Конкурс учнівської творчості, присвячений Шевченківським дням



Скачати 387,4 Kb.
Дата конвертації08.12.2017
Розмір387,4 Kb.

Новоолександрівська ЗОШ І-ІІІ ст.

Єланецького району

Миколаївської області

Всеукраїнський конкурс учнівської творчості,

присвячений Шевченківським дням

номінація: «Історія України і державотворення»


«Історія виникнення козацтва на Миколаївщині»

2012 рік



Зміст



Вступ. Україно ! Ти для мене диво ! 2

Виникнення козацтва та Запорізької Січі. 5

Історична довідка 5

Козацтво Миколаївщини 11

Легенди та розповіді про козацтво Миколаївщини 11

Сучасне козацтво Миколаївщини 23

Поселення Миколаївської області, засновані козаками. 27

Висновки 32

Література 34



Вступ. Україно ! Ти для мене диво !


Україно ! Ти для мене диво !

І нехай пливе за роком рік.

Буду, мамо, горда і вродлива

З тебе дивуватися повік.

В.Симоненко

Я народився в Україні, і мені безмежно дорога ця земля. Це і Тарасова гора під Каневом, це край дивовижної природи, край, де колись панували славетні козаки: сильні, мужні, красиві люди, а головне – вільні !

Багатство України - це золоті пшеничні лани. Ось чому на нашому прапорі є жовтий колір. Другий колір на прапорі - блакитний - це чисте небо України.

Любити Батьківщину - це значить не лише пишатися її славною історією, а прагнути своїми діями ще вище піднести її велич, повсякчас дбати про втілення в життя світлих ідеалів.

Україна дала світові багато талановитих синів і дочок, які віддали усі свої знання, вміння, щедрість сердець рідній неньці.

Виринають з небуття все нові й нові імена, імена тих, хто любив рідну землю, хто вірив і боровся за її щастя.

І ми, ще зовсім юні, мусимо замислюватися про своє майбутнє і майбутнє своєї Батьківщини. Я прагну стати корисним для свого народу, вирости громадянином з активною життєвою позицією, хочу впевнено орієнтуватися у проблемах сучасності, бачити перспективи їх розв'язання. Для цього насамперед треба вчитися, щоб обрана професія принесла якнайбільше користі.

Зараз, коли Україна все більше і більше сповзає в розряд відсталих, слабко-розвинутих країн, їй дуже потрібні гарні фахівці з новою свідомістю, патріоти, які б жадали не особистої наживи, а слави для своєї держави, її виходу на широкий європейський і світовий простір в ролі рівноправного ділового партнера.

Все частіше ми замислюємося над тим, чому живемо гірше від людей цивілізованих держав? І звинува­чуємо при цьому всіх: від керівника підприємства, закладу - до Президента. Та забуваємо, а може і не знаємо того, що впродовж століть не мали держави, не мали законів свого правочинства, не мали законів, які не тільки були б виписані на папері, але й були дійовими. Я мрію, щоб врешті-решт по-справжньому запрацювали наші закони, щоб на краще змінилося наше життя, щоб Україна стала великою країною.

Країна моєї мрії – це, насамперед, держава, де люди живуть у злагоді, немає насильства та бандитизму. Чисте, незабруднене навколишнє середовище, де люди б після праці могли відпочити зі своїми дітьми, щоб звірам і птахам не загрожували браконьєри та токсичні залишки. Я хочу бачити її іншою, новою: навколо доброта, порядність і чесність, щасливі діти, зелені ліси, прозорі річки. Я мрію, щоб кожний українець був гордий за те, що він народився і живе на цій землі, щоб завжди, коли лунає гімн України, кожен з нас з гідністю клав руку на серце і співав його.

Я хочу, щоб стосунки між людьми були добрими і щирими, бо тільки доброта породжує доброту, щоб кожен прагнув зробити щось гарне для своєї Батьківщини. І тільки тоді перед нами постане нова Україна - країна любові, доброти та прибутку!

І тому наш обов'язок, так, наш, всіх синів і доньок землі "від Чорного моря, до синіх Карпат", - потурбуватися про те, щоб нова Україна, та Україна, яку ми збудуємо, стала країною наших мрій, де б не було горя та страждань. Щоб це була справді велика Держава. Щоб кожен з тих, хто ще народився в Україні, зміг з гідністю і повагою до себе сказати: "Я - українець!"

Мій татусь – Фролов Микола Анатолійович народився в с.Краснопілля Березанського району Миколаївської області, а більшу частину життя прожив в с.Артемівка Новоодеського району Миколаївської області. Моя матуся – Олена Олександрівна – народилася в с.Славне Горностаївського району Херсонської області де в лютому 1994-го було офіційно зареєстровано Горностаївський курінь "ВЗ" - громадсько-патріотичну організацію, яка в основі своєї діяльності передбачає: військово-патріотичне виховання молоді, охорону громадського правопорядку, пропаганду козачої ідеї, способу життя, відродження традицій, культури й історичної спадщини нашого народу.

Зараз я проживаю в с.Новоолександрівка Єланецького району Миколаївської області. Отже, свою роботу я присвячую дослідженню історії виникнення та розвитку козацтва на території, яка є малою Батьківщиною моїх батьків.



Виникнення козацтва та Запорізької Січі.

Історична довідка


У нас над усе честь і слава,

військовая справа, -

Щоб і себе на сміх не дати,

і ворогів під ноги топтати.

Підсумком формування на рівнинах Придніпров'я нового суспільства стала поява нового стану, що міг народитися лише на порубіжжі, — стану козаків. Тюркське за по­ходженням слово «козак» означало вільних, незалежних від пана людей, які не мали чітко визначеного місця в суспільстві й населяли безлюдні окраїни. Вперше слов'янські козаки з'явилися у 1480-х роках, але тільки з поширенням кріпацтва в середині XVI ст. їхня чисельність значно зросла. Спочатку основну масу козаків становили селяни-втікачі, були серед них також міщани, позбавлені сану священики, шукачі пригод із збіднілої знаті. Хоч до козацьких лав вливалися поляки, білоруси, росіяни, молдавани ба навіть татари, все ж величезну більшість населення Придніпров'я складали українці. Російський рі­зновид козацтва розвинувся далі на схід, на р. Дон.

Головна історична умова виникнення українського козацтва як суспільного стану і збройної сили — підневільне становище України під владою сусідніх держав Литви і Поль­щі, позбавлення її власної етнічної державності, соціальне гноблення, а також національні й релігійні утиски (в Польщі) українського народу, який прагнув здобути волю і державну незалежність України.

У XIV—XV ст. склалися такі безпосередні причини виник­нення українського козацтва: потреба утворення в Україні такої суспільної сили, яка б стала провідною верствою україн­ської народності і творцем нової власної держави; колоні­заційні устремління українських селян і міщан, які страж­дали від обтяжливої феодальної залежності, нестачі власної орної землі й прагнули освоїти цілинні простори на півдні Київщини і Поділля, а також безмежні степи Дикого поля за порогами Дніпра; вимушені втечі з маєтків магнатів і шляхти на вільні землі як форма протесту селян і міщан проти кріпосницького гноблення, безправності, національних і релігійних утисків; необхідність збройного захисту колоні­зованих земель від військового наступу державної адміні­страції Литви і Польщі; постійна загроза татарських і турець­ких розбійницьких вторгнень з Кримського ханства і володінь Туреччини на українські землі й нагальна потреба утворення вільного війська та спорудження фортець з військовими гар­нізонами для їх відсічі.

Перші письмові згадки про українських козаків містять джерела кінця XV — початку XVI ст. У 1989 р. виповнилось 500 років від першої згадки у «Хроніці» польського історика Мартина Бєльського про козаків на Поділлі (1489 р.).



Постійна загроза нападу ногайсько-татарських орд зму­шувала козаків будувати укріплення з дерев - засіки. Саме із засіками дослідники пов'язують походження слова січ (згро­мадження січеного дерева). Можливо, розрізнені невеликі січі існували в багатьох місцях. І лише згодом за порогами утворилася одна головна Запорізька Січ - головна військова база козаків, своєрідна столиця запорізьких земель, яка. про­те, з огляду на історичні обставини, час від часу змінювала своє місце розташування.

Про зовнішній вигляд найдавніших січей відомо небагато, проте й цих свідчень достатньо, аби переко­натися в інженерній майстерності запорожців. Великого зна­чення надавали козаки місцю розташування Січі. Най­частіше то був річковий острів. Ворогам було важко знайти Січ у плавнях очеретяних хатах, густо помережаних чис­ленними протоками, а ще важче - доступитися до неї.

Січ являла собою фортецю. Природні укріплення підси­лювалися 10-13-метровим валом і ровом. Вал зміцнювався частоколом із баштами, де містилися бійниці. Усередині фор­теці був майдан із православною церквою. Навколо церкви стояли великі довгі будинки - курені, де жили січовики, а та­кож оселі старшини, канцелярія. Трохи далі - склади, арсена­ли, ремісничі майстерні, торгові лавки.

Постійно в Січі перебувала військова залога (дві-три ти­сячі), а основна маса козаків жила поза її межами у зимівни­ках. Чисельність козаків на Січі коливалася залежно від нори року (взимку - менше, влітку - більше), перебігу воєнних дій тощо.

Усе козацьке військо очолював гетьман (з часів Б. Хмельницького), а запорожців — кошовий отаман. У військовому плані Січ складалася з 38 куренів, а територіальне — з 8— 10 паланок. Вступ і вихід з Січі були добровільними. Прибульцеві міняли ім'я, аби приховати минуле втікача. На Січі поряд із повноправними козаками були й новаки — джури, молодики. Протягом трьох років вони не могли брати участь у виборах старшини і, як правило, прислужували бувалим козакам. Загалом Військо Запорізьке можна поділити на січових козаків — нежонатих, загартованих у боях, і волосних — сімейних козаків, які більший час жили за межами Січі, де не гребували землеробством, промислами, торгівлею. Саме січові козаки становили цвіт Війська Запорізького і називалися товариством або лицарством.

Життя запорізького козацтва будувалося на демократичних засадах. Утім це суспільство не можна назвати цілком демократичним, оскільки соціальне розшарування серед козаків визначало й їхню політичну нерівність.

Функції законодавчого органу виконувала загальна козацька рада. Владу виконавчу репрезентували кошовий отаман і старшина. Характерною рисою формування Коша була виборність. Загальна козацька рада, збираючись двічі на рік (1 січня і 1 жовтня), обирала старшину, затверджувала плани походів, вирішувала питання стосунків з зарубіжними країнами, розподілу землі тощо.

Поступово формується козацька адміністрація — військовий суддя, військовий отаман, хорунжий, гармаш, полковник, писар, осавула та ін. Контроль за їхньою діяльністю здійснювала козацька рада.

Своєрідною у Запорізькій Січі була правова система. На відміну від усієї території України, де діяли Литовський статут, Магдебурзьке право, укази королівської влади і навіть «Руська правда», у Січі найважливішу роль грало власне козацьке право. Воно являло собою сукупність правових звичаїв, які сформувались у сфері козацьких суспільних стосунків. Це право було неписаним, оскільки козаки вважали, що будь-які писані закони так чи інакше обмежать їхню волю. Козацьке право фіксувало стан стосунків, які вже склалися, затверджувало військово-адміністративну організацію, порядок землекористування, кваліфікувало види злочинів, покарань і т.ін.

Отож є всі підстави говорити про досить яскраво виражену форму державності, до того ж державності з усіма ознаками демократичної республіки: фактична рівність козаків, відсутність кріпосного права і феодальної власності на землю. Важливим об'єднуючим чинником було переплетіння волелюбних і релігійних настроїв козацтва. Захист православної віри слугував потужною ідеологічною основою життя Запоріжжя. Разом із тим не можна не зазначити і внутрішньополітичних суперечностей — майнова нерівність, соціальне розшарування, конфронтаційні настрої.

При цьому козацька державність мала цілий шерег особливостей, які не дали Запорізькій Січі можливості стати повноцінною державою. Передусім підвалини її створення були скоріше моральні, ніж етнічні. Сюди ж слід віднести нечітку визначеність території. Окрім цього, основною, якщо не єдиною функцією Запорізької Січі як державного утворення була військова конфронтація. А питанням внутрішнього устрою — фінансовій системі, освіті, інфраструктурі, будівництву міст тощо — уваги практично не приділялося.

Однак існування Запорізької Січі було вельми значним фактором у міжнародних стосунках. Кіш Війська Запорізького вів переговори і укладав угоди з Польщею, Росією, Кримським ханством, Швецією, підтримував своєю військовою потугою окремі держави і коаліції.

Надзвичайно докучало Запоріжжя Польській державі. Адже масові втечі селян позбавляли феодалів робочих рук, а козацькі походи на Крим і Стамбул ускладнювали стосунки Польщі з Туреччиною. Тому, проводячи політику «поділяй і володарюй», польський уряд брав до себе на службу заможну частину козаків, забезпечивши їм привілеї. І вже їхніми руками він придушував свавілля запорожців, спрямовуючи їх на основне завдання — охороняти південні кордони держави.

У 1572 р. за наказом польського короля Сигізмунда ІІ Августа формується загін із 300 козаків, які вносилися у спеціальний список — реєстр. Реєстровим козакам була встановлена виплата з польської казни, вони не підпорядковувалися місцевій владі, а лише призначеному урядом «старшому»; козацька старшина отримала знаки влади — клейноди (булаву, бунчук, корогву, печатку).

Центром реєстрового козацтва стало м. Трахтемирів. Запорізька Січ також формально підпорядковувалася реєстровому козацтву, але Речі Посполитій так і не вдалося взяти її під свій контроль. У 1578 р. реєстр становив 500 козаків, а у 1590 — вже тисячу. Але наприкінці XVI — на початку XVII ст. реєстрове козацтво разом з запорожцями все частіше виступало не тільки проти турецько-татарських агресорів, а й проти польсько-шляхетського феодального гніту, підтримуючи селянство.

Навіть будучи перехідною формою від професійної общини до повноцінної держави, Запорізька Січ, проте, відіграла найвизначнішу роль у процесі українського державного будівництва, її існування ознаменувало собою наступний після Галицько-волинського князівства етап поступового формування української етнічної держави.

Козацтво Миколаївщини

Легенди та розповіді про козацтво Миколаївщини


Ой, над Бугом, над рікою.

На турецькій границі,

Там стояли пікінери,

З ними компанійці.

Зеленої неділоньки

Орда наступає.

«Гей, панове, уступімо,

Запасу немає».

«Ой чого ж нам уступати,

Чого боїмося?

Ой хоч орди багато йде —

Ми їй не дамося!»

Іде орда із-за Гарда,

Много з прапорами,

Наложите ж, пікінери,

Отут головами.

Іде орда із-за Бугу

І в Буг не знобиться;

Стали бідні пікінери

В Буг-ріку топиться.

Ідуть батьки і матері

Та синів питають...

Та вже, батьки, ваших синів

Орли доглядають.

Не схотіли ваші сини

В пікінерах служити,

Сіли собі слободою

Над Бугом-рікою.

Погоріли степи, поля

Й зелені байраки;

Ідуть з війська у городи

Голії козаки.

Це козацька пісня часів російсько-турецької війни 1735 - 1739 рр. Складна історія Північного Причорномор'я і, зокрема, нашого краю - це не тільки конгломерат історій різних етнічних племен і народів, які населяли його в минулому, а й конгломерат різних форм поселень - від великих міст до поодиноких крихітних хуторів у степах і балках.

Завдячуючи історичним дослідженням А.А.Скальковського. Д.І.Яворницького, В.О.Голобуцького та інших істориків, авторах: історичної художньої літератури, народним легендам і переказам, ми все ж таки можемо скласти, хоч і неповне, уявлення про самобутню культуру козацького лицарства.

Не таке вже й далеке минуле нашого народу, яке становило цілу епоху (майже три століття) і яке стало невід'ємною часткою духовної культури нації, пройшовши через серце кожного українця, заслуговує на значно більшу шану. Тут принагідне зазначимо, що ні Російська імперія, ні тоталітарна радянська влада, м'яко кажучи, не заохочували істориків до вивчення козацької тематики та історії.

Вольності Війська Запорозького за Нової Січі складалися з аміністративно-територіальних одиниць - паланок: на правому березі Дніпра - Кодацька, Бугогардівська, Інгульська; на лівому - Протовчанська, Орільська, Самарська, Кальміусська, Прогноївська. Очолював паланку полковник, призначу­ваний кошовою старши­ною. Адміністративно-територіальний поділ України в різні епохи був різним і до певної міри досить умовним.

До XIX ст. адміністративно-територіальні одиниці не мали чітких меж. Такими межами слугували, як правило, ріки. Стосовно нашого краю можна сказати, що більша його частина (між П. Бугом та Інгульцем) становила Бугогардівську паланку, частина входила до Інгульської паланки, а Кінбурнський півострів на півдні - до Прогноївської, з центром у с. Прогної (тепер с. Геройське Голопристанського р-ну Херсонської області). Назва, вірогідно, походить від слова "прогній" - багнисте, грузьке місце.

Центром Бугогардівської паланки була слобода Гард в однойменному урочищі на р. П. Буг. Упродовж трьох століть запорожці утримували тут прикордонну заставу та найголовнішу переправу через річку. У різних історичних і літературних джерелах назва поселення зустрічається у формах: Запорозький Гард, Бузький Гард, Гард Вестяний, Гард Весняний, Гардове тощо. Козацька слобода зазнала кількох руйнувань. При колишньому Гарді 1801 року поміщик А.Л.Акацатов заснував с. Богданівку. Сучасна назва села аж ніяк не пов'язана з іменем Богдана Хмельницького або з іменем землевласника. Поміщику Акацатову село далося безкоштовно (Богом дане).

Назва козацької слободи походить від назви урочища, а саме слово "гард" в Україні ХVІ-ХVІІІ ст. мало значення "риболовний завод", "дерев'яна гребля", "перегородка на річці", "загата". Одна з балок урочища і зараз називається Паланка.

Як і Дніпро, р. П. Буг у середній течії має свої пороги, скелі (Брама, Пугач, Сова) і острови (Гардовий, Андріїв, Кременців). Назви ці - також результат творчої мовної діяльності запорозьких козаків, свідчення високого ступеня образного мислення наших предків. З цими назвами пов'язано багато народних легенд і переказів.
Одна з легенд оповідає про те, як козацький сотник Пугач зі своїми козаками-побратимами заманив ханських вояків на високу бузьку скелю, з якої кинувся в урвище, потягнувши за собою зваблених гарячою погонею ворогів. Отаман Пугач при цьому перегукувався зі своїми козаками лише одним "Пугу-пугу!" - і вони його добре розуміли.

Нагадаємо, що "Пугу-пугу!" — це звуконаслідування крику пугача, або сича. Це також умовне привітання в запорозьких козаків, щось на зразок пароля - "свій", "наш", "козак". Ось який історичний зміст містить у собі назва скелі!

На Інгулі, у селі, котре виросло з колишнього запорозького зимівника, можна до сих пір почути (особливо в темряві) "Пугу-пугу!" як привітання чоловіків, котрі добре знають один одного і яких об'єднує порозуміння і відчутно давнє побратимство предків. Таке живуче це "Пугу-пугу!" У ньому відчувається далекий відгомін козацької вольниці, пов'язаної з птахом, який був колись її романтичним символом і донедавна досить характерною ознакою пернатої фауни України.

Друга легенда нашого краю оповідає про те, що саме у Бузькім Гарді гетьман Богдан Хмельницький передав свого старшого сина Тимоша кримському ханові як заручника, щоб забезпечити бодай нейтралітет хана в боротьбі українського народу з польською шляхтою. Нелегко було батькові віддавати свою надію, свого сина у неволю, але державні інтересі: всього українського народу, витончений дипломатичний розрахунок змусили батька піти на ризик.

Народна легенда оповідає також, що за наказом гетьмана козаки вибили на гранітній скелі символ козацької волі - козацьку шаблю абревіатуру МБЗВ. Невідомо, який зміст було вкладено у ці літери, але відомо, що український народ прочитав їх так: Милістю Божою Здобудемо Волю!

Відтоді ця скеля мала назву Богданів Камінь.

Багато цікавих подій, пов'язаних із запорозькими козаками, сталося на теренах сучасної Миколаївщини, яку вони вважали своєю вольницею – тут січовики були господарями.

Ось лише один епізод із життя козаків як свідчення незалежного запорозького характеру. В різних історичні джерелах, зокрема в книзі М.І.Костомарова "Мазепа", розповідається, що 1701 р. турецькі піддані, грецькі купці, прибули до Очакова, звідки попливли вверх Бугом, імовірно, до Гарду, до якого Буг був судноплавний У запорожців, які там займалися риболовлею, греки найняли підводи і степом попрямували на Чигирин. Але за ними стежив загін козаків на чолі з отаманом Щербиною та осавулом Тонконогом, до якого приєдналося і декілька "легковажних" (так їх характеризують офіційні історичні джерела) запорожців, з тих, що ловили рибу на Бузі. Коли караван дійшов до Інгулу, запорожці напали на нього і спря­мували у Січ, де розрізали поки з товаром, серед якого було дорогоцінне каміння і перли ціною в декілька тисяч талерів (принагідне нагадаємо, що назва сучас­ної заокеанської грошової одиниці - долар - походить від талера) і розподілили здобуте між куренями. Запорожці тоді нахваля­лися, що так вони будуть діяти і в майбутньому.

Сілістрійський сераскир-паша надіслав скаргу гетьманові Мазепі, вимагаючи компенсацію за пограбування турецьких підданих. Гетьман доповів про те у Москву, де московські власті затрима­ли запорозьку делегацію як заручників, погрожуючи стратити козаків. Розлючені запорожці замість Петра Сорочинського вибрали кошовим Костя Гордієнка, котрий відзначався незалежним характером і непримиренним ставленням до московського уряду, який завжди чинив усілякі утиски заморозьким вольностям. Мазепі Кость Гордієнко доповів, що греки, мовляв, самі винуваті, бо замість того, щоб, як це завжди було, їхати через Січ, вони хотіли обминути її і поїхали диким степом, а запорожці хотіли спрямувати купців на правильний шлях, на що ті у відповідь почали стріляти у запорожців. Останні змушені були гукнути товаришів, зайнятих рибним промислом. Караван завернули до Січі, де січове товариство поділило між собою лише кумач, а коштовності та гроші буцімто повернули грекам, після чого запорожці супроводжували їх аж до російських міст.

Звичайно ж, таким виправданням ніхто не повірив, а запорожці тим часом вже послали посольство до кримського хана з проханням відновити колишній союз і допомогти в боротьбі проти Москви, яка на той час будувала військове укріплення неподалік від самої Січі, що страшенно обурило запорожців.

Історичні події, пов'язані з козацтвом на Миколаївщині, знайшли відображення і в народній пісенній творчості. У думі "Смерть козака на долині Кодимі" розповідається про козака, який помирає від ран. Долина Кодима - це, вірогідно, місцевість нижньої течії р. Кодими (Первомайський район).

А в народній пісні "Ой, за річкою, та й за Синюхою" співається про те, що "дала, дала славним запорожцям цариця заплату, що понабивала на ноги кайдани, дала в руки лопату". Йдеться про тяжкі умови життя і праці закріпачених селян і козаків під час спорудження оборонних ліній на кордоні Російської імперії з Туреччиною у ХVІІІ ст.

Вельми поширеною формою поселень запорозьких козаків були зимівники, більшість яких започаткували сучасні міста і села Миколаївщини. В архівних документах, історичній та краєзнавчій літературі знаходимо лише окремі зауваження щодо локалізації зимівників на місці сучасних поселень - і ніколи з зазначенням прізвища або прізвиська останнього власника. "Історія міст і сіл УРСР. Миколаївська область" вказує на 45 зимівників, але насправді ця цифра значно більша. На сьогоднішній день дослідники збільшили її до 59.

Значна кількість зимівників мала відантропонімні назви (від імені або прізвища людини - власника поселення або землі): зимівник козака Миколи (с. Михайлівка Новоодеського району), зимівник Федора Осадчого - м. Нова Одеса).

На лівому березі Сосицького лиману розташоване с.Матіясове Березанського району. Поблизу села у ХІІІ ст. знаходився запорозький оборонний і риболовецький гард, що мав назву Засіка.

На місці с. Вознесенського Вознесенського району був опорний пункт, відомий як Запорозький Вал, що існував тут до середини XVIII ст. С. Таборівка Вознесенського району було засноване у XVIII ст. на місці колишніх літніх таборів Бузького козацького війська.

Народна легенда освітлює і "біографію" сучасного м. Вознесенська. Вона зберігає народну пам'ять про криваву битву запорожців із ногайськими татарами на невисокій горі, у місці злиття р. Мертвоводу з П.Бугом. Після перемоги запорожці поховали своїх побратимів, що загинули у бою, і насипали високу могилу, на якій звили гнізда соколи. Згодом у тих місцях запорожці заснували поселення, яке й назвали - Соколи. Пізніше зимівник розрісся в слободу, яка певний час відігравала роль Бугогардівської паланки.

Назва колишнього хутора Бурдійне, який увійшов до складу Єланця, і сьогодні вживається в усному мовленні мешканців селища як мікротопонім.

Цікава "біографія" міста Нова Одеса, яке також виросло з козацьких зимівників Бугогардівської паланки. Зокрема на території сучасної Нової Одеси було декілька зимівників, топонімія яких достовірно невідома. Відомо лише, що на початку XVIII ст. одне з поселень мало назву Олексіївське. Для захисту від татар і турків 1776 р. російський уряд понад П. Бугом розмістив Херсонський пікінерський полк (пікінери, крім рушниць, були озброєні ще й піками - звідси й назва), сформований з козаків, які не пішли за Дунай після розгрому Запорозької Січі. Козаки заснували низку поселень, у тому числі й слободу Федорівку - назва від імені першопоселенця, запорожця Федора Осадчого. Федорівці брали актину участь в обороні Кінбурна, штурмі Очакова, у Вітчизняній війні 1812 р. та інших військових акціях. 1817р., після запровадження військових поселень, які позбавляли козаків і до того обмежених вольностей, у Соколах спалахнуло повстання проти царського уряду, яке було активно підтримане і федорівцями.

Сформований 1803 р. полк Бузької уланської дивізії, який містився у Федорівці, за царським указом 1832 р., став називатися Одеським, а село -Малою, а згодом Новою Одесою.

І сьогодні серед жителів м. Нової Одеси побутує стара назва як неофіційна, вживана в усній мові. Те саме можна сказати і про села Кашперівку та Спиридонівку, приєднані до Нової Одеси в 1968 р. Село Кашперівка також засноване на місці колишніх зимівників, але їхні назви досі невідомі.



Цікавий переказ про небезпечне життя козаків знайшов я в музеї Єланецької загальноосвітньої школи пгт.Єланець Миколаївської обл.

Блиск ятагана, яким голомозий турок розчерепив мені голову, водномить перетворився на срібло дзеркального коропа з першої в моєму житті риболовлі з дідусем на Дніпрі. Мені було тоді лише три роки. І вигляд рибини, що билась-задихалась на піщаному березі, закарбувався в пам'яті чи не найглибше. Тепер ця картина виринула у свідомості насамперед. Правда, затим, аби відразу ж і щезнути, поступившись місцем наступному враженню. А далі череда розмаїтих видінь з мого минулого, що блискавично змінювали одне одного, закрутила мною в якійсь несусвітній веремії-шарпанині. Душа металася туди-сюди в цьому живому мареві, неначе схарапуджений кінь...

Загалом я ніби мчав покрученою печерою, виритою в степовій балці, а образи й події з пережитого - від народження й донедавна громадились-миготіли обабіч і мовби щось промовляли до мене. Та я не розумів цього, бо життя ще пульсувало в моєму скаліченому тілі. Тож час від часу я виринав на поверхню з-під сутемної в'язкої товщі і споглядав перебіг того герцю...

Власне, від самого початку поєдинку, як виглядало, ми не мали жодної можливості уникнути загибелі, а про перемогу годі було й думати. Надто багато яничарів та ногайців обскочили нас так зненацька, наче виросли з-під землі. І головне, що ми самі були винні у тому...

Сюди, до сторожової фігури, крайньої у степовому пониззі, наша неповна півсотня прибула ще вдосвіта. Ми повинні були замінити стару варту при ній свіжими людьми і про всяк випадок виставити ще додаткову сторожу. О цій порі, коли степ зацвітав, бусурмани полюбляли влаштовувати набіги на наші села і збирати ясир. Хоч у Січі й сподівалися, що після недавніх козацьких погромів у Кафі й Трапезунді нехристі оговтаються нескоро, кошовий, діючи за старожитнім правилом - обережного і Бог береже - таки відіслав нас на кордон.

Із завданням ми впоралися швидко. Та прощання з сімома побратимами, які залишалися тут вартувати на місячний термін, дещо затягнулося. У когось серед нехитрого спорядження знайшлося й барильце медової настойки. А оскільки час був назагал мирний...

Однак чи то горілка виявилася міцною, чи то сонце аж надто припекло, а може, через те, що їхали майже всю ніч, чи які чари подіяли, але ми розслабилися настільки, що невдовзі покотом позасинали. Задрімали, мабуть, і самі вартові. А коли ж прокинулись від тисячоголосого крику «Алла!», було вже пізно, аби щось удіяти-змінити...

Скидалося на те, що маємо пропасти ні за цапову душу. І не тому, що з самого початку вороги відрізали нас від коней і приторочених до їхніх сідел списів та мушкетів, через що нам довелося битися в пішому порядку і покладатися лише на шаблі. А тому, що юрба обернутих догори вовняних кожухів і оголених до пояса мускулястих тіл оточила сторожову вежу, на якій самотньо стриміла бочка розрідженої, готової до підпалу смоли. І поки ми ставали колом до оборони, кілька поганців вискочили на верх фігури і, розгойдавши ту посудину, жбурнули її якнайдалі від вишки.

Від такого видовища наш сотник аж завив. Власне, було від чого й розум стеряти. Крізь хмару кривих шаблюк, що накинулись на нас, мов шуліки, ми добре бачили, що маємо справу хай і з численним, та лише передовим ворожим загоном. Головні сили орди повзли ще на обрії величезною хмарою сарани. Ми ж, оточені, хоч би як скреготіли зубами від люті й вини, не могли ні перешкодити новій бусурманській навалі на наші землі, ні повідомити про вторгнення, як належало, димовим сигналом. І то було рівнозначно зраді...

Одначе наш ватаг, козак бувалий, занепав духом лише на мить. Через хвилю він уже керував двобоєм. І ми, оговтавшись від першого замішання, почали рубати невірних так, аби якнайдорожче віддати свої життя. Попри це в отамана були й інші наміри...

Дуже скоро, на ходу відбиваючись від нападників, ми за його командами згуртувалися з великого кола в мале, що нагадувало радніше кулак. На вістрі цього клину стали найвправніші козарлюги разом із сотником. Решта ж захищала їхні фланги і тил.

- Та гей, панове-молодці! - крикнув наш старшина так гучно, аж передні поганці мимоволі відсахнулися. - Нумо до діла, та всі разом напираймо!..

І ми, скоряючись покликові, натиснули з усіх сил, якомога дужче, так що наш таран почав невмолимо вгризатися в товстезний мур недругів. Це був з діда-прадіда перевірений засіб, як вибиватися з ворожого оточення. І я подумки згодився з рішенням сотника.

Ми дійсно не мали права лише за козацьку честь належно постояти й полягти лицарською смертю, забравши із собою в могилу якнайбільше нехристів. Ми мусили здійснити й ще щось, набагато значніше. Та минула чверть години нещадної січі, поки я збагнув задум отамана до кінця.

Річ у тому, що протягом цього часу наш клин, стаючи, правда, дедалі куцішим, неухильно прямував до розбитої бочки й розлитої по ковилі смоли. І ми таки дісталися того місця, хоч і встелили свій шлях тілами доброї половини нашого гурту. А далі сотник просто викупався-вивалявсь у смолі з голови до ніг і став схожий на мавра. На татар це подіяло приголомшливо. «Шайтан, шайтан!» - загорлали вони, вказуючи берди­шами на отамана і мимохідь подаючись назад. Це додало нам снаги, і ми поперли їх ще далі.

Спершу бусурмани гадали, що ми просто хочемо вирватись у відкритий степ і врятуватися від загибелі. Вони не здогадувалися про нашу справжню мету й не чекали від нас чогось неймовірного. Інакше б обов'язково спробували таки перешкодити нам добратися до сторожової фігури. Вороги взагалі з самого початку припустилися однієї істотної помилки. Якби вони не тільки скинули бочку, а й завалили оту дерев'яну споруду, то цим підрубали б нам у корені усяку можливість виправити становище. А так, самі того не відаючи, вони залишили нам останній шанс, і наш отаман негайно скористався з нього...

Ціною надлюдських зусиль і життів ще десятка козаків наш кулак таки пробив собі дорогу до драбини, що вела на вишку. І сотник соколом шугонув по ній угору. Правда, цього я вже не бачив. А вигулькнув із тогосвітньої містерії, що поволі засмоктувала мене у свій вир. неподалік фігури тоді, коли отаман був уже наверху і, зігнувшись, намагався викресати вогонь. Дюжина ж останніх нетяг затулила своїми спинами вежу і пліч-о-пліч захищала підступи до неї.

Вороги, збагнувши врешті, що й до чого, наскакували на них якимись ураганними поривами. Та чим густіший вал вдарявся об закривавлених до невпізнання моїх побратимів, тим ще різкіше злітали й падали їхні шаблі. Вони стояли, мов один багаторогий буй-тур.

Здавалося, так триватиме вічно. Бо я вже кілька разів то виринав, мов з-під води, то знову потопав у потойбічних глибинах, а до кінця побоїща було ще далеко. І я не міг ніяк уторопати, чому сам усе ще хитаюся між цим світом і тим, - адже мав уже давно бути там. Лежачи з розкраяним чолом посеред витоптаної сотнями ніг степової тирси, я ще для чогось жив і поки що не вмирав, хоч і було ясно, що вороття назад немає. Очевидно, існувала якась причина для цього...

І я таки відчув її. Тоді, коли вкотре визирнув у степ і побачив, як перекладинами сторожової фігури мавпою видирається догори спритний турчин із ятаганом у зубах. Важко сказати, як він опинився над головами запорожців, що боронили вежу й не помічали його. Але те виглядало дуже зле. Бо наш отаман усе ще кресав, не оглядаючись: чи то губка, напоєна порохом, змокріла, чи щось інше не грало, але вогню все не було. Тим часом ворог уже заходив на нього зі спини і був майже нагорі...

Проте минула ще ціла вічність із мого гойдання на межі між життям і смертю, поки я усвідомив, що тримаю, стискаючи в кулаці, заряджений пістоль, яким так і не встиг скористатися у запалі бою. Затим збігло ще стільки ж миттєвостей, поки я підняв руку. Особливо прицілюватись не було вже потреби, бо я й так не міг схибити. Та й курок, чомусь здалося, спустив уже не я, а хтось інший. Але все одно поцілений, куди слід, яничар, що вже було замахнувсь, аби відрубати сотникові голову, з криком полетів додолу. Отаман же навіть не обернувся на той ґвалт. Та не встиг ворог і гепнутись об степову цілину, як наш старшина враз спалахнув весь і запалав-зачадив не згірше від бочки смоли...

Ухопившись намертво за дерев'яні поручні, живий смолоскип тут же загримів, перекриваючи гамір бою:

- Слава!

- Слава! - ревнули у відповідь безсмертні шибайголови, напираючи з новою силою на вкотре ошелешених ворогів. - Добре, батьку, ти подбав, добре!

І було в тих вигуках стільки радісної могуті й почуття виконаного обов'язку, що луна від них докотилася і до Чигирина, і до Стамбула...

Але я вже спостерігав за цим згори. Якась потужна сила піднімала мене дедалі вище і над власним бездиханним тілом, і над тим місцем земним, де все ще кипів герць. Я бачив, як повсюди у степу задиміли, неначе в буквальному розумінні запалені від нашої вишки, сторожові фігури, попереджаючи про смертельну небезпеку. І чув, як по селах закалатали дзвони, збираючи народ до відсічі ворогам. На мить прозрів і до розуміння того, що Україна, споконвіку спливаючи кров'ю в міжусобицях та від ворожих нападів, горить, по суті, незгасним вогнем і неопалимою купиною майорітиме так ще вельми довго у прийдешньому, захищаючи решту світу від загибелі і заодно маяком спрямовуючи шлях інших націй по Землі на добру дорогу. А світло її пролитої крові з незапам'ятних часів єднає-тримає небо й землю в нерозривному взаємозв'язку...

Отак, підносячись між хмарами, й незчувся, як опинився над зорями. Земля, як виглядало звідси, була куляста і суцільно-чорна, мов гарматне ядро. І лише там, де Україна, пульсував вогонь. І чим ближче до Бога я піднімався, тим яскравішим і більшим ставало те полум'я. Аж поки не бризнуло навсібіч золотим промінням, поглинаючи світло зірок. А ще за хвилю й сам я розтанув у потоці суцільного білого сяйва, що заполонило Всесвіт...


Сучасне козацтво Миколаївщини


Сучасне Українське козацтво не є окремою козацькою організацією, а являє собою Всеукраїнський козацький рух на чолі з Гетьманом України Президентом України Віктором Януковичем.

Представниками цього руху є нащадки козацьких родів, окремі громадяни, які вважають себе козаками, та козацькі громадські організації, які відстоюють національну козацьку ідею, сприяють захисту політичних, економічних, культурних та історичних досягнень Українського народу, беруть участь у забезпеченні духовного розвитку, фізичного здоров'я та високої моральності українського суспільства, використовуючи набутки багатьох поколінь своїх попередників.


                         


Сучасне Українське козацтво об'єднує понад 700 козацьких організацій (юридичних осіб) чисельністю більше 300 тис. осіб. Із них близько 40 організацій – міжнародні та всеукраїнські, більше 255 – обласні, 263 – районні (районні у містах) та 176 – міські. На базі існуючих козацьких організацій сформовано близько 300 козацьких громадських формувань з охорони громадського порядку чисельністю 10620 осіб, які співпрацюють з підрозділами Міністерства внутрішніх справ України та інших зацікавлених міністерств.

Українському козацтву, яке було унікальним явищем світової історії, належить найвидатніше місце в історичному розвитку України.

Воно упродовж кількох століть відігравало провідну роль у всіх сферах історичного буття народу, взявши на себе найважливіші завдання, що стояли перед українською нацією, будучи провідною силою у їх здійсненні.

Козацтво було ініціатором українського державотворення. Запорозька Січ виступала як суверенна національна військово - політична сила України й відігравала величезну роль у житті та національне - визвольній боротьбі українського народу. У Запорозькій Січі утворилося Запорозьке військо, що стало організаційною формою збройних сил України.

Козацтво втілювало народний ідеал вільного життя, мрію про волю.

Запорозький козак відзначався високими морально - етичними якостями, сильним почуттям патріотизму, розуміння найвищої цінності волі й незалежності, фізичним гартом, витривалістю й умінням концентрувати енергію. Ці риси закріпилися на генетичному рівні, вплинули на формування всієї української нації, ментальності українців.

Тепер на державному рівні визнається роль козацтва в історії України і велике значення надається відродженню його матеріальної та духовної культури, створення економічних умов для його розвитку. Першим кроком на державному рівні був Указ Президента України від 4 січня 1995 р. «Про відродження історико-культурних та господарських традицій українського козацтва».

Народ без традицій не живе, а животіє, коли втрачає свої - йому вбивають у голову чужі. Традиції - це панцер, який хоронить від ворожих ударів.

Повернення до мови, віри, звичаїв, до ідеалів предків, їх моральних, релігійних, політичних, економічних та соціальних догм, вистражданих в огні змагань і переказаних прадідами внукам, - це повернення є фундаментом нації.

Багато Бузьких вод спливло за 21 рік незалежності , багато змін пройшло за цей час в Україні і в Миколаївській області. Відбулися певні зміни і в сучасному козацтві. З невеликої купки ентузіастів, над якими ду­же часто кепкували і назива­ли шароварщиками, воно ви­росло в найбільшу і найвпливовішу громадську органі­зацію. Плідно працюють ко­зацькі дружини з охорони гро­мадського правопорядку, про­водиться певна робота з вій­ськово-патріотичного вихо­вання молоді.



Реєстр козацьких територіальних громад

в Миколаївській області

Населення (тис. осіб) – 1179,695, в тому числі: міське – 796,095, сільське – 383,6



Райони: Арбузинський,  Баштанський, Березанський, Березнегуватський, 

Братський, Веселинівський,Вознесенський, Врадіївський, Доманівський, 

Єланецький, Жовтневий, Казанківський, Кривоозерський, Миколаївський,

Новобузький, Новоодеський, Очаківський, Первомайський, Снігурівський

Районних козацьких територіальних громад – 19

Міських козацьких територіальних громад – 10

Селищних козацьких територіальних громад – 17

Сільських козацьких територіальних громад – 287

Загальна кількість козацьких територіальних громад 

в Миколаївській області –333

Вже неможливо уявити свя­ткування Дня Незалежності України без участі козаків і смачного козацького кулішу. Курені самостійно вирішують свої економічні проблеми, спи­раючись на підтримку райдержадміністрацій, районні ради, голів селищних рад та подвижницьку роботу курін­ної старшини.

Козаки відвідують школи, де цікаво і змістовно розповідають про запровадження козацького руху, звичаї і традиції козаків Запорозької Січі.


Поселення Миколаївської області, засновані козаками.


Миколаїв, м., обласний центр

Кузня та житло запорожців середини XVIII ст. біля паромної переп­рави через Інгул. Тут же сезонні рибальські поселення. Козацьке братське поховання на Центральному закри­тому кладовищі, площею 30x50 м .



Анатолівка (Кобліївка), Березанський район.

Село засноване підполковником Хомою (Томасом) Кобле 1792 р.; селилися козаки.



Балацьке, Баштанський рійон.

Зимівник середини XVIII ст.



Баловне, Новоодеський район.

Зимівник заснований козаком Баловним наприкінці XVII ст.



Баратівка, Новобузький район.

Зимівник запорожців першої половини XVIII ст.



Баштанка (Полтавка), смт, райцентр

Зимівник кінця XVIII ст.



Березанка (Александерфельд, Суворове, Тилігуло-Березанка), смт, райцентр

Табір козаків біля селища на р. Сосику 1769 р. (згадка у "Меморіалі" військового судді П. Головатого)



Березнегувате, смт, райцентр

Зимівники запорозьких козаків 80-х рр. XVIII ст.



Білоусівка, Вознесенський район.

Село засноване козаками у другій половині XVIII ст.



Богданівна (Гардове), Доманівський район.

Гард (Гардове) — слобода запорозьких козаків XVI—XVII ст. Центр Бугогардівської паланки 1735 р. 1740 р. зруйнований надвір­ними козаками Потоцького на чолі з Савою Чалим. Гард – рибний завод у XVI ст., який існував до XX ст. Човнова паромна переправа запорожців



Братське, смт, райцентр

Козацький зимівник 60—70-х рр. XVIII ст.



Василівка, Очаківський район.

Василівська Січ чорноморських козаків 1788—1789 рр.



Великосербулівка, Єланецький район.

Зимівник першої половини XVIII ст.



Висунськ, Березнегуватський район.

Поселення гайдамаків з 1767 р. 1789 р. сюди переселили козаків з м. Батурина.



Вознесенськ (Соколи), райцентр

Козацький зимівник Соколи Бугогардівської паланки початку XVIII ст. Соколина переправа.Управління Бузького козацького війська .



Возсіятське, Єланецький район.

Село заснував полтавський козак О. Мирян 1808 р.



Ганнівка (Шмидове, Безродне), Братський район.

Запорозький зимівник для охорони кордонів заснований у першій половині ХVII ст.



Гур'ївка, Новоодеський район.

Село заснували козаки Бугогардівської паланки у 1775 р.



Дорошівка (Арнаутівка), Вознесенський район.

Поселення козаків виникло у другій половині XVIII ст.



Єланець (Гнилий Єланець, Новомосковськ), смт, райцентр

Село засноване козаками з Полтавщини та Київщини у 1802–1804 рр.



Жовтневе (Вітовка, Богоявленськ), м., райцентр

Митниця заснована наприкінці XIV ст. князем Вітовтом. Укріп­лення позначене на карті Боплана (1630–1648 рр.)



Інгулка, Баштанський район.

Козацьке займище у середині XVIII ст.



Кам'яна Балка, Первомайський район.

Зимівник козаків першої половини XVIII ст. Брід через Буг. Тут відбувалися битви з татарами. Залишки глибоких ям-укріплень на горі біля порогів. Багато кісток, наконечників стріл, чавунних ядер, турецьких монет, уламки панцирів .



Кам'янка (Ангекрак), Очаківський район.

Татарський аул в уроч. Хангакрак-Ангекрак, про який йдеться у рапорті запорозького полковника Ф. Покотила 1753 р. Тут жили і українці .



Кашперо-Миколаївка (Миколаївка), Баштанський район.

Кордон між запорозькими й турецькими землями при злитті річок Громоклії та Інгулу у середині XVIII ст. Запорозькі зимівники. Мико­лаївська фортеця кінця XVIII ст. Тут формувалося Чорноморське козацьке військо. У Миколаївській каплиці 1788 р. було вручено полковницький пернач кошовому отаману 3. Чепізі .



Кінецпіль, Первомайський район.

Фортеця 1634 р. збудована за наказом гетьмана Конецьпольського інженером Богоганом.



Ковалівка, Миколаївський район.

Поселення 1791 р. 36 родин колишніх запорожців із Чорноморсь­кого козацького війська.



Костувате, Братський район.

Поселення засноване запорожцями, що охороняли південні кордо­ни, на початку другої половини ХVІІ ст.



Костянтинівка (м. Південноукраїнськ), Арбузинський район.

Запорозький прикордонний пост у XVII ст. Переправа на Богданівських порогах



Криве Озеро, смт, райцентр

Поселення запорожців на правому березі Кодими у другій поло­вині XVIII ст. – на землях ханського каймана Якуб-алі.



Кримка, Первомайський район.

Місце бою козацьких загонів на чолі з Семеном Палієм у 1693 р. Місце бою українсько-російських військ з турецько-татарськими заго­нами у 1738 р. Ханська слобода Кримка заснована запорожцями і чумаками у 1738 р.



Леніне (Бервинцівка, Забєліне), Баштанський район.

Зимівник запорожців першої половини ХУШ ст.



Лимани (Коза), Березанський район.

Зимівник запорожців початку XVIII ст.



Лимани, Жовтневий район.

Запорозьке поселення середини XVIII ст. Місце бою російських військ з військами Карла XII у 1709 р. Святотроїцький табір шведів



Лиса Гора, Первомайський район.

Сторожовий зимівник запорожців першої половини XVIII ст. Укріплений пункт 1751 р. Місце бою двох сотень козаків з турками 1787 р.



Мигія, Первомайський район.

Зимівник запорожців Бугогардівської паланки початку XVIII ст. Табір гайдамаків на острові 1750 р. Бій гайдамаків з драгунами біля Мигіївського Ташлика. Російський форпост Мигей 1765 р.



Нова Одеса (Федорівка), смт, райцентр

Зимівники запорозьких козаків середини ХУЛІ ст. Бугогардівської паланки. Пізніше жила козацька старшина. Центр Херсонського пікі-нерського полку запорожців з 1776 р.



Новий Буг (Куца Балка, Семенівка, Новопавлівка), райцентр

Укріплений зимівник запорожця Якоби Куцого другої половини XVIII ст.



Новогригорівка, Вознесенський район.

Село засноване у другій половині ХУШ ст. козаками .



Олександрівка, смт, Вознесенський район.

Зимівники запорожців Бугогардівської паланки початку ХVIІІ ст. Козацька переправа.



Ольгопіль (Графське), Новобузький район.

Військове укріплення з 1773 р.



Очаків, м., райцентр

Фортеця Дашів заснована при князі Вітовті. 3 1492 р. фортеця татарська Кара-Кермен, турецька Ізу-Кале, Ачи-Кале. Об'єкт частих нападів козаків XVI–XVII ст. (7 разів). Здобували фортецю російсько-українські війська у 1737 р., 1787–1794 рр. (з козацьких ватажків – Сидір Білий, Антон Головатий).



Первомайськ, м., райцентр

Арковий міст збудований князем Вітовтом у 1420 р. Укріплення запорожців Орлик на лівому березі р. Синюхи з 1676 р. Шанець 6-ти-бастіонний з 1743 р., збудований миргородським полковником В. Капністом та інженером де-Баскетом. Ханська слобода Голта на правому березі Південного Бугу. Укріплення – застава 1750 р. на лівому березі. Південного Бугу.



Привільне, Баштанський район.

Сторожова служба запорозьких козаків першої половини XVIII ст.



Секретарка, Кривоозерський район.

Застава Секрет для охорони південних кордонів.



Семенівка, Арбузинський район.

Запорозький зимівник Бугогардівської паланки XVIII ст.



Синюхин Брід, Первомайський район.

Козацький брід.



Таборівка, Вознесенський район.

Літні табори Бузького козацького війська XVIII ст.



Трикрати (Скажинка), Вознесенський район.

Село, засноване отаманом П. Скаржинським 1769 р.



Тузли, Березанський район.

Село засноване наприкінці XVIII ст. чорноморськими козаками.



Щербані, Вознесенський район.

Зимівник заснував запорозький старшина Щербань у 1734 р.



Висновки


Запорозьке козацтво відіграло велику роль у захисті та збереженні українського народу, породило цілу плеяду чудових і самобутніх героїв-борців, ратних сподвижників. Це Дмитро Вишневецький, Петро Конашевич-Сагайдачний, Северин Наливайко, Іван Богун, Максим Кривоніс, Іван Сірко, Тарас Трясило, Петро Калнишевський... Їх образи оживають в нашій пам'яті через легенди, перекази та оповідання. І допоки вони живуть в пам'яті народній – не згасне слава українського козацтва.

Запорозька Січ, українське козацтво було відоме далеко за нашими межами, зокрема, і в Західній Європі. Всім відома висока оцінка Запорозької Січі Карлом Марксом, який назвав її першою козацькою християнською республікою в Європі.

А в далекому французькому місті Дюнкерку стоїть пам'ятник Івану Сірку як знак високого захоплення й поваги французів до пам'яті видатного полководця нового часу. А в Парижі є вже й музей історії Запорозького козацтва, там же видана багатотомна енциклопедія, присвячена козацтву.

Прига­даймо, як протягом XVI ст. український народ утратив свою провідну верству, яка, замість турботи про долю власного народу, маючи на те всі можливості, пере­йшла на службу до чужих володарів. Здавалося б, наш народ мав би тихо згинути, як це траплялося з дуже багатьма малими й великими народами. Проте далекі по­коління наших попередників зуміли виплекати нову козацьку верству, щоб під її керівництвом розгорнути активну боротьбу, яка, зрештою, переросла в грандіозну Національно-визвольну війну українського народу.

Створена великим гетьманом Богданом Хмельницьким держава з вини україн­ських політиків та під тиском потужних сусідніх держав не вистояла Однак поперед­ні десятиліття й століття не минули марно. У праці, кривавій боротьбі та політичних змаганнях наш народ викував залізну волю до життя, сформував міцні традиції, високу культуру, які вже не вдалося нікому здолати.

Саме тоді, коли нищилися рештки козацької державності, відомий німецький учений-просвітник Йоганн-Готфрід Гердер у 1769р. написав про нашу Батьківщи­ну та її майбутнє: «Україна стане колись новою Грецією: прекрасне підсоння цього краю, весела вдача народу, його музичний хист, родюча земля колись прокинуться; з таких малих племен, якими були колись і греки, постане велика культурна нація, і її межі простягнуться до Чорного моря, а відтіля ген у далекий світ».



Учений не помилився. Українська держава на тому історичному відрізку не зупинила історичний поступ. Культура й духовність, створені героїчною епохою козацтва і Козацької держави, стали джерелом натхнення для українських науков­ців, громадських діячів, видатних митців XIX ст. і українських політиків XX ст. Сьогодні українська громадськість, яка вустами своїх депутатів проголосила суверенітет України, на державному рівні святкує великий ювілей - 520-річчя зародження Запорозького козацтва. Отож ми взялися за духовне відродження і почали, як і треба, з мови та історії. Перебудовчий шанс треба використати якнайактивніше і всебічно діяти, впевнено і наполегливо, в ім'я славного народу України. Сьогодні ми повертаємось до свого коріння.

Український козацький рух в сучасній Україні з кожним роком стає більш організованим, співпраця козацький організацій з Центральними і місцевими органами влади і місцевого самоврядування набуває практичного змісту. Підтвердженням цього є низка Указів Президента України, розпоряджень Кабінету Міністрів України та інших органів влади. В деяких областях розроблені і діють місцеві програми розвитку Українського козацтва.

З усього вищевикладеного випливає, що головною метою спільної діяльності сучасних українських козаків є забезпечення реалізації потенціалу козацької ідеї для консолідації українського суспільства.

Література


  1. Швидько Г.К. Історія України. XVI-XVII ст. Київ. «Генеза» 1997.

  2. Історичні постаті України. Одеса. «Маяк» 1993.

  3. Кучма Л.Д. Україна не Росія. «Время». Москва. 2004.

  4. Кучерук О.С. Оповідання з історії України. 5 клас. Київ. «Освіта». 1992.

  5. Сергієнко Г.Я. Смолій В.А. Історія України. 7-8 клас. Київ. «Освіта». 1993.

  6. Струкевич О.К. Романюк І.М. Пірус Т.П. Історія України. 8 клас. Київ. «Грамота». 2008.

  7. Власов В. Данилевська О. Вступ до історії України. 5 клас. Київ. «Генеза». 2001.

  8. Історія України. Навчальний посібник для студентів, учителів та учнів середніх шкіл. Миколаїв. 1992.

  9. Сарбей В.Г. та ін. Історія Української РСР. 7-8 клас. Київ. «Радянська школа». 1993.

  10. Федоренко П.С. Ілюстративні матеріали з історії Української РСР. Київ. «Радянська школа». 1974.

  11. Сас П.М. Історія України. Навчальний посібник. Львів. Видавництво М.П.Коць. 2001.

  12. Запорожці. До історії козацької культури. Київ. «Мистецтво». 1993.

  13. Власов В. Історія України. 8 клас. Київ. «Генеза». 2004.

  14. Гриценко І.С. та ін. Гомін Віків. Навчальний посібник з історії України для 5-го класу. Київ. РВЦ «Проза». 1994.

  15. Мисан В. Оповідання з історії України. 5 клас. Київ. «Генеза». 1997.

  16. Верстюк В.Ф. та ін. Україна і Росія в історичній ретроспективі. Том 1. Київ. «Наукова думка». 2004.

  17. Історія України в особах. Частина 1. Миколаїв. 1993.

  18. Дорошенко Д. Історія України з малюнками. Київ. «Освіта». 1993.

  19. Субтельний О. Україна. Історія. Київ. «Либідь». 1993.

  20. Швидько Г.К. Історія України. 8 клас. Київ. «Генеза». 1996.

  21. Все для вчителя. Журнал. №14. Травень 2001.

  22. Гетьмани України. Комплект плакатів-портретів. «Наддніпряночка». 2003.

  23. Українська література. Хрестоматія нововведених творів. Частина 2. 7-8 класи. Київ. «Генеза». 2003.

  24. Розлилися круті бережечки. Українські народні пісні та думи. Київ. «Веселка». 1972.

  25. Українські народні думи та історичні пісні. Збірник. Київ. «Веселка». 1993.

  26. Українська література. Хрестоматія нововведених творів. Частина 1. 5-6 класи. Київ. «Генеза». 2002.

  27. Журнал «Історія в школі» №5-6 Травень-червень 2003.

  28. Україна. Історичний атлас. 8 клас. Київ. «Мапа».2000.

  29. Миколаївщина в історії України. Миколаїв. 2009


Каталог: Files -> downloads
downloads -> «Це склад книжок» так скептик говорив, «Це храм душі» естет йому відмовив, Тут джерело всіх радощів земних, І їх дарують нам без цінним словом…»
downloads -> Для вчителів зарубіжної літератури
downloads -> Методичні рекомендації щодо викладання світової літератури в загальноосвітніх навчальних закладах у 2013-2014 навчальному році // Зарубіжна літератури в школах України. 2013. №7-8
downloads -> Талант людини це божий дар
downloads -> Василь Стус постать,що єднає
downloads -> Антон павлович чехов
downloads -> Остап Вишня. Трагічна доля українського гумориста. Моя автобіографія
downloads -> Урок 1 т ема. Вступ. Роль художньої літератури у формуванні життєвих цінностей людини


Поділіться з Вашими друзьями:

Схожі:

Конкурс учнівської творчості, присвячений Шевченківським дням iconКонкурс учнівської творчості «Україна, як і великий наш Кобзар, вічні»
Моринці, с. Шевченкового, Канева,Черкас, Києва. Результатом цієї роботи стало у 008 році відкриття шкільного літературного музею...
Конкурс учнівської творчості, присвячений Шевченківським дням iconНаказ №291 Про підсумки проведення обласного фестивалю вчительської та учнівської творчості „Проліски надії 2013
Вінницького обласного Будинку культури учителя від 16. 01. 2012 №14/18/1 „Про проведення обласного фестивалю вчительської та учнівської...
Конкурс учнівської творчості, присвячений Шевченківським дням iconХроніка культурного життя Сумської області за березень 2015 року
В сумському обласному краєзнавчому музеї проведено конкурс читців, присвячений пам’яті Т. Г. Шевченка
Конкурс учнівської творчості, присвячений Шевченківським дням iconКонкурс «Акорди творчості»
Це Положення визначає порядок організації та проведення обласного літературного конкурсу «Акорди творчості»
Конкурс учнівської творчості, присвячений Шевченківським дням iconКонкурс «обласний етап Всеукраїнської туристсько краєзнавчої експедиції учнівської молоді «Краса і біль України»
Чортківський районний відділ освіти Чортківської районної державної адміністрації
Конкурс учнівської творчості, присвячений Шевченківським дням iconКомунальний заклад «запорізький обласний центр науково-технічної творчості учнівської молоді «грані» запорізької обласної ради
«запорізький обласний центр науково-технічної творчості учнівської молоді «грані» запорізької обласної ради
Конкурс учнівської творчості, присвячений Шевченківським дням iconКонкурс промислового дизайну „Арт факторія" Районна виставка конкурс промислового дизайну „Арт факторія"
Арт – факторія” проводиться районним відділом освіти Вишгородської районної державної адміністрації та Вишгородським районним Центром...
Конкурс учнівської творчості, присвячений Шевченківським дням iconКросворд "Тебе ми не забудемо, Тарасе" присвячений біографії та творчості Т
По горизонталі: Передовий український митець, який брав активну участь у викупі Тараса Григоровича з кріпацтва
Конкурс учнівської творчості, присвячений Шевченківським дням iconКонкурсу художньої творчості «Таврійський барвограй»
«Таврійський барвограй» серед учнів, вихованців, слухачів загальноосвітніх, позашкільних навчальних закладів Херсонської області»,...
Конкурс учнівської творчості, присвячений Шевченківським дням iconПро підсумки проведення І-ІІ етапів VII міжнародного мовно-літературного конкурсу учнівської та студентської молоді імені Тараса Шевченка серед учнів птнз області
Міжнародного мовно-літературного конкурсу учнівської та студентської молоді імені Тараса Шевченка (далі Конкурс) серед учнів професійно-технічних...


База даних захищена авторським правом ©biog.in.ua 2019
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка