Конкурсу «Коронація слова»



Сторінка18/40
Дата конвертації29.01.2018
Розмір3.3 Mb.
ТипКонкурс
1   ...   14   15   16   17   18   19   20   21   ...   40

8

Кілька наступних днів Шеремет ходив коло Марусі Григоренко, а заразом оговтувався сам.

Несподівано виявив у себе зламане ребро. Думав: просто шрам муляє. Загоїться й перестане. Але, щось запідозривши й роздягшись до пояса, все ж таки старанно обмацав себе і знайшов пошкоджене місце. Не помилився. Ребро як не зламане, то, напевне, тріснуло. Випросивши в Катерини довгий неширокий шмат полотна, що його вона видобула зі скрині, де лежало всяке манаття, з її ж буркотливою допомогою міцно обмотав груди, більш–менш зафіксувавши пошкоджене ребро. Принаймні тепер криво не зростеться й не трісне остаточно від різкого руху, бо можна ж і орган якийсь усередині пробити. Тільки цього ще йому бракувало!

Дія морфію минула. Порізане й зашите місце боліло. До того ж він не латав до кінця, лишивши невеличкий отвір для подальшого дренажу. Рештки гною виходили ще добу. Григоренчиха роздобула якісь трави, почала варити відвари й тицяти Артемові, щоб прикладав до надрізу. Не дуже вдаючись, що то за народна медицина, Шеремет невдовзі мусив визнати: справді помагає. Загоює, діє, як антисептик, та ще й гній почав швидше виходити.

А ще Катерина поїла невістку настоєм на міцній самогонці. Артем скуштував і закашлявся: майже чистий спирт. Хотів заборонити категорично: хворій у такому стані цього пити не можна. Проте Григоренчиха відрубала: роби, мовляв, своє діло — і, не маючи в її хаті жодних прав, Шеремет поклав собі в це не втручатися. Сподіваючись, що свекруха не має наміру наробити лиха невістці. І незабаром він зрозумів, нащо вона поїла Марусю тим настоєм: більшу частину дня хвора спала, ніби їй знімали біль сильними порошками. Отже, недуга не так дошкуляла дівчині, хоч одужувала вона помалу–малу, але цілком задовільно, як зважити на такі не дуже придатні для лікування умови. Незабаром Шеремет уже не так сильно хвилювався за пацієнтку, як попервах.

Увесь цей час Артем не виходив далі двору, допомагаючи ще й у хазяйстві. Ребро й узагалі скалічене в чрезвичайці тіло все ж давали змогу виконувати хоч і не важку, проте дуже важливу роботу, яка потребувала чоловічих рук. У село не ходив. Катерині не треба було знати про його тимчасову домовленість з отаманом, та й сам Шеремет не хотів привертати до себе зайвої уваги повстанців. Не ставши, як Дзюба, до їхніх лав, хоч–не–хоч він видавався їм чужаком. Знаючи суворість, а часом і радикальність сільських звичаїв, Артем не уявляв, що його сприйматимуть інакше. А ще міг натрапити на того ж таки Якова Дзюбу, чого Шереметові дуже не хотілося. Був певен, що не зможе стриматися, побачивши всміхнену, задоволену всім вусату пику. І неодмінно зробить щось таке, чого робити в його непевному становищі зовсім не слід.



Сидячи в хаті чи товчучись на подвір'ї, Артем не знав, що повстанський загін за кілька днів після їхньої з отаманом розмови зібрався й надвечір злагоджено вирушив на Київ. Розказала Катерина, прибігши з сутінкового трипільського майдану, весела й водночас стривожена. Проводжали хлопців усією громадою, вірили — вистачить сили, щоб зайти до міста й відрізати шляхи, якими для комісарів та інших кацапівказала саме так — везли з повітів до Києва харчі. Переказуючи обіцянку Зеленого заморити червону комунію голодом, Григоренчиха щиро раділа. Шеремет слухав і старався собі уявити всі події.

Раптом він збагнув те, про що отаман не кричав перед людьми на майдані. Не закликав бігти на ворога, не розбираючи дороги. Навпаки, Зелений говорив і діяв спокійно, виважено. Бо наступ продумав так, щоб не просто відтяти Київ від шляхів, якими туди довозять продовольство звідти, де він мав повну владу. Тобто з Обухова. Отаман мав намір учинити диверсію. Тобто повстанці збиралися пошкодити ще й військові комунікації.

Усвідомлюючи собі, що сам далеко не військовий стратег, навіть не зовсім вояк, Артем, одначе, віддав Зеленому належне. Звісно, не Наполеон. Проте талант полководця має. Із цим народитися треба. Правда.

Цілий наступний день Трипілля жило звичним життям, а селяни, давно нікого не боячись, відверто говорили: батько отаман з побратимами взяв уже Київ, і ниньки у губернії нарешті своя, народна, селянська влада. Але того ж вечора, пізно, ще до півночі, загін повернувся.

Рушаючи з села чи йдучи назад, вояки повз Григоренчишину хату не проходили. Та все одно здалеку долинув гомін. Катерина своїм звичаєм молилася перед сном Богові. Шеремет уже навчився за цим ритуалом угадувати час. У селі зазвичай лягали раненько, значно раніше, як у Києві, де по дев'ятій вечора життя для декого тільки починалося. Тому, щойно Григоренчиха запалювала лампадку в меншій кімнаті й починала «Отче наш», можна було напевне твердити: тепер або дев'ята вечора, або тільки–но звернуло на десяту. Кінський тупіт і голосні вигуки зачулися, коли Катерина вже з годину як помолилася і вклалася спати. Вона теж стрепенулася, сіла, підхопила широку хустку, накинула на плечі — так, немов от–от треба бігти.

Артем стривожився не менше. Повернення до Трипілля повстанських сотень, які ще напередодні збиралися злагоджено разом з іншими отаманами зайти в Київ і тримати там оборону, чекаючи на основні сили, не віщувало нічого доброго. До того ж Шеремет так і не дізнався, чи вдалося Зеленому послати делегатів на Поділля, до Оскілка. І коли все ж таки вийшло, то чим скінчилися перемовини?

Звісно, тепер Артемові доводилося хіба гадати. Не знав, чи випаде найближчим часом нагода знову поговорити з отаманом. І чи стане Зелений узагалі розмовляти з ним. Хоч там як, але скорого повернення війська отаман не планував, судячи з його вранішньої промови. Якщо повстанців розбили, а ватажок живий, у того можуть змінитися плани. А може, навіть погляди.

Хтозна, раптом захоче стравити пару, шукаючи поруч зручного ворога серед чужаків...

Тому Шереметові зовсім не хотілося тепер без поважної причини потрапляти отаманові на очі. Хоч боягузом себе Артем ніколи не вважав.

Григоренчиха вже поспішила до хворої, щоб перевірити, чи міцно Маруся спить. І раптом Артем немовби прочитав її думки, зрозумівши неприховану тривогу: сотні могли повернутися, бо їх відігнали й переслідують регулярні частини червоних. Тож повстанці хочуть перегрупуватися, щоб боронити Трипілля від навали. Виходить, жінкам, дітям, хворим і старим треба думати, куди ховатися і як це все пережити. Відколи більшовики почали свою продрозверстку, села призвичаїлися до того, що будь–якої миті треба або боронитися, або рятуватися.

Він цілком відчув Катеринину тривогу. Маруся після операції ще не могла пересуватися сама. Щоб почала вставати, треба бодай три дні. Але й тоді вона не зможе вільно рухатися. Розійдуться шви — і може статися якесь лихо. Хоч досі начебто все було гаразд, проте Артем уже почав прикидати, як і куди доведеться перевозити хвору молодицю. Думки хаотично роїлися в його голові, коли це знадвору донісся цокіт копит. Вершник спинив коня. Почулися швидкі кроки — і прибулець загрюкав у двері. Григоренчиха, завжди сувора, стримана й буркотлива, враз спала з лиця, мовби відчуваючи біду, і, зиркнувши на Артема, поквапилася відмикати. Пролунало її звичне, сварливе:

— Чого ламаєш двері?! Лобом гаратай! Чорти тебе принесли!

Шеремет трошки заспокоївся. Коли б сталося щось варте серйозної уваги, то Катерина б уже метушилася. Однак другої миті він рвучко підвівся, бо не чекав, що в світлицю за хазяйкою не зайде, а ввалить, лунко грюкаючи чобітьми, розхристаний і розпашілий Яків Дзюба.

— Тут, дядьку? — запитав, ніби не бачив Шеремета, ще й так невимушено, наче той був йому за вірного товариша. — Здоровкатися нема коли. Ну ж бо, ноги на плечі, сам, тут панів нема. Отаман звелів.

Артем забув, що в чужій хаті, де, крім того, ще спить хвора.

— Ану, йди звідси!

— Ти чого, дядьку!

— Я кому сказав — геть, лайно таке! Подякуй, що револьвера в мене нема. Зате ножик є, ось, на столі, напохваті! Гуляй!

Дзюба ступив крок назад, глянув на нього, потім на Григоренчиху, і Артем несподівано завважив, що на вусатому Яковому лиці відбився абсолютно щирий, невдаваний подив.

— Бач, визвірився... Недоїв сьогодні? Кажу ж, Зелений прислав, по тебе! Збирайся, не гуляй. Розбили нас, поранені є.

— А послав він тебе, значить?..

— Чому ж послав! Сам прийшов. Згадав про тебе, дядьку, першим. А батько: точно, Якове, діло кажеш. Є ж свій лікар у Трипіллі. Ну, я й махом сюди. Так і стоятимеш? — тон ураз став трошки серйознішим. — Ти поспіши, справді тяжкі є.

Шеремет більше не перечив. Хай навіть говорив до нього Яків Дзюба.




Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   14   15   16   17   18   19   20   21   ...   40

Схожі:

Конкурсу «Коронація слова» iconЯзиката хвеська
Ну чисто тобі язиката Хвеська з відомої української народної казки Кримінальна комедія Андрія Кокотюхи свого часу змогла насмішити...
Конкурсу «Коронація слова» iconКонкурсу «Учитель року 2014» у номінації «Світова література»
Високе мистецтво слова допомагає дітям пізнати великий І складний світ, осмислювати людські стосунки й знаходити шлях до «царства»...
Конкурсу «Коронація слова» iconНаказ №827 Про результати проведення міського етапу Обласного конкурсу-виставки декоративно-ужиткового та образотворчого мистецтва «Квітуча Україна»
Центум згідно з інформаційно-методичними рекомендаціями було проведено міський етап конкурсу-виставки
Конкурсу «Коронація слова» iconКонкурсу мистецтв "Зірковий Час"
Відкриття та конкурсна програма Всеукраїнського фестивалю-конкурсу мистецтв «Зірковий Час» (вокальний, хореографічний І оригінальний...
Конкурсу «Коронація слова» iconАнкета учасника районного етапуВсеукраїнського конкурсу «Класний керівник року»
Прошу дозволити взяти участь у районному турі Всеукраїнського конкурсу „Класний керівник року – 2016”
Конкурсу «Коронація слова» iconКонкурсу «Мистецтво проти засилля корупції»
Міська громадська організація «Асоціація безперервної фахової освіти «атенеум» за підтримки Департаменту сім’ї, молоді та спорту...
Конкурсу «Коронація слова» iconКонкурс шевченкознавців Умови та оцінка конкурсу
Учасники конкурсу повинні знати основні І провідні етапи життя Кобзаря, що вплинули на формування його особистості. За кожну правильну...
Конкурсу «Коронація слова» iconКонкурсу юних фотоаматорів «Моя Україно!»
Богуславської районної державної адміністрації від 23. 09. 2013 №198 Про проведення районного етапу обласного конкурсу юних фотоаматорів...
Конкурсу «Коронація слова» icon2-а клас Математика
Англійська мова: вивчити назви числівників від 11 до 20. Повторити слова теми. Виписати в словник нові слова с. 78. Читати та перекладати...
Конкурсу «Коронація слова» iconКонкурсу «Молодь за майбутнє» у номінації «Україна незалежна»
Пропонуємо матеріали з досвіду роботи керівників гуртків птнз області за результатами огляду-конкурсу у 2016 році «Молодь за майбутнє»...


База даних захищена авторським правом ©biog.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка