Конкурсу «Коронація слова»



Сторінка28/40
Дата конвертації29.01.2018
Розмір3.3 Mb.
ТипКонкурс
1   ...   24   25   26   27   28   29   30   31   ...   40

10

Із Дніпра тягло свіжістю.

Легенький вітерець брижив воду, тріпав волосся, обдував розпашілі після бою лиця, та зовсім не студив гарячих голів. Полонених, приречено мовчазних, загнали на берег, відтіснивши майже до краю кручі. Звідти можна було побачити розбитий пароплав. У його борти хлюпали тихі дніпрові хвилі, а берег був рясно всіяний трупами їхніх товаришів.

Шеремет ішов разом з усіма, тримаючись у перших лавах. Він і досі не міг зрозуміти, що задумав отаман. Зелений демонстративно помилував декого з тих, хто назвав себе українцем і навіть погодився воювати проти своїх учорашніх поплічників. Отже, від нього можна було сподіватися не так масового знищення решти, як ще однієї показової вистави. Отаман відчував себе переможцем, упиваючись своєю звитягою, і цей настрій передався селянам — збурений і збуджений народ щиро боготворив того, кого називав батьком. Усяку постанову, всякий вирок отамана люди ладні були виконати негайно.

Артем змирився з цим. Після липкого від крові каземату в губчека його власні відчуття неабияк притупилися. Розум усе ще кволо опирався й часто–густо не хотів сприймати того, що бачили очі останніми тижнями. Проте серце вже не озивалося так болісно, як раніше, до Лідиної загибелі в лабетах чекістів. Шеремет сам не страчував червоних вояків, захоплених у звільнених селах. Та від нього ніхто й не вимагав цього, бо ж охочих пустити ворожу кров було чимало. Однак тепер він з якимось дивним, незворушним спокоєм міг дивитися, як повстанці змушують своїх бранців стрибати живими в колодязі, закидають їх зверху камінням, радіючи передсмертним зойкам. Або — як комісарів насаджують на вила, піднімають і ставлять на городах чи просто серед поля, неначе опудала. А ще слухати, скільком комуністам забили роти зерном, щоб ті, нарешті, понаїдалися чужого добра.

Шеремет знав: це війна. Інакше не буде. Сама вона тепер диктує закони. Люди розлючені, ненавидять чужу владу, яка, ніби навмисне, не хоче стати бодай трошки своєю, домовитися, говорити з українцями без зброї та звірячого насильства. Червоним дали рішучу відсіч, зважаючи на те, як вони самі поводилися з людьми не лише в селах, а й у містах. Різниця в тому, що містяни, глибоко буржуазні навіть у провінції, досі не готові стати такої лютою, збуреною, некерованою стихією, на яку обернулося село.

У людей брутально забирали їхнє добро.

Вони лишалися голодні.

Ставали жертвами збройного пограбування — кримінального злочину, з яким до революції боролася влада силами поліції.

Тепер грабіжники дістали по заслузі від своїх жертв.

І все ж, дивлячись на зігнаних до дніпрової кручі комсомольців, Шеремет згадав великий київський похорон минулої весни. Тоді, в березні, місто ховало багатьох жертв російського більшовицького терору, та серед них були й зовсім молоді хлопці, закатовані й страчені на пагорбах уздовж Дніпра, біля Аскольдової могили. Тіл вони з Лідою не бачили, зате наслухалися в натовпі про те, якою страшною смертю померли ті юнаки.

Ось чому він, чекаючи на вирок Зеленого, хотів, щоб цих комсомольців, яких однаково не помилують, лише розстріляли — урочисто й швидко.

Отаман цього разу не сходив з коня. Випростався в сідлі, розправив плечі, дочекався, поки гамір трохи вщухне. Заговорив голосно:

— Я встиг почути від людей, хто з вас, комісарських служок, грабував і палив у Трипіллі хати! За це всяк заслуговує на смерть і своє дістане! Але так само знаю: не всі ви, прийшовши сюди, брали участь у погромах та грабунках. Певен, що такі хлопці помилилися. Повірили жидівському брехові, думали — прийшли сюди воювати за праве діло. Це все сталося тому, що ви записалися в той комсомол, не вірячи в Бога. Я людина побожна. Тільки я не Господь, і не мені вершити долю тих, хто відвернувся від православної віри. Ви, комсомольці, можете не вірити. Бог усе й усіх бачить. Отже, він і судитиме тепер, хто з вас заслужив на справедливу кару, а хто заблукав, помилився, не зрозумів нічого, бо ще дуже–дуже молодий.

Сірий кінь під отаманом тупцяв, перебираючи ногами. Зелений легенько стиснув його острогами, пустив клусом по колу, витримавши невелику паузу, а тоді звернувся вже до людей:

— Нехай вони по черзі стрибають з кручі! Будемо бити на льоту! Хто долетить живий до води — битимемо в Дніпрі! Хто вибереться на цей берег — заб'ємо на березі! Бог усе бачить, він розсудить, кого лишати живим! Усяк, хто добереться до лівого берега, може йти на всі чотири вітри! Слово даю: не чіпатимуть. І хай пам'ятає, безбожник: так розсудила сила, яка стоїть над нами й мудріша за нас. Але якщо врятований небом не замислиться, якщо, повернувшись додому, не випишеться з комсомолу, а знову візьме нагана й убиватиме українців — Бог це бачитиме! З таким убоїськом ми зустрінемося дуже скоро, і я сам, оцією рукою, покараю його на смерть! Ви згодні з цим, люди?

Йому відповів хор схвальних вигуків. Шеремет не мав жодного сумніву, що отамана підтримають, хоч і не знав ще, як самому ставитися до його волі. Її б, щиро кажучи, мабуть, можна було назвати соломоновою31, коли б Зелений і справді опинився на слизькому, не знаючи, що робити з бранцями.

Відчув раптом на собі погляд збоку.

Рвучко повернув голову й зустрівся очима з Дзюбою, який чомусь опинився неподалік. Артемові здалося, що Яків проштовхувався вперед. Однак той, навпаки, намагався вибратися з натовпу, вигодивши момент, коли на нього та його дивні маневри ніхто не звертатиме увагу.

Шеремет так само не чіплявся б поглядом ні за кого іншого.

Але ж то був Дзюба.

Погляди на мить зустрілися. Яків відвернувся, хутко зник у юрбі. Артем, таки запідозривши неладне, закусив губу й вирішив не зводити з нього очей.

Та враз пролунали перші постріли, змішані з криками.

Шеремет глянув на кручу — й стало не до Дзюби.

Комсомольці, підбадьорюючи себе галасом, стрибали з неї вниз, а зеленівці, серед яких у перших лавах Артем розгледів Сивого, стріляли навздогін, швидко перезаряджаючи рушниці та гвинтівки. Повітря враз наповнилося передсмертними зойками. Їх перекрикували радісні вигуки: щоразу, коли куля влучала в жертву, натовп тріумфував.

Ті ж, хто ще не наважився випробувати долю, боязко й нерішуче тупцяли на місці. Кілька комсомольців рвонули відчайдушно, немов у бій, останній та рішучий. Їх зустріли пострілами й шаблюками. Кров бризнула з–під гострих лез, окропивши кручу. Видно, не бажаючи більше чекати, зеленівці з клинками напереваги посунули на приречених, і той, хто до останнього не наважувався стрибнути, падав порубаний.

Страта майже відразу обернулася на різню.

Шеремет пошукав і знайшов поглядом отамана. Зелений стежив за всім, до чого сам закликав з незворушним спокоєм.

Артем відступив далі, даючи дорогу тим, хто нетерпеливився взяти участь у розправі. Але геть не пішов — спустився трошки нижче, наблизився до берега, не такого стрімкого, як біля кручі. Тут народу було менше, звідси Шеремет міг бачити все, що відбувалося.

Комсомольці відчайдушно стрибали вниз, а їм услід гриміли постріли, часто–густо не вбиваючи відразу на смерть. Тож підстрелені падали або в Дніпро, марно силкуючись утриматися на поверхні й швидко йдучи на дно, або розбивалися об берег, не долетівши. Тих, що з останньої сили ще повзли до води, добивали вже напевне. Та декотрі все ж таки пірнали, виринали й починали судомно гребти, намагаючись дістатися рятівного протилежного берега. Кулі сипалися їм услід, збиваючи фонтанчики, пролітали над головами, змушуючи пірнати, а коли голови знову витикалися поверх води, неминуче влучали в них.

За якусь мить Дніпро почервонів від крові.

Шеремета знову ніби щось підбило: він зачепився поглядом за хлопця на кручі, який, перш ніж стрибнути, перехрестився широко й неоковирно. Видно, слова Зеленого про Божий суд вплинули на нього: заручившись бодай такою підтримкою, бранець кинувся вниз, рятуючись від повстанця з шаблею напоготові. Вода прийняла хлопця живим, він виринув і, розваживши трохи, занурився не дуже глибоко, віддавшись на волю течії, що понесла його вниз, обгинаючи кручу.

Коли б увага стрільців була прикута тільки до цього хлопця, то його б неодмінно підстрелили. Хитрощі ворога, його боротьба за життя додавали азарту й розпалювали. Та поки що втікачеві таланило, бо й без нього було в кого стріляти. До того ж перші поодинокі щасливці вже дісталися рятівного лівого берега, квапливо ховаючись у верболозі. Тим часом утікачеві таки пощастило проминути небезпечне місце. Течія відносила його щораз далі від людських очей.

Шеремет, ще не знаючи, навіщо він це робить, оминув людський натовп, що купчився коло краю урвища, й рушив туди, куди повертала бистра вода. Прискоривши крок, він досить швидко обійшов кручу. Тепер з натовпу його вже ніхто не міг бачити. Тут так само коло води росли верболози.

Попереду враз замаячіла до болю знайома постать. Розгледівши Дзюбу навіть здалеку, Артем присів, розуміючи, що з берега його можна легко помітити. Проте Якова, здається, хвилювало зовсім інше: видивляючись між заростями, він обережно пробирався до води. Коли зник з очей, Шеремет перебіжками, під супровід залпів з крутого берега, проскочив за ним. Намагався рухатися нечутно. Стрілянина вкупі з галасом несподівано стали йому в пригоді, і він непомітно дістався до прибережних кущів. Просунувся ще трохи. Завмер, дослухаючись.

— Греби сюди, дядьку, — почулося спереду.

Перше, що майнуло, — Дзюба помітив його, гукає. Але тут–таки долинуло слабеньке:

— Не вбивайте! Не стріляйте!

— Здався ти кому! — гримнуло у відповідь. — Нема слуг уже, сам, паняй!

Хлюпнуло, потім ще раз, уже ближче. Шеремет витяг револьвера, поки ще не знаючи, чи знадобиться. Яків, здається, так захопився справою, що зовсім перестав зважати на звуки довкола себе. Обережно просунувшись ще трохи вперед, Артем побачив, як Дзюба, зайшовши у воду по коліна, простягає руку тому самому щасливцю.

Перехрестився ж він, згадав Шеремет. Ось і не вір після цього в Бога...

— Добре плаваєш, дядьку, — буркнув тим часом Яків.

— А ви?.. Ви не?.. — комсомолець дістався мілини й тепер сидів у воді, важко дихаючи й не кваплячись вилазити. — Стріляти... не?..

— Здався ти, — повторив Дзюба. — Оце стою тут, наче рибалю. Кого вловлю, кого винесе — такий і вилов буде, — і пояснив уже інакше, заспокійливо: — Не бійся. Чув: отаман казав — хто випливе, того помилує.

— Хіба на цей берег?..

— Та посидь, віддихайся. Я покараулю. І пливи собі, куди треба. Тільки той, дядьку, не барися. Бо, бач, зараз — так із вами, потім — інакше.

— Пускаєте?

Комсомолець ще не вірив. Але Шереметові теж вірилося важко.

— Не за очі твої красиві. Як дістанешся до...

Збоку, зовсім близько, хруснуло: хтось рішуче пробирався сюди, йшов на голоси. Дзюба роздратовано виматюкався, скинув гвинтівку, клацнув замком і рикнув:

— Бігом! Катай звідси!

Двічі просити не довелося. Комсомолець, ніби відчувши враз друге дихання, відштовхнувся від дна, відчайдушно замахав руками, розбризкуючи воду з таким шумом, що викрив себе остаточно. За мить з–поза кущів виринув, сопучи, розхристаний Семен Середа з манліхером напереваги.

— Стій! Ану, назад! Стій, комса! — ревонув на всю силу легенів, намагаючись прицілитися в плавця.

Тут Дзюба утнув дивну штуку. Ступив два кроки праворуч, затуляючи Середі весь огляд, водночас сам притис приклад гвинтівки до плеча і почав водити дулом, ніби ловить утікача на мушку. Але зі свого місця Шеремет чітко бачив: Яків цілився вище. Пальнув, посилаючи кулю над головою плавця. Знову клацнув замок. Ще постріл.

Голова комсомольця зникла під водою.

Артем уже бачив, як вправно плаває хлопчина. До того ж вишні сили надумали, мабуть, уберегти нині саме його.

— Ах ти ж гнида! — заволав Семен, і тепер дуло його гвинтівки дивилося на Дзюбу.

— Ти чого, дядьку?

— Здавай зброю!

— Чого ти, чого?..

Яків розвертався до Середи неквапом, постаючи таким собі вайлуватим вусанем, яким його вже звикли бачити повстанці. Звісно, він міг обдурити Семена. Але не Шеремета. Уже знаючи гадючу натуру того, хто мимоволі зробився його злим генієм, Артем не мав жодного сумніву: Дзюба стрілятиме. Байдуже, що спонукало його врятувати комсомольця і про що збирався його попросити. Здійснити свого наміру йому не вдалося, тож тепер треба знищити свідка.

— Е! — озвався Шеремет, не маючи ще жодного плану, і ступив наперед, удаючи з себе заклопотаного. — Чого ви?

— Зрадник! — вигукнув Середа, зрадівши його появі. — Я сам бачив!

— Де зрадник?

— Ось він! Дзюба! Із чека втік, ти ж сам знаєш! Я тут берегом ходив, виглядав, щоб ніхто з комсюків не виліз! Коли це — ніби хтось балакає! А потім ця паскуда його пускає!

— Кого?

— Що ти мелеш, дядьку! — озвався Яків. — Чув дзвін, та не знає, де він?

— Усе я знаю! — не відводячи дула від Дзюби, хлопець повернувся до Артема: — Хай отаман судить тут–таки, на місці!

— До сраки! — гаркнув Дзюба. — Нічого ти йому не розкажеш, малий! Так тобі Зелений і повірив!

— Нам двом повірить! — ще трохи — і Семен міг утратити над собою контроль від збудження. — Лікарю, ти ж бачив!

Спокуса згадати Якову розстріл мирних людей посилилася, як ніколи. Мабуть, це читалося в Артемовому погляді. Дзюба зустрівся з Шереметом очима й відразу все зрозумів. Його лице посіріло, губи стислися.

Зараз він, напевне, думав, у кого стріляти.

Але тут у Артемовій голові сплив інший спогад: початок травня, він з наляканою мало не до смерті Марусею, червоні довкола і бричка, що її вчасно підігнав Яків. Правда, він у когось її вкрав і складав туди награбоване...

— Кидай гвинтаря, падлюко! — Середа вже наказував.

— Охолонь!

Сказане далося Шереметові важко. Та вилетіло легко.

— Ти чого? Ти мені?

— Не пнися, Семене. Не гарячкуй.

— Ах ти ж...

Тепер дуло цілилося Артемові в груди.

— Я... я...

— Охолонь, — Шеремет вів далі й досі не вірив сам собі: — Не ти один розумний такий. Я так само подумав: що, як хтось та й вибереться. За кожним з берега не вгледиш. У всіх нас тут один клопіт — хлопці. За те, що Дзюба служив у чекістів, отаман його ніби пробачив. А тільки що він виловлював комсюка з води. Ти, Семене, зчинив ґвалт — Яків відвернувся. Той спритник шубовснув у воду. Дзюба застрелив його, сам бачив.

— Хіба?

Середа далі наставляв дуло на Артема, та манліхер уже хилився нижче.

— Аякже! Уважний ти, хвалю! Тільки де не добачиш, там добрешеш.

Артем старався, щоб голос його звучав добродушно.

— Стріляв, кажеш?

— Ти ж сам бачив!

— Мимо смалив!

— Хіба? — тепер Яків відповідав під лад хлопцеві.

— Тоді де він?

— Хто?

— Ти ж вцілив у нього!



Шеремет спокійно запхав револьвера за пасок. Глянув через Дзюбине плече.

— Течія кудись та й винесе. Оно, сам глянь... — кивнув уперед.

Середа глипнув, куди вказав Артем. Озирнувся і Яків.

Повз них вода скорботно несла мертве тіло, за яким тягся довгий червоний слід.





Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   24   25   26   27   28   29   30   31   ...   40

Схожі:

Конкурсу «Коронація слова» iconЯзиката хвеська
Ну чисто тобі язиката Хвеська з відомої української народної казки Кримінальна комедія Андрія Кокотюхи свого часу змогла насмішити...
Конкурсу «Коронація слова» iconКонкурсу «Учитель року 2014» у номінації «Світова література»
Високе мистецтво слова допомагає дітям пізнати великий І складний світ, осмислювати людські стосунки й знаходити шлях до «царства»...
Конкурсу «Коронація слова» iconНаказ №827 Про результати проведення міського етапу Обласного конкурсу-виставки декоративно-ужиткового та образотворчого мистецтва «Квітуча Україна»
Центум згідно з інформаційно-методичними рекомендаціями було проведено міський етап конкурсу-виставки
Конкурсу «Коронація слова» iconКонкурсу мистецтв "Зірковий Час"
Відкриття та конкурсна програма Всеукраїнського фестивалю-конкурсу мистецтв «Зірковий Час» (вокальний, хореографічний І оригінальний...
Конкурсу «Коронація слова» iconАнкета учасника районного етапуВсеукраїнського конкурсу «Класний керівник року»
Прошу дозволити взяти участь у районному турі Всеукраїнського конкурсу „Класний керівник року – 2016”
Конкурсу «Коронація слова» iconКонкурсу «Мистецтво проти засилля корупції»
Міська громадська організація «Асоціація безперервної фахової освіти «атенеум» за підтримки Департаменту сім’ї, молоді та спорту...
Конкурсу «Коронація слова» iconКонкурс шевченкознавців Умови та оцінка конкурсу
Учасники конкурсу повинні знати основні І провідні етапи життя Кобзаря, що вплинули на формування його особистості. За кожну правильну...
Конкурсу «Коронація слова» iconКонкурсу юних фотоаматорів «Моя Україно!»
Богуславської районної державної адміністрації від 23. 09. 2013 №198 Про проведення районного етапу обласного конкурсу юних фотоаматорів...
Конкурсу «Коронація слова» icon2-а клас Математика
Англійська мова: вивчити назви числівників від 11 до 20. Повторити слова теми. Виписати в словник нові слова с. 78. Читати та перекладати...
Конкурсу «Коронація слова» iconКонкурсу «Молодь за майбутнє» у номінації «Україна незалежна»
Пропонуємо матеріали з досвіду роботи керівників гуртків птнз області за результатами огляду-конкурсу у 2016 році «Молодь за майбутнє»...


База даних захищена авторським правом ©biog.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка