Конкурсу «Коронація слова»



Сторінка27/40
Дата конвертації29.01.2018
Розмір3.3 Mb.
ТипКонкурс
1   ...   23   24   25   26   27   28   29   30   ...   40

9

Він заїхав на подвір'я верхи на сірому коні.

Підніс руку догори — відразу всі затихли. Пустивши коня клусом уздовж шеренги бранців, зробив півколо, виїхав на середину широкого двору, легко зіскочив із сідла. Поводу нікому не кинув, кінь спокійно відійшов убік, і Шеремет раптом подумав: ось єдина, мабуть, жива істота, яка не журиться тим, що відбувається. І знову перевів погляд на отамана — Зелений уже став так, щоб його бачили всі, й почав говорити. Сильний голос немов аж дзвенів.

— Нащо ви прийшли сюди? Хто вас послав? Чий наказ виконуєте? За кого воюєте? Молоко на губах не обсохло! Ще нічого не повиростало там, де треба! Якого чорта, питаю я, ви стали під чужі знамена, грабуєте та вбиваєте своїх, українців? Чи, може, ви тут не всі українці? Тоді мені зрозуміло, все зрозуміло! Прийшли чужі на нашу землю, останнє забрати хочете? Люди тяжко працюють, ростять хліб, щоб вас усіх годувати! А ви наслухалися комісарських промов, начиталися декретів, подумали: все тут ваше, можна брати просто так, голими руками? — отаман відітхнув, а тоді повів далі: — Ви всі тут — зайди! Ви прийшли зі зброєю в руках, ви служите чужій владі. Серед вас багато молодих, майже дітей. Тож усякий з вас, напевне, знає, яка б на нас, борців за вільну від комуній Україну, чекала доля, коли б ми опинилися на вашому місці! Ви молоді й ранні, та все одно не діти, якщо взяли до рук зброю й пішли воювати проти свого народу. Знаєте, яким швидким буває комуняцький суд. І думаєте: зараз отаман Зелений віддасть наказ — і всіх вас почнуть стріляти на місці й рубати шаблюками на шматки. Не криюся: мені кортить так зробити. Махну рукою — людей вже ніхто не зупинить. Багато горя ви наробили, після вас лишаються сироти й спалені хати. Але я не чинитиму так! Я все зроблю справедливо! Кожен обдурений більшовицькою агітацією має нині право дістати прощення від народу. Але мої обіцянки — тільки для українців! Хто українець — виходь сюди! Не бійтеся, виходьте!

Шеремет не чекав від отамана такого кроку. І не був готовий до того, що спершу боязко, обережно, а що далі, то сміливіше й впевненіше з гурту полонених вибиратимуться хлопці. Силкуючись не озиратися на інших і не дивитися один на одного, вони стали в ряд. Зелений стежив за кожним рухом, задоволено ляскаючи себе по стегні батожилном, і, коли добровольців набралося близько сотні, мовив до них:

— Добре. А тепер ви всі ставайте навколішки! Просіть у людей пробачення за те, що накоїли! Усякого, хто покається й дістане прощення від громади, я, Данило Зелений, головний отаман Трипільської республіки, обіцяю відпустити на всі чотири вітри! Звісно, якщо ніхто з вас себе нічим паскудним тут не заплямував. Хто хоче — може послужити своєму народові, щоб спокутувати гріхи. Для цього записуйтеся до мого війська, будете на ділі доводити готовість воювати за вільну Україну та радянську владу без жидів і комуністів. Хто не хоче — нехай так і буде! Але в такому разі кожен нехай дасть письмову розписку більше ніколи не повертатися до Червоної армії! Пам'ятатиму всіх, люди теж не забудуть! Із порушниками слова розмова іншим разом буде коротка. А він, той інший раз, повірте мені, буде! Бо моя повстанська армія воює за праведну, українську справу! Нас уже тисячі, десятки тисяч не лише по Київській губернії — вся Україна проти московських зайд піднялася! Рано чи пізно зустрінемося знову, коли станете під кацапські прапори. Ось тоді жалю не буде! Першими покараю! Сам, оцією рукою!

Отаман виставив поперед себе стиснуту в кулак правицю. Артем і без цього розумів: говорить Зелений переконливо. Уже половини сказаного досить, щоб повірити: буде так, як він сказав. Тому не здивувався, коли, не чекаючи на ще один заклик, усі, хто вийшов, опустилися навколішки. Щоб, не змовляючись, почати незлагодженим хором:

— Пробачте нам, люди добрі! Простіть нам! Простіть!

Інші бранці дивилися на каяття понуро. Помилувавшись якийсь час видовищем, Зелений знову ляснув себе батожилном по стегні й тупнув ногою:

— Досить уже, грішники! Вас почули. Хай тепер народ скаже своє слово! — і, повернувшись до присутніх, вигукнув: — То як, пробачаємо?

Натовп загув різноголосо. Гучно кахикнувши, наперед вибрався Федір Палій, ще раз прокашлявся й прогудів зі звичним спокоєм:

— Не на те ми їх нині побили, щоб отак подарувати злочин і відпустити гріхи. Ніхто з нас тут не піп, хоча всі в Бога віримо. Та якщо вони українці, то навряд чи винні в смерті моєї Ганни та інших, кого комісарська наволоч замордувала. Ану, є тут такі, хто пішов проти своїх братів з доброї волі? Кажіть!

Над майданом зависла тиша, що її порушив русявий хлопчина, зовсім ще молодий, навіть, здається, молодший за інших:

— Вони казали — ми воюємо за волю України...

— Отак? — здивувався Зелений. — Від кого ж ви її звільняли?

— Від бандитів та іншої контри... Контрреволюція, значить... Від усіх, хто залякав селян до смерті, щоб вони не давали хліба радянській владі. Заморити нас хочуть голодом...

— Ми всіх хочемо поморити? — вигукнув Палій. — Усе з ними ясно, батьку отамане. Бачили ми вже комісарів, чули, знаємо, як вони діють. Дурити вміють, балакають густо, така натура падлюча.

— То не натура, Федоре. Така в них порода, — мовив Зелений. — Блекота — і та квітне. Ці всі комуняцькі промовці — лабуззя, бур'ян сухий. Хочуть свою владу, то хай працюють, інших не чіпають. Забрати в села останнє, така в них робота. Тебе як звати? — запитав русявого.

— Павло... Аврамич Павло. Я тут, недалеко... Із Таценків...

— Батько хто?

— У наймах усе життя... Права йому дали. Сказали, влада народна, а він з народу...

— Ага, то, значить, роби, що хочеш, — нічого тобі за це не буде, — гмикнув Зелений. — Із бідняків батько?

— Бідний, — Павло хлюпнув носом. — Йому наділ давали — не взяв. Записався в партію. Каже, так краще. Партійним пайки належать.

— Дурний, тому й бідний! — відрубав отаман. — Тим, хто діло робить, ніяких пайків не треба. Ясно з тобою, бачив я таких, — сплюнув під ноги, охолонувши до розмови, і підсумував: — Усе, хлопці, паняйте геть, поки добрий. І пам'ятайте, що сказав: іншим разом не пожалію. Розходьтеся по домівках! Хто бажає записатися до мого війська, ідіть он туди!

Показавши рукою ліворуч від себе, Зелений дочекався, поки гурт щасливців поділиться на дві нерівні частини — тих, хто надумав тікати чимшвидше, і охочих стати під отаманову оруду. Затим ступив ближче до тих, хто приречено чекав на вирок.

Але враз почулося голосне, обурене:

— Е! Ану, стій! Стій, кому сказав!

Шеремет озирнувся, впізнавши голос Сивого. Здивовано зиркнув на нього й Зелений. Тим часом той, проштовхавшись крізь натовп наперед, кількома широкими кроками наздогнав помилуваних, відтер плечем русявого Аврамича, який мимоволі чи, може, навмисне заступав собою невисокого чорнявого хлопчину в засмальцьованих цивільних штанях і грубих солдатських черевиках. Схопив за плече, сіпнув, зупиняючи, й гаркнув:

— Ти куди! Ач, розігнався!

— Що таке!

Чорнявий спробував був вирватися, та Сивий згріб його вже обома руками, виволік і щосили труснув. Тепер отаман глядів на дивне дійство з цікавістю, і Василь тут–таки пояснив, розвертаючись так, щоб оповідати не лише Зеленому, а й усій громаді:

— Хитрий жид! Бач, теж покаявся! Хаміль–хаміль — і собі тікати! Думаєш, я таких, як ти, не бачу? Та я ваше плем'я навіть глупої ночі впізнаю! Дивися, батьку отамане, це ж хаїм!

Вхопивши жертву п'ятірнею за лице, Сивий хотів був повернути голову бранця до Зеленого. Але хлопець на диво спритно вирвався й крикнув, зірвавшись з юнацького баска на фальцет:

— Мене звати Юзек, прізвище — Зелинський! Мій тато — вроджений поляк, він провізор...

— Ні, ти хаїм! — грубо перервав Сивий. — Татом він мені світить! А мамка твоя хто? Хайка? Глянь на свою пику, ти, гнидо, вилупку пархатий!

Шеремет не вперше бачив таке. І завжди його пересмикувало, та він не втручався, бо не бачив у тому ніякої рації. Його просто не зрозуміють. До того ж чимало більшовицьких емісарів по селах і справді були євреї. Свої біди часто–густо селяни звертали саме на них, ворожнеча мала дуже глибоке коріння. І Артемові доводилося миритися з тим, що для повстанців часом досить було походження, щоб назвати когось ворогом. А з тим, що ворога на війні треба знищувати, Шеремет погоджувався. Хіба тільки поклав собі не зводити з противником національних рахунків. Однак зараз він бачив перед собою не звичайного ворога, ідейного, безжального, озброєного до зубів, — Сивий шарпав наляканого юнака. Хтозна, може, цей Юзек Зелинський, син провізора, піддався на більшовицьку агітацію так само щиро, як той–таки Павло Аврамич?..

Усвідомлюючи собі, що може початися, Шеремет, одначе, наготувався відборонити Юзека.

Не зводив з Василя очей. Коли б то людський погляд справді пропікав аж до болю... Але Сивий однаково щось відчув — чи то гостроту, чи силу, а чи таки обпекло потилицю.



Повернув голову туди, звідки тягло. Схрестив з Артемом невидимі шаблі.

Хотів глянути, хто ж може його зупинити. Василь був певен, що Шеремет не зможе стати йому на заваді.

Через це Артемові ще дужче захотілося виступити. Він уже підняв був праву ногу.

Випередив Зелений.

Неквапом наблизився майже впритул, кивком звелів Сивому пустити полоненого, а тоді підважив його підборіддя руків'ям канчука, змусив підвести голову, щоб глянути йому в очі.

— Чого розходився? — мовив, не дивлячись на Василя. — Бачу, що хаїм чи як його там... Хитра порода, спритник. Думав, вислизне. Але ж ставав навколішки. Серед жидів теж обдурені є. Ти все зрозумів, аника–воїн?

Не дочекавшись відповіді, різким рухом розвернув чорнявого Юзека спиною до себе, відступив назад і замахнувся ногою. Копняк вийшов сильний та болючий — хлопець голосно скрикнув. Удар носаком чобота під кістлявий зад, на якому штани трималися мішком, жбурнув жертву вперед. Так, наче ядро вилетіло з гарматного жерла, щойно канонір підніс запалений ґніт. Натовп глядачів вибухнув реготом, схвально загомонів, хтось не стримався, заплескав. Зелинський незграбно впав, не встигнувши виставити перед собою рук, розбив лице об землю й залишився лежати, ковтаючи пилюку і зневагу.

— Уставай! — крикнув отаман. — Паняй звідси! Тріпай куди далі! Біжи назад під мамчину спідницю! Випишися сам з того комсомолу й іншим перекажи: другим разом отаман Зелений таким добрим не буде! Даєш слово?

Юзек звівся навколішки, проліз трошки рачки, а тоді випростався. Нічого не сказав — лише кивнув, потім затрюхав геть, витираючи бруд з обличчя й не озираючись. Громада миттю забула про нього. Тепер її цікавило, що Зелений приготував для тих, хто лишився в полоні.

— Ніхто не хоче більше зректися комунії? — спитав отаман.

Кілька полонених з перших рядів були сіпнулися, та їх спинили. Строкатий гурт далі мовчки чекав на отаманів вирок. Зелений виждав ще трохи, а тоді різким свистом підкликав коня й легко скочив у сідло. Кінь став диба, брикнувши передніми копитами.

А отаман крикнув на весь майдан:

— Ведіть їх на берег! До кручі! Усіх!




Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   23   24   25   26   27   28   29   30   ...   40

Схожі:

Конкурсу «Коронація слова» iconЯзиката хвеська
Ну чисто тобі язиката Хвеська з відомої української народної казки Кримінальна комедія Андрія Кокотюхи свого часу змогла насмішити...
Конкурсу «Коронація слова» iconКонкурсу «Учитель року 2014» у номінації «Світова література»
Високе мистецтво слова допомагає дітям пізнати великий І складний світ, осмислювати людські стосунки й знаходити шлях до «царства»...
Конкурсу «Коронація слова» iconНаказ №827 Про результати проведення міського етапу Обласного конкурсу-виставки декоративно-ужиткового та образотворчого мистецтва «Квітуча Україна»
Центум згідно з інформаційно-методичними рекомендаціями було проведено міський етап конкурсу-виставки
Конкурсу «Коронація слова» iconКонкурсу мистецтв "Зірковий Час"
Відкриття та конкурсна програма Всеукраїнського фестивалю-конкурсу мистецтв «Зірковий Час» (вокальний, хореографічний І оригінальний...
Конкурсу «Коронація слова» iconАнкета учасника районного етапуВсеукраїнського конкурсу «Класний керівник року»
Прошу дозволити взяти участь у районному турі Всеукраїнського конкурсу „Класний керівник року – 2016”
Конкурсу «Коронація слова» iconКонкурсу «Мистецтво проти засилля корупції»
Міська громадська організація «Асоціація безперервної фахової освіти «атенеум» за підтримки Департаменту сім’ї, молоді та спорту...
Конкурсу «Коронація слова» iconКонкурс шевченкознавців Умови та оцінка конкурсу
Учасники конкурсу повинні знати основні І провідні етапи життя Кобзаря, що вплинули на формування його особистості. За кожну правильну...
Конкурсу «Коронація слова» iconКонкурсу юних фотоаматорів «Моя Україно!»
Богуславської районної державної адміністрації від 23. 09. 2013 №198 Про проведення районного етапу обласного конкурсу юних фотоаматорів...
Конкурсу «Коронація слова» icon2-а клас Математика
Англійська мова: вивчити назви числівників від 11 до 20. Повторити слова теми. Виписати в словник нові слова с. 78. Читати та перекладати...
Конкурсу «Коронація слова» iconКонкурсу «Молодь за майбутнє» у номінації «Україна незалежна»
Пропонуємо матеріали з досвіду роботи керівників гуртків птнз області за результатами огляду-конкурсу у 2016 році «Молодь за майбутнє»...


База даних захищена авторським правом ©biog.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка