Конкурсу «Коронація слова»



Сторінка16/40
Дата конвертації29.01.2018
Розмір3.3 Mb.
ТипКонкурс
1   ...   12   13   14   15   16   17   18   19   ...   40

6

Таких операцій Шеремет давненько вже не робив.

Правда, це як сказати: ще в січні, в київському шпиталі, дренував черевну порожнину петлюрівському підхорунжому, блокуючи абсцес. Тоді справа була куди серйозніша: перед тим оперували того вояка, витягаючи кулю з живота, а коли зашили, то згодом виявилося, що занесли інфекцію. Усередині почало гноїтися, Артемові довелося все робити швидко. Але тепер, коли люди справді не можуть до пуття розібратися, хто з ким і хто проти кого, і ладні міряти час кожним прожитим днем, Шеремет утверджувався в думці, що там, біля дніпрових плавнів, для нього почалося зовсім нове життя. Можна сказати, з чистої сторінки.

Ну, а в своєму новому житті він, лікар, мусив лише згадувати, як треба робити ті чи ті хірургічні операції. Добре, що серед медичного причандалля, що його покинув фельдшер–утікач, знайшлося кілька ампул з морфієм. Упорснув Марусі, щоб була хоч якась анестезія, та все одно попросив свекруху прив'язати хворій руки до ліжка, щоб та, бува, ненароком не завадила операції. Знайшлися і скальпель, і дренажні трубки. Навіть лишилися спеціальні медичні нитки.

Упоравшись, відчув раптом неймовірну втому. Таку сильну, що не міг твердо триматися на ногах. Григоренчиха почала щось говорити. Але Артем відмахнувся, звелів сидіти коло хворої, води не давати, як проситиме, змочувати лише губи, зварити їй на потім міцний курячий бульйон. А сам ледве додибав до лавки, на якій для нього вже намостили сінника. Щойно вклався, як упав у темну безодню. Летів, летів, летів, летів...

А прокинувшись, не відразу й згадав, де він і що за вікном — ранок, день чи вечір. Здалося йому, що все дотепер було сном — довгим, тривалим, бажаним, зовсім іншою реальністю. Насправді ж він досі лежить на брудній підлозі в камері губчека й марить. Однак швидко опанував себе і рвучко підвівся. Запаморочилося в голові, але це теж скоро минуло. Ступив на вкриту постілкою глиняну підлогу і завважив, що чоботи з нього, сонного, зняли. Пройшов до хворої. Маруся міцно спала. Дихала рівно. Крім них двох у хаті нікого не було.

Натягши чоботи, у самій сорочці, Артем вийшов у двір. Тітка Григоренчиха поралася там, почула, як він вийшов і повернулася. В очах не було вчорашньої недовіри, хоч і особливої турботи там теж не помітив.

— Добре виспався? — запитала й, не дочекавшись, додала: — Хропів на всю хату. Я тебе за носа смикала, як чоловіка мого, царство небесне. Теж любив похропти, насобачилася.

— Довго спав?

— Уже білий день. Пополудні. Нічого, батько велів тебе не чіпати.

— Зелений? — перепитав Шеремет.

— Еге. Був тут рано, приходив.

— Він часто до вас заходить?

— Наш отаман про всіх дбає, — суворо зауважила Катерина. — Але тебе чогось хотів. Спитав, як Маруся. Нічого, кажу, житиме.

— Невже так і сказали?

— Та ти ж, хлопче, сам учора пообіцяв. Чи збрехав?

— Тепер одужає, — кивком підтвердив Артем. — То навіщо мене ваш отаман шукав?

— Бог його знає, — почув у відповідь. — Знаєш, батько отаман не розказує кожному двору, що в нього на думці. Як прийшов сам, не прислав нікого, то, значить, діло важливе. Скажи краще, що далі з Маруською?

— Молода. Здорова. Вибереться, — запевнив Шеремет. — Поки хай лежить, не встає. Інакше шви розійдуться, горе буде. Доведеться ходити, носити з–під неї. Доглядати. Санітарок отаман Зелений про такий випадок навряд чи має.

— То без тебе розберуся, — буркнула Григоренчиха. — А ти не гуляй. Ходи сюди, погодую, збирайся і йди до отамана. Наказав, щоб ти з'явився.

— Ото так і наказав?..

— Тобі кажуть — ти роби! — відрубала Катерина.

...Зелений справді був у своїй штабній хаті. Разом довкола стола зібралося ще кілька чоловіків, приблизно однолітків, усі з помітною військовою виправкою. Служачи у війську, Шеремет навчився розпізнавати таких з першого погляду, навіть коли чоловіки просто сидять, нічого не роблячи. Очевидно, всі вони були сотники, наближені до самого отамана, і Артем потрапив на військову нараду. Щойно зайшов, розмова припинилася. Зелений кивнув, не підводячись з місця, жестом звелів підійти ближче і промовив:

— Кажуть, полікував дівку. Не дав померти, га?

— Хто на що вчився, — стримано відповів Шеремет.

— То як, лишаєшся? Я силою не тримаю. Але мені тут, у Трипіллі, як кажуть, на хазяйстві, в республіці, грамотний медик не завадить.

— Де республіка? — не зрозумів Артем, не припускаючи, що отаман говорить серйозно.

— Ти тепер на її території, — відрубав отаман. — Її створила трипільська громада, а жодне інше визнання мене не цікавить. У нас народна радянська влада, справедлива, без жидів та комуністів. Отака правильна.

— Це я вже чув.

— Ще раз послухай!

Зелений підніс голос, не забуваючи стежити за реакцією своїх сотників. І Шеремет відзначив: свого отамана вони сприймають схвально, а він говорить те, що його побратими хочуть чути. Тож Артем промовчав, щоб уникнути непотрібних дискусій. Не зовсім розуміючи, навіщо отаманові розпинатися отак перед звичайним київським лікарем, який віднедавна навіть сам для себе — ніхто. Людина без документів, речей, родини й даху над головою. Та ще й одягнений у чужі речі.

— Я проти радянської влади, — мовив спокійно. — Ви, пане Зелений, чи як вас там, маєте цілковите право думати, що я з такими переконаннями автоматично стаю противником вашої самопроголошеної республіки. Правду кажучи, ви маєте тут досить влади, щоб віддати наказ, — і мене розвіють за вітром. Одні більшовики не встигли зробити цього вчора, другі мають шанс виправити помилку.

Зелений підвівся.

Коротко й сильно змахнув рукою, а тоді стиснутим кулаком улупив по столу.

Один із сотників схопився за кобуру, збираючись вирвати звідти нагана. Схрестив погляди з отаманом, забрав руку, заспокоївся. Зелений сів, склав руки перед собою поверх стола й подивився на Шеремета знизу вгору.

— Помиляєшся ти, — промовив уже спокійніше. — І я так собі думаю: подібних до тебе ще ціле море. Значить, будемо переконувати. Нічого, є в мене хлопці з добре виструганими язиками. А хто не вміє густо балакати, для тих у нас знайдуться шаблі та револьвери.

— Силою переконаєте? Чим же тоді ви кращі за губчека?

Артем думав, що Зелений зараз знову спалахне. Але той вислухав мовчки, вперся руками на стіл, підвівся, вийшов, став навпроти Шеремета. Тепер вони опинилися віч–на–віч.

— Свою силу, пане докторе, ми вже не раз показували цій жидівській владі, яку ти й такі, як ти, хто не навчився ще думати, плутає зі справжньою радянською.

— Хіба є різниця?

Є. Розкажу тобі таку бувальщину. Тут недалеко є село, Горпинівка. Приїхали туди червоні, загін у сотню шабель, з трьома кулеметами. Зібрали людей, вийшов до них комісар, каже: ми, мовляв, нова влада, радянська, будемо робити на селі вибори. Такий закон, значить: кого народ обере, той і буде в них за начальство. Правильно, хай будуть вибори, ніхто не перечив. Будемо вибирати, кажуть люди. І ну називати своїх, місцевих, кому довіряють. А комісар: ні, каже, пождіть. Дістає списки, роздає. Ось за цих людей можете голосувати. Народ, ясна річ, не хоче, бо не знає нікого. Комісар: то зараз виправимо. Цих усіх, що в списках, червоні привезли з собою. Мені потім говорили — там самі жиди. Ну, Бог би з ними, були в Горпинівці при цукровому заводі свої жиди. Як уже на те пішло, могли б їх висунути, бо то свої, за них можна й проголосувати. Так чесно, хіба ні?

— Мабуть, — відповів Шеремет, ще не до кінця розуміючи, куди хилить отаман.

— Бач, правда. Комісар — зайда — так не думав. Ніяких, каже, місцевих. Ми радянська влада, нам видніше. Знайшлися хлопці серед селян, вийшли до зайд. Кажуть: не буде такого. Зробімо так — ваші проти наших. Народ же мусить обирати. А їм: білогвардійці ви, контра, радянській народній владі не довіряєте. Значить, вороги. А з ворогами розмова коротка. Там їх троє було, сміливих. Усіх тут–таки забрали, кинули в хуру, повезли кудись. Розігнав комісар усіх по хатах. Дав часу до ранку. Як не прийдуть голосувати за тих, кого привезла влада, значить у Горпинівці — гніздо білогвардійців. Ще як дізналися, що ті троє служили свого часу в царській армії — все. Достеменні служки старого режиму. То що ти думаєш? Уночі люди самі зібралися, ранку не чекали. Були по хатах відрізани, хтось узявся за вила. Словом, накинулися гуртом. Кого не постріляли, ті самі втекли. Ось що я називаю переконувати силою. Селяни боронилися від чужих. Тому вже ранком на майдані в Горпинівці обрали отамана. Серед своїх. Така, пане докторе, справжня радянська влада. А не жидівська комуна, яку тут нам хочуть нав'язати.

— Хочете сказати, я справжньої радянської влади не бачив?

— Що мені тобі говорити? Кожен бачить, що хоче. Не захочеш — не розгледиш. І якось так виходить у нас уже другий день: почнемо ніби про справи говорити, а виходить, я тебе за щось агітую.

— У мене теж таке враження, пане отамане.

— Для чого мені тебе агітувати чи, там, переагітовувати? Піді мною більше трьох тисяч шабель, у мене своя республіка, більше нічого не треба. Аби нас не чіпали й давали жити. Не віриш, не лишишся в Трипіллі — іди з Богом, куди ноги винесуть. Тільки зрозумій, не дурний же, тепер не вийде десь тихо пересидіти. Треба вирішити, за кого воюєш. Бо війна ж кругом. Цього ж ти не будеш заперечувати?

— Війна, — погодився Шеремет. — Громадянська війна. Тут кожен за себе і всі проти всіх. Не збираюся я ніде пересиджувати. Навоювався, буває. Сам за себе не зможу, за радянську владу не буду. У вас, я так чув, із Петлюрою якісь негаразди. Ну, а я хочу з часом пробратися на Поділля, до нього. Директорія тепер там, іншої дороги для себе не бачу. Хіба... — він затнувся, і Зелений підбадьорив:

— Ну–ну, що таке?

— Дівчина ця, Маруся... Операцію робив їй учора. Не виженеш — побуду біля неї, поки не стане на ноги. Усе–таки я лікар, не можна кидати пацієнтку.

— То як собі знаєш. А щодо Петлюри... Усяке було. Але нині мені з ним не по дорозі. Не робитиму і як Григор'єв22, чув про такого? То туди біжить, то сюди...

— Чув. Його загони наче воювали на боці Директорії.

— Я теж якийсь час намагався дружити з Петлюрою, — нагадав Зелений. — Тільки Григор'єв, коли з ним розсварився, став під червоні прапори. Мені ж хоч і не по дорозі з Директорією, але з більшовиками так само. Нехай. Григор'єв ще прозріє... Але не про нього мова. Про Петлюру. Точніше, про отамана Оскілка, що під ним ніби ходить. Ти ж в Оскілка числився, навіть, казав, трошки знаєшся з ним?

І тепер казатиму, — Артем далі не міг вловити плину отаманових думок.

— Ось чому я тебе гукнув, пане докторе. Моє посольство збирається навідатися до нього. Чули, він з Петлюрою вже не в згоді. А мені треба військової підтримки. На Київ ідемо, отак.




Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   12   13   14   15   16   17   18   19   ...   40

Схожі:

Конкурсу «Коронація слова» iconЯзиката хвеська
Ну чисто тобі язиката Хвеська з відомої української народної казки Кримінальна комедія Андрія Кокотюхи свого часу змогла насмішити...
Конкурсу «Коронація слова» iconКонкурсу «Учитель року 2014» у номінації «Світова література»
Високе мистецтво слова допомагає дітям пізнати великий І складний світ, осмислювати людські стосунки й знаходити шлях до «царства»...
Конкурсу «Коронація слова» iconНаказ №827 Про результати проведення міського етапу Обласного конкурсу-виставки декоративно-ужиткового та образотворчого мистецтва «Квітуча Україна»
Центум згідно з інформаційно-методичними рекомендаціями було проведено міський етап конкурсу-виставки
Конкурсу «Коронація слова» iconКонкурсу мистецтв "Зірковий Час"
Відкриття та конкурсна програма Всеукраїнського фестивалю-конкурсу мистецтв «Зірковий Час» (вокальний, хореографічний І оригінальний...
Конкурсу «Коронація слова» iconАнкета учасника районного етапуВсеукраїнського конкурсу «Класний керівник року»
Прошу дозволити взяти участь у районному турі Всеукраїнського конкурсу „Класний керівник року – 2016”
Конкурсу «Коронація слова» iconКонкурсу «Мистецтво проти засилля корупції»
Міська громадська організація «Асоціація безперервної фахової освіти «атенеум» за підтримки Департаменту сім’ї, молоді та спорту...
Конкурсу «Коронація слова» iconКонкурс шевченкознавців Умови та оцінка конкурсу
Учасники конкурсу повинні знати основні І провідні етапи життя Кобзаря, що вплинули на формування його особистості. За кожну правильну...
Конкурсу «Коронація слова» iconКонкурсу юних фотоаматорів «Моя Україно!»
Богуславської районної державної адміністрації від 23. 09. 2013 №198 Про проведення районного етапу обласного конкурсу юних фотоаматорів...
Конкурсу «Коронація слова» icon2-а клас Математика
Англійська мова: вивчити назви числівників від 11 до 20. Повторити слова теми. Виписати в словник нові слова с. 78. Читати та перекладати...
Конкурсу «Коронація слова» iconКонкурсу «Молодь за майбутнє» у номінації «Україна незалежна»
Пропонуємо матеріали з досвіду роботи керівників гуртків птнз області за результатами огляду-конкурсу у 2016 році «Молодь за майбутнє»...


База даних захищена авторським правом ©biog.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка