Конкурсу «Коронація слова»



Сторінка26/40
Дата конвертації29.01.2018
Розмір3.3 Mb.
ТипКонкурс
1   ...   22   23   24   25   26   27   28   29   ...   40

8

Рушили перед світанком.

Дорогою розтяглися, щоб узяти в лещата кулеметне гніздо, обладнане на околиці. Повстанці вже знали про нього, їхньою перевагою була несподіванка. Шеремет визнавав це й віддав належне нехитрому, здається, планові Зеленого. Червоні не мали сумніву, що отаман атакуватиме їх найближчим часом. Ними теж керують не зовсім дурні голови, і противник розумів напевне: просто так, без бою, отаман свого війська не відведе. Значить, набирається сили, щоб завдати удару. Проте навряд чи вороги могли припустити, що атака розпочнеться так скоро. Не минуло ще й дванадцяти годин, відколи їм здали Трипілля.

Артема та інших повстанців ніхто не попередив, коли саме слід виступати. Вони відчули це самі, щойно здалеку гримнула гармата. Звідки вона взялася, хто стрельнув і куди, тепер було неважливо. Видно, саме це й мав на увазі старий канонір, обіцяючи, що під ногами зайд палатиме земля.

Більше ні про що не думав — підвівся, стрельнув. Шереметів постріл злився з іншими. Торохкало всюди. Спереду теж відповіли пострілами. Тут–таки ожив кулемет, і кинджальний вогонь притис атакувальників до землі. Поряд з Артемом когось звалило. Шеремет обережно поповз убік, виходячи за лінію вогню, й наткнувся на Сивого. Той, бурмочучи щось люте крізь зуби, ладнав ребристу гранату. Підвівся, замахнувся, жбурнув на кулеметний звук і впав долілиць, поки бомба ще летіла. Гримнув вибух, за мить — другий, тоді — третій... Ще один, ще... Кулеметне гніздо зусібіч засипали сталевими яйцями, не давши стрільцеві навіть розгулятися.

Бомбова атака досягла мети — цокіт стих. Замість нього торохнуло кілька пострілів, а у відповідь пролунав злагоджений влучний залп. Нарешті все стихло, і Шеремет, звівшись на рівні ноги й намагаючись не відставати від Сивого, помчав уперед. Одним із перших добіг до зруйнованого поста й перестрибнув через саморобний бруствер. Довкола лежали мертві тіла. Вранішні промені освітили їхні обличчя, і Артем побачив, що це зовсім молоді бійці — юнаки. Подив і гримаса смерті навіки лишилися з ними. Відтерши плечем Сивого, він переступив через убитого хлопця з закривавленим лицем, нахилився, схопив за плече кулеметника в смушевій папасі, який упав грудьми на ложе. Труснув, перевертаючи. Шапка спала, а з–під неї висипалося обстрижене трошки вище плечей русяве волосся. На Артема глянули широко розплющені круглі дівочі очі.

— Жінка! — почулося за спиною. — Ти диви!

— Комсомолочка!30 — вигукнув, пояснюючи, Сивий. — Ти бач, яке воно затяте! Не сиділося їй у мамки під спідницею!

— Кацапи дітям мізки миють жидівськими казочками! — вигукнув ще хтось, і Шеремет відступив, лишаючи мертве тіло й нікого не слухаючи.

Хай комсомольці — він уже чув про них, знав, хто це такі. Непокоїло інше: чому червоні кинули на повстанців молодий загін? Здається, більшовики мають досить сили проти партизанів. За ці кілька місяців вони навчилися давати собі раду на два фронти. На думку Артема, більшовики могли б один раз потужно вдарити, роздрібнивши партизанські армії. А потім просто тримати зайняті рубежі. Але, побачивши саму молодь, необстріляних хлопців та дівчат, припустив — проти Зеленого знову нема кому воювати. Хоч уже за мить у нього майнув інший здогад, імовірніший і сумніший.

Комсомольці навряд чи взяли зброю з примусу.

Юнаки та юнки справді бачать у повстанцях своїх ворогів. З якими треба виходити на бій, нищити, а їхніх жінок та дітей убивати на місці. Хати — палити, а майно — безжально, іменем революції забирати собі.

Не вважаючи себе аж таким старим й давно вже не реагуючи болісно, як то було перед війною, на кров та безглузді смерті, Шеремет ураз стріпнувся. Він уявив, ким стануть отакі комсомольці, коли виростуть та поповнять лави комуністів — зійдуть на вищий щабель.

— Чого став!

Поштовх Сивого вчасно вивів Артема з короткої задуми. Так, не слід затримуватися. Нахилився й вийняв з мертвої руки хлопця, що лежав поруч, нагана. Перевіривши зброю, чи заряджена, запхав її за широкий шкіряний пасок. Попереду вже стріляли звідусіль. Як і планував отаман, налетіти разом. Ударили малими групами, що відтягли перший вогонь на себе. А далі до бою мала стати кавалерія.

І вона не забарилася. Коли на околицях спалахнули сутички — під копитами загула земля, і передові партизанські кінні загони зусібіч увірвалися в Трипілля. Вершники легко наздоганяли розгублених і наляканих червоних. Шеремет тепер назвав би їх білими. Спіднє, сорочки й кальсони червоноармійців маяли у світанковому промінні: більшість з них не встигла навіть одягтися. Мабуть, понапивалися звечора, святкуючи швидку й безкровну перемогу, і позасинали там, де сиділи.

Дехто намагався відстрілюватися, ховаючись за тинами й деревами або залягаючи в кущах. Відступу товаришів не прикривали, щосили намагаючись урятувати власне життя і сподіваючись самотужки спинити велику розгнівану армію. Цих вершники рубали навідліг одним помахом. Шаблі розтинали тіла навскоси, спіднє миттю ставало червоним від крові. У запалі атаки Артем усе одно раз по раз помічав, як кіннотники, ніби граючись, цілилися по шиях, намагаючись відтяти голови одним вправним ударом. Хоч це й не завжди вдавалося, проте зарубаний однаково падав з ніг. А вершник тим часом полював уже на нову жертву. Тіла, які лишалися лежати на вулиці, посередині чи збоку, кіньми навмисне топтали вершники, що їхали позаду. Тих, хто уник смертельного удару, добивали піші партизани.

Серед них було багато трипільців, і помста за попалені хати та знищених родичів позбавляла жалощів, сліпила, не лишала червоним найменшого шансу. Проте в Зеленого воювали люди й з інших сіл, так само пограбованих, сплюндрованих і залитих кров'ю, і тепер вони мстилися більшовикам за все, що ті накоїли. Бо, відколи червоні знову проголосили свою владу, нічого, крім смертей та спустошення, українці від них не бачили. Шеремета також вів у бій праведний гнів. Воюючи, він квитався за Ліду, за Мирона, за їхнього батька, Станіслава Романовського, за доцента Куприка — за всіх убитих на київських вулицях і замордованих у підвалах губчека. А ще — за Катерину Григоренко, яка прихистила його й чийого незлобивого бурчання йому дуже бракувало...

Теплий липневий ранок остаточно запанував над Трипіллям. Усе скінчилося. Утекти з пастки не пощастило майже нікому. Повстанці не могли оточити село тісним кільцем. Побачивши, що справи кепські, частина червоних подалася двома можливими на той час шляхами — до Дніпра, щоб утекти водою, на катерах, і на прорив до того краю села, звідки повстанці не могли підійти. Але відступити не вдалося.

Пароплав, на який сіли матроси, розбили з гармати — Артем не помітив, як, коли й звідки вона знову з'явилася на кручі. Тих, хто хотів урятуватися, стрибаючи в воду, перестрівали на заздалегідь наготованих рибальських човнах. Стріляли просто з бортів або заганяли на берег, де матросню впритул добивали наспілі зеленівці. У полон нікого не брали, — такий був наказ, — бо доля на бранців чекала одна — смерть. Ну, а тих, хто рвонув з пастки берегом, перепиняли самі селяни. З вилами, сокирами й навіть зброєю, що її давно багато хто вже приховував коло хати.

Про це все Шеремет дізнався пізніше, почувши від людей, що купчилися на базарному майдані. Сюди зігнали всіх, хто не чинив опору, а здався добровільно. Коли–не–коли крізь густий натовп із закликами пустити пробивалися селяни, волочачи поперед себе закривавлених та побитих полонених — тих, що хотіли були заховатися, пересидіти, перечекати, але нічого з цього не вийшло. Їх знаходили, видирали зі сховків і ледь живих тягли на суд.

Лише тепер, краще розгледівши тих, із ким довелося нині воювати, Артем переконався: комсомольці, яких знищив його загін, не прикрий виняток. Тут, на майдані, перед очима тисяч розгніваних селян та повстанців стояли, тремтячи, кілька сотень зовсім юних хлопців. Більшість була в брудних кальсонах, босі ноги переступали по сірій від куряви землі. Але траплялися й ті, хто був одягнений у нове галіфе та гімнастерку або ж у суконні штани й сорочку–косоворотку. Знаючи вже, що на них чекає, Шеремет роздивлявся на бранців, силкуючись зачепитися поглядом бодай за одне лице, вирізнити його з–поміж інших, запам'ятати назавжди. Та в очі ніхто не впадав. Вони стояли налякані, безпорадні, збившись докупи й ховаючись за спинами один в одного.

Натовп загрозливо гув. Артем відчував нестримне бажання людей розірвати комсомольців голими руками й розтолочити їх ногами. Але всі стримувалися: слово мав сказати Зелений.

І нарешті отаман з'явився.




Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   22   23   24   25   26   27   28   29   ...   40

Схожі:

Конкурсу «Коронація слова» iconЯзиката хвеська
Ну чисто тобі язиката Хвеська з відомої української народної казки Кримінальна комедія Андрія Кокотюхи свого часу змогла насмішити...
Конкурсу «Коронація слова» iconКонкурсу «Учитель року 2014» у номінації «Світова література»
Високе мистецтво слова допомагає дітям пізнати великий І складний світ, осмислювати людські стосунки й знаходити шлях до «царства»...
Конкурсу «Коронація слова» iconНаказ №827 Про результати проведення міського етапу Обласного конкурсу-виставки декоративно-ужиткового та образотворчого мистецтва «Квітуча Україна»
Центум згідно з інформаційно-методичними рекомендаціями було проведено міський етап конкурсу-виставки
Конкурсу «Коронація слова» iconКонкурсу мистецтв "Зірковий Час"
Відкриття та конкурсна програма Всеукраїнського фестивалю-конкурсу мистецтв «Зірковий Час» (вокальний, хореографічний І оригінальний...
Конкурсу «Коронація слова» iconАнкета учасника районного етапуВсеукраїнського конкурсу «Класний керівник року»
Прошу дозволити взяти участь у районному турі Всеукраїнського конкурсу „Класний керівник року – 2016”
Конкурсу «Коронація слова» iconКонкурсу «Мистецтво проти засилля корупції»
Міська громадська організація «Асоціація безперервної фахової освіти «атенеум» за підтримки Департаменту сім’ї, молоді та спорту...
Конкурсу «Коронація слова» iconКонкурс шевченкознавців Умови та оцінка конкурсу
Учасники конкурсу повинні знати основні І провідні етапи життя Кобзаря, що вплинули на формування його особистості. За кожну правильну...
Конкурсу «Коронація слова» iconКонкурсу юних фотоаматорів «Моя Україно!»
Богуславської районної державної адміністрації від 23. 09. 2013 №198 Про проведення районного етапу обласного конкурсу юних фотоаматорів...
Конкурсу «Коронація слова» icon2-а клас Математика
Англійська мова: вивчити назви числівників від 11 до 20. Повторити слова теми. Виписати в словник нові слова с. 78. Читати та перекладати...
Конкурсу «Коронація слова» iconКонкурсу «Молодь за майбутнє» у номінації «Україна незалежна»
Пропонуємо матеріали з досвіду роботи керівників гуртків птнз області за результатами огляду-конкурсу у 2016 році «Молодь за майбутнє»...


База даних захищена авторським правом ©biog.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка