Конкурсу «Коронація слова»



Сторінка29/40
Дата конвертації29.01.2018
Розмір3.3 Mb.
ТипКонкурс
1   ...   25   26   27   28   29   30   31   32   ...   40

Частина четверта

Вдовий

Ради — властива пролетарській диктатурі форма правління. Але в селі пролетарські маси й трудове селянство перебувають під моральною диктатурою куркуля. Через те в сільські ради часто потрапляють вороги Радянської влади. Це явище особливо яскраве в українському селі, де багато рад самі були опорою отаманщини або в найкращому разі ставилися пасивно до завдань, що їх покладала на них центральна влада.

З резолюції «Про роботу на селі» IV конференції КП(б)У 17–20 березня 1920 р.

Київська губернія, серпень–грудень



1

Отаман послав по Шеремета якось увечері, коли повстанські загони стояли під Таращею.

Почувши, що його шукає сам батько, Шеремет миттю згадав, коли таке було востаннє. Розмова із Зеленим віч–на–віч у Трипіллі на початку травня... Але того разу Артем сам прийшов у штабну хату, і так склалося, що посиділи душевно. Хоча іншої компанії в отамана тоді не було, чужак фактично підвернувся під руку. Зеленому кортіло виговоритися — це відчувалося ще тоді. Перебираючи в пам'яті події, Шеремет не знайшов нічого цікавого, але дійшов несподіваного висновку: отаман не кликав його до себе жодного разу, відколи вони з Дзюбою того квітневого ранку постали перед його очі.

Однак після того, коли раптом зник Яків, коротка розмова все ж таки була.

Сталося це за два дні після страти комсомольців на дніпрових кручах. Шеремет приховав Дзюбину спробу врятувати молодого хлопця й пояснював свій вчинок щонайменше двома причинами. Перша — десь глибоко–глибоко в душі сам хотів, щоб хтось із цих бідолах та й урятувався. Нехай справді покладе зброю й на жодному боці не б'ється в громадянській війні. Шанс обрати такий шлях мав би бути в кожного. Тож, мимоволі заступившись за Якова, уявив себе на його місці. І друга — все ж таки він визнав, що тоді, в травні, Дзюба врятував життя йому й Марусі. Байдуже, хотів того чи ні. Тож розквиталися, більше між ними боргів нема.

Після того вони з Яковом розійшлися, Артем опікувався пораненими, знов перетворившись із бійця на лікаря. Почув, що Дзюба щез на другий день, після вечірньої перевірки в повстанських підрозділах. У дворі, де він стояв разом з іншими, речей не знайшли. Так само кудись поділася його зброя. Спершу ті, хто вже встиг притертися до Якова й називав його своїм побратимом, розгубилися. Заговорили навіть про те, що бійця могли потай викрасти комісарські шпиги, бо ж служив колись у них. От і полюють, мовляв, на нього, щоб покарати. Але таке припущення зеленівці притягли за вуха, намагаючись виправдати Дзюбине дезертирство. Усе свідчило про те, що Яків утік. Згодом знайшлися вартові, що бачили, як той ішов кудись за околицю з гвинтівкою на плечі й махнув їм рукою. Ті й подумали, що отримав, либонь, чоловік завдання, тож нащо його сіпати дурно?

А коли не лишилося сумнівів, що Дзюба накивав п'ятами, спочатку хотіли вирядити погоню, а тоді махнули на нього рукою. Хай собі... Спокою трипільцям однаково не дадуть — треба готуватися відбивати нові атаки. Яка різниця, куди втік Яків! Дезертира гнівно прокляли, назичивши йому всяких негараздів, й скоро забули. Принаймні так Шереметові здалося, аж поки за кілька тижнів, наприкінці липня, знову довелося покидати відвойоване Трипілля.

Правда, тепер повстанці не тікали, а відступали за всіма правилами війни, що її ведуть проти потужних ворожих сил.

Атакувати в лоба, у фронт, і тримати всіма силами зайняті рубежі означало покласти партизанські загони в нерівній боротьбі. Артем разом з іншими чекав масованого наступу. І аж ніяк не міг припустити, що на Зеленого пошлють не лише тисячі одиниць піхоти та кінноти, а й півдесятка кораблів і закуту в броню, наїжачену дулами кулеметів наземну бойову техніку. Закріплена на кручах повстанська артилерія зустріла панцерники дружними залпами, навіть змусила зупинитися й повернути назад.

Але аеропланів у небі над Трипіллям не думав побачити ніхто.

Коли бій був у розпалі, вони зависли в повітрі хижими, майже міфічними птахами. Дощем посипалися бомби. Паніка все ж виникла, хай і недовга. Проте повітряне прикриття впоралося зі своїм завданням: поки оборонці міняли позиції, ворожа армія знову пішла в наступ. А ще більшою несподіванкою, ніж авіація, став напад з тилу. Виникла загроза оточення, і вирватися з кільця можна було лиш відступаючи помалу, загін за загоном.

І отаман віддав такий наказ. Повстанці мали відразу розсіятися, зникнути з очей, мовби розчинившись у повітрі. Щоб згодом, найближчими днями, виринати нізвідки й атакувати знову, знову, знову...

Згодом, коли смертельно втомлений Шеремет зміг–таки недовго перепочити зі своїм гуртом у захопленому раніше селі, там надвечір несподівано з'явився Зелений зі своїм штабом. Артем потрапив отаманові на очі випадково, і той, ніби щось пригадавши, сам підійшов, привітався і спитав без зайвих передмов:

— Про Дзюбу свого чув?

— З якого це дива він мій?

— Пусте... — отаман сплюнув убік. — Хлопці наші, розвідники, доносять, ніби бачили його.

— Де? — напружився Шеремет.

— Ніби в їхній чека, в каральному загоні. Подробиць не знаю, мо', й помилилися. Та щось мені підказує — навряд. Як уже втік, то повернувся до своїх. Вислужується... воша...

— Ви колись простили йому, пане отамане...

— Не рівняй. Тоді я тобі пояснив причини. Ще й покаявся він, пам'ятаю... Але бач, хлопчаки–комсомольці, що теж були покаялися, добряче за нас воюють. Кількох думаю наблизити до штабу, джурами взяти, вістовими.

— Не такий і простий той Дзюба. Ох, і не простий.

— Гнилих людців тепер повно. Та й раніше їх було чимало. Не про те я... Є підозра. Більшовики могли розстріляти його, як і годиться чинити зі зрадниками. Але не розстріляли. Чому? Бо, мабуть, спокутував провину. Але там каяттям не допоможеш.

— Ви про що?

— Пригадай, як ми відходили з Трипілля. Тоді червоні з тилу зайшли. Дзюба ж знав пости, секрети. От і здав.

— Хіба без нього не витіснили б нас? Скажете таке...

— Та знаю, знаю, в них аероплани... То й що? Із неба, пане докторе, наших засідок не розгледиш, хоч як високо літай. Зрада. Думаю за його голову нагороду оголосити, що скажеш?

Шеремет знизав плечима.

— Вам видніше. Чим платитимете?

— За що?

— За Дзюбу — живого чи мертвого?

Тепер стенув плечима Зелений.

— Не знаю, чи здадуться тут гроші. Оті совзнаки, що тепер ходять, — кому вони потрібні? Золота в мене нема. Хіба... Може, задарма приведуть... Ще не надумав, міркую вголос... Хлопці його й так ловитимуть. Кажуть, ганяє по селах, де наші раніше стояли. Знає, падлюка, хто з людей нас підтримує найбільше, через кого тримаємо зв'язки. Їх ніби першими вичищають. Хапають, волочать до Києва, в губчека. Ат! — отаман махнув рукою. — І без того голова гуде. Просто мусиш знати.

Від тієї короткої розмови збігло ще трошки часу. Попервах Шеремета мучило сумління за врятованого Дзюбу. Навіть усі причини, що ними виправдовував свій вчинок, видалися йому нікчемними. Та дуже швидко події вкотре закрутилися виром, і довелося викинути зрадника з голови. Червоні вперто тіснили повстанців по всьому повіті. Отамани то починали діяти спільно, то знову розсіювалися. Села переходили з рук у руки, але кінець кінцем більшовики таки витиснули загони Зеленого, взявши до початку серпня його недавню вотчину під свій контроль.

Тепер повстанці гуртувалися в околицях Таращі. Подейкували, що вони незабаром готуватимуть наступ далі від рідних місць — на Умань. Стратегії отамана Артем не розумів до кінця, бо не знав мети цієї операції. Проте Шеремет за короткий час затямив собі основи тактики партизанської війни. Тож рух на Умань і звідти — по тилах Червоної армії цілком їй відповідав.

За таких умов Зеленому не бракує клопоту.

І ось отаман чомусь раптом згадав про нього, Артема Шеремета, одного з багатьох бійців його роздрібненої, та все ще сильної повстанської армії.






Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   25   26   27   28   29   30   31   32   ...   40

Схожі:

Конкурсу «Коронація слова» iconЯзиката хвеська
Ну чисто тобі язиката Хвеська з відомої української народної казки Кримінальна комедія Андрія Кокотюхи свого часу змогла насмішити...
Конкурсу «Коронація слова» iconКонкурсу «Учитель року 2014» у номінації «Світова література»
Високе мистецтво слова допомагає дітям пізнати великий І складний світ, осмислювати людські стосунки й знаходити шлях до «царства»...
Конкурсу «Коронація слова» iconНаказ №827 Про результати проведення міського етапу Обласного конкурсу-виставки декоративно-ужиткового та образотворчого мистецтва «Квітуча Україна»
Центум згідно з інформаційно-методичними рекомендаціями було проведено міський етап конкурсу-виставки
Конкурсу «Коронація слова» iconКонкурсу мистецтв "Зірковий Час"
Відкриття та конкурсна програма Всеукраїнського фестивалю-конкурсу мистецтв «Зірковий Час» (вокальний, хореографічний І оригінальний...
Конкурсу «Коронація слова» iconАнкета учасника районного етапуВсеукраїнського конкурсу «Класний керівник року»
Прошу дозволити взяти участь у районному турі Всеукраїнського конкурсу „Класний керівник року – 2016”
Конкурсу «Коронація слова» iconКонкурсу «Мистецтво проти засилля корупції»
Міська громадська організація «Асоціація безперервної фахової освіти «атенеум» за підтримки Департаменту сім’ї, молоді та спорту...
Конкурсу «Коронація слова» iconКонкурс шевченкознавців Умови та оцінка конкурсу
Учасники конкурсу повинні знати основні І провідні етапи життя Кобзаря, що вплинули на формування його особистості. За кожну правильну...
Конкурсу «Коронація слова» iconКонкурсу юних фотоаматорів «Моя Україно!»
Богуславської районної державної адміністрації від 23. 09. 2013 №198 Про проведення районного етапу обласного конкурсу юних фотоаматорів...
Конкурсу «Коронація слова» icon2-а клас Математика
Англійська мова: вивчити назви числівників від 11 до 20. Повторити слова теми. Виписати в словник нові слова с. 78. Читати та перекладати...
Конкурсу «Коронація слова» iconКонкурсу «Молодь за майбутнє» у номінації «Україна незалежна»
Пропонуємо матеріали з досвіду роботи керівників гуртків птнз області за результатами огляду-конкурсу у 2016 році «Молодь за майбутнє»...


База даних захищена авторським правом ©biog.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка