Комплексне країнознавство



Сторінка4/20
Дата конвертації14.04.2017
Розмір3.29 Mb.
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   20

Джампінг (від англ. bungee jumping - вільне падіння) – стрибки сторч головою у прірву з прив'язаним до ніг еластичним тросом. Набув поширення в гірських місцинах США, Мексики, Аргентини.

Джентрифікація ( від «джентрії» – інтелігентні багаті сім’ї) – розширення будівництва приватних житлових будинків поліпшеної якості та створення фешенебельних районів у містах і переселення в них сімей з високим рівнем доходу (процес, протилежний субурбанізації).

Джерело – первинний оригінальний матеріал, який містить певну інформацію, в тому числі країнознавчу – закони, договори, меморандуми, заяви, виступи офіційних осіб, статистичні дані, мемуари, листи, преса тощо.

Диверсифікація галузева (від пізньолатинського diversificatio – зміна, різноманітність) – збагачення галузі новими виробництвами, номенклатурою і видами продукції.

Диверсифікація експорту – розширення товарної номенклатури у зовнішньоекономічних зв’язках країн.

Дивіденти – виплати з прибутку (щорічні, щоквартальні) в акціонерних товариств по своїм акціям.

Динаміка населення – 1) різні форми руху народонаселення, які включають зміни в часі і просторі; 2) зміни в складі і структурі біологічних угру­повань, що пов'язані з розбіжністю в часі піків чисельності чи рівні розвитку особин різних видів.

Дискримінація обмеження або позбавлення прав певних категорій громадян за ознакою расової чи етнічної приналежності, соціального походження, статі, політичних переконань тощо. Форми Д.: сегрегація, депортація, геноцид.

Диференціація (від французького différention і від латинського differentia – різниця) – розділення, розчленування цілого на різні частини, форми і ступені для вивчення.

Діалектика – 1) метод пізнання дійсності (у тому числі країнознавчих реалій), який полягає в необхідності розглядати явища в їх зв’язках, русі та розвитку; 2) загальне вчення про єдність протилежностей в одному цілому; 3) мистецтво дискусії, насамперед вміння знайти істину через розкриття і подолання суперечностей у міркуваннях опонента.

Діаспора (від грец. diaspora  розсіяння)  розсіяння, розселення по різним країнам народу, вигнаного обставинами, завойовниками або власною волею за межі батьківщини. Це також сукупність вихідців із якоїсь країни та їх нащадків, які проживають поза її межами.

Ділова гра – спосіб дослідження, який передбачає попереднє конструювання ситуації, імітацію того або іншого варіанту розвитку країнознавчого процесу або явища. Це дозволяє розробити різні моделі дії управлінських структур, розподілити ролі учасників подій, уточнити характер їх поведінки та взаємовідносин між ними. Такого роду прийоми дають змогу передбачити варіанти зміни ситуації, підготувати всіх задіяних осіб до відповідної реакції, а управлінський персонал до прийняття рішень в неординарних ситуаціях, знаходити якісно важливі ланки та суперечності в поточних і прогнозованих процесах.

Діснейленд – найбільші та найбільш популярні в світі парки для розваг. Перший Д. було відкрито в 1955 р. в Анахаймі (штат Каліфорнія, США). Найбільш популярний Д. світу (250-мільйонного відвідувача зареєстровано 24 серпня 1985 р.). Другий Д. було відкрито неподалік від Орландо (штат Флорида, США) на території площею 11 322 га. Відкритий 1 жовтня 1971 р., реалізація проекту обійшлась у 400 млн. дол. Нині парк щорічно відвідують 20 млн. чол. Д функціонують також у Франції, Японії, Індонезії. Створення Д. передбачається в Іспанії у Фігерасі (Каталонія) на батьківщині великого художника-сюрреаліста Сальвадора Далі. Ще за життя Далі тут було створено театр-музей, експозиція якого постійно по­повнюється безцінними картинами художника. Музей щороку відвідує 600-700 тис. чол. Найбільш виразний з проектів "Даліландії" передбачає будівництво на узбережжі Каталонії курорту з парком розваг.

Діяльність – у широкому розумінні прийнято розглядати як різнобічний процес створення суспільним суб’єктом (людиною) умов для свого існування й розвитку, процес перетворення соціальної реальності відповідно до суспільних потреб, цілей і завдань.

Дніпрово-дністровський рекреаційний регіон – рекреаційний регіон міжнародного значення, що займає більшу частину території України. На заході межує з Карпатським рекреаційним регіоном, на півдні – з Азово-Чорноморським рекреаційним регіоном.

Добувна промисловість – сукупність галузей і виробництв, які займаються добуванням різних видів сировини і палива з надр землі, із вод і лісів.

Доктрина система поглядів, ідей, принципів, що лежить в основі політичної діяльності окремої особи чи політичної організації. Політична Д. – це система офіційних поглядів і положень, яка розробляється політичним керівництвом держави. Основні положення політичної Д. зв’язані з характером суспільного ладу, політикою правлячих сил, рівнем розвитку продуктивних сил.

Документ – оригінальний матеріал, письмове свідоцтво про якісь історичні, міжнародні тощо події та факти (закони, нормативні акти, офіційні договори і т. п.), джерело країнознавчої інформації.

Документальне дослідження – дослідження, що ґрунтується на основі вивчення архівних матеріалів, офіційної статистики, даних преси, мемуарів, листування тощо.

Документальні пам’ятки – акти органів державної влади, управління, інші писемні та графічні документи, кінофотодокументи та звукозаписи, давні рукописи й архіви, записи фольклору та музики, рідкісні друковані видання.

Дугін Олександр Гельєвич (1962 р. н.) – російський геополітик, автор дванадцяти книг, в тому числі відомого навчального посібника “Основи геополітики. Геополітичне майбутнє Росії” (1997 р.). З січня 2000 р. – радник Голови Державної Думи Російської Федерації з геополітики. У 1989 р. створив Центр соціальних метастратегічних досліджень, головною метою якого є розробка “євразійської моделі розвитку Росії”. Матеріали центру носять прогнозно-аналітичний характер і готуються за замовленням силових структур. Серед останніх розробок центру – геополітична експертиза російсько-європейських і російсько-американських відносин. Д. – представник напряму сучасного російського неоєвразійства.
Еволюція – процес тривалих, поступових, дрібних змін, повільного переходу на вищі стадії розвитку із успадкуванням попередніх елементів; Е. – синонім поступального розвитку; незворотний історичний розвиток живої природи, що веде, як правило, до ускладнення її організації й супроводжується зміною генетичного складу популяцій, формуванням адаптації, ви­доутворенням біоценозів і біос­фери в цілому. Термін «еволю­ція» ввів швейцарський вче­ний Ш.Бонне у 1762 р.

Ейкумена, ойкумена – 1) відома грекам обжита час­тина Землі з Елладою в центрі; 2) сукупність насе­лених людиною областей земної кулі. Спочатку Е(2) співпадала з областю, в якій завершився процес формування людини (Західна, Південна, Південно-Східна Азія, Східна Аф­рика і частина Європи). З розвитком продуктивних сил в кінці палеоліту людина переселилася у Північну Європу, освоїла простори Північної Азії і розпочала заселяти Америку та Австралію.

Екзогамія (від грец. exo - поза, зовні і gamos - шлюб) – звичай, що грунтується на забороні шлюбів між людьми, що належать до однієї родової групи.

Екзотичність території – ступінь контрастності місця відпочинку та місця постійного проживання.

Екістика (англ. ekistics; від грец. oikos - дім, житло) – теорія формування і еволюції людських поселень, висунута грецьким архітектором-містобудівником К.Доксіадісом у 50-60-х рр. ХХ ст.

Екологічна експертиза проектів – система комплексної оцінки можливих екологічних наслідків здійснення проектів будівництва і реконструкцій народногосподарських об’єктів, додержання при їх розробці встановлених правил і норм раціонального природокористування й охорони природи.

Екологічна місткість регіону (за О. П. Черкасом) – кількісно виражена здатність природного або природно-господарського комплексу підтримувати необхідну соціально-екологічну рівновагу на певній території. Е. м. р. можна уявити у вигляді граничної можливості природного середовища даного регіону (з його природно-ресурсним потенціалом, з урахуванням наявних природоохоронних засобів) протистояти деградації під впливом антропогенного та техногенного навантаження. Кількісно (в агрегованому вигляді) Е. м. р. дорівнює добутку площі його території та гранично припустимого антропотехногенного навантаження.

Екологічні стежки – екскурсійні маршрути, що прокладаються в межах найбільш відвідуваних територій з метою духовного та фізичного розвитку особистості. Початково такі маршрути маркірувались поблизу за­повідних територій та пам'яток природи (національний парк "Лахемаа" в Естонії).

Екологія (від грец. «еко» – середовище і «логос» – вчення) – 1) наука, що вивчає взаємовідношення між живими організмами та середовищем їх існування; 2) наука про структуру та функції природи; 3) комплексна наука, що досліджує середовище існування живих істот, в тому числі людини. Термін «екологія» запровадив німецький учений Е.Геккель (1866 р.). Основоположником екології як географічної науки був американський географ Р.Зауер, який започаткував дослідження екологічних проблем у сучасному світі та їх впливу на долю цивілізацій.

Екологія міст – у країнознавчих дослідженнях – аналіз, характеристика і вивчення міського життя, що базується на аналогії з пристосуванням рослин і організмів до навколишнього (оточуючого) середовища.

Екологія народонаселення (від грец. oikos - дім, житло, і logos - слово, вчення) – науковий напрямок, що досліджує прямі і зворотні зв'язки між процесами, що відбуваються у народонаселенні і навколишньому середовищі, а також причини, що сприяють зміні поведінки населення у різній соціально-екологічній ситуації.

Економіка – 1) наукова дисципліна, яка вивчає сектори і галузі господарства, умови і всю сукупність елементів; 2) сукупність відносин з приводу виробництва, розподілу, обміну і споживання матеріальних благ і послуг в умовах конкретної економічної системи і конкретної держави; 3) господарство якого-небудь регіону, держави або її частини. Е. – це галузь людської діяльності, що пов’язана з виробництвом, обміном і споживанням товарів і послуг.

Економіка народонаселення – напрямок у науці, що вивчає закономірності визначального впливу економіки на розвиток народонаселення, а також зворотнього впливу розвитку народонаселення на економіку.

Економіко-географічне (суспільно-географічне) країнознавство – займається вивченням господарства і населення з точки зору його галузевої спеціалізації та територіального розподілу й організації.

Економіко-географічне положення (ЕГП) – положення будь якої території (об’єкту) по відношенню до різних чинників природного і соціально-економічного характеру. ЕГП, в свою чергу, ділиться на низку «положень», і серед них транспортно-географічне, ресурсно-географічне, промислово-географічне. При трактуванні ЕГП визначається пріоритетність зовнішніх або внутрішніх факторів. Основними властивостями ЕГП є: відношення (причинно-наслідкові до інших об’єктів), потенційність (можливі наслідки взаємозв’язку з іншими об’єктами), дистанційність (відстані між об’єктами). Основною властивістю ЕГП є характер територіальних відношень, які поділяються на: 1) основні – територіальні відношення об’єкту до галузей, елементів і ареалів власного виробництва; 2) похідні – територіальні відношення об’єкту до економічних зв’язків, точніше до фокусів і ліній їх втілення; 3) інтегральні – територіальні відношення різного масштабу.

Економічна географія – відгалуження соціально-економічної географії, наука, яка вивчає територіальну організацію суспільного виробництва, просторові процеси і форми організації життя людей з точки зору ефективності самого виробництва. Політико-економічною основою Е. г. є вчення про географічний поділ праці (міжнародний і територіальний), теорія розміщення виробництва. Термін Е. г. наприкінці 1880-х років увів німецький учений В.Готц.

Економічна інтеграція – узгоджений розвиток і взаємне доповнення підприємств, галузей господарства, регіонів і держав в інтересах ефективнішого використання ресурсів і повного задоволення потреб учасників цього процесу у відповідних товарах і послугах.

Економічна оцінка природних умов і природних ресурсів – їх вартісний вираз, для оцінки якого використовують два підходи: витратний і рентний. При витратному підході грошова оцінка здійснюється на підставі суспільних затрат на їх господарське освоєння і експлуатацію. При рентному підході природний ресурс оцінюється за ефектом (прибутком), що дає його використання, або за додатковими затратами на компенсацію втрат прибутку в разі вилучення певного ресурсу з природокористування.

Економічне зростання – збільшення обсягів суспільного виробництва за рахунок інтенсивних (збільшення результативності при незмінних ресурсах) та екстенсивних (збільшення ресурсів при незмінному ступені їх використання) факторів.

Економічне районування – науково обгрунтований поділ країни або великого регіону на економічні райони, що історично склалися або формуються в процесі розвитку продуктивних сил і об’єктивно відображають територіальний поділ праці.

Економічний потенціал – наявність матеріальних і трудових ресурсів, що здатні забезпечити максимально можливий рівень виробництва продукції і послуг.

Економічний район – територіально цілісна частина країни, яка має виробничу спеціалізацію і через суспільний поділ праці пов’язана з іншими частинами народногосподарського комплексу.

Економічні прибережні зони країн – 200-мильна (миля = 1883 м) акваторія моря або океану, в якій країна має суверенні права на мінеральні й біологічні ресурси, а інші країни користуються свободою плавання суден і мають доступ до надлишків допустимого улову (згідно Конвенції ООН по морському праву). Економічною приналежністю країн є і континентальний шельф, який виділяється за трьома ознаками: 1) прилягання до державної території; 2) глибина до 200 м; 3) технічна доступність ресурсів.

Економічно-активне населення – частина населення, зайнята суспільною корисною діяльністю, що приносить прибуток. За рекомендацією ООН до цієї категорії відносяться безробітні, які шукають роботу.

Екополіс – міське поселення, сплановане з урахуванням комплексу екологічних потреб людини. Головним чином Е. - малоповерхове місто з обширними (не менше 50% території міста) "природними каналами" садів, парків, лісопарків, полів, водойм і т.п., що створюють сприятливі екологічні умови для життя людини, рослин, тварин.

Екорозвиток – відображає необхідність тісного взаємозв’язку соціально-економічного розвитку території з станом її навколишнього середовища.

Екскурсант – тимчасовий відвідувач, який перебуває в країні відвідування менше 24 год.; відвідувач певної території, міста, комплексу, музею тощо.

Екскурсія (від лат. ехсursio - поїздка) – 1. Колективне відвідування музею, визначного місця, виставки тощо; поїздка, прогулянка з освітньою, науковою, спортивною, розважальною та ін. метою тривалістю не більше 24 годин, як правило, без ночівлі. 2. Група осіб (екскурсантів), які здійснюють таку поїздку або прогулянку.

Експансія – розширення сфери впливу держав, що здійснюється економічними, військовими і дипломатичними методами.

Експедиційні країнознавчі дослідження – експедиції в різні регіони світу, в ході яких за детально розробленою програмою проводяться польові маршрути, вивчаються конкретні типи взаємодії природи, людини, госпо­дарства і суспільства.

Експеримент – метод дослідження країнознавчих проблем, міжнародних відносин у цілому чи їх елементів шляхом активного впливу на них за допомогою створення нових умов, які відповідають меті дослідження, або шляхом зміни протікання процесів у потрібному напрямку. По відношенню до сфери міжнародних відносин Е. може здійснюватися у формі теоретичного моделювання міжнародних процесів або різних міжнародних систем і доповнюватися моделюванням за допомогою електронно-обчислювальних машин.

Експериментальне країнознавче дослідження – тип дослідження, спрямованого на аналіз причинно-наслідкової залежності в розвитку відповідних процесів. Важливою умовою його проведення є наявність достатньо високого рівня знань з досліджуваної проблеми.

Експорт робочої сили (англ. export; від лат. exporto - виношу, виводжу) – еміграція економічно активного населення, виїзд робочих за кордон.

Екстремізм система крайніх політичних поглядів (як “правих”, так і “лівих”), прихильники яких застосовують радикальні (у тому числі насильницькі, терористичні) заходи і засоби з метою загострення політичної ситуації, дестабілізації політичного життя.

Електоральне (виборче) країнознавство – галузь політичної географії, яка займається дослідженням і вивченням територіальних аспектів масових виборчих кампаній.

Електорат коло осіб, які мають право брати участь у виборах до органів влади.

Ембарго 1) засіб політичного та економічного тиску однієї держави (або групи держав) на іншу (інші) шляхом обмеження або повного припинення торгово-економічних зв’язків з нею (ними); 2) заборона державної влади на ввезення із своєї країни в іншу товарів або валюти.

Емігранти – особи, що здійснюють еміграцію.

Еміграція (від лат. Emigratio  виселення, переселення)  переселення з батьківщини в іншу країну. Еміграцією називають і тривале перебування громадян за межами батьківщини внаслідок такого переселення.

Емпіричне країнознавче дослідження – наукове дослідження, спрямоване на отримання фактофіксуючого знання, тобто за допомогою прямої або опосередкованої реєстрації, встановлення і узагальнення країнознавчих фактів, характерних для досліджуваних країнознавчих явищ, об’єктів, відносин.

Ендогамія (від грец. endon - в середині і gamos - шлюб) – звичай, що виник в епоху первіснообщинного ладу і полягає в укладенні шлюбів між особами, що належать до однієї родинної групи. Деколи використовується для позначення тенденції етнічно однорідних шлюбів (між особами однієї національності).

Енергетичні ресурси природних процесів – енергія сонця, вітру, хвиль, припливів і відпливів. Вона екологічно чиста і практично невичерпна.

Епістемологія – розділ філософії, який займається проблемами теорії пізнання: аналізом природи пізнання як явища, вивченням передумов виникнення пізнання як практичного процесу, закономірностей його еволюції, природи й сутності знання як явища, співвідношення пізнання та знання, реальності й знань, умов достовірності знання, пошуками визначення і критеріїв того, що взагалі слід вважати знанням.

Ератосфен Кіренський (276 – 194)давньогрецький вчений, що дав назву «географія» самій науці й склав «Географічні записки», одну з перших країнознавчих робіт.

Есперанто (есп. esperanto - той, що сподівається) – міжнародна штучна мова (корені слів взято з найбільш поширених європейських мов), створена у 1887 р. варшавським лікарем Зіменгофом.

Етапи формування політичної карти світу (ПКС) – зміна кількості суверенних держав та їх розмірів протягом історії людства. Виділяють наступні етапи: перший – рабовласницький, коли виникли перші могутні держави, такі як Вавілон, Єгипет, Греція, Рим, Карфаген; другий – феодальний (V – XV cт.), коли виникли могутні імперії, йшло загарбання колоніальних володінь. Могутніми країнами стають Візантія, Київська Русь, Англія, Іспанія, Франція, Османська імперія; третій – новий або капіталістичний (з XVI ст. до першої світової війни), коли сформувався світовий ринок і завершився розподіл світу між капіталістичними країнами. Загострення політичних відносин на межі ХІХ і ХХ ст. переросло в першу світову війну, в результаті якої Німеччина втратила частину європейської території та колонії, розпались Австро-Угорська та Османські імперії, лідером світової економіки і політики стали США; четвертий – почався із закінченням першої світової війни і утворенням Радянського Союзу – першої соціалістичної країни. Велике значення для формування ПКС мала друга світова війна, в результаті якої сформувався світовий соціалістичний табір з 15-ти країн, змінилися кордони СРСР за рахунок приєднання балтійських країн, Західної України і Західної Білорусії, Східної Пруссії, Німеччина розпалась на ФРН і НДР, Італія і Японія втратили колонії, утворились великі військово-політичні блоки – НАТО і Варшавський договір; п’ятий або сучасний (початок припадає на середину 80-х років) – розпад Радянського Союзу на 15 суверенних держав, розпад соціалістичного табору, об’єднання Німеччини, розпад Югославії і Чехословаччини.

Етатизм – політична теорія, яка захищає головну роль державної влади у найважливіших сферах суспільного життя; активне втручання держави у життя громадян.

Етнічна територія – територія переважного розміщення даного етносу; звичайно включає ареал його формування і компактного розселення, а також райони змішування з іншими національностями.

Етнічний склад (структура) населення – розподіл населення за ознакою етнічної належності (національності).

Етнічні міграції – міграції населення в яких беруть участь люди певної етнічної (національної) належності, тобто на перший план виступає роль етнічного фактора.

Етнічні процеси – зміна окремих етнічних елементів, частин етносу і етносів у цілому (мови, культури, соціальної структури, статево-вікового складу і т.ін.). Розрізняють розділюючі та об'єднуючі процеси (консолідація, асиміляція, інтеграція).

Етногенез процес формування етносу будь-якого історичного типу і просування його до гранично можливої для нього стадії зрілості: 1) самий початок, вихідний етап у конституюванні етносу; 2) продовження багатостадіального процесу самого конституювання етносу за своїми типовими й історичними стадіями.

Етнографія (від грец. ethnos - плем'я, народ і grapho - пишу) – наука, яка вивчає культуру і побут народів світу.

Етноекологія – наукова дисципліна, що виникла на межі екології людини з етно­графією. Вивчає взаємодію етнічних угруповань з навко­лишнім природним середови­щем. Формування Е. обумов­лене специфікою етносів як особливих спільностей людей. Ця специфіка проявляється в біологічній і особливо в соці­ально-культурній сфері. Тео­ретичні основи Е. розроблені В.І. Козловим (1983).

Етнолінгвістична класифікація народів – класифікація, згідно з якою народи поділяються за мовними сім'ями та групами.

Етнологія – наука про походження, етнічну історію народів, про формування особливостей їх культури, релігії та побуту. За змістом близька до етнографії.

Етнонім – назва народу.

Етноплацеста – геополітичне місце, де народився певний етнос-народ.

Етнополітика політика щодо різних етносів у поліетнічній державі. Демократична держава ставить за мету гармонізацію взаємовідносин між етнічними групами, а також між нацією-державою в цілому та етнічними групами, що її складають.

Етнос (від грец. «етнос» – народ) – історично сформована стійка спільність людей, яка виступає як соціальний організм, що самовідновлюється завдяки етнічно однорідним шлюбам і передаванню новим поколінням мови, культури, традицій, етнічної орієнтації тощо. До Е. належать племена, народності, нації.


Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   20

Схожі:

Комплексне країнознавство iconМіжнародні відносини – країнознавство
Опубліковано: Словник-довідник. Міжнародні відносини. Країнознавство. – Харків: Основа, 2011. – Б-ка журн. «Історія та правознавство»....
Комплексне країнознавство iconТематика індивідуальних навчально-дослідницьких завдань з дисципліни «Країнознавство»
Основні відомості про ви­ник­нення та значення чар­тистського руху в Велико­британії


База даних захищена авторським правом ©biog.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка