Конкурсу «Коронація слова»



Сторінка20/40
Дата конвертації29.01.2018
Розмір3.3 Mb.
ТипКонкурс
1   ...   16   17   18   19   20   21   22   23   ...   40

Частина третя

Дніпро

З середини березня майже в усіх повітах губернії відбуваються контрреволюційні виступи, що їх очолюють ватажки збройних погромних банд. Ці виступи в селах проходять під гаслами: «Хай живе незалежна Україна! Не дамо хліба в Московію!»

З інформаційного зведення Київського губвиконкому квітень 1919 року

Київська губернія, квітень — липень



1

Полонених захопив Середа.

Чи так було насправді, Шеремет не знав. Якби потовкся трохи серед бійців, дізнався б інші подробиці. Не ті, котрі в захваті переповідав Семен. Та хлопця ніхто не перебивав. Навпаки, бувалі вояки слухали його з ґречним терпінням, уважно, хоч, мабуть, і розуміли, що десь та й прибріхує той малий щупачок. Але дозволяли йому захлинатися власним геройством, ставилися поблажливо, по–батьківському, бо ж уранішня пригода стала для Середи чи не першим серйозним військовим подвигом.

На той час квітень уже майже добіг кінця. Від невдалої атаки зеленівців на Київ спливло кілька тижнів. Тепер Артема сприймали в Трипіллі так, ніби він там завжди жив. Не уродженцем тутешнім, звісно, але не чужинцем. Оселився чоловік серед трипільців, пустив сяке–таке коріння й притерся.



Він навіть знав, що дехто позаочі називає його Григоренчишин зять, однак підстав до того не було аніякісіньких. Справді, Катерина, ніби так і треба, лишила лікаря жити в себе. Почасти — щоб і далі доглядав Марусю, яка хоч і не зовсім ще жваво ходила, більше відлежувалася, та все одно помалу одужувала. Усе загоювалося скоріше, ніж передбачав Шеремет, і це дуже його дивувало. Адже жодних нормальних умов тут не було.

Хоч Артем навряд чи міг сказати точно, де в усій губернії можна знайти умови для одужання й не таких трудних, як Маруся. Тітка Григоренчиха кілька разів з усією властивою їй серйозністю казала: мовляв, лікує дівку рідна земля та своє, трипільське, повітря. Бо всякий, хто хоче швидше позбутися недуг, мусить іти, вибиваючись із сили. А як не годен іти, то повзти до рідного краю. І ліків жодних не треба.



Шеремет не сперечався з нею, бо визнавав: Марусі що не день, то кращає. Поведінка молодиці також змінилася. Вона вже не сприймала Артема за стороннього, дозволяла йому оглядати себе і не спиняла його рук кволим зусиллям. Та й свекруха перестала бурчати, коли лишала їх наодинці. Поки Шеремет доглядав хвору, в нього жодного разу не виникло тих думок. До того ж йому ще боліла втрата Лідії.

Говорили вони з Марусею мало. Спочатку пацієнтці було не до розмов. Потім затягло трипільське повсякдення, зокрема професійні обов'язки, бо ж медичної допомоги потребували не лише повстанці, а й цивільні, як називав Артем селян, котрі не воювали. Одне слово, зятем його охрестили, але нічого серйозного за цим прізвиськом не було — прикладки тут, у селі, прикладали багатьом, і саме так, жартома, Шеремет сприймав свій теперішній стан.

За весь цей час отамана бачив дуже мало. Не те щоб навмисне уникав із ним зустрічі. Ватажок повстанців мав інший клопіт: їздив повітом і роздавав селянам землю, чим викликав неабиякий захват у трипільців, які дістали свої наділи найпершими.

Однак, чуючи від різних людей, як відбувається та роздача, Артем раз по раз сумнівався в законності таких дій.

Звикнувши, щоб усе відповідало юридичній букві, Шеремет попервах ладен був, лаючи подумки себе найгіршими словами, визнати: більшовики створювали свої комуни по селах на законних підставах. Принаймні вони самі придумали ті закони, оприлюднили їх. А вже потім озброїлися, вимагаючи, щоб їхні закони виконували ті, кого вважали за громадян нової, робітничо–селянської, держави. Хто відмовлявся, той ставав для більшовиків злісним порушником. Значить, опинявся поза законом. Тож за комісарами йшли карателі.

Отамана довколишні села вітали як справжнього батька–визволителя. Особливо після того, як з Фастівського повіту дійшли чутки про перші села, що їх червоні карателі випалили до чорної землі. Людей вони теж не щадили. Причина була одна — відмова виконувати накази, здавати продовольство на потреби влади і збройний опір комісарським продовольчим загонам. Тутешні селяни, на думку Шеремета, свого часу не помилилися, довіривши свою долю Зеленому, тож їхні домівки вціліли.

Гасла на кшталт «Не дамо хліба в Московію!» стали дуже популярними. Їх навіть уживали у звичайних, побутових розмовах. Складалося враження, що, промовляючи їх, селяни узгоджують плани найближчих дій.

Артем загалом позитивно сприймав тутешні настрої.

Правда, оптимізм згасав щоразу, коли люди починали вголос підтримувати радянську владу, завзято відокремлюючи її від більшовицької. Шеремет своїх поглядів не змінив, далі вважаючи радянську владу за буквальне втілення більшовицької політики. Проте змушений був визнати, що саме Зелений наділяв людей обіцяною та омріяною землею.

Почав з рідного Трипілля, де кожному хазяїнові прирізав наділ, ще й склав перед тим купчу. Задля цього тримав коло себе двох нотарів, які посвідчували право володіти землею печатками на папері. Дістала такий документ і Катерина. Отаман порадив берегти його, мов зіницю ока, і Григоренчиха сприйняла буквально: роздобула навощений папір, загорнула в нього купчу світло–блакитного кольору і закопала на городі. Коли Шеремет попросив, то гордо показала. Але де саме закопала скарб, змовчала. Викопала, щоб Артем не бачив.

Те саме Зелений практикував по інших селах, возячи нотарів із собою. Перед розподілом землі збирав урочистий мітинг, де оголошував, що робить усе іменем радянської влади. Хоч насправді це було подарунками отамана.

Той документ, розумів Артем, можна було запросто оскаржити, коли в такий непевний час влада знову зміниться. Шкодуватимуть про це хіба тільки самі люди. Знову почнуться збройні сутички, і Шереметові чомусь здавалося, що цьому ніколи вже не буде кінця. Ну, принаймні найближчими місяцями. Відчувши радянську владу на собі, Артем не тішився ілюзіями, що вона так швидко змириться з існуванням повітових отаманів та їхніми невеличкими державами. Ясна річ, свої побоювання й прочуття він тримав при собі. Хоч події дедалі більше відповідали його прогнозам.

Почалося все з того, що, як виявив Артем, трипільські повстанці мали не лише добре озброєну армію, а й невеличку флотилію. Коли почув про неї вперше, то не повірив власним вухам. Звернув усе на звичну вже хвалькуватість Семена Середи. Той, пояснила якось Катерина, доводився Марусі якимось родичем, тому частенько товкся у них на подвір'ї. Якось Семен мимохідь повідав про те, що місцеві рибалки захопили більшовицьку вантажну баржу, яка везла Дніпром хліб і сіль.

Приводом, власне, стала та сама сіль: хлопець приволік Катерині півмішка. Коли запитала, де взяв, пояснив, викотивши груди: відбили, мовляв. Так Шеремет довідався про те, як трипільські рибалки на човнах підстерегли в плавнях дві баржі, налетіли зусібіч, оточили й узяли на абордаж. Поки червоні оговталися й заходилися давати відкоша, наспів «Зевс» — плавучий панцирник, недарма названий на честь античного бога–громовержця. На борту повстанці прилаштували невеличку, здобуту в якомусь бою гармату і, за словами Середи, влупили просто над захопленим буксиром.

— Стало двох виливанців, щоб ті зайди все зрозуміли! — гордо закінчив тоді хлопець оповідь про річковий бій. — Не всі там, правда, мали кебету. Нічого, таких наші покосили з кулемета. Проте, — додав він, — там мало хто вижив. Не пощастило.

— Кому?

— Та солдатам з матросами ж, тю! Правило таке, для всіх однакове — кидай зброю, стрибай у воду. Поки пливеш — живеш. Допливеш туди, куди куля не сягне, — вважай, пощастило. Можна обсохнути, дотьопати до своїх і розказати, яка в Трипіллі під батьком Зеленим сильна флотилія. Нас, бач, хіба з неба взяти можна. Наслати ці, знаєш, літальні машини...

— Аероплани, — сказав Шеремет механічно.

— Ага, їх. Добро народне, не дивись так. Хай кацапи бояться. Або домовляються.

— Про що домовляються?

— Про торгівлю, — поважно промовив Середа, косуючи на ліжко, де сиділа й слухала все Маруся. — Досить уже грабувати, вимагати... Пора купувати в селянина. Ми, знаєш, згодні й на натуральний обмін. Їм потрібен хліб, нам — плуги та борони. Усе справедливо, так усюди роблять.

— Сам додумався?

Шеремет знав відповідь, тож цілком сподівано почув:

— Батько отаман пояснив.

Більше питань у нього не виникало, але відтоді розмови про успішні напади на більшовицькі пароплави точилися в Трипіллі дедалі частіше. Артем ще не розумів, як йому, з його переконаннями, слід ставитися до натурального річкового піратства. Зрештою, переконував себе, не може називати себе справедливим той, хто не перемагає ворога в чесному бою, змусивши поважати власну силу, а чинить звичайний розбій. Та все ж Шеремет намагався бодай собі не видаватися інтелігентом–толстовцем, який не хоче визнавати права на трофеї, коли довкола вирує війна, що в неї втягнено сотні невеличких армій.

І ось тепер він стояв серед повстанців на трипільському майдані і слухав історію про те, як Семен Середа зловив шпигунів у дніпрових плавнях неподалік села.






Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   16   17   18   19   20   21   22   23   ...   40

Схожі:

Конкурсу «Коронація слова» iconЯзиката хвеська
Ну чисто тобі язиката Хвеська з відомої української народної казки Кримінальна комедія Андрія Кокотюхи свого часу змогла насмішити...
Конкурсу «Коронація слова» iconКонкурсу «Учитель року 2014» у номінації «Світова література»
Високе мистецтво слова допомагає дітям пізнати великий І складний світ, осмислювати людські стосунки й знаходити шлях до «царства»...
Конкурсу «Коронація слова» iconНаказ №827 Про результати проведення міського етапу Обласного конкурсу-виставки декоративно-ужиткового та образотворчого мистецтва «Квітуча Україна»
Центум згідно з інформаційно-методичними рекомендаціями було проведено міський етап конкурсу-виставки
Конкурсу «Коронація слова» iconКонкурсу мистецтв "Зірковий Час"
Відкриття та конкурсна програма Всеукраїнського фестивалю-конкурсу мистецтв «Зірковий Час» (вокальний, хореографічний І оригінальний...
Конкурсу «Коронація слова» iconАнкета учасника районного етапуВсеукраїнського конкурсу «Класний керівник року»
Прошу дозволити взяти участь у районному турі Всеукраїнського конкурсу „Класний керівник року – 2016”
Конкурсу «Коронація слова» iconКонкурсу «Мистецтво проти засилля корупції»
Міська громадська організація «Асоціація безперервної фахової освіти «атенеум» за підтримки Департаменту сім’ї, молоді та спорту...
Конкурсу «Коронація слова» iconКонкурс шевченкознавців Умови та оцінка конкурсу
Учасники конкурсу повинні знати основні І провідні етапи життя Кобзаря, що вплинули на формування його особистості. За кожну правильну...
Конкурсу «Коронація слова» iconКонкурсу юних фотоаматорів «Моя Україно!»
Богуславської районної державної адміністрації від 23. 09. 2013 №198 Про проведення районного етапу обласного конкурсу юних фотоаматорів...
Конкурсу «Коронація слова» icon2-а клас Математика
Англійська мова: вивчити назви числівників від 11 до 20. Повторити слова теми. Виписати в словник нові слова с. 78. Читати та перекладати...
Конкурсу «Коронація слова» iconКонкурсу «Молодь за майбутнє» у номінації «Україна незалежна»
Пропонуємо матеріали з досвіду роботи керівників гуртків птнз області за результатами огляду-конкурсу у 2016 році «Молодь за майбутнє»...


База даних захищена авторським правом ©biog.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка