Комунальний навчальний заклад Київської обласної ради



Сторінка7/9
Дата конвертації09.04.2017
Розмір1.46 Mb.
1   2   3   4   5   6   7   8   9

2. Вставте пропущені слова
___________ уряд почав розробляти план переселення ___________ з їхніх етнічних земель (Лемківщини, Посяння, Підляшшя, Холмщини) до північних та північно-західних районів, що відійшли в повоєнний період від _____________ до ________________. Наприкінці війни ці території покинули сотні тисяч біженців, які евакуювалися на захід із частинами вермахту, що відступали. Ця операція ретельно готувалася й дістала назву «______».
3. Історична плутанина: знайдіть 10 помилок у тексті і запишіть правильну відповідь, підкреслюючи змінені дати, слова і словосполучення.

Напередодні Другої світової війни ОУН складалася з двох фракцій – поміркованої, яка покладала певні надії на зближення з Червоною Армією, очолювана Є. Коновальцем, та радикальної, налаштованої будь-якою ціною створити власну армію і державу, очолювана


С. Бандерою. Саме остання з благословення єпископа Йосипа Сліпого на Соборній площі у Хусті 22 червня 1941року проголосили відновлення УНР. На посаду прем’єр-міністра був обраний С. Бандера. У відповідь німецьке командування запросило членів уряду на перемовини.
Зразки учнівських відповідей на завдання теоретичного туру.

Аналітичні запитання (завдання).


  1. Розкрийте зміст вислову «Галичина – український П’ємонт».

Одним із перших, хто назвав Галичину Українським П'ємонтом був український історик Михайло Грушевський. У 1906 році він написав статтю, яка так і називалася – «Український П'ємонт». Він писав, що незважаючи на власні важкі умови національного і економічного існування, Галичина стає центром національного культурного та політико-громадського відродження українського народу. Подібний процес відбувався і в Італії, де центром об’єднання був П'ємонт і довкола якого в XIХ сторiччi відбулося об’єднання iталiйських земель в єдину державу. Звідси і вислів «Галичина – український П’ємонт». Який зміст вкладаємо у цей вислів?

Це особлива, провідна роль західноукраїнських земель,  а власне Східної Галичини в українському національному відродженні, в національно-визвольних змаганнях кінця ХIХ початку ХХ ст. Це підтверджує:



  • діяльність «Руської Трійці», що прагнула відродити українську народність у Галичині;

  • створення в 1848 р. «Головної Руської Ради» у Львові, як першої політичної самоорганізації галицьких українців;

  • діяльність «народовців». Вони виступали за єдність українських земель, розвиток української літератури на живій народній основі, створення єдиної літературної мови;

  • важливою подією суспільно-політичного життя Галичини, могутнім кроком на шляху зростання українства стало створення 1868 року з ініціативи народовців культурно-освітнього товариства «Просвіта»;

  • 1873 року на хвилі національного відродження у Львові виникає Товариство
    ім. Тараса Шевченка. Задумане як осередок розвитку української мови та літератури, воно поступово перебирало на себе роль лідера у формуванні української науки, перетворювалося у першу новітню українську академію наук. Переломним для товариства був 1892 р., коли відбулася трансформація в Наукове товариство ім. Шевченка (НТШ);

  • з виникненням в цей час у Галичині українських політичних партій, національна ідея виходить за рамки суто інтелігентського середовища і проникає вглиб суспільства. Це створює умови для формування масового національного руху;

  • етапним у розвитку українського руху став 1900 рік, коли прагнення до самостійності України, як національного ідеалу, стало загальноукраїнським: його заманіфестувала молодь Наддніпрянщини, Галичини та Буковини. Харківський адвокат Микола Міхновський, основоположник і перший ідеолог українського націоналізму, виголосив у Полтаві та Харкові свою знамениту промову «Самостійна Україна»;

  • у середовищі західноукраїнської публіцистики (Ю. Бачинський, І. Франко, публіцисти «Молодої України», згодом – Д. Донцов) відновилася ідея української державності.

Отже, на рубежі ХIХ – ХХ ст. національна ідея, що народилася у Галичині, стає загальноукраїнською. Перелічені події є тому підтвердженням. Чому ж тоді Галичину не назвати українським П'ємонтом?

(Це не вичерпні аргументи, можуть бути й інші).



  1. Розкрийте механізм створення, переваги і недоліки Ліги Націй.

Ліга Націй це міжнародна організація, створена у ході роботи Паризької мирної конференції(19 січня 1919 – 21 січня 1920 рр.), метою діяльності якої були гарантія повоєнного миру, безпеки та стабільності, а також поглиблення співпраці між народами світу. Ліга Нації була створена з ініціативи президента США В. Вільсона (передбачена його «14 пунктами» від 8 січня 1918 року). Ця організація складалася з Генеральної Асамблеї, що являла собою збори всіх країн-членів; Ради, яка складалася з 4 постійних членів (Велика Британія, Франція, Італія та Японія) та 4 тимчасових(вони щорічно змінювалися); Секретаріату, який очолював Генеральний секретар. Кількість членів цієї організації збільшувалася з 44 до 52 країн. Проте до складу Ліги так і не ввійшли США, що робило її невпливовою у світі. Свої принципи діяльності організація бачила у підтримці миру та запобіганні міжнародним конфліктам; відмові від будь-яких війн; застосуванні різного виду санкцій проти світових агресорів. Щодо діяльності Ліги, то щодо її корисності сперечаються й досі. Деякі історики вважають, що саме завдяки втручанню Ліги Націй Друга світова війна розпочалася значно пізніше і стала менш кровопролитною, ніж могла б бути. Про це свідчать наступні факти:

1. Ліга Націй запобігла збройному конфлікту між Албанією та Югославією у 1921 році(відносно албанської території).

2. Верхня Сілезія була поділена між Польщею та Німеччиною, а отже, вдалося запобігти міжетнічному конфлікту.

3. Було придушено агресію Німеччини у 1935 році з проведенням референдуму в Саарі і приєднанням цієї області назад до території Третього Рейху.

Проте більшість дослідників схиляються до думки, що Ліга Націй не була ефективною у міжвоєнний період, про що свідчать наступні факти:

1. Не було визнано право кожної нації на самовизначення, зокрема у випадку з УНР, територія якої ввійшла до складу СРСР, та ЗУНР, переданої під владу Польщі у 1923 році.

2. Не було врегульовано конфлікт між Францією та Бельгією з одного боку та Німеччиною з іншого у 1923 році під час окупації першими Рурської області. Конфлікт було врегульовано американським політичним діячем Дауесом у 1924 році.

3. Японо-китайська війна та захоплення Манчжурії 1931-1933 рр. Ліга Націй не провела активних економічних та військових санкцій проти Японії і та, вийшовши з організації у 1933 році, окупувала територію китайської Манчжурії. На цій території було утворено прояпонський уряд Манчжоу-Го.

4. Вторгнення Італії в Ефіопію у 1935-1936 році. Застосування Лігою санкцій проти Італії не дало бажаного ефекту, що знову показало її неспроможність регулювати напруженість міжвоєнного світу.

5. Громадянська війна в Іспанії 1936-1939 рр. Ліга Націй не змогла обмежити втручання Німеччини, Італії та СРСР у революцію в Іспанії, а також сама не стала на захист Іспанської республіки, що спричинило прихід до влади Ф.Франко.

6. Радянсько-фінська війна (30 листопада 1939-12 березня 1940 рр). Ліга Націй, виключивши СРСР зі складу організації, не змогла припинити радянсько-фінський конфлікт. Це була остання спроба Ліги Націй змінити воєнно-політичну ситуацію в світі.

Формально організація була ліквідована у 1946 році. Отже, Ліга Націй не стала гарантом повоєнного миру, безпеки та стабільності в умовах наростання напруженості у світі та агресії незадоволених Версальсько-Вашингтонською системою держав.




  1. У 1939 році Мехліс говорив: «Товариш Сталін поставив завдання: у випадку війни примножити кількість радянських республік». Як це завдання реалізовувалось у 1939 –1941 рр.?

Ще до початку Другої світової війни серед найвпливовіших країн світу розпочалася гонка озброєнь, що полягала у нарощуванні своєї військової могутності, а саме: збільшенні кількості діючої армії, випуску великої кількості військової техніки(новинок технічного прогресу), збільшенні видатків на важку та військову промисловість. Й. В. Сталін, генеральний секретар ЦК ВКП(б), за основу військової могутності бачив розвиток важкої промисловості, паливного комплексу, випуску зброї та військової техніки. Така мета діяльності уряду вимагала великої кількості природних, людських та матеріальних ресурсів, які, як вважала партія, можна здобути шляхом приєднання до СРСР нових територій – сировинних придатків. Саме це і стало однією з причин вступу СРСР у Другу світову війну на бік Німеччини та її союзників. В ході 1939 – 1941 років до СРСР було приєднано ряд територій під приводом «визволення з-під влади капіталістичних елементів», хоча фактично лише з метою власного збагачення. Таку ціль СРСР якнайкраще показує таємний додаток-протокол до пакту Молотова-Ріббентропа про поділ сфер впливу в європейському регіоні між СРСР та Німеччиною. В 1939 році до СРСР, а саме до УРСР та БРСР, було приєднано територію сучасних західної України та Білорусі, фактично їх анексія. В 1940 році до СРСР було приєднано території Литви, Латвії, Естонії, які ввійшли до складу держави на правах союзних республік, а також територію Бессарабії та Північної Буковини. На їх основі було створено Молдовську РСР, а Північна Буковина та Хотинський, Ізмаїльський та Акерманський повіти Бессарабії ввійшли до складу УРСР. Приєднання цих територій також можна повною мірою назвати анексією. Внаслідок «зимової війни» з Фінляндією (30 листопада 1939- 12 березня 1940 років) у складі СРСР утворено Карело-Фінську СРСР, до складу якої ввійшли Карельський перешийок, територія біля озера Ладоги (пізніше стала частиною РРФСР).

Отже, як ми бачимо, союзницькі дії Німеччини та СРСР сприяли збільшенню території держави рад, зміцненню її становища серед країн-сусідів. Проте саме це стало однією з причин поразок СРСР на початку радянсько-німецької війни, адже нові землі було не укріплено міцними кордонами, а старі кордони було демонтовано.




  1. Які територіально-адміністративні зміни відбулися в Україні у другій половині 40-х – першій половині 50-х років ХХ століття? З’ясуйте політичну і соціально-економічну зумовленість цих змін.

Питання про західний кордон СРСР, а відповідно й України, гостро постало під час завершальних операцій Другої світової війни в Європі. Воно активно обговорювалося під час Тегеранської (1943), Ялтинської (1945) та Потсдамської (1945) конференцій глав держав антигітлерівської коаліції.

Остаточно повоєнні кордони УРСР сформувались у процесі україно-польського, україно-чехословацького, україно-румунського територіальних узгоджень та юридичного закріплення у складі республіки західноукраїнських земель, які увійшли до складу УРСР протягом 1939-1945 рр.

Першим кроком на шляху україно-польських територіальних домовленостей стала Люблінська угода між урядом УРСР і Польським комітетом національного визволення від 9 вересня 1944 р. Відповідно до цього документа частина українських земель (частина Підляшшя, Холмщини, Надсяння, Лемківщина), де проживало майже 800 тис. українців, передавалися Польщі. Територіальне розмежування між СРСР і Польщею було закріплене Договором про радянсько-польський державний кордон від 16 серпня 1945 р. Цей документ встановлював кордон по «лінії Керзона» і відхиленнями на схід (тобто на користь Польщі) на 5-8 км, а на окремих ділянках – на 17 км (район Немирів –Ялівка) і навіть 30 км (район р. Солокії ім. Крилува).

Процес україно-польських територіальних домовленостей завершився в 1951 р., коли на прохання Польщі відбувся обмін прикордонними ділянками, в результаті якого до Львівської області відійшли землі в районі м. Кристинополя (згодом перейменованого на Червоноград), а до Польщі відійшли території довкола м. Нижні Устрики Дрогобицької області.

З наближенням радянських військ до кордонів Чехословаччини постало питання про подальшу долю Закарпатської України.

У радянсько-чехословацьких переговорах з емігрантським урядом  Е. Бенеша і в договорі про дружбу, взаємодопомогу і післявоєнне співробітництво між ЧСР та СРСР


(12 грудня 1943 р.) питання про Закарпатську Україну вирішувалось на користь Чехословаччини. У травні 1944 р. в Лондоні було підписано угоду між СРСР і ЧСР про взаємовідносини між чехословацькою владою і союзними (радянськими) військами на визволеній території. Угода передбачала, що головнокомандувач радянськими військами матиме владу лише в межах зон ведення воєнних дій. На решті території влада здійснюватиметься чехословацькою адміністрацією.

Але зі вступом радянських військ на територію Закарпатської України ситуація змінилась. Радянське керівництво стало розглядати цей регіон як важливий стратегічний плацдарм для посилення свого впливу в Центральній і Південно-Східній Європі. Для досягнення своїх стратегічних цілей радянське керівництво використало антифашистський і національно-визвольний рухи населення краю.

Зі звільненням Закарпатської України від фашистської окупації вийшли із підпілля Народні комітети, які стали виконувати роль органів місцевою самоврядування, а також комуністи, які 19 листопада 1944 р. утворили самостійну Комуністичну партію Закарпатської України.

У таких умовах 26 листопада 1944 р. в м. Мукачеве було скликано з'їзд Народних комітетів. На цьому з'їзді було схвалено Маніфест про возз'єднання Закарпатської України з Радянською Україною, обрано Народну Раду як верховний законодавчий орган влади Закарпатської України і сформовано уряд

У червні 1945 р. договір між ЧСР і СРСР юридично закріпив рішення з'їзду в Мукачеві. 22 січня 1946 р. було видано указ Президії Верховної Ради СРСР про утворення в складі УРСР Закарпатської області. Цей акт одночасно ліквідовував Закарпатську Україну як державне утворення.

Виступаючи 30 червня 1945 р. на VII сесії Верховної Ради УРСР  М. Хрущов заявив, що український народ вперше возз'єднався в єдиній українській державі.

Останню крапку у визначенні повоєнних кордонів України було поставлено 10 лютого 1947 р. під час підписання радянсько-румунського договору, за  яким до УРСР відходили Північна Буковина,  Хотинщина, Ізмаїльщина, тобто юридично закріплювалися кордони, встановлені в червні 1940 р.

Завершилось формування території України у 1954 р,коли була проведена помпезна кампанія святкування 300-річчя Переяславської угоди. Країною прокотилась широка хвиля пропагандистських заходів. Центральною подію ювілейних торжеств стала передача Криму Українській РСР. 19 лютого 1954 р. Президія Верховної Ради СРСР, мотивуючи своє рішення спільністю економіки, територіальною близькістю та тісними господарськими та культурними зв’язками між Кримом та Україною, прийняла указ «Про передачу Кримської області із складу РРФСР до складу УРСР».  Приєднання Криму додало Україні низку економічних і політичних труднощів. У результаті війни і депортації татар у регіоні запанував економічний хаос. До того ж росіяни, що проживали в Криму (860 тис. чол.), чинили опір будь-яким спробам українізувати життя області.



Отже, врегулювання територіальних питань мало для України такі наслідки:

  • були остаточно встановлені та юридично закріплені кордони республіки;

  • збільшилася територія УРСР;

  • відбулись демографічні зміни у складі населення;

  • українські землі було об'єднано в кордонах однієї держави




  1. Наведіть конкретні факти прояву геноциду в історії. Чи знайшло людство на сучасному етапі протидію політиці геноциду? Відповідь обґрунтуйте.

Геноцид – це цілеспрямовані дії з метою знищення окремих груп населення чи цілих народів за національними, етнічними, релігійними чи расовими мотивами. Вчені вважають геноцид ранньою формою дискримінації. З 1948 року геноцид вважається міжнародним злочином. Історія знає чимало прикладів геноциду. Геноцид індіанців розпочався з відкриттям у 1492 році Х. Колумбом американського регіону – регіону етнічного розселення індіанських племен. У Латинській Америці геноцид полягав у масовому винищенні індіанських родин, їх дітей. Чимало індіанців потрапило в рабство до європейських колоністів. Було знищено держави інків, майя та ацтеків. У Північній Америці багато індіанців було винищено у ході колонізації регіону англійцями, а також у ході війни за незалежність США (1775-17 ). До 20 століття існувала система резервації та сегрегації – окремого місця проживання індіанського етнічного населення. Наразі депопуляція індіанців не визнається урядом США як геноцид. Геноцид черкеського народу – це цілеспрямоване знищення та переселення з етнічної Батьківщини понад 90 % черкесів(адигів), здійснене політичним та військовим керівництвом Російської імперії в ході Кавказьких воєн 1763-1864 рр. Ця територія була заселена російськими селянами, козаками, греками та вірменами. На разі на історичній Батьківщині залишилося менше 10% адигів. Інші загинули у ході війни, від епідемій хвороб, потонули під час переправи по Чорному морі, або ж були витіснені до Туреччини. Російська влада наразі не визнає геноциду адигів і намагається приховати офіційні документи. Геноцид черкесів визнано парламентом Грузії. Геноцид вірмен у Туреччині – це геноцид 1915 року проти вірменського населення Османської імперії. Здійснювався шляхом фізичного знищення та депортації, яка неодмінно призводила до неминучої смерті. Геноцид вірменів був визнаний більшістю країн Європи та Америки. Протягом 1914-1923 рр. відбувся геноцид понтійських греків молодотурками (представниками політичної партії, які мали на меті повалення султанату). Число жертв геноциду, за оцінками істориків, становить від 350 тис. до 1,7 млн. чоловік і полягав у фізичному знищенні грецького населення у ході та після Першої світової війни. Населення, що залишилося живим, було переселено до Греції у 1924 році за грецько-турецьким договором про обмін населення. Протягом 1933-1945 рр. нацистським урядом Німеччини(ІІІ Рейху) проводилося масове знищення представників неарійської раси – євреїв, рома, слов’ян та інших європейських народів. Наймасовішому знищенню підлягали євреї та цигани. За різними оцінками під час геноциду ромів загинуло близько 1,5 млн. осіб. Окремим прикладом геноциду є Голокост – масове винищення євреїв у нацистській Німеччині, країнах-союзниках та окупованих ними територіях. Він полягав у фізичному винищенні єврейського населення. За різними оцінками було вбито до 6 млн. євреїв. За дії, спрямовані на захист єврейського населення у роки Другої світової війни, ізраїльський уряд надає рятівникам звання «Праведник світу». Геноцид у Руанді – дії тимчасового уряду Руанди щодо представників народності тутсі та проти частини народності хуту, які дотримувалися поміркованих політичних поглядів у 1994 році. Було знищено близько 800 тис. чоловік за 100 днів перебування при владі тимчасового уряду Руанди. Геноцид у Сребрениці – воєнний злочин, скоєний у ході Боснійської війни 1995 року, що полягав у масовому вбивстві боснійськими сербами близько 8 тис. боснійських мусульман чоловічої статі віком від 12 до 77 років, у районі міста Сребрениця. Геноцид у Дарфурі – це найновіший акт геноциду, що почався у 2003 році і триває до наших днів. Жертвою цього злочину є осіле африканське населення Дарфура (західна провінція Судану). Має етно-політичний характер. Організований владою Судану та арабськими кочовиками. Число жертв – 180 тис. чоловік. Окремим випадком є акт геноциду проти українського народу. У 1932-1933 рр. було проведено масовий, навмисно організований радянською владою голод, який став причиною масових втрат серед селянського населення на території УСРР, окрім 7 західних областей та Південної Бессарабії (які тоді не входили до складу УСРР), Криму (який тоді перебував у складі РСФРР), а також Кубані, частині Білоруської СРР, Казахстанської СРР, Північному Сибіру. Втрати серед українського населення, за оцінками дослідників, становлять близько 10 млн. чоловік. 24 країни світу офіційно визнали Голодомор актом геноциду українського народу. Офіційна влада України у 2006 році визнала Голодомор актом геноциду, а у 2010 році винними було визнано Й. Сталіна, Л. Кагановича, П. Постишева, В. Молотова,
С. Косіора, М. Хатаєвича, У.Чубара.

На мою думку, механізм протидії геноциду так і не знайдено. Допоки існують тоталітарні, авторитарні (диктаторські) системи, доти буде існувати його загроза. Єдина можливість зупинити таку злочинну державну політику – дотримання основних демократичних прав та свобод, припинення воєн, засудження будь-яких конфліктів, втручання міжнародної спільноти. Тільки спільними зусиллями демократичного світу можна ліквідувати прояви геноциду.


План з теми. Тези виступу.
Складіть розгорнутий план з теми «Дисидентський рух в України».
І. Зародження дисидентського руху.

1. Причини виникнення дисидентства на Україні:

а) лібералізація життя суспільства;

б) політична монополія КПРС;

в) антикомуністичні виступи в Польщі та Угорщині 1956 р.;

г) русифікація соціальної та культурної сфери;

д) створення міжнародних правових організацій;

е)припинення збройної боротьби ОУН, УПА на території України.

2. Форми дисидентської боротьби:

а) протести;

б) поширення листівок;

в) звернення до керівників країни;

г) листи до ООН та інших міжнародних організацій;

д) «самвидав»;

е) створення нелегальних організацій, акції солідарності з опозиціонерами інших соціалістичних країн.

3. Течії дисидентства:

а) національно-визвольна;

б) правозахисна;

в) релігійна;

г) ліберальна.
ІІ. Розвиток дисидентського руху у 50 першій половині 60-х рр.

1. Дисидентські організації:

1) Реалістичний робітничий гурток(1956 р.);

2) «Об’єднання» (1956-1959рр.);

3) Українська робітничо-селянська спілка (1958-1961 рр.);

4) Український національний комітет (1958-1961 рр.);

5) Український національний фронт (1964-1967 рр.).



2. Зародження та розвиток «шістдесятництва».
ІІІ. Дисидентський рух другої половини 60-80-х рр.:

1. Методи боротьби:

1) масові заходи;

2) листи-протести: а) 4 вересня 1965 р. – в кінотеатрі «Україна» під листом підписалося 140 чоловік; б) листопад 1965 р. – лист, підписаний П. Майбородою,
Л. Костенко, І. Драчем, О. Антоновим; в) 1968 р. – під листом підписалося 139 чоловік.

3) відкриті листи-звернення до міжнародних організацій та урядів демократичних країн;

4) «Самвидав»: а) 1965 р. – «Інтернаціоналізм чи русифікація» І. Дзюби; б) 1966 р. – «Правосуддя чи рецидиви терору», 1967 р. – «Лихо з розуму» В. Чорновола; в) 1967 р. – «Українська інтелігенція перед судом КДБ» І. Світличного; г) 1970 р. – «Мойсей», «Серед снігів», «Репортаж із заповідника імені Берії» В. Мороза; д) 1970-1972, 1974 рр. – журнал «Український вісник» під редакцією В. Чорновола.

5) солідарність з народами, які зазнавали утисків з боку тоталітаризму;

6) створення правозахисних організацій, індивідуальні протести: а) 9 листопада
1976 р. – Українська Гельсінська група на чолі з М. Руденком.
IV. Боротьба влади з дисидентами:

1. Арешти:

1) серпень-вересень 1965 р. – перша хвиля(25 чоловік);

2) 1970-1972 – друга хвиля(100 чоловік);

3) початок 1980-х – третя хвиля(60 чоловік).



2. Ізоляція в психлікарнях;

3. Показові судові справи: 1961 р. – «справа юристів» над членами УРСС

4. Позасудові переслідування: 1) звільнення з роботи; 2) виключення з профспілок та партії; 3) позбавлення громадянства; 4) організація громадського осуду.

Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3   4   5   6   7   8   9

Схожі:

Комунальний навчальний заклад Київської обласної ради icon Комунальний вищий навчальний заклад
Засновник: Комунальний вищий навчальний заклад «Херсонська академія неперервної освіти» Херсонської обласної ради
Комунальний навчальний заклад Київської обласної ради icon Комунальний вищий навчальний заклад
Засновник: Комунальний вищий навчальний заклад «Херсонська академія неперервної освіти» Херсонської обласної ради
Комунальний навчальний заклад Київської обласної ради icon Комунальний вищий навчальний заклад
Засновник: Комунальний вищий навчальний заклад «Херсонська академія неперервної освіти» Херсонської обласної ради
Комунальний навчальний заклад Київської обласної ради icon Комунальний вищий навчальний заклад
Засновник: Комунальний вищий навчальний заклад «Херсонська академія неперервної освіти» Херсонської обласної ради
Комунальний навчальний заклад Київської обласної ради icon Комунальний вищий навчальний заклад
Засновник: Комунальний вищий навчальний заклад «Херсонська академія неперервної освіти» Херсонської обласної ради
Комунальний навчальний заклад Київської обласної ради iconКонкурс «юні екскурсоводи»
Комунальний заклад Київської обласної ради Центр творчості дітей та юнацтва Київщини
Комунальний навчальний заклад Київської обласної ради iconКомунальний заклад «навчально-виховний комплекс «загальноосвітний навчальний заклад-дошкільний навчальний заклад №24» кам'янської міської ради
Навчальна: на конкретних прикладах показати учням можливості музичного мистецтва виражати різноманітні настрої та почуття людини;...
Комунальний навчальний заклад Київської обласної ради iconОбласної державної адміністрації комунальний вищий навчальний заклад

Комунальний навчальний заклад Київської обласної ради iconОбласної державної адміністрації комунальний вищий навчальний заклад

Комунальний навчальний заклад Київської обласної ради iconКомунальний заклад херсонської обласної ради



База даних захищена авторським правом ©biog.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка