матеріально-технічної бази рекреації та туризму, умовами транспортної доступності.

Рекреаційне навантаження – показник, що характеризується чисельністю рекреантів (див. Рекреація) на одиницю площі за певний період. Визначають шляхом обліку часу перебування рекреантів на пробних площах або в лісовому масиві (лісопарку, парку, зоні відпочинку), а також розраховують для всієї території рекреаційних лісів, виходячи з чисельності міського та сільського населення, рекреантів, які перебувають на даній ділянці. Визначення Р. н. методом обліку на пробних площах проводиться в основному для обґрунтування або уточнення нормативів для природно-територіальних комплексів. Після закінчення облікових робіт у всі передбачені дні визначають середньозважене Р. н. на 1 га пересічно за 1 день комфортного (сприятливого для рекреації) періоду. Ступінь дигресії (порушення) природного середовища перебуває у прямій залежності від Р. н. і стійкості до нього природних комплексів. Процес рекреаційної дигресії умовно поділяють на 5 стадій. Р. н. характеризує ступінь використання окремих рекреаційних територій та є одним з основних критеріїв їх функціонального зонування, визначення обсягів рекреаційного благоустрою.

Рекреаційне навантаження – ступінь безпосе­реднього впливу відпочиваю­чих на природні комплекси. Р.н. виражається кількістю людей або людино-днів на одиницю площі за певний проміжок часу.

Рекреаційне районування – поділ території на певні таксономічні одиниці, що відрізняються спеціалізацією рекреаційного обслуговування, структурою рекреаційних ресурсів і напрямами їх освоєння та охорони. Р. р. є комплексним. Соціальний аспект його полягає в тому, що воно проводиться з метою забезпечення оптимального функціонування ТРС і використання її цільової функції; економічний – в координації розвитку рекреаційного обслуговування з іншими господарськими системами; географічний – у виявленні особливостей територіального поділу праці у сфері рекреації та туризму, прогнозуванні перспективних функцій районів, напрямів, тенденцій і закономірностей рекреаційного освоєння; екологічний – у створенні передумов щодо раціонального використання чи консервації рекреаційних ресурсів.

Рекреаційний вузол – просторове поєднання рекреаційних систем різного функціонального профілю, ієрархії, планових і самодіяльних туристських маршрутів у межах міського або іншого поселення, що містить розвинену рекреаційну інфраструктуру. У загальногеографічному значенні вузол - геотеріальне поєднання об'єктів, що відіграє певну роль у розвитку даного ландшафту (району, регіону), завдяки сукупній дії цього поєднання на оточуючий ландшафт (район, регіон). Остання якісно відрізняється від простої суми дій симплексів, що входять у це поєднання. Р. в., як і всі складові географічної оболонки та суспільства, підпорядкований певній ієрархії, підсистеми якої відбивають географічні (Р. в. світового, континентального, регіонального, національного, обласного, районного значення тощо), статистичні (найкрупніші, крупні, середні, малі) або ті та інші разом узяті критерії. В Україні найбільш значними є Київський, Одеський, Львівський, Харківський, Ялтинський Р. в.

Рекреаційний кадастр – відомості про природні умови, рекреаційні об'єкти і оздоровчо-лікувальні території відводяться для організації масового відпочинку і відновлення духовних та фізичних сил людини.

Рекреаційний кадастр – систематичне зведення, що містить якісний і кількісний опис природних об’єктів і явищ рекреаційного призначення та складається з географічної характеристики, даних про динаміку, ступінь дослідження об’єкта чи явища, рекомендацій з використання, перелік заходів, необхідних для їх охорони.


Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   9   10   11   12   13   14   15   16   ...   20

Схожі:

Комплексне країнознавство iconМіжнародні відносини – країнознавство
Опубліковано: Словник-довідник. Міжнародні відносини. Країнознавство. – Харків: Основа, 2011. – Б-ка журн. «Історія та правознавство»....
Комплексне країнознавство iconТематика індивідуальних навчально-дослідницьких завдань з дисципліни «Країнознавство»
Основні відомості про ви­ник­нення та значення чар­тистського руху в Велико­британії


База даних захищена авторським правом ©biog.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка