Комплексне країнознавство



Сторінка7/20
Дата конвертації14.04.2017
Розмір3.29 Mb.
1   2   3   4   5   6   7   8   9   10   ...   20

Кіссінджер Генрі (1923 р. н.) – американський політичний діяч, теоретик міжнародних відносин. У 1969 – 1973 рр. – помічник президента Ніксона з питань національної безпеки, а в 1973 – 1977 рр. – держсекретар США. Докторська дисертація присвячена аналізу подій, пов’язаних з Віденським конгресом 1814 – 1815 рр. (пізніше надрукована окремою книгою). У ній вперше виступив з теорією “балансу сил” як первинного й основного засобу збереження порядку. Знайшла свій розвиток у працях “Ядерна зброя та зовнішня політика”, “Необхідність вибору”, “Неспокійне партнерство”, “Дипломатія”. Обґрунтував положення про те, що володіння ядерною зброєю, крім військового, мало велике політичне значення, оскільки фактично визначало силу країни на міжнародній арені. Наголошував, що загроза нищівного ядерного удару є надійним стримуючим чинником для будь-якого агресора, тому ядерна зброя сприяла зміцненню миру. Активно використовував так звану “човникову дипломатію” для розв’язання міжнародних проблем. Представник традиціоналістського напряму в сучасній науці про міжнародні відносини.

Класифікація (від лат. classis – розряд) – система розподілу предметів, явищ або понять на класи, групи за спільними ознаками або властивостями. Відправна точка класифікації – одиничні поняття. В країнознавстві К. передбачає групування об’єктів, що вивчаються, виходячи з їх кількісних ознак. Є чотири правила К.: 1) При одному і тому ж діленні використовують одну і ту ж основу. 2) Одинакові розмірності ділення. Сума виділених видів (класів) повинна бути рівна обсягу родового поняття, що класифікується. 3) Неперетинання класів. Виділені види (класи) повинні виключати один одного. 4) Неперервність ділення. К. («вертикальне» ділення) повинна бути безперервною, тобто при діленні не можна пропускати логічні ступені.

Класифікація країн (групування) – групування країн на основі різноманітних кількісних критеріїв. По відношенню до країн застосовують різноманітні види К. (групування). Найчастіше, за величиною площі, за якою країни поділяються на: великі (Росія – 17,075 млн. км2, Канада – майже 10 млн. км2, Китай – 9,6 млн. км2, США – 9,4 млн. км2, Бразилія – 8,5 млн. км2, Австралія – 7,7 млн. км2); середні (Україна – 603,7 тис. км2, Франція – 551,6 тис. км2, Німеччина – 356,3 тис. км2, Польща – 321,7 тис. км2); малі (Андорра, Монако, Ліхтенштейн, Катар). Інша К. – за економіко-географічним положенням: Північна, Східна, Західна і Південна Європа; Північна, Центральна Азія, Закавказзя, Південно-Західна, Південна, Південно-Східна, Східна Азія; Північна, Західна, Центральна, Східна і Південна Африка; Північна, Латинська (Середня і Південна) Америка; Австралія і Океанія.

Класифікація міст – розподіл міст на групи за якою-небудь ознакою чи поєднанням ознак (за величиною; людністю; функціями; генезисом; ступенем участі у територіальному поділі праці; економіко-географічним положенням).

Клерикалізм – політична доктрина або течія, яка спрямована на посилення впливу релігії та церкви на всі сфери суспільного життя.

Кліринг – система розрахунків за туристські послуги, що базуються на обліку взаємних вимог сторін, які беруть участь у розрахунках; у міжнародних розрахунках згода між урядами або центральними банками двох або більше держав про взаємний залік зустрічних вимог і заборгованостей, що випливають із зовнішньоекономічних відносин між країнами.

Когнітивне картування – метод аналізу особливостей політичного мислення осіб, які беруть участь у прийнятті політичних рішень. Дозволяє пояснювати та прогнозувати поведінку індивідів у різноманітних ситуаціях, їхнє бачення певних політичних проблем. Центральним поняттям виступає “когнітивна карта” – графічне зображення наявного у свідомості людини плану (стратегії) збору, переробки та збереження інформації, який є основою її уявлень про минуле, теперішнє і майбутнє.

Когнітивне країнознавство – галузь країнознавства, яка вивчає особливості країнознавчого пізнання, закономірності організації країнознавчого знання на основі аналізу просторової інформації, насамперед економіко-географічного та політико-географічного значення. Найважливіше завдання К. к. – побудова образу або іміджу регіону на основі певного країнознавчого контексту.

Коефіцієнт дитячої смертності – відношення смертності дітей у віці до 1 року за певний період (рік) до числа народжених живими за цей період.

Коефіцієнт маскулінізації – кількість чоловіків, які припадають на 100 чи 1000 жінок за певний період часу.

Коефіцієнт міграційної рухомості населення – відношення суми мігрантів, що прибули (Мп) і вибули (Мв) за певний час на 100 чи 1000 чоловік, до кількості проживаючих на даній території (К). Вираховується за формулою: Кмрн = (Мп + Мв)/ К x 100 (1000).

Коефіцієнт народжуваності – показник рівня народжуваності, який відображає відношення числа народжень до відповідного числа населення (як правило, до 1000 чол.) за певний період часу.

Коефіцієнт природного приросту населення – відношення природного приросту населення до середньої кількості населення за певний період часу.

Коефіцієнт смертності – показник рівня смертності, що відображає відношення числа смертей до відповідної кількості населення (як правило, до 1000 чол.) за певний період часу.

Коефіцієнт фемінізації – кількість жінок, що припадають на 100 чи 1000 чоловіків за певний період часу.

Коефіцієнт шлюбності – величина, що відображає частоту одружень. Визначається як відношення кількості одружень протягом деякого періоду або кількість чоловіків (жінок), що одружились, до відповідної кількості населення (як правило, до 1000 чол.).

Колонізація (від франц. colonisation) – заселення і господарське освоєння окраїнних земель своєї країни ("внутрішня" К.), а також заснування поселень за її межами ("зовнішня" К.).

Колонії – країни і території, які перебувають під владою іноземних держав (метрополій) і позбавлені політичної й економічної самостійності.

Компаративізм – у найзагальнішому розумінні метод порівняння, який ґрунтується на співставленні певних явищ, процесів, фактів на основі характерних ознак і проявів; широко використовується в наукових дослідженнях, у тому числі країнознавчих.

Комплексна програма регіону – намічена до здійснення у визначений період та узгоджена за ресурсами, виконавцями і термінами системи соціальних, економічних, екологічних, виробничих, науково-дослідницьких і організаційно-управлінських заходів, спрямованих на розв'язання значної господарської проблеми.

Комплексні країнознавчі взаємозв’язки – характер відношення: природа – людина, яке визначає дію природи на всі сторони життя людини; природа – господарство, в умовах НТР зберігається першорядна роль природної складової в розвитку, спеціалізації і розміщенні господарства; природа – суспільство, яка визначає роль природної складової в розвитку, функціонуванні суспільства та його територіальної організації; природні ресурси – господарство, яке визначає вплив географії природних ресурсів на географію господарства.

Комплексні країнознавчі характеристики – представляють собою свого роду «географічний паспорт" певної території і є одною з розповсюджених і ефективних форм доведення спеціально обробленої інформації про території для різних груп споживачів. За Я.Г.Машбіцем (1995 р.), вони включають такі елементи: 1) Своєрідність країни (району, різних територій); 2) Територія, географічне і геополітичне положення; 3) Історико-географічні етапи розвитку; 4) Природа і природокористування; 5) Населення і культура; 6) Господарство; 7) Розселення; 8) Суспільство; 9) Райони; 10) Стан оточуючого природного середовища; 11) Перспективи розвитку.

Комюніке (від лат. communico – повідомляю) – офіційне урядове повідомлення про міжнародні переговори й угоди між державами, а також про важливі події у внутрішньому житті країни.

Конкубінат (від лат. con - разом і cubo - лежу, співжиття) – форма тривалого фактичного шлюбу, юридичному оформленню якого перешкоджають заборони, що грунтуються на класовій, економічній чи становій нерівності шлюбних партнерів.

Консенсуальний шлюб (від лат. consensus - згода, одностайність) – стійкий, проте формально не оформлений вільний союз чоловіка і жінки, що визначається суспільством. Поширений у Латинській Америці.

Консерватизм – політична доктрина, яка орієнтується на захист, збереження та підтримку існуючих традиційних засад і форм суспільного життя, морально-правових основ, заперечує революційні зміни, необхідність народних рухів тощо.

Конституція – основний закон держави, що має вищу юридичну силу і встановлює основи політичної, правової й економічної системи країни.

Конструктивна географія (від лат. consructivus – той, що існує для побудови) – конструктивний напрям у географії, напрям географічних досліджень, метою якого є виявлення нових можливостей цілеспрямованого конструювання географічного середовища в інтересах розвитку продуктивних сил і задоволення потреб суспільства, оптимізація взаємодії суспільства і природи в умовах науково-технічної революції. Пізнання закономірностей природно-антропогенних систем, а також участь у створенні техніко-економічних обґрунтувань господарсько-технічних проектів (каналів, нафто- і газопроводів тощо).

Контент-аналіз – метод аналізу змісту політичних документів, спосіб виявлення й оцінки специфічних характеристик текстів. Найчастіше застосовується при наявності обширного за обсягом і несистематизованого матеріалу, коли безпосереднє використання останнього ускладнено.

Контроль – ретельна перевірка виконання визначених планів, відповідності їх меті, завданням і структурі дослідницької або іншої діяльності. Результати К. використовуються під час підведення проміжних та остаточних підсумків дослідження, вироблення нових напрямів дослідження або коригування раніше прийнятих планів.

Конурбація (від лат. con – з, разом і urbs – місто) – міська агломерація поліцентричного типу, тобто та, яка має кілька більш або менш однакових за розмірами і значущістю міст. Вона вбирає кілька агломерацій, як правило 3-5, що зрослися і розвиваються разом із дуже великими містами (приклад, Токійська агломерація).

Конфедерація (від лат.confederatio – союз, об’єднання) – постійний союз суверенних держав, створений для досягнення політичних або військових цілей. К. створює центральні органи, повноваження яким делегують держави-учасниці.

Конфлікт (від лат. conflictus – зіткнення) – зіткнення (збройне, політичне, соціальне) протилежних інтересів, поглядів, намагань. Найбільше К. виникає через суперечки з приводу кордонів, територій.

Концепція (від лат. conceptio – розуміння, система) – визначений спосіб розуміння, трактування явищ, основна точка зору, керівна ідея для їх висвітлення, провідний задум, конструктивний принцип різних видів діяльності.

Концепція географічного простору (розроблена в працях К.Ріттера і А.Гетнера) – концептуальна побудова, яка використовується у країнознавстві; в її основі знаходиться визнання тісного зв’язку просторового аспекту з часовим. Всі події відбуваються в географічному просторі-часі. Географічний простір утілює в собі всі оболонки, внаслідок яких утворюється комбіновані простори: літографічні, соціогеографічні, біогеографічні, гідрогеографічні. Найдинамічнішим є соціогеографічний простір, який становить важливий об’єкт багатьох країнознавчих досліджень.

Концепція глобальних (світових) міст – новий методологічний підхід у країнознавстві, запропонований Дж.Фрідманом. Для виокремлення глобальних міст він використав наступні критерії: 1) чисельність населення; 2) роль міста як великого фінансового центру; 3) ступінь концентрації штаб-квартир ТНК; 4) важливість міжнародних функцій і присутність міжнародних організацій; 5) швидкий ріст сфери ділових послуг; 6) концентрація промисловості; 7) роль великого транспортного вузла. Світовими містами вважаються Нью-Йорк, Токіо, Лондон, Париж, Москва та інші міста-лідери світу.

Концепція з’єднання країнознавства з вирі­шенням глобальних проблем людства (автори Е.Б.Алаєв, Г.В.Сдасюк, С.Б.Лавров) – концепція, яка ґрунтується на аналізі прояву глобальних проблем сучасного світу в окремих регіонах/районах, країнах чи групах країн. При цьому глобальні проблеми – це галузь міждисциплінарних досліджень, які мають справу з суспільними процесами і явищами всесвітнього характеру і розглядаються в перспективі на 20 – 30 років вперед (загроза ядерної війни, нестаток продовольства, погіршання якості біосфери (географічної оболонки), нерівномір­ність у розподілі матеріальних благ, нестаток енергії і сировини тощо).

Концепція проблемного країнознавства – новий методологічний підхід до вивчення країн, розроблений в 60-70-і роки В.М.Гохманом і Я.Г.Машбіцем. Основні теми, які складають ядро такого країнознавства, вони об’єднали в три широкі групи: 1) проблеми, що мають велике значення при вивченні практично всіх країн і регіонів; 2) проблеми, які становлять особливий інтерес для країн певного типу та рівня розвитку; 3) проблеми, специфічні для тієї чи іншої країни/регіону. Головна увага в К. п. к. звертається на аналіз ключових для даної території проблем. Серед них: характер забезпеченості природними ресурсами і природокористування, спеціалізація господарства та його територіальна структура, етнокультурні й етносоціальні проблеми, стан оточуючого середовища, перспективи розвитку території.

Концепція середовища суспільного розвитку (автор – В.А.Анучин) – країнознавча концептуальна схема, яка виходить із аналізу географічного середовища на території, окресленій державними або історично-географічними кордонами. При цьому географічне середовище (середовище суспільного розвитку) виступає в якості предмета країнознавчого дослідження.

Концепція територіальної рекреаційної системи – теоретична основа рекреаційної географії та відповідного розділу країнознавства, розроблена на рубежі 60-70-х років ХХ ст. В.С.Преображенським, Л.І.Мухіною, І.В.Зоріним та іншими ученими. В основі концепції знаходиться поняття територіальної рекреаційної системи (ТРС), під яким треба розуміти: 1. Об'єкт дослідження рекреаційної географії, комплексна геосистема, що об'єднує соціальні, техногенні, природні компоненти; розглядається в одному ряду з територіальними виробничими комплексами (ТВК) і природними геосистемами. Має декілька функцій: економічну (просте та розширене відтворення трудових ресурсів), бюджетну (прибутково-видаткова стаття), соціальну (задоволення індивідуальних і групових рекреаційних потреб). 2. Соціальна, керована (частково самокерована) геосистема, гетерогенна за складом (складається з взаємозв'язаних підсистем відпочиваючих, природних і культурних комплексів, інженерних споруд, обслуговуючого персоналу, органу управління), що характеризується функціональною (стан підсистеми визначається функцією системи в цілому) та територіальною цілісністю. Функціонально типологія ТРС включає системи чотирьох типів: рекреаційно-лікувального, рекреаційно-оздоровчого, рекреаційно-спортивного, рекреаційно-пізнавального.

Концепція територіальної структури господарства країни – країнознавчий концептуальний підхід, згідно якого господарство являє собою складну систему, яка складається з численних взаємозв’язаних струк­тур. Аналіз цих структур здійснюється з позицій територіальності: країна – таксон країно­знавства, господарство – об’єкт дослідження, територіальна структура господар­ства країни – предмет економіко-географічного країнознавства.

Кордони державні – лінії, які визначають межі державної території. Встановлюються за узгодженням між відповідними державами методом делімітації (від лат delimitatio – встановлення кордонів, тобто визначення їх положення і напряму, зафіксоване на картах) і демаркації (встановлення і відзначення кордонів на місцевості методом прикордонних знаків).

Корінне населення – споконвічне населення країни (регіону).

Кочове населення (кочівництво, номадизм) (від грец. nomas (род. відм.) nomados - кочівний) – систематичне переміщення окремих груп населення з житлом і майном у межах якої-небудь території, що зумовлено характером виробництва і способом життя.

Краєзнавство географічне – вивчення взаємозв’язків природних і соціальних явищ рідного краю з науковою, навчальною, виховною і практичною метою.

Країна – політичне, національне, соціальне і культурне співтовариство, організоване державою із акцентом на його геополітичному (просторовому) положенні у світі; основний об’єкт країнознавчих досліджень. К. має більш широкий зміст, ніж поняття держава, з яким її часто ототожнюють. Воно включає історико-культурні особливості, своєрідність народу (або народів), звичаї, суспільну будову. Зараз на політичній карті світу налічується приблизно 230 країн і територій.

Країнознавець – спеціаліст, фахівець із країнознавства, який добре знає політичний устрій, адміністративно-територіальний поділ, склад населення, продуктивні сили, основні галузі економіки, історію і право країн слов’янського регіону, добре орієнтується у міжнародних політичних, економічних, правових відносинах, культурних зв’язках європейських країн, систематично слідкує за змінами політичної та економічної ситуації в сучасному світі.

Країнознавство – 1) наука і навчальна дисципліна, яка займається комплексним вивченням країн, систематизує та узагальнює різнорідні дані про їх місцерозташування, природу, населення, господарство, історію, право, культуру, зовнішню політику, місце в системі міжнародних відносин тощо; 2) комплексне вивчення країн або великих регіонів з метою виявлення на конкретних територіях загальних закономірностей, які встановлюються політичною, фізичною і економічною географіями. Виділяються три напрями К.: фізико-географічний, економіко-географічний і соціально-політичний. Поділяється К. на фізико-географічне, економіко-географічне, політико-географічне, історико-географічне, воєнно-географічне, медико-географічне та ін. Завдання К. треба розглядати у двох основних вимірах: 1. Науково-теоретичному – розробити цілісну концепцію розвитку та функціонування всього суспільства із врахуванням співвідношення і взаємозв’язку між різними системами суспільної організації (політичною, соціальною, господарською, правовою тощо); 2. Навчальному – озброїти студентів теоретичними знаннями в галузі різних сфер життя окремих країн і регіонів, а також практичними вміннями побудови комплексних країнознавчих характеристик із використанням набутих знань і дослідницьких країнознавчих методів. Існують три підходи до К. з точки зору його функціонального значення: 1. Наукове К., що виконує дослідницькі функції; 2. Інформаційно-пошукове К., завдання якого полягає у відборі, систематизації, зберіганні та спрощенні (для користування) різносторонньої інформації. Носить інформаційно-аналітичний характер і розвивається на стику міжнародних відносин, міжнародної інформації, географії, історії, політики, права тощо; 3. Публіцистичне (описове) К., яке спрямоване на ознайомлення широкого загалу з основними характеристиками країн (регіонів) через пресу, періодику, публічні виступи; вимагає літературного й ораторського таланту. Основні функції К.: І – за відомим країнознавцем М.Баранським – 1) ландшафтознавство; 2) вчення про економічний регіон; ІІ – з точки зору сучасного наукового бачення і комплексного підходу – 1) описова; 2) інформаційно-аналітична (методика одержання, обробки, узагальнення та передачі країнознавчої інформації); 3) культурно-освітня; 4) науково-дослідницька; 5) практична; 6) прогностична; 7) методологічна (розробка та використання методів дослідження й аналізу країнознавчої інформації); 8) світоглядна. К. і пов’язана з його розробками та дослідницькими методиками типологія країн стають одними з найбільш модних тем на сучасному ринку. Звідси, поєднання комплексного країнознавчого підходу до вивчення країн, регіонів (районів), міст з методологією рейтингових оцінок має велику актуальність і може порівняно швидко привести до створення нової сучасної професії, ядром якої будуть фахівці в галузі комплексного К., зокрема міжнародники-країнознавці.

Країнознавство розвитку – наукова галузь країнознавства, яка вивчає територіальну різноманітність умов розвитку країн світу та контрастну картину поточних результатів їхнього розвитку. При цьому основними оцінками рівня розвитку країн виступають валовий внутрішній продукт і суспільне багатство.

Країнознавча функція – роль, яку виконує країнознавчий об’єкт, явище, процес по відношенню до цілого; призначення, роль або значення одиниці чи елементу в країнознавстві. Основні функції К. такі: І – за відомим країнознавцем М.Баранським – 1) ландшафтознавство; 2) вчення про економічний регіон; ІІ – з точки зору сучасного наукового бачення і комплексного підходу – 1) описова; 2) інформаційно-аналітична (методика одержання, обробки, узагальнення та передачі країнознавчої інформації); 3) культурно-освітня; 4) науково-дослідницька; 5) практична; 6) прогностична; 7) методологічна (розробка та використання методів дослідження й аналізу країнознавчої інформації); 8) світоглядна.

Країнознавчий «паспорт» території – характеристика особливостей усіх форм власності, усіх типів господарювання, формування та функціонування політико-правової системи на конкретних територіях.

Країнознавчий експеримент – метод, спосіб отримання первинної країнознавчої інформації про кількісні та якісні зміни показників діяльності та характеристики країнознавчих об’єктів у результаті впливу на них певних направлених факторів. У залежності від сфери країнознавства, де здійснюється експериментування, виділяють наступні експерименти: економічні, маркетингові, соціологічні, психологічні, педагогічні тощо. У залежності від методичних підходів до організації та проведення розрізняють два основних види К.е. – натурний і мислений. Натурний К.е. передбачає безпосереднє втручання експериментатора-дослідника в природній хід подій. Мислений К.е. замість маніпуляції з реальними об’єктами передбачає оперування дослідника з інформацією про події, що вже стались.

Країнознавчий контекст – сукупність просторових характеристик даного об’єкту країнознавчого дослідження (країни, регіону/району, території тощо), в основі яких знаходяться політико-географічні й економіко-географічні характеристики.

Крайова патологія – характеризує захворювання, притаманні певній території.

Крайова соціальна патологія – характеризує регіональне відхилення поведінки населення від соціально-моральних принципів і виражається в підвищеній криміногенності, збільшенні кількості самогубств, високому рівні захворювання венеричними хворобами тощо.

Кредитний рейтинг – показник довіри до країни, міжнародна оцінка можливості та бажання заплатити за своїми борговими зобов’язаннями інвесторам вчасно і в повному обсязі. Чим вищий К. р., тим більш активно залучаються інвестиції та довгострокові кредити. Таку оцінку здійснюють спеціальні міжнародні рейтингові агентства. К. р. визначається за спеціальною шкалою від ААА (найнадійніша категорія) до SD (майже дефолт) і D (дефолт). Він присвоюється як цілим країнам, так і окремим одержувачам позик: компаніям, фірмам, фінансовим інститутам, муніципалітетам, суб’єктам федерації тощо. При цьому К. р. будь-якого отримувача позик в країні завжди знаходиться в прямій залежності від кредитного рейтингу країни, тобто не може бути вищим від нього. Цей феномен отримав назву суверенної стелі. Ризик не отримати борги в тій чи іншій країні поділяється на прямий та країнний. Прямий ризик – це оцінка прямого втручання уряду, який може завадити будь-якому інвестору в країні погасити свої міжнародні боргові зобов’язання. Країнний ризик пов’язаний із загальною оцінкою довгострокової політики уряду країни і стану правової бази в галузі економіки, фінансів, податкової системи тощо, який впливає на економічну та фінансову ситуацію в країні.


Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3   4   5   6   7   8   9   10   ...   20

Схожі:

Комплексне країнознавство iconМіжнародні відносини – країнознавство
Опубліковано: Словник-довідник. Міжнародні відносини. Країнознавство. – Харків: Основа, 2011. – Б-ка журн. «Історія та правознавство»....
Комплексне країнознавство iconТематика індивідуальних навчально-дослідницьких завдань з дисципліни «Країнознавство»
Основні відомості про ви­ник­нення та значення чар­тистського руху в Велико­британії


База даних захищена авторським правом ©biog.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка