Комплексне країнознавство



Сторінка14/20
Дата конвертації14.04.2017
Розмір3.29 Mb.
1   ...   10   11   12   13   14   15   16   17   ...   20

Рекреаційний об'єкт – місце з обмеженою площею, яке використовується для відпочинку: озеро, ставок, лісова галявина, пам'ятка природи, видовий майданчик і т.д.

Рекреаційний парк – район відпочинку з особливим режимом (правила поведінки відпочиваючих, охорона об'єкту, обмеження чи регулювання доступу, наявність огорожі, плата за вхід та ін.), що управляється курортно-туристичною адміністрацією. Р. п. є численні зарубіжні заповідники, національні та природні парки. Різноманітні заповідники та заказники можуть існувати як усередині Р. п., так і поза ними.

Рекреаційний потенціал – сукупність природних, культурно-історичних і соціально-економічних передумов організації рекреаційної діяльності на певній території.

Рекреаційний район (за Є. О. Желудківським) – частина рекреаційного регіону, що включає курорти однакового профілю, зони відпочинку та центри туризму в межах територіального поєднання географічних ознак і факторів, а також рекреаційних ресурсів. Р. р. становить основу функціонально-територіальної організації рекреації регіонального рівня та охоплює, як правило, декілька адміністративних районів, з’єднаних транспортною мережею з центром рекреаційного регіону (див. Рекреаційне районування).

Рекреаційний регіон – ТРС, до складу якої входять підсистеми тривалого та короткочасного відпочинку, санаторно-курортного лікування та туризму, управління, обслуговування, транспорту, переважно в межах економічного району. Р.р. об'єднує рекреаційні райони, що складаються з підрайонів, окремих курортів, природних парків, зон відпочинку, центрів туризму. Характеризується територіальним поєднанням географічних і бальнеологічних ознак, факторів, що включають унікальні рекреаційні ландшафти та території поширення лікувальних і туристських ресурсів із достатнім транспортним зв'язком з районами концентрації населення. Пересічна ємність Р.р., за Є.О.Желудківським, становить від 1,5 до 2,0 млн. рекреантів у літні місяці. На території України виділяють Карпатський, Дністровсько-Дніпровський, Азово-Чорноморський та Кримський Р. р. (див. Рекреаційне районування).

Рекреаційний ресурсний потенціал – сукупність природних і антропогенних факторів, необхідних для рекреаційного використання (кліматичні та ландшафтні умови, морські акваторії та їх узбережжя, джерела водозабезпечення, інженерно-будівельні, грунтово-рослинні умови тощо); система природних, історико-культурних та соціально-економічних передумов організації рекреаційної діяльності на певній території.

Рекреаційні карти – тематичні карти, створені в результаті спеціальних досліджень, що містять інформацію про рекреаційну діяльність як соціально-економічне явище. На Р. к. відображаються потоки рекреантів, ємність ТРС, рекреаційні навантаження, фактори розвитку рекреаційної діяльності, районування тощо.

Рекреаційні ресурси – об’єкти та явища природного й антропогенного походження , що використовуються для туризму, лікування, відпочинку та впливають на територіальну організацію рекреаційної діяльності, формування рекреаційних районів (центрів), їх спеціалізацію та економічну ефективність. Р. р. – сукупність природних, природно-технічних, соціально-економічних комплексів і їх елементів, що сприяють відновленню та розвитку фізичних і духовних сил людини, її працездатності і при сучасній та перспективній структурі рекреаційних потреб і техніко-економічних можливостях використовуються для прямого й опосередкованого споживання та надання курортних і туристських послуг. У структурі Р. р. виділяють 2 складові: природну та соціально-економічну (природні та історико-культурні ресурси рекреаційної діяльності).

Рекреаційні ресурси історико-культурні – складова рекреаційних ресурсів; матеріальні об'єкти, що несуть семантичну й естетичну інформацію та можуть бути використані в екскурсійній діяльності для забезпечення специфічних потреб людини у спілкуванні з культурним надбанням суспільства.

Рекреаційні ресурси природні – природні та природно-технічні геосистеми, тіла та явища природи (в т. ч. і риси її територіальної різноманітності), що мають комфортні властивості для рекреаційної діяльності та придатні для використання з метою організації відпочинку та оздоровлення населення.

Рекреаційно-туристський маркетинг – ефективна організація "виробничих" і "збутових" заходів (ланки ланцюга від прийому туристів та відпочиваючих, виробництва товарів, надання послуг та ін. "на вході" до обслуговування рекреантів по закінченню рекреаційного циклу, реалізації товарів, послуг та ін. "на виході"); аналіз ринку, стайлінг (вдосконалення форми та зовнішнього вигляду туристських товарів і послуг), визначення характеру оформлення та вибір "товарної марки" (емблема, девіз туристського підприємства, продукції), політика цін, планування та організація збуту, використання реклами; загалом трактується як створення ринків збуту (забезпечення попиту).

Рекреаційно-туристські ресурси – природні та історико-культурні комплекси та їх елементи, що при сучасній та перспективній структурі рекреаційних потреб і техніко-економічних можливостях виступають цільовими об'єктами рекреаційно-туристського споживання як вихідні елементи для виробництва комплексних туристських послуг.

Рекреація (від лат. гесгеаіtіо - відновлення сил; від франц. recreation - розвага, відпочинок, зміна дії, що виключає трудову діяльність і характеризує простір, пов'язаний з цими діями) – 1. Форма соціального руху й антропогенного впливу на природні комплекси, мета якого полягає у відновленні людиною психофізичної енергії, втраченої в процесі трудової, навчальної, побутової діяльності тощо. 2. Різноманітні види людської діяльності у вільний час, спрямовані на відновлення сил і задоволення широкого кола особистих і соціальних потреб. Останні включають розвиток навичок спілкування між людьми, підвищення соціально-трудового та культурного потенціалу суспільства, формування нових рис та якостей особистості, навичок сприйняття природних і культурних цінностей. Розрізняють 3 форми використання часу Р. – туризм, лікування, відпочинок.

Релігійна структура населення – склад населення в залежності від релігійних вірувань.

Релігія (від лат. religio – побожність) – система вірувань і ритуалів, за допомогою яких група людей пояснює та реагує на те, що вважає надприродним і священним. Р. значною мірою зумовлює мораль і етику, світосприймання й мету життя, культурний клімат суспільства й соціальні відносини, характер і типи економічного розвитку.

Рента – 1) дохід, що регулярно одержується з капіталу, майна або землі, який не потребує від одержувача підприємницької діяльності; 2) прибуток, який одержує власник від облігацій державних позик; 3) доход від володіння унікальними природними ресурсами.

Репатріація – повернення людини чи цілого народу на батьківщину.

Репресія – каральні акції держави щодо особи чи цілого народу.

Репродуктивний період (генеративний період, період плодючості) – певна частина життя жінок, протягом якого вони здатні на дітонародження.

Республіка (лат. respublica, dsl res – справа, publis – громадський) – форма правління, при якій вища державна влада належить виборному представницькому органу: глава держави також вибирається населенням або спеціальною колегією. Виділяють парламентську і президентську республіки. Парламентська республіка базується на верховенстві парламенту, перед яким уряд несе колективну відповідальність за свою діяльність і залишається при владі до тих пір, доки він має підтримку парламентської більшості, а у випадку втрати цієї підтримки або йде у відставку, або через керівника держави розпускає парламент. У президентській республіці глава держави – президент – одночасно є і главою уряду (США, Аргентина, Бразилія). У світі 143 республіки (3/4 загального числа держав). Республіканська форма правління є найбільш прогресивною і демократичною.

Реституція – повернення однією державою іншій майна, що було незаконно захоплене нею під час війни або внаслідок інших причин (наприклад, повернення майна церков, музеїв, картинних галерей).

Реструктуризація боргу – перегляд умов його надання, коли країна не може здійснити виплати у відповідності з первісними угодами. Р.б. полягає в переносі строків початку його повернення, зменшенні проценту, сум тощо.

Ресурси (від франц. ressource – допоміжний засіб) – джерела необхідних для людей матеріальних і духовних благ, які можна реалізувати при існуючому технологічному рівні і соціально-економічних відносинах. Виділяють ресурси природні, матеріальні, економічні, фінансові, трудові. Природні Р. поділяються на невичерпні (енергія Сонця, припливів і відпливів, геотермічна, вітру, морських хвиль) і вичерпні (ресурси надр і екосистем). У свою чергу вичерпні Р. поділяються на невідновлювані (мінерально-сировинні) і відновлювані (водні, рослинні, тваринні), а за видами на: агрокліматичні (світло-, тепло- і вологозабезпеченість певної території); біологічні (культурні і дикі рослини, тварини, мікроорганізми); водні (поверхневі і підземні води); гідротермальні (запаси внутрішнього тепла землі, що передаються через перегріту воду); гідроенергетичні (запаси енергії рік і водойм, що знаходяться вище рівня моря); енергетичні (сонячна, вітрова, припливу в морях, атомна і ядерна, нафта, біопаливо); земельні (площа земель, що використовуються, або можуть бути використані в господарській діяльності) (див. додаток 6); кліматичні (сонячна енергія, волога, енергія вітру); космічні (космічні випромінювання, що можуть бути використані); лісові (деревні, технічні, харчові, кормові, лікарські); мінеральні (сукупність розвіданих корисних копалин); паливно-енергетичні; паливні; рудні; рекреаційні (природні й антропогенні об’єкти, що використовуються для задоволення рекреаційних потреб населення) – клімат, ландшафт, поверхневі та підземні води, мінеральні води, курорти, бальнеологічні курорти тощо.

Ресурсне положення – положення відносно природних ресурсів як засобів і предметів праці.

Ресурсно-рекреаційний паспорт території – посвідчення певного просторового об'єкту, що розкриває наявність, структуру, спеціалізацію, використання природних, природно-антропогенних, соціальних, біосоціальних рекреаційних ресурсів у його межах; зведення кількісних і якісних показників і характеристик, що розкривають рекреаційно-туристську спеціалізацію певної територіальної одиниці (держави, окремої адміністративно-територіальної одиниці міста тощо).

Ресурсозабезпеченість – співвідношення між величиною природних ресурсів і розмірами їх вико­ристання. Її виражають або кількістю років, на які по­винно вистачити якогось ре­сурсу, або його запасами з розрахунку на душу населення Р=З/Д, де Р - ресурсозабезпе­ченість; 3 - запаси; Д - добу­вання.

Референдум – загальнонародне голосування з важливого питання державного життя.

Римський клуб (The Club of Rome) – міжнародна неурядова організація, що займається дослідженнями визначення перспективи глобального розвитку людства на підставі сучасного стану і тенденцій капіталістичного суспільства. Заснований у 1968 році в Римі.

Ринкова економіка – саморегульована економіка, яка розвивається за законами товарного господарства і ринку. Такими є закони вартості, попиту і пропозицій, що регулюють ціни. Для Р.е. характерна наявність інфраструктури: товарних і фондових бірж, бірж праці, ринку акцій та інших цінних паперів, ринку капіталів. Р.е. базується на приватній власності.

Ринок – 1) в економічній науці сукупність трансакцій купівлі – продажу певного блага чи продукту, які укладаються на певній території за певний відрізок часу; на Р. відбувається конкуренція: залежно від концентрації попиту й пропозицій розрізняють 4 типи Р. – досконала конкуренція, чиста монополія, олігополія (одна з форм недосконалої конкуренції, при якій конкурують підприємства, які контролюють значні сектори ринку і мають вплив на ціну) та монополістична конкуренція; 2) у давніх містах – гол. площа, яка була центром господарського та громадського життя.

Ринок праці – суспільно-економічна форма руху трудових ресурсів; особливий, властивий розвиненим товарно-грошовим відносинам спосіб залучення робочої сили до економічної системи.

Рівень життя – соціально-економічна категорія, що характеризує рівень і ступінь задоволення матеріальних, духовних і соціальних потреб населення країни, класів, соціальних груп, сімей, окремого індивіда.

Рівні країнознавчих досліджень – певні ступені здійснення наукових досліджень у країнознавстві. Виділяють три основні Р. к. д.: 1. Філософський країнознавчий аналіз – має за предмет дослідження загальні методологічні засади, гіпотези, узагальнення, прогнози тощо; 2. Конкретно-теоретичний аналіз – дає змогу сформулювати основні положення комплексного країнознавства, в тому числі з метою створення наукового образу (іміджу) країнознавчого об’єкту – країни, району/регіону, території, історико-географічного краю; 3. Емпіричний аналіз – ґрунтується на конкретних результатах дослідження країнознавчої дійсності на базі понятійно-категоріального та методологічного апарату країнознавства шляхом реалізації основних країнознавчих функцій – описової, інформаційно-аналітичної, науково-дослідницької, практичної, прогностичної, методологічної.

Рівновага суспільства і природи – стан взаємодії природи і суспільства, при якому використання природ­ного середовища суспіль­ством не порушує функції його життєзабезпечення, які виконуються природними або зміненими екосистемами. Р. с. і. п. досягається в тому ви­падку, коли в природокорис­туванні будь-яка екосистема регулюється як елементар­ний об'єкт господарського освоєння біосфери. При цьому продуктивні сили суспіль­ства і сили природи аналізу­ються в єдиній екологоекономічній системі взаємо­зв'язків, де процеси природо­користування враховуються як самостійні елементи в си­стемі управління суспільним виробництвом. Зараз, коли масштаби господарської діяльності людини стали су­мірними з геологічними і гео­хімічними станами розвитку біосфери, досягнення цієї рівноваги можливе на шляху розробки принципових під­ходів до інтеграції наук про окремі компоненти біосфери і створення біосферно-соціального виділення цивілізації в її взаємовідносинах з при­родою як важливої основи дослідження і оптимізації біосфери.

Ріттер Карл (1779 – 1858) – німецький географ, який розробив і впровадив в географію порівняльно-географічний метод, один з найвідоміших представників німецької наукової школи географічного детермінізму, автор праці “Європа”. Для нього безумовним фактом було те, що розвиток народів іде шляхом, обумовленим оточуючим середовищем, суттєвою частиною якого є природні умови. Розробив ієрархічну систему регіонального поділу світу в рамках єдиного глобального простору. Всю Землю поділив на сухопутну (континентальну) і водну (морську) напівсфери. У межах першої виділив два великі регіони – Старий світ і Новий Світ. розробив і впровадив в географію порівняльно-географічний метод. В численних країнознавчих працях основну увагу приділяв опису рельєфу, берегових ліній, гідрографічної мережі і значно меншу – клімату й органічному світу. Сприяв посиленню інтересу до суспільної географії і вважав, що географія стоїть на рубежі природничих і гуманітарних наук.

Розвиток – ріст ефективності, тобто збільшення корисності та розширення можливостей, в тому числі при здійсненні наукових досліджень: інтенсивний Р. – без залучення додаткових зовнішніх ресурсів; екстенсивний Р. – на основі залучення додаткових зовнішніх ресурсів.

Розвідувальне країнознавче дослідження – тип дослідження, яке здійснюють в тому випадку, коли про об’єкт дослідження існує лише дуже приблизне уявлення і неможливо запропонувати основні гіпотези.

Розселення – розміщення населення на території, яке утворилося в ході її господарського освоєння і його результатом є розміщення населення у вигляді населених пунктів (геогр. поселень), що характеризуються певним територіальним розподілом, ієрархією і взаємодією. Первинною ланкою розселення виступає поселення, яке являє собою територіально чітко виражену єдність всіх основних підсистем господарства (населення, матеріального виробництва, невиробничої сфери, інфраструктури й природних ресурсів, і складається з житлових будинків, виробничих споруд, об’єктів сфери обслуговування й територій з антропогенних і природних ландшафтів) , які знаходяться в тісній взаємодії як між собою, так і з зовнішніми по відношенню до поселення чинникам.

Розселення (макроетапи формування розселень) – існує три макроетапи формування розселень: 1) фаза колонізації, для якої характерні нечисленність, розпорошеність населених пунктів при наявності центру – осередку господарського освоєння території; 2) заповнення або насичення міжпоселенських просторів, тобто йде процес заселення «в ширину», впорядкованою мережею поселень охоплена практично вся придатна для господарської діяльності територія країни, появляються перші ареальні форми розселення; 3) конкуренція поселень, коли в залежності від потенціалу ЕГП і ступеню його реалізації одні поселення ростуть і займають домінуюче положення, інші – підпорядковане.

Розселення (форми розселення) – в залежності від концентрації населення відносно соціально-економічних факторів існують наступні форми: 1) дисперсне (розсіяне) сільське розселення окремими подвір’ями-садибами, яке безпосередньо наближає людей до місць прикладання праці (на Україні це хутора, в США, Канаді – поселення-однодвірки фермерів); 2) дисперсно-групове сільське розселення, яке є переважною формою сільського розселення у більшості країн світу; 3) міста як найважливіша форма розселення міського населення; 4) промислові поселення, які не досягли рівня міст (наприклад поселення гірничо-промислового населення); 5) поселення службового характеру (поза містами, в сільській місцевості). Появилися за умов розвиненого суспільно-територіального поділу праці, невеликі і вузькоспеціалізовані; 6) тимчасові стоянки – табори кочових народів.

Росія (Россия, Російська Федерація) – найбільша слов’янська держава у Сх. Європі, Пн. Азії та на Кавказі; до складу Росії входять 21 республіка (див. додаток 7), 6 країв, 50 областей (1 автономна), 10 автономних округів, 2 міста (Москва і Санкт-Петербург) федерального підпорядкування. Політичний устрій – федеральна, президентська республіка. Глава держави – президент. Вищий законодавчий орган – двохпалатний парламент – Федеральні Збори: нижня палата – Державна Дума – виборна у верхню – Раду Федерації – входять президенти федеративних республік, губернатори країв та областей. Столиця – Москва (8,3 млн. мешк.). Державна мова – російська. Прапор – три однакові за шириною горизонтальні смуги (зверху вниз): біла, синя, червона. Герб – двоголовий орел. Грошова одиниця – рубль. Основні політичні партії: Демократична, Соціал-демократична, Республіканська, Селянська, Комуністична, Ліберально-демократична, Яблоко. Населення – 145,47 млн. мешк. (2001 р.) (9 мешк. на км2), 100 націй і народностей. Росіян – 81,5 %, татар – 3,8 %, українців – 3 %, чувашів – 1,2 %, башкири, білоруси та ін. Природний приріст від’ємний – 5,1 % (1993р). Понад 4/5 нас. зосереджено у європ. частині. Міське населення – 73 %, 13 міст з нас. понад 1 млн. мешк. Найбільші міста: Санкт-Петербург (4,4 млн.), Новосибірск (1,4 млн.), Нижній Новгород (1,4 млн.). Більшість віруючих – православні християни, на другому місці – мусульмани, є і буддисти (Бурятія). Територія – 17075 тис. км2. У Європі Р. займає більшу частину Східноєвроп. рівнини, на пд. сягає хребта Великого Кавказу (Ельбрус, 5642 м); на сх. від Уралу – Сибір (Західносибірська низ., Середньосибірське плоскогір’я, гори Алтай, Саяни, Верхоянські) і Далекий Схід. Ліси займають 1/6 території; 1/6 території серйозно забруднена. Клімат – від субтропічного до арктичного. Р. має практично всі корисні копалини, за видобутком нафти займає 3 місце в світі, дуже великі поклади газу і кам’яного вугілля, залізних руд, кольорових металів, золота, алмазів, апатитів, калійних солей. Розвинута ядерна і теплова енергетика та гідроенергетика. На даний час Р. – індустріально-аграрна держава з перехідною економікою, від планової до ринкової. Промисловість: металургія (три бази – Уральська, Центральна і Сибірська), електромашинобудування (космічні кораблі, засоби транспорту, металообробні верстати), авіаційна, автомобільна, суднобудівна, хімічна (пер. нафтопродуктів, мін. добрив), будівельних матеріалів, паперово-целюлозна. У с.г. 60 % угідь займає орна земля, понад 4/5 припадає на Центральний і Центрально-Чорноземний райони та Поволжя. Вирощуються зернові, кормові трави, цукрові буряки, соняшник, картопля льон. Тваринництво дає 60 % с.-г. продукції, вел. рог. худоба, вівчарство, свинарство, півн. олені, мисливство. В цілому с.г. повністю не задовольняє потреби населення. Транспорт: залізничний (86,3 тис км), автомобільні шляхи 850 тис. км., трубопровідний, річковий і морський. Основні морські проти: Санкт-Петербург, Калінінград, Мурманськ, Архангельськ, Новоросійськ, Владивосток, Находка, Магадан. Експорт: енергоносії, машини й устаткування, ліс і лісоматеріали, апатити, фосфорити, сірчаний колчедан. Імпорт: машини й устаткування, м’ясо, цукор, цитрусові, чай та ін. продукти харчування. Історична довідка. Початки державності. У VIII - X ст. слов’янські племена колонізували північ Східноєвропейської рівнини, асимілювавши місцеве балтійське й фінське населення, у ІХ ст. утворилась конфедерація слов’янських і фінських племен з центром у Ладозі. 862 р. – покликання Рюрика на князювання до Новгорода, участь варягів у заснуванні Київської Русі. Х ст. – включення межиріччя Волги й Оки до складу Київської Русі, ХІ ст. – відокремлення периферійних удільних князівств (Новгород, Володимир, Суздаль та ін.), 1242 р. – завоювання слов’янських земель монголами. Залежність від Золотої Орди тривала до 1480 р.

Від Московської держави до Російської імперії. Перша згадка про Москву відноситься до 1147 р. У ХІV ст. московський князь Іван Калита започаткував процес призбирування навколишніх земель під владу Москви; наприкінці ХV ст. московітам вдалося подолати татарів (1480), відтоді почали вживати слово Росія (гр. форма слова Русь); у ХVI ст «цар всея Русі» Іван Грозний розпочав завоювання нових земель на Поволжі і Сибіру. Після припинення в 1598 р. династії Рюриковичів експансію Росії продовжувала династія Романових (1613 - 1917). Петро І Великий (правив з 1682 до 1725 року) перебудував державу на західний зразок. Здобув вихід до Балтійського моря, де розпочав будівництво нової столиці Санкт-Петербургу і проголосив Російську імперію; його наступники приєднали до Росії, крім інших, причорноморські степи (Крим), значні території Речі Посполитої (в тому числі Україну) і Середньої Азії. Романови запровадили абсолютизм; лише за кілька років до І Світової війни у Росії виник парламент з обмеженими правами - Державна Дума. Радянська держава. Під час І Світової війни (1914 - 1918) було повалено династію Романових і проголошено республіку (Лютнева революція 1917), невдовзі владу захопили більшовики (комуністи) від керівництвом Леніна (Жовтневий переворот 1917). Після перемоги у громадянській війні більшовики проголосили в 1922 р. Союз Радянських Соціалістичних Республік зі столицею у Москві. У радянській державі Російській республіці були підпорядковані всі інші республіки. Найбільшим історичним досягненням Радянського Союзу стала перемога над фашистською Німеччиною у другій Світовій війні (1939 - 1945). У 1954 р. Росія передала до складу України Крим. З розпадом СРСР в 1991 р. проголошена окремою незалежною федеративною державою.


Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   10   11   12   13   14   15   16   17   ...   20

Схожі:

Комплексне країнознавство iconМіжнародні відносини – країнознавство
Опубліковано: Словник-довідник. Міжнародні відносини. Країнознавство. – Харків: Основа, 2011. – Б-ка журн. «Історія та правознавство»....
Комплексне країнознавство iconТематика індивідуальних навчально-дослідницьких завдань з дисципліни «Країнознавство»
Основні відомості про ви­ник­нення та значення чар­тистського руху в Велико­британії


База даних захищена авторським правом ©biog.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка