Конкурсу «Коронація слова»



Сторінка21/40
Дата конвертації29.01.2018
Розмір3.3 Mb.
ТипКонкурс
1   ...   17   18   19   20   21   22   23   24   ...   40

2

— Сидимо, рибу ловимо...

— Яку рибу, Семене, вас же на варту поставили?!

Видно, ту історію хлопець переповідав уже не вперше. І не раз чув у відповідь подібний закид. Просто відмахнувся, немов проганяючи набридливого комара, і повів далі, пояснивши:

— Якщо просто так стовбичити, як на варті, з гвинтарями, то ніколи нікого не вполюєш. Вони, кацапські розвідники, думаєш, такі дурні? Навпаки, будуть обходити варту десятою дорогою.

— Ага, а ви заразом карасиків насмикаєте на юшку! — почувся з гурту інший голос.

Шеремет упізнав Федора Палія — той уже ходив, хіба що трошки накульгував. Коли Артем з простої цікавості наблизився до невеличкого натовпу, то його нового товариша поруч не було. З'явився, коли Середа почав хвалитися подвигом, і Шеремет мимоволі відзначив: Палій іде від штабної хати.

Глянувши йому за спину, Артем помітив пожвавлений рух довкола неї. Поки що не спішив пов'язувати це з історією, що так захопила хлопця, але відчув: щось–таки наближається. Трипільці, поки він жив серед них, завжди були готові до бою. Однак то була більше готовість військ боронитися від загрози, яка не от–от з'явилася, а існує хтозна–відколи, і до неї всі звикли. Але це зовсім не означало, ніби в Трипіллі з того й жили, що чекали на військовий наступ, сподіваючись його відбити.

Злості додавали відомості, що надходили з Києва. Повстанська розвідка часом приносила сторінки або цілі більшовицькі газети, де друкувалися розстрільні списки. Страчували полонених повстанців. І не лише з загонів Зеленого. Та на своїх і чужих тут загиблих не ділили, сиплючи прокльони комунякам, тільки–но дізнавалися про нових жертв чрезвичайки.

Одначе нового нападу повстанці не планували. Після невдалої київської операції зеленівці збиралися міцніше тримати глуху оборону, аніж серйозно готувати ще один наступ. Очевидно, подумав Шеремет, того вимагала певна військова стратегія отамана. Або, чого теж не можна відкидати, вичікувальна позиція Києва.

Артем, навіть мобілізований, одягши форму і попрацювавши у військовому шпиталі, все одно не вважав себе за людину військову. Попри пережите за останні місяці він не був готовий кардинально змінити свої переконання і взятися до зброї, бо й надалі волів робити своє діло. Скільки стане сили.

До того ж він погано знався на стратегіях партизанської війни. А саме її, здається, обрав Данило Зелений. І не тільки він, а й решта повсталих отаманів. Але навіть Артемового досвіду вистачало, щоб зрозуміти: довго таких селянських республік більшовики поруч себе не терпітимуть. Тож кожен день, прожитий більш–менш спокійно, невпинно наближав час, коли влада почне наступ не лише на бунтівне Трипілля, а й відразу на всі повсталі повіти.

Тим–то, помітивши метушню довкола штабу, Шеремет стер із себе усмішку, що її мимоволі викликав героїчний Семенів вигляд, глянув на сповнене серйозності Палієве обличчя і насторожився. Тим часом Середа відмахнувся й від Федора:

— Тут не так важливо, чи клює карась, чи не клює! Головне — сиди собі з вудкою, наче звичайний чоловік. Знаєш, є такі, що люблять ходити берегом від рибалки до рибалки, пхати кругом свої носи, питати, чи є рибка, чи ловиться. А потім, ніби знехотя, затягають у розмову. Починають розпитувати, хто, звідки, де, що, скільки, чого...

— Черв'як, — серйозним тоном докинув Остап Романюк, рябий, з підсмаленими від цигарок краями густих вусів; його старший брат служив священиком у сусідньому селі.

— Хто черв'як? — Семен спочатку здивувався, а потім зиркнув на рябого підозріло, спідлоба.

— Ти. Ну, як черв'як. Наживка, що її на гачок чіпляють, — охоче пояснив Романюк. — Сидиш собі на березі або десь за кущами. Вудка в руці. І неясно, хто кого ловить: ти карасів на черв'яка чи сам, як той черв'ячок, шпигунів. Це я так пояснюю, хлопче. Бо не всі розуміють тактики.

Не лише Артем до ладу не второпав, чи то кепкує рябий з Середи, а чи дійсно думає, що ніхто тут нічого не розуміє. Мабуть, усе ж таки перше, бо повстанці загули, підтримуючи Остапа й підбадьорюючи заразом Семена: мовляв, молодець, кажи ще, хлопче. Відчувши, що його таки шанують, хлопець ще ширше розправив плечі.

— От і я про це. Сиджу, значить, ловлю на живця. Мо', хто клюне. Коли це виходять двоє. Один — старший, другий — молодший, десь такий, як я. Помітили мене, підступили, поздоровкалися, те та се. Питають, як рибка, чи добре ловиться. Ніби місця шукають, придивляються. Самі, кажуть, із Дмитровичів, аж чую: клює рибка!

— Чого так? — вирвалося в Шеремета.

— Де ми, а де Дмитровичі! — вигукнув хлопець, якого знову підтримав гурт, дружнім гудінням схваливши його пильність. — Чого б це вони по рибку аж сюди, до нас, забрели? А ходять же попід берегом, зирять на кручі. Не інакше, як винюхують щось. Придивляються, де в нас тут пости з човнами. То я й питаюся в них: з Дмитровичів, значить? У мене там свояк, знаєте такого? І придумую прізвище з голови. Старший каже: ні, мовляв, такого не знаю. А молодий ну його сіпати: та як, у нього ж хата біля млина! Е–е, думаю, хлопці, кудись вас не туди понесло. Насторожили ви мене. Нічого, далеко не зайдете, — Семен переступив з ноги на ногу, поправив папаху, збивши її ближче до потилиці. — Заговорив з ними, про щось питаю. Аж бачу: вудка тільки в одного, молодшого. Старший узагалі не дуже говіркий, усе товариша смикає, щоб іти геть. Та йдіть собі, думаю. І пустив.

— Відпустив? — перепитав Романюк, і в його очах Шеремет прочитав іронічні вогники. — Зовсім?

— Ви дасте доказати чи ні? Совість майте! — певно, до Середи поволі стало доходити, що старші глузують з нього. — Вони пішли собі. Я вудку кинув — і за ними. Нікому з наших знаку не давав, сам хотів накрити їх. Крався попід берегом, але вони, гади, почули...

— Тупав, мабуть, мов кінь, — озвався Палій, уже не ховаючи посмішки.

— Чого причепився до нього? — гримнув Василь Сивий, що був і справді сивий, зробившись таким у шпиталі, де його відволодали після поранення на німецькому фронті, під Брусиловом. — Відзначився чоловік, двох шпигів вистежив і розкусив! Хіба є різниця, як ми їх потім скрутили?!

— О! Уже ми! — крекнув Романюк.

— Скажіть їм, дядьку Сивий! — аж тепер хлопець несподівано навіть для себе збився на звичайну образу. — Ви ж там так само були!

— Та був, слава Богу! — сивий повстанець виступив уперед. — Почув крики, схопив гвинторіза. Погнав туди, свиснув. Наших секретів уздовж берега було трохи. Та поки добігли, ті двоє мало не забили хлопака! Він же на них, бач, з револьвером поліз, тут же. Обігнав трошки, кинувся навперейми, дулом махає. Це ми пізніше дізналися.

— Хотів захопити! — Семена, здавалося, серйозно ображало іронічне ставлення старших до його героїзму. — Чого перед ними гратися в театр! Треба першим показувати силу!

— Вояк. Один проти двох, — буркнув рябий.

— Зате я ризикнув!

— Як вони ще не пристрелили тебе, Семене...

— Я молодшого відразу з ніг збив! Поки ми качалися, старший крутився поруч! Придивлявся, як би мені по голові вшкварити. Стріляти, мабуть, боявся.

— А отут правда! — кивнув Сивий. — Ми потім труснули ту парочку. Вони таки нюхали кругом, агенти губчека. Відчували: наш Семен там не сам. Тому теж не стріляли, хотіли впоратися так. Не подумали, сучата, що наші секрети близько. Та й Семен отак, сторч головою, не поліз би.

— Це все, що ви в них змогли випитати? — поцікавився Шеремет.

Іншого хай добиваються від них у штабі в Зеленого! — відрубав Сивий. — То ми з ними розбалакалися, поки вели сюди. Вони, як з'ясувалося, не просто чужі. Навіть, чуєте, не з нашого повіту. Звідкілясь з–під Харкова привезли.

— Навіщо? — не зрозумів Артем.

— Тут іще пошукати треба того, хто б на комуняк отак робив! Як кого переагітували, то чутка моментом йде по селі. А хто до них біжить? П'янь та голота. Вояки з них ще такі–сякі. Знають, яким боком тримати рушницю, щоб не відстрелити собі бебехів. Ще до конвою можуть придатися. А в шпиги босоту не беруть, там серйозних треба. Ось і знаходять їх деінде.

— На цьому ж попадаються...

— А можуть і проскочити, — відбрив Сивий. — Добре, розходьтеся, хлопці, чого стовбичите. Героя вже послухали, діла багато.

Повстанський гурт розійшовся швидко. Хіба що Середа залишився ще стояти якийсь час, виявляючи образу на тих, хто належно не оцінив його геройського вчинку. Навіть нащось витяг із кишені суконних солдатських штанів нагана, постеріг, що на нього дивиться Шеремет, і демонстративно відкинув барабана, щоб перевірити, чи в усіх гніздах є патрони, а тоді гордо пішов геть, не озираючись. Артем глянув на Палія, який зі звичною незворушністю заклеював язиком скручену цигарку.

— Що в штабі? — запитав.

— А нічого, — Федір затягся, повівши широкими плечима. — Тобі скажи, Артемку, то ти ж паніку сіятимеш...

— Давно ти так про мене думаєш?

— Нічого я ні про кого не думаю. Усе одно ж почнеться. Знати б коли.

— Що почнеться?

— Роботи в тебе буде по саму зав'язку, лікарю. — Палій знову затягся. — Вони не відступляться, бач.

Шеремет скипів.

— Слухай, я точно не хлопчик! Хочеш щось сказати — кажи! А то ходиш кругом, слова з тебе не витягнеш!

— От чисто Ганька моя! — Федір сплюнув собі під ноги, в сіру куряву, густу коричневу слину. — Буває, прийдеш, сядеш, а вона як почне дзижчати мухою: чого всівся, чого мовчиш, мов стовп, поговорив би з жінкою, розказав би... Я сиджу, сиджу, потім не витримую: ти, кажу, що, дитина мала, щоб тобі казочок розповідати? Може, перед сном про курочку Рябу чи білого бичка? Дай, кажу, чоловікові поїсти й відпочити. Думаєш, замовкне? Де там! Знову починає: ти від жінки тільки борщу хочеш, а як поговорити треба, то тебе нема...

Артем приречено зітхнув.

— Слухай, Федьку, я не твоя Ганна. Слухаю оце тебе, а ти воду вариш. Краще б мовчав, далебі!

— А ти не запитуй дурного, — урвав його різко Палій і підступив ще ближче. — Таємниць нема. Отаман дасть сотникам потрібну команду — відразу знатиме ціле військо — селом чутка піде. І паніка. Зеленому вона в Трипіллі саме тепер непотрібна. Бо чесно тобі скажу: витрусили з полонених усе до крихти, і легше не стало. Сотники поділилися. Зелений насилу вкоськав.

— Чому?

Федір востаннє затягся, докуривши цигарку майже до краю, кинув недопалок у пилюку і старанно розтер носаком чобота.

— Штука така. Ці двоє не просто розвідка. Не одна пара. Кругом їх повно, що бліх на собаці. У Києві готують наступ на повіти, широким фронтом. Нібито на всі чохом, гамузом. Отамани тутешні печуть кацапам сраки. Підтягається регулярна армія, докторе. За чутками, багато кого вертають з фронтів, а деякі частини формують наново. Не лише солдати підуть, а й матроси. Це ударна сила, Артеме. Із ними тут не раз уже стикалися...

— Знаю, — промовив Шеремет глухо. — Вони минулої зими перерізали мало не чверть Києва. За кілька днів.

— Отаку зграю зараз цькують на нас, — кивнув Федір. — Більше ці двоє, що їх ото спіймали, нічого не знають. Думається, навмисне так кажуть, щоб залякати ордою. Проте... хтозна, може, навпаки, густять барви, щоб їм напевне повірили, пожаліли... Словом, частина наших тут же захотіла відступати під Чернігів, до батька Ангела.

— Навіщо?

— Щоб уберегти людей. Зібратися в один кулак, а потім ударити спільно. Підтягти ще кількох отаманів, так ми будемо сильніші.

— Мудро.

Сказавши це, Артем тут–таки пошкодував. Зрозумів, що згодився перед часом. На лице Палія впала тінь.

— Кажеш, мудро? — він звузив очі, лишаючись і далі спокійний, проте саме спокій стривожив Шеремета дужче, ніж якби Федір роздратовано гаркнув: — Мудро, кажеш? А люди? Жінки, діти, старі? Ти ж сам сказав: матросня вирізала купу народу в Києві за кілька днів. Скажеш, багато їм треба часу, аби спалити і знищити Трипілля разом із людьми? Дня забагато буде, ось що я тобі скажу! Тут комуністам ніхто живий непотрібен. Земля під ногами горітиме, тому для них найкраще — гасити пожежу зустрічним вогнем. Знаєш, як ліс гасять, коли загоряється? Людей виріжуть, хати на попіл. Дуже їм намуляло наше Трипілля... Ох, дуже...

— Ти не перебільшуєш?

У Шеремета це вихопилося. Хоч відповідь він знав і сам.

— Хіба ж тільки Трипілля?.. Губернія гуде, Артеме. Повсталі села в них у тилу. Тим часом як вони змушені воювати відразу на кілька фронтів. Тому Зелений та інші отамани для кацапні, що запалений ґніт нижче спини. Треба придушити всіх разом. І ти чоловік не дурний, сам усе чудово розумієш.

— Про інші села... Теж полонені виказали?

— Далися тобі ті нещасні бранці! — відмахнувся Палій. — Вони самі всього не знають і не можуть знати. Лише виказали, яке завдання поставили їм. Ще й просилися, щоб не вбивали. Ні, все інше — то вже здогади Зеленого. Наша розвідка теж щось та й приносить. Складається така невесела картинка. Але відступати й кидати тут людей отаман не буде категорично. Сказав, як сокирою врубав. Частина сотників за ним потягла, і я гадаю: правильно.

— Лишатися, приймати нерівний бій — так само втрачати людей.

— Боронитися — отак це зветься. Може, встоїмо. У нас на Дніпрі — броньовані пароплави. Береги під охороною, водою не підійдуть. Хіба розгорнуть широкий наступ усіма шляхами. Але й тоді... Словом, Зелений постановив так: якщо відступимо, то військо, може, збережемо й примножимо, однак вертатися вже не буде куди і боронити не буде кого. Ще невідомо, коли все почнеться, — Федір легенько ляснув Шеремета по плечі. — Тепер ясно, чому в тебе може бути багато діла найближчим часом?

— Упораюся.

— Головне — ти готовий до такого, Артемку. Тільки селом чуток не пускай... Тітку Григоренчиху знаю добре. Язик — як мітла в чорта. Тут–таки рознесе, що нас убивати їдуть. Тоді отаманові доведеться ще й від своїх, переляканих, відбиватися.

Сказавши все, що вважав за потрібне, Палій повернувся, ладнаючись іти у своїх справах.

— Федоре...

— Га? — озирнувся той через плече.

— То з бранцями що там?

— А що з ними? Вивели за село, на кручу, та й розстріляли. Кому вони треба, ще годувати...




Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   17   18   19   20   21   22   23   24   ...   40

Схожі:

Конкурсу «Коронація слова» iconЯзиката хвеська
Ну чисто тобі язиката Хвеська з відомої української народної казки Кримінальна комедія Андрія Кокотюхи свого часу змогла насмішити...
Конкурсу «Коронація слова» iconКонкурсу «Учитель року 2014» у номінації «Світова література»
Високе мистецтво слова допомагає дітям пізнати великий І складний світ, осмислювати людські стосунки й знаходити шлях до «царства»...
Конкурсу «Коронація слова» iconНаказ №827 Про результати проведення міського етапу Обласного конкурсу-виставки декоративно-ужиткового та образотворчого мистецтва «Квітуча Україна»
Центум згідно з інформаційно-методичними рекомендаціями було проведено міський етап конкурсу-виставки
Конкурсу «Коронація слова» iconКонкурсу мистецтв "Зірковий Час"
Відкриття та конкурсна програма Всеукраїнського фестивалю-конкурсу мистецтв «Зірковий Час» (вокальний, хореографічний І оригінальний...
Конкурсу «Коронація слова» iconАнкета учасника районного етапуВсеукраїнського конкурсу «Класний керівник року»
Прошу дозволити взяти участь у районному турі Всеукраїнського конкурсу „Класний керівник року – 2016”
Конкурсу «Коронація слова» iconКонкурсу «Мистецтво проти засилля корупції»
Міська громадська організація «Асоціація безперервної фахової освіти «атенеум» за підтримки Департаменту сім’ї, молоді та спорту...
Конкурсу «Коронація слова» iconКонкурс шевченкознавців Умови та оцінка конкурсу
Учасники конкурсу повинні знати основні І провідні етапи життя Кобзаря, що вплинули на формування його особистості. За кожну правильну...
Конкурсу «Коронація слова» iconКонкурсу юних фотоаматорів «Моя Україно!»
Богуславської районної державної адміністрації від 23. 09. 2013 №198 Про проведення районного етапу обласного конкурсу юних фотоаматорів...
Конкурсу «Коронація слова» icon2-а клас Математика
Англійська мова: вивчити назви числівників від 11 до 20. Повторити слова теми. Виписати в словник нові слова с. 78. Читати та перекладати...
Конкурсу «Коронація слова» iconКонкурсу «Молодь за майбутнє» у номінації «Україна незалежна»
Пропонуємо матеріали з досвіду роботи керівників гуртків птнз області за результатами огляду-конкурсу у 2016 році «Молодь за майбутнє»...


База даних захищена авторським правом ©biog.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка