Комплексне країнознавство



Сторінка16/20
Дата конвертації14.04.2017
Розмір3.29 Mb.
1   ...   12   13   14   15   16   17   18   19   20

Сорокін Костянтин (1959 р. н.) – російський міжнародник і політолог. У 1981 р. закінчив факультет журналістики Московського державного інституту міжнародних відносин. Захистив кандидатську дисертацію в Інституті США і Канади. Впродовж 1993 – 1994 рр. Працював у Центрі вивчення проблем безпеки і роззброєння Стенфордського університету (США). Директор Центру геополітичних досліджень Інституту Європи РАН. Автор низки публікацій у журналі “Полис” і періодичних виданнях Англії, Німеччини, США, Фінляндії. У монографії “Геополітика сучасності і геостратегія Росії” (1996) проаналізував етапи розвитку геополітичної науки, дав характеристику сучасної епохи і місця в ній Росії з точки зору геополітики, розкрив значення різних регіонів і країн для геополітичних розрахунків Росії.

Соціалізм – політична доктрина, для якої характерний підхід до розв’язання всіх соціальних проблем з точки зору суспільства як єдиного цілого. Існують два основних трактування терміну С.: 1) марксистське – перша фаза комуністичної формації; суспільство, засноване на загальній власності на засоби виробництва; 2) соціал-демократичне – процес реалізації ідеалів свободи, справедливості, солідарності та інших цінностей; розуміється як вічнотривале завдання.

Соціальна географія – галузь соціально-економічної географії, яка вивчає просторові процеси і форми організації життя людей, передусім з точки зору умов праці, побуту, відпочинку, “відтворення” життя людини; тісно пов’язана з різноманітними, в тому числі країнознавчими дослідженнями.

Соціальна група – будь-яка сукупність людей (за розміром менша від суспільства), об’єднаних спільними ознаками чи відносинами (сім'я, етнос, соціум, клас та ін.).

Соціальна структура – сукупність соціальних (клас, трудовий колектив, група, прошарок), соціально-демографічних (молодь, пенсіонери), професійно-кваліфікаційних (робітники, селяни, інтелігенція), територіальних (типи поселень) і етнічних спільностей, пов’язаних відносно стійкими взаємними відносинами між собою.

Соціальна структура господарства – відношення власності й економічної влади.

Соціально-географічний простір – простір суспільства з сукупністю усіх сфер географічного середовища. Він представляє собою просторово-часове поєднання природного оточення з суспільними об’єктами, процесами і явищами. В основі теорії про С.-г.п., яку вперше висловив Хегерстрандом (Швеція), лежить ідея розкриття простору і часу у формі єдиної, нерозривної просторово-часової організації.

Соціально-економічна (суспільна) географія – комплекс наукових дисциплін, які вивчають закономірності суспільного виробництва та розселення людей. Обґрунтування географії як соціальної політичної науки спробував дати американський географ І. Боуман, який з 1917 року очолив Американське географічне товариство, у склад якого входило 150 географів, істориків, економістів, статистиків, етнографів, державознавців та юристів. В книзі «Піонерський кордон» (1931) ним розглянуті питання освоєння нових територій. Концепцію географії як соціальної науки І.Боуман розвив у книзі «Географія по відношенню до соціальних наук» (1934), де в центр географії він поставив людину, яка змінює саму себе в процесі перетворення природи.

Соціогенез (від лат. soci(etas) - суспільство, грец. genesis - походження, виникнення) – процес виникнення окремих соціальних груп.

Соціоекосистема (соці­ально-екологічна система) – техногенно-природне сере­довище області або міста ра­зом з населенням, яке об'­єднує природну і соціально-економічну підсистеми; ос­тання складається із бага­тьох компонентів, а кожен компонент - із декількох факторів.

Соціокультурний підхід (теорія культурно-історичних типів, сучасна філософія історії) – комплекс методів, зміст яких полягає у визнанні основним фактором розвитку людського суспільства існування множини (сукупності) культур, кожна з яких має свою логіку і тенденції розвитку (вчення Н.Я.Данилевського, О.Шпенглера, А.Тойнбі та інших).

Соціолінгвістика – наукова дисципліна, яка розвивається на перехресті мовознавства, соціології, соціальної психології, етнології та досліджує проблеми, пов’язані з соціальною природою мови, її суспільними функціями та впливом соціальних факторів на мову.

Соціологічний підхід – комплекс прийомів, за допомогою яких з’ясовується залежність розвитку окремих районів/регіонів, територій, країн або груп країн від структури суспільства та орієнтації окремих його соціальних груп.

Соціологія – наука про суспільство як цілісну систему і про окремі соціальні інститути, процеси, спільноти, групи; відносини особистості та суспільства, закономірності масової поведінки людей. Термін С. ввів О.Конт в середині ХІХ ст.

Соціологія міжнародних відносин – дисципліна, яка покликана аналізувати структури єдиної міжнародної системи на основі соціологічного підходу та використання соціологічних методів (насамперед методик прикладного аналізу, якими є контент-аналіз, івент-аналіз і когнітивне картування, а також біографічного методу, методу включеного спостереження, експерименту, масового опитування тощо).

Соціосфера (суспільство-природа, суспільство-довкілля) – сфера суцільної ви­робничої діяльності, яка охоплена людською працею.

Соціум – територіальна спільність людей, що об'єднані спільним проживанням на території, в рамках одного чи декількох розміщених поселень.

Співдружність націй – міждержавне об’єднання під егідою Великобританії, до якого входять більшість її колишніх домініонів, колоній і залежних територій. Глава кожної держави – королева Великобританії, представлена в країнах генерал-губернаторами. У С.н. входять: Австралія, Антігуа і Барбуда, Багамські острови, Барбадос, Беліз, Вануату, Гайана і Домініка (мають власних керівників держав), Гренада, Зах. Самоа, Кірібаті, Науру, Нова Зеландія, Папуа – Нова Гвінея, Сент-Вінсент і Гренадини, Сент-Кристоферс і Невіс, Сент-Люсія, Соломонові острови, Тонга, Трінідад і Тобаго, Тувалу, Ямайка, Канада. Всі держави Співдружності мають повний суверенітет у своїх внутрішніх і зовнішніх справах. С.н. регулярно проводить консультації на рівні прем’єр-міністрів і міністрів фінансів; має постійно діючі комісії з економіки, науки, освіти. Здійснюється співробітництво у військовій справі. На тер. країн-учасниць зберігаються англійські військові бази.

Співдружність Незалежних Держав – утворена в 1991 р. після розпаду СРСР. Включає: Азербайджан, Білорусію, Вірменію, Грузію, Казахстан, Киргизстан, Молдову, Росію, Таджикистан, Туркменістан, Узбекистан і на правах асоційованого члена Україну. Між країнами-членами відбувається інтегрування національних господарств на новій економічній і політичній основі, що включає створення рівних можливостей і гарантій для всіх господарських суб’єктів, спільне здійснення економічних проектів, спільну ліквідацію наслідків стихійних лих.

Спікмен (Спайкмен) Ніколас (1893 – 1943) – американський соціолог голландського походження. З 1923 р. – професор міжнародних відносин Йєльського університету, організатор і перший директор Йєльського інституту по вивченню міжнародних проблем. Основні погляди на геополітику і міжнародні відносини викладені в книгах “Стратегія Америки у світовій політиці” (1942) і “Географія світу” (1944). Вважав, що “термін геополітика є вдалою назвою для аналізу та впорядкування даних, які необхідні для прийняття рішень з певних питань зовнішньої політики”. Розглядав геополітику як важливий інструмент конкретної міжнародної політики, як аналітичний метод і систему формул, які дозволяють виробити найбільш ефективну стратегію. Спадкоємець геополітичних поглядів А. Мехена, тільки з “більш сухопутним ухилом”. Критикував Х. Макіндера з позицій геополітичних інтересів США. С. належить до послідовних “атлантистів”: його називають “батьком атлантизму” та “ідейним натхненником НАТО”.

Спільні підприємства (СП) – нетрадиційні міжнародні актори, підприємства, які створені та функціонують на основі залучення капіталу вітчизняних та іноземних партнерів; виступають об’єктом країнознавчих досліджень.

Спірні території – території, на які претендують дві або кілька держав.

Сполучені Штати Америки (United States of America, USA, США) – федеративна держава у Пн. Америці: 50 штатів і федеральний округ Колумбія. Під управлінням США перебувають: Пуерто Ріко, Віргінські острови в Карибському морі, Східне Самоа, Гуам, Мідуей, Уейк та ін. Глава держави – президент. Вищий законодавчий орган – парламент, який складається з Конгресу та Сенату. Двопартійна система – Республіканська і Демократична партії. Прапор – вузькі горизонтальні білі і червоні смуги, у лівому верхньому куті голубий прямокутник з 50 (к-ть штатів) білими зірками. Державна мова – англійська. Грошова одиниця – долар. Столиця – Вашингтон (607 тис. мешк.). Населення – 272,64 млн. мешк. (2001 р.) (27 мешк. на км2), склалося в результаті масової імміграції, нині 95 % становлять особи, що народились у США. Американці європейського походження – 80 %, негри – 12 %, автохтонне населення – індіанці (1,9 млн.), японці, китайці, філіпінці, а також майже 2 млн. мешк. українського походження. 87 % – християнського віросповідання, перев. протестанти, решта – послідовники іудаїзму, ісламу. Міське населення – 75 %, 40 міських агломерацій мають нас. понад 1 млн. мешк. Територія – 9364 тис. км2. У центр. частині – Великі Рівнини та Внутрішня низ., які на пд. переходять у Приатлантичну низ. На зх. – молода гірська система Кордильєр (з найвищою точкою Мак-Кінлі, 6194 м). Найнижча точка – Долина Смерті, 86 м. На сх. – гори Аппалачі. Клімат від екваторіального на пд. і Гаваях до помірного на пн. і субполярного на пн. Аляски. Ріки центр. і сх. частин належать до Атлантичного о., а зх. частини – до Тихого о. Ліси займають 29 % поверхні, хвойні – на пд. Аляски, мішані – над Великими Озерами, листв’яні – на пд. сх., вічнозелені з пальмовими гаями – у Флориді і на Гаваях. У преріях степова рослинність. США мають великі поклади корисних копалин, багато з яких світового рівня: кам’яне вугілля (Аппалачі), нафта і газ (Техас, Луїзіана, Аляска), фосфорити (Флорида), сірка; у Кордильєрах є поклади руд міді, урану, молібдену, ванадію, вольфраму (практ. усіх видів мінер. сир.). Займає 1 місце у світі з заготовки деревини. США найрозвинутіша постіндустріальна країна, яка виробляє 27 % (1993 р.) світового продукту (брутто). Промисловість: найвищий у світі рівень виробництва електроенергії (перев. теплові станції), металургійна, машинобудівна і приладобудівна, всебічна обробна, світового рівня виробн. автомобілів (Дженерал Моторз, Форд, центр Детройт), літаків (Боїнґ, Локхід, Дуглас), залізничного рухомого парку, двигунів, верстатів, добре розвинута електронна, нафтопереробна (центр у Х’юстоні), хімічна; у Ньою-Йорку світовий центр виробництва ліків, косметики та поліграфічних послуг. С.г. високопродуктивне, вирощування зернових (пшениця, кукурудза), соєвих, на пд – бавовна, овочі і фрукти, на решті території – кормові трави. Тваринництво: велика рог. худоба (99,3 млн. гол. у 1990 р.), у районі Великих Озер молочне, а також птахівництво, у зх. штат. екстенсивне твар., свинарство (55,9 млн. гол. у 1990 р.), вівчарство (11,4 млн. гол. у 1990 р.) розвинене рибальство. Потужна інфраструктура закордонного туризму. Транспорт: найдовша в світі мережа залізничних колій (188 тис. км) та шосе (5,1 млн. км), в т.ч. трансконтинентальних, річковий транспорт, густа мережа нафтогазопроводів (380 тис. км); головні внутр. порти: Дугут, Детройт, Чикаго; морські порти: Нью-Йорк, Х’юстон, Лонг-Біч, Корпус-Крісті. Експорт: 20 % світового експорту наукоємної продукції, літаки, автомобілі, машини, промислове й енергетичне устаткування, кам’яне вугілля, текстильні і паперові вироби, продукція хімічної пром., зерно (половина світ. експорту), соя, бавовна, тютюн. Імпорт: чай, кава, газ, нафта і нафтопродукти, ліс, м’ясо, риба, руди і метали. Історична довідка. Територію США в давнину населяли індіанці, в тому числі Аляску – ескімоси. У XVI ст. розпочалася європейська колонізація Північної Америки, для роботи на плантаціях завозилися негри-раби з Африки. На середину XVIII ст. існувало 13 північноамериканських колоній Англії. У ході Війни за незалежність 1775 – 1783 рр. була проголошена Декларація незалежності (4 липня 1776 р.) та прийняті Статті конфедерації (1778 р.). Остаточно устої незалежної держави закріпила конституція 1787 р., вибори президента (першим президентом США став Дж.Вашингтон) і перші десять поравок до конституції – Біль про права. США відстояли свою незалежність у війні з Англією 1812 – 1814 рр., а потім значно розширили свою територію за рахунок земель сусідньої Мексики, Канади і Росії (у 1867 р. купили в неї Аляску). В ході громадянської війни між Північчю та Півднем 1861 – 1865 рр. було скасовано рабство та збережено цілісність США. Після завершення Реконструкції Півдня (1865 – 1877) розпочався бурхливий економічний розвиток США, який на початок ХХ ст. перетворив їх у наймогутнішу державу світу. В квітні 1917 р. США вступили в Першу світову війну на боці Антанти. “Новий курс” президента Ф.Рузвельта сприяв зміцненню світових позицій США у міжвоєнний період. У грудні 1941 р. після нападу Японії на американську військову базу Пірл-Харбор у Тихому океані США вступили в Другу світову війну і разом з СРСР та Великобританію утворили антигітлерівську коаліцію. США – держава-організатор і постійний член Ради Безпеки ООН. 6 і 9 серпня 1945 р. вперше застосували атомну зброю, скинувши бомби на японські міста Хіросіму та Нагасакі. В 1947 – 1951 рр. надали економічну допомогу країнам Європи в рамках “доктрини Трумена” та “плану Маршала”. В 1949 р. стали організатором і членом НАТО. Впродовж 1950 – 1953 рр. воювали в Кореї, а в 1964 – 1975 рр. вели війну у В’єтнамі. З метою зниження загрози війни глобального масштабу уклали низку договорів з СРСР, а потім з Росією про обмеження та скорочення ядерних озброєнь. 11 вересня 2001 р. по Нью-Йорку та Вашингтону були завдані потужні терористичні удари, організаторами яких США оголосили ісламських фундаменталістів і під прикриттям ідеї про знищення терористичних баз розгорнули військову кампанію в Афганістані. США – найпотужніша в економічному, фінансовому та військово-політичному плані держава сучасного світу. Вона об’єктивно вваажається наддержавою і входить до “великої вісімки”.

Спостереження – метод збору первинної країнознавчої інформації про досліджуваний об’єкт шляхом безпосереднього сприйняття і прямої реєстрації дослідником усіх факторів, які стосуються його і є значимими з точки зору відповідного дослідження. Існують два види С. – включене і невключене. Включене С. передбачає безпосереднє входження дослідника в середовище (або імітацію подібного входження), де відбуваються відповідні країнознавчі процеси. Спостереження за ними відбувається ніби “зсередини”. Невключене С. відбувається без активного впливу суб’єкта (дослідника) на країнознавчий об’єкт або міжнародні відносини. Невключене С. передбачає реєстрацію дослідником процесів, подій “збоку”. У цьому випадку він не бере участі у відповідній діяльності людей, за якими веде спостереження.

Стагнаційні райони – райони, в яких темпи соціально-економічного розвитку рівні нулю або мають негативну тенденцію.

Стадіальна концепція еволюції розселення – концептуальна схема, яка виділяє переходи від відносного рівномірного розселення, що відображає своїм рисунком природну мозаїку ландшафтів, до точкових урбаніс­тичних форм концентрації; далі – до розвитку агломераційних форм при прискореному рості їх ядер і депопуляції міжагломераційних просторів; потім – до розширення агломераційних форм при зміщенні основного росту на їх периферію; насамкінець, до деконцентрації населення – заповненню міжагломераційних просторів, прискореному розвитку малих поселень при стагнації історичних ядер. В найбільш просунутих по цій траєкторії системах розселення має місце і зворотна хвиля – так звана джентрифікація центрів крупних міст.

Стадії еволюції територіальної структури господарства – етапи господарського розвитку, розроблені В.М.Стрілецьким на прикладі Німеччини, де було виділено 6 стадій: 1-а стадія закінчилась приблизно 1830 р. Переважало сільське господарство, ремесла, мануфактурне виробництво. Панувала ручна праця, примітивна енергетика. Поступово формувались опорні елементи територіальної структури у вигляді міст, які мали певне господарське значення. 2-а стадія (30 – 60-і рр. ХІХ ст.) – формування каркасу територіальної структури, прискорена індустріалізація на фабричній основі, виділяються райони за промисловою спеціалізацією (вугільні, металургійні), проходить територіальний розподіл праці, промисловість стає основним фактором росту міст і шляхів сполучення між ними. 3-а стадія (початок 70-х – середина 10-х рр. ХХ ст.). – інтеграція економічного простору. Об’єднання Німеччини створило потужну економіку і єдиний економічний простір. Здійснюється промисловий розвиток аграрних територій. Початок розвитку міських агломерацій. 4-а стадія – багатосмугаста територіальна концентрація економіки і населення (середина 10-х – кінець 30-х років ХХ ст.). Формування потужних промислових комплексів і єдиної енергетичної системи. З’явились і розвинулись нові галузі промисловості (авіаційна, автомобільна, приладобудування). Ще більше виросла роль великих центрів і систем міського розселення. 5-а стадія (40 – 60-і рр. ХХ ст.) – «ущільнення» (консолідація) економічного простору. Прискорився розвиток галузей, орієнтованих на масового споживача. Розвиток новітніх технологій. Відмічається децентралізація промисловості та її переміщення в середні і малі міста, розташовані між найбільшими агломераціями. 6-а стадія, яка почалась з середини 70-х років, характеризується введенням новітніх технологій, які дозволяють знизити споживання енергії. Проходить звільнення великих контингентів робочої сили. В структурі внутрішнього валового продукту росте частка невиробничої сфери (до 60 %, а в агломераціях – до 70-80 %). Важка промисловість, у першу чергу вугільна і металургійна, втрачає своє значення і поступається позиціями наукоємним галузям. Такі стадії, з деяким зміщенням у часі, пройшли практично всі розвинуті країни.

Статевий склад населення – співвідношення чисельності чоловіків і жінок у складі населення, яке формується під впливом процесів народжуваності, смертності, війн, міграції, травматизму. Чисельність чоловіків на Землі перевищує чисельність жінок на 33,9 млн. чол. У 101 країні світу більше жінок, у 84 країнах більше чоловіків (в Китаї – на 31,2 млн., Індії – на 24,4 млн., Пакистані – на 4,5 млн.) і в 24 їх приблизно однакова кількість.

Статистичний метод – спосіб дослідження країнознавчої дійсності на основі аналізу певної сукупності різноманітних статистичних, найчастіше цифрових, даних, які характеризують розвиток чи певні сторони життя країни або її частин.

Стійкість ТРС – властивість, що відображає здатність системи зберігати впродовж тривалого часу заданий їй стан, протистояти зовнішнім і внутрішнім (що виходять з підсистем) впливам.

Столиця – головне місто держави, де знаходяться вищі органи державної влади і державного управління (резиденція президента, парламент, кабінет міністрів, виші судові і військові органи).

Страбон (63 р. до н.е. – 19 р. н.е.)давньогрецький географ, країнознавець, мандрівник; автор першої загальної географії у 17-ти томах.

Стратегія (грец. – мистецтво ведення війни чи боротьби) – 1) розглядається як мета наукового дослідження; 2) розглядається як мета держави на міжнародній арені. Поняття «стратегія держави» (зовнішньополітична, зовнішньоекономічна, військова) пов’язується політиками й дипломатами з геополітикою та визначається завданнями виживання, збереження і розвитку (експансії) держави в умовах потенційного ворожого оточення з боку інших держав. Стратегія розробляється на термін не менше 15 років.

Структура (від лат. structura – будова, розташування, порядок) – будова і внутрішня форма організації системи; сукупність стійких зв’язків об’єкту, які забезпечують його цілісність і тотожність самому собі, тобто збереження основних властивостей при різних зовнішніх і внутрішніх змінах. Структура – це ніби «закон міцності» системи. В країнознавстві з деяким спрощенням виділяють чотири фундаментальні та відносно автономні структури господарства країни: 1) соціальну, 2) галузеву, 3) технологічну, 4) територіальну.

Структура суспільного виробництва – співвідношення між його галузями, що виражає господарські пропорції та стан суспільного поділу праці. Вона вживається для вираження всіх господарських пропорцій і сукупності стійких зв’язків виробництва, що забезпечують його цілісність. С.с.в. визначається як натуральними, так і вартісними показниками (валовий внутрішній продукт, чисельність зайнятих, вартість основних фондів – основного капіталу). Вона характеризується такими пропорціями:1) відтворювальними – між виробництвом засобів виробництва й предметів споживання, у використанні валового внутрішнього продукту на заміщення споживчих ресурсів основного капіталу та особисте споживання й накопичення; 2) галузевими – співвідношення між різними галузями економіки; 3) територіальними – розміщення виробництва в окремих економічних районах; 4) зовнішньоекономічними – ввезення і вивезення продукцій різних галузей і районів у зарубіжні країни.

Структурно-функціональний аналіз – метод дослідження системних об’єктів у країнознавстві, насамперед соціальних систем, до яких належать і різні міжнародні системи. Він ґрунтується на виділенні в різних системах міжнародних відносин структурних елементів та їх ролі (функцій) відносно як один одного, так і системи в цілому. Розробка цього методу зв’язана з іменами західних соціологів Т. Парсонса і Р. Мертона. С.-ф. а. міжнародних відносин як складної системи взаємозв’язків дозволяє здійснити її всебічне, конкретне дослідження шляхом аналізу функцій (наприклад, самозбереження, інтеграції, адаптації і т.п.) окремих елементів.

Субвенція – кошти, що спрямовуються з бюджету вищого рівня до бюджету нижчого рівня за цільовим принципом.

Субсидія – кошти, що спрямовуються з бюджету вищого рівня до бюджету нижчого рівня за цільовим принципом і підлягають поверненню у разі нецільового використання.

Субстанційний або онтологічний підхід – метод дослідження, який вимагає виявлення та аналізу першооснови, суті досліджуваних об’єктів, процесів, явищ. У країнознавстві такою першоосновою з точки зору об’єкта дослідження виступає країна, а з точки зору предмету дослідження – економічна, політична і правова її складові.

Субурбанізація (від лат. sub – під і urbanus – міський) – процес зростання і розвитку приміських зон великих міст, що призводить до формування агломерацій. Відрізняється вищими темпами збільшення кількості жителів приміських поселень і міст-супутників порівняно з містами – центрами агломерацій.

Суверенітет – незалежність і самостійність держави, що полягає у її праві на власний розсуд вирішувати свої внутрішні і зовнішні справи, без втручання будь-якої іншої держави. С. народу – визнання всіх громадян країни джерелом політичної влади. С. особи – право користуватися власними інтересами у взаємовідносинах з іншими політичними суб’єктами.

Сумарний коефіцієнт народжуваності – сума вікових коефіцієнтів народжуваності, тобто числа народжувань за віком жінок; охоплює відповідний вік жінок (від 15 до 49 років):

Сусідське положення – положення відносно соціально-економічних центрів сусідньої країни.

Суспільство – 1) спільність усього населення планети з усіма його інститутами; 2) сукупність усіх спільностей і класів конкретної країни.
Таймшер – галузь туризму, що набула значного розвитку останнім часом (охоплює понад 4 тис. курортів у світі, майже 3,5 млн. власників Т.); система пільгових умов сімейного туризму та відпочинку; пакет документів, що дає власнику право на користування пільгами під час сімейного відпочинку. Т. тісно пов'язаний з мережею готелів Ніlton., Ваrrаtt аnd Wimpey.


Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   12   13   14   15   16   17   18   19   20

Схожі:

Комплексне країнознавство iconМіжнародні відносини – країнознавство
Опубліковано: Словник-довідник. Міжнародні відносини. Країнознавство. – Харків: Основа, 2011. – Б-ка журн. «Історія та правознавство»....
Комплексне країнознавство iconТематика індивідуальних навчально-дослідницьких завдань з дисципліни «Країнознавство»
Основні відомості про ви­ник­нення та значення чар­тистського руху в Велико­британії


База даних захищена авторським правом ©biog.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка