Комплексне країнознавство



Сторінка18/20
Дата конвертації14.04.2017
Розмір3.29 Mb.
1   ...   12   13   14   15   16   17   18   19   20

Туризм екскурсійний – вид туризму, що передбачає поїздки тривалістю не більш 24 годин, як правило, без ночівлі.

Туризм комерційний (шопінг-туризм, шоп-туризм, «купецький туризм») – вид туризму, що здійснюється громадянами до зарубіжних країн, у т. ч. країн СНД, з метою одержання прибутку; набув великого поширення останніми роками, коли було значно спрощено процедуру виїзду за межі України. При цьому одержуваний прибуток може бути в натуральній (у вигляді придбаних товарів народного споживання) або грошовій (у вигляді придбаної валюти) формах.

Туризм пізнавальний – туристські поїздки, основною метою яких є задоволення зацікавленості, професійних та ін. пізнавальних інтересів.

Туризм рекреаційний – туризм з метою відпочинку, лікування та ін. оздоровчими цілями.

Туризм релігійний – різновид туризму, пов'язаний з регулярним відвідуванням віруючими "святих місць" і релігійних центрів (див. Кааба, Хадж, Хаджі).

Туризм спортивний – вид рекреаційної діяльності оздоровчого характеру з особливими вимогами до природно-територіального комплексу району подорожі, з високим рівнем споживання природних цінностей. Поєднує значні фізичні та психофізіологічні навантаження на організм людини, підвищені вимоги до витривалості, спортивно-туристського вміння, прикладних навичок, загальнофізичної та теоретичної (в т. ч. географічної) підготовки.

Турист – тимчасовий відвідувач, який знаходиться в країні перебування не менше 24 год. і не переслідує мети отримання заробітної плати та постійного місця проживання. Цікавою є класифікація туристського потоку (туристів) за Ф.Атером (1985); 1) туристи-"люкс", для яких економічні міркування не є визначальними; 2) "активні" туристи, які намагаються збалансувати свої економічні можливості та потреби; 3) "мимовільні" туристи, чиї дії регламентуються їх економічним і соціальним статусом.

Туристика – комплексна дисципліна, що досліджує фактори та явища, пов'язані з туризмом. Термін використовується в Польщі, Чехії, Словаччині та інших країнах. Організація та управління Т. повинні перебувати в суворій відповідності до охорони природи .

Туристська валютна квота – максимальна сума грошових засобів у національній валюті, що жителям тих країн, де існують обмеження на вивіз валюти, дозволяється обмінювати на іноземну валюту та вивозити за кордон з розрахунку на один рік, одну поїздку, один день поїздки тощо.

Туристська зона – територіально-туристське утворення, що об'єднує окремі туристські регіони, райони, вузли, комплекси, центри. Забезпечує проведення кількох циклів рекреаційних занять (пізнавального, оздоровчого, спортивного); ландшафтно-планувальне утворення, що організується в районах найбільшого зосередження туристських ресурсів і попиту на них.

Туристська місткість території (за С.Р.Єрдавлстовим) – максимальна чисельність туристів, які одночасно перебувають на даній території та не викликають порушення природної рівноваги.

Туристський вузол (за М.П.Крачило) – територіально-туристське утворення комплексного характеру, сукупність пунктів і центрів, об'єднаних спільністю транспортно-географічного положення, наявністю рекреаційних ресурсів, певною системою населених пунктів, тісними внутрішніми виробничими та виробничо-технологічними зв'язками (Яремчанський вузол у Карпатах); територіальне зосередження підприємств і установ туризму та відпочинку в одному або декількох територіально суміжних комплексах, що пов'язані виробничо-функціональними зв'язками та туристським обслуговуванням (див. Рекреаційний вузол).

Туристський курс – спеціальний пільговий валютний курс, що встановлюється окремими країнами для розрахунків за туристські операції.

Туристський об’єкт – місце, що приваблює туристів завдяки своїм природним і штучно створеним рисам (природа, художні та археологічні цінності, кліматичні умови тощо).

Туристський підрайон – складова туристського району, що охоплює ареал з однорідними туристськими комплексами (Чорноморський підрайон Кавказько-Чорноморського району).

Туристський район – група туристських комплексів, об'єднаних у територіальній структурі рекреаційно-туристського господарства; виробничо-територіальне утворення, що спеціалізується на наданні населенню туристських послуг. При виділенні Т. р. враховуються: 1) спеціалізація на туристських послугах і зовнішні зв'язки території; 2) структура туристських послуг і внутрішні зв'язки, 3) територіальна організація туристських послуг.

Туристський регіон – територіально-рекреаційна система, що об'єднує туристські райони.

Туристський ринок (в територіальному аспекті) – 1. Місцевий ринок туристських послуг у будь-якому пункті. 2. Районний ринок туристських послуг у межах територіальної одиниці країни. З. Єдиний національний ринок туристських послуг на території всієї країни .

Туристські документи – документи, що видаються гіду-перекладачу або керівнику групи, дійсні впродовж всього терміну обслуговування групи на маршруті.

Туристські карти (картосхеми , плани ) – тематичні карти, що містять певну туристсько-географічну інформацію та використовуються організаторами туризму та рекреаційної діяльності, рекреологами, туристами в їх діяльності (див. Рекреаційні карти).

Туристські ресурси – сукупність природнокліматичних, історико-культурних і соціально-економічних умов і ресурсів даної території.

Тутковський П.А. (1858 – 1930)український географ, країнознавець, геолог, гідрогеолог, академік. Фундатор української географії. Основні наукові праці з ландшафтознавства. З країнознавчих праць найбільш відома «Географічні причини нашестя варварів», у якій довів, що переміщення кочівників із Середньої Азії було пов’язане з виникненням і поширенням там пустель, у той час як на південноруських рівнинах збереглися квітучі степи.
Угорщина (Magyarorszag, Угорська Республіка) – держава в пд.-сх. частині Європи, на Центрально-Дунайській низ., парламентська республіка. Глава держави – президент. Законодавча влада – однопалатні Державні збори. Головні політичні партії: Угорський демократичний форум, Незалежна міських господарств, Християнсько-демократична народна, Союз вільних демократів, Угорська соціалістична. Прапор – три горизонтальних рівних за шириною смуги (зверху вниз): червона, біла, зелена. Державна мова – угорська. Грошова одиниця – форінт. Столиця – Будапешт (2,1 млн. мешк.). Населення – 10,106 млн. мешк. (2001 р.) (110 мешк. на км2), угорці – 97 %, німці, словаки. За віросповіданням 64 % – католики, протестанти – 23 %; від’ємний натуральний приріст населення (- 3,1 %), міське населення – 64%. Територія – 93 тис. км2, поділена на 19 областей. Територія низовинна: на зх. Мала Угорська низ., на сх. Велика Угорська низ., що обмежується на зх. широкою долиною Дунаю; невисокі гірські пасма Північноугорського та Задунайського Міжгір’я. Клімат помірний, теплий континентальний. Гори вкриті буково-дубовими лісами (18 % території). Корисні копалини: боксити, кам’яне вугілля. Економіка на перехідному етапі від планової до ринкової. У. – індустріально-аграрна країна. Промисловість: машинобудування, чорна і кольорова (алюмінієва) металургія, легка, харчова (овочі, вина, тютюнові). У с.г. переважає тваринництво: свинарство, скотарство, вівчарство. У структ. посівних переважають зернові (кукурудза на зерно, пшениця). Вирощують техн. культури (цукрові буряки, соняшник, тютюн), на експорт овочі – червоний перець (паприка) і фрукти. Розвинене курортне господарство і туризм. Експорт: машини (автобуси, устаткування для підприємств), електротовари, боксити, глинозем, медикаменти, взуття, вина, овочі (всього на суму 801,5 млрд. фор. у 1991 р.). Імпорт: сировина, паливо, мінеральні добрива, вантажні автомобілі. Історична довідка. Назва держави походить від племен угрів, які заселили територію сучасної У. в VI ст. н.е. і утворили державу Арпада. З 1000 р. У. стала королівством. Після битви під Мохачем 1525 р. значна його частина потрапила під владу Османської імперії. У західній і північній частинах У. утвердилися Габсбурги. Після австро-турецької війни 1683 – 1699 рр. і придушення визвольного антигабсбурзького руху під керівництвом Ракоци в 1703 – 1711 рр. вся У. опинилася під владою Габсбургів. Революція 1848 – 1849 рр. зазнала поразки. За австро-угорською угодою 1867 р. У. стала однією з частин Австро-Угорської дуалістичної монархії Габсбургів. Тут посилився вплив угорських поміщиків і місцевої буржуазії. Після Першої світової війни та розпаду монархії Габсбургів У. стала незалежною республікою. 21 березня 1919 р. була проголошена Угорська радянська республіка, яка проіснувала до 1 серпня 1919 р. Після її повалення в країні встановилася профашистська диктатура адмірала Хорті (1920 -–1944). Тріанонський мирний договір 1920 р. визначив післявоєнні кордони У. Під час Другої світової війни вона виступила на боці Німеччини. 22 грудня 1944 р. в Дебрецені утворився Тимчасовий національний уряд, який через тиждень оголосив війну Німеччині. 4 квітня 1945 р. радянські війська завершили визволення території У., яка 1 лютого 1946 р. була проголошена республікою. Паризький мирний договір 1947 р. встановив сучасні кордони У. В 1949 р. вона стала членом РЕВ, а в 1955 р. – членом ОВД. Спроба лібералізації та демократизації політичного режиму й економічного життя була придушена радянськими військами в 1956 р. Наприкінці 80-х рр. ХХ ст. адміністративно-командна система була ліквідована і в У. розпочалися демократичні ринкові перетворення. В 1999 р. У. стала членом НАТО і взяла курс на входження до ЄС.

Уклад – система виробничих відносин певного типу, наприклад патріархальний, феодальний, капіталістичний, соціалістичний.

Україна – слов’янська держава у Сх. Європі, демократична президентсько-парламентська республіка. Глава держави – президент, вищий законодавчий орган – Верховна Рада. Політичні партії: Народний рух України, Об’єднана соціал-демократична, Українська Республіканська партія, Комуністична партія України, Демократична партія України, Соціалістична партія та ін. Прапор – дві однакові за шириною горизонтальні смуги – верхня блакитна, нижня жовта. Герб – тризуб. Державна мова – українська. Грошова одиниця – гривня. Столиця Київ (2,628 млн. мешк. у 2001 р.). Населення – 48,5 млн. мешк. (2001 р.) (80 мешк. на км2), українці – 73 %, росіяни – 22 %, білоруси і євреї по 1 %, за віросповіданням – в основному православні християни, в західному регіоні частина нас. – греко-католики. Міське населення – 68 %. Найбільші міста (млн. мешк. в 1998 р.): Харків (1,52), Дніпропетровськ (1,12), Донецьк (1,06), Одеса (1,027), Запоріжжя (0,86), Львів (0,79). Приріст населення від’ємний. Територія – 603,7 тис. км2, адміністративно-територіальний поділ: 24 області й АР Крим. Більша частина території (95 %) рівнинна з серед. висот. над рів. моря 175 м. У рівн. частині перев. низовини. На височини припадає 1/4 площі. На зах. гори Карпати (макс. вис. 2061 м г. Говерла), на пд. Кримського п.- ва Кримські гори з максим. вис. 1545 (г. Роман-Кош). Клімат помірний, теплий континентальний, на пд. узбережжі Криму субтропічний; 14 % території займають ліси, 21 % території забруднено ізотопами цезію (після аварії на Чорнобильській АЕС). Корисні копалини: залізна руда, уран, кам’яне вугілля, графіт, кам’яна сіль, будівельні матеріали. У. – промислово-аграрна країна. Промисловість: основа електроенергетики – ТЕС, ГЕС, АЕС, гірничодобувна, чорна і кольорова металургія, багатогалузеве машинобудування (енергетичне, транспортне, технічне, суднобудування, виробництво автомобілів, тракторів, літаків, тролейбусів), приладобудування, легка, текстильна, харчова, хімічна промисловість представлена майже всіма галузями. С.г. має сприятливі умови: рослинництво (62 % валової продукції: зернові, картопля, цукрові буряки, кормові і технічні культури (соняшник, льон, хміль, тютюн). Тваринництво: скотарство, свинарство, вівчарство. Розвинена транспортна мережа: протяжність залізниць – 22,3 тис. км, шосейних шляхів з тверд. покриттям – 116,7 тис. км, річкових шляхів – 4,5 тис. км, мережа нафто- і газопроводів. Морські порти: Одеса, Херсон, Маріуполь, Миколаїв. Зовнішньоторговельні зв’язки з 180 країнами. Експорт: чорні метали, автобуси, літаки, тепловози, тваринне масло, рослинна олія, цукор. Імпорт: нафта і нафтопродукти, природний газ, кольорові метали, ліс і лісоматеріали. Історична довідка. Перші сліди перебування людини на території У. відносяться до раннього палеоліту (с. Амбросіївка в Приазов’ї, Житомирська стоянка). В пізньому палеоліті (35-10 тис. р. тому) була заселена вся територія У. В епоху неоліту, в мідний і бронзовий вік відбувався перехід від збиральництва та риболовства до землеробства і скотарства. Перехід до землеробства пройшов протягом IV-II ст. до н.е. (Трипільська культура). В наступні століття формувалися етнічні та культурні общини. Серед них – кімерійці (відомості про них є в давньогрецьких і ассирійських джерелах). На початку І тис. До н.е. їх підкорили племена скіфів, що переселилися з Азії. В VІІ ст. до н.е. вони утворили в степах Причорномор’я ранньокласову державу – Скіфію. В середині І тис. до н.е. в Північному Причорномор’ї виникли античні рабовласницькі міста-держави (Ольвія, Тір, Херсонес Тавричний, Пантикапей). Найбільшої могутності вони досягли в період Боспорського царства (V ст. до н.е. – ІV ст н.е.). В кінці І тисячоліття до н.е. – на початку І тис. н.е. лісові і лісостепові райони заселяли племена зарубинецької і черняхівської культур, які підтримували торговельні відносини з Римською імперією та Візантією. В ІІІ – VI ст. в Північне Причорномор’я проникають численні племена, що були втягнуті в процес “великого переселення народів” (готи, гуни, печеніги та ін.). В ІV-VІІ ст. в Середнє Подніпров’я проникає союз слов’янських племен антів, а пізніше русів або росів. Назва “Русь” пізніше розповсюджується на всі східні слов’янські племена. При розпаді первіснообщинного ладу формуються племенні союзи полян, северян, древлян, білих хорватів, дулібів, уличів, тиверців, які з часом перетворюються в князівства. Найбільш могутні з них – Київське і Новгородське – в ІХ ст. об’єдналися в давньоруську державу – Київську Русь. В 988 р. при князі Володимирі Святославовичу було прийнято християнство східного обряду, що підсилювало владу князів. Київська Русь (ІХ-ХІІ ст.) була однією з наймогутніших держав, в якій налічувалось до 200 міст. До її складу входило багато князівств, північно-східні з яких (Московське, Ростово-Володимиро-Суздальське) пізніше заклали основи формування Москов­­ської, потім Російської, держави. Негативним явищем в розвитку Київської Русі, як і багатьох інших держав Європи, була феодальна роздробленість. Вона призвела до того, що Київська Русь не змогла протистояти монгольській навалі (1238 – 1240). Всі міста були зруйновані (Київ у 1240 р.). На довгі роки встановилось татаро-монгольське іго. Всі князі призначались ханом Золотої Орди. На території Західної України утворюється Галицько-Волинське князівство, пізніше Галицько-Волинська держава, засновником якої був Роман Мстиславович. Найбільшої могутності вона досягла під час перебування на престолі Данила Галицького (Данило Романович, роки життя 1201 – 1264), коронованого папою в 1254 р. Розпалася Галицько-Волинська держава наприкінці ХIV ст., після смерті короля Юрія ІІ, який в 1389 р. був отруєний боярами в Львові. Після цього українські землі були розділені між сусідніми державами. Більша частина земель потрапила під владу Польщі та Литви (Київщина, Чернігівщина, Західна Волинь і Поділля). В 1430 р. Західне Поділля і Буковина були включені до складу Молдавського князівства. В ХV ст. посилився феодальний і національний гніт. У 1447 р. литовський князь Казимір ІV дав феодалам право вотчиного суду над селянами. В кінці ХІV ст. удільні князівства були ліквідовані і створені області на чолі з намісниками з литовсько-польської аристократії. Міста добивалися відносної незалежності – магдебурзького права. Велась постійна боротьба проти гноблення. Повстання в Галичині в 1490-1492 рр. під проводом Мухи навіть перекинулося на Буковину. В ХVІ ст. в Україні розширилось феодальне землеволодіння польської аристократії, особливо після Люблінської унії в 1569 р. В цей час починаються набіги на Україну кримських татар. В першій половині ХVІ ст. в середньму Придніпров’ї утворюється Запорізька Січ, яка стала центром боротьби проти татарів, турків і поляків. Козацька держава функціонувала з виборами гетьмана і керівників усіх рівнів, починаючи з десятки. В кінці століття відбулася низка козацько-селянських повстань під керівництвом К.Косинського (1591 – 1593), С. Наливайко (1594-1596). В 1596 р. за Брестською унією створюється греко-католицька церква, яка при збереженні східних обрядів підпорядковується папі римському. Початок ХVІІ ст. відмічається посиленням польського гніту та набігів кримських татар. Перемога козаків над турками в складі польського війська під Хотином в 1621 р. не покращила становища селянства, міщан і козацтва. По У. прокочується низка повстань під проводом Т.Трясило (1630), І.Сулими (1635), П.Павлюка (1637), Д.Гуні (1638). В 1648 р. починається визвольна війна (національно-визвольна революція) під керівництвом Б.Хмельницького, який одержує кілька блискучих перемог над поляками (6 травня 1648 р. під Жовтими водами, 16 травня 1648 р. під Корсунем, 11-13 вересня 1648 р. під Пилявцями, 1649 р. під Зборовом, 1652 р. під Батогом). Але протистояти Польщі одна У. практично не могла. Росія (Московія) не надавала жодної допомоги, про яку пишуть російські та радянські історики. 28 червня – 10 липня 1651 р. під Берестечком армія Хмельницького зазнала поразки і він змушений був укласти договір з Польщею. В 1654 р. відбулася Переяславська Рада на якій був проголо­шений союз з Москвою, а не приєднання до Москви, як пізніше проголошували російські правителі та писали російсько-радянські історики. За Андрусовським перемир’ям (1667) після російсько-польської війни (1654-1667) Лівобережна частина У. і м. Київ були передані Росії, Правобережна – залишилась під Польщею. “Вічний мир” Росії і Польщі 1686 р. підтвердив приєднання Лівобережної У. до Росії. В російській частині підтримували владу козацької старшини і водночас руйнувалась автономія. В 1764 р. було ліквідовано гетьманство, а в 1775 р. – Запорозька Січ. Після першого розподілу Польщі в 1775 р. Австрія захопила Галичину і Буковину. В цих регіонах був забезпечений розвиток української мови і культури. Протягом ХVІІІ ст. до Росії були приєднані землі між Дніпром і Бугом (1774), Крим (1783), землі між Бугом і Дністром (1791). У 1793 р. після другого поділу Польщі Правобережна У. була приєднана до Росії. Почалось інтенсивне заселення південних степів. В другій половині ХVІІІ – першій половині ХІХ ст. в У. інтенсивно розвивається промисловість і створюються капіталістичні відносини. На початку ХХ ст. прокочується хвиля виступів робітників і селянських повстань, вершиною яких стала революція 1905 – 1907 рр. В Першу світову війну українці знаходяться в протилежних арміях, східні – в російській, західні – в австрійській. Після Лютневої революції в Росії 1917 р. в Києві була створена Центральна рада, яка проголосила У. незалежною державою. Після Жовтневого перевороту в грудні 1917 р. в Харкові відбувся І з’їзд Рад, який проголосив У. радянською в складі Росії. В 1918 р. у Львові групою молодих революціонерів арештовується австрійський губернатор і проголошується Західно-Українська народно-демократична республіка (ЗУНР). 22 січня 1919 р. відбувся акт злуки Східної і Західної У. Протягом громадянської війни 1917 – 1920 років Східну У. захоплює комуністиний режим Росії і вона в 1922 р. входить до складу новоствореного СРСР як федеративна соціалістична республіка. Західна У. після поразки від Польщі, якій інтенсивно допомагала Антанта, за рішеннями Паризької мирної конференції та Ради послів Антанти входить до складу Польщі. В 1939 р. з початком Другої світової війни на територію Західної У. вводяться радянські війська і вона входить до складу УРСР. Протягом Другої світової війни У. стає ареною жорстоких боїв. В 1942 р. на території У. створюється Українська повстанська армія, яка вела спочатку боротьбу проти німців, потім – проти Радянсь­­кого Союзу (до 1954 р.). В жовтні 1944 р. було звільнене Закарпаття і всі українські землі об’єдналися в складі УРСР. В 1991 р. внаслідок розпаду СРСР У. була проголошена незалежною державою, що підтвердив грудневий референдум 1991 р.

Умови міжнародної торгівлі – співвідношення експортних і імпортних цін у міжнародній торгівлі.

Унітарна держава – форма державного устрою, при якій територія держави не має в своєму складі федеративних одиниць (федеративних республік, штатів, земель тощо), а поділяється на адміністративно-територіальні одиниці (департаменти, області, райони і т.п.). В У.д. діє єдина для всієї держави конституція, єдина система органів влади, що створює умови для централізованого керівництва суспільними процесами, посилення цієї влади на всій території держави. Більшість сучасних держав – унітарні.

Уорлд леже ("World Leisure" - "Світове дозвілля") – міжнародна туристська компанія, що володіє низкою казино у Франції, великою кількістю готелів і центрів розваг на о. Маврикій, Поморських островах, має філії практично в усіх регіонах світу. Заснована С.Керзнером у липні 1990 р., штаб-квартира - в Цюриху (Швейцарія).

Управління галузеве – цілеспрямований вплив галузевих органів управління (міністерств, відомств) на діяльність підвідомчих підприємств в інтересах успішного виконання ними загальногалузевих завдань.

Управління регіональне – цілеспрямований вплив органів місцевого самоврядування (регіональних органів) на підприємства й організації регіону з метою досягнення загальнорегіональних цілей.

Управлінська стратегія – система концептуальних положень про найефективніші напрями розвитку регіональних систем, розв'язання великих територіальних проблем і розміщення продуктивних сил країни.

Управлінське рішення – творчий акт суб’єкта управління, що створюється на основі знань об’єктивних законів функціонування управлінської системи та аналізу інформації про її стан, програму і характер діяльності щодо розв'язання певної проблеми.

Урбанізаційне розселення –висока щільність мережі міських поселень з інтенсивним їх розвитком; тісні зв’язки між поселеннями всередині та велика насиченість ними; різноманітність вибору місць роботи, навчання, відпочинку; велика щільність контактів; ускладнення форм розселення, їх ієрархічність і багатофункціональність; концентрація різних видів діяльності.

Урбанізаційний вибух (від лат. urbanus - міський) – винятково високий ріст міського населення Земної кулі в 1920-1960 рр.

Урбанізація (від лат. urbanus - міський) – зростання міст і підвищення питомої ваги міського населення в країні, регіонів, світу.

Урбанізація (від лат. Urbanus - міський, urbs – місто) – процес зростання ролі міст у розвитку суспільства. Як соціально-економічне явище вона проявляється у збільшенні міських поселень та їх розмірів, концентрації населення в них, особливо у великих містах, у поширенні міського способу життя на всю мережу поселень. Коли частка міського населення перевищує 70 %, темпи урбанізації зменшуються. У 1800 р частка міського населення в світі становила приблизно 3%, в 1850 р. – 6,4 %, в 1900 р. – 19,6 %, в 1992 р. – 43%. Найбільш високий процент міського населення мають розвинуті країни (на 1990 р): у Європі – Бельгія (96,9 %), Великобританія (89,1 %), Швеція (84 %); у Північній Америці – Канада (77,1 %), США (75 %); у Латинській Америці – Венесуела (90,5 %), Аргентина (86,3 %); в Азії – Кувейт (95,6 %), Ізраїль (91,6 %), Японія (77 %); Австралія (85,5 %); в Африці – ПАР (59,5 %), Туніс (54,3 %).

Урбанізм (від лат. urbanus - міський) – теорія, що відстоює зосередження і розвиток матеріального і духовного життя у міських центрах на шкоду розвитку села.

Уряд (кабінет міністрів, рада міністрів, державна рада та ін.) – найвищий орган виконавчої влади в державі, який певною мірою підпорядковується законодавчому органу.

Учасник або актор МВ – поняття (термін), яким у методиці країнознавчих досліджень і в науці про міжнародні відносини прийнято називати суб’єктів, тих, хто діє і взаємодіє на світовій арені (держави, міжнародні організації, транснаціональні корпорації, окремі індивіди).
Фактор – те (або той), що (або який) діє чи справляє дії, щось творить; це суттєва обставина, передумова і рушійна сила, яка – в дії, в русі – спричиняється до визначення характеру та окремих рис певного явища.

Фактор (чинник) – рушійна сила процесів або умова, що впливає на них, суттєва обста­вина в будь-якому процесі, явищі.

Фактор демографічний – термін, що використовується у науковій літературі для позначення залежності темпів і пропорцій суспільного розвитку чи його окремих економічних параметрів від кількості, статево-вікової структури і сімейного складу населення, динаміки народжуваності і смертності.

Фактор-аналіз – прикладний метод дослідження у країнознавстві, який зводить багато емпіричних країнознавчих даних до основних, визначальних.

Фактори економічного росту – обставини, передумови і рушійні сили, які суттєво впливають на глобальні та регіональні особливості економічного росту. За методологією, розробленою на основі досліджень Гарвардського інституту міжнародного розвитку, виділяються чотири головних групи Ф. е. р.: 1) вихідні позиції – вихідна величина ВВП на душу населення, рівень освіти; 2) урядова політика – рівень зберігань, відкритість економіки, ефективність роботи державних закладів; 3) демографічна ситуація – тривалість життя, ріст чисельності населення в працездатному віці, ріст чисельності всього населення; 4) природні умови та ресурси – природні ресурси, відсутність виходу до моря, тропічний клімат, відношення довжини берегової лінії до площі території.

ФАО (Продовольча і сільсько­господарська організація Об'єднаних Націй) Food and Agriculture Organization UN(FAO) – спеціалізований заклад ООН, який створений у 1945 році і займається питан­нями продовольчих ресурсів та сільського господарства. Штаб-квартира ФАО знахо­диться у Римі (Італія).

Фашизм – політична доктрина, заснована на войовничому антидемократизмі, расизмі, шовінізмі, зовнішньополітичній експансії, звеличуванні тоталітарної держави, обстоюванні влади сильної авторитарної партії, що забезпечує абсолютний контроль над громадянами й державою.

Федерація (від лат. foederacio – союз, об’єднання) – форма державного устрою, при якій кілька державних утворень, які мають певну політичну самостійність, утворюють єдину державу. В основу Ф. устрою покладені національно-етнічні (Росія), або територіально-адміністративні (США) принципи. Характерні ознаки федерації: 1) територія федерації складається з території її окремих суб’єктів (республік – Росія, штатів – США, кантонів – Швейцарія, земель – ФРН); 2) суб’єкти федерації, як правило, наділені законодавчою владою; 3) компетенції між федерацією і її суб’єктами розмежовуються союзною конституцією; 4) кожен суб’єкт федерації має свою правову і судову системи. В світі 20 федеративних держав.

Фемінізація (від лат. femina - жінка) – зміна статевої структури населення у сторону збільшення питомої ваги жінок.

Фізико-географічне країнознавство – галузь країнознавства, що характеризує цілісну природу в нерозривному зв’язку з життєдіяльністю людини, умовами її існування. Особливе місце в ньому займають характеристики різних ландшафтів.

Фізична географія – наука про географічну оболонку Землі, її склад, структуру, особливості формування і розвитку, просторової диференціації.

Філософія політики – наука про осмислення загальних тенденцій і закономірностей розвитку та механізмів функціонування політики, в тому числі міжнародної.

Фінансовий рік – певний (в основному 12-місячний) період часу, за який визначається баланс надходжень і видатків даного суб'єкта господарської діяльності (як правило, співпадає з календарним роком).

Форма державного устрою – територіально-організаційна структура держави, що встановлює порядок поділу країни на частини та взаємовідносини центральних і місцевих органів влади. Держави поділяються на унітарні, федеративні і конфедеративні. Ф. д. у. – важливий предмет країнознавчих досліджень.

Форма політичного режиму – сукупність прийомів, способів, методів здійснення державної влади в суспільстві. За Ф.п.р. держави поділяються на тоталітарні, авторитарні, демократичні. Ф.п.р. – важливий предмет країнознавчих досліджень.

Форма правління – організація верховної державної влади, порядок утворення її органів та їх взаємовідносини з населенням. Є три форми державного правління – монархічна, республіканська, співдружність націй. Ф. п. –важливий предмет країнознавчих досліджень.

Формаційний підхід – пов’язаний з марксизмом спосіб пояснення історичного процесу на основі визначення всесвітнього характеру розвитку суспільства як єдиного шляху розвитку всіх народів. Його вузловими пунктами виступають суспільно-економічні формації, тобто історичні типи суспільства у формі соціальних систем, які визначаються відповідним способом виробництва. Такими суспільно-економічними формаціями, які послідовно змінювали одна одну є первіснообщинний, рабовласницький, феодальний, капіталістичний і соціалістичний (комуністичний) лад. Рушієм суспільних (формаційних) змін виступали зміни в способі виробництва, пов’язані з розвитком продуктивних сил і виробничих відносин, а також класова боротьба.

Франція (France. Французька республіка) – держава в Зах. Європі. Президентсько-парламентська республіка. Глава держави – президент. Вищий законодавчий орган – двохпалатний парламент (палата представників і сенат). Основні політичні партії: Французька соціалістична партія, Об’єднання на підтримку Республіки, Рух лівих радикалів, Французька комуністична партія. Прапор – три однакові за шириною вертикальні смуги (зліва направо): синя, біла, червона. Державна мова – французька. Столиця – Париж (10 млн. мешк.). Грошова одиниця – франк. Населення – 59,55 млн. мешк. (2001 р.) (105 мешк. на км2), 94 % французи, інші – вихідці з Пн. Афр. і Туреччини, міське населення – 74 %. Найбільші міста: Ліон (1,3 млн. мешк.), Марсель (1,2 млн. мешк.). За віросповіданням 76 % нас. – католики, інші – протестанти, мусульмани. Територія – 551, 6 тис. км2; поділена на 22 департаменти. Більша половина Ф. – розлогі, пласкі й пагорбкуваті долини (Паризький Басейн, Аквітанський Басейн), обмежені вапняковими горбами; на сх. низькі пасма Арден і приземкуватий масив Вогезів, на пд. плоскогірний Центральний Масив із конусами згаслих вулканів, важкодоступні Піренеї (найв. г. Віньємаль – 3298 м) і Альпи (найв. г. Монблан – 4807 м), які стрімко спадають до Середземн. м. Берегова лінія довж. 2700 км –(піщані, скелясті, урвисті береги). Клімат помірний, теплий, морський, на пд. субтропічний середземноморський, у горах холодніший, гірський; ріки із значним гідроенергетичним потенціалом, ос. в Альпах. Корисні копалини: залізні й уранові руди, боксити, калійні солі. Ф. високорозвинена постіндустріальна країна. За рівнем промислового розвитку займає 5 місце в світі (після США, Японії, Німеччини, Великобританії). Промисловість: атомна (75 % енергії) та гідроенергетика, машинобудівна (2,6 % світ. виробн.), авіакосмічна, автомобілебудівна (4 місце у світ.), радіоелектронна, інформатика, суднобудівна, електротехнічна, металургійна (одна з провід. у світі за розв. кол. металург.), харчова, фармацевтична, косметична (найкраща в світі). С.г. за обсягом займає 3 місце серед країн Заходу. Виробляє: зерно (понад 50 млн. т), тваринне масло, яловичина ( 96 кг м’яса на душу), сири, цукор, вина. Транспорт: залізниці 40 тис. км (25 % електрифіковано), шосейні шляхи з тверд. покриттям – 1,3 млн. км, у т. ч. 7 тис. км – автостради. Морські порти: Марсель, Гавр, Дюнкерк, Нант, Бордо, Руан. Експорт: легкові автомобілі, літаки, зброя, швейні і текстильні вироби, сталь, судна, електротехнічні вироби, алюміній, зерно, цукор, вина, косметика. Імпорт: нафта і нафтопродукти, газ, кам’яне вугілля, кольорові метали, целюлоза, бавовна, кава. Головні торгові партнери: країни ЄС (60 % обігу), Японія, США. Історична довідка. У давнину територію Ф. населяли кельтські народи або галли, звідси походить її древня назва – Галлія. До средини І ст. н.е. вона була завойована Римом, а з кінця V ст. ввійшла до складу Франкської феодальної держави. Після її розпаду за Верденським договором 843 р. на території сучасної Ф. утворилося Західно-Франкське королівство. З Х ст. країна стала називатися Ф. У 1302 р. виникли Генеральні штати як станово-представницький орган і склалася станова монархія. Столітня війна 1337 – 1453 рр. загальмувала розвиток Ф. Централізована держава склалася у другій половині XV ст. при Людовіку ХІ. Абсолютизм досяг свого апогею в період правління Людовіка XIV (1661 – 1715). Водночас Ф. зміцнила свої позиції в Європі, розгорнула колоніальну експансію. Феодально-абсолютистсьска система була ліквідована в ході Великої Французької буржуазної революції 1789 – 1799 рр., коли була запроваджена республіка (1792 р. – Перша республіка). Вершиною революції став період якобінської диктатури 1793 – 1794 рр. Після Термідоріанського перевороту був встановлений режим Директорії (1795 – 1799), на зміну якому прийшла воєнна диктатура Наполеона Бонопарта у формі спочатку Консульства (1799 – 1804), а потім Першої імперії (1804 – 1814, 1815). Після поразки Ф. у наполеонівських війнах і за рішеннями Віденського конгресу 1814-1815 рр. вона була повернута в дореволюційні кордони, відновилася монархія (період Реставрації – 1815 – 1830). Після Липневої революції 1830 р. до влади прийшла фінансова аристократія. Лютнева революція 1848 р. сприяла встановленню буржуазної республіки (Друга республіка). У 1852 р. виникла Друга імперія, яка проіснувала до 1870 р. і в результаті франко-пруської війни та нової революції була замінена на Третю республіку (1870 –1940). Її устої закріпила перемога над Паризькою комуною та конституція 1875 р. Наприкінці ХІХ ст. у Ф. активно розвивається монополістичний капітал, країна веде активну зовнішню політику і стає одним із організаторів воєнно-політичного союзу Антанта. Перемога в Першій світовій війні та вигідний для Ф. Версальський мирний договір, а також сприятливі рішення Вашингтонської конференції 1921-1922 рр. зміцнили міжнародні позиції Ф. У 1936 р. був створений уряд Народного фронту, який заборонив фашистські організації. Однак політика “умиротворення”, а потім мюнхенська змова і провал англо-франко-радянських переговорів призвели до розв’язання Другої світової війни і зробили Ф. беззахисною перед агресією нацистської Німеччини. У червні 1940 р. вона була окупована німецькими та італійськими військами, виник профашистський режим “Віши”. Водночас розгорнувся могутній Рух Опору, одним із організаторів і керівників якого став майбутній президент Шарль де Голь. 6 червня 1944 р. в Нормандії висадилися війська союзників і спільними зусиллями з Рухом Опору до кінця року звільнили територію Ф. Ф. стала державою-засновницею і постійним членом Ради Безпеки ООН. Конституція 1946 р. проголосила створення Четвертої республіки (1946 – 1958). В 1949 р. Ф. стала членом НАТО, в 1957 р. – ЄЕС. Конституція 1958 р. закріпила основи П’ятої республіки, яка існує до сьогоднішнього часу. Ф. надала незалежність усім своїм колоніям, у 1966 р. вийшла з військової організації НАТО. Зараз держава входить до “великої вісімки”, займає провідні позиції у ЄС.

Французька школа країнознавства – відома під назвою «географії людини», традиційно сильна своєю країнознавчою направленістю. Вона відрізнялась образністю комплексних країнознавчих описів, особливою увагою до людини і циклів її життєдіяльності. В основі праць представників цієї школи знаходиться всебічний показ специфічних особливостей тої чи іншої території, її неповторний образ. Особливо велику увагу приділяли опису різноманітності географічних форм і типів, показу господарського використання і заселення території, взаємодії на ній природи, людини, суспільства, господарства, культури. На чолі школи стояв Елізе Реклю, який був провідним автором і редактором, ідейним керівником багатотомних видань «Нова всесвітня географія» і «Земля і люди».

Франшиза – система комерційних відносин, за яких незалежне підприємство включається в мережу підприємств великої та загальновідомої компанії, отримує право носити назву цієї компанії (“прокат” торгової марки), забезпечує під суворим контролем головної компанії той самий рівень сервісу та технології і за це сплачує певну (найчастіше до 4%) частку свого прибутку. Головна компанія надає різноманітну допомогу франшизному підприємству в забезпеченні фірмового сервісу, направляє фахівців для навчання персоналу франшизного підприємства тощо. У разі банкрутства франшизного підприємства воно переходить у власність головної компанії.

Фрахт (від англ. freigh) – одна з форм оплати за перевезення водним шляхом вантажів, пасажирів або використання суден на протязі певного часу. Встановлюється за згодою сторін для кожної конкретної угоди у вигляді фрахтової ставки.

Фритредерська політика – вільна торгівля, торгівля без обмежень, невтручання держави в приватнопідприємницьку діяльність.

Фукуяма Френсіс – американський соціолог, який виклав свої погляди на розвиток світу в програмній статті “Кінець історії”. Згідно його концепції, історія рухалася від темної історії “мракобісся”, яка завершилась із падінням СРСР, до найрозумнішого ладу в особі західної цивілізації (ринкова економіка і ліберально-демократична ідеологія). З крахом СРСР завершилась історія і почалось особливе планетарне існування, яке буде відбуватися під знаком ринку і демократії, які об’єднають світ у раціональну струнку систему. Такий порядок буде ґрунтуватися на універсальній атлантичній системі, але вийде за рамки атлантизму і всі регіони світу почнуть переорганізовуватися за новою моделлю, навколо його економічно найбільш розвинутих центрів. Прибічник “геополітики мондіалізму”, яка відома як доктрина “нового світового порядку”.

Фундаменталізм – радикальне й войовниче неприйняття принципів, форм і цілей будь-якої модернізації, обстоювання традиційних, старих життєвих і світоглядних форм.

Функції країнознавства – існує два основних підходи до визначення ролі та призначення країнознавства: І – за відомим країнознавцем М.Баранським – 1) ландшафтознавство; 2) вчення про економічний регіон; ІІ – з точки зору сучасного наукового бачення і комплексного підходу – 1) описова; 2) інформаційно-аналітична (методика одержання, обробки, узагальнення та передачі країнознавчої інформації); 3) культурно-освітня; 4) науково-дослідницька; 5) практична; 6) прогностична; 7) методологічна (розробка та використання методів дослідження й аналізу країнознавчої інформації); 8) світоглядна.

Функціоналізм – теоретична перспектива, яка базується на уявленні, що країнознавчі явища (події) можна краще пояснити за допомогою функцій, які вони виконують.

Функціональний метод (підхід) – спосіб аналізу життя країн (територій, районів/регіонів) з усіма його суперечностями на основі дослідження функцій, які вони виконують або які їм притаманні. Потребує досконалого вивчення залежностей між різними сферами суспільного життя або відносин між країнами чи групами країн: їх економічними, політичними відносинами, рівнями військових контактів або протистоянь, ступенем урбанізації населення, його густоти, політичної активності, висоти морально-психологічного духу тощо.

Функціонально-управлінська структура територіальної організації суспільства – характеризує ієрархічно впорядковану систему адміністративно-територіального устрою суспільства у вигляді економічно-адміністративних (60-ті роки в СРСР), програмних (ФРН) районів, штатів (США), земель областей, адміністративних районів у інших країнах.

Функція (від лат. funktio – виконання, здійснення) – діяльність, зобов’язання, робота, зовнішній прояв рис будь-якого об’єкту в даній системі відносин.

Функція міста – види народногосподарської діяльності, які визначають сенс його існування, тобто відповідають участі міста в певній відносно відокремленій частині загального національного трудового процесу. Ф. м. прийнято визначати переважно показниками зайнятості населення в різних галузях народного господарства. Галузь в якій зайнято найбільше населення називається містоутворюючою. Для віднесення виду діяльності в розряд містоутворюючих використовується «метод найменших потреб», «індекс галузевої спеціалізації» та індекс С.Флоренса. Метод найменших потреб базується на тому, що в одному з міст частка якоїсь галузі буде мінімальна порівняно з іншими містами. Така частка приймається за мінімальну межу, життєво необхідну для забезпечення внутрішніх потреб міста, а будь-яке перевищення цього мінімуму в інших містах вважається містоутворюючою функцією. Індекс галузевої спеціалізації міста Si міста і по галузі N визначається Si = (Ni – Nj ) / Nj , де Niчастка галузі в сумарній чисельній зайнятості міста, Njчастка галузі N в сумарній зайнятості по країні в цілому. Індексом С. Флоренса називають відношення Q = E E / Ei E , де E – загальне число зайнятих у народному господарстві країни, E – число зайнятих у даному виді діяльності  в місті і, Ei – число зайнятих у народному господарстві міста і, E – загальне число зайнятих у країні у виді діяльності . Якщо Q  1, даний вид діяльності  відноситься до числа містоутворюючих, якщо 1  – до числа містообслуговуючих.

Функція місця – характер використання ареалів; полягає в тому, що кожна точка або площа (ареал) простору може найрізноманітнішим способом використовуватися людиною.

Футурологія – система наукових концепцій про майбутні соціальні й політичні процеси, прогнозування перспектив політичного розвитку.
Хадж, Хаджі (араб.) – паломництво мусульман і християн, що досягли повноліття, до святих місць; 1) мусульманський X. - паломництво до Мекки (Саудівська Аравія) до мусульманської святинь Кааби або до Медики (Саудівська Аравія) до Гроба Пророка Мухаммеда, що вважається в мусульман одним з основних обов'язків, подвигом благочестя; 2) християнський X. - відвідання священного для всіх християн місця - Гробу Господнього Ісуса Христа в Єрусалимі (Ізраїль) (див. Кааба, Туризм релігійний, Хадж).

Хантінгтон Семюел – директор Інституту стратегічних досліджень ім. Джона Оліна при Гарвардському університеті. Зміст своєї теорії сформулював у статті “Зіткнення цивілізацій” (з’явилась як резюме великого геополітичного проекту “Зміни в глобальній безпеці й американські національні інтереси”). Всупереч Ф.Фукуямі стверджує, що стратегічна перемога атлантизму над оплотом континентальних сил в особі СРСР не є цивілізаційною перемогою. Відмова від ідеології комунізму і зрушення в структурі традиційних держав не приведуть до автоматичного рівняння всього людства на універсальну систему атлантичних цінностей, а, напроти, знову зроблять актуальними більш глибокі культурні пласти, звільнені від поверхневих ідеологічних кліше. У новому світі джерелом конфліктів буде вже не ідеологія і не економіка, а культура. Тобто, мова йде про конфлікт цивілізацій: західної (атлантичної) і семи потенційних – слов’яно-православної, конфуціанської (китайської), японської, ісламської, індуїстської, латиноамериканської, африканської. Прибічник неоатлантизму як ультрасучасного етапу в розвитку традиційної для Заходу атлантистської геополітики.

Харизма (від грецьк. Harisma  милість, благодать, божий дар, виключний талант)  особливі, видатні здібності вождя, надані йому, як вважається, від природи, від Творця. Це робить його в очах пересічних громадян носієм вищої правди, істини, виразником сутності суспільного буття.

Хаусхофер Карл (1869 – 1946) – професійний німецький військовий, який у 1919 р. розпочав кар’єру ученого як викладач географії Мюнхенського університету. У 1921 р. отримав звання професора географії. Написав понад 400 книг, у яких сформулював і розвинув свої геополітичні ідеї (“Геополітика Тихого океану”, “Світова геополітика сьогодні”, “Апологія німецької геополітики”). Слідом за Ф. Ратцелем вважав, що континентальна держава має фундаментальну перевагу над морською державою. Розвинув ідею завоювання життєвого простору для арійської раси. Надав геополітиці того вигляду, в якому вона стала частиною офіційної доктрини нацистського “Третього рейху” і довго розглядалася як “псевдонаука”, “людиноненависницька”, “фашистська” теорія. Прибічник “континентального” напрямку західної геополітики.

Хвороба(и) урбанізації – велика група захворювань, що викликані ущільненням населення і забрудненням середовища його проживання (шумовим, хімічним, біологічним і т.п.).

Хижа – невелика легка будівля, призначена для ночівлі та відпочинку туристів (див. Бунгало).

Хілтон – 1. Одна з основних фірм-туроператорів США, що володіє найбільш комфортабельними готелями (*****, клас А) в різних країнах світу (понад 450 готелів) і коледжем. 2. Найбільший у світі (на 1993 р.) готель (Лас-Вегас, штат Невада, США). Побудовано в 1974-1981 рр. на ділянці 25,5 га, має 3174 номери, 13 міжнародних ресторанів, штат співробітників 3600 чол. На даху готелю розташовано майданчик відпочинку площею 2,47 га, є бальний зал без колон (площа 4460 м2), зали для нарад і зборів (площа 11600 м2).

Холдінг-компанія – компанія, що володіє контрольним пакетом акцій інших компаній для здійснення контролю та управління їх діяльністю.

Хорватія (Hrvatska, Республіка Хорватія) – слов’янська держава в Європі на пд. зх. Балканського півострова, на узб. Адріатичного моря, президентсько-парламентська республіка. Глава держави – президент. Прапор – три однакові за шириною горизонтальні смуги (зверху вниз): червона, біла, голуба, на прапорі щит, округлий внизу з червоно-білим шахматним орнаментом. Державна мова – хорватська. Грошова одиниця – хорватський динар. Столиця – Загреб (понад 800 тис. мешк.). Населення – 4,334 млн. мешк. (2001 р.) (84 мешк. на км2). Хорвати – 78 %, серби – 12,2 %, решт. – боснійці. За віросповіданням 76 % – католики, ост. – православні, мусульмани. Міське населення – 51 %. Міста: Загреб, Спліт. Територія – 56,5 тис. км2. У пд.-зх. частині – Динарське нагір’я з карстовим рельєфом, пд.-сх. – алювіальні низини, долинами яких течуть р. Драва, Сава, Дунай. Ліси (дубово-букові та хвойні) займають 37 % території. Економіка перехідна від централізовано-планової до ринкової, сильно підірвана війнами. Промисловість: суднобудівна, нафтопереробна, хімічна, харчова, текстильна, деревообробна, електротехнічна і електронна. В с.г. переважає землеробство: кукурудза, пшениця, цукрові буряки, соняшник, льон, кормові культури, виноград. Експорт: кам’яне вугілля, електротехнічні вироби, фармацевтичні препарати, вино, оливкове масло. Імпорт: машини й устаткування, цитрусові. Історична довідка. Хорватські землі входили до складу Римської імперії. З VII ст. н.е. почали заселятися слов’янами. У ІХ ст. на цій території сформувалася ранньофеодальна держава, яка з 923 р. перетворилася в королівство. З 1102 р. Х. входила до складу Угорського королівства, а з 1526 р. перейшла під владу Габсбургів. До кінця ХVІ ст. Туреччина захопила більшу частину Х. В 1699 р. в результаті австро-турецької війни північно-східні землі Х. (Славонія) були звільнені, і з ХVІІІ ст. включені у “Воєнні кордони” – області, підпорядковані Австрії (існували до 1881 р.). В 1809 –1813 рр частина Х. входила в Ілірійські провінції, де були скасовані деякі феодальні повинності. В 30 – 40 рр. ХІХ ст. підсилились процеси мадяризації Х., що викликало в 1848-1849 рр. революційний рух. В 1867 р. Х. була включена до складу Австро-Угорської імперії. В ХХ ст. посилився рух на зближення з Сербією. Після розпаду Австро-Угорщини в грудні 1918 р. Хорватія увійшла в Королівство сербів, хорватів і словенців, з 1929 р. Югославію, панівне положення в якій зайняла сербська буржуазія. Після захоплення Югославії німцями в квітні 1941 р. частина Хорватії відійшла до Італії, частина до Угорщини, на решті була створена маріонеткова держава. 27 травня 1941 р. розпочалося постання і боротьба за визволення країни. Після визволення в травні 1945 р. 29 листопада того ж року ввійшла до складу ФНРЮ (перейменована в Соціалістичну Федеративну Республіку Югославію). Після розпаду СФРЮ в 1991 р. Х. проголошена незалежною.

Хорологія (від грецького choros – місце) (ареалогія) – наука про області розповсюдження (ареали) окремих видів, родин та інших систематичних груп (таксонів) рослин і тварин. Напрям у географії, заснований Кантом, згідно якого географія – наука про просторове розміщення географічних об’єктів.
Ценз (від лат. census, від censeo - роблю опис, перепис) – 1) в Древньому Римі перепис громадян із майном для визначення соціально-політичного, військового і податкового стану; 2) у середні віки в Західній і Центральній Європі селянський натуральний чи грошовий податок; 3) назва перепису в англомовних країнах (Великобританія, США та ін.); 4) умови допуску людини до користування деякими політичними правами (віковий, майновий, освітній і т.ін).

Ценз людності – критерій зарахування поселень до числа міських на підставі їх людності.

Центральні місця – впорядкованість мережі розселення, яка відкрита В.Крісталлером і А.Лешем. Дослідження двомірного («вертикального» за людністю поселень і «горизонтального» за кількістю поселень) компоненту розселення призвели до створення єдиної, узагальнюючої моделі «правильної гратки» або «центральних місць», що виражається гексагональною структурою мережі розселення, яка чітко виражена при однорідності простору, що на практиці в більшості випадків не витримується. Математичне формулювання «центральних місць» дав американський економіст М.Бекман: Pr =  C1 Kr – 1 / (1-) r, де Рr – населення центрального місця рівня r,  – частка всього населення, яке користується послугами центрального місця і проживає в цьому центральному місці, С1 – сільське населення, яке обслуговується центральним місцем найнижчого рівня в ієрархії, К – число населених пунктів наступного, більш низького порівняно з r рівня (r – 1), які обслуговуються населеними пунктами рівня r.

Центральність ЕГП – важливий фактор суспільного життя, який впливає на оперативність функції управління, на розміщення головних підприємств і установ. Розрізняють три види центрального положення в ареалі в залежності від виду простору, що розглядається: 1) географічне центральне положення, при якому аналізуються властивості геодезичного простору. Низка країн, з метою вирівнювання рівнів розвитку країн у територіальному розрізі, перенесла столиці в географічні центри (Росія, Бразилія, Туреччина), інші (Аргентина, Беліз) розглядають цю проблему; 2) природно-географічні центри знаходяться в точках (смугах) перетину природних «комунікацій» (наприклад, Київ на стику лісової і лісостепової зони в місці її поперечного перетину великою водною артерією – Дніпром; 3) економіко-географічний центр як центр тяжіння в соціально-економічному просторі.

Центральність економіко-географічного положення – важливий фактор суспільного життя, який впливає на оперативність функції управління, на розміщення головних підприємств і установ. Розрізняють три види центрального положення в ареалі в залежності від виду простору, що розглядається: 1) географічне центральне положення, при якому аналізуються властивості геодезичного простору. Низка країн, з метою вирівнювання рівнів розвитку країн у територіальному розрізі, перенесла столиці в географічні центри (Росія, Бразилія, Туреччина), інші (Аргентина, Беліз) розглядають цю проблему; 2) природно-географічні центри знаходяться в точках (смугах) перетину природних «комунікацій» (наприклад, Київ на стику лісової і лісостепової зони в місці її поперечного перетину великою водною артерією – Дніпром; 3) економіко-географічний центр як центр тяжіння в соціально-економічному просторі.

Центрографічний метод вивчення населення – сукупність аналітичних і графічних прийомів дослідження населення шляхом визначення різноманітних, так званих географічних, центрів і аналізу траєкторій їх зміщення.

Цивілізаційний підхід – спосіб пояснення еволюції людства, побудований на тому, що найважливішим визначальним фактором, який впливає на розвиток людського суспільства, вважається специфіка відповідного типу цивілізації, в рамках якої відбувається розвиток у рамках певного історичного періоду (наприклад, зараз мова йде про етап розвитку сучасного суспільства, який називають “постіндустріальним”, “інформаційним”, “постміжнародним” тощо). У межах Ц. п. виокремлюються теорії Т.Парсонса, У.Ростоу, Р.Арона, Г.Алмонда, Т.Белла, О.Тоффлера).

Цивілізація – сукупність унікальних економічних, соціальних, політичних, духовних, моральних, психологічних, ціннісних та інших структур, які відрізняють одні історичні спільноти людей від інших. Тобто, поняття Ц. означає в першу чергу рівень соціального прогресу суспільства на певному історичному етапі його розвитку. Термін Ц. Виник у ХVIII ст. у тісному зв’язку з поняттям «культура».

Цивілізація буддистська – склалася у країнах Індокитаю, Шрі-Ланці, Японії, Кореї, частково в Китаї, Монголії, Тибеті, Непалі. Буддизм виник у VI ст. до н. е. як опозиція до кастового ладу та його ідеології – брахманізму. Основні догмати вчення – про рівність всіх людей у стражданні та їхнім праві на спасіння, а також відплата в загробному житті за земне життя. Вважається, що після смерті душа повертається в особі іншої людини або істоти (реінкарнація) в залежності від заслуг у минулому житті.

Цивілізація індійська – склалася в Південній Азії (сучасна Індія, частково Непал, Шрі-Ланка, й Малазія) на засадах системи релігійних учень, відомих як індуїзм, що виник у V ст. до н.е. і пов’язаний з вшануванням богів Брахми, Вішу, Шиви. Догмати – вчення про одвічну соціальну нерівність (касти), переселення душ і відплату за земне життя.

Цивілізація ісламська – порівняно молода. іслам зародився на початку VII ст. на Аравійському півострові. Засновник – Мухамед. Ц.і. розповсюджена в країнах Близького Сходу і Північної Африки. Іслам (мусульманство) запозичив багато положень давніших релігій – іудаїзму та християнства. Характер життя мусульман визначають п’ять положень: символ віри в Аллаха і його пророка Мухамеда, намаз (молитва 5 разів на день), милосердя, рамазан (30-денний піст), хадж (подорож до Мекки хоч раз у житті). Правила життя й етики записані в Корані. Іслам поділяється на дві гілки: сунізм і шиїзм.

Цивілізація християнська – найпоширеніша в світі. Охоплює Європу, Америку, Австралію, значну частину Африки й Азії. Духовним підгрунтям Ц.х. є християнська релігія, яка зародилася в І ст. н. е. у східній частині Римської імперії. Виникнення і поширення Ц.х. пов’язане з образом Ісуса Христа, який, за твердженням християнського вчення, своїми стражданнями й смертю спокутував гріхи людства. Християни вірять у позбавлення від земних знегод і вічне життя після смерті. Поділяється на церкви: римо-католицьку (західну), православну (східну), протестантську.

Циганков Павло Афанасійович (1940 р. н.) – професор, завідувач кафедри соціології міжнародних відносин соціологічного факультету Московського державного університету ім. М.В. Ломоносова, професор кафедри міжнародних відносин і зовнішньої політики Росії МДІМВ (Університету) МЗС Росії. Був асоційованим дослідником Паризької школи вищих досліджень у соціальних науках (EHESS) “Будинку наук про людину”, запрошеним професором Департаменту політичної науки Університету Париж-1 (Сорбона-Пантеон), Монреальського Університету (Канада), а також Рівненського інституту слов’янознавства Київського славістичного університету. Автор низки публікацій з проблем науки про міжнародні відносини, зокрема “Вступ до соціології міжнародних відносин” (1993, у співавторстві), “Міжнародні відносини як об’єкт вивчення” (1993, у співавторстві), “Політична соціологія міжнародних відносин” (1994), “Міжнародні відносини” (1996), “Теорія міжнародних відносин” (2002). Прибічник соціологічного підходу в дослідженні міжнародних відносин.

Ціль – бажаний прогнозований результат певних дій, який є їхньою причиною (спонукальним мотивом); попередній прогнозований результат наукових досліджень.
Чартер – договір між власником транспортних засобів і фрахтівником (наймачем, орендатором) на оренду транспортних засобів на певний термін.

Челлен Рудольф (1864 – 1922) – шведський соціолог, політичний діяч, депутат ріксдагу, професор Гетеборзької вищої школи й Упсальського університету. Основна праця – “Держава як форма життя” (1916). Розглядав державу як природний організм, який веде боротьбу за своє існування. Вона проявляється насамперед у боротьбі за простір, розширення державної території шляхом колонізації, різного роду завоювань, анексій або об’єднань. Головними чинниками експансії держави виступають географічні й демографічні. Засобом експансії виступають війни як конкретні форми прояву боротьби за існування між державами. Тому доля малих держав полягає або в перетворенні в залежні чи переданні частин своїх територій більшим державам, або в повній капітуляції перед сильнішими. Вперше запровадив поняття геополітики.

Червоні книги – офіційні документи, що містять аното­ваний та ілюстрований пе­релік рідкісних і зникаючих видів живих організмів, які потрібно охороняти. Є міжна­родні, національні (в межах держав), локальні. Всього ви­дано 5 томів міжнародної Ч.к. МСОП (міжнародний союз охорони природи).

Четвертинний сектор – всі види діяльності, пов’язані з управлінням, прийняттям рішень, плануванням і контролем на політичному, соціальному, економічному і культурному рівнях. Включає урядові заклади, органи політичної і військової влади, великі партії і профспілки, головні фінансові інститути і ринкові структури (банки і біржі), штаб-квартири великих промислових і торговельних компаній і кредитних закладів; центри, які займаються дослідженнями в базових, технічно передових галузях; головні центри управління і впливу на інформацію, культуру, ідеологію, значні культурні і релігійні центри. Ч.с. концентрується у великих містах національного або світового рівня.

Чехія (Cesko, Чеська Республіка) – слов’янська держава у Центральній Європі, президентсько-парламентська республіка, глава держави – президент. Політичні партії: Громадянська демократична, Комуністична Чехії і Моравії, Християнсько-демократична унія, Чеська народна. Прапор – зліва рівносторонній трикутник з стороною, рівною ширині голубого кольору, дальше дві одинакові за шириною смуги: верхня – біла, нижня – червона. Державна мова – чеська. Грошова одиниця – чеська крона. Столиця Прага – (1,2 млн. мешк.). Населення – 10,26 млн. мешк. (2001 р.) (131 мешк. на км2), чехи – 94,5 %, словаки – 3,8 %, є німці і поляки. Релігія – римо-католицька. Територія – 78,8 тис. км2. В основному височини і середньовисокі гори: Чеський масив, оточений Рудними гор., Шумавою та найвищими – Судетами. Клімат помірно-континентальний, у г. гірський; гол. р. Лаба. Корисні копалини: буре і кам’яне вугілля, уран, цинк, свинець, золото, графіт, каолін. Ч. високорозвинута індустріально-аграрна країна. Промисловість: чорна металургія, електроенергетична, машинобудівна, в-во верстатів, електровозів, автомобілів, а також хімічна, текстильна, харчова (вир. пива). С.-г. угіддя – 55% території, пер. орні землі: вирощування зернових (пшениця, ячмінь), цукрових буряків, льону, картоплі, хмелю, вирощують сади й овочі. Тваринництво м’ясо-молочн. напр.: розв. вел. рог. худоби, свинарство, птахівництво. Експорт: енергетичне устаткування, верстати, електротехнічні вироби, кам’яне вугілля. Імпорт: нафта, газ, чорні метали, легкові автомобілі. Історична довідка. До н.е. на території сучасної Чехії проживали лужицькі племена – предки сло­в’ян. У ІІІ – V cт. н.е. проживали також кельтські племена, які були асимільовані слов’янами. В VІІ ст. чеські землі входили в державу Само. В ІХ ст. тут утворилось Великоморавське князівство; тоді ж було прийнято християнство, спочатку східного обряду, а потім західного. В Х ст. утворилось Празьке князівство з династією Пржемисловичів, яке з другої половини ХІІ ст. стало королівством. При королі Пржемислі ІІ (1253 – 1278) до Празького королівства були приєднані Австрія, Штирія, Кавітанія та інші землі. В ХІІ – ХІV ст. Празьке королівство досягло найбільшої могутності, особливо при Карлі І (1346 – 1378), який був одночасно імператором Священної Римської імперії. В 1348 р. були створені Празьке архієпіскопство і університет. Реформатор церкви Ян Гус (1371 – 1415) став предтечею гуситського руху – антинімецьких, антифеодальних і антикатолицьких воєн під керівництвом Яна Жижки (1419 –1434). З 1526 р. Чехія була включена до складу держави Габсбургів із збереженням автономії. Постійно відбувалися антифеодальні й антиавстрійські повстання. В 1616 р.одне знайбільших повстань було розгромлене біля Білої гори. В 1620 р. Чехія повністю втратила незалежність. Протягом 30-річної війни між австрійськими католиками і німецькими протестантами (1618 – 1648) була сплюндрована. В 1775 р. відбулося загальне селянське повстання проти Габсбургів, яке було розгромлене, але спричинило обмеження панщини, а потім в 1781 р. відміну кріпатства. З кінця ХVІІІ ст. починається “Чеське відродження”. В 1848 р. Празьке повстання, незважаючи на поразку, привело до відміни всіх феодальних повинностей. З 60-х рр. ХІХ ст. Чехія перетворилася в найбільш індустріально розвинену частину Австрії під назвою Цислейстанія. Формується чеська національна буржуазія та інтелігенція. В 1878 р. була створена соціал-демократична партія. Під час Першої світової війни чеські підрозділи переходили на сторону Росії. Після розпаду Австро-Угорщини 28 жовтня 1918 р. була проголошена незалежна Чехословачча у складі Чехії та Словаччини. За Версальським договором в Чехословаччину була включена і Закарпатська Україна. В 1938 р. в результаті Мюнхенського договору (змови) Німеччині була передана Судетська область, а в 1939 р. анексована вся Чехословаччина. 12 грудня 1943 р. на території СРСР (Харківська обл.) були створені чехословацькі військові частини під командуванням генерала Свободи. В травні 1945 р. відбулося Празьке повстання. 9 травня радянські війська визволили Прагу. Була створена прорадянська соціалістична держава. За договором від 29 червня 1945 р. Закарпаття відійшло до Радянської України. В лютому 1948 р. була придушена спроба Чехословаччини вийти з під радянського впливу. В 1968 р. під керівництвом Дубчака була здійснена спроба лібералізації політичного та економічного режиму. В Чехію були введені війська СРСР та інших соціалістичних країн. У ході “оксамитової” революції 1989 р. Чехословаччина ліквідувала прорадянський соціалістичний устрій і розпочала демократичні ринкові перетворення. 1 січня 1993 р. Чехословаччина розділилася на Чехію і Словаччину. В 1999 р. Чеська Республіка стала членом НАТО.

Чисельність населення – число людей в якій-небудь їх сукупності, що розглядається як населення. Розрізняють фактичну, теоретичну і прогнозовану кількість населення.

Чиста монополія – ринок, де одна фірма виступає єдиним продавцем продукту або послуг.

Чорноморський район економічного співробітництва (ЧРЕС) – субрегіональна економічна інтеграція – Парламентська асамблея чорноморських держав. Учасники: Азербайджан, Албанія, Болгарія, Вірменія, Греція, Грузія, Молдова, Росія, Румунія, Туреччина, Україна. Основне завдання – створити режим вільного просування товарів і капіталів з метою розширення виробничої кооперації і спільного підприємництва. Передбачається створення інфраструктурних об’єктів, системи банків і центрів ділового співробітництва. Вищим органом ЧРЕС буде Міжнародна рада з представників усіх країн.
Шале – 1. Невеликий сільський будинок у горах Швейцарії. 2. Невеликий будинок за містом, дача.

Швейцарія (нім. Schweiz, фран. Suisse, іт. Svizztra, Швейцарська Конфедерація) – федеративна держава у Європі складається з 23 кантонів. Федеративна парламентська республіка. Вищий законодавчий орган – двопалатний парламент. Політичні партії: Демократично-християнська, Радикально-демократична, Соціал-демократична, Швейцарська партія праці. Прапор – червоне полотнище з великим білим хрестом у центрі. Офіційні мови: німецька (розм. 65 % нас.), французька (розм. 18 % насел.), італійська (розм. 10 % нас.), ретороманська. Грошова одиниця – швейцарський франк. Столиця – Берн (330 тис. мешк.). Населення – 7,28 млн. мешк. (2001 р.) (169 меш. на км2 ). 84 % населеня швейцарці, решта – імігранти з Італії, Іспанії, Туречини. За віросповіданням 48 % – католики, 44 % – протестанти. Міське населення – 68%. Найбільші міста: Цюріх (міська агломерація) 840 тис. мешк., Женева (міська агломерація) 393 тис. мешк., Базель (міська агломерація) 359 тис. мешк. Територія – 41,3 тис.км2. Територія гористо-височинна: у центр. і пд. частині – Альпи (Апенінські, Бернські, Лепонтинські, Ретійські), на пн. – Швейцарська височина. Клімат помірно теплий, гірський, у долинах з рисами середньоморського. Буково-дубові і смерекові ліси займають 30 % території, вище 2200 м – альпійські полонини, на вершинах – льодовики. Ріки: Рейн з притоками. Ш. високорозвинена країна, одна з найбагатших у світі, міжнародний фінансово-банківський центр (650 банків, бірж цінних паперів, у т. ч. в Цюриху найбільша в Європі). Промисловість: гідро- і атомна енергетика, металообробка і машинобудування, верстатобудування, виготовлення турбін, корабельних двигунів, текстильного обладнання, інструментів для вимірювань (у т. ч. годинників), ліків і барвників, продуктів харчування (швейцарські сири). С.г. дає 5 % ВНП, в т.ч. 3/4 інтенсивне молочне тваринництво. У ньому зайнято 5 % населення, що забезпечує потреби країни на 55-60 %. Важлива стаття доходу – іноземний туризм (6 – 7 млн. чол. за рік). Транспорт: залізниці – 5 тис. км, шосейні шляхи з тверд. покриттям 61,5 тис. км. Експорт: капітал (на підприємствах в ін. країнах, контрольованих швейцарським капіталом зайнято 3,5 млн. чол. значно більше, ніж у самій Швейцарії). робить ставку на силу для гноблення “малих” народів, поневолення їх, таврування за їх прихильність до своєї культури. Історична довідка. В давнину територію Ш. населяли рети і гельвети, у І ст. до н.е. вона була завойована римлянами, а після розпаду Західної Римської імперії увійшла до складу Франкської феодальної держави. З Х ст. Ш. перебувала в складі Священної Римської імперії. У боротьбі проти Габсбургів швейцарські кантони Швіц, Урі, Унтервальден в 1291 р. уклали союз, який в 1499 р. привів до фактичної незалежності Ш. від імперії, що закріпила Вестфальська система договорів 1648 р. Ш. стала центром розвитку міст (Цюріх, Женева) і діяльності реформаторів (Ж.Кальвін, У.Цвінглі). Віденський конгрес 1814-1815 рр. встановив близькі до сучасних кордони Ш. та гарантував їй “вічний мир”. За конституцією 1848 р. Ш. із нестійкого союзу кантонів перетворилася єдину союзну державу. У світових війнах зберігала нейтралітет. Входить до групи високорозвинених держав світу і до першої шістки держав за рівнем розвитку транснаціональних корпорацій. У 2002 р. референдум схвалив рішення про вступ Ш. до ООН.

Швидкість обігу грошей – відношення суми номінальних витрат до грошової маси швидкість, з якою гроші переходять із рук в руки.


Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   12   13   14   15   16   17   18   19   20

Схожі:

Комплексне країнознавство iconМіжнародні відносини – країнознавство
Опубліковано: Словник-довідник. Міжнародні відносини. Країнознавство. – Харків: Основа, 2011. – Б-ка журн. «Історія та правознавство»....
Комплексне країнознавство iconТематика індивідуальних навчально-дослідницьких завдань з дисципліни «Країнознавство»
Основні відомості про ви­ник­нення та значення чар­тистського руху в Велико­британії


База даних захищена авторським правом ©biog.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка