Комплексне країнознавство



Сторінка9/20
Дата конвертації14.04.2017
Розмір3.29 Mb.
1   ...   5   6   7   8   9   10   11   12   ...   20

Метод «вроцлавської таксономії» – математико-статистичний метод, який використовується у країнознавстві. Суть його в тому, що початкове велике число ознак (змінних) скорочується до значно меншого (оглядового) числа комплексних характеристик. На основі цих інтегрованих характеристик проводить­ся типологія вихідних територіальних одиниць. Суб’єктивність методу в тому, що вже на першому етапі від­бір характеристик, а потім інтерпретація результатів машинної обробки залежить від інтуїції дослідника, від нагромаджених знань і ная­вності відповідних знань, тобто від апріорної схеми класифікації. Ще більший недолік машинної алгоритмізації полягає в тому, що правила математики змушують переводити якісні характеристики на кількісну мову, в результаті чого на виході збільшується невизначеність інформації. Одер­жані типи можуть зовсім не наближувати, а віддаляти від реальних структур. Втрата якості – надто дорога ціна за простоту алгоритму і багатомірність одержаних типів.

Метод абстрагування – спосіб наукового дослідження, який ґрунтується на мисленому виділенні суттєвих властивостей і зв’язків об’єкту і нехтуванні при цьому його другорядними рисами й ознаками (у країнознавстві – виокремлення основних властивостей і зв’язків країн та їх частин і т. п.). Основними різновидами М. а. виступають: 1) ізольоване абстрагування – вичленення досліджуваного явища із певної цілісності; 2) узагальнене абстрагування – дає узагальнену картину явища; 3) ідеалізація або ідеальне абстрагування – заміна реального емпіричного явища ідеалізованою схемою. Протилежністю М. а. виступає метод конкретного аналізу.

Метод аналогів – спосіб дослідження, при якому знання і дані про який-небудь країнознавчий об’єкт виводяться з представлення, що вже склалося про інший подібний об’єкт.

Метод генералізації – методичний країнознавчий прийом, вимагає особливо ретельного відбору найбільш істотних і специфічних для конкретної території матеріалів. Генералі­зація дає можливість вибрати і представити основні риси розвитку і сучасного стану території, природокористування і населення, господарства і територіальної організації суспільства. Генералізація – це відсікання всього другорядного з метою виділення головного і визначаючого. При зростаючих обсягах інформації значення генералізації суттєво зростає.

Метод дії – спосіб дослідження, направлений на аналіз країнознавчої картини в її динаміці на основі виявлення певних етапів чи стадій розвитку як результату діяльності населення даної країни (регіону/району) або окремих його груп.

Метод екстраполяції – метод, що ґрунтується на передбаченні майбутнього як безпосереднього продовження теперішнього.

Метод збору країнознавчої інформації – сукупність прийомів, процедур і операцій емпіричного пізнання країнознавчої реальності (опитування, спостереження, моделювання та інше).

Метод інституціоналізму – у країнознавстві спосіб дослідження країнознавчих об’єктів на основі аналізу характерних рис функціонування та діяльності різноманітних суспільних інститутів, насамперед політичних (держава, партії, громадські організації, традиційні інститути), на території певної групи країн, окремої країни, регіону/району тощо (див. Інституціональний метод (підхід)).

Метод комплексних класифікацій – у країнознавстві та деяких інших науках спосіб класифікації за комплексом ознак. При цьому проводилась класи­фікація по якій-небудь одній ознаці (наприклад, за валовим національним продук­том на душу населення), а решта ознак факультативно приписувались як супутні до ведучої. Правда, хоч прихильники комплексних класифікацій так і поступають, але частіше замовчують про наявність ведучої ознаки, що містифікує і затемнює метод.

Метод композиції – у країнознавстві спосіб дослідження, який ґрунтується на аналізі об’єкта чи його окремих сторін, явищ, процесів з точки зору єдності та цілісності їх компонентів.

Метод конкретного аналізу – науковий прийом, спрямований на виявлення суттєвих (сутнісних) зв’язків і відносин об’єкта, закономірностей і тенденцій розвитку явищ, виходячи із єдності та цілісності об’єкта. Теоретичне пізнання та дослідження при цьому здійснюється шляхом просування від абстрактного до конкретного.

Метод конфігуративних досліджень – комплекс дослідницьких прийомів, які ґрунтуються на використанні порівняльного аналізу для виявлення специфічних ознак країнознавчих об’єктів.

Метод періодизації – у країнознавстві спосіб поділу країнознавчих процесів і явищ з точки зору їх розвитку на основні якісно відмінні один від одного періоди.

Метод послідовних порівнянь (“метод гілок”) – один із методів ухвалення рішень, який полягає в ухваленні послідовних маленьких кроків для досягнення цілей з подальшим зіставленням їх, порівняння їх з реальними потребами певних країн (або їх частин) і соціальних груп, політичних сил тощо, які знаходяться на даній території. М. п. п. дозволяє постійно коригувати діяльність, гнучко й ефективно реагувати на нові умови та обставини.

Метод ретроспективного аналізу – спосіб дослідження у країнознавстві, який дозволяє робити об’єктивні висновки з попереднього та сучасного розвитку країни, території, регіону/району, а також краще усвідомлювати його закономірності.

Метод теорії груп – у країнознавстві спосіб дослідження, зміст якого полягає у розгляданні як об’єкта країнознавчого аналізу не окремої країни, а сукупності (блоків, союзів, об’єднань, альянсів тощо) країн. При цьому особлива увага звертається на впливи та взаємодії між різними групами країн, кожна з яких має свої інтереси та прагне їх реалізувати. Методологія теорії груп полягає в аналізі політики об’єднань різних країн через призму їх зіткнення в процесі прийняття різноманітних (насамперед політичних) рішень.

Метод узагальнення – спосіб переходу на більш високу ступінь абстракції шляхом виявлення загальних ознак (властивостей, відносин, тенденцій розвитку тощо), які властиві процесам і явищам досліджуваної сфери. У країнознавстві використовується, наприклад, при аналізі розвитку груп країн, окремих країн, територій, районів/регіонів.

Методи країнознавчих досліджень – сукупність прийомів та операцій, різні способи здійснення наукових досліджень у країнознавстві. Існують різні підходи до виділення та групування країнознавчих методів. Умовно можна виокремити кілька основних груп М. к. д.: 1. Загальнологічні – аналіз, синтез, індукція, дедукція, моделювання, абстрагування, узагальнення; 2. Теоретичні – експеримент мислений (у думці), гіпотетичний перехід від абстракції до конкретності, аксіоматичний метод, математична формалізація; 3. Соціологічні – соціально-політичний експеримент, контент-аналіз, анкетування, інтерв’ю, опитування, спостереження, вивчення соціальних настанов; 4. Соціально-психологічні – соціально-психологічний експеримент, спостереження, контент-аналіз, соціометричне опитування, тестування, шкалірування; 5. Порівняльні (компаративні) – порівняльно-географічний і порівняльно-історичний, конкретного аналізу, періодизації, хронологічний, ретроспективний, прогностичний, послідовних порівнянь; 6. Емпіричні – практичний експеримент, статистичний (аналіз статистичного матеріалу), конкретного моделювання; 7. Системно-функціональні – системний, інституціональний, функціональний, структурно-функціональний аналіз, композиція, декомпозиція; 8. Діяльнісні – метод прийняття рішень, раціональний, змішано-скануючий, теорії груп, метод дії; 9. Спеціальні – картографічний, метод збору країнознавчої інформації, експериментальне країнознавче дослідження, “гра масштабами”, індексний метод тощо.

Методи перепису (обстеження населення) – способи отримання відомостей про людей чи сім'ї в процесі перепису населення чи його обстеження.

Методи ухвалення рішень – діяльнісні способи дослідження, які включають три основні методи – раціональний, послідовних порівнянь (“метод гілок”) і змішано-скануючий.

Методика – штучно створений на базі загальної методології й теоретико-методологічних положень конкретної науки комплекс методів, призначених для вирішення певного класу задач, щоб забезпечити високу ступінь стандартизації множини конкретних досліджень і отриманих на їх основі результатів з наступним використанням таких результатів у фундаментальній і прикладній науці та на практиці.

Методологія – в сучасній науці й теорії пізнання, по-перше, учення про систему принципів і способів організації якоїсь сфери діяльності (як теоретичної, так і практичної), у тому числі країнознавчої; по-друге, конкретний набір, комплекс, система принципів і способів організації даної діяльності; по-третє, система філософських, пізнавальних і загальнотеоретичних принципів, котрі визначають програму і способи досліджень, пояснень і доведень.

Методологія дослідження – логіка наукового пошуку, стратегія прийомів наукового дослідження.

Методологія країнознавчих досліджень – 1) наука про використання та розробку навчальних і дослідницьких методів (способів, прийомів) і методик (комплексу методів) у країнознавстві; 2) сукупність принципів і способів організації, логіка і система наукового пошуку в країнознавстві.

Метрополія (метрополіс) (від грец. meter - мати і polis - місто) – в урбаністиці основне місто, велика міська агломерація; один з верхніх рівнів у багатоступеневій ієрархії форм розселення; держава, що володіє колоніями, протекторатами.

Механічний рух населення – різні види територіального переміщення населення.

Мехен Альфред сер (1840 – 1914) – американський історик, кадровий воєнний, адмірал морського флоту. В 1885 – 1889 рр. – викладач, а з 1886 р. – президент воєнно-морського коледжу в Ньюпорті (штат Род-Айленд), де викладав історію воєнно-морського флоту. Основні праці – “Вплив морської сили на історію. 1660 – 1783” (1890), “Зацікавленість Америки в морській силі в теперішньому і майбутньому”, “Морська Сила та її ставлення до війни”. Основоположник “океанічного” напрямку західної геополітики.

Мєчніков Лев (1838 – 1888) – відомий представник російської географічної школи, соціолог, публіцист і громадський діяч. У 1874 – 1876 рр. Читав лекції у Токійському університеті. У 1883 – 1888 рр. обіймав кафедру в Невшательській Академії наук (Швейцарія), брав участь у підготовці 19-томного видання “Нова загальна географія. Земля і люди” Е. Реклю. Головна праця – “Цивілізації і великі історичні ріки. Географічна теорія розвитку сучасного суспільства” (1889). Основу історичного розвитку бачив у гідросфері. У відповідності з тим, що саме складає основу цивілізації – річка, море чи океан – виділив три періоди в історії людства: річковий (Стародавній Світ), середземноморський або середньовічний, океанічний (від часу відкриття Америки).

Митна декларація – письмова або усна заява з боку туристів митним органам при перетинанні кордонів, що містить дані про речі та предмети, які провозять туристи.

Митна політика – цілеспрямована діяльність держави, що встановлює певний режим митного обкладання товарів.

Митниця – державний заклад, через який повинні ввозитися або вивозитися всі переміщувані через кордон товари і вантажі з метою їх митного контролю та взяття відповідних мит і зборів.

Мито – податок, яким обкладаються товари, що пропускаються через кордони будь-якої країни.

Мігрант – особа, що здійснює міграцію, тобто перетинає кордони тих чи інших територій зі зміною постійного місця проживання назавжди або на тривалий час.

Міграційна політика – один з напрямків демографічної політики. Сукупність способів і заходів цілеспрямованого впливу на міграційний рух населення.

Міграція маятникова – регулярне переміщення населення з одного населеного пункту в інший на роботу чи навчання.

Міграція населення (від лат. migratio – переселення) – переселення з однієї країни в іншу. Основними причинами М. є економічні, релігійні й політичні. Виділяють 4 вікові групи мігрантів: 1) 15 – 20 років (несімейна М. в пошуках роботи або житла); 2) 25 – 40 років (сімейна М. в пошуках привабливої і прибуткової роботи ); 3) 55 – 65 років (зміна місця проживання); 4) понад 65 років (пошуки сприятливіших для здоров’я умов). Виділяють міграцію зовнішню (виїзд населення за межі країни) і внутрішню (в інші райони країни, з села в місто і навпаки).

Міграція-брутто – сукупна кількість прибулих і вибулих мігрантів на даній території за певний час.

Міграція-нетто (чиста міграція, сальдо міграції) – різниця між кількістю прибулих і вибулих мігрантів на дану територію за певний час.

Міжнародна інформація – 1) наука про створення інформаційних баз, носіїв інформації та її передачу у сфері міжнародних відносин; 2) різноманітні інформаційні дані про міжнародне життя.

Міжнародна політика – сукупна діяльність держав, їх інститутів, народів, соціальних спільнот та їх організацій, які мають певні політичні цілі у сфері міжнародного життя.

Міжнародна система – комплекс відносин між основними суб’єктами міжнародних відносин (державами, міжнародними організаціями, транснаціональними корпораціями тощо).

Міжнародна спілка з наукових досліджень в галузі народонаселення (ІЮССП; International Union for the Scientific Study of Population) – міжнародна неурядова організація, утворена в 1928 році. Мета - сприяння міжнародному співробітництву у вивченні проблем народонаселення. Штаб-квартира - м. Льєж (Бельгія).

Міжнародна спілка охо­рони природи і природних ресурсів (МСОП) – міжна­родна неурядова організація із консультативним стату­сом при ЮНЕСКО, з охоро­ни і раціонального викори­стання природних ресурсів, створена у 1948 році. Вклю­чає понад 500 різних установ із 130 держав, а також 24 міжнародні організації. Штаб-квартира МСОП в м. Глар (Швейцарія). Основними напрямками діяльності МСОП є: підготов­ка і скликання нарад, конфе­ренцій, розробка міжнародних проблем, підготовка міжнародних конвенцій і ре­комендацій з охорони довкі­лля. МСОП випустив Міжна­родну Червону книгу (у 5-ти томах); розробив і прийняв ряд офіційних документів: Всесвітня стратегія охорони природи, Хартія охорони природи і т.д. МСОП активно співробітничає з іншими міжнародними організація­ми: ООН, ЮНЕСКО (програ­ма «Людина і біосфера»), Всесвітнім фондом дикої природи, Римським клубом ін.

Міжнародне агентство з атомної енергетики (МАГАТЕ) – міжнародна урядова організація, що входить в ООН як автономне об’єднання. Існує з 1957 р. і його членами є 122 країни. Функції: контроль за тим, щоб устаткування і ядерні матеріали, призначені для мирного використання, не використовувались для воєнних цілей; встановлює норми ядерної безпеки і захисту довкілля; посередник між країнами-учасницями; полегшує передачу техніки і надає експертні послуги; надає матеріали і послуги країнам, що розвиваються; керує міжнародною системою ядерної документації.

Міжнародне право  загальнодемократична, загальноцивілізаційна система правових норм, що регулюють відносини між суб’єктами (державами, націями) з проблем розвитку людської цивілізації. Норми М. п. створюють шляхом погодження позицій учасників міжнародних відносин та забезпечуються подекуди примуси з боку держав індивідуального чи колективного, а також міжнародними організаціями (наприклад ООН) відповідно до їх статутів. Ці норми юридично обов’язкові й поділяються на диспозитивні (які можуть змінюватися або не застосовуватися на основі погодження позицій держав з певного питання) й імперативні (що не змінюються, а їх порушення тягне за собою відповідальність).

Міжнародний географічний союз (МГС) – міжнарод­на наукова організація, яка об'єднує географів світу. Входить до Міжнародної ради наукових союзів (МРНС), що діє при ЮНЕСКО; заснований у 1922 році. До складу МГС входять по­над 90 країн світу. Членами союзу є національні комітети, які представляють свої краї­ни. Мета МГС: допомога і сприяння розробці наукових географічних проблем, зок­рема тих, що потребують участі вчених кількох країн, або міжнародного співробіт­ництва; забезпечення широ­кого обговорення і публікація матеріалів з окремих питань географічної науки; організа­ція міжнародних географіч­них конгресів, тематичних регіональних конференцій.

Міжнародні відносини – системна сукупність політичних, економічних, соціальних, дипломатичних, правових, воєнних, гуманітарних та інших зв’язків і відносин між суб’єктами світового співтовариства. Розрізняють різні 1) види М. в.: за сферами суспільного життя – економічні, політичні, воєнно-стратегічні, культурні, ідеологічні; на основі взаємодіючих суб’єктів – міждержавні, міжпартійні, приватні, неурядові; 2) рівні М. в. – глобальний, регіональний, субрегіональний або локальний; 3) стани М. в. – стабільності, суперництва, ворожнечі, довіри, співробітництва, війни.

Міжнародні організації – об’єднання держав або національних товариств (асоціацій) неурядового характеру для досягнення спільних цілей у галузі політичного, економічного, соціального, науково-технічного, культурного життя; одна з найважливіших форм багатостороннього співробітництва між державами. Членами деяких М. о. можуть бути лише держави (міжурядові організації). М. о. створюються на основі угод між їх учасниками; діяльність кожної М. о. регламентується її статутом. М. о. виступають суб’єктами міжнародних відносин (нетрадиційні міжнародні актори) і важливими об’єктами країнознавчих досліджень. Зараз у світі налічується понад 400 М. о.

Мінеральні ресурси – велика група речовин мінерального походження, що використовуються для добування енергії, різних матеріалів через їх вилучення та перероблення в різних галузях господарства.

Міста-курорти – урбанізовані території, функції яких спрямовані на задоволення потреб у лікуванні (з переважанням помірного режиму) або в розвагах; характеризуються значною кількістю технічних систем, розвиненою сферою обслуговування, що становить основу рекреаційної системи, і майже повністю зміненою, значно окультуреною, "вторинною" природою.

Місткість території – можливість розширення господарської діяльності на даній території як без великих додаткових затрат, так і з додатковими капітальними затратами на її облаштування. М.т. показує, скільки людей дана територія вміщає чи може вміщати залежно від вибраних критеріїв. За І.Я. Ямзіним, В.П. Вошиніним (1926 р.): Е = Р/ n, де Р - загальна кількість придатної для господарського використання землі; n - земельна норма, необхідна для правильного ведення господарства.

Місто – населений пункт, який досяг певної людності (критерій якої в різних країнах різний), звичайно не менше 5 тис. мешк. М. виконує промислові, транспортні, торговельні, культурні й адміністративно-політичні функції. Людність найбільших міст світу приведена в додатку 5.

Місто-держава – міста, що виникли в середні віки у Європі (Сан-Маріно, Ватикан, Монте-Карло, Андорра), в XI - XIII ст. - Венеція, Флоренція, Мілан, Генуя.

Місто-сад – місто, що максимально наближує, з'єднує міщанина з природою. Житлові квартали перемежовуються з зеленими масивами (площа зелених насаджень близько 50% території), широко розвинута соціальна інфраструктура, особливо сфера побуту, індивідуальна забудова. Кількість населення - 50 -70 тис. чол., інколи до 160 тис. чол.

Місто-супутник (поселення - супутник) – населений пункт, що розміщений у безпосередній близькості від центру і займає проміжне положення між центральними і периферійними поселеннями, в доступній зоні для розвитку.

Місцева влада  складова системи суспільного врядування, своєрідна інфраструктура державної влади особливість, якої полягає у безпосередній наближеності до життя громадян, до громадянського суспільства.

Місцевий бюджет – фонди фінансових ресурсів, що знаходяться в розпорядженні місцевих органів влади, розподіл грошових доходів і витрат адміністративно-територіальних одиниць на певний період. Розробка, затвердження і виконання місцевого бюджету здійснюються місцевими органами влади відповідного рівня самостійно в інтересах населення, що проживає на певній території.

Місцеві Ради народних депутатів – органи народовладдя в територіально-адміністративних одиницях, законодавчі та виконавчо-розпорядчі органи, що формуються за принципом виборності. Діяльність місцевих Рад регламентується законами країни.

Міське населення – населення, що проживає в міських поселеннях.

Мова – найважливіший засіб людського спілкування, який нерозривно зв’язаний з мисленням. М. є соціальним засобом збереження і передачі інформації, одним із засобів керування людською поведінкою. Реалізується в розмові. У світі майже 5 тис. мов. Назва народу і мови здебільшого збігаються. Найбільш поширені мови світу: китайська (1,1 млрд.), англійська (425 млн.), хінді та урду (320 млн.), іспанська (290 млн.), російська (220 млн.), бенгальська, індонезійська та арабська (по 170 млн.), португальська (150 млн.), японська (120 млн.), німецька та французька (по 95 млн. осіб). Цими 13 мовами розмовляє 2 / 3 населення світу. Шість мов: англійська, французька, російська, іспанська, арабська, китайська є офіційними і робочими мовами ООН.

Мовна група (підгрупа) – частина мовної сім'ї, групи (наприклад, індоєвропейська сім'я: групи - слов'янська, балтійська, германська та ін.; уральська сім'я: фінно- угорська група, фінська і угорська підгрупи).

Мовна сім’я – об'єднання мов за ознакою їх близькості, тобто спільності їх походження від однієї основи (прамови).

Мовний склад (структура) населення – розподіл населення окремих районів, країн, континентів і світу в цілому за різними мовними показниками (рідна мова, розмовна мова, грамотність мови), за поєднанням цих показників один з одним, а також за ознакою етнічної (національної) належності .

Модель – 1) фізична (речови­нно-натурна) або знакова (математична, логічна) подібність (як правило, спро­щена) реального об'єкта, явища або процесу; 2) зменшена подібність реального об'єкта. Відрізняють діючу М. і тільки імітуючу форму будь-чого (макет); 3) схема, зображен­ня або опису будь-якого явища чи процесу в природі та суспільстві.

Модель динамічна – базується на постійному, безперервному стеженні за динамікою всіх змін у системах. М.д. будується на основі комп'ютерного банку да­них і повинна включати максимально можливу кількість інформації, відповідно до розробленої методики та програми дослі­джень систем (О.Адаменко, 1993).

Модель статична – ба­зується на одноразово вивче­них параметрах певної системи на якийсь заданий момент. Така модель будується, якщо немає даних для динамічної моделі, як перша черга на шляху до створення динамічної моделі (О. Адако, 1993).

Модель стохастична – М., яка дозволяє враховувати ефекти випадкової зміни. Найбільш перспективний тип моделі для прогнозування змін окремих елементів або системи в цілому.

Моделювання – метод дослідження об’єктів пізнання, в тому числі країнознавчих, на моделях або побудова й вивчення моделей існуючих предметів і явищ, а також передбачуваних (конструктивних) об’єктів. М. спирається на принцип аналогій і дає змогу вивчати об’єкт, складний для опанування, не безпосередньо, а через розгляд іншого, подібного й рівночасно доступнішого об’єкта – моделі. Модель – це спрощене відтворення реальності, яке відбиває в узагальненій формі її істотні властивості. Моделі можуть бути фізичними, аналоговими й математичними. М. – комплексний засіб вивчення об’єкту країнознавчого дослідження шляхом створення формально тотожних йому пізнавальних образів (моделей), які відображають певні властивості об’єкту дослідження, що передбачає широкий набір конкретних методичних засобів, головним із яких є системний підхід.


Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   5   6   7   8   9   10   11   12   ...   20

Схожі:

Комплексне країнознавство iconМіжнародні відносини – країнознавство
Опубліковано: Словник-довідник. Міжнародні відносини. Країнознавство. – Харків: Основа, 2011. – Б-ка журн. «Історія та правознавство»....
Комплексне країнознавство iconТематика індивідуальних навчально-дослідницьких завдань з дисципліни «Країнознавство»
Основні відомості про ви­ник­нення та значення чар­тистського руху в Велико­британії


База даних захищена авторським правом ©biog.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка