Конкурс на кращу туристсько-краєзнавчу експедицію учнівської молоді з активним способом пересування



Скачати 287,82 Kb.
Дата конвертації28.09.2017
Розмір287,82 Kb.
ТипКонкурс

Вільшанська загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів

Вільшанського району Кіровоградської області



Конкурс на кращу туристсько-краєзнавчу експедицію учнівської молоді

з активним способом пересування

«Мій рідний край»



по річці Синюха,

яка протікає територією Вільшанського району


900977144.jpg

Керівник проекту : вчитель географії Вільшанської ЗОШ

КРАСОТА О.В
Зміст


  1. Анотація. Ст. 2

  2. Опис маршруту. 3

  3. Підготовка до експедиції. 4

  4. Відомості про район експедиції. 4

  5. Хід експедиції (по пунктах перебування):

    1. Село Плоско-Забузьке. 5-9

    2. Село Добрянка. 10-14

    3. Село Дорожинка. 14-20

    4. Село Осички. 20-23

    5. Селище Вільшанка. 23-33

    6. Село Калмазово. 34-38

    7. Станція Синюха. 39-42

  6. Висновки експедиції. 43

  7. Додатки :

    1. Історична довідка. 44

    2. Географічна довідка. 45

    3. Фотоматеріали. 45-48


Посил на інформаційні ресурси

при підготовці матеріалу


  1. Вільшанський молодіжний сайт OLSCANKA.AT.UA

  2. Перший неофіційний сайт про Вільшанку та Вільшанський район.

  3. Офіційний сайт Кіровоградської обласної державної адміністрації.

  4. Сайт газети Вільшанської райдержадміністрації «Зорі над Синюхою».

Анотація

Туристсько-краєзнавчий спуск за течією річки Синюха, яка протікає в межах Вільшанського району,по маршруту с.Плоско-Забузьке-Добрянка-Вівсяники-Осички-Вільшанка-с.Калмазове-ст.Синюха з виходами до природніх і історичних пам’яток. Похід розрахований на 3 дні з двома ночівлями,загальною протяжністю 28км,для старшої вікової групи юнаків 15-17 років ,особливої фізичної і плавальної підготовки, що відвідують тренування веслувальників при Вільшанській ДЮСШ «Елін».



900977144.jpg

Так як Вільшанка має прекрасну веслувальну базу,що забезпечена інвентарем і плав - засобами (байдарки , каное, моторний човен),має в своєму розпорядженні кваліфікованого тренера , а також рятувальними засобами, в якій тренуються школярі загальноосвітньої школи для популяризації спорту і вивчення історії та природи рідного краю,даний похід здатен виконувати декілька поставлених цілей одночасно:



  1. Пошуково-дослідницька діяльність.

  2. Краєзнавча робота та природознавча робота.

  3. Розвиток туристичного спорту.

  4. Пропаганда здорового способу життя.

  5. Робота над згуртуванням дитячого колективу.

  6. Розвиток запитів та потреб підлітків у спілкування.

  7. Естетичне, моральне та фізичне виховання.

Маршрут

391196000.jpg

Даний маршрут може бути пройденим і любителями –веслувальниками ( для цього потрібні надувні човни) , або ж маршрут може бути пройдений пішим ходомза 4 дні з 3 ночівлями.



47042521.jpg

Підготовка до експедиції

Найважливіше водно-транспортне питання було вирішене, команда набрана, передсплавний інструктаж проведений, похідне спорядження готове, справа залишалася за малим – необхідно було починати.

Основна частина команди з виїхала з Вільшанки у напрямку Плоско-Забузького о 5 годині ранку рейсовим автобусом з усім спорядженням,добре , що автобус в даному напрямку йде напівпорожній.

Так команда зібралася біля річки у передчутті цікавої, насиченої подіями і емоціями подорожі, в очікувані каное і байдарок , що мав підвести тренер Крайтор Сергій Петрович на своєму власному транспорті .


Відомості про район експедиції

Територія у межиріччі Південного Бугу і Синюхи – це та земля, про яку з давніх-давен складалися легенди. Саме у цих степах селяни не залишали на ніч плуга, бо заросте травою – на ранок не знайдеш. А в річку встроми дишло – і не впаде: така щільність від риби. У небі тісно було від птаства, у полі – від тварин. Незчисленні табуни диких коней-тарпанів розгулювали берегами річок.Так було з часів, коли ці землі належали Київській Русі. У середині XIII століття все різко змінилося – вогненним смерчем пронеслися над квітучим краєм монголо-татарські полчища, витоптавши копитами і випаливши вогнем усе живе. Хто вижив – утік на Лівобережжя Дніпра. Довгі три століття місцевість залишалася Диким полем.


Та у кінці століття п’ятнадцятого почався зворотний процес. Тепер вже задніпровські землі, захоплені польськими феодалами, стали нестерпними для українців, що страждали від нещадного гноблення та католицького приниження. Рятівним краєм став простір між Виссю і Синюхою – вільні землі. І подалися відчайдушні перебіжчики шукати кращої долі. „Як перейшов Вись, то тільки п’ятами блись”, - склав у ті часи народ поговірку.
І почало відроджуватися обезлюднене Дике поле. Поселень після татарського спустошення тут ще не було. Але шукачі щастя облаштовували „уходи”, тобто тимчасові мисливські, рибальські, бортніпромисли, де запасалися на всю зиму провіантом. А щоб захиститися від нападників, насамперед кримчаків, брали з собою зброю. Так у цих краях виникло козацтво. Поступово освоюючи степи, відчували перебіжчики живильний дух свободи. І почали ставити на нових землях „городці”, потихеньку самі робилися господарями своїх обійсть.


Хід експедиції


Пункт №1

Село Плоско-Забузьке

Це не тільки старт походу , а одна із насичених історичними місцями точка нашої подорожі. Що ж привернуло нашу увагу?

.Село Плоско-Забузьке розташоване навпроти села Федорівка через Синюху,але Федорівка - це вже Добровеличківський район.

Тут, в урочищі Куца Балка, знайдено рештки поселень трипільської культури, тут кочували і оселялися на берегах тепер майже пересохлої річечки Антонівка скіфи, тут знайдено жертовні скіфські камені, тут височіють Королівські скали, яким не один мільйон років. Колись саме по річці Синюха проходив кордон між Річчю Посполитою і Російською імперією. А у трагічному для нашої території серпні 1941-го у Синюсі загинуло при відступі більше 10 тисяч воїнів Червоної Армії під командуванням генералів Понєдєліна таМузиченка. А ще тут у всі часи проживали люди добрі, співучі,хлібосольні

.06630057.jpg

На території Федорівки відокремлено дві заповідні зони - Балку Куцу та урочище Макітри, назване так за круглу форму, які розташовані зовсім поруч. Вони цікаві тим, що саме тут ІV-ІІІ тисячоліттях до нашої ери проживали наші родичі-попередники - трипільці. Колись Балка Куца була земельними угіддями місцевого колгоспу і розорювалася та засіювалася.

З кожною такою дією на поверхні з'являлися рештки глиняних виробів трипільців. Тепер вони залягли на глибині штика лопати, а то й мілкіше. Тут можна легко знайти розбиті колесами та плугами глиняні черепки, яких тут заховано десятки тонн, наконечники стріл, залишки цегли трипільської доби, виготовленої за цікавою технологією на зразок сучасних теплозберігаючих шлакоблоків, шматки такої ж підлоги.

00736487.jpg

Трипільці будували житла, подібні до наших, навіть у декілька поверхів. Про масштабність федорівського поселення говорить площа заповідної зони - більше 30 квадратних кіло-метрів. А якщо до неї додати ще майже таку ж за розмірами, яка, на жаль, не стала заповідною, то сміливо можна говорити, що населення трипільського села складало не менше 10-15 тисяч чоловік. Наші предки носили вичинений шкіряний одяг, користувалися глечиками і великими глеками для зберігання зерна, горщиками, навіть декоративними тонкостінними глиняними вазами для квітів. Вони селилися у захищених природою місцях. Ось і у нас їхнє поселення з трьох сторін захищала балка, а четверта - давала вихід до води. Наявність лісу забезпечувала людей м'ясом, шкірою для одягу, дровами для приготування їжі та опалення жител взимку, а ще гриби та ягоди. Трипільці займалися традиційно землеробством, збиральництвом та тваринництвом.

Згодом на зміну трипільцям прийшли скіфи. Це не означає, що трипільці зникли водночас. Не одне століття йшла поступова асиміляція місцевого і прийдешнього народів. Ті, кого ми називаємо скіфами, - це степовий народ, який сформувався на основі двох культур - трипільської та кочових племен. І вони - наші попередники, наші земляки - кочували, випасаючи домашніх тварин, та частково займалися землеробством у ІІІ-ІІ тисячоліттях до нашої ери. І трипільці, і скіфи через тисячоліття утримують зв'язок з нами через легенди та перекази. Тому романтики-земляки вірять, що біля Новомихайлівки у густий туман, який часто котиться Куцою Балкою, уважно вдивляючись у нього, можна побачити низеньких пелехатих витривалих скіфських коників, криті одноосні та двоосні візки, в яких їдуть жінки та діти, широкоскулих та чорнооких чоловіків-скіфів на конях, у гостроверхих шапках, з короткими мечами-акінаками при боці, а ще жерців, що ведуть процесії до жертовного каменя.

x_1222ea93.jpg

На правому березі Синюхи, лежать величезні валуни-брили, частина яких "проростає" з Українського кристалічного щита Східно-Європейської платформи, а частина, як стверджують географи, була занесена при просуванні льодовика з Півночі. Цікавий факт, який до сьогодні залишається без наукових пояснень: кожен валун - великий чи зовсім маленький - у трьох місцях перепиляний на рівні частини, причому майже повністю.

Це стосується і тих каменів, які лежать у Синюсі. Ось таку таємницю залишили для нас трипільці чи скіфи. Каміння знає її, але мовчить...

На фото село Плоско-Забузькеx_a65d6cc0.jpg

Цікавий історичний факт , який нас зацікавив ,--що в селі Плоска існувала Церква Різдва богородиціХрам засновано: 1786 р.Церква Різдва богородиці збудована в 1786 р. В 1901 р. ця споруда ще стояла, але вже був дозвіл її розібрати. Нова церква збудована в 1889 – 1893 рр. – дерев’яна п’ятиверха, на кам’яному фундаменті. Над притвором – шатрова дзвіниця .В якому році зникла не відомо, зараз церкви нема .

Опис роботи

Загальна протяжність нашого маршруту складала 28 кілометрів, які для зручності було заплановано пройти за 3 дні із розрахунку не просто у спортивному темпі подолати відстань, а в неспішному русі знайомитися з місцевістю, природою, фотографувати, купатися, а надвечір мати можливість порибалити, відвідати найближчий населений пункт для вивчення історичних місць, або поповнення водними і іншими запасами, посидіти біля вогнища. Неглибока річка Синюха в частих місцях має доволі сильну течію, протікаючи у скелястому розломі земної кори.



08844286.jpg

x_71081336.jpg

Геологічні дослідженння показали що з півночі на південь Вільшанського району проходить гранітний розлом.


На лівому березі річки Синюха , в північній окраїнні села Осички знаходиться велика площа піщаника , сліди льодовикового періоду .

Особливості пункту №1
У зв’язку з цим зачепити й прорізати дно підводними каменями було елементарно просто навіть за невеликої швидкості. Але й спокійно проходити повз неймовірно прекрасні краєвиди було злочином проти самих себе, адже як можна спокійно минати недоруйновані часом і людьми млини ХІХ століття, невеличку гідроелектростанцію, розрекламовану ще Штепселем і Тарапунькою (були такі у 50-60-х роках радянські гумористи), порослі ліліями ділянки Синюхи й райдужні переливи у сонячних променях води бурхливих течій на порогах…

x_20b8a61c.jpg

Пункт №2

Село Добрянка

Село Добрянка-найбільше село Вільшанського району.І першим зустрічає нас новозбудований міст , що мав спростити шлях від Ново-архангельська до Гайворону.

x_afc4bbdc.jpg

Недобуваний міст біля Добрянки



x_a670e057.jpgПам’ятник Герою Радянського Союзу О. Зайковському, іменем якого назване місцеве сільське господарство.

x_5a77bcd3.jpg

Центральна садиба і школа села Добрянка.



x_345eb59e.jpg

x_ab4ac523.jpg

Село Добрянка нас зацікавило своєю історією,адже один із районів села в народі називають Татаркою.Ось саме цю балку Татарку і хотілося побачити, адже не тільки вона має гарну історію, щей по ній протікає ліва притока Синюхи - Сухий Ташлик.

А почалося все із славнозвісного народного героя часів козаччини Івана Сірка. Повертався він із Торговиці над Синюхою. І несподівано неподалік річки Сухий Ташлик, верстах у трьох від сучасного села Трояни, зіткнувся з чималим татарським загоном. Оскільки кошовий отаман не упускав жодної нагоди погромадити бусурманські ребра, він, не вагаючись, повів атаку на лави чужинців. Кілька годин тривала кривава січа, десятками татарських і козацьких трупів вкривався ковиловий степ. Не витримали натиску січовиків татари, не багатьом з них вдалося дістатися Синюхи і переправитися у свої володіння. Козаки у тому бою втратили чимало полонених, захоплених нападниками у місцевих селах, повернули людям награбоване майно.
Те місце, де відбулася сутичка козаків з кримчаками, приблизно за двадцять кілометрів від Добровеличківки, за три - у бік Тишківки строго на північ,поблизу  с.Добрянка. Називається місцевість Балка Татарська.

У тридцяті роки минулого століття люди тримали там левади. Обробляли їх, знаходили уземлі підкови, зброю, зітлілі кістки. Цілком вірогідно, що саме тут загін Івана Сірка розгромив татарський роз'їзд.А можливо і князь литовський Ольгерд у битві при Синіх водах розбив ординців саме під

Добрянкою, а не під Торговицею,про це ще науковці сперечаються,звідки ж така назва Татарка , що закріпилась в назві левади у місцевих жителів.
ЛІВА притока Синюхи р.Сухий Ташликx_c225c868.jpg


БАЛКА ТАТАРКА

x_0427a0f5.jpg

Що вдалося дізнатися у місцевих жителів:

В 1934 році в гирлі річки Сухий Ташлик, при впаданні в річку Синюха , учні Добрянської семирічної школи знайшли зуб мамонта (за вірогідністю на цьому місці , що на фото).



Пункт №3

Село Дорожинка

Саме село не знаходиться на березі Синюхи,але воно варте ,щоб ми його відвідали.Назване село від великої дороги на Одесу .Біля села2 курганавеликих і декілька малих Через поля села Дорожинки проходить вал,що носить назву Змієвина.

За легендою, їх проорав Змій, який постійно нападав на жителів аж поки Кирило Кожумяка (за іншими версіями легенди ковалі Кузьма та Дем'ян) не поборов його і не запряг до плуга. Земля, вивернута з борозни, проораної Змієм, й утворила величезні насипи. Дотягнувши плуг до річки (або за іншими версіями до моря) Змій від утоми та спраги випив занадто багато води й луснув, а вали люди назвали Змієвими.http://olshanka.at.ua/_nw/15/s13540291.jpg

Більшість дослідників вважає, що високі насипи великої довжини виконували роль суцільних загороджень і були ефективними засобами захисту осілого населення лісостепу від легкої кінноти степових кочівників, зводячи нанівець їхню головну перевагу — швидкість просування та раптовість нападу. Те, що загроза йшла зі степу, підтверджує конструкція валів та загальна спрямованість їхніх ліній — вали віялом розходяться з півночі на південь та південний схід, утворюючи паралельні лінії.

Те, що зараз виглядає як залишки невиразних земляних насипів, колись було потужним та складним укріпленням — суцільні вали висотою 10-15 метрів, шириною основи до 20 метрів, на дерев'яному каркасі, в деяких місцях у вигляді 5-6 паралельних земляних укріплень, з ровом глибиною до 2-3 метрів. Будівництво таких споруд вимагало величезної кількості людей та централізованого управління, тобто було можливим лише за умови існування держави на цих територіях. Тому в історичній науці довгий час вважалося, що ці укріплення були побудовані за часів Київської Русі, хоча є багато аргументів на користь того, що були вони створені набагато раніше. свідчить і те, що вже за руських часів виникнення Змієвих валів мало вигляд легенди.

Є підстави стверджувати, що Змієві вали були споруджені набагато раніше племенами, які заселяли територію українського лісостепу та мали державну організацію. Ними могли бути скіфські племена доби раннього заліза (7-6 ст. до н. е.) або племена черняхівської культури (2-6 ст. н. е.) Дендрологічний та вуглецевий аналіз залишків дерв'яних укріплень в валах дозволяє зробити висновок, що вали були побудовані готами.Більша частина Змієвих валів розорена. Руйнування триває і в наш час.



Що вдалося дізнатися від місцевих жителів

Село було засновано 1769 році.ІснувалаЦерква св.Іоанна Богослова перетворена з уніатської на православну в 1794 р. Церква була з 1769 р. – дерев’яна у вигляді хати, обмазана глиною, дах солом’яний. Нова кам’яна церква св.Миколи збудована в 1807 р. В 1866 р. прибудована дзвіниця . Церкви нема ,зруйнована за часів радянських.

Село Дорожинка щей цікаве тим що по цьому населеному пункту проходить природня межа природніх зон лісостепу і степу,саме про що свідчить яскравий різнобарвний рослинний світ урочища «Дорожинський ліс»

"Дорожинський ліс" площею 62 га. Основну площу займає лісова рослинність, невеликими фрагментами зустрічається лучна рослинність.

213745731.jpg

1381100.jpg

Серед лісової рослинності найбільшу площу займає дубовий ліс зі значною домішкою черешні і клена татарського з домінуванням у трав'яному ярусі егоніхона фіолетово-голубого.



547615895.jpg

В підліску в цих лісах зустрічаються ліщина, глід, свидина, бирючина, бруслина бородавчаста. В трав'яному ярусі звичайними є типові види дубових лісів Лісостепу України - просянка розлога, перлівка поникла, конвалія, медунка м'яка.



x_1f32b4d7.jpg

Два види - лілія лісова та коручка морозниковидна - занесені до Червоної книги України. Ціннішим є зростання у лісі півників угорських і, особливо, півників злаколистих.



82786564.jpg

Лучна рослинність відмічена на невеликій площі в мікрозниженні серед лісового масиву і представлена угрупованнями пирію повзучого з участю шоломниці звичайної, м'яти водяної, плакуну прутовидного, вовконогу високого. Тут зростають і лісові види - буквиця лікарська, дзвоники кропиволисті, ранник вузлуватий і деякі інші.



372317274.jpg

Знаходячись серед розораних земель, лісовий масив є притулком для багатьох тварин. Цей лісовий масив характеризується великим різноманіттям дендрофільних тварин, чим вигідно відрізняється від більшості досліджених заліснених ділянок області.Його характерними рисами є наявність птахів-дуплогніздників, хижих птахів, висока чисельність птахів-кронників і синиць, що більш характерно для лісів північної частини лісостепу. З хижих птахів масив населяє не менше трьох пар канюків, 1-2 пари яструба великого. Звичайними є великий строкатий дятел, малий строкатий дятел, повзики, синиці великі, мухоловки сірі.Дорожинський ліс - місце розмноження диких свиней, козуль, лісової куниці. Сліди життєдіяльності цих тварин зустрічаються досить часто, що свідчить про їхню високу чисельність. У лісі в невеликій кількості мешкає борсук, занесений до Червоної книги України. Серед рідкісних комах у цьому лісі виявлений жук-олень, також занесений до Червоної книги України.Ця ділянка лісу, де представлені субсередземноморські та центрально-європейські види рослин, популяції орхідей та лілії лісової, багата фауна, є однією з найцінніших серед лісів Кіровоградщини і її неодмінно слід зберегти.

Ще кілометр-другий і місце таборування і першої ночівлі було знайдене. А обиралося вони з обов’язковою наявністю сухостійних дерев чи сухого гілля для кострища і на достатній відстані від помешкань місцевих жителів, адже з розповідей , бувало і рушницю наставляли і вночі у гості заїжджав місцевий молодіжний «бомонд» для з’ясування причин появи непроханих гостей. А далі збір сухого гілля для вогнища, визначення чергових кухарів, торгово-експедиційної групи для вилазки в село за водою, крупами. Спроби упіймати рибу і не просто, а на сало, адже черв’яків з собою ми не брали і не водилися вони в землі на березі. Яке ж було здивування, коли з’ясувалося, що риба не є шанувальницею стратегічного українського продукту чи якась дивна тут водилася.Чомусаме дивна судіть самі це рідкісний вид у Синюсі-сонячна риба , як називають її місцеві сільські рибалки. З вигляду чи то йорж , чи то окунь ,- судіть самі:

25463461.jpg

Далі вечеря і розподіл на ночівлю в намети згідно складу екіпажів наших човнів



x_3de22993.jpg

Зранку над річкою встановилася пара, з берега навпроти лунали ранкові співи півнів, але через втому попереднього дня на ранкову риболовлю бажаючих, ще й на сало, ловити не знайшлося. Невдовзі ми довідалися, що перед сніданком в обов’язковому порядку для всіх без виключення проводиться фізична зарядка.Далі чергові мальовничі краєвиди з чергуванням заліснених, степових і скелястих берегів, отриманням у рибалок інформації щодо вподобань місцевої річкової живності. Парадокс у тому, що після десятка-другого подібних допитувань рибалок – на човнах і берегових почало складатися враження, що у Синюсі риба не водиться взагалі, хоча декілька років тому була і доволі непогана. Зате впіймали черепаху і вужа.



45530194.jpg

95478667.jpg

61453863.jpg

(Під час «фото-сесії» з представниками місцевої фауни жодна людина і тварина не постраждала)

Після Дорожинки попереду нас чекало село-сусід Вільшанки – Осички. Тож наша експедиція була в самому розпалі і апетит до мандрів все підвищувався.

Пункт№4

Село Осички

Село розташоване на лівому березі Синюхи.



x_a025cef4.jpg

Село розташоване на повороті Синюхи між скелями Українського кристалічного щита. Воно цікаво розташоване на намитому пісчанику,що утворився після танення четвертинного зледеніння, де цікавим є те ,що фракції піску відокремленні чіткою грануляцією і використовуються в господарському будівництві місцевого населення,існує два кар’єри - піщаний і жорств’яний,а подекуди можна зустріти і окремі валуни - морени. На покладах піску штучно насаджений сосновий бір , що і утворює заповідне урочище «Осичківське». Село Осички невелике ,люди виїхали до Вільшанки, а с. Малі Осички взагалі зникло і жодного жителя уже не проживає. В цьому році реструкторизована місцева школа, то ж це ще одна причина виїзду людей.



Що вдалося довідатись від місцевих жителів

У 1892 році селяни с.Осички розкопали курган ,щознаходиться на 5-6 верст від Вільшанки по дорозі в Добрянкуселяни знайшли в кургані - кам'яний склеп. У милю до цього кургану, ближче до Вільшанки, стоїть курган, про який переказ говорить, ніби-то в ньому заритий цілий віз срібної та золотий посуд, награбоване гайдамаками під час уманської різанини. У 1892 р. селяни взялися за розкопку цього скарбу. Прокопали 2 аршини і знайшли: спис, стремено, срібну мисочку і частина якогось посудини. Поліція припинила ці розкопки.


Весною 1893 р, після повені, вода вимила кістки людини, вудила, стремена, меч завдовжки в аршин, пряжку і золоту монету візантійскаго імператора Геракліт (610-641 р.). Все це було розламаношукачами, за винятком монети, яка згодом надійшло в Одеський Археологічний Музей.

Опис маршруту.

А супроводжувати далі нас узявся місцевий лебідь. Певно, на його територію зайшли і він вирішив проконтролювати ситуацію і непроханих гостей, то зникаючи у повітрі, то знов з’являючись на воді.

Ще не згадував, але не можу не оминути, що протягом всього шляху здивувала значна «лисість» дерев на берегах від бичу цього року, американського метелика, який в цих краях називають «осельня».

Затаборилися цього дня ми порівняно рано, адже до кінцевого пункту маршруту залишалось менше 15 кілометрів і прив’язувалися наші ночівлі в подорожі до населених пунктів, що траплялися на шляху. Цього разу ми зупинилися на протилежному березі села Осички, яке останнім часом, нажаль, замайоріло у обласних засобах масової інформації через закриття в ньому школи і це за умови, що першими, хто зустрів нас у його межах були хлопчаки-рибалки, які з цього навчального року у школу мусять добиратися у районний центр за 10 кілометрів. 18 учнів у школі з цього року стало недостатньою кількістю для її функціонування. На рівному березі, у залісненій місцевості, на просторій галявині з облаштованими для риболовлі місцями виявилося воно просто шикарним. Звична процедура встановлення наметів і призначення чергових цього вечора була розбавлена прибуттям приємних гостей. Приємно доповнене візитерами наше звичне меню цього вечора, мало можливість розширитись завдяки нарешті впійманій, ще й прийнятних розмірів, рибині.

Особливості маршруту № 4

Провели звичну процедуру розбиття наметів, визначення чергових групи, Скоро стемніло і на всіх чекала, як завжди, смачна вечеря, після чого відро завареного чаю, котрий довше звичного цього вечора затримав нашу компанію біля кострища.



x_f051882b.jpg

День був насичений подіями і поговорити було про що. Хтось зауважив, що особливо не достає гітари, яка б розмалювала додатковими фарбами вечір,. Тоді всіх зацікавили зорі і сузір’я на небі, потім зачепилася тема історії.



x_d7eafec0.jpg

Вранці відбулася вже знайома процедура підйому із фіззарядкою, сніданком, чаєм, збором наметів, спальників, іншого спорядження і відбуттям з гостинного берега.Купання у теплій як парне молоко воді, засмагання на вигрітих сонцем берегових кам’яних валунах, гідромасаж течією біля каменів-порогів, а за бажанням насолода від самосплаву – підхоплення і перенесення тебе потужною течією зо два-три десятки метрів на глибину, де вона вагомо слабшала. Відпочинок відпочинком, а денний план ходу все одно слід було виконувати, тож невдовзі зібралися і рушили далі.



34052877.jpg

Пункт №5

смт Вільшанка

Вільшанка є нашим рідним селищем . Всі знають кожен куточок своєї малої Батьківщини,але є й такі місця, які мало кому відомі.На підході до Вільшанки з правої сторони ,з боку правобережної Вільшанки (Олешки) за течією впадає невеличка річка Репетуха.Тече через весь Вільшанський район із заходу сусіднього Голованівського району – Дорожнику, Березову Балку, Йосипівку (колишні назви: Людвінка та Юзефполь), Степанівка та Олешки, де впадає в р. Синюху. Ця невеличка річка більшу частину часу плине тихенько. А після випадання великих дощів та під час весняних повеней вона страшенно шумить, як кажуть в селі Йосипівка: "Наша річка репетує". Ті шуми та репетування ріки дали назву річці: Репетуха.



Карта Вільшанки

60350311.jpeg

x_bc32c226.jpg

Річка Репетуха

Якщо піднятися на 3 км у верхів*я Репетухи потрапляємо в с. Степанівка,в якому проживає не більше 5 сімей,так званий Костиків хутір, до якого веде гай, який в народі іменують Садочками. Садочки – воістину народна українська назва, яка передає менталітет нашого народу, ліричність та родинний затишок. Але трагедія, що трапилась тут у роки Великої Вітчизняної війни, наклала свій тяжкий відбиток на це місце. З Йосипівської сільської ради поліцаї за два дні зігнали все населення єврейської національності і втопили у криницях, замучили і розстріляли 86 чоловік, у тому числі 18 неповнолітніх дітей. Назву гаю не змінювали, але тепер її мелодійність стала втіленням вікопомної туги і жалю за кожним невинно убієнним.

За ініціативи громадської організації "Взаємодопомога вільних людей" (м. Кіровоград) та за сприяння Всеукраїнського Єврейського Конгресу в урочищі "Садочки" встановлено пам’ятний знак євреям, закатованим у роки війни.



82291192.jpg

Коли чуємо розповіді про розстріли євреїв, завжди хочеться зауважити, що розстріляли не євреїв, а людей - дітей, стареньких, жінок. Саме такі скорботні, пам’ятні знаки, участь в акціях молоді, школярів, свідків тих страшних днів змушують замислюватися, переживати душею, пам’ятати і робити усе, щоб ніколи війні не повторюватися.



Опис роботи

Ну ось і сама Вільшанка вдалині завиднівся вільшанський міст через Синюху, і сама база веслувальної спортивної школи, знайома кожному із нас хто виріс на нашій базі і берегах Синюхи.


54458152.jpg

Тихий берег Синюхи – улюблене місце місцевих рибалок та закоханих пар.



47928220.jpg

Лівий беріг Вільшанки є більш крутий і густо увінчаний скелями Українського кристалічного щита,що отримали у Вільшанців назви - «Леля», «Піка», «Качеляста», «Казан», «Муратові», «Білянка», «Різані».Деякі скелі піднімаються над водним плесом до 8 метрів. Правий більш пологий і частіше підтоплюється під час паводків.



85356995.jpg

Скала «Білянка»



47508993.jpeg
Скеля «Качеляста»
99222941.jpg
Скала «Леля»
Крім природніх красивих місць є й архітектурні –це храм Іонна

Милостивого , що знаходиться в центрі Вільшанки.



87743412.jpg

135738899.jpg

Найбільш  важливим  історично  для  кожного вільшанця  є  пам'ятник  заснуванню Вільшанки. Саме на цьому  місці  в 1774  році  була  збудована  козацька  слобода. Але  з  часом  ці  території  почали  заселяти  і  болгари, які  переселялися сюди   через  Російсько-Турецьку  війну.



http://olshanka.at.ua/_si/0/s90858807.jpg

Цей  меморіальний  комплекс  у  центрі  селища  збудований  на  честь  воїнів-вільшанців ,що  загинули на фронтах  Великої Вітчизняної  війни. До  комплексу  також входять  меморіальні  плити,на яких викарбовані  імена   учасників бойових  дій.



http://olshanka.at.ua/_si/0/s39063417.jpg
Це  гармата,що  приймала  участь  у  бойових  діях  під  час  оборони

 Вільшанки, 30-артилерійської дивізією радянських військ під  керівництвом  лейтенанта Пугасія.



http://olshanka.at.ua/_si/0/s94865647.jpg
Братська  могила воїнів, що   полягли  під  час визволення  Вільшанки.

Розташована  в центральному  парку  селища.Реконструйована  у 2009  році.


http://olshanka.at.ua/_si/0/74768416.jpg

Пам'ятник партизанам , замучених  фашистами.



http://olshanka.at.ua/_si/0/s37296568.jpg
Пам'ятник  комсомольцям  селища,споруджений  до  60 річниці  народження  ВЛКСМ.Розташований при спуску до річки Синюхи.

http://olshanka.at.ua/_si/0/s58032863.jpg
Пам'ятник  Леніну,розташований  в  центрі біля Будинку культури.

http://olshanka.at.ua/_si/0/s39651668.jpg
Пам'ятник  воїнам-афганцям,розташований   у центрі селища

http://olshanka.at.ua/_si/0/63448130.jpg
Пам'ятник відомому болгарському політичному  діячеві 

і  письменнику  Христо Ботеву  (відкритий у червні 2010 року)


http://olshanka.at.ua/_si/0/68783991.jpg

Наша красуня Синюха

125841447.jpg

96293564.jpg
Пункт№6

Село Калмазово

Історична інформаціяПро те , що поблизу Калмазово жили люди в давні часи , свідчить виявлене археологами поблизу села поселення епохи неоліту.(кінець V тисячоліття до н.е.)
З давніх давен територія , на якій розташоване село, мала велике економічне і політичне значення. Через неї ще в V столітті до н.е. скіфські землеробські племена вели хлібну торгівлю з грецькими північно-чорноморськими колоніями. Про це свідчать найдені на території в скіфських курганах фрагменти грецьких амфор IV-V століття.

А сама назва походить від козацького форпосту ,що знаходився між Голтою , Орликоми (сучасний Первомайськ) і Торговицею(Новоархангельськ) .Кіл обмазаний дьогтем для передачі світлового сигналу при наступі чужинців.



Природня довідка

Село Калмазово розташоване в місці впадіння лівої притоки синюхи Чорний Ташлик(на фото зліва видно злиття Ташлику з Синюхою). В цьому місці Синюха особливо широка , адже за декілька кілометрів підгачена дамбою Червонохутірської ГЕС



01071276.jpg«ТЕЩИН ЯЗИК»(природнє гранітне утворення,що проходить по дну річки з правого по лівий беріг поступово заглиблюючись в народі отримало назву «тещин язик»

x_6a2c95cc.jpg

x_60a39411.jpg

На фото - річка Чорний Ташлик



x_0ba3e6f4.jpg

Село Калмазово має закинутий гранітний кар’єр, затоплений водами Синюхи,що чекає свого господаря.



15855517.jpg

Те, що залишилося від колись діючого кар’єру



219050117.jpg

x_35354795.jpg

Ділянку стрімкого кам'янистого берега площею 10 га займає заповідне урочище "Калмазівське", що розташоване у Вільшанському районі.

Розглядається,як цінне родовище, містить воно золоті самородки - низку рідкісних петрофітних видів. Дуже рідкісними в Кіровоградській області та в Україні в цілому є зростаючі тут півники понтичні. Цей вид занесений до Червоної книги, як й інша зростаюча в урочищі рослина - гвоздика прибузька. Малопоширені в області види папоротей - аспленій північний, щитник чоловічий, аспленій волосовидний знайшли собі притулок у розщілинах кам'яних брил. Зростає на каменях авринія скельна, прикрашають схил чарівними квітами цибуля Вальдштейна та цибуля Пачоського. На степових ділянках розташувалися занесені до Зеленої книги України угруповання ковили волосистої.Під охороною знаходяться і рибні ресурси, зокрема сом, судак , щука , короп , лящ, які нерестяться на гранітному дні і утворють зимувальні ями.

Пункт №7

Червонохутірська ГЕС або станція Синюха

Кінцева зупинка у нашому маршруті (гідроелектростанція). Звичайно, що за масштабністю з Кременчуцькою, якою доводилося із захопленням милуватися, її не порівняти але ж і Дніпро не Синюха і у кожної своя краса



44765900.jpg

http://www.olshanka.at.ua/_ph/7/2/900444514.jpg

Вдалині можна побачити червону розвалену будівлю –панський маєток -на початку 20 століття це був млин .



78664804.jpg

http://www.olshanka.at.ua/_ph/9/2/629476723.jpg
Червонохутірська ГЕС

37235158.jpg

Відвідний карман ГЕС



42905508.jpg

Залізничний міст.Колись на ст. Синюха була своя залізнична станція і міст через Синюху побудований в 1905 році і вузькоколійка ,«кукушка», що з’єднувала смт.Підгородню- станцію Голованівськ – місто Ульянівку –місто Гайворон і місто Рудниця Вінницької області.Нажаль , на фото лиш видно , що від неї залишилось.



http://www.olshanka.at.ua/_ph/9/2/807145428.jpg

http://www.olshanka.at.ua/_ph/9/2/284340002.jpg

ВИСНОВОК експедиції

Вільшанський район - це унікальний район по розташуванню. Так, тут найбільш відповідні умови для зеленого туризму. Промисловості немає, екологія – бездоганна. Синюху з її валунами – лише на полотнах відображати. Є ГЕС, але і там красиво. До речі, на території селища, що колись обслуговувало гідроелектростанцію, була фабрика по виготовленню консервних кришок. А ще раніше – гудзикова фабрика, де з річкового матеріалу робили перламутрові гудзики. Тепер цього немає, але електроенергія виробляється стабільно – Синюха не підводить. Тут можна рибалити, збирати гриби і просто милуватися пейзажами, гідними полотен великих художників. Місцеві жителі із задоволенням зустріли б тут інвестора, здатного звести на побережжі базу відпочинку. Можна навіть санаторій, адже місцева вода за змістом радону набагато багатша, ніж аналогічна в Знам’янській водо-лікарні. Якби на базі місцевої поліклініки хтось (та хоч би і місцеве управління охорони здоров’я) вирішив улаштувати санаторій, дуже багато наших земляків (і не лише) могли б вирішити проблеми опорно-рухового апарату. Ось воно, здоров'я. Ось вони, інвестиції... Є у Вільшанському районі господарство, яке займається вирощуванням коней. Це зовсім не ті коні, яких кожен з нас представляє. Це елітні скакуни, які займають провідні місця на скачках, за яких знавці-іноземці пропонують величезні гроші. Але як продати статних, породистих красенів, які можуть дати шикарне потомство?! І сюди б зробити грошові вливання.Дивишся, і ціла галузь розвинулася б. Районна влада не скаржиться на відсутність фінансування, вона жалкує про те, що там, десь вгорі, в столиці, можливо, не бачать, а може, не хочуть помічати районні проблеми.

У селі Добрянка сім років тому побудований міст через річку Синюха. Протяжність його – 110 метрів, сама найбільша в області. Колись планували зробити сполучення між Кіровоградом і Гайвороном, не пересікаючи Миколаївську область. Це було б не лише швидко і зручно, але і вигідно. Крім того, через Вільшанський район могла б проходити траса, паралельна автобану «Київ-Одеса». Є всі можливості зробити так, щоб фургони, завантажені зерном, йшли в Південний порт через Кіровоградську область.І взагалі автомобільне сполучення могло б залишати у нас гроші, в яких ми так маємо потребу. І могло б вдихнути життя в чудовий, живописний, відкритий для добрих людей край - такий же, як і його жителі.Сьогодні статистика стверджує, що галузь туризму займає одне з провідних місць у світовій економіці. У багатьох країнах саме туристи є основними наповнювачами державних бюджетів. В Україні, на жаль, розвиткові туризму приділяється надто мало уваги, хоча в наше складне сьогодення цей вид бізнесу міг би приносити непогані прибутки кожній територіальній громаді І у нас є що показати людям! Але, спершу, потрібно самим навчитися цінувати і любити природу рідного краю та його історію. Ну що, починаємо мандрувати майбутніми туристичними маршрутами? Приємної подорожі !

Додаток 1

Історична довідка

Багато тисяч років тому давнім людям Приазов‘я були відомі ріки Голованівського та Вільшанського районів Кіровоградської і сусідніх областей України. Ту давнину підтверджує панно №7 Кам‘яної Могили, що поблизу села Терпіння Мелітопольського району Запорізької області.

Там серед інших рік Протосумеру Стародавньої Україии показані ріки Синюха, її праві притоки - Ятрань і ліва – Чорний Ташлик та інші. Важливіше те, що живучи не берегах наших рік, ми не завжди знаємо, про що говорять їх назви.

Наприклад, назву "Синюха", дехто з лінгвістів пов‘язує з синім кольором. Але, чи є для того незаперечні підстави?

У   книзі  Кифишина А.Г,  КАМЕННАЯ МОГИЛА, опыт дешифровки протошумерского архива ХІІ-ІІІ тыс. до н. э., К. 2001 рік, с. 66 ).повідомляється, що після "здійснення ритуалу розстрілу з лука небесного полога (покриву – П.Г.), та із утворених дір-зірок, за пророцтвомнічного бога Сіна, хлинули води… "( с. 502).

Тобто річка Синюхи, резюмуємо, що вона одержала назву від імені місячного божества Сіна та арійського слова га – "звичайно: " Сін, звичайно".

Згідно з шумерською мітологією, "Нанна - в древнє-аккадський мові…. "Володар знання", він же "Сін.., місячне божество… Його ім‘я… часто пишеться клинописним знаком, відповідником числа 30". (Мифы народов мира, в 2-х томах, том. 2, с. 198, 437).

Можлива й інша санскритська назва ріки Синюхи : " сіндгу – "1) ріка, потік 2) приплив 3) океан, море" та "назва річки в північно-західній Індії". що існувала в Стародавній Україні"; "назва країни, розпростертої на берегах ріки Сіндху " та "назва народів країни Сіндху" (Санскритско-русский словарь, с.731; (Гарачук П.Ф, Древня Індія –Праукраїна, 2007).

В Українській мові є досить великий ряд слів з давнім шумерським словом сін : сінаж ,сінди, сінечки, сінешній, сіни, сінини, сінки, сінний, сінник, сінничок, сіно (всього 28 слів з реєстровим словом сіно), сінці, сіняний (сінешній), сінь (дашок).

Арійська мова (санскрит) пояснює, що заготовлювану про запас суху траву арії-землероби називали сіна, що означає: "заготівля; запаси". Ми говоримо про заготовлювану про запас висушену траву: "сіно".



Відома в 1-му столітті нашої доби країна сіндів в Нижньому Подніпров‘ї та на Таманському півострові. Цілком можливо, що країна Сіндгу раніше існувала на берегах річки Синюхи, а пізніше під тиском північних народів сінди емігрували на південь України, а звідти – на Таманський півострів та до нинішньої Індії .

Додаток 2

Географічна довідка

Плоска, с. при Синюхе. У села 6 кургановъ и 1 городище-майданъ на берегу Синюхи. Около 1860 г. помещикъ Вышинскій раскопалъ курганъ и нашелъ въ немъ 2 горшечка, въ одномъ изъ нихъ были серебр. монеты. Около 1880 г. крестьяне раскопали курганъ и нашли въ немъ скелеты, глиняные сосуды, светильники и бронзовыя стрелы. Въ 1891 г. найдена въ могиле одна византійская монета, золотая, выпуклая.

Бузниковата, с. на прит. Синюхи. У села 3 кургана, изъ нихъ 1 раскопанъ около 1850 г. владельцемъ села Тлуховскимъ; найдены каменный крестъ и человеческій скелетъ.

Овсянка. У села 5 кургановъ, изъ нихъ 2 на возвышенности.

Корытна, с. близъ р. Синюхи. У села 4 кургана.

Юзефполь или Людвинка, м. близъ Синюхи. У местечка 5 кургановъ.

Олешки,с. на Синюхе. У села 5 кургановъ.

Куца Балка. У села 11 кургановъ, изъ нихъ 6 на возвышенности.

Сухой Ташлыкъ. У села 5 кургановъ.

Катеринка. У села 5 кургановъ. Одинъ курганъ раскопанъ крестьяниномъ назадъ тому 20 летъ; найдены - медный котелокъ, остовъ человека и лошади.
(Взято з «Літопису Вільшанки» М.Лобачевського)

Додаток 3

Фотоматеріали

72535556.jpg

82809515.jpg

94981982.jpeg

297402095.jpg

x_7344fd12.jpg

x_b2b8d740.jpg

x_c2f935cf.jpg

Поділіться з Вашими друзьями:

Схожі:

Конкурс на кращу туристсько-краєзнавчу експедицію учнівської молоді з активним способом пересування iconКонкурс «обласний етап Всеукраїнської туристсько краєзнавчої експедиції учнівської молоді «Краса і біль України»
Чортківський районний відділ освіти Чортківської районної державної адміністрації
Конкурс на кращу туристсько-краєзнавчу експедицію учнівської молоді з активним способом пересування iconНа допомогу керівнику туристсько-краєзнавчого гуртка завдання І запитання до занять тематичного напрямку туристсько-рекреаційні ресурси запорізького краю: видатні об’єкти, дати, події І постаті
«Запорізький обласний центр туризму і краєзнавства учнівської молоді» Запорізької обласної ради
Конкурс на кращу туристсько-краєзнавчу експедицію учнівської молоді з активним способом пересування iconПоложення про Всеукраїнську експедицію учнівської та студентської молоді
України, формування гармонійно розвиненої особистості шляхом залучення молоді до активної діяльності з вивчення історичної та культурної...
Конкурс на кращу туристсько-краєзнавчу експедицію учнівської молоді з активним способом пересування iconОбласний центр туризму, краєзнавства І екскурсій учнівської молоді черкаської обласної ради інформаційний збірник Укладач: Турченюк С. П. Черкаси
Аний з метою допомоги методистам та організаторам туристсько-краєзнавчої роботи при закладах освіти області, керівникам гуртків та...
Конкурс на кращу туристсько-краєзнавчу експедицію учнівської молоді з активним способом пересування iconІнформація з таких питань: положення про Всеукраїнську експедицію учнівської та студентської молоді «Моя Батьківщина Україна»
Випуск перших збірників «Краєзнавчі шляхи Слобожанщини» викликав значну зацікавленість у вчителів історії, географії, керівників...
Конкурс на кращу туристсько-краєзнавчу експедицію учнівської молоді з активним способом пересування iconЗакарпатський центр туризму, краєзнавства,екскурсій І спорту учнівської молоді діяльність освітянських музеїв як спосіб формування національної свідомості учнівської молоді ужгород 2017 зміст
Завдання музеїв при закладах освіти на сучасному етапі по формуванню національної свідомості учнівської молоді
Конкурс на кращу туристсько-краєзнавчу експедицію учнівської молоді з активним способом пересування iconПро підсумки обласного сходження учнівської молоді Львівщини на гору Високий Верх Сколівського району, присвяченого 160-й річниці від дня народження І. Франка
«Львівський обласний Центр краєзнавства, екскурсій І туризму учнівської молоді» (надалі – кз лор лоцкетум) 0 вересня – жовтня 2016...
Конкурс на кращу туристсько-краєзнавчу експедицію учнівської молоді з активним способом пересування iconНаказ №72 Про підсумки районного конкурсу на кращу серію цифрових ресурсів
Лисянської райдержадміністрації в рамках виставки «Освіта Лисянщини – 2014» відбувся конкурс на кращу серію цифрових ресурсів
Конкурс на кращу туристсько-краєзнавчу експедицію учнівської молоді з активним способом пересування iconПро підсумки проведення І-ІІ етапів VII міжнародного мовно-літературного конкурсу учнівської та студентської молоді імені Тараса Шевченка серед учнів птнз області
Міжнародного мовно-літературного конкурсу учнівської та студентської молоді імені Тараса Шевченка (далі Конкурс) серед учнів професійно-технічних...
Конкурс на кращу туристсько-краєзнавчу експедицію учнівської молоді з активним способом пересування iconНовопетрівська зош І-ІІІ ступенів «Соціалізація дітей та учнівської молоді в сучасному освітньому просторі»
...


База даних захищена авторським правом ©biog.in.ua 2019
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка